Ризикове інвестування капіталу як засіб інтенсифікації інноваційної галузево-орієнтованої інвестиційної діяльності країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризикове інвестування капіталу як засіб інтенсифікації інноваційної галузево-орієнтованої інвестиційної діяльності країни

Постановка проблеми. Управління ризиковим інвестуванням капіталу як засобом інтенсифікації інноваційної галузево-орієнтованої інвестиційної діяльності країни є сучасною проблемою теоретичної і прикладної економіки. У цьому контексті пріоритетними є дослідження таких аспектів інвестиційної діяльності (ІД), як світового рейтингу галузей за інтенсивністю інвестування у НДДКР; процесів інвестування за фазами та етапами, а також порівняння ознак та особливостей регулювання процесів інвестування в розвинених країнах світу та Україні. Мається на увазі аналіз даних про прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) із країн світу в економіці України (2010-2015 рр.), про доходи населення України (2010-2014 рр.) та розрахунок презентабельних показників: курсу долара, доходів у млн $ США, співвідношення доходів до інвестицій.

Аналіз останніх досліджень. Організаційно-правовим економічним інструментарієм акумулювання й залучення інвестиційних ресурсів в Україні є інститути спільного інвестування (ІСІ), як пайові та корпоративні інвестиційні фонди. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» прийнято для регулювання фінансової діяльності пайових та корпоративних інвестиційних фондів, його перша редакція від 15.03.2001 р., удосконалювався, зокрема, у 2012 р. та 2014 р. [1]. Під ICI у цьому Законі прийнято розуміти «корпоративний інвестиційний фонд» або «пайовий інвестиційний фонд», який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. ICI - це інвестиційні фонди, у яких акумулюються кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку через вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Слід також додати, що вказаним нормативно-правовим актом було введено зовсім нову класифікацію ICI залежно від порядку здійснення їх діяльності: 1) відкритого, інтервального та закритого типу; 2) строкові та безстрокові; 3) диверсифіковані й недиверсифіковані. Поєднуючи розрізнені, як правило, невеликі інвестиції, ці фонди покликані здійснювати їх реалізацію у великі та прибуткові інвестиційні проекти.

Неокласичну теорію інвестицій розвинув Артур Пігу (1817-1959 рр.) - автор концепції «економіки добробуту». Головні концептуальні положення А. Пігу: 1) рівень національного доходу це сума добробуту окремих індивідів (індивідуальних доходів) плюс зростання обсягів доходів від інвестиційної активності в суспільстві; 2) держава може регулювати інтенсивність інвестицій на макроекономічному рівні; 3) держава не може втручатися в економіку на мікроекономічному рівні; 4) держава не повинна гальмувати вільні дії ринкових економічних важелів і цим самим стимулювати економічний розвиток, таким чином формувати інвестиційне середовище держави [2].

Інституціональний підхід до аналізу інвестиційних процесів започаткував у своїй теорії ефективної конкуренції Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.). Головні концептуальні положення Й. Шумпетера: 1) аналіз причин динамічних змін має концентруватися на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як на функції виробництва; 2) в основу інвестиційних доктрин слід покладати автономні чинники, що справляють значний вплив на інтенсивність, територіальні й галузеві напрями інвестування [3-6].

Проблему державного регулювання інвестиційних процесів і формування інвестиційного середовища за умов кризового розвитку досліджував Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.). Головні концептуальні положення Джона Кейнса: 1) необхідність державного регулювання капіталістичної економіки, зокрема свідоме створення макроекономічних умов для економічного зростання через формування економічних важелів залучення інвестицій у національне господарство; 2) поклав в основу концепції державного втручання в економіку категорії «інвестиції», «заощадження» та «ефективний попит»; 3) указав на необхідність стимулювання інвестиційного процесу, на цьому принципі він побудував свою економічну програму втручання держави в економіку через стимулювання ефективного попиту; 4) визначальною складовою ефективного попиту є інвестиційний попит виробництва (виробниче споживання); 5) запропонував впливати на інвестиційні процеси за допомогою грошово-кредитної та бюджетної політики; 6) запропонував інвестиційний мультиплікатор - показник темпів зростання доходів порівняно з інвестиціями, розраховується як співвідношення обсягів доходів до обсягів інвестицій [7].

Мета статті. Сформулювати наукові погляди вирішення проблеми управління ризиковим інвестуванням капіталу як засобом інтенсифікації інноваційної галузево-орієнтованої інвестиційної діяльності країни. Показати світовий рейтинг галузей за інтенсивністю інвестування у НДДКР. Ідентифікувати особливості інвестування за фазами та етапами, навести порівняння ознак та особливостей регулювання процесів інвестування у розвинутих країнах світу та Україні. Привести та проаналізувати дані про прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) з країн світу в економіці України (2010-2015 рр.), про доходи населення України (2010-2014 рр.) та розрахувати презентабельні показники: курс долара, доходи в млн $ США, співвідношення доходів до інвестицій.

Виклад основного матеріалу. Ризикове або венчурне інвестування («венчур» (англ. venture - ризик) - слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове підприємництво, але перспективне) широко поширене в підприємницькій діяльності. По своїй ініціативній суті це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного; це спеціалізована організаційна форма об'єднання капіталу і зацікавлених осіб (юридичних, фізичних) у процесі розробки і просування на ринок прогресивної інноваційної технології; це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги; це фірми ризикового капіталу, основною метою створення (діяльністю) яких є розробка, перевірка та освоєння інноваційних проектів.

Венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Розрізняють два основні види венчурних фірм: проектні (venture in project) і продуктові (venture in plant). Перші займаються розробкою технологічної документації інноваційного проекту і його експериментальною перевіркою; другі - технологічною підготовкою виробництва об'єктів техніки (технології) на основі нових технічних (технологічних) рішень, їх апробацією і початковою фазою виробництва. Венчурні фірми створюються, як правило, на договірній основі шляхом тимчасового об'єднання капіталу (в різних формах), що забезпечує фінансування конкретного інноваційного проекту чи інноваційного підприємства. У такий спосіб венчурний капітал фінансує формування і розвиток малих і середніх підприємств, що займаються комерціалізацією науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Інноваційне підприємництво є найбільш ризиковане, з усіх відомих видів підприємництва, і потребує значних капіталовкладень, особливо на інноваційні проекти, з періодом окупності 3-7 років. До високоризикованих інноваційних проектів належать створення і розробка нових продуктів. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. Венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства в новітніх виробничих галузях (виробництво споживчих товарів, біоінженерія, біотехнологія, електроніка, біохімія, мережа економіки тощо), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних із базисними інноваціями.

В Україні венчурні фонди створені переважно міжнародними організаціями, такими як ЄБРР, або в межах міжурядових угод. Своїх представників в Україні мають «Commercial Capital Enterprise», «Foyil Assets Management», «Ladenburg Thalmann Ukraine Ltd.», «NCH Advisors». На українському ринку наразі функціонують такі: «Western NIS Enterprise Fund», «Black Sea Fund», «Фонд «Україна», «Компанія «Euroventures Ukraine». Венчурні фонди в Україні використовують для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) у світі залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу).

Наприклад, «Група СКМ» - «Систем Кепітал Менеджмент» - це провідна фінансово-промислова холдингова група України, найбільша українська багатогалузева група. «Група ЕСТА» - один із найбільших холдингів нерухомості в Україні. Серед основних напрямів бізнесу «Групи ЕСТА» - комерційна нерухомість преміум сегменту, зокрема офісні і торгові центри, логістичні комплекси і готельна нерухомість. До «Групи ЕСТА» входить компанія «ЕСТА Проперті Менеджмент», основне завдання якої - управління об'єктами нерухомості. Прийняття стратегічних рішень у межах розвитку бізнесу «Групи ЕСТА» покладено на компанію «ЕСТА Холдинг», яка здійснює весь цикл необхідних робіт на всіх стадіях розвитку проектів, починаючи від оцінювання і завершуючи експлуатацією, у разі необхідності залучаючи найкращих світових фахівців і консультантів.

До сфери венчурного інвестування може належали ряд видів економічної діяльності: 1) забезпечення правової охорони, передача і придбання прав на об'єкти інтелектуальної власності, конфіденційну науково-технічну чи комерційну інформацію; 2) організація і розвиток інфраструктури венчурної діяльності, зокрема інноваційних центрів, технопарків, технополісів, наукових парків, інноваційних бізнес- інкубаторів, фінансових центрів; 3) діяльність новостворених інноваційних підприємств, що не мають тривалої ринкової історії; 4) діяльність підприємств, установ і організацій, що мають готову інноваційну продукцію і перебувають на початковій стадії її комерційної реалізації; 5) діяльність інноваційних підприємств, яким необхідні додаткові вкладення для фінансування своєї діяльності (розширення обсягів виробництва і збуту, проведення додаткових маркетингових досліджень, збільшення статутного капіталу або оборотних коштів); 6) підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів для венчурної діяльності; 7) науково-дослідні, дослідно-конструкторські й технологічні роботи, спрямовані на створення нової або вдосконаленої продукції, нового або вдосконаленого технологічного процесу, призначених для практичного використання; 8) проведення маркетингових, патентно-ліцензійних, інформаційно- аналітичних досліджень; технологічне переоснащення і підготовка виробництва; 9) створення пілотних зразків інноваційної продукції перед її виходом на ринок; 10) здійснення випробувань нових процесів, технологій, продуктів або виробів.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, фірми, фірми «спін-офф» (фірми - «паростки»). Від формування малих інноваційних підприємств (венчурних фірм) значною мірою залежить технологічна динаміка економіки, поява ряду нових галузей. Перевагою венчурів, як організаційної форми, порівняно з традиційними методами розробки та освоєння інноваційного проекту, є єдність творчих та економічних інтересів учасників, яка створює реальні передумови для прискорення інноваційного процесу і підвищення ймовірності його успішного завершення. Сучасні венчурні фірми - це гнучкі організаційні структури, висока підприємницька активність яких зумовлена прямою зацікавленістю розробників та їх компаньйонів у якнайшвидшій комерціалізації інноваційного проекту в разі мінімальних витрат. Саме венчурні фірми сприяли появі інновацій у медицині, комп'ютерних технологіях, інформатиці тощо [8-14].

Що таке венчурні інвестиції'? Розглянемо основні ознаки та особливості венчурного інвестування в розвинених країнах світу. Венчурне інвестування - це особлива система вкладення коштів у нові проекти. Його головна і принципова відмінність від традиційного полягає в тому, що необхідні кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженням; або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлена частка акцій у вже наявній або лише створюваній фірмі. Венчурний інвестор не намагається придбати контрольний пакет акцій. Він розраховує, що керівники компанії, маючи контрольний пакет акцій, збережуть стимули для активного розвитку свого бізнесу.

За кордоном насамперед у США і деяких країнах Західної Європи, економічний інструментарій венчурного фінансування підприємницьких проектів широко використовується на практиці вже не одне десятиліття і набуває поширення. Тут необхідно акцентувати увагу на ряді питань та відповідях на них: що таке венчурні інвестиції; кого фінансують венчурні фонди; які форми венчурного інвестування; як працює венчурний інвестиційний фонд; які головні ознаки та особливості венчурного інвестування в розвинених країнах світу?

Кого фінансують венчурні фонди? У венчурному бізнесі прийнята така класифікація компаній за орієнтацією інвестицій, що претендують на їх отримання:

- «START UP» - нещодавно утворена компанія, що не має тривалої ринкової історії, фінансування для таких компаній необхідно для проведення науково-дослідних робіт і початку продажів;

- «EARLY STAGE» - компанії, що мають готову продукцію і знаходяться на самій початковій стадії її комерційної реалізації, наприклад, започаткування ЗЕД підприємства;

- «SEED» - по суті, це тільки проект або бізнес-ідея, яку необхідно профінансувати для проведення додаткових досліджень або створення пілотних зразків продукції перед виведенням на ринок;

- «EXPANSION» - компанії, яким потрібні додаткові вкладення для фінансування своєї діяльності; інвестиції можуть бути використані ними для розширення обсягів виробництва і збуту, проведення додаткових маркетингових досліджень, збільшення статутного капіталу або оборотних коштів.

Хто є венчурним інвестором? Венчурними інвесторами можуть бути фізичні та юридичні особи, які вирішили вкласти фінансові ресурси в компанії, що швидко розвиваються, шляхом придбання акцій цього підприємства. Джерелом доходу інвестора є зростання вартості його фінансової частки. Прибуток виникає приблизно через 3-7 років, інколи раніше (залежно від галузі інвестування і економічного стану підприємства). Після внесення інвестицій, коли він вирішить продати належну йому частку, яка збільшилася, порівняно з початковою вартістю. По суті - це залучення капіталу на кілька років (зазвичай 4-6 років) у компанії, що мають шанси швидкого економічного росту.

Які форми венчурного інвестування? Форми венчурного інвестування достатньо різноманітні, але специфіка українського постприватизаційного акціонерного капіталу диктує переважання інвестиційного кредиту - від вкладень у спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди. Найчастіше функцію венчурних капіталовкладників в Україні виконують компанії з управління активами. Фонди не сплачують податок на прибуток, а значить доки кошти інвестора знаходяться у фонді, вони дають приріст, який не оподатковується з боку держави. Податок інвестор сплачує тільки після отримання доходу шляхом продажу акцій і/або інвестиційних сертифікатів фонду. Інвестори фонду є його співвласниками, вони отримують весь дохід від інвестицій, за винятком витрат, пов'язаних з управлінням інвестиційним фондом. Основні економічні галузі або сфери інвестування венчурних фондів: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація.

Як працює венчурний інвестиційний фонд? Венчурний інвестиційний фонд працює так: 1) інвестиційний фонд випускає власні цінні папери - акції або інвестиційні сертифікати; 2) інвестори купують цінні папери фонду за кошти, що перераховують на банківський рахунок фонду, таким чином, інвестори стають власниками інвестиційного фонду; 3) компанія з управління активами інвестує гроші інвесторів, акумульовані на рахунку фонду, у різні види фінансових інструментів: акції українських компаній, облігації підприємств та держави, депозити та інше, у такий спосіб формуючи інвестиційний портфель фонду.

Які головні ознаки та особливості венчурного інвестування в розвинених країнах світу? Розглянемо головні ознаки та особливості венчурного інвестування в розвинених країнах світу. Індустрія венчурного капіталу США є найстарішою та орієнтована на розвиток нових об'єктів і молодих галузей на ранніх стадіях розвитку. Своєю чергою венчурне фінансування в Китаї спрямоване на підтримку високотехно- логічних сфер і здійснює переважно передстартове та стартове інвестування.

Залучення венчурного капіталу у Великобританії та Україні відбувається на пізніх стадіях реалізації інновацій і, як правило, орієнтоване на розвиток менш високотехнологічних сфер із низьким ступенем ризику. Світовий рейтинг 10 галузей-лідерів за інтенсивністю інвестування в НДДКР наводимо в таблиці 1.

Оскільки в Україні система венчурного інвестування не сформована в необхідних обсягах інтенсивності, то корисним буде дослідження її особливостей у світових центрах венчурною фінансування (рис.1 та таблиця 2).

інвестування інноваційний ризик

Таблиця 1. Світовий рейтинг 10-ти галузей за інтенсивністю інвестування в НДДКР у 2011 р.

Дж.: складено автором на основі дж. [8].

Венчурне інвестування в розвинених країнах світу виділяється певними фазами та етапами. Венчурний капітал (англ. venture capital) - гроші інвестиційних фондів чи фірм, що спеціалізуються на фінансуванні росту молодих компаній, звичайно, за винагороду у вигляді доходу на акціонерний капітал.

Рис. 1. Фази та етапи венчурного інвестування у розвинених країнах світу

Важливе джерело фінансування починаючих компаній, або компаній, що перебувають у складних умовах, так званий «ризиковий» капітал. Венчурний капітал може надаватися заможними інвесторами, контрольованими банками компаніями й іншими корпораціями, організованими як інвестиційні компанії малого бізнесу (ІКМБ); групами інвестиційних банків і інших фінансових джерел, що поєднують інвестиції у венчурні фонди чи товариства венчурного капіталу з обмеженою відповідальністю.

Таблиця 2 Порівняння ознак та особливостей венчурного інвестування у розвинутих країнах світу та Україні

Дж.: складено автором на основі дж. [8; 9; 10].

Примітка: частка інвестицій (на ранній стадії у % до ВВП).

Фінансування венчурних капіталовкладень містить також приватний капітал чи зовнішнє фінансування, що підприємцю вдається залучити, чи здійснюється за допомогою одержання позик в інших фондів, якими традиційні фінансові установи чи не можуть, не хочуть ризикувати. Деякі джерела інвестування венчурного капіталу залучаються на визначених етапах підприємництва, таких як фінансування початкової стадії, фази першого і другого циклу, чи стадія розвитку компанії безпосередньо попередньому публічному продажу акцій (мезонінне фінансування). Венчурні інвестиції містять високий ступінь ризику, але одночасно обіцяють гарні перспективи доходу - вищі за середній. В обмін на прийнятий на себе ризик венчурні капіталісти можуть одержувати винагороду у вигляді прибутку, роялті, привілейованих акцій, росту вартості акціонерного капіталу та ін.

Орієнтація інвестицій у Великобританії - на виконання окремих операцій, інвестування невисоко- технологічних сфер і пізні етапи; у США - на цілі розвитку, фінансування молодих та нових об'єктів; у Китаю - на цілі розвитку, передстартове та стартове фінансування, розвиток високих технологій; в Україні - на цілі розвитку, інвестування пізніх етапів.

Інвестиційне середовище (інвестиційний клімат) та ступінь розвитку банківської системи, з її банківськими відсотками, є тим «інноваційно-інформаційно-інвестиційним полем», де проявляються ефективно або неефективно керовані інвестиційні процеси.

У цьому полі головними регуляторними індикаторами є такі елементи: 1) захист інвестицій; 2) регулювання умов інвестиційної діяльності: пряме (адміністративно-правове) та непряме (економічне) втручання в інвестиційну діяльність; 3) експертиза інвестиційних програм та проектів; 4) інвестиційна політика співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями в економіку;

5) бюджетно-податкова політика; 6) грошово-кредитна політика; 7) амортизаційна політика тощо.

У таблиці 3 представлена інформація про форми інвестування інноваційних проектів: джерела фінансування й ознаки (обмеження, переваги і недоліки).

Таблиця 3 Форми інвестування інноваційних проектів: джерела фінансування і ознаки