Внутрішнє середовище сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внутрішнє середовище сільськогосподарських підприємств

Петришин Л.П.

кандидат економічних наук

доцент, завідувач кафедри обліку та оподаткування

Львівського національного аграрного університету

У статті розглянуто питання зміни внутрішнього середовища сільськогосподарських підприємств шляхом реалізації стратегії диверсифікації виробництва. Визначено види та етапи диверсифікації виробництва. Проведено їх оцінку з використанням матриці Ансоффа. Обґрунтовано перспективні форми, типи і напрями диверсифікації в сільськогосподарських підприємствах. Проведено SWOT-аналіз диверсифікації.

Ключові слова: диверсифікація, сільськогосподарські підприємства, внутрішнє середовище, форма, напрям.

Аннотация

В статье рассмотрены вопросы изменения внутренней среды сельскохозяйственных предприятий путем реализации стратегии диверсификации производства. Определены виды и этапы диверсификации производства. Проведена их оценка с использованием матрицы Ансоффа. Обоснованы перспективные формы, типы и направления диверсификации в сельскохозяйственных предприятиях. Проведен SWOT-анализ диверсификации.

Ключевые слова: диверсификация, сельскохозяйственные предприятия, внутренняя среда, форма, направление.

Annotation

The article deals with issues of changing the internal environment of agricultural enterprises by implementing a strategy of diversification of production. The stages and stages of diversification of production are determined. They were evaluated using the Ansoff matrix. The perspective forms, types and directions of diversification in agricultural enterprises are substantiated. A SWOT analysis of diversification has been conducted.

Keywords: diversification, agricultural enterprises, internal environment, form, direction.

Постановка проблеми. Однією з тенденцій розвитку виробництва в сільськогосподарських підприємствах упродовж попереднього десятиліття стало поглиблення спеціалізації та тісно пов'язаної з нею концентрації, переважання в багатьох господарствах так званої монокультури. Така економічна поведінка сільськогосподарських підприємств спричинена особливостями сучасного етапу формування їх зовнішнього та внутрішнього середовища. Ця стратегія дала змогу використати переваги спеціалізації та концентрації виробництва за рахунок досягнення його більшого масштабу. Одночасно вона забезпечила певний рівень гармонізації внутрішнього та зовнішнього середовища за рахунок спрощення виробничої (зокрема, галузевої) структури. Однак у кінцевому рахунку така стратегія, якій спочатку слідували великі сільськогосподарські підприємства, насамперед агрохолдинги, а згодом її скопіювали середні та малі господарства,привела до значних диспропорцій у розвитку галузей сільського господарства в країні, виникнення реальних загроз продовольчій та національній безпеці. Цілі галузі, які історично завжди успішно розвивалися в країні незалежно від соціально-економічної та політичної ситуації, виявилися настільки занедбаними, що може дійти до їх повного зникнення.

Слід зазначити, що особливістю великих економічних систем, до яких належить і галузь сільського господарства, є те, що вони завжди зберігають здатність до оновлення своєї функції та внутрішньої структури. Досить довготривалий період поглиблення спеціалізації в більшості сільськогосподарських підприємств, формування монокультури в багатьох із них привів до виникнення нової об'єктивної реальності, нового стану системи, яка стає сприятливим середовищем для виникнення протилежних тенденцій. На нашу думку, саме зараз настав той історичний момент у розвитку галузі сільського господарства в нашій країні, коли стає необхідною переорієнтація підприємств на розроблення і реалізацію стратегії диверсифікації виробництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема диверсифікації сільськогосподарського виробництва відображена в роботах багатьох учених, серед яких варто виокремити праці В.В. Лебедєвої, І. Голубова, М.М. Скоробогатова, О.М. Трегуб, Н.С. Дашевської, Л.А. Бах- чиванжи та ін. Однак поза їхньою увагою опинилися питання диверсифікації виробництва в контексті вдосконалення внутрішнього середовища сільськогосподарських підприємств.

Мета статті полягає в обґрунтуванні стратегії диверсифікації виробництва в сільськогосподарських підприємствах як напряму вдосконалення їх внутрішнього середовища.

Виклад основного матеріалу дослідження. Диверсифікація як форма урізноманітнення господарської діяльності сільськогосподарських підприємств має технічний, економічний та організаційний виміри. З технічног погляду вона зводиться до об'єднання технічно та технологічно близьких між собою виробництв; з економічного -- це така структура виробництва, за якої підприємство завдяки маневруванню видами виробництва та використовуваних ресурсів досягає максимально можливої за даних умов стабілізації, а нерідко й нарощування обсягу отриманого прибутку; з організаційного -- це перехід від монокультури до багатогалузевого виробництва з широкою номенклатурою виробленої продукції. Базовою основою старту процесу диверсифікації є спеціалізація. Як правило, немає потреби дивер- сифікувати багатогалузеве підприємство, така необхідність постає лише перед вузькоспеціа- лізованими сільськогосподарськими підприємствами.

Диверсифікацію не можна зводити до процесу простого доповнення вже наявного виробництва новим додатковим його видом. Згідно із законами функціонування виробничих систем, до яких належать і сільськогосподарські підприємства, її самозбереження і розвиток відбуваються лише за умови ефективного використання наявного виробничого та фінансового потенціалу. Основою стабільності системи є наявність всередині неї взаємодоповнюючих елементів, які через внутрішні зв'язки зміцнюють її як єдине ціле. Такі системи виявляються найбільш пристосованими до вимог зовнішнього середовища, ринкової економіки.

Відрізнити надуману, несправжню диверсифікацію від справжньої можна через виникнення так званого синергічного ефекту. Якщо він відсутній, то такий вид диверсифікації не можна вважати доцільним, та й диверсифікацією насправді він не є. Як зауважила В.В. Лебедєва, «за сучасних умов диверсифі- ковані підприємства перетворилися в інститути сучасної ринкової економіки. У цьому контексті для підприємств аграрного сектору особливого значення набуває збереження та розширення ринкових позицій за рахунок використання додаткових джерел ефективного використання внутрішніх ресурсів. До рушійних сил внутрішнього характеру належать: синергія, тобто ефект взаємодії різних спеціалізованих виробництв сільськогосподарського підприємства та спільне використання ресурсів; досягнення оптимального співвідношення між динамікою попиту на агропродовольчу продукцію, рівнем її новизни, якості та безпечності продукції» [1, с. 33].

При цьому виникнення ефекту синергії повинно спостерігатися в таких сферах, як збут продукції завдяки зниженню виробничих витрат, налагодженню нових каналів її реалізації та концентрації зусиль у сфері маркетингу; інвестиції -- за рахунок консолідованого використання фінансових ресурсів; виробництво -- за рахунок кращого використання виробничих потужностей та сільськогосподарської техніки; управління -- за рахунок кращого використання фахового та творчого потенціалу персоналу. У зв'язку з цим погодимося з думкою І. Голубова про те, що «ефект від диверсифікації проявляється в підвищенні загальної результативності функціонування підприємства, в дії низки чинників зростання в умовах, створених диверсифікацією. У цьому зв'язку можна виділити такі групи чинників, як ті, що сприяють підвищенню ефективності прямо і безпосередньо (підвищення інтенсивності живої праці, зростання коефіцієнта використання площ, будівель, енергетичних потужностей тощо); ті, що впливають на ефективність і фінансові результати виробництва непрямо -- це структурна, інноваційна та інвестиційна політика, маркетингова і логістична стратегія тощо; вплив ринкової комбінації і товарно-ринкових дій» [2].

Виокремлюють різні форми диверсифікації виробництва. Так, М.М. Скоробогатов та О.І. Коцерубова у своїй класифікації виокремили виробничу, фінансову та маркетингову диверсифікації. Виробничу диверсифікацію вони, у свою чергу, поділили на дві великі групи: продуктово-асортиментну та галузеву. Продуктово-асортиментну диверсифікацію вони поділяють на класичну та специфічну, а галузеву -- на горизонтальну (вузькоспекторну), горизонтальну інтегровану, горизонтальну неін- тегровану, вертикальну інтегровану та вертикальну неінтегровану [3, с. 19]. Названі автори найбільш детально класифікували форми диверсифікації виробництва. Така класифікація є цілком придатною і для сільськогосподарської галузі.

Крім вертикальної та горизонтальної, виділяють також конгломератну диверсифікацію. Такий її вид передбачає вихід у цілковито нові для підприємства сфери бізнесу, які ніяким чином не пов'язані з уже наявними сферами. Це найскладніший і найбільш ризикований для підприємств, зокрема сільськогосподарських, вид диверсифікації. Водночас нерідко він пов'язаний із потенційними можливостями отримання значно більших прибутків порівняно з конкурентами.

Необхідність змін у стратегічній поведінці сільськогосподарських підприємств диктується як потребами покращення їх фінансового стану, так і потребами забезпечення продовольчої безпеки країни. О.М. Трегуб при цьому зауважив, що «впровадження будь-якого виду диверсифікації господарської діяльності сільськогосподарського підприємства (виробничої, інвестиційної, фінансової та ін.) потребує системного підходу до вибору стратегії диверсифікації, обґрунтування принципів та методів її розвитку, а також дотримання принципів безперервності та циклічності, що вимагає проведення періодичного аналізу отриманих результатів диверсифікації та застосування корегувальних, попереджуючих та покращуючих заходів з метою ефективного досягнення поставленої мети та раціонального використання наявних ресурсів. Впровадження стратегії диверсифікації виробничої діяльності сільськогосподарського підприємства слід починати після досягнення підприємством середнього або високого рівня спеціалізації та стабільних показників його розвитку» [4, с. 127].

Диверсифікація в сільськогосподарських підприємствах зумовлюється потребами загальнонаціонального характеру, оскільки вона дає ключ до вирішення проблеми пропорціональ- ного продовольчого забезпечення. Паралельно ця проблема існує на рівні конкретних сільськогосподарських підприємств, оскільки при цьому підвищується рівень стабільності фінансово-економічних результатів їхньої діяльності. Одночасна необхідність інтенсифікації цього процесу характерна також для регіонального рівня. На всіх рівнях ці процеси повинні бути скоординовані між собою. Як раніше диспропорції в розвитку різних галузей сільського господарства були спричинені активністю процесів спеціалізації та концентрації виробництва, так само в майбутньому негативні явища можуть бути спричиненими неврегульованими процесами у сфері диверсифікації виробництва.

1. Визначення зовнішніх факторів підприємства та оцінка їх кількісного впливу. сільськогосподарський диверсифікація стратегія

2. Визначення слабких і сильних сторін території, на якій функціонує досліджуване підприємство.

3. 3. Визначення внутрішніх факторів підприємства та оцінка їх кількісного впливу.

4. Складання матриці можливостей по матриці Ансоффа. 5. Складання матриці розвитку. 6. Складання матриці розвитку: а) горизонтальної диверсифікації; б) конгломератної диверсифікації» [5, с. 111].

Початковим етапом переходу сільськогосподарського підприємства до стратегії диверсифікації є оцінка зовнішніх чинників його діяльності. Однозначно не кожне підприємство з огляду на дію цих чинників спроможне розширяти сфери своєї діяльності. Його власники та керівники самі (навіть за умови консультування з авторитетними установами) повинні приймати відповідні рішення. Так само вони самі повинні оцінити як потенціал території регіону, в якому функціонує підприємство, так і можливості самого підприємства.

Таблиця 1. Матриця Ансоффа для сільськогосподарських підприємств

Рис. 2. Перспективні форми, типи і напрями диверсифікації в сільськогосподарських підприємствах. Розроблено автором

Важливим етапом процесу розроблення стратегій диверсифікації є обґрунтування її напрямів та типів. Л.А. Бахчиванжи та О.Ю. Павлова для депресивних сільських районів Одеської області рекомендують місцевим фермерським господарствам дотримуватися таких типів диверсифікації: інвестиційного, відходу від сільського господарства, підтримування та виживання [6, с. 88]. Інвестиційний тип диверсифікації пропонується великим економічно стійким господарствам, які нагромадили значний виробничий потенціал. При цьому інвестиції повинні здійснюватися насамперед у переробку продукції, торгівлю, налагодження виробництва нових видів продукції рослинництва і тваринництва.

Підтримуюча диверсифікація рекомендована для економічно стабільних фермерських господарств. Її сутність зводиться до підвищення їх конкурентоспроможності через розширення сфери діяльності за рахунок розвитку доповнюючих галузей, які тісно пов'язані з уже наявними. За такої диверсифікації не потрібні значні обсяги інвестицій. Зокрема, пропонується розвиток агротуризму та налагодження виробництва органічної продукції.

Диверсифікація виживання спрямовується на утримання фермерського господарства на ринку. Вона рекомендована малим та середнім за розміром господарствам, які потерпають від неврегульованості земельних відносин та недостатньою мірою забезпечені основними засобами. Серед засобів досягнення цієї мети можна відзначити такі напрями диверсифікації, як розвиток екологічного виробництва та рідкісних видів продукції рослинництва і тваринництва.

Своєрідною формою диверсифікації є такий її тип, як відхід від сільського господарства. Якщо фермерське господарство упродовж тривалого часу не може досягти успіху у веденні сільськогосподарського виробництва, воно може цілком змінити її напрям, перейшовши до сфери несільськогосподарського підприємництва.

Тип сільськогосподарського підприємства, в якому органічно поєднується розвиток рослинництва і скотарства як багатогалузевого господарства, на нашу думку, є найбільш економічно стійким серед усіх типів сільськогосподарських підприємств. Він відзначається високим рівнем доданої вартості та ефективності використання виробничих ресурсів. Тому слід очікувати широкого розвитку диверсифікації в цьому напрямі.

До найважливіших інструментів оцінки стратегій економічної поведінки сільськогосподарських підприємств щодо диверсифікації виробництва є SWOT-аналіз. Він дає змогу виявити і візуально чітко відобразити сильні та слабкі сторони внутрішнього середовища, а також можливості та загрози, які виходять із зовнішнього середовища. Результати відповідних оцінок наведено в табл. 2.

Таблиця 2. SWOT-аналіз диверсифікації в сільськогосподарських підприємствах