Внутрішня міграційна політика України: актуальні проблеми та завдання
За допомогою статистичної інформації та низки соціологічних обстежень, проведених різними інституціями, проведення ідентифікації кола найгостріших проблем, пов'язаних зі внутрішньою міграцією та вимушеними переміщеннями населення всередині держави.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.03.2018 |
| Размер файла | 27,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Внутрішня міграційна політика України: актуальні проблеми та завдання
Риндзак О.Т.
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник
відділу соціально-гуманітарного розвитку регіону
Інституту регіональних досліджень імені М.І. Долішнього
Національної академії наук України
Статтю присвячено актуальним проблемам внутрішньої міграційної політики України. За допомогою статистичної інформації та низки соціологічних обстежень, проведених різними інституціями, автором ідентифіковано коло найгостріших проблем, пов'язаних зі внутрішньою міграцією та вимушеними переміщеннями населення. На основі цього концептуалізовано основні завдання державної внутрішньої міграційної політики, що сприятиме її вдосконаленню та ефективізації.
Ключові слова: міграція, мігрант, внутрішньо переміщені особи (ВПО), зайнятість, міграційна політика.
Риндзак О.Т. ВНУТРЕННЯЯ МИГРАЦИОННАЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ: АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ И ЗАДАНИЯ
Статья посвящена актуальным проблемам внутренней миграционной политики Украины. С помощью статистической информации и ряда социологических исследований, проведенных различными институтами, автором идентифицирован ряд острых проблем, связанных с внутренней миграцией и вынужденными перемещениями населения. На основе этого концептуализированы основные задачи государственной внутренней миграционной политики, что будет способствовать ее совершенствованию и эфективизации.
Ключевые слова: миграция, мигрант, внутренне перемещенные лица (ВПЛ), занятость, миграционная политика.
Ryndzak O.T INTERNAL MIGRATION POLICY OF UKRAINE: ACTUAL PROBLEMS AND TASKS
The article is devoted to the actual problems of the internal migration policy of Ukraine. With the help of statistical information and a number of sociological surveys conducted by various institutions, the author identified the range of the most acute problems associated with internal migration and forced displacement of the population. On this basis, the main tasks of the state internal migration policy are conceptualized, which will promote its improvement and effectiveness.
Keywords: migration, migrant, internally displaced persons (IDPs), employment, migration policy.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Внутрішня міграція має не менш важливе значення для розвитку країни, ніж міждержавна Хоча цей тип міграції не змінює загальну чисельність населення країни, та вона впливає на його розміщення, а також на статево-вікову, професійну структуру мешканців окремих регіонів, пов'язана із процесами урбанізації. Обсяги внутрішньої міграції значно перевищують міжнародну. Так, за підрахунками ООН, внутрішні мігранти становлять 12% населення планети, тоді як міжнародні лише 3% [1]. Внутрішня міграція може бути вагомою альтернативою зовнішній, що є особливо актуальним для країн-донорів робочої сили. Необхідність дослідження внутрішньої міграції та удосконалення на цій основі внутрішньої міграційної політики набуває особливої актуальності в умовах масштабного вимушеного переміщення населення. міграція населення соціологічний
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ґрунтовні дослідження, присвячені проблемам вимушених переміщень і міграційної політики, здійснено Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України та висвітлено у роботах і низці виступів Е.М. Лібанової [2]. Крім того, аналізу актуальних питань внутрішньої міграції та розробленню пропозицій щодо регулювання внутрішніх переміщень присвячено праці О.А. Малиновської [і]. Значний вклад у дослідження проблем соціального захисту внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та удосконалення міграційної політики здійснено У.Я. Садовою [з].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Однак, більшість міграціологів фокусують свою увагу на проблемах зовнішньої міграції, а питання внутрішньої міграції залишаються недостатньо висвітленими і розробленими у науковій літературі. Крім того, Україна відносно недавно зіткнулася із проблемою вимушеної міграції. Масштабне переміщення, що супроводжується низкою соціально-економічних проблем, ставить все нові виклики і завдання перед міграційною політикою держави. Подолання негативних наслідків вимушеної міграції та використання позитивного потенціалу її суб'єктів вимагає концентрації усіх ресурсів на державному рівні та розроблення науково обґрунтованих заходів і програм у регіонах-реципієнтах. Це актуалізує подальші наукові дослідження внутрішніх переміщень населення та розроблення рекомендацій щодо удосконалення державної міграційної політики.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є ідентифікація актуальних проблем внутрішньої міграції, зокрема вимушеної, визначення на цій основі головних завдань внутрішньої державної міграційної політики.
Виклад основного матеріалу дослідження. На початку XXI століття Україні, порівняно з розвинутими країнами світу, був притаманний невисокий рівень внутрішньої мобільності населення. Крім того, за останні десятиліття внутрішній міграційний оборот скоротився у 6 разів: із 3 млн. у 1980-1990-х роках до півмільйона у 2015 році [4, с. 26]. Попри це внутрішня міграція за обсягом у десять разів переважає фіксовану міжнародну.
Аналіз структури міграційних потоків в Україні показав, що з 2000-х років на міграцію в межах однієї області припадає більше половини усіх переїздів, а на міжрегіональну (між областями) більше третини загального обсягу валової міграції. Основу внутрішньорегіональної міграції становить маятникова трудова міграція сільських жителів, а також виїзд населення із сіл та селищ до міст. Найбільша інтенсивність маятникової міграції населення фіксується у Київській області, адже столиця України та її обласні центри є основними центрами притягування маятникових мігрантів.
Останніми десятиліттями міграції із села до міста втрачали характер маятникових, набуваючи незворотного характеру. Через міграційні і природні втрати за останнє двадцятиліття чисельність сільського населення скоротилась на 2,5 млн. осіб, а з карти України щотижня зникає одне село [5, с. 14]. Відсутність належних умов життя, освіти і працевлаштування у селі приводить до скорочення сільського населення, яке відбувається в основному за рахунок виїзду молоді. Вона їде до міст, щоби здобути освіту, однак після закінчення навчання здебільшого не повертається до села. Таким чином, протягом десятиліть частка сільського населення у загальній чисельності населення країни постійно скорочувалася. Якщо із проголошенням незалежності України (1991 р.) вона становила 32,5%, то на початок 2016 року 30,8% [6]. Закономірно, що значний відплив населення із сільських територій приводить до їх деградації та вимирання, а у містах, куди прибувають вихідці із сіл, створюється додатковий тягар на їхню інфраструктуру. Крім того, відбувається деформація статево-вікової, професійної, соціальної структури населення як регіонів прибуття, так і місць вибуття населення. Таким чином, сьогодні існує необхідність уповільнення темпів переміщення населення із сіл до міст.
Щодо міжрегіональних мігрантів, то їх основним реципієнтом є столиця України місто Київ. При цьому до 2007 року її роль зростала: міграційний приріст за рахунок інших регіонів у 1995 році становив 4,1 тис. осіб, у 2000 12,9 тис. осіб, а у 2007 році вже 24,8 тис. осіб [1, с. 4]. Натомість останніми роками міграційний приріст столиці значно скоротився. Так, якщо у 2005 році він становив 30,6 тис. осіб (за всіма потоками), то у 2015 році удвічі менше (13,5 тис. осіб) [7, с. 31]. Крім того, головними центрами «притягування» міжрегіональних міграційних потоків стали найбільш урбанізовані, економічно розвинені регіони України, такі як Київська, Харківська та Одеська області.
Таблиця 1*
Кількість внутрішньо переміщених осіб внаслідок конфлікту і насильства, 2016 р.
|
№ пп |
Країна |
Кількість осіб |
|
|
1 |
Сирія |
7 000 000 |
|
|
2 |
Колумбія |
6 449 000 |
|
|
3 |
Ірак |
3 578 000 |
|
|
4 |
Судан |
3 566 000 |
|
|
5 |
Нігерія |
2 833 000 |
|
|
6 |
Ємен |
2 683 000 |
|
|
7 |
Конго |
1 992 000 |
|
|
8 |
Південний Судан |
1 889 000 |
|
|
9 |
Україна |
1 820 000 |
|
|
10 |
Афганістан |
1 739 000 |
Починаючи з 2014 року у результаті анексії АР Крим Росією та розгортання збройногоконфлікту на Сході України значна частка внутрішніх переміщень набула вимушеного характеру. Станом на 2016 рік у нашій державі було зареєстровано 1,8 млн. внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що становило 4% від загальної кількості населення країни [8]. У кінці 2016 року Україна посідала дев'яте місце у світі за кількістю ВПО із причини конфлікту чи насильства (табл. 1). Зокрема, відбувається вимушена міграція населення з окремих територій Донецької (61% від загальної кількості внутрішньо переміщених осіб), Луганської (35%) областей та АР Крим (4%) [9, с. 22] до інших регіонів нашої держави.
Варто зауважити, що розселення ВПО не відбувається рівномірно і не є достатньо врегульованим процесом. Оскільки більшість із них сподівалась на тимчасовість свого переселення, то вибір населеного пункту насамперед зумовлювався близькістю розташування до рідної домівки. Тому найбільша кількість переселенців сконцентрована у прилеглих до зони конфлікту територіях та місті Києві, де їх частка у структурі постійного населення регіону становить від 3% до 4,24%. Зокрема, станом на початок 2016 року у контрольованих українською владою районах Донецької та Луганської областей зареєстровано 676 533 та 251 231 особу, у Харківській обл. 212 557 осіб, у м. Києві 127 026 осіб. Значну кількість переселенців зафіксовано також у Запорізькій (118 878 осіб), Дніпропетровській (76 457 осіб) та Київській (48 975 осіб) областях [10, с. 9-10]. Ці області прийняли 82% усіх ВПО. Найменша кількість переселенців сконцентрована у Волинській, ІваноФранківській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій та Тернопільській областях, де зафіксовано від чотирьох до двох тисяч осіб. Здебільшого від небезпеки рятуються молоді матері з дітьми та пенсіонери. Особи чоловічої статі становлять лише п'яту частину переселенців. За приблизними оцінками дослідників цієї проблематики В. Смаль та О. Позняк, більшість ВПО особи пенсійного віку (60%), близько 13% діти і 4% неповносправні особи. Працездатні громадяни становлять всього 23% [10, с. 9]. Натомість І.О. Мостова частку працездатних громадян оцінює у 50% [11, с. 205-207]. Очевидно, що точні оцінки і висновки робити важко через брак і недостовірність інформації про цю категорію осіб. Вказана проблема мала б вирішитися зі створенням єдиної інформаційної бази даних. Сьогодні здійснюється робота із програмного забезпечення діяльності цієї бази.
Вимушена міграція часто пов'язана із втратою житла, майна, роботи, тому вона породжує низку проблем не лише для самих переселенців, а й для регіонів-реципієнтів. Крім того, вимушене переміщення населення приводить до виникнення такого суспільного явища, як раптова бідність. Так, за оцінками експертів лише 10% сімей із зони конфлікту здатні сьогодні обійтися без сторонньої матеріальної підтримки. Натомість більшість населення із прифронтових територій вже стали бідними чи потрапили у зону вразливості та потребують державної допомоги [12, с. 97-98]. Про вкрай скрутне матеріальне становище ВПО свідчать також результати соціологічного опитування, проведеного МОМ в Україні навесні 2016 року. Зокрема, виявилось, що майже кожному другому переселенцю доводиться заощаджувати навіть на харчуванні. Частка осіб, котрим вистачає коштів лише на харчування (на інші потреби ні), становить близько третини опитаних, а тих, кому вистачає і на харчування, і на необхідний одяг, взуття 19% [13, с. 6].
Однією з найважливіших і найгостріших проблем вимушеної міграції є труднощі з пошуком і отриманням житла її суб'єктами [10, с. 20]. Право ВПО на отримання від держави безоплатного тимчасового житла закріплено у ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Однак сьогодні практично відсутній механізм отримання такого житла у користування. На практиці це виявляється у відмові надання житла ВПО через його відсутність [14]. Фактично переселенці змушені забезпечувати себе житлом за свої власні кошти. Зокрема, соціологічні обстеження показують, що більшість ВПО (57%) живуть в орендованому житлі різних категорій, кожен п'ятий у родичів чи волонтерів і ще стільки ж у центрах колективного проживання та гуртожитках [13, с. 7]. Щодо житлових умов, то тут, за оцінками самих переселенців, здебільшого фігурують три основні проблеми, такі як недостатня його площа, погана теплоізоляція та опалення.
Серед проблем, з якими найчастіше стикаються ВПО, окрім житла, дослідники називають також труднощі з оформленням документів [10, с. 20]. Насамперед це пов'язано як із недосконалістю самої процедури взяття на облік таких осіб, так і з втратою ними основних документів. Крім того, у деяких регіонах (наприклад, Харківська область) зафіксовано зловживання під час надання послуг переселенцям [15].
Ще однією важливою проблемою, яка сьогодні досить гостро постає у регіонах-реципієнтах, є труднощі працевлаштування ВПО. Зокрема, за оцінками ГО «Центр зайнятості вільних людей» рівень безробіття цієї групи населення у 2015 році становив 21%, що вдвічі більше від середнього показника по Україні [16]. Така ситуація пов'язана з тим, що у приймаючих регіонах існує невідповідність між професіями, якими володіють шукачі роботи, та попитом на них. За таких умов важливим є стимулювання перекваліфікації чи здобуття другої освіти. Натомість дані свідчать про недостатній рівень професійної мобільності ВПО та низьку частоту звертання за допомогою до центрів зайнятості [2, с. 21]. Крім того, результати соціологічних обстежень дають підстави для висновку, що у значної частини переселенців присутні патерналістичні очікування щодо вирішення проблем їх працевлаштування. Зокрема, основним видом підтримки, на який вони розраховують від держави, є пряма допомога у працевлаштуванні. Натомість можливістю перекваліфікації чи започаткування власної справи зацікавлена досить незначна частка досліджуваної групи населення [13, с. 14]. З іншого боку, сучасні дослідження свідчать, що у місцях прибуття переселенці з Донбасу часто сприймаються працедавцями як тимчасові працівники. Це приводить до дискримінації ВПО на регіональних ринках праці [17, с. 32]. Така дискримінація проявляється через відмову у працевлаштуванні, занижений рівень пропонованої переселенцям оплати їхньої праці тощо. Сказане актуалізує потребу проведення подальших наукових досліджень у сфері зайнятості вимушено переміщених осіб.
Окрім соціально-економічних проблем переселенців, необхідно також досліджувати основні аспекти їх соціокультурної адаптації. Тут, на жаль, панують штучно створювані стереотипи, які стають перешкодою для такої адаптації. Наприклад, досить поширеною серед населення Сходу є думка про те, що російськомовні громадяни чи особи православного віросповідання почуваються у Львові некомфортно. Тому ті, котрі надають особливого значення цим питанням, переїздять здебільшого до Києва [17, с. 27]. Однак, соціологи констатують, що пряме безпосереднє спілкування людей із різних регіонів руйнує взаємні стереотипи і сприяє інтеграції українського суспільства [17, с. 27].
Важливим чинником соціокультурної адаптації внутрішньо переміщених осіб є ставлення до них мешканців регіонів-реципієнтів. Соціологічні опитування, які проводяться різноманітними організаціями, виявили здебільшого нейтрально-позитивне ставлення населення України до ВПО. Зокрема, дослідження, проведене Київським інститутом соціології у 2016 році, засвідчило також, що таке ставлення за останніх два роки не змінилось у негативний бік. При цьому в містах із найбільшою концентрацією ВПО частота виявленого позитивного ставлення є вищою (58%), ніж в середньому по Україні (43%). Натомість нейтральне ставлення в таких містах є нижчим, ніж у середньому по Україні, і становить відповідно 34% і 47% [18, с. 6].
Отже, основними негативними наслідками вимушеної міграції є втрата переселенцями житла, документів, майна, роботи. Вирішення цих проблем передбачає врахування потреб, настроїв та намірів ВПО щодо свого майбутнього місця проживання. Як засвідчують окремі дослідження, приблизно кожен другий ВПО планує повернутися на свою «малу батьківщину» [15]. Оскільки ця частка суттєво відрізняється у регіональному розрізі, а під впливом різних обставин їхні плани можуть змінюватися, важливим є запровадження системи моніторингових досліджень становища та намірів цієї групи населення.
Висновки з цього дослідження. Оскільки увага наукових досліджень та політичних, управлінських рішень сфокусована здебільшого на міжнародних міграційних процесах, сьогодні вкрай важливо, щоби внутрішня міграція стала предметом комплексних наукових досліджень та державного регулювання. Тобто в нинішніх умовах постає необхідність формування внутрішньої міграційної політики нового зразка, що відповідає вимогам сьогодення. Важливими завданнями такої політики є забезпечення свободи територіального переміщення населення в межах своєї країни та досягнення більш раціонального розміщення населення (зокрема ВПО) у регіонах. При цьому варто зауважити, що регулювання внутрішньої міграції населення в сучасних умовах передбачає використання не адміністративних, а соціально-економічних механізмів. Зокрема, доцільним вбачається запровадження заходів, спрямованих на зростання привабливості певних регіонів для окремих категорій населення (наприклад, надання певних податкових чи транспортних пільг, системи соціальних послуг, надбавок до заробітної плати, кредитування житла на вигідних умовах та ін.). Підвищення внутрішньої мобільності населення та ефективна політика раціонального його розміщення сприятиме оптимізації функціонування регіональних ринків праці та покращенню ситуації у сфері зайнятості. З метою уповільнення темпів переміщення населення із сіл до міст та запобігання деградації сільських населених пунктів на усіх рівнях державної політики має відбуватися сприяння розвитку інфраструктури та будівель села, стимулювання створення і збереження його промислового виробництва, сприяння реалізації стратегій розвитку сільських територій.
З метою вирішення найгостріших проблем, пов'язаних із вимушеною міграцією, необхідно забезпечити справедливу процедуру розгляду заяв на отримання статусу ВПО; розробити належну інфраструктуру та умови проживання цієї групи осіб, сприяти їм у пошуку роботи та інтеграції у приймаючий регіон.
Щодо вирішення житлових проблем переселенців, то автор підтримує думку тих науковців, котрі виступають за доцільність створення двох різних програм залежно від планів на майбутнє ВПО. Очевидно, осіб, котрі прагнуть повернутися на Донбас, потрібно забезпечити тимчасовим житлом. Натомість людей, які планують залишитись у регіоні-реципієнті, необхідно переселити з місць скупченого розташування в окреме житло. Крім того, важливо здійснити інвентаризацію можливостей надання житла переселенцям за окремими регіонами, а також розпочати процедуру зведення житла для окремих професійних груп у тих місцевостях, де на них зафіксований найвищий попит [2, с. 20].
Дослідження показують, що частка переселенців, які бажають залишитись у регіоні-реципієнті, зростає зі збільшенням відстані від зони конфлікту. Тому у західних областях України, де частка таких осіб є найвищою, вирішення потребує проблема раціонального розселення вимушених мігрантів та забезпечення їх постійним житлом. Щодо працевлаштування ВПО, то у цих регіонах доцільним є надання тимчасових пільг працедавцям за працевлаштування переселенців; створення сприятливих умов для самозайнятості та підприємницької діяльності цієї групи осіб; створення єдиної бази вакансій та шукачів роботи; покращення поінформованості ВПО про можливості працевлаштування в окремих регіонах України та за кордоном. Крім того, налагодження ефективної системи професійної підготовки і перепідготовки робочої сили може стати дієвим способом покращення можливостей працевлаштування вимушених переселенців.
У східних областях, де переважає частка ВПО з чітким прагненням повернення на малу батьківщину, актуальним є розширення тимчасових форм зайнятості, активізація залучення переселенців до громадських робіт. З огляду на те, що у структурі переміщених осіб є значна частка жінок з дітьми, які потребують догляду, необхідним є стимулювання гнучких форм зайнятості (надомна праця, гнучкий графік робочого часу, робота за викликом тощо).
Очевидно, що формування внутрішньої міграційної політики і вирішення зазначених вище завдань потребує комплексного підходу та взаємодії усіх суміжних сфер державної політики. Пошук шляхів оптимізації внутрішніх міграційних потоків з метою зменшення напруги на регіональних ринках праці та повнішого використання людського потенціалу нації становить перспективу подальших наукових досліджень у цій сфері.
Література
1. Внутрішня міграція та тимчасові переміщення в Україні в умовах політичних та соціально-економічних загроз. Аналітична записка: відділ соціальної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень / О. Малиновська [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ vnutrishnya_migratsia-45aa1.pdf
2. Лібанова Е.М. Вимушене переселення з Донбасу: масштаби та виклики для України (за матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 8 жовтня 2014 р.) / Е.М. Лібанова // Вісник Національної академії наук України. 2014. № 12. С. 15-24.
3. Садова У.Я. Інтереси внутрішньо переміщених осіб в епіцентрі інституційних зусиль української держави / У.Я. Садова, Н.І. Андрусишин // Регіональна економіка. 2016. № 1. С. 196-198.
4. Міграційний профіль України (2011-2015). К.: Державна міграційна служба України, 2016. 73 с.
5. Україна 2020: демографічний та міграційний виміри безпеки. К.: Український інститут публічної політики, 2016. 20 с.
6. Демографічний паспорт території. Україна. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/Mult/Dialog/statfile1_c_files/pasport1.htm
7. Статистичний збірник «Регіони України» 2016, Частина І [за ред. І.М. Жук] Київ: Державна служба статистики України, 2016. 299 с.
8. Internal displacement monitoring centre. Database. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.internal-displacement.org/database
9. Інформаційний бюлетень державної міграційної служби за 2014 рік. Київ: ДМС України, 2015. 66 с.
10. Смаль В., Позняк О. Дослідження «Внутрішньо переміщені особи: соціальна та економічна інтеграція в приймаючих громадах». За матеріалами Вінницької, Запорізької, Івано-Франківської та Полтавської областей / Валентина Смаль, Олексій Позняк. К., 2016. 93 с.
11. Мостова І.О. Деякі параметри міграційного руху населення України в 2010-2014 р.р.: динаміка змін / І.О. Мостова // Демографія та соціальна економіка. 2016. № 2(27). С. 195-207.
12. Політика інтеграції українського суспільства в контексті викликів та загроз подій на Донбасі (національна доповідь) / [Лібанова Е.М., Горбулін В.П., Пирожков С.І.]; за ред. Е.М. Лібанової. К.: НАН України, 2015. 363 с.
13. Національна система моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами. К: МОМ за сприяння ЄС, 2016. 14 с. [Електронний ресурс]. режим доступу: http://iom.org.ua/sites/default/files/iom_nms_r1_ukr.pdf
14. Аналіз проблем реалізації прав ВПО. Восток SOS [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://vostoksos.org/problem-idp/
15. Социологическое исследование «Индекс комфортности переселенца». Общественная инициатива «Восстановление Донбасса» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://restoring-donbass.com/nashiproekty/indeks-komfortnosti-pereselentsa/21034-sotsiologicheskoe-issledovanie-indeks-komfortnosti-pereselentsa/
16. Соціально-економічне становище вимушено переміщених осіб (на прикладі клієнтів ГО «Центр зайнятості вільних людей», які звернулись до організації у 2015 році) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.czvl.org.ua/blog/wp-content/uploads/2016/05/CZVL_research.pdf
17. Міхеєва О. Сучасні українські внутрішньо переміщені особи: основні причини, стратегії переселення та проблеми адаптації / О. Міхеєва, В. Середа // Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні. Збірка аналітичних матеріалів. Львів: Галицька видавнича спілка. 2015. С. 9-49.
Ставлення населення України до внутрішньо переміщених осіб з Донбасу та Криму. Результати опитування громадської думки. К.: Агентство ООН у справах біженців, Київський інститут соціології, 2016. 40 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Роль демографічних передумов в розміщенні та розвитку продуктивних сил. Демографічна ситуація України: сучасні проблеми та перспективи. Динаміка чисельності та складу населення. Міграційні процеси. Демографічні перспективи України та державна політика.
курсовая работа [356,1 K], добавлен 16.02.2008Мета грошово-кредитної політики держави - реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту. Стратегічні та проміжні цілі. Національний банк України як головний інструмент проведення грошово-кредитної політики держави. Зарубіжний досвід.
реферат [149,5 K], добавлен 20.03.2009Характеристика сучасного стану економіки України, її актуальні проблеми в контексті світової кризи. Аналіз пріоритетних шляхів здійснення соціальної політики. Напрямки економічного впливу державних органів, проведення роздержавлення та приватизації.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.07.2011Основні риси соціальної політики сучасної України. Місце соціального захисту населення в соціальній політиці. Соціальні амортизатори. Системотворчий характер соціальної політики. Соціальний захист населення в Україні, програми та методи його здійснення.
реферат [30,0 K], добавлен 10.12.2008Інноваційна політика та її спрямованість на створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів. Суттєвість інноваційної політики, роль держави у формуванні інноваційної політики промислових підприємств України. Завдання інноваційних стратегій.
контрольная работа [23,0 K], добавлен 22.12.2009Стратегія і головна мета промислової політики держави. Державне регулювання і проблеми розвитку промислової політики. Занепад вітчизняної промисловості в 1990-х роках. Стратегічні орієнтири та етапи якісних структурних змін в промисловості України.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 20.03.2009Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення. Основні напрямки державної політики зайнятості України, проблеми ринку праці української держави. Створення умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних.
курсовая работа [64,8 K], добавлен 26.05.2019Економічна сутність соціального захисту населення як знаряддя реалізації системи соціальної політики. Вирішення основних проблем соціального захисту населення в Україні та світі. Економічний захист від чинників, що знижують життєвий рівень населення.
курсовая работа [95,0 K], добавлен 24.10.2013Застосування статистичних методів у вивченні чисельності та руху населення. Система показників статистики населення. Методи статистичних досліджень демографічної ситуації. Аналіз природного та механічного руху населення за допомогою рядів динаміки.
курсовая работа [75,4 K], добавлен 06.02.2016Бюджетно-податкова політика держави. Грошово-кредитна політика. Соціальна політика держави. Державне регулювання аграрної сфери економіки. Антикризова політика держави. Ринкова трансформація української економіки.
реферат [27,9 K], добавлен 03.09.2007
