Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності підприємства

Keywords: financial support, investment projects, investment opportunities, the effect of financial leverage, financial results.

Постановка проблеми. Важливим шляхом досягнення стабільного економічного зростання країни є активізація інвестиційної діяльності, зокрема підприємств реального сектору економіки. Спостерігається динаміка до скорочення обсягів капітальних інвестицій в Україні. У 2014 р. обсяг капітальних інвестицій в Україні знизився більш ніж на 30% порівняно з 2012 р. Тому питання фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємств є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інвестиційна діяльність і джерела її фінансового забезпечення є предметом постійних наукових пошуків. Їм присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених, таких як Аніскін Ю. П. [1], Бланк І. О. [2], Забаштанський М. М. [3], Гриньова В. М. [4], Крилов Е. І. [5], Марголин А. М. [6], Папп В. [8], Родіонова В. М. [10], Юрій С. І. [11], Оспіщев В. І. [12] та ін. Незважаючи на інтенсивні дослідження у зазначеній сфері та високий рівень висвітлення даної проблеми, низка питань, зокрема таких, як систематизація, узагальнення та обґрунтування підходів до визначення сутності поняття «фінансове забезпечення» та визначення інвестиційних можливостей підприємств реального сектору економіки для підвищення ефективності їх діяльності - є недостатньо розробленими. Незавершеність попередніх наукових досліджень стосовно фінансового забезпечення інвестиційних проектів для досягнення сталого економічного розвитку визначили мету статті.

Мета статті. Розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій з організації фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фінансове забезпечення є складовою фінансового механізму поряд з фінансовим плануванням і прогнозуванням, управлінням фінансовою діяльністю, фінансовим регулюванням та ін. Дослідженню сутності поняття фінансового забезпечення, його структури, елементів, форм і призначення присвячено багато наукових праць, проте результати їх аналізу дозволяють стверджувати про неоднозначність тлумачення досліджуваних понять.

Так, Юрій С. І. трактує фінансове забезпечення як формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання [11]. Як основний метод фінансового впливу на соціально-економічний розвиток розглядає фінансове забезпечення Оспіщев В. І. [12].

Родіонова В. М. під фінансовим забезпеченням розуміє покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, що акумулюються суб'єктами господарювання і державою [10].

Забаштанський М. М. фінансове забезпечення визначає як відносини з приводу формування та розподілу обсягу фінансових ресурсів, достатніх для виконання виробничих завдань, інвестиційно-інноваційного розвитку та підтримки фінансової стійкості суб'єктів господарювання [3].

Для ефективного застосування методів та інструментів фінансового забезпечення методом критичного аналізу літературних джерел проаналізовано сутність цього поняття.

Підсумовуючи погляди вчених на сутність фінансового забезпечення, можна виділити низку особливостей, які обґрунтовують сутність цього поняття:

фінансове забезпечення є сукупністю економічних відносин;

фінансове забезпечення є частиною фінансового механізму;

фінансове забезпечення полягає у пошуку, формуванні й використанні фінансових ресурсів;

фінансове забезпечення є процесом організації фінансування.

Важливо зазначити, що фінансове забезпечення, виходячи з теоретичних позицій науковців, реалізується за допомогою фінансового механізму і є його складовою частиною. Разом з тим процес фінансового забезпечення реалізації інвестиційного проекту може здійснюватися лише за умови базування на певному порядку формування та розподілу фінансових ресурсів, тобто механізмі фінансового забезпечення.

Дієвість механізму фінансового забезпечення ґрунтується на його структурі, тобто системі принципів, форм, методів, джерел та інструментів залучення визначеного обсягу фінансових ресурсів з метою їх подальшого ефективного використання задля досягнення поставленої мети.

У статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» [9] зазначено, що інвестори приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, а в статті 10 Джерела фінансування інвестиційної діяльності вказується, що інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

1) власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

2) позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

3) залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

4) бюджетних інвестиційних асигнувань;

5) безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Оскільки фінансове забезпечення полягає у пошуку, формуванні й використанні фінансових ресурсів, то виявлення джерел фінансових ресурсів є ключовим питанням фінансового забезпечення інвестиційної діяльності.

На думку Е. І. Крилова, джерелами інвестицій можуть виступати, по-перше, власні фінансові ресурси (прибуток, нагромаджені амортизаційні відрахування) та залучені ресурси (кошти від продажу акцій й інші кошти, отримані на безоплатній основі), по-друге, асигнування з бюджетів, по-третє, іноземні інвестиції в формі фінансової чи іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також в формі прямих вкладень, й, по-четверте, позикові кошти в формі різноманітних кредитів. Окремо Е. І. Крилов зазначає, що перші три групи джерел утворюють власний капітал суб'єкта інвестицій, а четверта група джерел формує позичковий капітал. Ці кошти необхідно повернути на заздалегідь визначених умовах (у встановлені строки й із виплатою відсотків за користування) [5].

Інша класифікація джерел інвестицій пропонується І. О. Бланком, згідно з якою відокремлюються внутрішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства, зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства та джерела формування позикових ресурсів підприємства [2].

Інший підхід пропонується А. М. Марголіним, який відокремлює власні джерела, а залучені та позичкові кошти об'єднує із розподілом на позабюджетні та бюджетні. За сформованою класифікацією будь-яке підприємство, що планує реалізацію інвестиційного проекту, може розраховувати на фінансування з трьох можливих джерел: власні кошти підприємств та організацій, позикові й залучені позабюджетні джерела фінансування інвестиційної діяльності, позикові й залучені бюджетні джерела фінансування інвестиційної діяльності [6].

Вітчизняний дослідник В. Папп пропонує класифікувати джерела фінансування інвестиційних проектів на першому етапі на державні джерела й ресурси підприємств, а вже на другому етапі в кожній групі відокремлювати власні джерела й запозичені джерела [8], а російський вчений Аніскін Ю. П. зазначає, що до основних форм фінансування можна віднести позикове фінансування, дольове фінансування й фінансування на основі власного капіталу [1].

Гриньова В. М. вважає, що джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, залучені та позикові [4].

Узагальнивши вищезазначене, автором виділено наступні джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності: власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд, додатковий капітал), залучені кошти (емісія акцій, пайові внески та інші вкладення у статутний капітал, у тому числі залучені на фондовому рину), позичені кошти (кредити та позики), благодійні внески.

У випадках, коли інвесторами, є органи державної влади всіх рівнів, то джерелами фінансування їх інвестиційної діяльності є кошти відповідних бюджетів та позикові кошти. Обсяги бюджетних коштів, які виділяються на фінансування відповідних видів державних інвестицій, передбачаються в бюджеті відповідних рівнів.

В сучасних умовах господарювання залучення та запозичення фінансових ресурсів є ускладненим через нерозвиненість фондового ринку України та високі ставки за кредитами для юридичних осіб.

Тому, для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємств доступними лишаються власні джерела фінансових ресурсів.

Ключовим фактором, що визначатиме потенційного інвестора, є прибутковість його діяльності. Оскільки підприємства, що мають збитки від операційної діяльності не мають фінансових можливостей для здійснення інвестиційної діяльності. Тому, для оцінки ефективності основної діяльності суб'єктів господарювання, автором здійснено кількісний аналіз стану їх фінансів за статистичними даними Державної служби статистики України [7].

Загальний стан фінансів суб'єктів реального сектора економіки України має тенденцію до погіршення. Фінансовий результат (чистий збиток) підприємств (крім банків і бюджетних установ) у 2014 р. був більший ніж у 2008 р. більш ніж у чотири рази (рис. 1).

Проте фінансовий результат (чистий прибуток) підприємств зріс лише на 40 % 2014 року в порівнянні з 2008 роком. Це свідчить про те, що збитки підприємств реалного сектору економіки зростають швидше, ніж прибутки.

З рис. 1 видно, що кількість збиткових підприємств є майже вдвічі меншою, ніж кількість прибуткових, проте у 2014 році чистий збиток майже у чотири рази був більшим, ніж чистий прибуток підприємств реального сектору. Позитивним сальдо чистого прибутку по Україні було лише в 2010-2012 роках.

Таким чином, можна припустити, що для покращення фінансових результатів діяльності підприємствам необхідно впроваджувати нові технології виробництва та покращувати якість продукції, що в свою чергу потребує реалізації інвестиційних проектів з технічного переоснащення виробництва, особливо в умовах високої конкуренції з імпортними товарами.

Рис. 1. Динаміка фінансового результату діяльності підприємств України