Зайнятість і безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Зайнятість і безробіття

Зайнятість і її основні форми. Зайнятість з точки зору речового змісту є діяльністю людей, спрямованою на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми -- це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Ця сукупність виявляється у певних економічних категоріях: «індивідуальна» («сімейна»), «колективна трудова діяльність», «процес праці», «інтенсивність» та «продуктивність», «мобільність робочої сили», «загальноосвітня та професійна підготовка кадрів», «заробітна плата» та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.

Зайнятість -- система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи:

1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях;

3) які проходять дійсну службу у Збройних силах;

4) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання;

5) направлені на виконання громадських оплачуваних робіт;

6) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку;

7) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну. зайнятість безробіття капіталістичний фрикційний

Повна зайнятість -- надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї), колективне (за участю фірм, компаній) та суспільне (за участю держави) відтворення робочої сили і задоволення усіх потреб.

Для цього виду зайнятості характерні екстенсивне зростання, низька заробітна плата, приховане безробіття, незначна мобільність робочої сили (прикладом є зайнятість в СРСР).

Раціональна зайнятість -- зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість -- зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні підприємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 70% від загальної кількості, а в США -- понад 75%).

Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулюють трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

У пострадянських країнах, зокрема в Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни пройшли цей етап у 40--50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості -- кількісне переважання працюючих осіб, діяльність яких пов'язана з відтворенням людини, збиранням, переробленням та наданням інформації у сфері виробництва і обміну та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75--85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина усіх зайнятих.

За сучасних умов здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

Сутність і причини безробіття. Протилежним до зайнятості явищем є безробіття.

Безробіття -- соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США протягом 1920--1929 pp. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. осіб, а в 30-ті роки -- до 20% осіб найманої праці.

Мальтузіанська концепція безробіття була першою спробою з'ясувати сутність і причини безробіття. Т. Мальтус пояснював його надто швидким зростанням населення яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вбачав у біологічному законі, властивому всім живим істотам, -- розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця концепція з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками концепції є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності, а також впливу держави та соціально-економічного устрою країни на ці процеси. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль НТП, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Мальтуса не підтвердила практика.

Технологічна концепція безробіття виникла у середині 50-х років XX ст. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Кейнсіанська теорія безробіття причиною безробіття називає недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у зростанні інвестицій відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Монетаристська концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія безробіття посилається на закономірності капіталістичного способу виробництва, насамперед закони конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробнйцтва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

У марксистській теорії було сформульовано всезагальний закон капіталістичного нагромадження, сутність якого полягає, з одного боку, у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату і, з іншого -- у зростанні промислової резервної армії. Елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин в аспекті як технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому разі це, за суттю, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна концепція безробіття, але воно неповне, бо за гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з точки зору суспільної форми -- умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не є всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і основною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою -- НТР, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Розрізняють поточне, аграрне і застійне перенаселення.

Поточне перенаселення породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку фізично й психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення -- це коротко- і середньотермінове безробіття.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виокремлюють:

-- технологічне безробіття -- спричинене витісненням працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки;

-- фрикційне безробіття -- пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями;

-- структурне безробіття -- зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність;

-- циклічне безробіття -- спричинене економічними циклами і насамперед кризами;

-- конверсійне безробіття -- зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції;

-- регіональне безробіття -- пов'язане з недостатнім розвитком промисловості в окремих регіонах, наявністю в них надлишку робочої сили тощо.

У розвинутих країнах майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку людей розрізняють молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. На безробітних це справляє значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах рівнозначна за психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. Протягом тривалого періоду, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. осіб на початку XXI ст. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років -- 7%. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію її знайти. У США таких осіб майже 2 млн. Лише у США за 1946--1966 pp. особи найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних сягає понад 800 млн. осіб. В Україні у 1994--2004 pp. налічувалося понад 2 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 20% від сукупної робочої сили. Наведені дані свідчать про дію капіталістичного закону народонаселення, який полягає у зростанні промислової резервної кількості працюючих. Його особливістю є зростання інших «загонів резервної армії праці» -- працівників сфери освіти, охорони здоров'я, нематеріального виробництва.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років XX ст. 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В наступні роки система професійно-технічної освіти занепадала, її матеріальна база не оновлювалась, недостатня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.

Ситуація після 2000 р. стала змінюватись на краще, але деструктивні явища в економіці у попередній період водночас із масовою міграцією робочої сили призвели до гострої нестачі багатьох робітничих професій.

Размещено на Allbest.ru