Концептуальні підходи до оцінки взаємозв’язку державних видатків та економічного зростання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні підходи до оцінки взаємозв'язку державних видатків та економічного зростання

Т.П. Моряк,

к.е.н., доцент, доцент кафедри економічної теорії,

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

У статті проаналізовано концептуальні підходи до оцінки взаємозв'язку динаміки державних видатків та ВВП. Акцентовано на полярності результатів відповідних досліджень для країн з різним рівнем економічного розвитку, а також залежно від фази ділового циклу, структурних елементів державних видатків, ступеня взаємозамінності державних та споживчих видатків, часового інтервалу аналізу тощо. Виявлено, що основний потік макроекономістів наголошує на негативному впливові державних видатків на рівень інвестування та чистий експорт, зростанні мультиплікативного ефекту останніх за поглиблення економічного спаду та незначному мультиплікативному ефекту мілітаристських державних видатків. Особливу увагу приділено теоретичній та емпіричній верифікації закону Вагнера. Запропоновано класифікаційну схему факторів, які визначають характер зв'язку державних видатків та економічного зростання.

Ключові слова: державні видатки, економічне зростання, валовий внутрішній продукт, державний сектор.

The article analyzes the conceptual approaches to evaluating the relationship dynamics of public expenditure and GDP. The attention has made on the polarity of relevant research results for countries with different levels of economic development, and depending on the phase of the business cycle, structural elements of public expenditures, degree of interchangeability of government and consumer spending, time interval analysis. It was found that the main stream of macroeconomists emphasizes the negative influence of state expenditures on the level of investment and net exports, the growth of the multiplier effect of the latter on deepening the economic downturn and the insignificant multiplier effect of militarist government expenditures. Particular attention is paid to theoretical and empirical verification of the Wagner Law. A classification scheme of factors that determine the link between government expenditures and economic growth is proposed.

Keywords: government spending, economic growth, gross domestic product, public sector.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Успішна реалізація державної політики у сфері видатків повинна опиратися на чітку концептуальну та методологічну основу визначення їх соціально-економічної ефективності. Дослідження кейнсіанців були сфокусовані на вивченні цього впливу через сукупний попит та ефект мультиплікатора. У кейнсіанських та неокейнсіанських макроекономічних моделях збільшення державних видатків є основним інструментом стабілізаційної політики, скерованої на збільшення ефективного попиту, рівня зайнятості та стимулювання зростання економіки. Хоча оцінка значної кількості економічних моделей забезпечила емпіричну підтримку кейнсіанської теорії, її основні постулати та висновки неодноразово переглядалися та зазнавали критичних зауважень. Коригування методології відповідного аналізу та інтерпретація фактологічних даних давали підстави для формулювання нових, подекуди доволі суперечливих, висновків та пропозиції щодо частки державного сектора в національній економіці.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблематика визначення впливу динаміки та структури бюджетного фінансування на основні макроекономічні показники є доволі активно дебатованою як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями. Відповідним аспектам макроекономічного аналізу присвячені праці Амбрик Л., Барро Р., Боярко І., Дейнеки О., Дехтяр Н., Ілларіонова А., Кабаці Б., Кухти П., Кухара О., Нігматуліна, І.Піонтковської, Н. Пищуліної М., СтігліцаДж. та ін. Однак більшість наукових розвідок переважно зводиться до визначення оптимального розміру державних видатків як частки ВВП на основі кореляційно-регресійних моделей. Відтак ретельнішого дослідження вимагають не лише оптимальні кількісні параметри обсягу та структури державних видатків, а й оцінка направленості взаємозв'язку між розміром державного сектора та зростанням економіки як для різних складових державних видатків, так і залежно від фази економічного циклу, а також результатів відповідних досліджень.

Метою статті є критичний аналіз основних концептуальних підходів до оцінки взаємозв'язку динаміки та структури державних видатків та темпів економічного зростання країни.

Виклад основного матеріалу. Першим, хто піддав сумніву ключову тезу кейнсіанців про безумовний стимулювальний вплив державних видатків на економічне зростання, а також акцентував на потенційній взаємозамінностіі державних і споживчих видатків та зникненні мультиплікативного ефекту, якщо товари і послуги, забезпечувані урядом, розглядають як близькі субститути приватним споживчим благам, був професор Мерілендського університету Мартін Бейлі. «Збільшення державних видатків, ? стверджував М.Бейлі, ? буде супроводжуватися рівновеликим скороченням приватного споживання, і чистого зростання видатків не відбудеться». Бейлі розглядає приватну компенсацію урядового споживання як сукупність двох компонентів: тих, хто скорочує обсяги споживання внаслідок накладеного на них зростаючого тягаря оподаткування, необхідного для фінансування державних видатків та тих, хто є бенефіціарами (одержувачами) державних благ та скорочують власні споживчі видатки на купівлю відповідних товарів (послуг) [5, c.154-155].

Відомий американський економіст, професор Гарвардського університету Р.Барро надав емпіричні докази того, що вплив на реальний обсяг виробництва тимчасових змін (наприклад, видатків на оборону під час війни) є більшим, ніж вплив перманентних змін, однак не знайшов величини їх мультиплікативного впливу. Р. Барро, опираючись на емпіричні дослідження, наголошує на зворотному взаємозв'язку між часткою державного споживання у ВВП та економічним зростанням й інвестиціями. Його аргументи ґрунтуються на тому, що державні видатки безпосередньо не підвищують продуктивність приватного сектора, однак знижують рівень заощаджень та економічного зростання через спотворювальні ефекти оподаткування чи програм урядових видатків. Зростання державних видатків уповільнює економічне зростання значною мірою через їх негативний вплив на інвестиції. Розрахунки Р.Барро засвідчили - навіть якщо рівень інвестування в національній економіці залишається незмінним, взаємозв'язок між часткою державних видатків у ВВП та зростанням є негативним [2, c.430-431].

Досліджуючи відповідні емпіричні дані для США, які охоплюють повоєнний період, Р.Барро зазначав, що мультиплікатор видатків на оборону коливається в межах від 0,6-0,7 за середнього рівня безробіття. Причому мультиплікатор тим більший, що глибшим є економічний спад і може досягати одиниці, коли рівень безробіття близький до 12%. Що стосується мультиплікатора немілітаристських державних видатків, то відсутність надійного інструментарію їх дослідження не дає змогу оцінити напрям взаємозв'язку між цими видатками і ВВП.

За висновками Р.Барро, мультиплікатор оборонних державних видатків є значно меншим за одиницю для довгострокового періоду, оскільки зростання останніх значно витісняє інші компоненти ВВП. Найбільше витіснення стосується приватних внутрішніх інвестицій, але значний негативний вплив виявляється також для чистого експорту. Оцінюваний вплив на приватні споживчі видатки незначно відрізняється від нуля. Якщо ж більші державні видатки супроводжуються збільшенням податкового навантаження, то їх сумарний мультиплікативний вплив на ВВП є близько -0,5, тобто мультиплікатор збалансованого бюджету стає негативним [4].

Професор факультету економіки і бізнесу Університету ПомпеуФабра (Барселона) Тереза Гарсіа-Міла, аналізуючи поствоєнні дані щодо динаміки ВНП США та основних його компонентів, підтвердила значний вплив державних видатків на загальний обсяг виробництва. Однак цей вплив виявився різним для різних структурних елементів державних видатків. Аналіз відповідей на імпульси системи з дев'яти змінних (споживання товарів тривалого користування; споживання товарів поточного вжитку; інвестиції в житлове будівництво; зміни в запасах, чистого експорту; державних воєнних видатків; закупівлі державних і місцевих органів влади; інвестиції у виробництво товарів тривалого користування та нежитлові споруди) з 5-ти часовим лагом довів експансіоністський вплив закупівель державних і місцевих органів влади на національний обсяг виробництва, в той час як для державних воєнних видатків - ні. Гарсіа-Міла зазначила, що її емпіричні результати не підтверджують існування загального мультиплікатора державних видатків, однак узгоджуються з наявністю мультиплікативного впливу немілітаристських видатків держави [12, c.380].

Американські економісти Р. Корменді та Ф. Магвайр у науковій праці, присвяченій макроекономічним детермінантам зростання (1985р.), на підставі даних про державні видатки та інші змінні для 47-ми країн за більш, ніж 20-річний період, не виявили істотного зв'язку між середнім рівнем зростання реального ВВП та динаміки частки державних видатків у ВВП[1] [10, c.164].

Їх співвітчизники К. Грайєр і Г.Туллок, базуючи своє дослідження на методологічній основі Р. Корменді та Ф. Магвайра, поширили емпіричний аналіз на 113 країн. Аналіз охоплював шість п'ятирічних часових інтервалів для 24 країн-членів ОЕСР та чотири - для 89 країн решти світу. Для обох груп країн було виявлено істотний негативний взаємозв'язок між зростанням реального ВВП та зростанням частки державних видатків у ВВП.

Дослідження К. Грайєра і Г.Туллока виявило, що для країн ОЕСР зростання державного споживання стало істотним негативним фактором економічного зростання. Результати регресійного аналізу засвідчили, що зростання державних видатків на одне стандартне відхилення скорочує середній рівень економічного зростання на 0,39 процентного пункту.

У той же час для країн, що розвиваються, результати досліджень виявилися дещо неоднорідними. Так, зростання державного сектора відіграло суттєву негативну роль для економік країн Африки чи Латинської Америки (зростання державних видатків на одне стандартне відхилення скорочувало середній рівень економічного зростання у цих країнах на 0,58 та 0,25 відсотка відповідно), але мало позитивний коефіцієнт кореляції з економічним зростанням в Азії (зростання державних видатків на одне стандартне відхилення кореспондувало з 0,38 процентного пункту зростання реального ВВП) [9, c.266-267].

Р. Барро у статті, присвяченій державним видаткам у простій моделі ендогенного зростання, наводить результати досліджень професора Університету Коннектикуту (Уотербер, США) Даніеля Ландау, який, дослідивши дані зі 104 країн, також акцентував на істотному негативному зв'язку між темпами зростання реального ВВП на душу населення та динамікою частки урядових видатків у ВВП. Аналогічного висновку дійшли і Джеймс Барс та МіхаельБродлей, які виявили негативний зв'язок між зростанням рівня реального ВВП і часткою державних видатків у ньому для 16 країн ОЕСР у період 1971-1983рр. Результати їх аналізу показали також статистично незначущий вплив на економічне зростання частки державних інвестицій у валовому продукті країни [3, c.122-123].

Шведські економісти Дж. Агель, Т. Лінд і Х. Олсон у статті «Зростання і державний сектор: критичний нарис»[2] стверджують, що теоретичні та емпіричні дані не дозволяють зробити однозначного висновку про взаємозв'язок між темпами економічного зростання і розміром державного сектора. Вони обгрунтовують свій висновок на основі простих регресій у розрізі країн, де зв'язок між державними видатками та зростанням коливається від негативного до позитивного. Дж. Агель, Т. Лінд і Х. Олсон також зазначають, що часткова кореляція між розміром державного сектора та економічним зростанням є статистично незначущою. Їх опоненти С. Фольстер та М. Хенрексон у статті «Зростання державного сектора: критика критиків» стверджують, що висновки Дж. Агель, Т.Лінд і Х.Олсон є неточними, внаслідок економетричних проблем, і наполягають на міцному негативному зв'язку між розміром державних видатків та зростанням економіки [14, с.358]

Андреас Берг та МагнусХенрексон, представляючи дослідження шведського Інституту економіки галузевих ринків у праці «Розмір держави та зростання: огляд та інтерпретація фактів», зазначають, що зростання державних видатків на 10% асоціюється з 0,5-1% зниженням щорічних темпів зростання у багатих країнах[3]. Однак їх дослідження також виявило, що досягнення вищих темпів економічного зростання не обов'язково передбачає зменшення розміру державного сектора. Завжди є потенціал для економічного зростання шляхом реструктуризації податків та видатків навіть за даних параметрів державного сектора [6, с.23].

Існування позитивної кореляції між державними видатками та ВВП було задекларовано німецьким економістом Адольфом Вагнером і отримало назву «закон зростання державної діяльності» ? так званий Закон Вагнера. Даний закон демонстрував зростаючу нелінійну залежність між державними видатками та ВВП. А.Вагнер стверджував, що еластичність державних видатків за ВВП у довгостроковому періоді є більшою за одиницю і обґрунтовував це тим, що: 1) адміністративні та захисні функції держави дедалі більше замінятимуть суспільству приватну активність; 2) розвиток економіки породжує зростаючу потребу у забезпечення соціальними і культурними товарами і послугами; 3) активізація державного втручання необхідна для управління і фінансування природних монополій та згладження циклічного розвитку ринкової економіки.

Закон Вагнера був емпірично тестований у розрізі країн з використанням стандартного економетричного інструментарію. Однак недостатня та неповна фактологічна база щодо державних фінансів, недосконалість методологічних конструкцій породжувала суперечливі результати різних емпіричних досліджень. З часом використання інтеграційного та коінтеграційного аналізу покращило надійність більшості напрацювань, даючи змогу виявити відмінність між довгостроковими взаємозв'язками і короткостроковою динамікою державних видатків та ВВП.

Численна кількість наукових робіт у царині державних фінансів була покликана підтвердити чи спростувати Закон Вагнера. Так, дослідження, проведені під егідою Європейського центрального банку фахівцями університету Франкфурта С.Ламартіною та А.Загіні, що охолювали дані з 23 країн ОЕСЗ за період 1970-2006 рр. і стосувалися взаємозв'язку державних видатків та економічного зростання, забезпечили нові емпіричні докази підтримки існування довгострокової позитивної кореляції між державними видатками та зростанням ВВП. Знайшла також підтвердження гіпотеза Вагнера щодо величини довгострокової еластичності державних видатків щодо ВВП - коефіцієнт зв'язку між аналізованими змінними виявився статистично більшим за одиницю. Навіть для низки країн з особливими підходами в управлінні державними фінансами не зауважено статистичних відмінностей від загальної моделі.

Також було виявлено, що довгострокова еластичність є вищою для країн з нижчим подушним ВВП, показуючи, що так званий «період наздоганяння» характеризується значною активізацією державної діяльності порівняно з розвиненішими в економічному відношенні країнами. На думку С.Ламартіни та А.Загіні, в період відносного зростання економіки традиційні канали для розширення ролі держави можуть бути менш ефективним, а підтримці закону Вагнера найімовірніше сприяють інші чинники. З одного боку, зростання ВВП підвищує здатність уряду до акумулювання більшої кількості податків, а відтак забезпечує і відносну легкість у фінансуванні зростаючих витрат. З іншого боку, процвітаюча економіка генерує зростаючий попит на соціальні послуги, почасти і у зв'язку зі швидким старінням населення [11].

Гіпотеза про те, що державний сектор у довгостроковому періоді зростає зі зростанням національного доходу, стала постулатом багатьох впливових досліджень, включаючи праці Е.Аткінсона і Дж.Стігліца, Т.Естерлі та С.Ребера, П.Ліндерта та ін. Однак низка наукових результатів спростовувала закономірність описану Вагнером. Так, у 2010 році шведські вчені Д. Дюревалл і М. Хенрексон опублікували статтю, присвячену перевірці теорій пояснення довгострокової еволюції державних видатків як частки доходу. Вони виявили існування двох головних опозиційних теорій: Закону Вагнера та гіпотези ефекту храповика. Відповідно до останньої, як періоди великих криз (війн чи інших соціальних потрясінь), так і коротких криз (рецесії чи економічного спаду) вимагають відповідного рівня державних видатків, які зростають під час кризи і залишаються на високому рівні, коли економіка відновлюється. Існування ефекту храповика мотивоване, серед іншого, бажанням політиків та бюрократів збільшити розмір уряду. У своєму дослідженні вчені опирались на дані за 207-річний період для Швеції та за 177-річний період - для Великобританії.

Д. Дюревалл і М. Хенрексон стверджували, що закон Вагнера отримував підтвердження аж до середини 1990-х років. З цього часу понад сорок опублікованих досліджень показали дуже суперечливі результати: близько 35% не підтвердили існування закону Вагнера, майже 30% виявили його існування лише для окремих видів державних видатків і понад 35% засвідчили беззастережну його підтримку. Висновки, зроблені Д. Дюреваллом і М. Хенрексоном, спростовували як існування закону Вагнера, так і ефекту храповика. Науковці виявили лише два часові періоди, під час яких зростання урядових видатків позитивно корелювало в аналізованих країнах зі зростанням ВВП - 40-50 років до Другої світової війни і 30-50 річний повоєнний період, коли економіки проходили через процеси модернізації. Науковці зазначали, що немає простого пояснення відносної динаміки державних видатків - вона підпорядкована складній взаємодії факторів попиту та пропозиції і глибоким змінам основних структурних умов упродовж тривалого проміжку часу [8, c.26-27].

Графічний взаємозв'язок динаміки державних видатків та ВВП ілюструє крива Армі-Рана. Маючи вигляд перевернутої параболи, крива дає змогу визначити оптимальний розмір державного сектора, після якого його розширення веде до зменшення темпів приросту ВВП. Низка емпіричних досліджень окреслюють рівень державних видатків, який максимізує ВВП, коливається в межах 15-25% ВВП [13].

Відповідно до моделі Джерольда Скаллі оптимальний розмір державних видатків (вершина параболи) для економіки США становить 25% ВВП. Дослідження взаємозв'язку державного споживання кінцевих товарів та послуг для 81 країни, проведені болгарськими фахівцями Д. Чобановим та А.Младеновою під егідою Інституту ринкової економіки, взагалі оцінили оптимальний розмір державного споживання у 10,4% ВВП. Вчені також наголошували на тому, що ефективність державних видатків обумовлена не тільки їх величиною, а й якістю [7].

Цей теоретичний інструмент часто беруть на озброєння представники економічного лібералізму для обґрунтування необхідності зниження рівня державних видатків та оподаткування.

Групою вітчизняних вчених (Н. А. Дегтяр, І. М. Боярко, О. В. Дейнека) для виявлення впливу державних видатків на економічне зростання був використаний показник мультиплікатора державних видатків. Результати використання цього методичного інструментарію в процесі емпіричного дослідження стосовно країн-учасниць ЄС засвідчили, що в країнах ЄС не існує однозначної тісної взаємозалежності між рівнем державних видатків та темпами економічного зростання. Проте для більшості країн зазначеного співтовариства зростання рівня участі держави в розподілі та перерозподілі ВВП через механізм державних видатків супроводжується збільшенням реального ВВП у наступних періодах, що можна розглядати як непряме підтвердження їх позитивного впливу на економічне зростання [1, с.123].

Узагальнюючи результати відповідних теоретичних та емпіричних досліджень пропонуємо наступну класифікаційну схему факторів, які визначають характер зв'язку державних видатків та економічного зростання (рис.1)

державний видаток економічний

Рис. 1. Класифікаційна схема факторів, які визначають характер зв'язку державних видатків та економічного зростання

До екстернальних факторів відносимо чинники зовнішнього (екзогенного) впливу на ключові параметри державних видатків. Передусім ? це домінуюча серед представників владних структур філософія економіки (економічний лібералізм, кейнсіанство чи марксизм), стан макроекономічного середовища чи фаза економічного циклу, основні соціально-економічні пріоритети країни, фаза політичного циклу тощо.

Інтернальні фактори безпосередньо пов'язані з відносним розміром та структурно-динамічною характеристикою видатків бюджету. Основними з них є розмір державних видатків, визначений їх часткою у ВВП, структура державних видатків, зокрема їх мілітарний чи немілітарний, поточний чи капітальний характер, періодичність (часові характеристики) тошо.

Висновки. Аналіз концептуальних підходів та результатів емпіричних досліджень взаємозв'язку динаміки державних видатків та економічного зростання засвідчив відсутність консенсусної думки як щодо напряму, так і щодо кількісного вияву такого зв'язку. Більшість науковців основну причину цього вбачають у значній диференціації факторів економічного та інституційного характеру, які опосередковують такий зв'язок у розрізі різних країн, адекватності/неадекватності обраних економетричних моделей та часового інтервалу аналізу. Реформування фіскального інструментарію макроекономічного регулювання вітчизняної економіки повинно орієнтуватись на результати відповідних концептуальних досліджень, враховувати відмінний мультиплікативний ефект різних структурних елементів державних видатків, а також характер довгострокових та короткострокових взаємозв'язків між динамікою державних видатків і ВВП залежно від фази економічного циклу.

Література

1. Дехтяр Н, Боярко І, Дейнека О. Оцінка впливу зміни обсягу державних видатків на економічне зростання країн-членів Європейського союзу та України // Вісник Української академії банківської справи. ? 2013. ? № 1. ? С. 121-125. ? [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/j-pdf/VUABS_2013_1_20.pdf

2. Barro R. Economic Growth in a Cross-Section of Countries / R. Barro //Quarterly Journal of Economics. - Vol. 106. - No. 2. - 1991. - P. 407-443. ? [Електроний ресурс] - Режим доступу: http://www.econ.nyu.edu/user/debraj/Courses/Readings/BarroGrowth.pdf

3. Barro R. Economic Growth in a Cross-Section of Countries // The Journal of Political Economy, Vol. 98. - No. 5, Part 2: The Problem of development: A conference of the Institute for the Study of Free Enterprise Systems (Oct. 1990. - P. 103-125. ? [Електронний ресурс]. - Режим доступу https://www.econ.nyu.edu/user/debraj/.../BarroGrowth.pdf

4. Barro R., Redlick C. Macroeconomic effects from government purcheses and taxes. ? November.? 2009 . ? [Електроний ресурс] - Режим доступу: http://www .economics.uchicago.edu/pdf/barro_121409.pdf

5. Bailey, Martin J. NationalIncomeandthePriceLevel. NewYork: McGraw-Hill. ? 1971. ? P.154-155

6. Bergh A. and Henrekson M. Government Size and Growth: A Survey and Interpretation of the Evidence / A. Bergh, M. Henkson // IFN Working Paper No. 858. - 2011. - P. 23. ? [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ifn.se/wfiles/wp/wp858.pdf

7. Chobanov D., Mladenova A. What is the optimum size of government. InstituteforMarketEconomics - August, 2009. Bulgariame. bg . - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.uploads/335309_Optimal SizeOf Government.pdf

8. Durevall D., Henrekson M. The Futile Quest for a Grand Explanation of Long-Run Government Expenditure// Research Institute of Industrial Economics, IFN Working Paper.? No.818.? 2010.? P. 1-46bg . - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.core.ac.uk/download/pdf/6554250.pdf

9. Grier, K. and Tullock G. An empirical analysis of cross-national economic growth, 1951-1980// Journal of Monetary Economics.? No 24.? 1989 .- P.259-276. ? [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www. angusgrier.oucreate.com/JME1989.pdf

10. Kormendi R.C.,MeguireP.G. Macroeconomic determinants of growth: Cross-country evidence// Journal of Monetary Economics.? No 16. - 1985.- P. 141-164.

11. Lamartina S., AndreaZaghinib A. Increasing public expenditures: Wagner's law in OECD countries// EuropeanCentralBank. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.campus.usal.es/~XVEEP/PAPERS/J1S6/XVEEP-29%20LAMARTINA-ZAGHINI.pdf

12. Tereza Garcia-Mila. Some empirical evidence on government purchase multipliers. Economicletters.?1989. - P.375-380 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.crei.cat/people/gmila/empevud.pdf

13. TheRahnCurve ? EconomicGrowthandLevelofSpending. URL: . - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.economicshelp.org/blog/ economics/the-rahn-curve-economic-growth-and-level-of-spending/.

14. Folster S., Henrekson М. Growthandthepublicsector: a critiqueofthecritics. TheResearchInstituteofIndustrialEconomics // EuropeanJournalofPoliticalEconomy.? Vol. 15.? 1999.? P.337-358. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.econpapers.repec.org/RePEc:eee:poleco:v:15:y:1999:i:2:p:3

References

1. Dekhtiar, N. Boiarko, I. and Deineka, O. (2013), "Evaluation the Influence of Changes in the Cost of Public Expenditure on the Economic Growth of European Union Member States and Ukraine", VisnykUkrains'koiakademiibankivs'koispravy, [Online], vol. 1, pp. 121-125, available at: http://www.nbuv.gov.ua/j-pdf/VUABS_2013_1_20.pdf (Accessed 2 October 2017).

2. Barro, R. (1991), "Economic Growth in a Cross-Section of Countries", Quarterly Journal of Economics, [Online], vol. 106, no. 2, pp. 407-443, available at: http://www.econ.nyu.edu/user/debraj/Courses/Readings/BarroGrowth.pdf (Accessed 3 October 2017).

3. Barro, R. (1990), "Government Spending in a Simple Model of Endogeneous Growth", The Journal of Political Economy, [Online], vol. 98, no. 5, part 2, pp. 103-125.

4. Barro, R. and Redlick, C. (2009), "Macroeconomic effects from government purcheses and taxes" [Online], available at: http://www .economics.uchicago.edu/pdf/barro_121409.pdf (Accessed 5 October 2017)

5. Bailey, Martin J. (1971), "National Income and the Price Level", New York, McGraw-Hill, pp. 154-155.

6. Bergh, A. and Henrekson, M. (2011), "Government Size and Growth: A Survey and Interpretation of the Evidence", IFN Working Paper, [Online], No. 858, pp. 23, available at: http://www.ifn.se/wfiles/wp/wp858.pdf (Accessed 7 October 2017).

7. Chobanov, D. and Mladenova, A. (2009), "What is the optimum size of government", Institute for Market Economics [Online], available at: http://www.uploads/335309_Optimal Size Of Government.pdf (Accessed 8 October 2017).

8. Durevall, D. and Henrekson, M. (2010), "The Futile Quest for a Grand Explanation of Long-Run Government Expenditure", IFN Working Paper, [Online], No.818, pp. 1-46, available at: http://www.core.ac.uk/download/pdf/6554250.pdf (Accessed 9 October 2017).

9. Grier, K. and Tullock, G. (1989), "An empirical analysis of cross-national economic growth, 1951-1980", Journal of Monetary Economics, [Online], No. 24, pp. 259-276, available at: http://www.angusgrier.oucreate.com/JME1989.pdf (Accessed 10 October 2017)

10. Kormendi, R.C. and Meguire, P.G. (1985), "Macroeconomic determinants of growth: Cross-country evidence", Journal of Monetary Economics, No. 16, pp. 141-164.

11. Lamartina, S. and Zaghinib, Andrea A. (2017), "Increasing public expenditures: Wagner's law in OECD countries", European Central Bank, [Online], available at: http://www.campus.usal.es/~XVEEP/PAPERS/J1S6/XVEEP-29%20LAMARTINA-ZAGHINI.pdf (Accessed 12 October 2017)

12. Tereza Garcia-Mila. (1989), "Some empirical evidence on government purchase multipliers", Economic letters, [Online], pp. 375-380, available at: http://www. crei.cat/people/gmila/empevud.pdf (Accessed 13 October 2017)

13. "The Rahn Curve ? Economic Growth and Level of Spending", [Online], available at: http://www.economicshelp.org/blog/economics/the-rahn-curve-economic -growth -and-level-of-spending/ (Accessed 14 October 2017)

14. Folster, S. and Henrekson М. (1999), "Growth and the public sector: a critique of the critics", European Journal of Political Economy, [Online], vol. 15, pp. 337-358, available at: http://www.econpapers.repec.org/ RePEc:eee:poleco: v:15:y: 1999:i:2:p:3 (Accessed 15 October 2017).

Размещено на Allbest.ru