Використання мінеральних речовин в селянських промислах на Харківщині в роки нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИКОРИСТАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН В СЕЛЯНСЬКИХ

Анастасія Лапченко

Анотація

Ключові слова: кустар, ремісник, селянство, кустарна промисловість, НЕП.

Аннотация

Ключевые слова: кустарь, ремесленник, крестьянство, кустарная промышленность, НЭП.

Key words: artisan, craftsman, industrialist, handicraft industry, NEP.

Основним завданням сільськогосподарської політики в УСРР у першій половині 20-х рр. минулого століття стала необхідність оновлення складу посівної площі за рахунок розвитку найбільш рентабельних і спеціальних інтенсивних культур, організація їх збуту, збільшення молочної худоби, свиней як найбільш інтенсивних галузей тваринництва, постачання селян необхідним реманентом, тракторизації сільського господарства. Робота всієї системи сільськогосподарського кредитування в Україні відбувалася у тісній співпраці із земельними установами. Галузевий кредит дійсно був для органів Народного комісаріату земельних справ УСРР (далі - Наркомзем УСРР) одним з основних регуляторів сільськогосподарської політики в країні. мінеральний речовина селянин виробництво

За результатами проведеного дослідження встановлено, що надзвичайна потреба у відродженні та зміцненні сільського господарства в Україні призвела до створення об'єднаної мережі установ сільськогосподарського кредитування. До її складу увійшли: 1) Всеукраїнський сільськогосподарський банк - (далі - «Укрсільбанк»); 2) губернські товариства сільськогосподарського кредиту (далі - губсільбанки) та 3) сільськогосподарські кредитові кооперативні товариства - сількредити.

Методом історико-наукового аналізу досліджено стан фінансового забезпечення розвитку аграрної галузі на початку 20-х рр. ХХ ст. на прикладі діяльності Всеукраїнського сільськогосподарського банку.

Наркомзем УСРР приділяв особливу увагу ідеї створення сільськогосподарського банку як основного засобу проведення його планової політики. Історія сучасної української системи галузевого кредитування датується 24 січня 1923 р., з часу, коли Всеукраїнський центральний виконавчий комітет видав постанову «Про відбудову сільського господарства і сільськогосподарської промисловості та про організацію для селянства сільськогосподарського кредиту» [1, с. 9]. Згідно з цим документом, завданням сільськогосподарського кредитування було

Актуальність теми дослідження використання мінеральних речовин в селянських промислах на Харківщині в роки НЕП обумовлена низкою обставин. Передусім, потрібно визнати однобоке висвітлення в наукових працях селянських промислів у відношенні до розвитку землеробства. Без вивчення ковальського промислу, а це виготовлення знарядь праці, важко досліджувати фактори які впливали на розвиток землеробства. Що стосується регіонального аспекту, то про розвиток селянських промислів на Харківщині згадується лише у загальному контексті. Це призводить до необґрунтованих висновків. Потрібно також звернути увагу на нерівномірність вивчення виробництва ремісників у містах та на селі. Незважаючи на те, що основу суспільства складало сільське населення, а його вивченню приділялося значно менше уваги.

У 20-ті рр. ХХ ст. з'явилися перші дослідження з проблеми розвитку селянських промислів. У роботах А. Рибнікова розглядалися селянські промисли, як частина селянської економіки [1-2]. Тривалий час поза увагою істориків залишалось питання розвитку селянських промислів. Загальні аспекти розвитку промислів і приватного підприємництва розглядаються в працях В. Калініченка [3], О. Сушка [4], В. Олянич [5] та ін.. Вивчення використання мінеральних речовин в селянських промислах на Харківщині в роки НЕП ще не стало предметом окремого дослідження.

Для вивчення даного питання ґрунтовним джерелом виступають статистичні матеріали відповідних відділів Центрального статистичного управління. Матеріали промислової статистики переважно зосереджені у зведених статистичних виданнях (довідниках, збірниках, щорічниках), що вміщують таблиці, які характеризують виробничу діяльність [6-8]. Поряд з опублікованою статистикою 1920-х рр., важливою складовою джерельної бази дослідження виступив демографічний перепис 1926 р. [9]. В опублікованих матеріалах вміщено дані про чисельність осіб, зайнятих у дрібному виробництві.

Метою дослідження є вивчення використання мінеральних речовин в селянських промислів на Харківщині в період НЕП (1921-1929 рр.).

У відповідності з метою дослідження ставляться наступні завдання: вивчити особливості географічно-галузевого оформлення дрібного виробництва товарів з використанням мінеральних речовин в селянських промислах регіону в даний період; простежити динаміку розвитку і виявити специфіку промислової діяльності харківського селянства впродовж періоду НЕП.

Промисли становили важливий напрямок господарської діяльності селянського населення. Серед селянських промислів, які використовували мінеральну сировину, на Харківщині виділялися гончарний, цегельний, черепичний, ковальський і слюсарний промисли. Селяни, які займалися цими промислами на Харківщині в роки НЕП становили близько 21 % загальної чисельності місцевих селян, що займалися промислами [7, с. 354-377].

Одним з головних в цій промисловій галузі був гончарний промисел. Розглядаючи динаміку його розвитку необхідно відзначити, що гончарний посуд у побуті населення повсюдно займав важливе значення. За масштабністю і чисельністю зайнятих осіб в гончарному промислі, Харківщина поступалася лише Полтавщині і Чернігівщині. Виготовленням керамічних виробів (глечики, миски, кухлі, чайники, свистунці, люльки для паління та інше) займалися більше 1000 селян-гончарів, що становило близько 5 % керамістів від загальної кількості по країні [2, с. 181]. Основною сировиною гончарного промислу, що визначала його динаміку та географію, а також асортимент і якість самих виробів, були багаті поклади високоякісної гончарної глини. В основному поклади глини були зосередженні по Сіверському Дінцю та його притоках. А отже розповсюджений цей промисел був досить нерівномірно. Інформація щодо розміщення центрів гончарного виробництва на Харківщині у 1926 р. подана у таблиці 1.

Таблиця 1 Центри гончарного виробництва на Харківщині на 1926 р.

[9, с. 381,389, 341,343-344, 353]

Географія гончарного промислу концентрувалася у Валківському районі (25 %), Ізюмському (20 %) і Охтирському (9 %) округах. Незмінним лідером, як і в попередні часи залишалася Нова Водолага. Там нараховувалося за переписом 1926 р.у 348 гончарів (близько 31 % від загальної кількості на Харківщині) [9, с. 384]. Щорічні обсяги виробництва гончарів досягали 40 тис. червінців, що також було найбільшим показником на Харківщині [10, с. 87-91].

З гончарним промислом тісно перепліталися промисли з виготовлення цегли й черепиці, позаяк вони також залежали від покладів глини. Географія цих промислів завжди залишалася дуже широкою. Але існували і великі центри цих промислів: с. Білка Охтирської округи, с. Савинці і Барвенкове Ізюмської округи. Після подій 1917 р. масштаби і темпи розвитку сільських цегельних і черепичних промислів стали ще більшими, що зумовлювалося вимогами внутрішнього і зовнішнього ринку цього регіону, які значно зросли. На початку 1920-х рр. у цих селах близько 550 селян було зайнято виробництвом будівельної кераміки. Сілище Савинці виділялися не лише за кількістю селян, зайнятих у цьому промислі, а ще й за технікою та технологією виробництва. Так, вже на початку 1920-х рр., селяни цього села використовували високопродуктивні кільцеві печі, які випалювали за одну операцію від 3 - до 5 тис. цеглин. Це дозволяло місцевим селянам щороку виготовляти в середньому 200 тис. високоякісних цеглин. Інформація щодо виробництва цегли в в селянській промисловості на 1925 р. подана у таблиці 2.

Таблиця 2 Виробництво цегли в селянській промисловості на 1925 р.