Безробіття як економічне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1.Безробіття як економічне явище

1.1 Види безробіття

1.2 Рівень безробіття, теорії пояснення безробіття

2. Втрати від безробіття та його наслідки

2.1 Рівень економічного безробіття

2.2 Втрата і пошук роботи

2.3 Зв'язок рівня заробітної плати

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Праця і земля - два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори - капітал, організація, інформація - це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили. Емпіричним шляхом доведено, що 1% зростання безробіття скорочує ВНП на 2%. На жаль явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому. Я намагатимуся в даній курсовій роботі розкрити, що таке безробіття, звідки воно береться, які його види та наслідки, що говорять відомі економісти про його виникнення та методи запобігання, зробити висновки як уникнути безробіття на основі історичного досвіду. На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на "великій дорозі", інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних. Економіка суверенної України перебуває на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. Дані свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що працевлаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша - недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися. Незважаючи на велику кількість незайнятого населення, підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. -- робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється. Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організаційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки -- 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.

1.Безробіття як економічне явище

1.1 Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють два основних типи безробіття:

а) природне;

б) вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального, структурного.

- добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу;

- фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші -- у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці;

- інституціональне безробіття -- складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних;

- структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Вимушене безробіття - це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

- плинне безробіття - це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

- приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми);

- сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо);

- циклічне -- це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму -- під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення. Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

- застійне безробіття охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть працювати (бідні, бродяги, бомжі та ін.);

- економічне безробіття має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби;

- молодіжне безробіття характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття. Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

1.2 Рівень безробіття, теорії пояснення безробіття

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічними факторами. Меті визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали -- 4,3%, в сімдесяті -- 6,6%, в першій половині вісімдесятих -- близько 7%. Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. Це призводить до розходжень у методах оцінки рівня природного безробіття. Найбільш відомий і простий спосіб полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня. Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948 - 1985 рр. Він склав 5,6 % і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3 %), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни. Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня. Безперечним є й те, що рівень природного безробіття може змінюватися у часі в зв'язку із демографічними зрушеннями, тривалим спадом виробництва і економічною політикою, яку проводить уряд країни. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 - 6 %. Це означає, що при використанні 94 - 95 % робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення. За цих умов фактичний ВНП дорівнює потенційному ВНП.

Рівень безробіття обчислюється за такою формулою:

РБ = ЧБ/ЧРС * 100,

де РБ - рівень безробіття у відсотках;

ЧБ - чисельність безробітних;

ЧРС - чисельність робочої сили.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав в Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. На кінець 1998 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних досягла 1,9 млн. чоловік, що становить 7 % від загальної кількості працездатного населення. Рівень прихованого безробіття в середині 1998 р. складав 4,4 млн. чоловік, або біля 20 % від загального числа працюючих. Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки. За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВВП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВВП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВВП зменшує чисельність , безробітних на 1%. З цього виходить, що визначення величини приросту ВВП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВВП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВВП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних. На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але приводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чином, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання: зростання інфляції чи зростання безробіття? Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять в категорію повністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті які

3) хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважаються,

4) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття. Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920 - 1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чоловік, а в 30-х роках - близько 20 % осіб найманої праці. Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення. Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці вважають, що ліквідувати безробіття можна через стимулювання державою попиту та інвестицій. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зниженню позичкового процента. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення військових витрат. Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати, отже, щоб знизити безробіття, слід зменшувати заробітну плату. Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що веде до зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Серед перелічених теорій найлогічнішою є теорія, що пояснює безробіття (основну його причину) всезагальним законом капіталістичного нагромадження. Це зумовлено тим, що він органічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалась би можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих - скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми - умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

2. Втрати від безробіття та його наслідки

2.1 Рівень економічного безробіття

Нам уже відомо, як вимірювати рівень безробіття і що існує декілька видів безробіття, а також те, що безробіття та інфляція є двома основними проблемами кожної національної економіки, ключовими проявами її нестабільності. Зрозумів зв'язок між обсягом виробництва і безробіттям, можна зрозуміти, чому безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли безробіття високе, ресурси не використовуються, а доходи населення зменшуються. Протягом таких періодів невдачі в економіці позначаються на психіці людей і житті сімей.

Економічні наслідки.

Суспільство цінує високий рівень зайнятості з двох причин:

1) висока зайнятість означає високий обсяг національного виробництва та доходів;

2) праця в багатьох країнах високо цінується сама по собі.

Коли безробіття високе, значна частина продукту не добирається, доходи зменшуються, а люди терплять від втрати почуття власної гідності. Під час рецесії виникає ситуація, коли величезна кількість товарів (автомобілів, будинків, одягу тощо) ніби викидається в море. Які втрати від великого безробіття? В таблиці надані розрахунки скорочення обсягу виробництва щодо потенційного ВВП через високе безробіття протягом останніх п'ятдесяти років. Найбільші економічні втрати мали місце під час Великої депресії, але стягуючі 70-ті та 80-ті роки свідчать також про втрати в обсязі виробництва більш ніж на трильйон доларів. Втрати у періоди високого безробіття - найбільші документально підтверджені втрати сучасної економіки. Вони у багато разів перевищують оціночні втрати внаслідок встановлення монополії. В таблиці подано данні трьох основних періодів високого безробіття, починаючи з 1929 р. - Велика депресія, інертні 50-ті роки і застійний період з 1975 по 1984 р. Величина втрат в обсязі виробництва розрахована як кумулятивна різниця між потенційним і фактичним ВВП. Слід зауважити, що під час Великої депресії втрати щодо ВВП більш як у 10 разів перевищили втрати у недавніх періодах застою. У другій половині XX ст. середній рівень безробіття коливався в розвинутих країнах у широкому інтервалі. У США в 1960-х роках він становив 4%, у 1970--1980-х зріс до 6% і знову опустився до 5% у 1990-х роках. У країнах Західної Європи динаміка безробіття була іншою: його середній рівень від 3% у 1960-ті роки зріс до 8--10% у 1990-х роках. Ці явища останніх десятиліть економісти тлумачать неоднаково. Одна група фахівців пояснює значне зростання природної норми безробіття у США глибокими структурними змінами в економіці країни, однією з причин яких став різкий стрибок цін на нафту в 1970-ті роки, ініційований політикою нафтового картелю ОПЕК. Це, очевидно, викликало перерозподіл праці між більш енерго-місткими та менш енерго-місткими галузями. Цілком можливо, що зростання цін на нафту збільшило природну норму безробіття у США. Зниження середнього рівня безробіття у 1990-х роках відбулося за стабільних і низьких цін на нафту. Інша група економістів пояснює динаміку середньою рівня безробіття у США змінами у складі робочої сили. Після Другої світової війни коефіцієнт народжуваності в країні різко зріс, що зумовило значне збільшення робочої сили в 1970-х роках. Молоді працівники належать до групи з вищим рівнем безробіття, тому вихід покоління буму народжуваності на ринок праці підвищив середній рівень безробіття. Із постарінням цього покоління середній вік робочої сили зріс, що знизило рівень безробіття у 1990-ті роки. Щодо європейських країн, то більшість економістів вважає, що причину зростання рівня безробіття тут потрібно шукати у щедрих виплатах безробітним працівникам, а також у спричиненому науково-технічним прогресом зменшенні попиту на некваліфікованих працівників порівняно з кваліфікованими. У більшості країн Західної Європи існують щедрі програми для тих, хто не має роботи. Безробітні тривалий час можуть отримувати допомогу, величина якої нерідко перевищує 2/3 попереднього заробітку. Статистика свідчить, що країни з високими виплатами на безробіття мають здебільшого вищі його рівні. В останній чверті XX ст. попит на некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на складну кваліфіковану працю. Це відбулося насамперед внаслідок змін у техніці й технології, зокрема через комп'ютеризацію виробництва. В одних країнах, зокрема у США, ускладнення праці позначилося не стільки на рівні безробіття, скільки на зарплаті. Заробітна плата некваліфікованих працівників тут істотно знизилася щодо зарплати кваліфікованих. У країнах Західної Європи уряди створюють альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо заробітна плата некваліфікованих працівників знижується, значна частина їх розглядає допомогу з безробіття як кращий варіант. У результаті рівень безробіття підвищується. У країнах, що розвиваються, безробіття і неповна зайнятість дуже значні. Багато експертів вважає, що рівень безробіття в цих країнах становить близько чверті робочої сили. Неповна зайнятість спостерігається тоді, коли працівники зайняті меншу кількість годин або робочих днів, ніж вони бажають, або ці працівники змушені працювати на таких робочих місцях, де не повністю використовують їхню кваліфікацію, тобто їхня праця менш продуктивна. У більшості країн, що розвиваються, великих масштабів набрало приховане безробіття, передусім у сільському господарстві. В цих країнах затрати праці у цьому секторі настільки перевищують кількість капіталу та природних ресурсів, що значний відсоток праці мало сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Певна частка зайнятих хоча й має роботу, але їхній потенціал використовується не повністю. Основними причинами величезних масштабів безробіття, неповної зайнятості робочої сили у країнах "третього світу" є, по-перше, високі темпи зростання населення. У 1980-х і 1990-х роках темп приросту населення у цих країнах становив 2,0-2,5%, що значно вище аналогічного показника для розвинутих країн (у середньому -- 0,5%). У багатьох найбідніших країнах, які відчувають величезні труднощі в забезпеченні населення робочими місцями, темп приросту населення стабільно тримається на рівні 3%. По-друге, сільськогосподарський сектор, у якому в багатьох країнах, що розвиваються, зайнята більшість населення, зберігає відносно стабільні показники зайнятості або кількість зайнятих навіть зменшується. Водночас промисловість неспроможна поглинути приріст робочої сили. Оскільки частка промисловості в національній економіці багатьох країн, що розвиваються, коливається від 25 до 50%, то зайнятість у промисловості має зростати на 6-12% щорічно. По-третє, у багатьох країнах, що розвиваються, дедалі ширше використовують капіталомісткі технології, які є трудно-ощадними, що збільшує масштаби безробіття. Навпаки, країни "третього світу" потребують технологій, які відповідають станові їхніх ресурсів (величезний надлишок некваліфікованої робочої сили і дуже обмежена кількість капітальних благ). Для цих країн придатні трудомісткі й капітало-площадні технології. Орієнтація на капіталомісткі технології зумовлена здебільшого намаганням наслідувати розвинуті країни, а також спотворенням відносних цін. У багатьох країнах, що розвиваються, курс національної валюти завищений, що здешевлює імпорт капітального устаткування. Водночас рівні заробітків у промисловості цих країн у декілька разів перевищують заробітки в сільському господарстві. Тому сільськогосподарський сектор прогресує повільно. Країни, що розвиваються, мають розробляти свої власні технології, що поглинатимуть надлишкову робочу силу.

Соціальні втрати.

Хоча економічна плата за безробіття висока, ніякі втрати не можуть віддзеркалити ті соціальні та психологічні наслідки, які несуть у собі періоди вимушеного безробіття. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Недавні дослідження соціального здоров'я показали, що безробіття негативно позначається на психіці людини, на її фізичному стані: підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Провідний спеціаліст з цієї проблеми доктор М. Харві Бреннер твердить, що зростання норми безробіття на 1% протягом 6 років призведе до 37000 передчасних смертей в США. Психологічні тести показують, що втрата роботи - це психологічна травма, яка за рівнем стресу поступається тільки смерті найближчих родичів та тюремному ув'язненню.

2.2 Втрата і пошук роботи

У національній економіці щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, а окремі безробітні знаходять роботу. Цей безперервний приплив до лав безробітних і відплив із них визначає частку робочої сили, що перебуває у стані безробіття. Як уже відомо, робоча сила країни становить:

L = З + Б

де L - робоча сила

З - зайняті

Б - безробітні.

Щоб зрозуміти чинники, які визначають рівень безробіття, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною. Нехай s позначає коефіцієнт звільнення працівників (частка зайнятих, яка втрачає роботу щомісяця); f - коефіцієнт праце-влаштовування (частка безробітних, які знаходять роботу щомісяця). Коефіцієнти звільнення і праце-влаштовування разом визначають рівень безробіття. Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стаціонарному стані, то кількість найнятих на роботу має дорівнювати кількості звільнених. Умову стаціонарного стану на ринку праці можна записати так: f Б = sЗ. У національній економіці зайняті - це різниця між робочою силою та безробітними:

З = L - Б

Звідси можна записати:

f Б = s(L - Б)

Таким чином, в національній економіці стаціонарний рівень безробіття (Б/L) залежіть від коефіцієнтів звільнення та праце-влаштовування. Зі збільшенням коефіцієнта звільнень рівень безробіття в країні зростає. Зі збільшенням коефіцієнта працевлаштовування цей рівень, зрозуміло, знижується. Наприклад, у національній економіці 1,5% зайнятих щомісяця втрачає роботу (s = 0,015). Це означає, що середній період перебування у стані зайнятості становить близько 67 місяців, або 5,5 року. Припустимо тепер, що близько 25% безробітних знаходять роботу кожного місяця (f = 0,25). Тобто середній період пошуку роботи триває чотири місяці. Тоді стаціонарний рівень безробіття дорівнює:

Б* = 0,015/ 0,015 + 0,25= 0,0566

У даному прикладі природна норма безробіття становитиме близько 6%. Для зниження цієї норми треба зменшувати коефіцієнт звільнення або підвищувати коефіцієнт праце-влаштовування. Коефіцієнти звільнення і праце-влаштовування характеризують рівень природної норми безробіття, але не дають відповіді на запитання, чому, власне, існує безробіття. Економічна наука неодноразова зробила спроби з'ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високо-розвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття - у іншому. Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення. Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М.Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття - у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб'єкти заощаджень та інвестори - це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит - як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття. Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм. Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) "The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957", яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв'язок виявився зворотнім: якщо заробітна плата швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне - при високому:Річний процент приросту номінальної заробітної плати. Річний приріст цін або інфляція

Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв'язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж. М. Кейнса почали пов'язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

1) пошуком роботи;

2) негнучкістю заробітної плати;

3) недостатнім сукупним попитом.

Якби в ринковій економіці кожен працівник міг однаково добре виконувати будь-яку роботу, то втрата роботи практично не спричиняла би безробіття. Звільненні працівники одразу знаходили б нове робоче місце. Проте в дійсності ситуація значно складніша. Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Кожне робоче місце висуває свої професійні вимоги до працівника, а різні люди мають неоднакові здібності. Вільні робочі місця можуть існувати и інших регіонах, але переміщення туди працівників не відбуваються миттєво. Інформація про претендентів на робочі місця і вакансії не є повною. Отже, пошук нового місця праці потребує певного часу, впродовж якого люди не мають роботи. Структура робочої сили і структура робочих місць, як уже зазначалося, з багатьох причин не відповідають одна одній. Наприклад, винахід персонального комп'ютера зменшив попит на друкарські машинки, що своєю чергою зменшило попит на ті види праці, які брали участь у їх виробництві. Водночас зріс попит на різні види складної праці, які застосовують в електронній промисловості. Зміни в структурі попиту і, відповідно, виробництва відбуваються безперервно. Це означає, що працівники втрачають свої робочі місця. Нарешті, люди стають безробітними внаслідок банкрутства фірми, в якій вони працювали, або через незадовільну оцінку їхньої роботи. Працівники можуть звільнятися за власним бажанням у разі зміни професійних інтересів або переїзду в інші регіони країни. Внаслідок перелічених обставин у національній економіці завжди існує певний відсоток осіб, які не мають роботи. Другою причиною безробіття є негнучкість заробітної плати. Інакше кажучи, зарплата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не врівноважені. Нерідко зарплата утримується на рівні, вищому за рівноважний, а її зниження нині практично неможливе. Саме тому, за гнучкої зарплати, встановленої на конкурентному ринку, фірми наймають усіх, хто хоче працювати за даного рівня заробітної плати. На малюнку показана кількість тих, кого фірми хочуть найняти за рівня зарплати Wе, відповідає.

2.3 Зв'язок рівня заробітної плати

Кількості тих, хто погоджується працювати за цього рівня зарплати, тобто попит на працю дорівнює її пропозиції. Частина працівників працювала б за вищу заробітну плату, а за даного рівня працювати не хоче. Добровільно не зайняті працівники віддають перевагу дозвіллю. Тобто на гнучкому ринку праці немає вимушеного безробіття. Отож вимушене безробіття породжується негнучкою заробітною платою. За надто високої зарплати існує більше кваліфікованих працівників, ніж робочих місць. Фірми можуть найняти менше працівників, ніж є бажаючих працювати за цю заробітну плату. За рівня заробітної плані W1 (вищого за рівноважний) кількість тих, кого фірми хочуть найняти працювати за такого рівня платні, -- W1В. Як наслідок, виникає безробіття. В економіці з фіксованою зарплатою може трапитися й протилежна ситуація. У разі надто низької платні (W2 на мал. 1) фірми не зможуть заповнити всіх вакансій. Отже, працівники є безробітними не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка відповідає їхній кваліфікації, а внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція праці перевищує попит на неї. Коли зарплата більша за її рівноважний рівень, а пропозиція робочої сили переважає попит на неї, то фірми, здавалось би, можуть знизити зарплату, яку вони виплачують. Однак, незважаючи на надлишок пропозиції на ринку праці, вони практично не можуть це зробити. У розвинутій економіці є дві основні причини негнучкості зарплати: дія законів про мінімальну зарплату і діяльність трудових спілок. Закони про мінімальну заробітну плату встановлюють ту мінімальну ставку оплати, нижче якої фірми не можуть платити своїм працівникам. Більшість працівників отримує вищу платню, для них ці закони не мають значення. Проте чимало економістів вважає, що для некваліфікованих працівників установлена мінімальна зарплата перевищує рівноважний рівень їхньої платні. Це зменшує попит на ці види праці. В усіх країнах навколо названих проблем точиться гостра політична боротьба. Прихильники вищого рівня мінімальної зарплати розглядають її як знаряддя підвищення доходів найбідніших верств населення. Хоча вони не заперечують того, що висока мінімальна зарплата може спричиняти безробіття серед окремих груп працівників, усе ж, на їхню думку, вона не є надмірною для виривання з бідності значних верств населення. Противники підвищення мінімальної зарплати стверджують, що це сприятиме зростанню безробіття і що даний вид допомоги не завжди отримують найнужніші. У багатьох розвинутих країнах частка найманих працівників, що є членами таких спілок, досить висока. Наприклад, у Швеції вона становить 84%, Данії -- 75%, Італії -- 47%, Німеччині -- 32%. Щоправда, у США лише 16% найманих працівників є членами трудових спілок. Зарплату членів трудової спілки визначає не рівновага попиту й пропозиції на ринку праці, а трудова угода між лідерами трудової спілки та адміністрацією, досягнута в ході переговорів між ними. У такій угоді рівень погодженої зарплати нерідко перевищує рівноважний, а фірми самостійно визначають потрібну їм кількість працівників. У результаті кількість зайнятих зменшується, а коефіцієнт працевлаштування знижується. Третьою причиною безробіття є недостатній сукупний попит, який виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Недостатній сукупний попит веде до того, що процес продажу ускладнюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують виробництво й звільняють частину працівників. Тому масштаби і рівень безробіття зростають.

Висновок

безробіття макроекономічний рівновага виробництво

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою. Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи. Перш за все наявність безробіття є свідченням не використання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції. По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції. Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем. Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою зовнішніх чинників. Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВВП від потенційного (природного) ВВП, що міг би бути створений. Зв'язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВВП відображений у законі Оукена. Існує два принципово відмінних трактування безробіття: неокласичне та кейнсіанське. Неокласичне, що є своєрідною конкретизацією класичного, пояснює безробіття жорсткістю зарплати, негнучкістю цін і хибністю економічних передбачень. Кейнсіанське трактування ґрунтується на ідеї недостатності сукупного попиту.

Список використаної літератури

1.Про зайнятість населення: Закон України // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 р. -- Київ: Істина, 1999.

2.Україна: аспекти праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. Київ, 2004. № 2, № 4

3. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці: підручник для вузів - Москва. ЮНИТИ, 1999.

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.; Четверта хвиля, 1997.

5.Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. - К., 2001.

6. Баликоев В.В. Общая экономическая теория - Новосибирск. 2000.

7. Барр Раймон. Политэкономия. - М., 2000.

8. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч.

9. Посібник. -- Київ Знання Прес, 2000.

10. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: Основи. 1998.

11. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., 2002.

12. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1996.

13. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії., Коломия -1998

14. Гальперин В., Гребенников П. та ін. Макроекономіка: Посібник. Економічна школа, 1994

15. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: переклад с англ. М.: Вид-во МДУ: ІНФРА-М, 1997.

16. Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний конспект.,Тернопіль-1996

17. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.,- Коломия-1999

18. Костюк В.Н. Макроекономіка: Курс лекцій. - М.: Центр, 1998

Размещено на Allbest.ru