Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Курсова робота

по предмету: Мікроекономіка

на тему: Теорія корисності та її використання

Виконала:

Тютюнник Н.О.

Київ-2015



ЗМІСТ

Вступ

1. Історія та основні концепції теорії корисності

1.1 Історичні передумови виникнення теорії корисності та основні аспекти її розвитку

1.2 Кардиналістська концепція корисності, принципи та види корисності

2. Аналіз поведінки, потреб та вподобань споживача

2.1 Аналіз уподобань споживача на основі порядкового (ординалістського) підходу до корисності

2.2 Оптимізація вибору на основі кардиналістської теорії

2.3 Бюджетні обмеження споживача

2.4 Рівновага споживача за кардиналістською і ординалістською теорією

2.5 Смаки та уподобання споживача на продукцію відомих Українських брендів

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Теорія корисності - це ключова складова, необхідна для розуміння поведінки споживача. Що в свою чергу є надзвичайно важливим для прогнозування змін в економічній системі.

Однією з найважливіших складових економічної теорії є теорія корисності. Основним елементом якої є поняття корисності блага. Питання дослідження теорії корисності - вирішальне для розуміння мотивації та дій індивіда. Тому необхідно мати чітке й повне уявлення про те як формуються оцінка корисності благ індивідом і яким чином вона впливає на прийняття рішень.

Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець за благо, тобто ціна попиту, є категорією суб'єктивною. Вона залежить від смаків споживача, його бажань і потреб в певному товарі. Кожен покупець, беручи до уваги існуючі ринкові ціни й індивідуальні смаки, намагатиметься раціонально витратити свій дохід, тобто витратити його в такий спосіб, щоб отримати при цьому максимальну корисність або задоволення.

Корисність - це властивість товару чи послуги задовольняти особисті потреби; це певний ступінь задоволення, який одержує особа при використанні чи споживанні товару.

Корисність товару є неоднаковою для різних людей, оскільки вона визначається особистими уподобаннями і смаками. Наприклад, викурена сигарета або спожита цукерка приносить різне задоволення різним людям. Більше того, корисність, задоволення, від певних товарів є різною для однієї і тієї ж людини в різний час та за різних обставин (склянка холодної води в спеку і в мороз, ліки для хворої та здорової людини).

Теорія корисності має певний недолік: ще нікому на практиці не вдалось визначити корисність від споживання певного товару, так як кожний споживач має свою суб'єктивну оцінку корисності певного блага.

Тим не менше, теорія корисності припускає, що корисність все таки можна визначити і називає певну загальну одиницю її вимірювання - ютіль (від англійського слова utility - корисність). Вважається, що кожна одиниця певного блага має певну кількість ютілів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундаментальні дослідження поведінки споживача з маржиналіською революцією в економічній теорії кінця ХІХ ст. Виникнення нового економічного напрямку - маржиналізму ( marginal - граничний) було підготовлено працями перших економістів математиків А.Курно, И.Тюнена, Г.Госена, які започаткували метод граничного аналізу.

Актуальність обраної теми полягає у тому, що щоденно споживач здійснює вибір на користь визначеного товару або набору товарів. Ринковий попит формується на основі рішень багатьох споживачів. Ефективність економіки країни базується на раціональному визначенні співвідношення попиту та пропозиції. Таким чином, аналіз теоретичних засад процесу прийняття споживачем рішення про придбання товару, яке базується на показниках корисності, є важливою складовою у вивченні мікроекономічних процесів.

Кожен з нас щодня приймає рішення: що придбати, у яку школу віддати дитину, на яку роботу влаштуватися, як розподілити сімейний бюджет, від чого відмовитись, до чого прагнути.

В основі формування ринкового попиту лежать рішення окремих споживачів конкретних благ. Благо в теорії споживання -- це будь-який об'єкт споживання, який приносить визначене (стійке, передбачене) задоволення споживачу, тобто підвищує рівень його добробуту. Економічні рішення при виборі благ для придбання диктуються бажанням.



1. Історія та основні концепції теорії корисності

1.1 Історичні передумови виникнення теорії корисності та основні аспекти її розвитку

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що засновниками у формуванні категорії «граничної корисності», яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи -- Ж. Дюпю та О. Курно.

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральний течій сучасної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60--70-ті pp. XIX ст.:

v глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

v інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

v переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

v якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

v зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

v актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

Йоган фон Тюнен (1783--1850) -- один із перших сформулював закони граничного аналізу в «економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними». Як дослідник і практик Й. Тюнен у своїй книжці «Ізольована держава», перший том якої вийшов у світ 1826 р., дав на підставі власних теоретичних опрацювань) ряд практичних рекомендацій щодо раціонального і прибуткового ведення сільського господарства. Основна ідея полягала в тім, що максимальний чистий дохід землевласник може отримати за умови, коли сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде тотожною граничній корисності продукту. Обґрунтовуючи свою тезу, Тюнен виходив із аналізу взаємодії факторів виробництва, змінюючи почергово величину як окремих факторів, так і ціни кожного з них.

Антуан Огюстен Курно (1801--1877) є не тільки одним із попередників маржиналізму, а й засновником нового -- математичного напрямку в економічній теорії. У книжці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» він, спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й нині широко використовуються. Крім того, його аналіз ринку й ринкових відносин уточнив такі категорії, як конкуренція, монополія, олігополія. А.Курно застосовує функції попиту і пропозиції для пояснення"формування ціни за ринкових умов, її еволюції, починаючи від чистої конкуренції до монополії. Основна ідея його концепції полягала в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей (виражених категоріями попиту і пропозиції), що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається при цьому як грошове вираження стану рівноваги попиту і пропозиції.

У центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми, яка є виробником товарів і реалізує їх на ринку, тобто він аналізував економіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому. У побудованій ним економічній моделі ціни диктують покупці, а продавці визначають обсяги виробництва продукції залежно від рівня ціни та попиту на товар.

Проте Курно вважав, що дослідження проблеми загальної економічної рівноваги неможливе за допомогою математичного аналізу, що згодом спростував Вальрас.

1.2 Кардиналістська теорія корисності, принципи та види корисності

Теорія поведінки споживача - це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв'язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

- що купити? - для відповіді треба з'ясувати корисність блага для споживача; продукція корисність уподобання споживач

- скільки коштує? - для відповіді треба дослідити ціну блага;

- чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? - для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми - корисність - ціна - дохід - і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби - це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

- фізичні (матеріальні) - їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

- інтелектуальні - освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

- соціальні - умови праці, зв'язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ.

Благо - матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

- не економічні (вільні) - це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

- економічні - це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники).

Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг - літак - автобус), сфера відпочинку (кінотеатр - цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).[14]

В економічній теорії відомі два підходи до оцінки співставлення, порівняння різних товарів чи їх наборів: кількісний чи кардиналістський і порядковий чи ординалістський.

- кількісний підхід (кардиналістський) - відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях - ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

- порядковий підхід (ординалістський) - відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.[14]

Слід розрізняти загальну корисність блага (TU -- total utility-- загальна корисність) і його граничну корисність (MU -- marginal utility -- гранична корисність). Якщо перша є сумою корисностей окремих частин блага, то друга характеризує приріст загальної ко-рисності при збільшенні обсягу споживання даного блага на одну одиницю.

Припустимо, що споживач купує на ринку два блага -- хліб і фрукти. Навряд чи можна очікувати, що він отримає однакову граничну корисність і від останньої хлібини, яку він купує, і від останнього кілограма фруктів, оскільки останні коштують набагато дорожче хліба. Мабуть кожному споживачу слід так провести свою купівлю, щоб кожний товар, що купується, приніс йому однакову граничну корисність пропорційно його ціні.[9]



2. Аналіз поведінки, потреб та вподобань споживача

2.1 Аналіз уподобань споживача на основі порядкового (ординалістського) підходу до корисності

Порядковий підхід до аналізу корисності та попиту у своїй основі спирається на ту саму теоретичну базу, що й кількісний, оскільки він не відкидає жодного закону цього підходу. Принципова особливість порядкового підходу полягає в тому, шо він взагалі не вимагає від споживача вимірювання рівня корисності благ в яких-небудь одиницях і обмежується лише здатністю споживача упорядкувати різні блага, представлені у вигляді відповідних наборів, з позиції їх переваги. В основі порядкового підходу лежить низка припущень:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Це припущення полягає в тому, що споживач у результаті порівняння одного набору благ з іншим завжди може сказати, який з них для нього є привабливішим або вони обидва рівноцінні. В порядковому підході замість слова «рівноцінний», вживаєтьсся слово «байдужість» або «індиферентність». Свою оцінку конкретних наборів благ споживач фіксує за допомогою певних символів, які виражають або переваги (>), або байдужість (-). Якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то він запише: А > В. Якщо ж обидва набори для нього рівнозначні, то запис матиме вигляд: А - В.

2. Переваги споживача транзитивні. За допомогою цього припущення впорядковується (з точки зору переваги або байдужості) уже не два, а більша кількість наборів благ. Якщо споживач у результаті вивчення трьох наборів благ А, В, C розмістив їх так: А > В і В > C, то можна сказати, що набір А у даному разі для нього привабливіший, ніж набір C (А > C).

3. Ненасичення. Якщо два набори благ відрізняються один від одного лише кількістю одиниць одного якогось блага, то споживач завжди надасть перевагу тому набору, у якому цього блага більше.

4. Незалежності споживача. Міра задоволення споживача залежить тільки від кількості спожитих ним благ і не залежить від кількості благ, що споживаються іншими споживачами. Це означає, що у цьому разі не беруться до уваги почуття заздрості та співчуття.

Зміст припущень свідчить, що порядкова теорія корисності дійсно не орієнтована на безпосереднє, пряме вимірювання рівня корисності наборів благ. Оцінка їх корисності тут здійснюється опосередковано на основі вияву переваг. Тому якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то можна зробити висновок, що, з точки зору споживача, набір А володіє більшою корисністю, ніж набір В. Питання про співвідношення рівнів корисності наборів (на скільки або у скільки разів набір А корисніший за набір В) при цьому не ставиться.

Тому і мету максимізації корисності порядкова теорія тлумачить як завдання вибору споживачем такого набору благ, який би, з одного боку, мав найвищі переваги, а з другого, -- за своєю вартістю не перевищував бюджету споживача.

Основну складність у порядковому підході становить побудова кривих байдужості (індиферентності). Кожна крива байдужості об'єднує безліч рівноцінних (з точки зору конкретного споживача) наборів благ. Отже, перед побудовою таких кривих слід створити групи рівнокорисних товарів. Оскільки всі набори, що входять до однієї групи, пов'язані один з одним знаком байдужості (-), то і крива, що об'єднує розміщення цих наборів у системі координат X і У, також називається кривою байдужості.



Крива байдужості демонструє можливі комбінації двох благ, які дають споживачу рівний обсяг задоволення потреби і відповідає певній величині загальної корисності . Карта кривих байдужості є множиною всіх можливих рівнів корисності для певного споживчого блага.[1]

Властивості кривих байдужості:

1) чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає;

2) мають спадний нахил;

3) абсолютна величина нахилу кривої байдужості в будь-якій точці є відношення граничних корисностей благ;

4) не перетинаються.

2.2 Оптимізація вибору на основі кардиналістської теорії

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., а товару Y: = 4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані в таблиці 2.1 (колонки 2 і 4).

Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5).

Як показують дані таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару X і друга одиниця товару Y.

Таблиця 2.1

Одиниці Товарів за порядком	Граничні корисності товарів
	, ютилів	на 1 грн. ( ( ют./грн)	, ютилів	на 1 грн. (ют./грн.)
1	2	3	4	5
1	10	5	24	6
2	8	4	20	5
3	7	3,5	18	4,5
4	6	3	16	4
5	5	2,5	12	3
6	4	2	6	1,5

Потім споживач обирає третю одиницю Y - 4,5 ют./грн.. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів X і Y, які мають по 4 ют./грн.. Всього в кошику маємо набір: . Перевіряємо, чи вистачає доходу на такий набір: Споживач витратив весь свій доход. Обчислимо величину сукупної корисності коштів:



ютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові одиниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.[8]

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою. (рис.2.1)

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару, кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги.

При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

2.3 Бюджетні обмеження споживача

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів (ринкових споживчих кошиків), доступних споживачу.

Розглянемо кошик з 2 товарів (X та Y).

Загальні видатки споживача на придбання товарів X і Y в межах певного доходу I визначаються рівнянням бюджетного обмеження:

(1)

де - ціни товарів, - кількості товарів, I - доход споживача.

Графічно набори благ, що відповідають бюджетним обмеженням відображає пряма, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 2.4).

Бюджетна лінія - це лінія рівних видатків.

Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів Х і Y, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача. Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією - недосяжні. При Х=0, Y=І/Py, тобто весь доход споживача витрачається на благо Y.

При Y=0 , X=І/Px, тобто ми знаходимо кількість блага X, що споживач може купити за ціною Рх.

(- Рx/Рy) - кутовий коефіцієнт бюджетної лінії, що вимірює нахил цієї прямої до осі абсцис.

Рис.2.4. Лінія бюджетного обмеження

Кутовий коефіцієнт визначає пропорції можливої заміни блага X на благо Y і дорівнює. Отримуємо рівняння виду:

Тобто, співвідношення заміни показує відносна ціна товару. Чим більшою є ціна товару X, тим від більшої кількості товару Y доведеться відмовитись споживачу, щоб придбати додаткову одиницю товару X.

Зміна доходу (І) споживача та ринкових цін товарів (Р) змінюють купівельні можливості споживача.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміна І змінює місце точок перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюється відношення та , але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення цін , залишаються незмінними.

Приклад

= 1, ₌ 2, І₀ = 80 грн.

Якщо доход зростає до 160 грн., то обидві точки перетину зміщуються вгору (рис. 2.5), лінія бюджету переміщується паралельно вгору . Зменшення бюджету до 40 грн. переміщує бюджетне обмеження відповідно донизу . Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються (рис. 2.6). Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і сталому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін .



Размещено на http://www.allbest.ru/

Властивості бюджетної лінії:

- бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

- бюджетна лінія має від'ємний нахил - це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

- зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

- зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

2.4 Рівновага споживача за кардиналістською і ординалістською теорією

Рівновага споживача -- це оптимальний набір товарів, що максимізус корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів -- у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати:

/ = Р_ЛА + Р_ВВ + ... + Р_ХХ, (2.1)

де І -- бюджет споживача;

А, В,... X -- споживчі товари; Р_А, Р_в, ... Р_х -- ціни відповідних товарів.

Рівність 2.1 називають бюджетним обмеженням.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С,... виконується рівність:

Ми_А/Р_А = Ми_н/Р_в=Ми_с/Р_с = ... = Я,

а для всіх неспожитих товарів Y, Z, ... виконуються нерівності:

MUy/Py<X, MUz/Px < А,... (2.2)

де MU_A, MU_B, MU_C, MU_Y, MU_Z -- граничні корисності товарів А, В,

С, Y, Z;

Р_А, Р„, Р_с, P_Y, P_z -- ціни товарів А, В, С, Y, Z;

А, -- деяка величина, що характеризує граничну корисність грошей. Припустимо, що MU_A / Р_А > MU_B / Р_в, наприклад, MU_A = 40 ютилів за 1 кг, Р_А = 2 грн/кг, MU_B = 50 ютилів за 1 кг, Р_в = 4 грн/кг, тому:

MVа/Ра = 40/2> 50/4 = Мов/Рв (2.3)



Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму задоволення. Він може скоротити споживання товару В на 1 кг, втративши 50 ютилів. Але на зекономлені 4 грн. можна купити 2 кг товару А, що дасть додатково приблизно 80 ютилів (приблизно, тому що другий кілограм товару А може принести меншу корисність, наприклад, 39, а не 40 ютилів). Чистий виграш становитиме приблизно 80 - 50 = 30 ютилів. Із зменшенням споживання товару В збільшується його гранична корисність і, навпаки, із збільшенням споживання товару А зменшується його гранична корисність. Тому різниця між MU_A/ Р_А і MU_B/ Р„ буде зменшуватися. Перерозподіл витрат буде тривати до тих пір, поки відношення граничної корисності до ціни для кожного, реально спожитого товару не стане однаковим:

MUa/Рл = MUb/Pb = MUc/Pc.

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржи-нальним принципом.[13]

Відношення Ми_л/Р_л показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.4) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина X показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

Нерівності (2.3) показують, що, якщо вже перша гривня, витрачена на придбання товару Z, приносить споживачу недостатньо високу корисність, то він взагалі відмовляється від споживання цього товару.

Рівність (2.2) показує, що у стані рівновагій (максимум корисності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена. Це положення отримало назву другого закону Госсена.

З формули (2.2) також випливає, що ціна обернено пропорційно впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності (2.2), щоб встановити втрачену рівність та максимізувати загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього.

Мил/Мив = Рл/Рв. (2.5)

Рівність (2.5) називають рівнянням рівноваги з кардиналістських позицій.

2.5 Смаки та уподобання споживача на продукцію відомих Українських брендів

У сучасних умовах розвитку споживчого ринку вибір товарів і послуг часто визначається популярністю бренду. Але багато українських виробників в умовах швидкого переходу до ринкових відносин не встигли модифікувати свій товар до вимог ринку, позиціюванню бренду приділяли недостатню увагу, що призвело в деякій мірі до зниження продажів.

Бренд на сучасному етапі розвитку маркетингу являється одним з ключових елементів успішності підприємства, тому створення успішного бренду є одним з питань, яке заслуговує великої уваги.

Кожне підприємство прагне перемогти в конкурентній боротьбі. Причому перемогти не раптово, а в підсумку постійних та грамотних зусиль. Досягається ця мета чи ні - залежить від конкурентоспроможності товарів, тобто від того, наскільки вони кращі порівняно з аналогами - продукцією інших підприємств. Споживачі в цьому ланцюжкові відіграють не останню роль. Їхня поведінка, смаки та уподобання викликають загострення конкурентної боротьби між виробниками товарів і саме на даному етапі надзвичайно актуальним постає питання впровадження ефективного брендінгу.

Бренд -- унікальна комбінація цінностей торгової марки, за яку споживач сплачує додаткову вартість або просто надає перевагу при покупці, часто викликає унікальні емоції. Велику інформаційну і стимулюючу роль в реалізації маркетингової стратегії грає успішно розроблений фірмовий стиль підприємства або його бренд. Сформований покупця той чи інший імідж підприємства або його продукції дуже часто формує його поведінку.У наш час на більшості внутрішніх та ринках боротьба за споживача спостерігається не між окремими товарами, а між брендами. Тому дослідження ролі бренду для підприємства, для отримання стабільного та високого прибутку, розробки методів залучення потенційних покупців на основі бренд-підходу є важливою і актуальною науково-практичною задачею, вирішення якої пов'язано з такими найважливішими проблемами, як підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та забезпечення росту економічної ефективності їхнього функціонування.

Дослідження виявляють такий вплив бренду на прийняття рішень покупців[11]:

- 72 % покупців стверджують, що за свою улюблену торгову марку готові сплатити ціну, на 20 % вищу за найближчу ціну конкуруючої марки;

- 50 % споживачів готові до збільшення ціни (проти конкуруючої марки) на 25 %;

- 40 % споживачів готові купувати товари-- відомі бренди навіть за збільшення ціни на третину;

- понад 50 % споживачів схиляються до думки, що сильна товарна марка полегшує дебют товарів на ринку. При цьому вони згодні купувати новинки під відомими брендами, які, на їхню думку, гарантують якість товару.

Споживачі брендів платять додаткові гроші не лише за реальні якості, а за «міф брендів», функція якого - визначення джерела товару (виробника), причому саме на тому рівні, на якому це необхідно власникові бренду [6].

Сьогодні компанії все частіше розглядають бренди як можливість привернути до себе увагу споживачів і виділити свої товари на загальному тлі. Але це непросте завдання, адже стрімке збільшення кількості брендів супроводжується небаченим потоком реклами. Результати недавно проведеного дослідження говорять про те, що, хоча за три роки реклами стало на 10% більше, ефективність її впала на 18%.. У сильного бренда є дві відмінні риси.

Сильний бренд надає допомогу споживачеві у тому, щоб витрачати менше часу на вибір товару серед великої кількості аналогів, а у виробника з'являється можливість збільшити прибуток за рахунок розширення асортименту товарів та інформації про їхні загальні та індивідуальні якості, аналізувати запити споживачів, скоротити витрати на пряму рекламу, а також здійснювати прогноз розвитку підприємства на ринку, тобто він має бути конкурентоспроможним.

Виходячи з цього, в Україні бренд розглядають також з позиції кількісних оцінок, і в основному стали відомі такі результати [5]:

- бренд повинен бути фізично доступним 75 % потенційних покупців із цільової аудиторії;

- цільова аудиторія (75%) може точно за назвою бренда описати його вид діяльності;

- мінімум 20% покупців користуються ним постійно;

- мінімум 20% із цільової аудиторії можуть назвати точні атрибути даного бренду;

- він має існувати на ринку більше 5 років;

- споживачі згодні платити ціну, вищу за ціну аналогічних товарів.



ВИСНОВКИ

Маржиналізм (від marginal - граничний), відомий під назвою теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині XIX ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось передусім об'єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб'єктами. Головна функція підприємця була пов'язана з вибором правильного рішення щодо розміру ресурсів і продаж, рівня ринкових цін. Теорії маржиналізму стали формою відображення первинних економічних потреб і прагнень приватних підприємців. Крім того, нова течія виконувала й ідеологічну функцію, протиставляючи свої концепції марксизму й виступаючи проти трудової теорії вартості.

В економічній теорії відомі два підходи до оцінки співставлення, порівняння різних товарів чи їх наборів: кількісний чи кардиналістський і порядковий чи ординалістський.

Кількісний підхід, що є історично висхідним, заснований на уявленні про можливості вимірювання корисності різних благ безпосередньо у якихось гіпотетичних одиницях корисності. Назвемо їх ютілами (англ. -- utility -- корисність) -- це теоретична міра корисності, яку ми отримуємо від споживання товару або послуги.

У результаті критики кількісного (кардиналістського) методу виник так званий порядковий (ординалістський) підхід до вимірювання корисності економічних благ чи їх наборів. Він заснований на менш жорстких посиланнях: від споживача вже не вимагається вміння вимірювати корисність якогось блага у ютілах. Достатньо того, щоби він зміг впорядкувати усі можливі товари чи їх набори за ступенем їх переваг

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою. Бюджетне обмеження споживача формують його дохід і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження:

Отже, розглянувши всі аспекти впливу бренду на конкурентноспроможність продукції, можна зробити висновок, що використання бренду для сучасних українських підприємств, є однією із запорук комерційного успіху. При використання відомого бренду, активність споживачів щодо придбання конкретного товару зростає, і більшість із таких покупців готові заплатити значно більшу суму за річ, відомого бренду, адже вони впевнені у високій якості даного продукту та хорошій репутації підприємства чи компанії, продукт якої вони споживають, чи використовують. Застосування бренду певною мірою впливає на зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства: конкурентів, споживачів та партнерів, формує імідж та репутацію підприємства.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрющенко А. М., Бурляй А. П. - Економічна теорія. Навчальний посібник

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання - Прес, 2001. - 582 с.

3. Л. В. Білецька, О. В. Білецький, В. І. Савич - Економічна теорія (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка)

4. Г. Вечканова, Г. Вечканов. Економічна теорія, 2010

5. Зембалевська Ю.В. Тенденції та перспективи розвитку української галузі глобальних брендів // Економіка та держава - 2010 - №10 - с.90-92.

6. Каніщенко О., Сухомліна О. Ідентифікаці бренда: юридичне визнання і маркетингові реалії // Маркетинг в Україні - 2010 - №6 - с.62-67

7. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посібник. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 204 с.

8. Кейнс Дж.-М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер с англ. / Под. ред. А. Г. Милейковского, И. М. Осадчей. -- М.: Прогресс, 1978. -- 494 с.

9. Кириленко В. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студентів екон. спец. вузів. - К.: Таксон, 1998. - 334 с.

10.Кузьмін О.Є. Споживча корисність бренду // Інвестиції: практика та досвід - 2009 - №1 - с.34-37

11.Рудий М.М. Мікроекономіка: Навч.посібн. 3-тє вид.- К.: Каравела, 2012. - 360с

12. Курс экономической теории: Учебник. - 4-е изд., доп. и перераб. / Под ред. М. Н. Чепурина, Е.А. Киселевой. - Киров: “АСА”, 2001 - 752 с.

13.Політекономія / ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ - ЛЮБОХИНЕЦЬ Л.С.

Размещено на Allbest.ru