Сучасний стан розвитку аграрного сектору економіки України в умовах реалізації програми державно-приватного партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 33.334

Херсонське морехідне училище рибної промисловості, Україна

Сучасний стан розвитку аграрного сектору економіки України в умовах реалізації програми державно-приватного партнерства

Маркова Є.Ю., д.е.н.

Анотація

агровиробник сільський європейський ідентичність

Актуальність вибраного напрямку досліджень в контексті інтеграції України до ЄС полягає в тому, що сучасне глобальне суспільство переживає трансформаційні процеси, участь у яких повинна брати і бере Україна. Це обумовлює впровадження низки нормативно-правових доповнень стосовно підтримки агровиробників. Вітчизняна агронаука повинна сприяти більш раціональному землекористуванню, створювати за допомогою новітніх інформаційних технологій умови для збільшення асортименту якісної с/г продукції.

В статті обґрунтовані методологічні підходи, отримані теоретичні висновки, які можуть бути використані в процесі розробки стратегії розвитку сільського господарства України в умовах європейського вибору при одночасному збереженні власної ідентичності.

Ключові слова: аграрний сектор, агронаука, агроекологія, вендінг, державно-приватне партнерство, кластер, логістика, технопарк, екологічно чиста продукція.

Annotation

Markova E.

The modern state of development of the agricultural sector of economy of ukraine in conditions of implementation of the program of state-private partnership

The current interest of the chosen research direction in the context of Ukraine's integration into the EU is that the modern global society is undergoing of the transformational processes, which Ukraine must take and takes part in. This leads to the introduction a number of regulatory additions to the support of agricultural producers. Fatherland agronomy should promote more rational land use and with the help of the latest information technologies create the conditions for increasing the assortment of quality agricultural products.

In this article there are the substantiates methodological approaches and the theoretical conclusions that can be used in the process of development of the agricultural development strategy of Ukraine in the conditions of European choice, while preserving its own identity.

Key words: the agricultural sector, the agricultural science, agro ecology, vending, public-private partnerships, cluster, logistics, Techno park, environmentally friendly products.

Аннотация

Маркова Е.Е.

Современное состояние развития аграрного сектора экономики Украины в условиях реализации программы государственно-частого партнерства

Актуальность выбраного направления исследований в контексте интеграции Украины в ЕС состоит в том, что современное глобальное общество переживает процесс трансформации, участие в котором должна принимать и принимает Украина. Это обуславливает внесение ряда нормативно-правовых дополнений по поддержке агропроизводителей. Отечественная агронаука должна содействовать более рациональному землепользованию, создавать при помощи новейших информационных технологий условия для увеличения ассортимента качественной с/х продукции.

В статье обоснованы методологические подходы, получены теоретические выводы, которые могут быть использованы в процесс разработки стратеги развития сельского хазяйства Украины в условиях европейского выбора при одновременном сохранении собственной идентичности.

Ключевые слова: аграрный сектор, агронаука, агроэкологтя, вендинг, государственно-частное партнерство, кластер, логистика, технопарк, экологически чистая продукция.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями.. Розвиток підприємницької діяльності за допомогою підтримки держави є сучасною ознакою прогресивних змін у сільському господарстві та порівняно новим напрямом досліджень вітчизняної аграрної науки. Європейські орієнтири надають аграрному сектору відповідний вектор розвитку та відкривають нові можливості для відродження сільського господарства, створюють додаткові порівняльні переваги на агропродовольчому ринку в умовах глобалізації економіки. Для успішного розв'язання завдань євроінтеграції аграрний сектор економіки України має достатньо передумов: багатий природно-ресурсний та експортний потенціал, вагомий людський капітал, поступово зростаючу інвестиційну привабливість, збережений уклад сільського життя та багатовікові традиції ведення сільського господарства. Отже, рівень готовності вітчизняного аграрного сектора економіки до умов євроінтеграції, порівняно з країнами ЦСЄ, які приєдналися до ЄС у складі останньої хвилі розширення, свідчить, що аналогічних трансформаційних перетворень в нашій країні не відбулося, чим і зумовлено актуальність цієї статті.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми.

Питанням розвитку аграрного сектору економіки України в умовах глобалізації та євроінтеграції присвячено праці вчених: Лупенка Ю. О., Гришовой І.Ю., Шестаковської Т.Л., Стояновой-Коваль С.С., Гнатьєвой Т.М., Наумова О.Б., Шебаніна В.С., Червеня 1.1., Білика Ю.Д. [1-11]. Однак динамізм соціально-економічних змін потребує подальшого розвитку теоретико-методологічних підходів та організаційно-практичних засад щодо інноваційної діяльності аграрних підприємств України з метою їх адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища.

Цілі статті. Визначення напрямів державної політики підтримки підприємництва в аграрному секторі в умовах європейської інтеграції з використанням новітніх високотехнологічних систем, урахуванням екологічної безпеки отриманої продукції .

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів. Державна підтримка аграрного сектору покликана забезпечити баланс інтересів виробників, споживачів та держави - достатній рівень рентабельності для розширеного виробництва, забезпечення продовольчої безпеки та економічного зростання.

Державно-приватне партнерство дозволяє забезпечувати узгодження та врахування взаємних інтересів держави і бізнесу в реалізації спільних інноваційно-інвестиційних проектів, цільових галузевих програм тощо. Для держави основними перевагами такого партнерства є активізація інвестиційної діяльності, ефективне управління майном, підвищення ефективності ринкової інфраструктури, стимулювання підприємницької діяльності.

Відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» сферами застосування державно-приватного партнерства, які стосуються аграрного сектору, можуть бути реалізація проектів щодо забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем, а також з будівництва та/або експлуатації морських і річкових портів та їх інфраструктури.

Так, реалізація проектів державно-приватного партнерства в частині забезпечення функціонування та розвитку зрошувальних та осушувальних (меліоративних) систем має ключове значення у розвитку сільського господарства для окремих регіонів країни, де через несприятливі природно-кліматичні умови ефективно функціонуючі меліоративні системи є вирішальною умовою стабільного і гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції. Загальна площа меліоративних систем в Україні становить близько 5,75 млн. га (майже 14 % загальної площі сільгоспугідь).

Реалізація проектів державно-приватного партнерства в частині будівництва та/або експлуатації морських і річкових портів та їх інфраструктури дозволить розширити пропускну спроможність вітчизняних портів з перевалки сільськогосподарської продукції, що в умовах зростання валових зборів основних експортоорієнтованих сільгоспкультур дозволить наростити поставки вітчизняної продукції на світовий аграрний ринок.

Усвідомлення необхідності нарощування перевалочних потужностей за рахунок використання механізму державно-приватного партнерства в Україні є. Можливості модернізації портової інфраструктури, у т.ч. для забезпечення транспортування і перевалки вантажів, виникають у зв'язку із прийняттям Закону України «Про морські порти України»[2] і Постанови КМУ «Деякі питання надання в концесію об'єктів державної власності»[3] , що відкриває можливості для залучення інвестицій у порти на умовах концесії.

Перспективи впровадження проектів державно-приватного партнерства існують також у сфері будівництва та управління мережами холодильних та складських приміщень для збереження сільськогосподарської продукції; будівництва, обслуговування та управління ринками фруктів, овочів, а також інших «місцевих» видів сільськогосподарської продукції; переробки/рециклінгу сільськогосподарських відходів/біопалива[4] . Їх реалізація сприятиме зменшенню втрат сільгосппродукції при зберіганні, розвитку інфраструктури реалізації продуктів харчування, а також розширенню сфер прикладання підприємницької діяльності в аграрному секторі.

Однією з форм взаємодії держави та бізнесу в аграрній сфері є співпраця з розвитку аграрних кластерів (Схема 1), за якої для підприємців на основі спеціалізації та концентрації виробництва, залучення інноваційних розробок науково-дослідних установ, формування замкнених циклів виробництва забезпечується підвищення конкурентоспроможності і прибутковості продукції, а на державному рівні за рахунок облаштування сільських територій із сучасною агросервісною, агропромисловою, житловою та культурними зонами (у вигляді агромістечок) досягається стабільний соціально-економічний розвиток регіону[6] .

На сьогодні перспективними напрямами розвитку кластерів в аграрній сфері є:

- сільський зелений туризм. Так, у Полтавській області створено туристично- рекреаційний кластер «Гоголівські місця Полтавщини», маршрут якого проходить територією Миргородського, Диканьського, Шишацького районів, сіл Великі Сорочинці та Гоголеве з об'єктами показу (заклади культури, культові споруди, визначні місця тощо), що стосуються життєвого та творчого шляху письменника. У селищі Гриців Шепетівського району Хмельницької області функціонує кластер еко-агротуризму «Оберіг», який об'єднує 10 агроосель, понад 60 осіб (власники агроосель, екскурсоводи, власники магазинів, працівники культури та ін.), які приймають туристів, що бажають відпочити у селі;

- органічне виробництво - учасники проекту спільно відпрацьовують процедури інспекції та контролю виробництва органічної продукції, що дозволяє їм одержувати як вітчизняні, так і міжнародні сертифікати відповідності і постачати відповідно марковану продукцію на внутрішній і зовнішній ринки. Так, на Полтавщині функціонує регіональний кластер виробників екологічної продукції, який за підтримки органів місцевої влади об'єднує підприємства, метою яких є виробництво, сертифікація та просування на ринок екологічної чистої продукції, що не містить трансгенних та хімічних домішок. Успішними прикладами такого напряму є фруктовий кластер «Подільське яблуко» на Хмельниччині з виробництва та реалізації яблук, а також «Натуральне молоко», який функціонує на Рівненщині і об'єднує сільгосппідприємства, що працюють у галузі молочного тваринництва;

- інноваційна діяльність. Так, у м. Рівне створено регіональний агропромисловий інноваційний кластер «Агроінновації», засновниками якого є 4 органи державної влади (Рівненська облдержадміністрація, Головне управління агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації, Головне [7] управління економіки та інвестиційної політики Рівненської облдержадміністрації, Державне агентство України з інвестицій та інновацій), 3 наукових організації та вищих навчальних заклади, 5 виробничих підприємств Рівненщини та 3 інноваційні структури і сервісних установи. Метою даного кластеру є об'єднання зусиль, координація дій та реалізація спільних заходів у питаннях розроблення і впровадження інновацій в агропромисловому комплексі Рівненської області.

Одним із напрямів співпраці держави та агробізнесу є технопарки як організаційно-економічна форма державно-приватної підтримки інноваційного бізнесу. Переваги агротехнопарків полягають у тому, що вони дозволяють здійснювати апробацію й адаптацію наукових розробок відповідно до зональних умов та вимог сільськогосподарського виробництва, оскільки до їхньої діяльності можуть бути залучені регіональні науково-дослідні інститути, місцеві агроуніверситети, консультативні, науково-виробничі структури, а також редакції відповідних галузевих журналів, фермерські навчальні пункти тощо[7] . Особливого значення розвиток агротехнопарків має для галузі рослинництва, оскільки постійне оновлення сортового складу районованих сільгоспкультур та наявність широкої мережі селекційних станцій, де можна здійснювати їх апробацію, дозволять досягти стабільно високих показників урожайності, тоді як галузь тваринництва не так вимоглива до природно-кліматичних умов, тому наукові дослідження та їх апробацію доцільно здійснювати в існуючих науково-дослідних установах.

Так, у садівництві діяльність технопарку може бути сконцентрована при впровадженні інтенсивних технологій, виробництва сертифікованого посадкового матеріалу, створенні маточних насаджень з використанням прогресивних технологій їх вирощування відповідно до зональних умов розміщення сільгосппідприємства[8].

Функціонування технопарків регламентується Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»[10].

Пріоритетні напрями діяльності технопарку:

- створення систем і технологій захисту, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, точного землеробства мінімальної обробки, органічне збагачення, мікробіологічний синтез, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища;

- високопродуктивні технологічні комплекси, техніка та засоби механізації для галузей сільського господарства, переробної та харчової промисловості;

-використання технологій і обладнання для високопродуктивної селекційної діяльності в рослинництві, тваринництві, птахівництві та рибництві;

- нові біопрепарати та засоби захисту рослин і тварин, обладнання і технології їх виробництва[7,8];

- комплекси, обладнання і технологічні процеси зберігання та глибинної переробки сировини рослинного і тваринного походження, нова продукція та матеріали, харчові продукти з високими оздоровчо-профілактичними властивостями;

- виробництво, обладнання і технологічні процеси переробки та утилізації відходів, альтернативні джерела енергії та енергетична сировина в агропромисловому комплексі.

В Україні слід максимально повно й ефективно використовувати наявний інструментарій державного регулювання аграрного ринку із врахуванням інтересів виробників сільгосппродукції у частині недопущення зниження ефективності їхньої діяльності (Рис.1), рівня якості та безпечності продукції[10].

Сучасна система аграрної логістики в Україні констатує наступне:

1. Недостатній рівень забезпечення сільгоспвиробників сховищами для збереження зернової та плодоовочевої продукції.

2. Незадовільний стан автошляхів, під'їзних доріг та погіршення їх транспортно-експлуатаційних характеристик через понаднормативне завантаження транспортних засобів, що призводить до погіршення якості продукції, що перевозиться, збільшує терміни доставки, підвищуючи її собівартість. Так, 51,1 % українських доріг не відповідають вимогам міжнародних стандартів щодо рівності, 39,2 % - міцності; середня швидкість руху на автомобільних дорогах у 2-3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах[18] . Практично 90 % українських доріг спроектовані під навантаження на вісь автомобіля максимум у 6 тонн, що значно менше порівняно з європейськими дорогами.

3. Невідповідність інфраструктури залізничного транспорту потребам перевезень сипких вантажів, а також зависокі тарифи на залізничні перевезення.

Рис.1. Класифікація ефективності діяльності виробників сільгосппродукції

4. Слабке використання річкового транспорту у перевезеннях вантажів, який здатен розвантажити автодороги і залізницю. Основним чинником, що стримує розвиток річкових перевезень, є наявність у Дніпровському та Дніпродзержинському водосховищах небезпечних для великовантажного судноплавства лімітуючих ділянок (гранітних перекатів), що перешкоджає проходу великовантажних суден . Показник енергоефективності вантажних перевезень водним транспортом у перерахунку на 1 умовну тонну вантажу в 10 разів перевищує показник енергоефективності перевезень автомобільним транспортом і в 5 разів - залізничним. Перевезення 10 млн. тонн сільгосппродукції можна здійснити 2 тис. од. річкового транспорту (суди типа річка- море), або 166 тис. залізничних вагонів, або 400 тис. од. автомобільного транспорту[9] .

5. Недосконалість системи оптової реалізації сільськогосподарської продукції.

6. Повільне об'єднання дрібних товаровиробників для створення ними або вступу до уже діючих сільськогосподарських кластерів.

Використання системи аграрної логістики не відповідає сучасним вимогам і призводить до економічних втрат як сільгосптоваровиробників, так й інших економічних суб'єктів. Низький рівень розвитку аграрної логістики в Україні підтверджують дані досліджень міжнародних організацій. Так, за індексом ефективності логістики (LPI - Logistics Performance Index)[4], який розраховується Світовим банком, Україна у 2014 р. посідає 61 місце серед 160 країн світу із загальним показником 2,98 балу із п'яти (на першому місці знаходиться Німеччина з показником 4,12 балу).

За окремими параметрами Україна посіла наступні позиції:

- 69 - ефективність митного та прикордонного оформлення;

- 71 - якість торговельної та транспортної інфраструктури;

-67-простота організації міжнародних перевезень за конкурентоспроможними цінами;

- 72 - якість та компетентність логістичних послуг;

- 45 - відслідковування проходження вантажів;

- 52 - своєчасність поставок вантажів.

Усвідомлюючи суттєві втрати від неякісної системи аграрної логістики, вітчизняні сільгоспвиробники починають самостійно розвивати власні агрологістичні системи. Так, ПАТ «ГЛОБІНСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ» концентрує зусилля на розвитку системи регіональних складів з високими вимогами до якості товарної продукції, що перевозиться[7] . ТОВ СП «НІБУЛОН» як потужний експортер зернової продукції з 2009 р. реалізує інвестиційний проект з будівництва 7 елеваторів, загальна потужність яких перевищуватиме 250 тис. тонн, створення власного флоту дедвейтом 100 тис. тонн і будівництва буксирів. Компанією було придбано суднобудівно-судноремонтний завод у м. Миколаєві з метою будівництва серії повнокомплектних самохідних суден, буксирів-штовхачів та несамохідних суховантажних суден для перевезення зерна. Власний водний флот компанії «НІБУЛОН» налічує 28 несамохідних суден загальною водотоннажністю 131 080 тонн; 4 збудовані буксири проекту POSS-115 та 3 придбані буксири (загальною потужністю 11 280 кВт); сучасний земснаряд виробництва Фінляндії «WatermasterClassic [23]; унікальний плавучий кран «Святий Миколай» (найбільш продуктивний в Україні). ПАТ «МИРОНІВСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ» (МХП) - один із найбільших агропромислових комплексів України, що об'єднує 19 підприємств по всій території країни, самостійно забезпечує та контролює доставку продукції до торговельних точок. Завдяки власному автопарку вантажівок-рефрижераторів продукція з фабрик розподіляється по 24 логістичним центрам МХП, звідки вона потрапляє до франчайзингових точок (понад 2600), супермаркетів та магазинів роздрібної торгівлі[10].

Державна політика підтримки бізнеса в аграрному секторі поширюється на сільське та рибне господарство, харчову промисловість і переробку сільськогосподарських продуктів.

Розвиток органічного виробництва - проблема загальнодержавна. Тільки обґрунтована державна політика зорієнтована на збереження екології у сфері аграрного сектору, а також розвитку споживчого ринку не тільки традиційних продуктів харчування, а й органічних, здатна забезпечити підйом аграрної галузі України та її

Рис. 2. Використання засобів автоматизації в виробничо-збутовому ланцюгу конкурентоспроможність на світовому ринку.

У даному випадку державну підтримку треба концентрувати на програмі стимулювання органічного землеробства й тваринництва.

Експерти з «технологій нового покоління» твердять, що сучасне суспільство знаходиться на порозі «Другої зеленої революції». Використання наробок з цього напряму сприятиме збільшенню продуктивності Світового сільського господарства на 80% у 2050році. Завдяки технологіям «точного землеробства», вендінгу (бізнес, оснований на продажах товарів та послуг за допомогою автоматизованих систем, апаратів), «інтернету речей», урожайність та продажі сільгосппродукції можуть збільшитися у сотні разів Інтернет технології (цифровізація, автоматизація) взмозі розв'язати питання стосовно того як управляти технікою, людьми, економікою з урахуванням екологічної складової.

Високотехнологічні Інтернет-системи використовують при плануванні посадки, посіву, використанні точної кількості добрив, агротехніки, прогнозі погоди, кількості необхідної вологи та точному підрахунку кількості та якості майбутнього врожаю. Це сприяє формуванню кластерів, починаючи з виробників продуктів харчування, логістикою фінансів, кількості спеціалістів, необхідних площ, закінчуючи оптово-роздрібними торговими компаніями. Такі ланцюги (Рис.2) дозволяють значно знизити собівартість, роздрібні ціни на продукти харчування, що в свою чергу збільшить попит населення та прибуток бізнесу.

Висновки

Основними пріоритетними напрямами розвитку аграрного сектору України в умовах державно-приватного партнерства мають бути такі.

1. Формування ефективних взаємовідносин у системі держава-бізнес, цілями яких мають бути як забезпечення продовольчої безпеки, нарощування експортного потенціалу, наповнення державного бюджету країни, збереження та створення нових робочих місць, так і впровадження підприємницьких ініціатив аграріїв.

2. У частині розвитку аграрних кластерів: забезпечити закріплення на рівні господарського законодавства правового режиму функціонування кластерів в Україні через введення правової категорії «кластер»;

3. У частині розвитку технопарків: розробити і затвердити концепцію створення технопарків, яка визначатиме особливості участі наукового сектору, підприємців, інвесторів і держави у впровадженні наукової продукції у виробництво, у т.ч. в аграрному секторі.

4. У частині розвитку взаємовідносин у системі «держава-бізнес-сільська громада» на місцевому рівні необхідно: - розробити та забезпечити прийняття Концепції розвитку сільських територій; - сприяти формуванню «бренду» регіону шляхом розміщення на сайтах держадміністрацій і у місцевих ЗМІ матеріалів інформаційного та рекламно-просвітницького характеру про соціально-культурний спадок регіону, існуючі та перспективні інвестиційні проекти, а також досвід реалізації спільних проектів громадою, державою та бізнесом; - розміщувати державне замовлення на постачання продуктів харчування для забезпечення об'єктів соціального, освітнього, оборонного значення у сільгосппідприємств, що беруть активну участь у вирішенні соціально-побутових.

Ефективний розвиток системи аграрної логістики повинен стати невід'ємною складовою модернізації інфраструктури національної економіки на базі використання новітніх інформаційних технологій, оскільки це дозволить підвищити прибутковість підприємств внаслідок зниження загальновиробничих витрат, скоротити час обігу товарів і створити безперервні ланцюги управління матеріальними потоками, що у цілому сприятиме зменшенню втрат вирощеного урожаю, покращенню цілорічного забезпечення населення продуктами харчування за доступними цінами, поширенню позицій сільгоспвиробників на міжнародних ринках і зменшенню частки імпортної продукції у внутрішньому споживанні.

Також необхідно розширити пропускну спроможність вітчизняних портів з перевалки сільськогосподарської продукції, що в умовах зростання валових зборів основних експортоорієнтованих сільгоспкультур дозволить наростити поставки вітчизняної продукції на світовий аграрний ринок.

Список використаних джерел

1. Деякі питання надання в концесію об'єктів державної власності : постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 р. № 990 // Урядовий кур'єр. - 2012 р. - № 203.

2. Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 рр.: розпорядження КМУ від 14.08.2013 р. № 7з9-р // Урядовий кур'єр. - 2013. - № 194. - 23 жовтня

3 .Кропивко М. Ф. Кластерний підхід до управління сільським розвитком / М.Ф. Кропивко // Економіка АПК. - 2008. - № 5. - С. 57

4. Лупенко Ю. О. Шлях інноваційного розвитку економіки країни: регіональні аспекти //Регіональна економіка. - 1998. - №3. - С. 124-127; Михасюк І.Р. Розвиток приватних агроформувань у західному регіоні України // Стратегія розвитку АПК. - 2000. - №13. - С. 90-96.

5. Наумов О.Б. Механізм державно-приватного партнерства як інструмент стабілізації інвестиційного процесу./ О.Б.Наумов, С.С.Стоянова-Коваль// Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. - № 6. - С.98-105.

6. Наумов О.Б. Інституційні детермінанти й стратегічні напрями економічного розвитку національного господарства / І.Б. Жиляєв, О.Б. Наумов, Л.М.Наумова// Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. - № 5. - С.89-95.

7. Gryshova, I. Yu. Competitiveness of agriculture enterprises as the main factor of sustainable development of agricultural sphere [Текст] / I. Yu. Gryshova, O. V. Mityay, T. M. Gnatyeva // Український журнал прикладної економіки. - 2016. - Том 1. - № 2. - С. 25-35. - ISSN 2415-8453.

8. Gryshova, I.; Strielkowski, W.; Kalyugina, S. (2017). Modern Technologies in Public Administration Management: A Comparison of Estonia, India and United Kingdom. Administratie si Management Public, (28), 174-185

9. Gryshova, І. Ju. The implementation of the principles of consumerism in the strategy of the development of business / І. Ju. Gryshova, P. V. Voronzhak, T. L. Shestakovska // Науковий вісник Полісся. - 2017. - № 2 (10). Ч. 1. - С. 41-48

10. Маркова Є.Ю.Стратегічне управління виробничо-господарською діяльністю підприємств рибогосподарського комплексу: проблеми теорії і практики: Монографія. - Херсон: Айлант, 2016. - С.100

11. The World Bank (2014). Connecting to Compete 2014. Trade Logistics in the Global Economy. The Logistics Performance Index and Its Indicators. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.worldbank.org/lpi; Connecting to Compete 2012 Trade Logistics in the Global Economy The Logistics Performance Index and Its Indicators. - The International Bank for Reconstruction and Development/The World Bank. - 2012. - С.68.

Размещено на Allbest.ru