Сутність конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

Сутність конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

здобувач Соловей І.С.

викладач Соловей І.М.

Постановка проблеми. Перехід економіки до ринкових методів господарювання зумовив підвищення ризику і посилення конкуренції. Через появу нових комерційних структур, зміну форм власності формується конкурентне середовище, отже виникає об'єктивна необхідність вивчення конкуренції та конкурентоздатності господарюючих суб'єктів, її інтенсивності, перегляду існуючої практики.

Науковці різних країн дослідили такі питання, як поняття конкуренції, форми та методи конкурентної боротьби, механізм конкуренції, конкурентоспроможність об'єктів господарювання тощо. Але, поза сумнівом, дослідження конкуренції є актуальним і сьогодні. Це пояснюється тим, що для країн із розвинутою економікою конкурентне середовище є обов'язковою умовою і сутнісною рисою існування як одного із ключових параметрів функціонування ринкової економіки.

Теорія та методологія дослідження конкурентоспроможності в Україні перебуває в стадії становлення. Не до кінця розкритими залишаються питання визначення самого терміну “конкурентоспроможність”, оскільки в літературі до цього часу відсутнє єдине визначення, яке би було повним, вичерпним і задовольняло вимогам часу. Існує проблема визначення рівня конкурентоспроможності продукції. Окрім цього, ґрунтовного дослідження потребує розкриття даної проблематики по відношенню до сільськогосподарської продукції за регіонами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вагомий внесок у дослідження сутності та проявів конкуренції зробили такі зарубіжні вчені, як М. Портер, Ф. Хаєк, Й. Шумпетер, які розробили фундаментальні положення теорії економічної конкуренції. Проблеми конкуренції також досліджували такі українські фахівці,як:Р.Грецький,В.Амбросов [1], В. Шиян,П. Пуцентейло,ПасічникВ.Г.[5], Ю. Хвесик, М. Малік [4], І. Яців [8] та багато інших.Значна увага таких вчених-економістів, як В. Герасимчук, Є. Борщук, Т. Ковальчук, П. Макаренко, Н. Проценко, П. Саблук та інших приділяється питанням фінансово-економічної стійкості підприємств. Проблемі підвищення конкурентоспроможності підприємств у сучасних умовах приділяють значну увагу такі вчені-економісти, як Г. Азоєв, Р. Глібов, С. Кваша [2], М. Малік, Р. Фатхутдинов, С. Шевельова та інші. Важливі результати наукового характеру щодо ефективності функціонування аграрних підприємств містяться у працях відомих вчених - В. Андрійчука, В. Месель- Веселяка, О. Онищенка, Б. Пасхавера, П. Саблука та багатьох інших учених. Тобто, спектр результатів досліджень окремих аспектів економічного стану підприємств є досить широкий.

В економічній літературі серед комплексу актуальних проблем розвитку аграрної економіки за обсягом досліджень і кількістю публікацій вагоме місце займає висвітлення результатів вивчення можливостей дальшого розвитку підприємств на основі аналізу та оцінок їхнього потенціалу, сукупність яких визначає загальний економічний стан цих підприємств. Проте ця сукупність включає настільки велику кількість таких характеристик, що формування однозначної оцінки економічного стану підприємства, особливо в аграрному секторі економіки, є досить складною проблемою, розв'язання якої потребує всебічного теоретичного обґрунтування методики його здійснення та її практичної адаптації до конкретних реальних умов відповідно до їхніх особливостей.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є обґрунтування сутності конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високу ефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг. Конкуренція - економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгострокових періодах.

Мінливі конкурентні умови потребують від підприємств вчасного відповідного реагування на зміни, що відбулися. Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження у виробництво нових винаходів та технологій).

Що ж стосовно терміну „конкурентоспроможність”, то для нього характерними є деякі розбіжності при визначені його суті, що свідчить про складність досліджуваного поняття. Ці розбіжності викликані умовною ієрархією конкурентоспроможності, яка виділяє чотири рівні її дослідження - конкурентоспроможність товару, підприємства, галузі, країни. При цьому використовуються різні системи показників і, відповідно, досліджуються різні об'єкти чи суб'єкти ринку. Більшість наявних в економічній літературі визначень даного поняття ґрунтуються на двох методичних підходах. Перший визначає конкурентоспроможність продукції, як систему взаємопов'язаних його характеристик, що відповідають вимогам ринку і конкурентного середовища. Другий характеризує це поняття як її здатність бути більш привабливою для споживача (покупця) у порівнянні з іншими виробами аналогічного виду і призначення. Часто поняття конкурентоспроможності ототожнюють із терміном якість, а в більшості джерел, в яких досліджується семантика даного терміну, - із співвідношенням ціна/якість. Насправді ж досліджуване поняття є значно ширшим, ніж просто якість продукції, оскільки дуже часто не якість, а інші характеристики відіграють вирішальну роль при виборі котрогось із конкуруючих товарів споживачем. Тому, в даному аспекті доцільно говорити про конкурентоспроможність товару, як “сукупність характеристик” за умови, що вартість товару теж входить до цієї сукупності. Визначення, що базується на підході з позиції “здатності товару бути більш привабливим” не може претендувати на роль вихідного, оскільки, ця “здатність” випливає із вищезгаданих характеристик. Хоча, при логічному поділі терміну конкурентоспроможність на частини “конкурент” і “спроможність”, саме друга його складова є визначальною. Проте, в такому випадку, доцільно говорити про конкурентоспроможність підприємства, галузі чи країни.

Проблемі підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції присвячено чимало праць вітчизняних учених-економістів. Однак низка проблем щодо конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, що склалися на ринку, потребують розв'язання, що є важливим завданням на сучасному етапі досліджень.

В економічній літературі серед комплексу актуальних проблем розвитку аграрної економіки за обсягом досліджень і кількістю публікацій вагоме місце займає висвітлення результатів вивчення можливостей дальшого розвитку підприємств на основі аналізу та оцінок їхнього потенціалу, сукупність яких визначає загальний економічний стан цих підприємств. Проте ця сукупність включає настільки велику кількість таких характеристик, що формування однозначної оцінки економічного стану підприємства, особливо в аграрному секторі економіки, є досить складною проблемою, розв'язання якої потребує всебічного теоретичного обґрунтування методики його здійснення та її практичної адаптації до конкретних реальних умов відповідно до їхніх особливостей. Серед комплексу питань, вирішення яких може сприяти розв'язанню вказаної загальної проблеми оцінки економічного стану підприємства, особливої уваги заслуговує дослідження сутності поняття економічного стану підприємства та сутності основних його складових і передусім рівня конкурентоспроможності цього підприємства на ринку відповідної продукції.

Якщо розглядати сільськогосподарське підприємство як систему, то, виходячи з тези, що «стійкість системи є здатністю динамічної системи підтримувати намічений режим функціонування, незважаючи на впливаючі на неї зовнішні збурення», під фінансово-економічною стійкістю сільськогосподарських підприємств можна також розуміти їхню здатність у процесі свого функціонування зберігати рівновагу (або стійкість!) своїх підсистем. Якісні показники продукції як складові її конкурентоспроможності забезпечують товаровиробнику переваги в конкурентній боротьбі та є головним критерієм для покупця. Особливо важливого значення це набуває у зв'язку з розширенням сфери впровадження нових енергозберігаючих технологій виробництва сільськогосподарської продукції, якість якої в Україні значно погіршується. За допомогою якості продукції можна визначити взаємозв'язок між виробниками й переробними підприємствами, а також збільшити попит на ринку.

Для поліпшення якості вітчизняної продукції та її конкурентоспроможності необхідно: удосконалювати систему техніко-технологічних і агротехнічних заходів виробництва продукції та її збуту; впроваджувати у виробництво нові енергозберігаючі технології вирощування, транспортування, зберігання, переробки й реалізації продукції; здійснювати належний контроль за якістю продукції на всіх етапах її виробництва і збуту; впроваджувати у виробництво нові високоврожайні сорти та гібриди сільськогосподарських культур і високопродуктивні породи. Таким чином, в умовах конкуренції аграрні підприємства України зможуть успішно функціонувати лише тоді, коли постійно дбатимуть про поліпшення якості продукції та задоволення платоспроможного попиту споживачів.

Серед важливих чинників підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції є її собівартість, що вимагає зниження витрат на її виробництво. Щоб агропромислове виробництво було беззбитковим і конкурентоспроможним, необхідно поліпшувати матеріально-технічну базу суб'єктів господарювання, впроваджувати у виробництво енерго- й ресурсозберігаючі технології. Нині, в умовах ринкової економіки зможе конкурувати зі світовими аналогами лише високоякісна продукція, яка матиме низьку собівартість. Слід відзначити, що важливість собівартості як чинника конкурентоспроможності продукції посилюється у зв'язку із залежністю від її рівня досягнення основних критеріїв конкурентоспроможної продукції: ефективності виробництва, збільшення прибутку, підвищення рентабельності, запровадження інновацій.

Рівень собівартості враховується при встановленні економічно обґрунтованих цін на продукцію. Конкурентоспроможна продукція повинна мати такий рівень цін, який би оптимально співвідносився із собівартістю та середніми конкурентними ринковим цінами, а також задовольняти платоспроможний попит населення.

Одним із найважливіших напрямів підвищення конкурентоспроможності продукції є її цінова перевага, для забезпечення якої собівартість як базова величина цін повинна формуватися за низьковитратним принципом, що досягається за рахунок удосконалення галузевої структури суб'єктів господарювання, впровадження науково обґрунтованої спеціалізації та концентрації виробництва, підвищення продуктивності праці: ефективного використання ресурсів і виробничого потенціалу й урахування вимог ринку. Як відомо, ціна формується під впливом попиту та пропозиції, тобто кон'юнктури ринку. Для того, щоб ринок працював ефективно, необхідно встановити державне регулювання цін і забезпечити мінімальну ціну на сільськогосподарську продукцію.

Для формування конкурентних переваг товаровиробника слід також враховувати вплив зовнішнього конкурентного середовища, вивчати ринок і потреби покупців. Внаслідок зростання в нашій країні платоспроможності підприємницьких структур і населення, втрати мотивації праці у виробництві високоякісної продукції, підвищенні продуктивності праці та ефективності виробництва знизився рівень конкурентоспроможності сільськогосподарські продукції. Для усунення цього та з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції необхідно відпрацювати у відповідному напрямку фінансово-кредитну, податкову й цінову політику в агропромисловому виробництві, стимулювати розвиток підприємства з різними формами власності та господарювання, розвивати ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність роботи маркетингових і менеджментських служб, забезпечити товаровиробників достовірною ринковою інформацією й рекламою, удосконалювати антимонопольне законодавство стосовно формування ринкових відносин і розвитку конкуренції в агропромисловому комплексі країни.