Досліджено вплив дистанції влади на розвиток олігархічних економік та кроні-секторів, до яких належать галузі із домінуванням ренто-орієнтованої поведінки. Проаналізовано взаємозв'язок дистанції влади із деякими показниками соціально-економічного розвитку та ціннісними орієнтирами економічних систем. Проведено кореляційно-регресійний аналіз залежності дистанції влади та кумівського капіталізму, обґрунтовано існування т. з. "поганого замкненого кола", пов'язаного із толеруванням ієрархій. Зроблені висновки стосовно того, що культурні фактори формування ієрархічних суспільств справляють прямий ефект на поширення в економічній системі т. з. кроні-секторів та слабких інститутів.

Ключові слова: олігархія, кроні-сектор, дистанція влади, інститути, демократія.

Исследована связь олигархических экономик с развитием крони-секторов, к которым принадлежат отрасли с доминированием ренто-ориентированного поведения. Проанализирована связь дистанции власти с некоторыми показателями социальноэкономического развития и ценностными ориентирами экономических систем. Проведен корреляционно-регрессионный анализ зависимости дистанции власти и кумовского капитализма, обосновано существование т. н. "плохого замкнутого круга", связанного с толерантным отношением к иерархиям. Сделаны выводы относительно того, что культурные факторы формирования иерархических обществ, прямо влияют на распространение в экономической системе т. н. крони-секторов и слабых институтов.

Ключевые слова: олигархия, крони-сектор, дистанция власти, институты, демократия.

The relationship between oligarchic economies and crony-sectors development, which includes industries with domination of rent-seeking behavior, is made. The relationship between power distance and some indicators of socio-economic development, value orientations of economic systems is analyzed. The correlation-regression analysis of power distance and crony capitalism dependence has been carried out. The existence of "bad locked circle", associated with tolerance of hierarchies, is debated. The conclusions about fact that cultural factors of hierarchical society's formation have direct effect on the spread in the economic system crony sectors and weak institutions are made.

Key words: oligarchy, crony-sector, power distance, institutions, democracy.

Постановка проблеми

Останнім часом у вітчизняних наукових колах усе частіше дискутуються питання щодо можливості забезпечення добробуту суспільства в економічних системах, уражених феноменом узурпації влади, непотизмом, корупцією, рентоорієнтованою поведінкою економічних агентів. Усі ці ознаки типового олігархічного суспільства властиві сучасній Україні. Більш того, з'явився навіть специфічний термін - кумівський або клановий капіталізм (crony capitalism), під яким розуміють капіталістичну економіку, в умовах якої успіх в бізнесі залежить від особистих зв'язків бізнесменів із державними чиновниками. Такі зв'язки активно використовуються в країнах, що розвиваються, для отримання ліцензій, субсидій, державних замовлень на вигідних умовах із порушенням формальних чи неформальних правил. Початково поняття кумівського капіталізму застосовувалось щодо економіки "азійських тигрів" 1960-1990 рр., в яких інтереси бізнесу тісно переплелися із партійними [1], проте сьогодні воно активно вживається і щодо економіки пострадянських країн [2]. Загалом, в процесі подолання корупційних практик та мінімізації впливу кумівського капіталізму на перший план сьогодні виходить саме якість інститутів, які покликані ліквідовувати прояви опортуністичної поведінки суб'єктів незалежно від їх політичного, соціального чи економічного статусу в суспільстві. З іншого боку, здатність суспільства розбудувати ефективні інститути запобігання поширенню олігархічних структур, які нейтралізують алокаційну ефективність економіки, що формується на основі ринкових взаємодій, багато в чому залежить від того, яким є ставлення до влади та схильність до ієрархій. Можна припустити, що чим більшою мірою на рівні культури закладене толерування ієрархічним взаєминам, тим більшою мірою суспільство не буде виступати проти тих форм організації економічних процесів і формування інститутів, які консервуватимуть олігархізм. Водночас, це не означає, що дистанція до влади завжди є поганим явищем, особливо коли мова йде про субординацію та трудову етику. Конкурентний тиск є важливою передумовою для формування ринкових обмежень трансформації ієрархічних модальностей поведінки в олігархічні структури, що паралізують розвиток. Дослідженню даної гіпотези присвячена ця статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Залежність соціально-економічного розвитку країн світу від досконалості їх інститутів стала предметом широкого наукового дискурсу на початку ХХІ ст. Праця Д. Норта, Дж. Уоліса та Б. Вайнгаста [3] апелює до важливості побудови "порядків відкритого доступу" як інститутів, що запобігають корупції, непотизму, формують якісне середовище, що підживлює демократію, на противагу "порядкам закритого доступу", пов'язаних з авторитаризмом, олігархізмом та рентоорієнтованою поведінкою економічних агентів.

Праці, присвячені інституційному розвитку латиноамериканських країн [4; 5], розкривають головні причини сформованого кланового капіталізму в цих економіках - дискримінаційна система майнових прав та нездатність продукувати капітал.Д. Аджемоглу та Дж. Робінсон [6; 7], детально досліджують і протиставляють олігархічну та демократичну моделі розвитку [8]. Вони описують досвід Японії, Південної Кореї, Бразилії, Мексики як держав, які колись мали або й досі зберегли ознаки олігархічного суспільства. Великі сімейні конгломерати із тісними зв'язками із політикумом були поширені у другій половині ХХ ст. як в Кореї (chaebol), так і в Японії (zaibatsu). Такі компанії активно використовували субсидії та пільгові кредити, а уряд захищав не лише їх права власності, але й внутрішні ринки від іноземної конкуренції [9]. Приклади Бразилії та Мексики початку ХХ ст., як описує С. Хабер [10], дозволяють простежити вплив лобізму великих корпорацій на виконавчу гілку влади. В багатопартійних президентських системах Латинської Америки президенту досить складно сформувати дієві законодавчі коаліції без підтримки олігархів, отже, він повинен йти на поступки або ризикувати бути відстороненим від посади (наприклад, як це було в Парагваї, Венесуелі) [11].

Загалом, олігархічні економіки нерідко демонструють швидкі темпи росту на початку приходу олігархів у владу, однак із часом обов'язково зазнають стагнації через схильність продукувати неякісні інститути. Аналогічно, олігархії з формально демократичними режимами можуть мати швидкі темпи економічного зростання, однак будуть вразливі до проблеми якості інститутів та, в підсумку, алокаційної ефективності. Як правило, вони будуть зростати завдяки сировинному фактору та світовим цінам. На відміну від них, сировинні автократії можуть підтримувати підвищення добробуту завдяки монополізації доступу до ренти та контрольованому її розподілу. Імпліцитний вплив соціальних договорів означає, що конвертація сировинного багатства в соціальний добробут є "оплатою лояльності та компенсацією за відсутність демократичних прав" [12; 13].

А. Аслунд зазначає [14], порівнюючи олігархічну економіку Росії та України, що великої розбіжності в правлінні Б. Єльцина та Л. Кучми не було. Вчений називає олігархів плутократами Плутократія (від давньогрецької пАоито^ - багатство, краток - правління) - політичний режим, за якого рішення уряду визначаються думкою не усього народу, а лише впливового кла-, оскільки їх влада базується на грошах. Крім того, методи, якими користуються для формування перших капіталів олігархи пострадянського простору, мало чим відрізняються від методів так званих "баронів-розбійників"4 (robber barons) - олігархів кінця ХІХ століття в США, які наживали свої статки переважно на галузях, генеруючих монопольну ренту (видобуток та торгівля нафтою, металами, залізничні перевезення). Дж. Хеллман [15] використовує термін "узурпація держави" (state capture) стосовно характеристики взаємодії великого бізнесу і державного управління в Україні.

кроні сектор олігархічна економіка

Дослідження вітчизняних економістів В. Кончина та Ю. Горбань [16] базується на "моделі стаціонарного бандита" [17] та відображає потенційні ефекти зменшення чи збереження економічної ренти стаціонарного бандита в Україні. Вчені із Київського національного університету імені Тараса Шевченка (В. Базилевич, Н. Гражевська, А. Гражевська, В. Трохименко, О. Коля - дич, А. Маслов), вивчаючи особливості рентоорієнто - ваної поведінки у вітчизняній економіці, вказують на чітку залежність між обсягом корупційної ренти та конкурентоспроможністю [18; 19; 20]. Дослідження, проведені на прикладі монетарного та фіскального регулювання економіки України [21; 22], дозволили сформулювати ключові напрямки реформ в контексті мінімізації корупційних та рентоорієнтованих практик: зниження бюрократичного впливу, ефективність та прозорість управління в публічному секторі, чітка специфікація прав власності, громадський контроль за державними видатками. О. Соскін також досліджує українську державу в контексті моделі олігархічно-кланового капіталізму [23], вважаючи, що перехід до якісно нової моделі можливий саме через інтеграцію у європейський економічний простір та інституційний прогрес. Демократичні режими та якісні інститути стають на заваді узурпації влади та монополізації ренти олігархами навіть у сировинних економіках [24; 25; 26], в яких громадянське суспільство сформоване (приклади Норвегії, Канади це доводять), однак для України залишаються актуальними проблеми дії скоріше неформальних інститутів, ніж формальних, клієнтизму і кумівства в усіх сферах соціально-економічної діяльності та слабкості "рухів знизу".

Однією з принципових рис олігархічної економіки є намагання максимізувати активи як фактор забезпечення політичної влади і як джерело встановлення контролю над нею [24]. Така максимізація активів та політичний контроль не можуть бути реалізовані без значного розшарування суспільства. Здатність останнього приймати факт нерівності, звичайно, ще не є свідченням толерування олігархічним структурам. Однак, спільним є фактор дистанції до влади та "підкорення ієрархіям". Через це існуватиме ризик, що олігархізація швидше за все виникне там, де цьому сприятиме культурний фон у вигляді ставлення до владних дистанцій.

Методологія

При написанні статті була використана сукупність принципів і прийомів наукового дослідження: від загальнонаукових (історичний, систематизації, групування та узагальнення, формалізації) до спеціальних (компаративного аналізу, графічний) мето - су заможних людей, і при цьому існує глибока соціальна нерівність та низька соціальна мобільність. Плутократія виступає своєрідним підвидом олігархії - режиму, за якого реальна влада знаходиться у руках невеликого кола осіб (наприклад, партійної верхівки, військових). Термін "барон-розбійник" у 1850-х рр. почав вживатися в контексті т. з. перших олігархів - німецьких лицарів, які жили у замках по берегах Рейну і вимагали плату за проїзд своєю територією. Пізніше ним стали характеризувати бізнесменів, які побудували великі промислові та транспортні імперії наприкінці ХІХ століття в США. дів. У процесі дослідження застосовано системний метод наукового пізнання, згідно з яким усі економічні явища і процеси аналізуються у взаємозв'язку, взаємозалежності та розвитку. Емпіричною базою для написання статті стали матеріали міжнародних оглядів World Values, Human Development, Corruption Perceptions, Power Distance Reports та журналу "The Economist".

Метою статті є аналіз впливу рівня дистанції влади на розвиток кумівського капіталізму в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються. В цьому контексті постають питання про можливість забезпечення добробуту суспільства за умов олігархату та високо - корумпованої економіки, а також про те, якою повинна бути економічна політика, враховуючи наявність сприятливого культурного середовища для розвитку олігархічно-ієрархічних взаємодій.

Результати дослідження

Рис. 1. Шкала раціональності та домінуючих цінностей в економічних системах [36]

Група країн із середнім індексом дистанції влади є досить різнорідною. Тут присутні і Болгарія із PDI = 70, $20 тис. ВВП на особу, значенням індексу людського розвитку - 0,782, а ефективності державного управління - 62,02, і Пакистан із PDI = 55, $5 тис. ВВП на особу, значенням індексу людського розвитку - 0,538, а ефективності державного управління - 27,4, а також Японія із PDI = 54, $39 тис. ВВП на особу, значенням індексу людського розвитку - 0,891, а ефективності державного управління - 95,67. І якщо таким країнам як Японія, Південна Корея в цій групі притаманні повага до ієрархії управління, чітке слідування корпоративним традиціям та жорстке дотримання взаємовідносин "начальник - підлеглий", "старший - молодший", то, наприклад, в Аргентині, Бразилії, Колумбії ситуація є кардинально іншою як в державному управлінні, так і у сфері бізнесу. В цих країнах домінують традиційні цінності, що кардинально відрізняє їх від Японії та Південної Кореї із яскраво вираженим раціоналізмом (рис.1).

Низький індекс дистанції влади, переважно, пов'язують із:

1) ліберальним стилем управління;

2) рівністю прав; з) індивідуальною свободою;

4) громадським контролем за розподілом повноважень;

5) вимогою обґрунтувань щодо неправомірного розподілу влади;

6) егалітаризмом;

7) децентралізацією;

8) схильністю ставити під сумнів авторитети;

9) консультативним стилем менеджменту;

10) поширеністю "пласких" організаційних структур;

11) високим ступенем довіри;

12) сповідуванням цінностей самовираження. До країн із таким типом культур належать Австрія (PDI = 11), Ізраїль (PDI = 13), Данія (PDI = 18), Нідерланди (PDI = 22), Ісландія (PDI = 30), Норвегія, Швеція (PDi = 31), Фінляндія (PDI = 33) та деякі інші. Як видно із табл.1, в цих країнах достатньо високий рівень ВВП на особу (в середньому $50 тис.), а також високі показники розвитку людського капіталу (від 0,861 у Естонії до 0,944 у Норвегії) та ефективності державного управління (від 83,17 у Естонії до 99,52 у Швейцарії). Практично усі ці країни розташовані у верхній правій частині карти цінностей, демонструючи високу орієнтацію на цінності самовираження та раціоналізму (рис.1).

Вплив дистанції влади на функціонування суспільних інститутів проявляється по-різному. Так, на основі аналізу даних "чорних скриньок" після численних авіаційних катастроф [37], вченими встановлені факти, що помилки управління літаками відбувалися тому, що члени екіпажу не наважувалися заперечити першому пілоту в той момент, коли він допускає фатальну для польоту помилку. Дистанція влади в сфері освіти проявляється у тому, що учні не наважуються зайвий раз запитати у вчителя щодо матеріалу, який їм не зрозумілий, побоюючись негативної реакції, а вчителі в таких умовах не схильні до роботи над собою, що так чи інакше знижує загальну планку вимогливості до працівників і учнів. Пізніше, в університетах, висока дистанція влади між викладачами і студентами лише посилює і підкреслює розрив у рівні освіти громадян різних країн світу. Достатньо навести приклади Швеції, Фінляндії, Норвегії, Великобританії, і, зокрема, України. Дистанція влади, навіть в такій ієрархічній системі як армія, також інколи може бути шкідливою. Наприклад, в Ізраїлі у 1990-х рр. відбулась реформа взаємин між старшими і молодшими офіцерами, покликана продемонструвати, що при плануванні операцій важливою є наявність альтернативних думок, з якими можна буде звіряти перебіг подій під час операції. В більш широкому узагальнені наявність альтернативних думок є фактором конкуренції ідей, що характеризує демократію як відкрите суспільство [38; 39]. Саме через це автократії та олігархії намагаються звузити інформаційне поле для того, щоб спотворити конкуренцію ідей і тим самим нав'язати без - альтернативність статус-кво.

Висока дистанція влади не лише сприяє підтриманню нерівності в суспільствах, в яких вона носить демонстративний характер, наділяючи пільгами і привілеями одних за рахунок інших, але й сприяє зниженню якості суспільних благ. Так, дослідження М. Кона, проведене в Італії та США, продемонструвало, що менш освіченні індивіди (представники т. з. "робочого класу") схильні до авторитарного стиля поведінки як на робочому місці, так і у сім'ї, тоді як представники середнього класу із хорошим рівнем освіти прагнуть скоротити дистанцію влади як у робочих, так і особистих стосунках [40]. У суспільствах з високим рівнем та якістю освіти домінують частіше горизонтальні, ніж вертикальні зв'язки, люди більше активно йдуть на діалог та компроміс, також поширеною є соціальна згуртованість, схильність до меритократії, несприйняття корупційних практик, висока якість надання суспільних благ, соціальний капітал домінує над адміністративним ресурсом (свобода від політичного тиску).

Таблиця 2. Добробут мільярдерів у % до ВВП країни*

*BW- сукупний добробут мільярдерів країни як % ВВП, CS - Індекс кумівського капіталізму, % ВВП, який контролюють олігархи у секторах, пов'язаних із пошуком ренти (crony sectors), NCS - % ВВП, який контролюють олігархи у секторах, не пов'язаних із по-шуком ренти (non-crony sectors), % CS - частка секторів із домінуванням ренто-орієнтованої поведінки.

Спробуємо оцінити взаємозв'язок індексу дистанції влади та рівня поширення кланового капіталізму, який розраховується із 2014 р. Так, журналом "The Economist" запропонований індекс т. з. кумівського капіталізму (Р. Шерма, А. Ганді, М. Велтон), який базується на оцінці статків мільярдерів світу (оцінки із журналу "Forbes"), що так чи інакше пов'язані із галузями, де домінуючою стратегією є пошук ренти та особисті відносини взаємозалежності. Оскільки найчастіше стратегію пошуку ренти використовують для позначення внеску факторів землі, капіталу, що приносять значно більші прибутки, ніж інші фактори на конкурентних ринках, то секторами економіки із домінуванням рентоорієнтова - ної поведінки визнаються (rent-seeking sectors) [41]: національна безпека та оборона, казино, інфраструктура та трубопроводи, порти та аеропорти, нерухомість та будівництво, нафто - та газопостачання, гірничо - видобувна, залізно-рудна, вугільна та хімічна промисловість, комунальні послуги та послуги зв'язку, депозитні на інвестиційні банківські послуги. Найпоширенішими формами видобутку ренти є картелі, монополізм та лобізм, а також корупція, клієнтизм, ліцензування. Як видно із даних табл.2, у 15 із 22 наведених країн (68%) кумівський капіталізм є болючою проблемою (5 найба - гатших і 10 країн, що стрімко розвиваються). Проблема України, як справедливо відмічає В. Мельничук [42], полягає в тому, що вітчизняні олігархи більш подібні не на Рокфеллерів, а на великих землевласників Півдня США, які виступали проти скасування рабства і усілякими способами гальмували промислову революцію в Сполучених Штатах.

За даними табл.2 можна констатувати низьку частку секторів із домінуванням рентоорієнтованої поведінки в Німеччині, Південній Кореї, Франції та США, і надзвичайно високу - в Малайзії, Україні, Росії, Філіппінах. За даними 2004 р. сукупне багатство 100 найбагатших людей Росії дорівнювало 25% тогочасного ВВП країни, що дало Росії найвищу концентрацію багатства в світі. Натомість в США, які традиційно очолюють лігу нерівності розвиненого світу, сукупне багатство 227 мільярдерів країни становило лише 6% їхнього ВВП [44, с.215]. Слід проте констатувати, що в Україні протягом 2014-2016 рр. відбулося суттєве падіння сукупного добробуту мільярдерів (із 14,8 до 7,8% ВВП), що відповідає тренду США, Аргентини, Мексики, Тайваню, Польщі. Індекс кумівського капіталізму також в цих країнах знизився. В Україні, зокрема, у боротьбу за ренту після Революції Гідності вступили досить різні групи представників великого капіталу. Можна навіть говорити про конкуренцію олігархів за владу протягом кількох останніх років, що не могло не позначитися на добробуті мільярдерів. У Росії, Індії, Індонезії, Туреччині, Китаї, Таїланді, навпаки, добробут мільярдерів у % до ВВП збільшився із відповідним зростанням індексу кумівського капіталізму (за винятком Індії).

Як свідчать дані рис.2, проведений кореляційно - регресійний аналіз залежності дистанції влади та кумівського капіталізму засвідчив наявність чіткого прямого зв'язку між цими індикаторами. Значення R² коливається в межах 0,4421-0,4552, залежно від функції апроксимації. Гіпотеза про те, що культурні фактори мають значення для пояснення політико-економічної структури суспільства, знайшла своє підтвердження. Так, індекс дистанції влади знаходиться в однозначному прямому зв'язку з індексом кумівського капіталізму. Приймаючи до уваги, що останній відображає домінування в економіці секторів з високим ступенем ієрархізованості та залежності від влади, можна з впевненістю стверджувати, що ставлення до влади у суспільстві є важливою передумовою того, за якою інституціональною траєкторією таке суспільство буде розвиватись. Толерантне ставлення до ієрархій є мета-фактором того, чому ті чи інші суспільства приймають форму взаємодії між владою та бізнесом, наслідком яких є явна анти - інклюзивність. Попри те, що дистанція до влади може свідчити і про толерантне ставлення до ієрархій, без яких не можливе велике індустріальне виробництво, тут криється особливий ризик. З одного боку, індустріальні структури вкрай чутливі до того, наскільки в суспільстві формується здатність до прийняття підпорядкування, оскільки від цього залежатиме величина трансакційних витрат організації та контролю за функціонуванням складно організованих вертикальних зв'язків, що є основою третього технологічного укладу. З іншого боку, наявність паттернів толерування ієрархіям уможливлює олі - гархізацію та майнове розшарування за критеріям доступу до влади/ренти. У випадку, коли в країні збігаються обидві ситуації, вихід на альтернативні інституціональні траєкторії стає вкрай ускладненим. Сектори третього укладу стають донорами олігархізації, відтворюючи дистанцію до влади, а толерантність до ієрархій підкріплює віру в те, що саме з таким типом взаємин можливий хоча б якийсь певний рівень добробуту. У такий спосіб формується інституціональне "погане замкнене коло".

Рис. 2. Взаємозв'язок дистанції влади та кумівського капіталізму

Джерело: власні розрахунки на основі [31; 41]

Виникає питання, чому суспільство повинно прагнути подолати це "замкнене коло", якщо воно спирається на культурні паттерни? Основна причина цього полягає в тому, що доступ до альтернатив дозволяє генерувати сумніви у тому, що саме такий інституцоінальний шлях є безальтернативним. З іншого боку, розвиток технологій уможливлює нові форми організаційних взаємодій, які не потребують жорстких ієрархій. Саме тому олігархічні структури часто стають на заваді технологічному прогресу, оскільки останній "вимиває" соціальну та електоральну базу їхнього самовідтворення. Саме тому, блокування вільного підприємництва, ризик-орієнто - ваних технологій, низького оподаткування креативних секторів, культивування поганого бізнес-клімату перетворюється в панівний інструмент економічної політики держави, що перебуває під контролем олігархату. Долання культурних обмежень виходу за рамки толерації ієрархіям, що відтворюють олігархізм, може бути не успішним, якщо фокус буде зроблено саме на факті протиставлення технологічного прогресу та дистанції до влади. Найбільш важливим буде створення умов для альтернативних форм соціальних взаємодій та організаційних модальностей бізнесу, які генеруються поєднанням доступу до нових технологій та ринкової саморегуляції. Основним інструментом економічної політики повинно стати інклюзивний доступ до знань, мінімізація бар'єрів для підприємництва, покращення якості інститутів та низьке оподаткування.

Висновки і дискусія