Суперечливий характер економічної політики радянської влади на Поділлі на початку 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУПЕРЕЧЛИВИЙ ХАРАКТЕР ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ НА ПОДІЛЛІ НА ПОЧАТКУ 1920-Х РОКІВ

П.С. Григорчук, Н.П. Кузьмінець

Резюме

У статті розглянуто суперечливий характер економічної політики місцевих органів радянської влади на Поділлі на початку 1920-х років. Зокрема, проаналізовано особливості економічних перетворень у промисловості, сільському господарстві, транспорті краю.

Ключові слова: Поділля, економіка, неп, раднаргосп, трест.

Резюме

В статье рассмотрено противоречивый характер экономической политики местных органов советской власти на Подолье в начале 1920-х годов. В частности, проанализировано особенности экономических преобразоаний в промышленности, сельском хозяйстве, транспорте края.

Ключевые слова: Подолье, нэп, экономика, совнархоз, трест.

Звернення до історичного досвіду в умовах розбудови незалежної, демократичної Української держави має особливе значення. Об'єктивне вивчення минулого, врахування його досвіду та уроків сприятиме вирішенню складних соціально-економічних проблем сьогодення, допоможе уникнути багатьох помилок на сучасному етапі і в майбутньому. Однією з проблем історії, що потребує переосмислення, правдивого, позбавленого догматичних стереотипів висвітлення, є господарська політика радянського режиму, методи та наслідки її здійснення в Україні в 1920-х роках - в одному з головних хлібовиробничих регіонів колишнього СРСР, особливо Подільської губернії. Господарська політика більшовицької партії в зазначений період все ще не стала предметом окремого самостійного вивчення. Без наукової розробки даної проблеми знання і уявлення про природу радянського тоталітарного режиму, аналіз і оцінка політики центрального партійно-державного керівництва щодо України, в тому числі і Поділля, на початку 1920-х років будуть неповними. В той же час ретельне вивчення й аналіз як позитивного, так і негативного досвіду вирішення господарчих проблем в названий період, творче використання всього повчального, врахування уроків минулого сприятиме розробці більш раціональної економічної політики, допоможе владним структурам сучасної держави виробити правильний курс на реформування економіки України.

Метою написання даної статті є аналіз суперечливої політики радянської влади в промисловості і сільському господарстві Подільського регіону на початку 1920-х років. На основі архівних матеріалів та інших джерел показано діяльність місцевих органів влади, яка поряд із намаганням вивести економіку краю з кризи, все ж більшу увагу звертала на досягнення політичних цілей, забезпечення інтересів держави над інтересами людей.

Економічна політика, яку проводили більшовики протягом 1920-х років, стала предметом досліджень багатьох поколінь істориків та економістів. Підвищений інтерес до економічних проблем викликаний тим, що на початку 20-х років стався перехід від одного типу господарювання до іншого, який вступив у протиріччя з більшовицькою доктриною. Для праць радянського періоду характерним є вплив офіційної ідеології на вивчення даної проблеми. Ринкові відносини, які більшовики використали у 20-ті роки для “оживлення” господарства, історики і економісти старанно замовчували.¹ Формування сучасної історіографії економічних відносин на початку 1920-х років розпочалося в незалежній Українській державі. Саме в цей період відбувся критичний перегляд наукової спадщини радянської історичної науки, виявлення нових архівних документів і матеріалів партійно-радянських органів влади.² Змістовними є праці подільських істориків, в яких аналізуються різні аспекти економічної історії Поділля на початку 1920-х років.³

Подільська губернія вступила в 20-ті роки в умовах жорсткої економічної кризи. До цього спричинили події останніх років: світова та громадянські війни, безперервні військові реквізиції, загальна господарська відсталість краю. На території губернії, яка тривалий час була ареною запеклих боїв, були паралізовані найважливіші галузі промисловості. Так, головна галузь промисловості - цукрова - в 1921 році виробила лише 735 тисяч пудів цукру ( 4, 45 % довоєнного рівня). В селах і містах гостро відчувалася нестача товарів першої необхідності. Занепало сільське господарство. Скоротилися площі посівів. Знизилася урожайність усіх культур на 25-40 %. Якщо в 1913 році було зібрано 113 млн пудів хліба, то в 1921 році - лише 38 млн пудів.⁴ На початку 20-х років, незважаючи на деяку лібералізацію економічного і політичного життя, обумовлену запровадженням непу, становище в сільському господарстві і промисловості не поліпшилося. Проаналізовані нами матеріали дають підстави стверджувати, що діяльність місцевих органів влади Подільської губернії на початку 1920-х років щодо відновлення і розвитку економіки мала суперечливий характер і часто не тільки не сприяла розвитку окремих її галузей, а навпаки, негативно відбивалася на її становищі. Це обумовлювалося, в першу чергу, політикою більшовицького керівництва України і Подільської губернії, в якій прагнення ствердити свою політичну владу і встановити жорсткий контроль над усіма сторонами життя населення переважало над його інтересами та господарською доцільністю.

Проблеми розвитку промисловості і сільського господарства, економічна політика місцевих органів влади Поділля в нових умовах розглядалися на губернських і повітових з'їздах рад, пленумах і сесіях виконкомів, засіданнях їх президій. У 1921-1923 роках ця робота була зосереджена в економнарадах. Проте всі їх важливі постанови приймалися лише після схвалення партійними комітетами. Виконання цих постанов покладалося на губернську і повітові ради народного господарства (пізніше - відділи місцевого господарства), відділи праці, продовольчі комітети.

Губернський та повітові раднаргоспи у 1920-1921 роках обстежували промислові підприємства, брали на облік їх матеріальні ресурси, сировину, готову продукцію, а також здійснювали їх націоналізацію. Оскільки націоналізації підлягали всі підприємства з кількістю робітників більше 5 при наявності механічного двигуна і більше 10 без нього, тому до кінця 1921 року на Поділлі були усуспільнені не тільки майже всі підприємства великої промисловості, а й більша частина дрібної. У приватних осіб вилучалися технічні матеріали, обладнання й передавалися у розпорядження державних установ.

Цілком зрозуміло, що така масова і форсована націоналізація не тільки не сприяла подальшому розвитку місцевої промисловості, а навпаки, стала однією з причин економічного колапсу на початку 20-х років. Підприємства були позбавлені належного керівництва і постачання, а у держави не було можливості налагодити їх нормальну роботу. Тому в кінці 1921 року націоналізацію було припинено, а згодом почалася денаціоналізація дрібної та середньої промисловості.⁵

Промисловим переписом 1923 року на Поділлі було зафіксовано 1918 підприємств, з яких 818 було розташовано в містах і 1100 в поселеннях міського типу. За групами виробництв перше місце займала харчова промисловість (647 підприємств). Наступне за чисельністю установ займало виробництво одягу та взуття (457), металообробні підприємства - 332, шкіряне виробництво - 157 підприємств. Млинів, круподерок і просодерок було зареєстровано 318, маслобоєнь - 116.⁶ Серед різних груп підприємств Поділля найбільш потужно були представлені цукрові заводи.

При загальному числі цукрових заводів України - 180, в губернії їх налічувалось 53, не враховуючи 3-х зруйнованих (Лозни-Літинського, Муровано-Куриловецького і Кальницького), тобто майже 1/3 заводів республіки. Поділля поступалося в цьому відношенні лише Київській губернії і залишало за собою позаду інші губернії УСРР. Цукрова промисловість займала більше 50% всіх цензових промислових підприємств. Найбільше число цукрових заводів було розташовано у східній частині губернії (теперішня Вінницька область): 13 - у Вінницькій окрузі, 11 - в Могилів-Подільській, 9 - у Гайсинській і 9 - у Тульчинській. В західній частині (сучасна Хмельницька область): в Кам'янецькій окрузі - 4 і в Проскурівській - 7.⁷ Інші галузі промисловості були у своїй більшості у зруйнованому і занедбаному стані, оскільки вся діяльність центральних і місцевих органів влади була спрямована, перш за все, на відбудову і розвиток “ударних” підприємств, переважний розвиток потрібних їм галузей місцевої промисловості. До того ж ця робота здійснювалася не на користь регіону, а на користь центру, супроводжуючись примусовими заходами щодо населення губернії. Дбаючи про розвиток місцевої промисловості, органи влади в той же час будь-якими засобами намагалися обмежити приватне підприємництво. Не знайшла належної підтримки з боку місцевих органів влади також оренда. Серед орендаторів перевага віддавалася кооперативам, артілям, державним установам.

Питання про відбудову і ремонт цукрових заводів обговорювалися на засіданнях райвиконкомів, економнарад, міських рад. Гострота даного питання обумовлювалась тим, що у 1920-1921 рр. відбувались постійні напади злочинних елементів на заводи, а також деструктивізм робітників, який проявлявся у приховуванні інвентарю та розтраті цукру і хлібофуражу. Боротьбу з цим явищем узяв під своє керівництво Поділля-цукор.⁸

Важливим завданням для місцевих органів влади було виділення земель культрадгоспам, цукровим і винокурним заводам та іншим промисловим підприємствам. До 1920 року у тимчасовому користуванні підприємств і державних установ перебувало 90 тис. десятин землі. В 1921 році розподілом земель підприємствам у постійне користування займались райкомісії з націоналізації земель. Для цукрових заводів виділили 500 тис. десятин орної землі, для винокурних заводів - 17 280 десятин, культ- радгоспів - 12 тис. десятин. Оскільки для потреб селян залишалось всього 204 тис. десятин (на 2 млн 300 тис. селян), то непоодиноким явищем ставали конфлікти між цілими селами і цукровими заводами.⁹

Місцеві ради губернії брали участь також у відновленні роботи транспорту. Губекономнарада впродовж 1921-1922 рр. вирішувала питання ремонту вагонів і паровозів, забезпечення залізниці будівельними матеріалами, організації своєчасного розвантаження і навантаження вагонів, ремонту шосейних доріг. Місцевим транспортом опікувався Губтранс. На 1921 рік у його розпорядженні було 37 автомобілів, 9 мотоциклів, 164 підводи.¹⁰ Подільський Губдорвідділ займався ремонтом доріг і мостів краю. Оскільки льодохід 1922 року зруйнував 11 великих мостів у Новоконстянтинові, Гайсині, Межирові, Тиврові, Печорі, Стрижавці і П'ятничанах, губвиконком встановив контроль над їх відновленням у найкоротший термін.¹¹

Іншою важливою проблемою було відновлення залізничного руху. Найбільшими залізничними вузлами на 1924 рік залишались Жмеринка, Гречани, Гайворон, на яких працювало близько 7 тис. робітників. Найрозгалуженішою залізниця була у Гайсинському (212 верст залізничних колій) і Вінницькому повітах (159 верст залізничних колій). Ці повіти мали і найбільшу кількість станцій - по 15. Найгірше залізниця була розвинена в Ушицькому (27 верст, 2 станції), Літинському (29 верст, 3 станції), Летичівському (55 верст, 3 станції), Ямпільському (70 верст, 3 станції) повітах.¹²

Одним з напрямків діяльності місцевих органів влади Подільської губернії щодо відновлення промисловості було забезпечення робітників промислових підприємств продовольством. До 1 вересня 1921 року робітників цукрових заводів продовольством забезпечували продоргани, але загальне забезпечення було поганим. Так, повністю пайок (борошно і крупи) отримали лише 6 заводів, 60 % пайка - 3 заводи, 50 % пайка - 5 заводів, зовсім не отримали пайок - 36 заводів.¹³

На відновлення роботи великих промислових підприємств і транспорту була спрямована і діяльність місцевих органів влади щодо розв'язування паливної кризи. Губекономнарада організовувала забезпечення паливом залізничні станції і заводи, заготівлю дров на зимовий сезон, а також забезпечення паливом промислових підприємств, державних установ і населення. Для цього восени 1920 р. були створені повітові опертрійки.¹⁴

Важливе значення в цей час мала діяльність місцевих рад щодо забезпечення промислових підприємств робочою силою. В 1920 р. відділи праці місцевих виконкомів здійснювали облік працездатного населення губернії, проводили реєстрації за спеціальностями робітників і фахівців. Одним із заходів нової економічної політики була зміна примусових методів поповнення і розподілу робочої сили добровільним наймом.

З 1921 р. місцевими органами влади губернії вживалися заходи щодо реформування управління місцевою промисловістю, а саме денаціоналізація і концентрація дрібних та середніх підприємств. З частини, яка залишалася у розпорядженні раднаргоспів, відбиралися найбільш потужні і найменш зруйновані підприємства. Вони експлуатувалися раднаргоспом. Решта підприємств здавалися в оренду. Підприємства, зовсім були непридатні для роботи, консервувалися.

Проблемами оренди підприємств займалася Губекономнарада. За її дорученням Губраднаргосп (ГРНГ) мав позбутися збиткових підприємств шляхом здачі їх в оренду приватникам. Дрібні підприємства віддавались переважно кооперативам і артілям. Так, з 8 шкіряних підприємств 5 ГРНГ здав в оренду кооперативам і лише 3 - приватникам. Щодо оренди млинів, то спочатку Губекономнарада передала їх райфіліям Губспілки, але невдовзі доручила спецтрійці провести здачу млинів в оренду з торгів.

За наказом Губекономнаради ГРНГ організував комбінати та трести, які були переведені на самоокупність і господарський розрахунок. У 1921 р. було створено 3 таких комбінати: 2 - у Вінниці, 1 - у Проскурові (Хмельницький). На 1923 рік на Поділлі існувало 4 великі трести: “Цукортрест”, “Держспирт”, “Укрборошно” і “Поділляліс”. Юридично всі підприємства цих трестів були переведені на госпрозрахунок, отримали більше повноважень в управлінні виробництвом, реалізації продукції, розпорядженні власними коштами. Однак на практиці все це запроваджено не було: відбилася відсутність досвіду роботи в умовах ринку, відсутність кваліфікованих працівників, слабкість управлінського апарату. Створення трестів і госпрозрахунок, разом з діяльністю економнарад спричинили повну реорганізацію управління місцевою промисловістю губернії. В 1921 р. були ліквідовані повітові раднаргоспи, в 1922 р. - відділи губраднаргоспу, які не мали прибуткових підприємств або перетворювалися на трести. В 1923 р. усі трести та окремі значимі підприємства перейшли у відання УРНГ.

Неоднозначної оцінки викликає діяльність місцевої влади Поділля щодо вирішення проблем сільського господарства. Не можна заперечувати їх позитивної роботи щодо проведення землевпорядкування, збільшення посівних площ, відновлення тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, налагодження агрономічної справи, забезпечення села реманентом. Проте, певне впорядкування земельних відносин супроводжувалося нищенням великих селянських заможних господарств, репресивними заходами проти “куркулів”. А зрівняльний розподіл землі призвів до виникнення великої кількості дрібних селянських господарств з низькою продуктивністю (в 1923 р. на Поділлі налічувалося 756 тис. одноосібних селянських господарств з населенням 3 млн 41 тис. чол.).¹⁵

Поділля, де відносна перенаселеність території і питома вага незаможного селянства були чи не найбільшими в Україні, виявилося особливо зручним для запровадження колективного господарювання. Проте слабкість впливу більшовиків та активізація селянського повстанського руху на початку 20-х років не сприяли масовому залученню селянських господарств до колективів. За даними Подільського земвідділу, на 1 листопада 1921 року в губернії існувало лише 2 комуни і 24 артілі, які включали 1001 чол., що становило 0,033 % по відношенню до всього сільського населення Поділля.¹⁶ Однак в міру зміцнення радянської влади і приборкання непокірного селянства в краї відбувається зростання кількості колективів. економічний промисловість селянство

Отже, економічна політика, яку проводили місцеві органи влади Поділля, особливо на початку 20-х років, була спрямована на досягнення політичних цілей, забезпечення пріоритету інтересів державного керівництва над інтересами регіону і його населення. Тому діяльність місцевої влади часто не тільки сприяла відновленню і розвитку економіки, а навпаки - негативно відбивалася на її становищі і життя подолян.

Примітки

1. Местное хозяйство и местные финансы Украины. Обзор за 1912, 1922-1923, 1923-1924, 1924-1925 годы. - Харьков, 1926; Нариси розвитку народного господарства Української РСР. - К., 1949; Черненко Н.В. Переход к новой экономической политике на Украине / Н.В.Черненко. - К., 1954; Бакуменко П.І. Українська СРСР в період відбудови народного господарства (19211925 рр.) / П.І. Бакуменко. - К., 1960; Лях Р.Д. Вирішення аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.) / Р.Д.Лях. - Донецьк, 1968; Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві України в період непу: Історико-економічне дослідження/ С.Р. Лях. - Харків, 1990.

2. Марочко В. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (18611929 рр.) / В.Марочко. - К., 1995; Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу НЕПу. - Черкаси, 1993. - 274 с.; Морозов А. Кредитна сільськогосподарська кооперація УСРР в роки непу //Автореф. дис. д-ра іст. наук. - К.: НАН України; Ін-т історіїУкраїни, 1994. - 35 с.; Калініченко В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. - Харків, 1997. - 400с.; Ганжа О. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.). - К., 2000. - 205 с.; Каспрук І. НЕП на Україні у 1921-1923 рр. (історико- політичний аналіз)/ О.Ганжа // Автореф. дис. канд. іст. наук: 07. 00. 01 / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 1994. - 22 с.; Корновенко С. Податкова політика радянської влади в українському селі у відбудовчий період (1921-1925 рр.)// Дис... канд. іст. наук: 07. 00. 01 / Черкас. держ. ун-т ім. Б.Хмельницького. - Черкаси, 1999. - 173 с.

3. Воловик В.П. Соціально-економічне становище Поділля наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття // Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. Випуск ІІ. - Вінниця. - 2000; Каньоса А.М. До питання про відбудову народного господарства Поділля (1921-1923 рр.) / В.П.Воловик // Матеріали ІХ Подільської історико- краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 1995; Романюк І.М. Стан будівництва сільських електростанцій на Поділлі у 20-ті - початок 50-х років / І.М. Романюк // Поділля в контексті української історії. - Вінниця: ВДПУ, 2001.

4. Поділля в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.): Збірник документів і матеріалів. - Вінниця, 1957. - С.9.

5. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1918- 1928) / С.В. Кульчицький. - К., 1996. - С. 116-142.

6. Поділля в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.) Зб. док. і мат. - Вінниця, 1957. - С. 283-286.

7. Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО). - ДАВО. - Ф.147. - Оп. 1.- Спр.33. - Арк. 88-90.

8. Отчет Губисполкома Подолии за 1920-1921 гг. - Винница, 1922. - С. 285.

9. Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. Октябрь 1921 г. - март 1922 г. - Винница, 1922. - С.12.

10. Отчет Подольского Губернского Исполнительного комитета за 1923 г. к 4-у Губернскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. Январь1924 г. - Винница, 1924. - С.49.

11. ДАВО. - Ф.1. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 168.

12. Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. За августдекабрь 1921 г. - Винница, 1922. - С.29.

13. Отчет Подольского Губернского Исполнительного комитета за 1923 г. к 4-у Губернскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. Январь 1924 г. - Винница, 1924. - С. 41-42.

Размещено на Allbest.ru