Диверсифікація економіки як механізм розвитку сільських територій в умовах євроінтеграційних процесів

Колесников В.І., аспірант, Запорізький національний технічний університет

Постановка проблеми

європейський диверсифікація економіка село

Багатофункціональний розвиток сільських територій є важливим соціально-економічним фактором для розбудови економіки на національному та регіональному рівнях. Для України значення цього фактору не можна недооцінювати, оскільки сільські території - це, по- перше, території, на яких проживає більше 14 млн чоловік, що становить 31,5 % населення нашої держави та, по-друге, це осередок функціонування сільського господарства, яке є основою забезпечення продовольством всієї країни та важливою експортоорієнтованою галуззю в умовах євроінтеграційних процесів. Але через нестабільну політичну ситуацію, відсутність достатньої уваги держави та непослідовну політику держави по відношенню до сільського розвитку, українське село характеризується досить негативними тенденціями розвитку. Нагального вирішення потребують питання працевлаштування молоді в сільській місцевості, підвищення доходів сільського населення, реструктуризації сільськогосподарських підприємств, формування кооперативів на ринковій основі, відновлення інфраструктури. Лише сільськогосподарське виробництво та сільськогосподарська зайнятість забезпечити цього не в змозі. Тому існує об'єктивна необхідність диверсифікації сільської економіки, що ґрунтується на передислокації наявних ресурсів у нові види сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності на селі та сприяє створенню можливостей для підвищення рівня життя селян.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у вивчення теоретико-прикладних аспектів диверсифікації сільської економіки зробили такі відомі зарубіжні вчені, як: М. Мілковіч, Х. Білані, С. Берян [1], І. Мєрєнкова [2], Р. Адаріна [3] та ін. Ідеї диверсифікації економіки сільських територій України є характерними для широкого кола вітчизняних науковців. До їх числа можна віднести таких українських вчених-економістів, як В. Лебедєва [4], С. Коробка [5], Т. Гоголь [6], М. Одінцов [7], І. Щербата, О. Прокопишин, Г. Іваницька [8], Т. Зінчук [9] та ін.

Складність та багатогранність проблем розвитку сільських територій зумовлює необхідність формування нових підходів щодо їх розвитку. З метою вирішення цих проблем доцільним є дослідження механізму диверсифікації економіки на засадах поєднання зусиль держави, бізнесу та сільського населення, про ефективність яких свідчить досвід країн-членів ЄС.

Постановка завдання. Мета статті полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів до диверсифікації економіки села на основі оцінки її потенціалу в умовах європейського вибору України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Актуальність дослідження проблем диверсифікації економіки сільських територій на сучасному етапі розвитку підтверджується значною популярністю пошуку словосполучення "диверсифікація сільської економіки" (англ. rural economy diversification). Так, станом на квітень 2015 року пошукова система Google надає 2 млн 200 тисяч англомовних та 37 тисяч україномовних текстів, у яких так чи інакше поєднуються слова "диверсифікація сільської економіки". Можна припустити, що велика частка проблем у цій галузі економічної науки та практики вирішені й, тим не менш, інтерес до них з боку дослідників лише посилюється.

Якщо розглядати диверсифікацію в широкому розумінні, то безперечно це передислокація ресурсів з одного виду діяльності в інший. На основі цього диверсифікація у сільській економіці - це передислокація ресурсів у нові види сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, де створюються нові можливості для кращого використання робочої сили, збільшення прибутку домашніх господарств та підвищення рівня життя населення.

Саме диверсифікація сільської економіки, на думку деяких авторів [10, с. 3], є найбільш адекватною відповіддю на негативні структурні зміни у сільському господарстві та зміни суспільних потреб населення в сільських районах. Також західні фахівці та експерти ФАО [11, с. 14] вважають, що стратегія диверсифікації традиційно використовується як інструмент підвищення доходів господарюючих суб'єктів (як сільськогосподарських підприємств, так і домогосподарств), що характеризує потребу в доході як головну рушійну силу цього процесу, котра особливо активізується в період структурних змін, пов'язаних із ринково орієнтованими політичними реформами.

Процес ініціювання диверсифікації відбувається в двох випадках: по-перше, за умови, коли традиційний вид діяльності не забезпечує належного рівня доходів (диверсифікація потреби); подруге, коли існуючий потенціал дає змогу розширювати сферу діяльності (диверсифікація можливості). Проте в кожному разі детермінантою диверсифікованої діяльності виступає саме наявний потенціал. Вважаємо, що у більшості випадків диверсифікація сільських територій відбувається саме у розрізі диверсифікації потреби.

Реалізація стратегії диверсифікації у сільських територіях України здійснюється уповільненими темпами, що пояснюється особливостями сільського менталітету, способу життя селян, недостатнього фінансування місцевих бюджетів, технологічною відсталістю та ін. Але досвід розвинених країн свідчить, що диверсифікація стає потужним інструментом розвитку сільської місцевості. Дана стратегія набула широкого поширення в країнах Євросоюзу і стимулюється новими умовами реформ Спільної аграрної політики (САП) ЄС.

Розвиток інтеграції на європейському рівні є сучасною ознакою прогресивних змін у сільському розвитку. Європейські орієнтири надають сільському розвитку відповідний вектор та відкривають нові можливості для відродження сільського господарства, створюють додаткові порівняльні переваги на агропродовольчому ринку в умовах посилення глобалізаційних процесів. Серйозним кроком з позиції поглиблення торговельних відносин між Україною та ЄС є Угода про зону вільної торгівлі, яка сприятиме наближенню вітчизняного аграрного сектора економіки до європейських стандартів, адаптації його до САП ЄС, розширенню присутності на українському агропродовольчому ринку нових країн-членів ЄС.

Для успішного розв'язання завдань євроінтеграції економіка сільських територій України має достатньо передумов, зокрема, багатий природно-ресурсний потенціал, вагомий людський капітал, збережений уклад сільського життя та багатовікові традиції. Але євроінтеграційні процеси розширюють рамки сільського розвитку поза межі торгівлі та інвестицій у сільськогосподарське господарство. На перший план виходять диверсифікація сільської економіки, поліпшення якості життя й розуміння необхідності забезпечення конкурентних переваг на глобальному рівні. В розвинутих країнах ефективна інтеграція сільських регіонів у нові економічні відносини передбачає, зокрема, поліпшення земельних ресурсів, надання інформаційно-консультаційних послуг у сферах управління, поліпшення якості сільськогосподарської продукції, диверсифікацію економічної активності, захист довкілля.

В Україні важливість і потенційні результати стимулювання диверсифікованої діяльності серед селян тільки починають усвідомлюватися інститутами влади, хоча її необхідність відзначають багато економістів. Крім того, сучасний національний аграрний сектор вже не в змозі гідно забезпечити потреби сільського населення. Так, щорічно зменшується частка доходів від сільгоспвиробництва в загальній структурі сільських доходів, а тому формується об'єктивна необхідність їх заміщення. Однак при формуванні стратегії диверсифікації сільської економіки в Україні, використання досвіду інших країн, в тому числі й країн ЄС, потребує коригування з урахуванням національних особливостей і чинників впливу.

На основі наукових праць вчених [9, с. 545; 12, с. 126], можна виокремити дві групи чинників, які впливають на процес диверсифікації сільської економіки:

- зовнішні фактори: розвиток місцевої економіки та локального ринку праці, стан інфраструктури, транспортних телекомунікацій;

- внутрішні фактори: рівень освіти, вік, соціальний капітал, зв'язку та позиції фермерів, які підтримуються політикою та різноманітними державними програмами.

Диверсифікація сільської економіки може бути забезпечена лише через систему управління. Управління сприяє мобілізації людського, соціального, природного й історичного капіталу в процесі диверсифікації сільської економіки. Підтвердження цьому є законодавство ЄС для розвитку сільських районів та Біла книга з питань управління. При цьому управління включає участь широких верств суспільства до процесу прийняття рішень, партнерство між державним і приватним секторами, багаторівневу державну участь та співробітництво. Важливою ланкою в цій системі управління займає місцеве самоврядування, яке сприяє зміцненню інноваційних підходів поєднання сільського господарства та інших видів діяльності, допомагаючи тим самим диверсифікувати соціально-економічну структуру сільських територій.

Характеристика соціально-економічного стану села в Україні та процесів, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, а також на сільських територіях у цілому, дає можливість стверджувати, що для диверсифікації сільської економіки в регіональному розрізі існують необхідні умови, а також вагомі причини, головними з яких є низький рівень зайнятості та матеріального добробуту сільських жителів. У цьому контексті управління диверсифікацію сільської економіки доцільно розглядати через три стратегічні напрями, кожен з яких має на меті реалізацію конкретного завдання (рис. 1).

Рис. 1. Стратегічні напрями диверсифікації сільської економіки

Джерело: розробка автора

Запропоновані стратегічні напрями диверсифікації сільської економіки дозволяють досягти як соціального, так і економічного ефекту. Соціальний ефект полягає у можливості використання людського капіталу села, розширенні можливостей для прикладання праці безпосередньо в ареалі життєдіяльності, розвитку підприємницьких здібностей тощо. Значення економічного ефекту диверсифікації має множинний характер: по-перше, це додаткові робочі місця, а отже, розширення сфери отримання доходів селян, що дозволяє задовольняти їх потреби; по-друге, зростання кількості зайнятих забезпечить збільшення обсягів виробництва продукції.

Механізм диверсифікації сільської економіки доцільно реалізовувати в межах системи її стратегічного управління. Важливою ланкою даної системи управління є перший етап, а саме оцінка потенціалу диверсифікації економіки сільських територіальних утворень регіону.

Здійснення оцінки потребує певного методичного інструментарію, який би дав змогу оцінити не лише передумови економічної диверсифікації, а й соціально-економічні, соціально-демографічні, інституційні передумови.

Пропонуємо для здійснення оцінки потенціалу диверсифікації економіки сільських територій об'єднати показники у сім напрямів: промисловий, науково-технічний, інвестиційний, людський, інфраструктурний, фінансовий, інституційний потенціали, що формуються на базі сировинних, промислових, науково-дослідних, інноваційних, інвестиційних, трудових та інформаційних ресурсів.

На основі цих вищенаведених напрямів пропонуємо методику оцінки передумов диверсифікації сільської економіки, суть якої полягає у визначенні індексу диверсифікаційного потенціалу сільської території регіону (IDP), який представляє собою середнє арифметичне семи індексів (IP), котрі входять до нього, тобто структурних елементів диверсифікаційного потенціалу.

Алгоритм розрахунку інтегрального показника диверсифікаційного потенціалу полягає у виконанні трьох етапів.

Таким чином, оцінка диверсифікаційного потенціалу сільських територій дозволить виявити нерівномірний розвиток всіх складових диверсифікаційного потенціалу регіонів, що, з одного боку, відобразить наявність проблемних зон і резервів зростання сільських територій регіону, а з іншого - покаже те, яким чином, удосконалюючи окремі складові, можна підвищити IDP сільських територій регіону в цілому.

Висновки з проведеного дослідження

Розуміння ролі сільської економіки в сільському розвитку Європейського Союзу свідчить про процеси імплементації даного механізму в країнах-членах спільноти та його важливість у досягненні соціо-еколого-економічних пріоритетів розвитку сільської місцевості. В сучасних умовах визнаного значення сільських територій у зростанні Єс процес диверсифікації сільської економіки, покликаний забезпечувати соціальну та економічну сталість у сільській місцевості, закріпляти молодь для життя та праці на селі завдяки формуванню продуктивної зайнятості та інноваційним проектам в різних секторах сільської економіки, формуванню привабливого сільського середовища для суспільства в цілому.

З урахуванням багатофункціональної ролі сільського господарства, яка превалює у європейській політиці сільського розвитку, для України доцільними будуть такі напрями диверсифікації сільської економіки, як урізноманітнення сільськогосподарського виробництва, розширення діяльності сфери послуг, розгортання промислових видів діяльності на селі. Для реалізації цих напрямів необхідна певна методична основа для визначення конкретних територій, економіку яких можна диверсифікувати. З метою здійснення оцінки потенціалу диверсифікації економіки сільських територій нами запропоновано індекс диверсифікаційного потенціалу сільської території регіону (IDP), який представляє собою середнє арифметичне семи структурних елементів диверсифікаційного потенціалу: промислового, науково-технічного, інвестиційного, людського, інфраструктурного, фінансового, інституційного, що формуються на базі сировинних, промислових, науково-дослідних, інноваційних, інвестиційних, трудових та інформаційних ресурсів. В перспективі на основі даного методичного підходу будуть здійснені подальші дослідження, а саме здійснено оцінку потенціалу диверсифікації економіки сільських територій регіонів України.

Література

1. Меренкова И.Н. Диверсификация экономики как предпосылка перехода к полифункциональномумодели устойчивого развития сельских территорий И.Н. Меренкова // Вестник Орловского государственного аграрного университета.2011.№5.C. 52-56.

2. Адарина Р.Т. Диверсификация сельской экономики как фактор развития сельских территорий Р.Т. Адарина, Э.Б. Сарбашев // Мир науки, культуры, образования. - 2013. - № 4 (41)

3. Лебедєва В.В. Перспективи диверсифікації аграрних підприємств в напрямку євроінтеграції В.В. Лебедєва / Економіка: реалії часу. - 2013. - №3 (8). - С. 172-179.

4. Одінцов М.М. Диверсифікація як фактор інноваційно-кластерного розвитку сільської економіки М.М. Одінцов, О.М. Одінцов // Інноваційна економіка. - 2013. - № 2. - С. 196.

Размещено на Allbest.ur