Окремі підходи щодо оцінки конкурентоспроможності регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НУБіП України

ОКРЕМІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ

Томашевська О.А.

Тема конкурентоспроможності регіонів стає все більш актуальною в наукових колах і серед практиків регіонального управління. Адже однією з найбільш впливових складових конкурентоспроможності країни є рівень конкурентоспроможності її територіальних одиниць. Використання конкурентних переваг дозволяє регіонам не лише зміцнювати власний конкурентний статус, а й сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки країни на зовнішніх ринках. Тому необхідність визначення конкурентних переваг розвитку регіонів є першочерговим завданням при формуванні стратегії регіонального розвитку будь-якої країни.

В багатьох країнах світу нині створюються самостійні дослідницькі центри для розробки та реалізації ефективної системи оцінки конкурентних переваг регіонів. Для оцінки конкурентних позицій регіонів широко використовуються системи методів на мікро- й макрорівнях.

Зокрема, всесвітньо відомими є рейтинги конкурентоспроможності макрорівня: індекс глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (Global Competitiveness Index; World Economic Forum), індекс світової конкурентоспроможності від Інституту розвитку менеджменту (Institute for Management Development), розгалужена система рейтингів від Світового Банку (наприклад, рейтинг якості бізнес-середовища, рейтинг банків, рейтинг легкості ведення бізнесу тощо).

Імндекс глобамльної конкурентоспромомжності (англ. The Global Competitiveness Index) - це глобальне дослідження, яке включає рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній - великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій - провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 2004 року за методикою професора Колумбійського університету Ксав'є Сала-і-Мартіна і нині є найбільш повним комплексом показників конкурентоспроможності за різними країнами світу. Індекс глобальної конкурентоспроможності був розроблений для оцінки потенціалу зростання країн у середньостроковій та довгостроковій перспективі, з огляду на поточний рівень розвитку та з усвідомленням того факту, що конкурентоспроможність - це набір інституцій, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах опитують понад 10 тис. топ-менеджерів у більш ніж 120 країнах світу), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність: державні установи, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров'я та початкова освіта, вища освіта і навчання, ринок товарів, ринок праці, фінансовий ринок, рівень розвитку і використання технологій, обсяг внутрішнього ринку, розвиток бізнесу та інновацій.

Крім того, дослідження глобальної конкурентоспроможності враховує стадію економічного розвитку кожної країни і вони поділяються на такі групи: базового розвитку (1), керованої ефективності (2), інноваційного розвитку (3) або країни перехідного етапу (від 1 до 2 групи та від 2 до 3). На конкурентоспроможність певної групи країн визначальний вплив має відповідна сукупність факторів, для якої розраховується свій субіндекс. Зокрема, за класифікацією Всесвітнього економічного форуму, Україна відноситься до країн перехідного типу від 1 до 2 етапу. До цієї групи також відносяться Вірменія, Азербайджан, Грузія, Єгипет, Венесуела та ін. Російську Федерацію віднесено до групи країн керованої ефективності (2), як і Китай, Аргентину, Бразилію та ін.

У глобальному рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2010-2011 Україна опустилася на сім позицій порівняно з минулим роком і опинилася на 89-ому місці серед 139 країн світу. Перед Україною розташувалася Албанія, а відразу за нею йде найменша країна континентальної Африки - Гамбія, а на 91 місці стоїть Гондурас. Середньосвітовий індекс конкурентоспроможності у світі становить 4,18 пунктів, при цьому Україна набрала всього 3,9.

Індекс світової конкурентоспроможності по країнах від Міжнародного інституту розвитку менеджменту („International Institute for Management Development” - „IMD”, м.Лозанна) визначається за 290 параметрами (від темпів економічного росту до наявності кваліфікованих кадрів і стану законодавства). Особлива увага приділяється рівню розвитку інформаційних технологій і телекомунікаційних систем.

У світових табелях про ранги для визначення рейтингу конкурентноздатності також використовуються багатофакторні векторні моделі, у яких враховується 381 показник. Вони об'єднуються у такі групи: внутрішній економічний потенціал, зовнішньоекономічні зв'язки, державне регулювання, кредитно-фінансова система, інфраструктура, система керування, трудові ресурси.

У зазначеній методиці об'єктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70% усіх показників) доповнюються суб'єктивними факторами - експертними оцінками аналітиків, опитуванням думки керівників великих корпорацій і провідних економічних експертів у різних країнах. дослідницький регіональний конкурентоспроможність дохід

Поширеним є індекс конкурентоспроможності бізнесу, що базується на детальному дослідженні мікроекономічних аспектів у тій чи іншій країні. Зокрема він визначає рівень виробництва і ефективність компаній та галузей, включає якість національного бізнес-клімату, а також оцінку операцій і стратегії компаній (запроваджений у 2001 році). Рейтинг України за індексом конкурентоспроможності бізнесу знизився з 59-го місця у 2001 р. до 89-го у 2010 р. серед країн світу.

Значним вкладом у розвиток єдиної міжнаціональної системи оцінки регіональної конкурентоспроможності є розробки Асоціації Роберта Хагінса (Huggins Associates). Ця методика активно використовується для оцінки конкурентоспроможності регіонів Великої Британії, європейського Союзу та інтелектуальної конкурентоспроможності найвпливовіших регіональних систем у всьому світі. Аналогічні дослідження проводяться в інших країнах світу (США, Швеції, Росії).

В основі розробок Асоціації Хагінса - методика, яка передбачає розрахунок індексу регіональної конкурентоспроможності (враховує 69 індикаторів, охоплює 1 268 регіонів ЄС). Найвпливовішими факторами у структурі індексу RCI виступають вища освіта або освіта впродовж життя, ефективність ринку праці та розмір ринку. Інтегральний показник ґрунтується на 11 групах ключових індикаторів.

Розробки дослідників Huggins Associates серед індексів регіональної конкурентоспроможності набули глобального характеру. Зокрема, це World Knowledge Competitiveness Index (WKCI), за яким оцінюються конкурентні позиції 145 регіонів світу (63 із Північної Америки, 54 з Європи, 28 з Азії та Океанії). Особливість даного аналізу - виокремлення тих регіонів, які досягли найвищих результатів у своїй економічній діяльності (головний критерій - ВВП на душу населення в регіоні). Основний акцент у структурі WKCI ставиться на оцінку регіонального інтелектуального потенціалу (людських та інтелектуальних ресурсів, стійкості системи науки й освіти). За результатами аналізу 2010 року, серед 10 регіонів - лідерів 8 позицій зайняли регіони США, 1 - Швеції, 1 - Японії. Ці результати свідчать про значне випередження інтелектуального розвитку регіонів США порівняно з європейськими регіонами (регіони ЄС отримали 11 позицій серед перших 50 регіонів - лідерів).

Існує також сукупність альтернативних методик оцінки конкурентних позицій національних регіонів, що доповнюють попередню методику. Трифакторна модель оцінки конкурентоспроможності регіонів (вхідні потоки - результуючі потоки - наслідкові потоки) - основа розрахунків у Великій Британії, впроваджена науковцями Huggins Associates (проводиться оцінка 12 британських регіонів рівня NUTS-1). За фінською методикою, конкурентоспроможність регіонів оцінюється з позицій розвитку чотирьох основних напрямків: людського потенціалу, інноваційності, ступеня концентрації виробництва, доступу до основних транспортних вузлів та зовнішніх ринків. Особливістю даного підходу є деталізація найвпливовіших факторів конкурентоспроможності. За хорватською методикою 135 індикаторів, що характеризують рівень конкурентоспроможності національних регіонів, об'єднані у 8 підгруп та створюють два великих блоки - бізнес-середовище (бізнес-інфраструктура, демографічна ситуація, освіта, інфраструктура та державний сектор) і бізнес-сектор (інвестиції та тенденції підприємництва, рівень розвитку підприємництва, економічні результати - рівень, економічні результати - тенденції).

В американській моделі оцінки конкурентоспроможності регіонів увага концентрується на інноваційному секторі (крім загального індексу розраховуються деталізовані показники розвитку сектора high-tech). Розрахунок індексу конкурентоспроможності американських штатів має дві основні мети: перша - виявлення конкурентних переваг окремих територій, друга - розрахунок результуючого показника реальних доходів населення, який знаходиться у прямій кореляційній залежності від рівня конкурентоспроможності штату.

Інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів в США формується з 8 субіндексів, у яких всі показники трансформуються в оцінку за 10-бальною шкалою (0 - найгірше значення показника, 10 - найкраще). У структурі субіндексів отримані коефіцієнти мають однакову питому вагу. Інтегральний показник конкурентоспроможності - це середнє арифметичне субіндексів, які нормалізуються в діапазоні за 10-бальною шклою.

Окрім розглянутих методик, у сучасній світовій практиці застосовується ще низка індикаторів та оцінок для аналізу конкурентних переваг національних регіонів. Загалом вибір того чи іншого методу обумовлюється метою аналізу, що визначає кількість та характер індикаторів для розрахунку інтегрального показника, формує систему факторів, які будуть враховуватись при аналізі й певною мірою впливає на структуру первинної інформації.

Список літератури

1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. - 275 с.

2. Бурдяк О.В. Конкурентоспроможність регіонів як необхідна передумова зростання конкурентоспроможності країни: (Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція „Сучасність, наука, час. Взаємодія

3. Чепурна О. П. Деякі аспекти оцінки конкурентоспроможності суб'єктів господарювання / О. П. Чепурна // Вісник СевНТУ. Вип. 98: Економіка і фінанси. - 2009. - С. 180-185.

Размещено на Allbest.ru