Вплив інтеграційних процесів на модернізацію регіональної економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 354 : 332.122 : 304.42

Вплив інтеграційних процесів на модернізацію регіональної економічної політики

Дунаєв І. В.,

к.держ.упр., доц.,

докторант кафедри економічної політики та менеджменту ХарРІ НАДУ, м. Харків

Узагальнено методологічні контури і висновки для модернізації регіональної економічної політики, що випливають із міжнародної інтеграції країни, міжрегіональної інтеграції та приватно- корпоративної інтеграції. Запропоновано обґрунтування методологічних рамок модернізації регіональної економічної політики під впливом різноспрямованих інтеграційних процесів.

Ключові слова: модернізація, регіональна економічна політики, інтеграція, інститути, міжнародна економічна інтеграція, регіоналізм, інтеграційний вплив.

Dunaiev I. V.,

THE IMPACT OF INTEGRATION PROCESSES ON MODERNIZATION OF REGIONAL ECONOMIC POLICY

The paper summarizes methodological outlines and conclusions for regional economic policy modernization resulting from the country's international integration, inter-regional integration, and private- corporate integration. The methodological framework for regional economic policy modernization under the influence of multidirectional integration processes is proposed.

Key words: modernization, regional economic policy, integration, institutions, international economic integration, regionalism, integration impact.

Інтеграція - один із найважливіших політичних і економічних міжнародних і субнаціональних процесів. З одного боку, її пов'язано з об'єднанням ресурсів і боротьбою за лідерство, з іншого - з добровільним самообмеженням свободи дій суб'єкта відносин (держави, міста тощо) за допомогою зв'язків преференціальної співпраці для досягнення спільних цілей. Інтеграційні процеси містять велику кількість можливостей для національного і субнаціонального рівнів управління. Однак в Україні наразі існує значна світоглядна і прикладна проблема щодо здатності усвідомити їх і ув'язати в єдину струнку логіку управлінських дій і політичних рішень.

У сучасній науці природі й особливостям інтеграційних процесів присвячено дуже велику кількість праць, починаючи з середини ХХ ст. У цих інтеграційних процесах зазвичай фугують або держави, і такі угруповання часто звуться “регіональні союзи” (наприклад, ЄС, АСЕАН, NAFTA та ін.), або комерційні структури - зазвичай під час злиття й поглинань. Суб'єктність регіональної ланки управління зазвичай, як і ефекти для неї, нечасто порушувалися в літературі. Протягом останніх 30-40 років експерти із загальних проблем світової політики полюбляють пов'язувати інтеграцію з глобалізацією, але національна і регіональна специфіка інтеграційних тенденцій часто залишається поза межами їхніх побудов. Регіонознавці, навпаки, намагаються “промальовувати” місцеві особливості, деталі, ознаки “особливості”, “інакшості”, але аж ніяк не цікавляться завданням “вписати” регіональну конкретику в рамки хоч скільки-небудь загальної типологізації.

В останнє десятиріччя з'явилися одноосібні й колективні праці (Р. Білик, О. Байков, М. Бісон, О. Гаврилюк, Н. Дойль, О. Лібман, М. Микула, Н. Рижова та ін.), що містять спроби оновити концептуальні рамки впливу світової інтеграції на субнаціональний і муніципальний рівні з позицій політології, економічної географії, економіки міст.

Проте у них недостатньо розкрито особливості демократичного транзиту і чергової сесії відкриття “вікон можливостей” для країн і регіонів, на кшталт українських, у яких існує дуалізм сприйняття своєї ролі в навколишньому світі: так з ким же ми і що з цим робити? Це філософське питання породжує багато нових питань для політичних і адміністративних еліт сучасної України, проте будь-який знаменник їх, вважаю, містить проблему нагальної модернізації політики.

Метою статті є обґрунтування методологічних рамок модернізації регіональної економічної політики під впливом різноспрямованих інтеграційних процесів.

Робочою гіпотезою статті є припущення того, що інтеграційні процеси створюють різні можливості для різних типів регіонів, а їхній вплив на регіони відбувається в неоднакових формах, однак усе це відбувається за певними закономірностями у трансформації місцевих інститутів та у зміні інституційної спроможності регіону відповідати зовнішнім викликам.

По відношенню до регіонального простору і, як наслідок, до регіональної економічної політики існує три основних і матрьошкоподібних різновиди можливої економічної та політичної інтеграції:

1) міжнародна інтеграція країни, головними суб'єктами якої є країни зі своїм національним простором;

2) межрегіональна інтеграція, суб'єктами якої є регіони і яка відбувається в субнаціональному просторі;

3) приватно-корпоративна інтеграція, або інтеграція капіталів і активів компаній, - і ці три види інтеграції, зазвичай, плинуть паралельно, і усі вони містять фактори й можливості для модернізації регіональної економічної політики (далі - РЕП), і це буде синтезовано нижче.

Узагальнімо методологічні контури і висновки для модернізації РЕП, що випливають із міжнародної інтеграції країни.

Сучасна наука назбирала величезний масив даних для виявлення окремих особливостей і загальних закономірностей інтеграційних процесів, і особливо цінний він у своїй методологічній частині. Поняття мінливості, адаптивності, ускладнення, що опрацьовані в межах еволюційних поглядів, задають загальну рамку розуміння (не завжди коректного) поведінки держави в інтеграційних процесах. Ідея розвитку, що стала висновком з метафори зростання, послужила базою сучасним стадіальним теоріям інтеграції, найбільш відомою з яких залишається висунута угорцем Б. Балашшою теорія економічної інтеграції [8] з детермінованою градацією за типами угруповань (наприклад, митний союз, зона вільної торгівлі тощо).

На межі XX і XXI ст. у спеціальній літературі з'явилося чимало індивідуальних і колективних робіт, у яких провідні закордонні фахівці з регіоналізму, зокрема і європейського, фактично відмовилися від ідеї про універсальну пояснювальну цінність теорій, що ґрунтуються на європейському досвіді. Не принижуючи значення європейського інтеграційного феномена, автори прагнули включити у фокус науки про інтеграцію явища з інших частин планети, і це зумовило появу “теорій нового регіоналізму”. Відштовхуючись від аналізу термінів “регіоналізм”, “регіоналізація” і “інтеграція”, вони вказали на близькість цих понять, наголосивши на принциповій однорідності описуваних ними процесів. І з таких позицій інтеграція в ЄС має вигляд окремого випадку регіоналізму. В аргументації прихильників “теорій новогорегіоналізму” важливі дві групи доводів. По-перше, регіоналізм у кожній частині світу знаходить свій неповторний вигляд під впливом місцевих економічних, соціокультурних, політичних та історичних особливостей. По-друге, “світ другої половини ХХ ст., в якому зародилася західноєвропейська інтеграція, радикально відрізняється від сучасного світу” [1, с. 197], у якому схожі ситуації вже не виникають.

Theory and Practice of Public Administration 1(52)/2016 Отже, численні теоретичні та емпіричні роботи переконують, що участь країн у такій інтеграції є безальтернативною. Однак теорія міжнародної економічної інтеграції тривалий час залишалася абсолютно байдужою до економічного простору всередині країни [5, с. 30]: усвідомлюючи ефекти, які міжнародна торгівля та інтеграція дають країнам, у теорії не зверталося уваги на те, як віддзеркалюються ці процеси на просторовій диференціації всередині цих країн і які ефекти можуть отримувати регіони, особливо - нестоличні регіони. Досвід сучасного Китаю є яскравим прикладом цьому: ефекти від інтеграції країни в глобальну економіку акумульовано, здебільшого, у приморських провінціях, що мають виходи до каналів глобальної торгівлі.

Згідно з систематизацією методологічних підходів до оцінювання ефектів інтеграції Р Болдуїна і А. Венейблза, тільки в одному з цих підходів - у просторово- динамічному, представленому, здебільшого, моделями “нової економічної географії”, - субнаціональний простір, зокрема і нестоличні та периферійні регіони, “з'являється” в явному вигляді. Звичайно, субнаціональний простір і проблема державних кордонів теоретично й емпірично розроблялися і раніше, до появи “нової економічної географії”, але саме завдяки поєднанню в ній підходів мікроекономіки (зокрема, висновків про існування ефекту масштабу на ринку недосконалої конкуренції), регіональної економіки, теорій розміщення, міжнародної торгівлі та економіки міста стало можливим вирішення низки раніше “закритих” завдань, у т. ч. оцінювання ефектів для регіонів від участі країни в міжнародній інтеграції (табл. 1).

Підходи нової економічної географії до оцінювання агломераційних ефектів, що виникають у результаті міжнародної економічної інтеграції країни,

Таблиця 1

для периферійних регіонів

Джерело: адаптоване автором за [2, с. 33; 3].

Очікування представників “старої” школи щодо периферійних регіонів обмежувалися тим, що такі регіони можуть “наздогнати” внутрішні регіони, якщо кордони будуть виконувати контактну функцію. Навпаки, підходи нової економічної географії дозволили припустити, що колишні периферії можуть стати “центральними граничними регіонами”, тобто регіонами, що мають переваги навіть перед внутрішніми регіонами, оскільки інтеграція замінює їхню периферійну позицію в національному масштабі на центральну позицію в межах об'єднаного ринку. Центральні граничні регіони матимуть, згідно з цими оптимістичними очікуваннями, кращу ринкову доступність, більший ринковий потенціал і більший ринковий розмір. Привабливість центральних граничних регіонів буде вищою, якщо розміщені на них виробництва входитимуть у транскордонні інтегровані бізнес-мережі [20]. Отже, на питання про те, які ефекти від участі України в інтеграційних процесах отримали її периферійні регіони, “...логічно шукати відповіді, використовуючи припущення, висновки і методологію нової економічної географії, при цьому особливу увагу слід, очевидно, звернути на взаємодію відцентрових і доцентрових сил” [5, с. 35].

Отримані оцінки просторових ефектів зміни вартості праці та нагромадження ВРП [5, с. 39-42; 6, с. 68-96; 4] підтверджують, що доцентрові сили переважають над відцентровими в регіонах пострадянського простору. Це означає, що передовсім столиці притягують економічну активність, використовуючи всі блага від ефекту масштабу; що нестоличні регіони України з традиційною спеціалізацією залишаються такими ж, і поки що не з'явилося явного переламного тренду до однозначного покращання соціально-економічного становища цих регіонів, у т. ч. через недоотримання потенційних економічних ефектів від міжнародної інтеграції. На методологічному рівні це також вказує на те, що, на жаль, у моделях “нової економічної географії” простір залишається досить стилізованим і без урахування регіональних особливостей політичних (роз'єднаність або слабкість регіональних еліт), соціальних (якість життя) і інституційних (включеність у різнорівневі процеси і поширення неформальних інститутів обміну) умов, що існують. Проте однозначно, що ці чинники впливають на стан і якість РЕП.

Незалежно від функціональної ролі сторін, що зближуються, і від моделі успіх інтеграції спирається на певні принципи готовності регіональної політики, які б забезпечували сумісність і взаємодоповнюваність національних і субнаціональних програм [16, с. 7]:

1) “відкритий регіоналізм”, який має гарантувати, що в основі регіональної та національної стратегій розвитку і реформ лежить спільна ідеологія, а не лише формальна сумісність. Інтеграційні програми повинні бути (а) зовнішньо орієнтованими, (б) ринковими і (в) мати на чолі філософію розвитку приватного сектора, що б склало “серце” національних програм реформ. Саме необхідність посилити ці національні програми і призвела до сьогоднішнього відродження регіоналізму в багатьох країнах;

2) принцип субсидіарності, що впорядковує поділ відповідальності між країнами і надрегіональними організаціями для сприяння процесу інтеграції. Для інтеграції та зближення сторін субсидіарність важлива з двох причин: щоб уникнути перевантаження вже дефіцитного місцевого адміністративного потенціалу та фінансових ресурсів і щоб політично забезпечувати необхідну публічну довіру, авторитет і ресурс для провадження політики;

принцип прагматизму і поступовості, який показує, як дані й об'єктивні відмінності країн реально уможливлюють успіх інтеграції так, щоб мінімізувати суспільно-політичну відмову від інтеграції. Ще однією гранню прагматизму є “відкритий доступ” для вступу нових учасників в інтеграційне утворення чи взаємини зближення. Синтезуємо методологічні контури і головні висновки для модернізації РЕП, що випливають з міжрегіональної інтеграції.

Міжрегіональна інтеграція - це міжтериторіальне зближення зв'язків різних регіональних структур у певних просторово-часових межах і в дуже різноманітних формах узаємодії. У процесі розвитку світового господарства національні регіони стають активними учасниками інтеграційних процесів, набувають статусу суб'єктів міжнародних економічних відносин, а під впливом глобалізації та регіоналізації світових зв'язків це приводить до активнішого використання різних форм співробітництва між регіонами як усередині однієї країни, так і поза її межами. Спираючись на структурне уявлення сталого розвитку регіону та цільову спрямованість абстрактного процесу модернізації РЕП, методологічно міжрегіональна інтеграція та співробітництво формують такі рамки для модернізації РЕП:

- важливість у сучасному механізмі управління розвитком регіону;

- орієнтир на самодостатній розвиток, що послаблює ізоляцію як сильних, так і слабких регіонів, проте відбувається поляризація груп регіонів між собою за рівнем самого розвитку і на основі передовсім економічних вигід;

- подолання внутрішньої неподільності регіонів і зовнішніх протидій, що є рушійною силою регіонального розвитку. Відсутність спільного кордону і самі адміністративні кордони регіонів втрачають значення;

- пошук і реалізація “великого імпульсу” розвитку ефективно здійснюються завдяки зусиллям як самих регіонів, так і держави;

- єдність мотивації розвитку слабких і сильних регіонів створюється імперативами розвитку і формуванням мезосистем, що характеризуються єдиними критеріями;

- конструювання мезосистем у системі механізму управління соціально- економічним розвитком регіону передбачає єдність принципів;

- організаційно-технологічні зв'язки розвиваються в мережевій спосіб організації форм співробітництва та інститутів міжрегіональної інтеграції.

Для регіонів-партнерів із різних країн рамки інтеграції визначаються, передовсім, ступенем міжнаціонального політико-економічного зближення. Тією чи іншою мірою міжрегіональні зв'язки можуть охоплювати різні соціально-економічні сфери. Можливості взаємовигідного співробітництва на практиці можуть навіть реалізовуватися з мінімальною оглядкою на територіальне розміщення, що стає можливим завдяки створенню спеціальних недержавних інтеграційних структур (асоціацій, холдингів, фінансово-промислових груп тощо). Процес співпраці господарських суб'єктів різних регіонів принципово не відрізняється від узаємодії підприємств одного регіону.

В інтегруванні країн на рівні регіональних спільнот особлива роль відводиться міжнародномуспівробітництвуприкордоннихрегіонівітранскордонномуспівробітництву як особливій формі інтеграції. За умови політичної волі й реального зближення країн, як це відбулося в сучасному ЄС, це не лише дозволяє вирішувати широке коло місцевих проблем, зокрема й за рахунок зовнішньоекономічного чинника, але і веде до посилення продуктивних взаємин між ними, додатково забезпечує суспільно-політичну злагоду і стабільність у зоні взаємодії.

Розвиток регіону передбачає еволюційну послідовність етапів, розташованих у певному порядку: етап пошуку самодостатнього стану економіки, етап зростання за рахунок спеціалізації в основних галузях і міжгалузевого обміну, розвиток другорядних галузей, пов'язаних із переробленням основного продукту, диверсифікація на внутрішніх міжгалузевих зв'язках. У результаті трансформацій у структурах економік більшості розвинених країн та країн Південно-Східної Азії в останні 30 років уже склався тренд концентрації ресурсу на найбільш перспективних секторах для подальшого експорту продукції, послуг і навіть праці спеціалізованого персоналу (аутсорсинг ділових та IT- послуг) за межі регіону.

Теорія та практика державного управління 1(52)/2016 Інтеграція умовного регіону з більш розвиненою економічною системою призводить швидше до імпорту товарів, ніж до розвитку місцевого виробництва, що відбувається через зростання внутрішнього попиту на більш якісні товари, а також до втрати мотивації розвитку через збереження традиційної спеціалізації під тиском зовнішніх протидій. регіональний економічний політика інтеграція

Протидії виникають або через дію принципу “порівняльної вигоди”, який може відтіснити будь-яку промислову спеціалізацію у відсталі регіони, або з відкрито вираженого тиску великого капіталу чи впливових владних структур. Це означає, що модернізована РЕП має враховувати розмежування на традиційні й сучасні галузі в регіональному розподілі галузей, а також враховувати регіональний життєвий цикл. А це вказує, що рано чи пізно постає питання пошуку й реалізації “великого поштовху”, що концентрує дефіцитні місцеві ресурси в декількох великих, але різнобічних проектах із синергічним ефектом. Це припущення ґрунтується на стратегії прискорення процесу розвитку природним чином за рахунок прямих і зворотних зв'язків із новими галузями та іншими територіальними утвореннями.

Інтеграційний вплив на регіональну економічну політику також пов'язано із зовнішніми взаємодіями регіонів різного рівня розвитку із залученням зовнішнього капіталу і низкою специфічних внутрішніх факторів, зокрема таких:

- традиції культурно-гуманітарної взаємодії, що згодом посилюються ще й торговельно-економічною взаємодією між регіонами;

- транспортна і комунікаційна доступність базових і сучасних благ і послуг;

- наявність системи якісного й інтегрованого стратегічного планування тих сфер, які можуть впливати на соціально-економічний розвиток;

- реальне місце регіону в міжрегіональному поділі праці. В умовах конкуренції майже на всіх рівнях і за відсутності просторових і юридичних перешкод праця перетікає з відсталих регіонів до більш розвинених.

Сконцентроване промислове зростання природно породжує ефект “поширення” в результаті фізичної перенаселеності, браку ресурсів чи подорожчання ресурсів. Ці процеси можуть відбуватися на просторово цілісних територіях і поширюватися уздовж основних транспортних магістралей. Необхідно врахувати, що ефекти “поширення” в міжрегіональній інтеграції мають часову затримку; у частині ієрархії та розподілу доходів вони стосуються проміжних регіонів, але не стосуються периферійних і депресивних регіонів; вони одночасно вимагають, по-перше, зниження прибутку у великих агломераціях в розвинених регіонах з огляду на перенаселення й перерозподіл наявних ресурсів, по-друге - зниження прибутку в регіонах, віддалених від центру внаслідок недовикористання місцевих ресурсів [7, с. 56]. Така концентрація основного і фінансового капіталу зазвичай є наслідком попередньої інтеграції та кооперації бізнесу, а використовується місцевою владою як маяк стану бізнес-клімату і “brown field” для промоції нових ініціатив (наприклад, інфраструктура митно-логістичних комплексів, техно- і промислових парків тощо).

Узагальнимо головні висновки для модернізації регіональної економічної політики, що випливають із приватно-корпоративної інтеграції. Такий різновид інтеграції ідеологічно відповідає підходу самоінтеграції (інтеграції знизу, здебільшого на базі єдності окремих стадій виробництва і реалізації продукції), що зумовлено розширенням самостійності та відповідальності безпосередньо суб'єктів інтеграції. Головним мотивом зближення локальних підприємств є підвищення їхньої конкурентоспроможності шляхом ефективнішого виробництва й розподілу продукції на ринку. Основні інструменти: лібералізація торгівлі на основі ринкових сил, спеціалізація і не стільки концентрація виробництва, скільки концентрація зусиль (ресурсів і потенціалів бізнесу і влади) задля досягнення конкретних цілей. Це означає зростання продажів відповідної продукції зацікавленим групам і (або) зниження витрат. У цьому відношенні інтеграція надає учасникам можливості: зниження витрат у результаті збільшення масштабів виробництва; оптимізації завантаження виробничих потужностей; прийняття стратегічних рішень у рамках загальної з партнерами політики; скорочення втрат і оптимізації бізнес-процесів; кращої орієнтації на більш зацікавлені групи споживачів. Додаткові вигоди може бути отримано з посиленням інтеграції на ринку робочої сили, фінансового капіталу, вільного руху товарів і послуг всередині регіону.

На регіональному рівні інтеграцію комерційних структур із різних регіонів чи країн може бути зведено до встановлення зв'язків і ділового співробітництва між господарськими суб'єктами різних галузей і сфер діяльності, взаємопов'язаних економічно, технологічно та організаційно. Технологічна складова інтеграції передбачає об'єднання більшості фаз циклу відтворювального процесу - від виробництва до зберігання і продажу продукції. Тому “економічний зміст інтеграції проявляється в послідовному формуванні та розподілі доходів на кожному з етапів процесу відтворення” [2, с. 93]. Організаційна складова інтеграції підтверджується встановленням єдиної правової форми господарювання або договірних відносин між учасниками об'єднання, а також розвитку бізнесу в межах спільних структур засновників.

Отже, інтеграція, ініційована “знизу” - з рівня підприємств, має достатню стійкість, оскільки проходить на базі підвищення економічної ефективності їхньої діяльності. На регіональному рівні переважають “м'які” форми інтеграції, за яких організаційна та функціональна структура суб'єктів інтеграції залишається без змін, але процеси спільного функціонування породжують синергічні ефекти, сприятливі для регіонального розвитку.

Наростання комплексності процесів інтеграції та її вплив на кожний рівень управління - від корпоративного до наддержавного - пов'язано з загальною стратегією розвитку умовного регіону і вектором економічних перетворень у ньому. Це створює чимало перешкод для узгодження позицій між національними урядами, регіонами і метрополітенськими ареалами щодо консенсусу навколо бюджетних і політичних пріоритетів для субнаціональних проблем як на національному рівні, так навіть і на рівні регіональних блоків країн. Це певною мірою пояснює нерівномірність динаміки процесів зближення і співробітництва між регіонами навіть у межах однієї країни. Хоча теоретично систему регіональної політики з меншою кількістю полюсів може бути легше приведено до балансу сил, на повірку виявляється, що зростання сили і впливу окремих регіонів посилює розриви в національній системі, як це було з впливом Донбасу на бюджетні й політичні процеси в Україні у 2007-2013 рр. У цих умовах навіть потужні універсальні тренди, наприклад економічна глобалізація, з неминучістю сегментуються, з більшим успіхом досягаючи транснаціональних ефектів поза межами і в межах регіональних угруповань країн.

Це дозволяє узагальнити методологічні контури і висновки в цілях модернізації РЕП у вигляді табл. 2, що увібрала також квінтесенцію трендів глобалізації й інтеграції [4]. Ці методологічні рамки формуються з принципів інтеграції для врахування під час модернізації РЕП, суб'єктів та ефектів протидії зближенню, очікуваних ефектів прояву, а також універсальних параметрів опису проектної системи - статус системи, ресурс системи і живучість системи.

Таблиця 2

Формування методологічних рамок модернізації регіональної економічної політики під впливом різноспрямованих інтеграційних процесів

Інтеграційні процеси не піддають сумніву роль держави серед основних суб'єктів регіональної політики. Ступінь консолідації позицій органів наддержавного управління, таких як спільні структури ЄС, чи регіональної і муніципальної влади, як представницькі органи регіону чи великого метрополітенського ареалу, не йдуть у порівняння з тією консолідованою позицією, що формується на національному рівні центральною владою. Інтеграційні процеси, суб'єктами яких можуть бути сучасні регіони, агрегують інтереси регіонів, обіймаючи їх загальним контуром з конкретними “точками входу” назовні, але не роблячи їх повністю тотожними. Разом із тим інтеграція спроможна суттєво впливати на позиціонування окремих регіонів у міжнародній системі, забезпечуючи їм для цього додаткові фінансові й організаційно-комунікаційні ресурси, як це відбувається в сучасному ЄС під гаслом “Європа регіонів”.

Обґрунтовані у статті методологічні рамки модернізації регіональної економічної політики під впливом різноспрямованих інтеграційних процесів підтримують необхідний “тонус” в обґрунтуванні концепції регіональної модернізації й задають обмеження об'єктивним параметрам системи управління, що має також і конкретні практичні наслідки для сьогодення.

Напрями подальших наукових досліджень вбачаються в концептуалізації формування ефективних інститутів регіональної модернізації та адаптації наукових підходів до неї.

Список використаних джерел

1. Байков А. А. Сравнительная интеграция. Практика и модели интеграции в зарубежной Европе и Тихоокеанской Азии / А. А. Байков ; [отв. ред. А. Д. Богатуров]. - М. : Аспект Пресс, 2012. - 256 с.

2. БурешО. В. Интеграция региональных субъектов как потенциал формирования региональных кластеров / О. В. Буреш, М. А. Жук, А. В. Фролов // Вестн. ОГУ. - 2011. - № 13 (132). - С. 88-93

3. Дунаев И. В. Позиционирование Харькова как нового мирового города в Восточной Европе / И. В. Дунаев, А. М. Кирюхин // Економічний часопис - ХХІ : [наук. журн.]. - 2012. - № 7/8. - С. 68-70.

4. Дунаєв І. В. Закономірності та визначальні тренди регіонального розвитку і управління в умовах глобалізації та інтеграції / І. В. Дунаєв // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2015. - № 2 (48).

5. Рыжова Н. П. Пространственные эффекты международной экономической интеграции (случай российских регионов) / Н. П. Рыжова // Пространственная экономика. - 2012. - № 4. - С. 28-48.

6. Стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 року. - Х. : ХОДА ; Харк. обл. рада, 2015. - 177 с.

7. Терехова С. А. Межрегиональная интеграция в системе управления социально-экономическим развитием / С. А. Терехова // Вестн. Челябинского гос. ун-та. Серия “Экономика”. - 2010. - № 28 (209). - Вып. 30. - С. 52-58.

8. Balassa B. The Theory of Economic Integration / B. Balassa. - Homewood : Irwin Publishings, 1961. - 324 р.

9. Brakman S. The Empirical Relevance of the New Economic Geography, Testing for a Spatial Wage Structure in Germany / S.Brakman, H. Garretsen, M. Schramm ; University of Nijmegen ; University of Groningen. - MIMEO, 2000. - 23 р.

10. Brakman S. The Final Frontier? Border Effects and German Regional Wages / S. Brakman, H. Garretsen, M. Schramm // Hamburgisches Welt-Wirtschafts-Archiv. Discussion paper. - 2002. - № 197. - 34 р.

11. Hanson G. Increasing Returns, Trade, and the Regional Structure of Wages / G. Hanson // Economic Journal. - 1997. - Vol. 107. - Р 113-133.

12. Hanson G. Integration and the Location ofActivities - Economic Integration, Intraindustry Trade, and Frontier Regions / G. Hanson // European Economic Review. - 1996. - Vol. 40. - Р 941-949.

13. Hanson G. Localization Economies, Vertical Organization, and Trade / G. Hanson // The American Economic Review. - 1996. - Vol. 86 (5). - Р 1266-1278.

14. Hanson G. Regional Adjustment to Trade Liberalization / G. Hanson // Regional Science and Urban Economics. - 1998. - Vol. 28. - Р 419-444.

15. Hanson G. U.S. - Mexico Integration and Regional Economies: Evidence from Border-City Pairs / G. Hanson // Journal of Urban Economics. 2001. - Vol. 50. - Р 259-287. Kritzinger-van Niekerk L. Regional Integration: Concepts, Advantages, Disadvantages and Lessons of Experience / L. Kritzinger-van Niekerk - http://siteresources.worldbank.org/ EXTAFRREGIN ICOO/Resou rces/Kritzinger. pdf .

16. Redding S. The Costs of Remoteness: Evidence from German Division and Reunification / S. Redding, D. Sturm // American Economic Association. - 2008. - Vol. 98 (5). - Р 1766-1797.

17. Resmini L. Economic Integration, Industry Location and Frontier Economies in Transition Countries / L. Resmini // Economic Systems. - 2003. - Vol. 27 (2). - Р 205-221.

18. ResminiL. Regional Patterns of Industry Location in Transition Countries: Does Economic Integration with the European Union Matter? / L. Resmini // Regional Studies. - 2007. - Vol. 41. - Р 747-764.

19. Venables A. J. Equilibrium Locations of Vertically Linked Industries / A. J. Venables // International Economic Review. - 1996. - V. 37, № 2. - Р 341-359.

Надійшла до редколегії09.02.2016 р.

Размещено на Allbest.ru