Теоретичні основи соціально-економічного розвитку в контексті європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні основи соціально-економічного розвитку в контексті європейської інтеграції

О. Грабовський

Представлено зміст соціально-економічного розвитку української держави у контексті її європейської інтеграції. Розглянуто основні етапи соціально-економічного розвитку України в історичному аспекті. Проаналізовано показники, на основі яких можна зробити аналіз соціально-економічного розвитку держави. Здійснено узагальнення показників соціально-економічного розвитку держави за кількома основними групами. Подано шляхи подальшого соціально-економічного розвитку Української держави у контексті її європейської інтеграції

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, держава, етапи розвитку, показники.

Протягом історичного розвитку суспільства окремі народи і цілі держави відрізнялися між собою за кількісним рівнем і якістю забезпечення свого населення матеріальними та соціальними благами, необхідними для життєдіяльності людини і для її духовного та інтелектуального розвитку. Тому показник соціально-економічного розвитку є найважливішою характеристикою функціонування окремої держави як у контексті її взаємодії з іншими країнами як члена світового співтовариства, так і стосовно забезпечення усіх її мешканців благами, необхідними для достатнього проживання і розвитку.

Соціально-економічний розвиток - це складне багатоаспектне поняття, яке характеризує процес функціонування народного господарства за двома основоположними напрямами: економічним та соціальним. У першому випадку йдеться про показники виробничого процесу та торгівлі товарами і послугами, які спостерігаються в країні, а в другому - про рівень соціального забезпечення, який засвідчує, наскільки комфортно проживати населенню в певній державі і наскільки вона забезпечує кожному окремому громадянину відповідні соціальні блага, потрібні для відтворення фізичних і духовних якостей особистості.

Глобалізаційні процеси на сьогодні не можуть оминути жодної з держав світу, які так чи інакше повинні відповідати викликам сьогодення та враховувати щораз більші масштаби світових інтеграційних процесів. Не є винятком і Україна, яка на сучасному етапі стоїть перед нелегким завданням інтеграції у європейське співтовариство. У цьому контексті її соціально-економічний розвиток, зважаючи на її євроінтеграційні прагнення, повинен бути чітко скерованим у напрямі приведення національних стандартів функціонування народного господарства до вимог і стандартів європейських держав. Зокрема, зміни в економічному житті Української держави повинні відбуватися із урахуванням соціальних інтересів її населення.

Доцільно зазначити, що згадувану проблематику не оминули своєю увагою вітчизняні вчені, які порушують це питання у своїх наукових працях. Зокрема, проблеми планування та прогнозування соціально-економічного розвитку розглядають такі дослідники, як: В. Геєць, Н. Дубровіна, В. Іванов, Т Клебанова, О. Черняк. Прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів, зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування належать до кола наукових інтересів багатьох учених, таких як В. Бідак, Є. Бойко, С. Буковинського, О. Василика, В. Войцехівського, Я. Грити, Б. Данилишина, І. Дзюби, А. Єріної, О. Кириленко, Є. Кушнарьова, І. Луніної, І. Лютого, М. Мінченка, В. Міщенка, В. Опаріна, Л. Чижова, А. Фролкова, О. Ястремської та інші. Водночас питання соціально-економічного розвитку у контесті входження України у європейське співтовариство є настільки глобальним і масштабним за обсягами кола проблем, які необхідно вирішити в реаліях сьогодення, що цей напрям дослідження, без сумніву, на сьогодні є актуальним.

Метою статті є обґрунтування змісту соціально-економічного розвитку, аналіз його основних етапів на теренах Української держави та роз'яснення суті основних показників, на основі яких аналізується рівень соціального забезпечення населення та здійснюється оцінка економічного розвитку держави.

У ст. 1 Конституції України Україна визначена, як соціальна держава. Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує соціальну спрямованість економіки. Отже, економічне поле держави визначається соціальним, що значною мірою пояснює паралельність використання категорій економічного та соціального розвитку [1].

Розглядаючи таке складне і комплексне поняття, як соціально-економічний розвиток, насамперед доцільно проаналізувати процеси, які відбувалися в Україні протягом існування її державності у напрямі економічного поступу та особливостей соціального забезпечення її населення.

Треба сказати, що соціально-економічний розвиток України має давню історію. Загальновідомо, що розквіт Української держави за часів Київської Русі характеризувався значними результатами економічного життя та достатньо високими показниками соціалізації населення. Втім, після розпаду Київської Русі на її землі прийшов занепад, який стосувався усіх сфер життєдіяльності суспільства.

Певні зміни після тривалого застою спостерігаються у другій половині XVII - XVIII ст. Основою української економіки в цей час є аграрний сектор. Наприкінці XVIII ст. Україна втрачає свою самобутність у всіх сферах суспільного життя, що прямим чином позначається на її соціально-економічному розвитку, який тепер почав реалізовуватися у контексті перебування українських земель у складі Російської імперії. Зокрема, якщо на теренах України спостерігався прогрес у розвитку промисловості, то у зовнішньоекономічній сфері вона повністю втратила самостійність.

У першій половині XIX ст. у соціально-економічній сфері і далі продовжують панувати феодально-кріпосницькі відносини, які спричинили низькі показники ефективності господарювання в усіх галузях економіки. Певний прорив спостерігався наприкінці 50-х рр. XIX ст. завдяки успіхам української промисловості - насамперед це було помітно на фоні загальноімперських показників. У таких галузях як цукрова, кам'яновугільна, винокурна, вона набула першочергового значення. Зокрема, суттєву роль у розвитку цього процесу відіграла реформа 1861 р., яка передбачала відміну кріпосного права.

Отже, з цілковитою впевненістю можна стверджувати про значні зміни в соціально-економічній сфері України. Це стосувалося аграрної сфери, в якій відбувався перерозподіл землі у напрямі переходу від становості до без становості та спостерігалися стрімкі темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції, яка впевнено завойовувала не лише імперські, але й світові ринки.

Соціальна структура українського суспільства не могла не реагувати на зміни в його економічному житті, тому, як наслідок, в ній спостерігається диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства - дворянства та селянства. Поряд із ними в Україні починають формуватися такі нові класи, як пролетаріат та буржуазія, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

Доцільно зазначити, що домінуючу роль в усіх цих процесах відігравала держава, яка прямо втручалася в процеси, які відбувалися в економіці, а також значний притік іноземних інвестицій, які стали каталізатором перетворень в українському економічному житті. Таким чином, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

Такі ж тенденції продовжувалися і на початку ХХ ст. аж до Жовтневого перевороту, внаслідок якого в Україну прийшла радянська влада, яка на довгі 70 років визначатиме її соціально-економічний розвиток. Треба сказати, що основною особливістю життєдіяльності Української Республіки в складі СРСР було домінування державної форми власності та жорсткого тиску на усі сфери економіки. Це, безперечно, відображалося на соціальному устрої України. Таким чином, соціально-економічний розвиток України до початку 90-х рр. ХХ ст. демонстрував чіткі темпи деградації, що у підсумку призвело до глибокого занепаду усіх сфер суспільного життя України, якій після проголошення незалежності в 1991 р. довелося стати перед суворою потребою докорінних, кардинальних і негайних змін фундаментальних устроїв держави.

Ця потреба була зумовлена кризовим станом економіки, який отримала незалежна Українська держава у спадок від Радянського Союзу. Стара економічна система була зруйнована, натомість нова, ринкова, побудована не була. Внаслідок розпаду великої імперії були розірвані всі господарські зв'язки між колишніми республіками, що сприяло поглибленню занепаду національної економіки. До того ж, здійснення економічної політики новим урядом не було позбавлене помилок, через що ситуація в країні ще погіршувалася.

Переломним періодом була середина 90-х рр. ХХ ст., коли в Україні спостерігалася гіперінфляція, введення нової грошової одиниці, пряма загроза дефолту внаслідок фінансової кризи на ринках Азії та Росії. Ситуація дещо стабілізувалася на початку ХХІ ст.

Окремо доцільно відзначити зрушення в аграрному секторі економіки, де було створено законодавче підгрунтя для ліквідації державної монополії на володіння землею і створення різних форм власності на земельні ділянки. Тут відбувалося становлення нових форм господарюючих суб'єктів, зокрема зародження фермерства.

У підсумку треба зазначити, що на сьогодні Україна перебуває на шляху побудови ринкового суспільства, який визначає соціально-економічний розвиток держави. Проте на даному етапі перед країною стоїть ще немало викликів, які необхідно подолати, і одним із важливих завдань ту повинно бути формування ефективної та незаангажованої державної політики, яка би сприяла прогресивному розвитку суспільства та росту життєвого рівня українського населення.

Соціально-економічний розвиток країни залежить як від макро-, так і від мікроекономічних показників, які лише підсилюючи та взаємодоповнюючи один одного можуть разом визначати рівень продуктивності та відповідно й ступінь розвитку. Зокрема, здатність компаній до розвитку та процвітання залежить від різних факторів, зокрема й від ефективності державних інституцій, досконалості системи освіти та загальної макроекономічної стабільності в країні. Водночас досконале макроекономічне середовище також ще не гарантує успішного розвитку, якщо самі компанії не використовують ефективних методів виробництва товарів й послуг [2].

Для того, щоб уявити, які завдання стоять на сьогодні перед державою у контексті побудови цивілізованого суспільства, здатного реагувати на виклики реалій сучасного світу, потрібно насамперед розглянути основні показники, на основі яких характеризується соціально-економічний розвиток певної країни.

Існує багато класифікаційних підходів до поділу країн залежно від рівня їх економічного розвитку. Найбільш поширеним є підхід, запропонований Всесвітнім банком, відповідно до якого економічний розвиток країни визначається за показником валового внутрішнього продукту на душу населення.

Валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) - це загальна ринкова вартість усіх товарів та послуг, які були вироблені протягом року в державі в галузях її економіки і які призначені для внутрішнього споживання населенням і господарюючими суб'єктами, а також для накопичення і продажу за кордон, незважаючи на те, в якій країні були продуковані засоби виробництва, використані у процесі створення ВВП.

Всесвітній банк пропонує граничні значення показників ВВП, виробленого за рік, які припадають на душу населення в країнах із різним рівнем розвитку:

- в країнах, де спостерігаються низькі показники доходів, граничне значення ВВП буде не більшим, ніж 875 дол. на душу населення;

- в країнах із середнім рівнем доходів цей показник буде коливатися в межах від 876 до 10 725 дол. на душу населення;

- країни з високим рівнем доходів характеризуються рівнем доходів більше 10 726 дол. на душу населення [3].

Доцільно зазначити, що цей показник не є достатньо об'єктивним критерієм, який характеризує рівень розвитку економіки держави, адже він не враховує багатьох чинників, які впливають на розвиток національного господарства. Зокрема, тут не беруться до уваги рівень і якість життя населення, розподіл прибутків, продукція натурального господарства та інші аспекти, що стосуються соціального розвитку держави.

Тому поряд із показником ВВП, який характеризує лише економічний аспект розвитку країни, експерти ООН для оцінки стану соціального розвитку країни пропонують використовувати індекс розвитку людського потенціалу (далі - ІРЛП), тобто індекс, на основі якого здійснюється порівняльна оцінка розміру реального доходу на душу населення, середньої тривалості життя громадян країни, їх освітнього рівня, грамотності, бідності та інших показників соціального розвитку населення, значення якого варіюються від 0 до 1 (одиниця в цьому випадку виступає як еталон). Очевидно, що найвищі значення цього показника спостерігаються в розвинутих державах.

Поряд із показниками, які характеризують рівень соціально-економічного розвитку країни, треба згадати й підхід, за яким держави поділяються на групи залежно від їх місця в системі світової економіки та міжнародних відносин. Іншими словами, йдеться про типологію країн у сфері соціально-економічного розвитку, за якою усі держави класифікуються на:

- економічно високорозвинуті, що володіють значним запасом виробленого капіталу і демонструють високі показники економічного і соціального розвитку;

- країни з перехідною економікою, які протягом останніх 20 - 30 років засвідчили перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки і які ще називають постсоціалістичними країнами;

- країни соціалістичної індустріалізації, в яких владним монополістом є Комуністична партія і де діють управлінські методи командної економіки;

- країни, що розвиваються, в яких існує відносна ринкова економіка і спостерігаються або низький рівень економічного розвитку, або невисокі показники соціального життя населення.

Такий підхід до класифікації держав за рівнем їх соціально-економічного розвитку має практичне значення, адже на його основі ООН має можливість вирішувати проблеми, пов'язані з відсталістю певних груп країн, та допомагати тим, хто потребує матеріальної та гуманітарної допомоги.

Загалом, треба сказати, що в сучасній практиці існує багато класифікаційних підходів до показників, на основі яких здійснюється оцінка соціально-економічного розвитку певної держави. Їх можна згрупувати за декількома основними групами, що у підсумку зроблено у табл. 1.

якість європейський життя економічний

Таблиця 1. Показники соціально-економічного розвитку держави

З огляду на зазначене вище, необхідно також:

- забезпечити регіонам можливості для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення;

- удосконалити бюджетну та податкову політики держави;

- покращити планування, прогнозування та програмування розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях;

- сприяти активізації інвестиційної політики та залученню капіталовкладень в українську економіку з-за кордону;

- уніфікувати розміщення продуктивних сил у напрямі удосконалення політики розвитку регіональних комплексів (АПК, транспортний, будівельний);

- посилити контрольно-аналітичну діяльність на рівні держави та регіонів;

- покращити інформаційне забезпечення економічного розвитку в державі.

Що ж стосується підвищення рівня соціального забезпечення українського населення,

то завданнями стійкого розвитку України в соціальній сфері на найближчу перспективу є:

- ліквідація убогості і зменшення масштабів бідності;

- поліпшення місця існування людини, розвиток його соціальної активності;

- посилення соціальної функції держави;

- забезпечення рівних можливостей у здобутті освіти, отриманні медичної допомоги і відновленні здоров'я;

- забезпечення соціальної захищеності громадян;

- формування у громадян екологічно орієнтованого світогляду, свідомості, відповідальності за стійкий розвиток;

- формування системи загальної безперервної екологічної освіти, забезпечення доступу до інформації про рішення проблем стійкого розвитку, посилення цих складових в програмах навчання усіх рівнів;

- формування нової етики, заснованої на відношенні до біосфери як основи життя; на необхідності дотримання законів її розвитку, обмежень і заборон, які є їх наслідком; на ефективному господарюванні, раціональному споживанні і здоровому способі життя [5].

Лише комплексне вирішення соціально-економічних проблем, яке буде визначати подальший розвиток Української держави, дасть змогу Україні перейти на якісно новий рівень функціонування суспільства та підвищити життєвий рівень населення.

Висновки

Отже, соціально-економічний розвиток України визначає якість життя її населення, що перебуває в прямій залежності від рівня економічної активності суб'єктів господарювання та державної політики, спрямованої на прогресивний поступ суспільства. Протягом тривалого історичного періоду становлення української державності країні довелося пережити немало підйомів та спадів соціально-економічного життя. На сучасному етапі існує немало показників, які характеризують рівень соціально-економічного розвитку певної держави, тому у напрямі покращення рівня життя українського населення потрібно враховувати їх значення, щоб на основі виваженої та ефективної державної політики забезпечити невпинний прогрес українського суспільства.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України [Текст]. -- 1996. № 30. -- Ст. 141.

2. Павлюк Т. І. Тенденції соціально-економічного розвитку: мікро та макроекомічний аспект [Текст] / Т. І. Павлюк // Збірник наукових праць ВНАУ [Текст]. -- №3 (69). -- 2012. -- С. 162--169. -- (Серія: Економічні науки).

3. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети [Текст] : монографія / за ред. З. С. Варналія. -- К. : ШСД, 2007. -- 820 с.

Размещено на Allbest.ur