Діалектика національних, регіональних і глобальних інтересів у процесі інвестиційної реструктуризації України

Діалектика національних, регіональних і глобальних інтересів у процесі інвестиційної реструктуризації України

Губатюк І.В.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження діалектики національних, регіональних та глобальних інтересів у процесі інвестиційної реструктуризації України.

Виклад основного матеріалу. На початку 70-х років із виникненням ОПЕК і впровадженням у США "плаваючого" курсу долара світова економіка перетворилась із інтернаціональної в транснаціональну. Нині транснаціональна економіка охопила весь світі значною мірою контролює також внутрішню економіку національних держав.

Транснаціональна економіка створюється переважно потоками грошової маси, а не торгівлею товарами та послугами. Потоки грошової маси мають власну динаміку. З того часу валютно-фінансова політика національних урядів все менше впливає на події, що відбуваються на транснаціональному валютному ринку та ринку капіталу, все більше й більше перетворюючись у реакцію на ці події.

Традиційні фактори виробництва, такі як "праця" й "земля", у транснаціональній економіці все більше відходять на другий план. Те ж стосується й грошей - коли вони стають транснаціональними та загальнодоступними, то перестають бути фактором виробництва, що може дати одній країні перевагу в конкуренції на світовому ринку. Курси обміну іноземної валюти можуть мати значення лише протягом коротких відрізків часу. Як вирішальний фактор виробництва сьогодні виступає менеджмент, насамперед інвестиційний. Саме він визначає сьогодні позицію, яку займає та чи інша країна у світовій конкуренції.

Метою транснаціональної економіки є не максимізація прибутку, а максимізація ринку. Торгівля все більше йде за капіталовкладеннями. Фактично вона перетворюється у функцію інвестицій.

Сучасна економічна теорія все ще продовжує стверджувати, що національна держава є єдиною, або принаймні домінуючою одиницею, яка здатна здійснювати ефективну економічну політику. У сучасних умовах можна визначити чотири таких одиниці. Одна з них - національна держава. Проте прийняття рішень усе більше переходить до другої одиниці - регіону (таких, наприклад, як Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі, АСЕАН). Третьою одиницею єсправжня і майже автономна світова економіка грошей, кредиту та потоків інвестицій. Вона існує завдяки інформації, яка сьогодні не знає національних кордонів. Четверта одиниця - транснаціональні підприємства, які, між іншим, зовсім не обов'язково представляють крупний бізнес. Тобто весь економічний світ є єдиним ринком, єдиним простором як для виробництва, так і для реалізації товарів і послуг. Крім того, економічна політика все більше передбачає не вільну торгівлю, не протекціонізм, а взаємодію між регіонами.

Трохи пізніше виникла транснаціональна екологія. Навколишнє середовище визнає кордони не більше, ніж гроші або інформація. Поточні проблеми навколишнього середовища не можуть бути розв'язані тільки за допомогою національних акцій або національного законодавства. До них не можна підходити з позиції суперництва. Для розв'язання проблем необхідно відпрацьовувати транснаціональну політику й організовувати національний контроль за їх проведенням.

Проблеми глобальної інвестиційної діяльності особливо актуалізуються сьогодні - в умовах глобалізації економічного поступу. Саме розвиток і системна трансформація сучасних інвестиційних процесів формують глобальне конкурентне середовище. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій. У більшості країн з перехідними економіками ефективно використані іноземні інвестиції стають ключовим фактором розвитку цих країн, а інвестування за рубіж сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Зрозуміло, що міжнародне інвестування займає чільне місце й у структурі пріоритетів економіки України. національний транзитивний економіка інвестиційний

Порівняно з зарубіжними країнами з перехідними економіками обсяги іноземних інвестицій в економіку України на 1 січня 2008 р. здаються незначними. Обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення складає в Угорщині - 1000дол. СІЛА, в Чехії - 400дол., в Естонії - 320 дол., в Польщі - 140 дол., в Росії - 27 дол., в Україні - 15 дол. [1; 2]. Однак динаміка іноземного інвестування в економіку України досить висока.

Динамізм розвитку іноземної інвестиційної діяльності в Україні приводить до того, що статистичні оцінки цього процесу швидко застарівають, а тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної діяльності ускладнений. Можна говорити, однак, про формування певних тенденцій (як позитивних, так і негативних), які певною мірою якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:

- переважання партнерів з країн, що розвиваються, - за кількістю іноземних інвестицій - і партнерів із промислово розвинених країн - з огляду на розмір інвестицій;

- поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;

- реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

- орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;

- активність малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку від дачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, нерідко суть посередницьких або відверто спекулятивних;

- обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлено відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявністю прямого й непрямого контролю за такими інвестиціями, нерозробленістю стратегії і тактики виходу на практично незнайомий і раніше закритий ринок;

- нерівномірність розподілу інвестицій за галузями й регіонами України, їх зосередження в промислових центрах України, зокрема в м. Києві;

- велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Для дослідження макромотивації та мікромотивації міжнародного інвестування інвестиційну діяльність, спрямовану на здійснення прямих інвестицій, доцільно розглядати як міжнародну підприємницьку інвестиційну діяльність, а міжнародне портфельне інвестування - у контексті розвитку відповідних операцій з цінними паперами.

Мотивація здійснення прямих інвестицій полягає в отриманні прибутку (доходу) через інвестування безпосередньо підприємницьких об'єктів на основі взаємного економічного інтересу Мотиваційна спрямованість портфельних інвестицій характеризується отриманням доходу (дивідендів) через використання фінансових інструментів інвестування без чітко вираженої мотивації.

На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність взаємопов'язаних факторів. Під впливом цих факторів формується відповідна орієнтація країн базування та приймаючих країн, яка впливає на мотивацію безпосередніх партнерів.

У країнах інвестиційного базування, серед яких традиційно головними є промислово розвинені країни, вирішальним макроекономічним фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу експорту та імпорту інвестицій. Переважно експортером інвестицій виступає Японія. До групи країн, які зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту інвестицій, належать Німеччина та Франція. Країни, в яких переважає імпорт інвестицій, - СІЛА, Іспанія, Ірландія, Туреччина. В останні роки крупними експортерами інвестицій стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу [2, с.З8-40].

Національні інтереси приймаючої країни характеризуються привабливістю прямих інвестицій, яка зумовлена такими факторами:

1) з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються та більш продуктивно використовуються вже наявні;

2) імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів;

3) залучення прямих інвестицій сприяє поширенню передової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

4) стимулюється конкурентне середовище й пов'язані з ним позитивні явища (підрив національних і місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

5) прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

6) підвищуються попит і ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

7) збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

8) в умовах слабкого контролю за використанням державних позик інвестиційний ризик перекладається на іноземних інвесторів, які самостійно розв'язують проблему самоокупності.

Водночас необхідно вказати на те, що імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку повинен перевищувати величину первинних вкладів. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу національної економіки за рахунок іноземних інвестицій виправдано тільки в тому плані, що вони стимулюють економічний розвиток приймаючої країни в цілому.

Економічні цілі інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається повністю уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка посилюється правовими заходами макроекономічного стимулювання.

Інколи підприємства з іноземними інвестиціями можуть вступати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше - монополією), яка не зацікавлена "збивати" ціни. Ці підприємства також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові заощадження в місцевій та іноземній валюті.

Крім цього, підприємства з іноземними інвестиціями як канали, передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами в національній економіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклавів. Причому сила ефекту анклавності обернено пропорційна силі приймаючої країни. Крім того, на практиці приймаюча країна (навіть промислове розвинена) майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передача частини науково-дослідних робіт має місце переважно у низько технологічних галузях.

Разом з цим, суттєві експортні надходження найбільш реальні в сировинних галузях, а в обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер. До того ж, перепрофільований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилювати соціальне розшарування, маргіналізацію країни та її громадян.

Розглянемо взаємодію економічних інтересів щодо створення підприємств з іноземними інвестиціями в зарубіжних країнах, якщо ми будемо відштовхуватись від становища країни експортера інвестицій.

На наш погляд, головними складовими мотиваційної стратегії створення підприємств з іноземними інвестиціями в закордонних державах можуть бути напрямки виробничо-економічної мотивації, а саме:

- зменшення капітальних витрат та зниження ризику для функціонування нових потужностей;

- придбання джерел сировини або нової виробничої бази;

- розширення діючих виробничих потужностей;

- реалізація переваг дешевих чинників виробництв»;

- можливість уникнення циклічності або сезонності виробництва;

- пристосування до скорочення життєвого циклу продукції.

Крім цього, важливо відзначити також головні напрямки маркетингової мотивації партнерів:

- підвищення ефективності існуючого маркетингу;

- придбання нових каналів торгівлі;

- проникнення на конкретний географічний ринок;

- вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках та ін.;

- пристосування до умов країни, яка приймає капітал.

Проте нерідко головною виступає не виробничо-економічна чи маркетингова мотивація інвестиційних партнерів, а інша. Не можна ігнорувати такі недекларовані та рідко-досліджувані мотиви, як пропагандистські та престижні, характерні для діяльності як корпорацій, так і міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо). Крім цього, не можна нехтувати персональною мотивацією, коли підприємства з іноземними інвестиціями створюються засновниками однієї національності, релігійної віри або на родинних засадах. Важливі також екологічні мотиви, коли розв'язуються завдання вилучення екологічно брудних виробництв.

Фірми країн, які мають перехідну економіку, при залученні інвестицій орієнтуються на можливість доступу до нових технологій та передових методів управління, на використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок, на мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Важливо, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Цей вид мотивації уже тривалий час вивчається стосовно діяльності американських, японських і західноєвропейських фірм у Латинській Америці, Азії, Африці, проте потенціал такої маркетингової мотивації західних фірм у країнах Східної Європи та СНД поки що ніким не досліджувався. А даний потенціал досить значний, що зумовлено схожістю ключових середовищних характеристик вказаних країн внаслідок тривалого взаємопов'язаного економічного розвитку. Проявом цього є висока кореляція інвестиційної активності іноземних фірм в Україні та Росії. Для країн з перехідними економіками залучення іноземних інвестицій важливі в контексті структурних реформ та економічного зростання.

Принципово значима оцінка результативності впливу інвестицій на розв'язання тих завдань, які офіційно визначені пріоритетними для іноземного інвестування. Для України такими завданнями виступають: виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання; структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва; подолання залежності України від імпорту.

Дослідження інвестиційного процесу в економіці України свідчить про нереалістинність сподівань стосовно активної участі іноземних фірм у виробництві більшості видів споживчих товарів. Найбільш конкурентоспроможні в міжнародному масштабі корпорації переважно зорієнтовані на глобальні експортні стратегії. Така орієнтація залишається домінуючою на довгу перспективу.

Увагу іноземних партнерів привертає така особливість українського ринку, як невибагливість споживачів, що дає можливість продовжити життя товарам, які для західних ринків застаріли й перестали бути достатньо рентабельними.

Щодо участі іноземних інвесторів у структурній перебудові, то варто зазначити, що їх в Україні цікавлять, насамперед, сировина, метал, прокат, вугілля, кокс, продукти хімічної промисловості, невикористані відходи та вторинні ресурси. Потенціал масштабної участі іноземних інвестицій у технологічному оновленні виробництва об'єктивно стимулюється яскраво визначеною інтернаціональною орієнтацією їх інвестиційної поведінки.

У рамках основної цільової орієнтації підприємств з іноземними інвестиціями його безпосередні учасники реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох чинників: типу підприємства, його виробничого, технологічного, управлінського потенціалу тощо. Багато українських підприємств, які неконкурентоспроможні на світових ринках, розглядають підприємства з іноземними інвестиціями як спосіб одержання доступу до каналів збуту своїх закордонних партнерів. Деяким українським підприємствам, які мають науково-дослідні задуми, потрібен початковий капітал або управлінський досвід, щоб вийти на світові ринки та успішно там працювати. З огляду на це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів підприємств з іноземним інвестуванням виражена чіткіше, ніж в іноземних.

З погляду вимог валютної самоокупності, які орієнтують українсько-зарубіжні спільні підприємства на зовнішній ринок, виникає певна суперечність у маркетинговій мотивації партнерів. Зарубіжні підприємці розраховують на конкурентоспроможність продукції спільних підприємств на світових ринках у першу чергу за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу, сировину й енергоресурси.

Крім загальних суперечностей, у мотивації партнерів українсько-зарубіжних спільних підприємств, пов'язаних з проблемою вибору ринків та валютної самоокупності, виникають і специфічні суперечності, наприклад, інноваційного характеру. Україна прагне одержати через спільні підприємства доступ до сучасних технологій, протезахідні фірми намагаються реалізувати насамперед технології, що перебувають на перехідній гілці свого життєвого циклу та не приносять прибутків на світових ринках. Не можна також ігнорувати мотивацію багатьох іноземних фірм на комерційне використання саме вітчизняної науково-технологічної бази.