Сучасний стан і тенденції економічної безпеки агрохолдингів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 631.16:330.131.7 JEL: Q10, Q14, G32, G33

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького Україна

СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ АГРОХОЛДИНГІВ В УКРАЇНІ

Б. Дуб

Постановка проблеми. Визначення нових об'єктів дослідження в контексті економічної безпеки передбачає розкриття особливостей захисту від загроз різноманітних об'єднань та інтегрованих структур. Близько 70 % усієї території України - це землі сільськогосподарського призначення, з яких понад половина задіяна в господарстві агрохолдингів і середніх аграрних підприємств. Аграрні холдингові формування впливають на продовольчу та екологічну безпеку держави. Періодичні негативні повідомлення про банкрутства, гучні скандали з якістю продукції, фінансова нестабільність, рейдерські захоплення актуалізують дослідження діяльності агрохолдингів з позицій гарантування економічної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему розвитку аграрного ринку в Україні, появу нових структур в агросекторі, фінансово-економічні аспекти їхньої діяльності висвітлено в працях зарубіжних і вітчизняних учених: U. Koester [1], H. Strubenhoff [2], S. von Cramon-Taubadel [3], A. Balmann, K. Kataria [4], Ю. О. Лупенка [5], П. Т. Саблука [6], Є. М. Кирилюка [7], В. Г. Андрійчука [8], С. І. Дем'яненка [9] та ін. Однак питання економічної безпеки аграрних холдингових компаній потребує окремого вивчення.

Мета статті - визначення сучасних трендів економічної безпеки вертикально інтегрованих аграрних структур, узагальнення ретроспективних даних щодо розвитку цих формувань, їхніх сильних і слабких сторін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Прагнучи вирішити проблему неузгодженості визначень, у попередніх публікаціях запропоновані авторські дефініції: економічна безпека підприємства (ЕБП) - це триєдине поняття, яке охоплює:

1) діяльність із забезпечення стану захищеності підприємства від деструктивних чинників (загроз, ризиків, небезпек - внутрішніх і зовнішніх), що виявляється в ефективному застосуванні наявних ресурсів, стійкому розвиткові, наявності конкурентних переваг, розумному узгодженню економічних інтересів з інтересами пов'язаних економічних агентів зовнішнього середовища та повній реалізації економічного потенціалу;

2) дисципліна менеджменту, покликана забезпечити ефективну діяльність з управління системою економічної безпеки підприємства та гарантування її належного рівня з використанням підходів стратегічного, ризик- та антикризового менеджменту;

3) міждисциплінарна наука, що вивчає формування економічної безпеки підприємства, процеси її гарантування, досягнення бажаного рівня, систему забезпечення, методи оцінювання.

У цьому дослідженні під економічною безпекою маємо на увазі перший аспект поняття. Відповідно економічна безпека агрохолдингу нерозривно пов'язана з існуванням деструктивних чинників (викликами, небезпеками, ризиками та загрозами). Ідентифікація негативних факторів є одним з найважливіших завдань гарантування економічної безпеки будь-якого підприємства, агрохолдингу зокрема.

На нашу думку, система економічної безпеки підприємства - концептуальна категорія, яка визначає стратегічні рамки в управлінні загрозами і є сукупністю об'єктів, суб'єктів, функціональних складників, методики оцінювання та заходів (процесів, процедур) із забезпечення економічної безпеки організації, що використовує підприємство (організація, установа) задля найповнішого гарантування захищеності. Фундаментальною основою ефективної системи економічної безпеки підприємства є наукова теорія безпекології (узгодженість експленарного, теоретичного та методологічного базисів), визначена політика економічної безпеки підприємства (мета, цілі, завдання, функції, принципи і створення власної служби), стратегія (види стратегій, система цілей, тактика й оперативне реагування), концепція ЕБП (загальні положення діяльності із забезпечення ЕБП).

Розгляд економічної безпеки агрохолдингів загалом доцільно проводити за функціональними складниками (частинами) - основними напрямами економічної безпеки підприємства, що істотно відрізняються один від одного за змістом, набором критеріїв і способів забезпечення. У найзагальнішому вигляді, до основних функціональних складників відносимо:

- фінансовий (у свою чергу поділяється на грошово-кредитний, бюджетний, податковий, борговий, банківський, валютний, емісійний, інвестиційний, біржовий, фондовий, страховий, зовнішньоекономічний, міжнародний);

- кадровий (у т.ч. інтелектуальний, соціальний);

- політико-правовий;

- інформаційний (захист конфіденційної інформації, комерційної таємниці);

- виробничий / операційний (до якого належать ресурсний, техніко- технологічний, екологічний, енергетичний);

- силовий / фізичний / пожежний / майновий;

- ринковий (захищеність збутової діяльності, забезпечення конкурентоспроможності продукції та успішної позиції на ринку);

- інтерфейсний (безпека взаємодії з контрагентами).

Для уніфікованості сутності й структури механізму пропонуємо таке авторське визначення: механізм забезпечення економічної безпеки підприємства - це сукупність економіко-організаційних та правових методів і форм, засобів впливу та забезпечувальної частини, які сприяють реалізації функції управління в системі економічної безпеки підприємства задля гарантування стану захищеності [10]. Цей елемент системи економічної безпеки підприємства є одним із найбільш вагомих.

Урахування ризиків аграрної сфери та зовнішніх факторів під час побудови системи економічної безпеки агрохолдингу є вирішальним. Ряд агрокомпаній втратили виробничі потужності внаслідок бойових дій на сході України та анексії Криму. Спостерігається падіння капіталізації, адже це відображається на котируваннях акцій. Але кошти заморожені фактично на рік, активи втрачені, а виплату кредитів необхідно здійснювати. Коли більшість невеликих сільськогосподарських підприємств України перебувають у кризовому або передкризовому стані, навіть великі агрохолдинги оголошують банкрутство чи ліквідацію (серед нещодавніх оголошень про дефолти агрокомпаній - Мрія, KSG Agro, Demis Agro тощо).

Специфіку досягнення економічної безпеки в агрохолдингах і загальногалузеві чинники, що можуть стати дестабілізувальними для підприємств АПК, детальніше розглянуто в роботі [11]. Унаслідок реалізації зазначених загроз відбувається негативний вплив на стан економічної безпеки аграрної холдингової компанії та зниження її до незадовільного рівня, що виражається у втраті клієнтів, зменшенні обсягу продажу, різкому зниженні продуктивності праці, підвищенні собівартості, плинності кадрів, неліквідних оборотних засобів і кількості надлишкових запасів тощо. Отже, в умовах мінливого зовнішнього середовища своєчасне попередження, уникнення загроз економічній безпеці підприємства є запорукою його стійкого фінансово- економічного стану нині й успішного розвитку в майбутньому.

Агрохолдинг, аграрна холдингова компанія (від «agro» - сільське господарство та «holding» - зберігати, володіти, утримувати) - це окремий вид асоційованих підприємств, специфічна форма володіння акціонерним капіталом, за якої материнська компанія, маючи корпоративні права (контрольний пакет акцій, частки, паї) інших підприємств («дочірніх» - двох або більше), управляє ними й контролює їхню діяльність у сфері виробництва та переробки сільськогосподарської продукції.

У пропозиції змін до Господарського кодексу агрохолдинг визначають як «господарське товариство або об'єднання - юридична особа, яка володіє, користується та розпоряджається корпоративними правами (акціями, частками, паями) двох або більше корпоративних підприємств, у тому числі сільськогосподарських підприємств, а також користується землями сільськогосподарського призначення, у тому числі наданими у власність громадянам України земельними паями для ведення сільськогосподарської діяльності на правах оренди» [5].

Залучення інвестицій, диверсифікація фінансових і сировинних ризиків, доступ до дешевих земельних і трудових ресурсів (низька орендна та заробітна плата), відносно невелика вартість входження в бізнес і відповідна швидкість виходу з нього, можливість стрімкої самоокупності за 1-2 роки є стимулювальними факторами створення агрохолдингів.

Є агрохолдинги з вертикальною інтеграцією (виробництво єдиного кінцевого продукту: вирощування зернових збереження на власних елеваторних потужностях завод комбікорму тваринницька ферма переробка м'яса збутова мережа), горизонтальною (кілька підприємств однотипної діяльності; наприклад, орієнтовані на рослинницьку галузь), конгломератною диверсифікацією (підрозділи без істотних взаємозв'язків).

Виділяють такі особливості діяльності аграрних холдингових формувань [12]: переважне використання сільськогосподарських угідь за умов оренди, трансрегіональний характер діяльності, територіальна розпорошеність, формування замкнутих продуктових ланцюгів просування продукції та продовольства на агропродовольчому ринку з використанням внутрішньокорпоративного трансфертного ціноутворення, розширення сфер зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Формування агрохолдингів в основному відбувалось від переробної промисловості (хлібопекарської, борошномельної, олієжирової, цукрової, м'ясо-молочної), розвитку власних логістичних потужностей (елеваторів зокрема) та торгівельних мереж, і вже останньою стадією було орендування майнових і земельних паїв, закупівля/лізинг техніки тощо.

Зазвичай ці інтегровані господарські структури великотоварні, інноваційного спрямування, висококонкурентні, інвестиційно привабливі, їм належить значний вклад у забезпечення продовольчої незалежності держави (в окремих галузях вони є основними товаровиробниками), збільшення експортного потенціалу, технічне й технологічне переоснащення галузей сільського господарства й перетворення аграрного сектора у високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому й зовнішньому ринках. Саме за діяльністю агрохолдингів Україну знають у ділових колах світу.

Як зазначає академік Є. М. Кирилюк [7, с. 479-480], процеси вертикальної інтеграції підприємств сільського господарства та суміжних галузей допомагають розвитку конкурентного середовища на аграрному ринку шляхом зменшення деструктивного впливу необмеженої ринкової міжгалузевої конкуренції та усунення ризиків нереалізації продукції. Посилення конкурентоспроможності досягається шляхом побудови замкнутого циклу виробництва та врегулювання міжгалузевих відносин. Науковець також наголошує: врахування інтересів сторін (інтегратора та приєднаних підприємств), їх збалансування убезпечує від майбутніх конфліктів, що доповнює гармонізаційний підхід в економічній безпеці.

Хоч і побутує думка про унікальність такого явища як агрохолдингові формування в країнах СНД, це не зовсім так. Подібні структури агропромислових об'єднань і підприємств функціонували у 70-80 рр. минулого століття у СРСР. Ринкові трансформації, податкові пільги, недосконалість антимонопольного регулювання та земельні реформи певним чином зумовили створення нових агроформувань на пострадянському просторі.

Загалом проблематичним є аналіз даних агрохолдингів - офіційну статистику не ведуть, інформація є фрагментарною, часто популістською та рекламною.

Аналіз результатів свідчить про вирішення найактуальніших проблем агрохолдингів: залучаються інвестиції, забезпечується платоспроможність і знижуються ризики. Логістичні центри, створені агрохолдингами на основі інтеграції, інноваційності, модернізації прискорюють перебудову агросектору. Проте в масштабах галузі та національної економіки не досягнуто сталого розвитку та високої конкурентоспроможності.

Український клуб аграрного бізнесу історичний поступ вертикально інтегрованих структур агробізнесу класифікує за трьома «п'ятирічками» [13]:

- перша (2005-2010 рр.): активний розвиток агрохолдингів, зростання земельного банку щороку більше, ніж на 30 %. Ключовим завданням цього етапу для типових суб'єктів було накопичення земель, укрупнення активів шляхом злиття і поглинання, реструктуризації, залучення коштів і/або вихід з бізнесу шляхом вигідного продажу.

У кризовому 2008 р. (піковому в сенсі операцій злиття та поглинання) ті, хто ще не продали активи, змінили плани й вирішили чекати сприятливіших умов для продажу. Подібні рішення є фактичним підтвердженням вартісного підходу в економічній безпеці підприємства - довгостроковою метою та орієнтиром економічної безпеки підприємства є забезпечення максимальної ринкової вартості;

- друга (2011-2015 рр.): перехідна фаза між агресивним акумулюванням земельних ресурсів і підвищенням ефективності виробництва - поступове сповільнення накопичення земель навіть з наступним їх зменшенням, зниження обсягу залучених коштів, націлення на підвищення ефективності ведення бізнесу. Причинами цього стали несприятлива цінова кон'юнктура на світових ринках агропродукції (найістотніше подешевшали зернові культури, рослинні олії, молочні продукти й цукор - пріоритети експорту українських аграріїв). У 2014 р. один з найбільших агрохолдингів того періоду «Мрія» допустив технічний дефолт, не виплативши відсотки за кредитами й облігаціями.

Погіршення фінансової безпеки спостерігалося загалом у багатьох аграрних компаніях. Інвестиційна безпека агрокомпаній, що здійснили вихід на міжнародні ринки капіталу (IPO проведене до 2010 р.), не мала значної вигоди від подібних операцій - із 16 компаній шість уже пішли з ринку: вони або збанкрутували, або були реорганізовані, або поглинуті;

- третя (2016-2020 рр.): дальший розвиток, пошук найефективніших методів господарювання.

Аграрний медіаресурс latifundist.com у 2014 р. оприлюднив список 100 найбільших агрохолдингів за розміром земельного банку [14]. З того часу рейтинг оновлюють, є певні варіації - передусім, у середніх за розміром агрохолдингах, вони досі накопичують земельні ресурси. Перелік 20 найбільших суб'єктів агробізнесу станом на кінець 2016 р. наведено в табл. 1. За розміром сільгоспземель, які контролює агрохолдинг, можна виокремити перший ешелон (понад 100 тис. га), другий (50-100 тис. га), третій (26-50 тис. га). Наочне зображення рейтингу юридичних осіб-орендарів землі представлено на рис. 1. борговий фінансовий аграрний холдинг

Таблиця 1 20 найбільших агрокомпаній України за розміром земельного банку