Модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХарРІНАДУ

Кафедра управління персоналом та економіки праці

Модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні

О. В. Черв`якова,

аспірант,

Анотація

інноваційний регіональний ринок платоспроможний

Запропоновано модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні. Сформовані принципи та схеми формування регіональної інноваційної інфраструктури.

Аннотация

Предложена модель государственного регулирования деятельности инновационной инфраструктуры на региональном уровне. Сформулированы принципы и схемы формирования региональной инновационной инфраструктуры.

Annotation

The model of state regulation of activity of an innovative infrastructure at regional level is offered. Principles and schemes of formation of a regional innovative infrastructure are formulated.

У сучасній економіці домогтися відчутного й порівняно швидкого успіху в технологічному, а також соціально-економічному розвитку регіонів можна, як правило, лише шляхом забезпечення високої ринкової конкурентноздатності виробничого сектора регіональної економіки на основі його інноваційної, структурної й технологічної перебудови.

Постановка завдання

Сформувати принципи та схеми формування регіональної інноваційної інфраструктури. Визначити оптимальну модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні.

Результати

Отже, первісним завданням формування регіону з інноваційним розвитком є створення адекватного можливостям і потребам території інноваційної інфраструктури, що володіє ринковою конкурентноздатністю й можливостями подальшого саморозвитку.

Таким чином, модель регіональної інноваційної інфраструктури (РІІ), яка повинна складатися з наукових організацій, що забезпечують розробку сучасних технологій, промислових підприємств, здатних сприйняти ці технології й здійснити випуск конкурентноздатної продукції, і інфраструктури, що забезпечує процес кадровими, фінансовими, інформаційними й іншими ресурсами, а також роблять необхідні послуги при роботі на ринках.

РІІ може також формуватися на базі одного муніципального утворення. У цьому випадку ускладнюється керування такими територіями й потрібне прийняттям відповідних законодавчих актів на державному рівні.

Але незалежно від обраної схеми формування РІІ повинне виходити з наступних принципів:

- індивідуальний характер у рамках єдиної державної нормативної правової бази. Якщо буде потреба регіональним законодавством можуть бути прийняті спеціальні умови, характерні для кожної конкретної РІІ;

- державна підтримка функціонування РП, інвестиційні проекти й програми яких відповідають пріоритетам державної соціально-економічної й науково-технічної політики;

- переважне створення РІІ на базі науково-технологічних кластерів, що випускають конкурентноздатну продукцію, що користується попитом на внутрішньому й/або зовнішньому ринках;

- створення на базі РІІ нових інвестиційних механізмів розвитку промислового виробництва, зниження навантаження на бюджети всіх рівнів;

- розвиток з максимально можливим використанням наявних конкурентноздатних компонентів ресурсного, виробничого, наукового й інтелектуального потенціалів.

Безсумнівно, що багато компонентів потенціалу регіону необхідно створювати заново або значно модернізувати, однак чим більша частина наявного потенціалу буде використана (не на шкоду переходу до нового рівня конкурентноздатності), тим швидше будуть вирішуватися завдання інноваційного розвитку:

- вибір напрямків розвитку виходячи з максимально можливого використання наявних конкурентних переваг економіки регіону;

- облік переважаючих тенденцій технологічного розвитку.

Найбільш висока ефективність інноваційного розвитку регіону буде досягнута у випадку, якщо науково-виробничий комплекс, що формується, відповідає перспективному технологічному укладу, що, у свою чергу, взаємозалежний з технологічним укладом, раніше в значній мірі представленим в економіці регіону; облік вимог ринку.

Безумовним імперативом ефективного формування регіону з інноваційним розвитком є перебудова науково-виробничого комплексу території виходячи з потреб реального (хоча й прогнозованого на перспективу, але не гіпотетичного) ринку збуту продукції й реальних обсягів платоспроможного попиту.

- необхідний рівень розвитку інфраструктури регіону.

Важливе значення для ефективного функціонування науково-виробничого комплексу регіону має адекватне його потенціалу розвиток таких секторів інфраструктури, як транспортна мережа (автомобільні й залізниці, водні шляхи, повітряне сполучення), мережі телекомунікацій, сфера фінансових послуг, сфера інформаційних послуг.

Залучення необхідних фахівців у період (досить тривалий) інноваційної перебудови науково-виробничого комплексу буде стикатися з помітними труднощами, якщо не будуть забезпечені прийнятні темпи й рівень розвитку соціального сектора інфраструктури (житло, сфера обслуговування); розвиток територіальних інноваційних мереж.

Повнота й гармонічне сполучення необхідних елементів науково-виробничого комплексу при цілеспрямованій інформаційній, організаційній й економічній підтримці дозволяють домогтися інтенсивної мережної взаємодії учасників інноваційного процесу на території, що забезпечує відчутний синергетичний ефект інноваційної діяльності й служить важливим фактором подальшого саморозвитку науково-виробничого комплексу території. Реальне угруповання організацій-елементів науково-виробничого комплексу на основі взаємної зацікавленості - важливий індикатор успішного інноваційного розвитку території.

Формування РП може проходити за наступною схемою. Оскільки однієї із завдань РІІ є забезпечення всього інноваційного циклу, те одним з підходів до формування структури є створення науково-технологічних кластерів, орієнтованих на певний сегмент ринку, продукції і послуг (рис. 1.). Кластери можуть створюватися на базі промислових підприємств і наукових організацій, що поєднують свої ресурси для реалізації конкретних проектів по розробці й випуску високотехнологічної продукції. Таке об'єднання в сукупності із правильною маркетинговою політикою, дозволить забезпечити стабільність замовлень, залучити інвестиції, створити робочі місця.

Рис 1. Схема формування території інноваційного розвитку

Залежно від структури науково-технологічного й промислового потенціалу на території одного регіону можуть бути створені кілька кластерів, різної технологічної й промислової орієнтації.

Для забезпечення необхідної підтримки інноваційних процесів необхідна відповідна інфраструктура, що здійснювала б фінансовий, інформаційний, консалтинговий, маркетингову й інший види підтримки інноваційних проектів. Сукупність науково-технологічних кластерів й інноваційної інфраструктури створює умови для розвитку території, на якій вони розміщені.

При гаданій простоті практична реалізація пропонованої схеми утруднена рядом обставин.

Насамперед це стосується нормативного правового забезпечення. Існуюче законодавство не досить чітко регламентує питання формування єдиної державної науково-технічної політики, також стосовно до промисловості законодавство ще має потребу в досить тривалому проробленні.

Інша серйозна проблема - відсутність ефективних механізмів інвестування в наукомістку продукцію, нерозвиненість венчурного фінансування й т.д.

Основні напрямки діяльності РІІ повинні реалізовуватися в рамках спеціально розробленої програми, що забезпечує безумовний пріоритет розвитку тих напрямків, які зможуть забезпечити швидкий розвиток конкурентноздатних виробництв.

При підготовці програми на першому етапі необхідно провести ретельний аналіз соціально-економічного стану, у ході якого необхідно вивчити наступні питання.

1. Аналіз економічної ситуації регіону. Стратегічні цілі й сценарії розвитку РІІ.

2. Визначення пріоритетних напрямків науково-технологічного й промислового розвитку регіону.

3. Оцінка наявних ресурсів, включаючи можливі міри державної підтримки.

4. Визначення рівня конкурентноздатності випуску наукової й промислової продукції.

5. Аналіз стану інфраструктури інноваційної діяльності й перспективи її розвитку.

6. Шляхи реструктуризації науково-технологічного й промислового комплексу і його адаптації до ринкових умов.

7. Перспективи соціально-економічного розвитку й удосконалювання обслуговуючої інфраструктури.

Закордонна практика інноваційного розвитку територій показує, що максимальний успіх у рішенні цього завдання досягається при достатності вихідного науково-виробничого потенціалу в даному регіоні.

Науково-виробничий потенціал регіону повинен обов'язково містити критичну масу істотних елементів, на основі яких можна буде в розумний термін створити необхідні інноваційні ланцюжки й забезпечити реальний конкурентноздатний вихід на ринки нової високотехнологічної продукції.

У першу чергу такими елементами є виробничі структури (оскільки масштабне створення нових виробничих потужностей являє собою досить тривалий і капіталомісткий процес) і відповідні наукові організації.

Наявність всіх елементів перспективного (бажаного) господарського комплексу не вважається обов'язковим, оскільки їх можна створити в процесі розвитку регіону. Більше важливими є масштаб і рівень розвитку існуючих елементів, а також наявність у регіону реальних конкурентних переваг.

При цьому як конкурентні переваги господарського комплексу території можуть виступати не тільки сучасні виробничі потужності й дослідницький потенціал, але й географічне розташування території, наявні на ній природні ресурси, її кліматичні особливості, транспортні комунікації, об'єкти історії й культури, традиції здійснення будь-яких видів діяльності, освітній рівень населення регіону й т.д.; Важливим є наявність досить ємних ринків збуту існуючої й перспективної продукції господарського комплексу території.

Відсутність реальних ємних ринків збуту продукції неминуче приведе до стагнації розвитку виробничого комплексу території й, як слідство, до не досягнення основної мети її інноваційного розвитку.

Інноваційний розвиток інфраструктури регіону являє собою досить капіталомісткий процес, оскільки включає переоснащення існуючих і створення нових виробничих потужностей, масштабне розгортання виробниче орієнтованої науково-технологічний діяльності, інтенсивне розвиток як всієї інфраструктури, так й окремих її частин. Необхідно також ураховувати, що логіка успішного інноваційного розвитку території неминуче приведе до перебудови й розвитку не тільки базового для регіону науково-промислового комплексу, але й усього господарського комплексу регіону, що веде до збільшення потреби у фінансових коштах.

Формування регіону з інноваційним розвитком - це складний і довгостроковий процес, протягом якого повинна реалізовуватися політика державних і місцевих органів влади, відбита в нормативних правових документах і визначальній стратегії формування інноваційного розвитку регіону, стимулювання участі частки (у тому числі іноземного) капіталу в розвитку регіону й умови стимулювання, зобов'язання державних і місцевих органів влади по участі в інноваційному розвитку регіону.

Принципово важливим тут є та обставина, що для успішного досягнення своєї мети політика органів влади різних рівнів повинна бути орієнтована на активну взаємодію й співробітництво, як між собою, так і з підприємницьким (у тому числі виробничими й фінансовим), а також науковим секторами економіки регіону.

Основні етапи створення й розвитку РП:

- формування й законодавче закріплення державної політики підтримки регіонального інноваційного розвитку;

- розробка програм інноваційного розвитку конкретних територій;

- узгодження програми інноваційного розвитку регіону;

- реалізація програми інноваційного розвитку регіону з її поточним коректуванням.

Виходячи зі світового й українського досвіду інноваційного розвитку регіонів, з огляду на особливості економічної ситуації в Україні можна запропонувати наступні рекомендації з порядку формування державної політики стосовно РП.

Ключовим моментом формування державної політики підтримки інноваційного розвитку регіону є прийняття загального політичного рішення про здійснення такої підтримки перспективних територій. Нормативно-правове закріплення такого рішення може бути оформлене у вигляді указу Президента або постанови Уряду. Процес законодавчого закріплення цієї політики доцільно починати при наявності вже діючого урядового рішення.

Для формування й розвитку РІІ потрібна розробка нових юридичних норм і фінансових механізмів. У цьому випадку можливе прийняття спеціальних державних і регіональних законів, постанов уряду, реалізації федеральних цільових програм, спрямованих на розвиток регіонів і т.д.

Прийняття необхідних політичних рішень може бути мотивовано такими аргументами, як:

- радикальна зміна соціально-економічної ситуації в країні;

- початок реального здійснення процесу переходу країни на інноваційний шлях розвитку;

- концентрація обмежених коштів бюджету на пріоритетних напрямках розвитку, труднощі у визначенні пріоритетів для країни в цілому в її сучасному соціально-економічному стані й більшій вірогідності визначення пріоритетів розвитку для конкретної території;

- оптимальність механізму «регіон з інноваційною інфраструктурою» для консолідації розрізнених коштів державного, регіонального й місцевого бюджетів, приватних інвесторів, власних коштів підприємств на основі сполучення інтересів всіх сторін.

Державна підтримка РІІ являє собою комплекс заходів, що сприяють розвитку конкретної території, реалізованих на державному й регіональному рівнях. Основні положення державної політики підтримки інноваційної інфраструктури регіонів повинні відображати:

- мету, завдання й принципи державної політики;

- умови державної підтримки, у тому числі обов'язкові вимоги до програм розвитку регіональної інноваційної інфраструктури й окремих заходів цих програм;

- основні джерела прямої фінансової державної підтримки із вказівкою орієнтовних обсягів прямої державної підтримки.

Необхідно також мати встановлені орієнтири у вигляді лімітних цифр передбачуваної прямої фінансової державної підтримки:

- основні методи непрямої фінансової державної підтримки, у тому числі податкові пільги, пільгове кредитування, державні гарантії інвесторам;

- інші напрямки державної підтримки на розвиток інфраструктури, держзамовлення на НИОКР, створення або модернізація виробничих потужностей.

Крім того, повинні бути визначені базові державні міністерства й відомства, у компетенцію яких входить постійна підтримка інноваційного розвитку регіону, порядок узгодження й затвердження програм інноваційного розвитку регіону, порядок здійснення державними міністерствами й відомствами - замовниками (учасниками) програм інноваційного розвитку інфраструктури регіону - діяльності по реалізації затверджених програм, порядок координації цієї діяльності й звітності про її виконання.

Державні й місцеві органи влади беруть участь у формуванні РІІ шляхом надання як прямої, так і непрямої фінансової підтримки такого формування, а також шляхом розвитку інфраструктури території.

Найпоширенішою формою прямої державної фінансової підтримки є державні програми розвитку регіонів. Звичайно подібні програми спрямовані на перетворення (необов'язково на інтенсивній інноваційній основі) економіки депресивних регіонів, а підтримка формування деяких регіонів інноваційного розвитку є важливою складовою частиною таких програм при прийнятті на державному рівні відповідного політичного рішення. Місцеві органи влади беруть участь у фінансуванні програм залежно від своїх можливостей.

Інша важлива форма прямої державної фінансової підтримки формування РІІ -- це державні науково-технічні програми. У рамках таких програм фінансуються наукові дослідження, що сприяють підвищенню технологічного рівня виробничого комплексу регіону. Необхідно відзначити, що виконавцями досліджень і відповідно одержувачами фінансових коштів є не тільки організації, розташовані на території регіону, але й організації (як правило, державні наукові установи й вищі навчальні заклади) з іншим місцем розташування; при цьому умови участі в програмі передбачають ту або іншу форму передачі (під контролем уповноваженого органа державної влади) результатів виконаних досліджень зацікавленим організаціям, розташованим на території даного регіону.

Як механізми непрямої фінансової підтримки можна запропонувати стимулювання припливу інвестицій для формування РІІ. При цьому держава забезпечує надання (у певних випадку - під часткову державну гарантію) банками або спеціальними фондами довгострокових кредитів під низькі відсотки компаніям або окремим підприємцям, що починають або розширюють свою діяльність на території інноваційного розвитку. Місцеві органи влади також сприяють збільшенню пропозиції пільгових фінансових ресурсів, однак у депресивних регіонах їхньої можливості значно обмежені.

Крім пільгового кредитування повсюдно використається й така форма непрямої фінансової підтримки, як пільгове оподатковування (надання пільг по сплаті податків). Необхідно відзначити, що надання такої підтримки з боку держави звичайно обумовлюється досить істотним розміром податкових пільг, надаваних місцевою владою.

За рубежем місцеві влади широко використають таку форму непрямої фінансової підтримки, як установлення низької ціни на землю (або орендної плати за землю) під будівництво об'єктів у рамках програми інноваційного розвитку інфраструктури регіону, установлення знижених тарифів і ставок орендної плати за використання інших місцевих ресурсів.

До сфери відповідальності держави в області створення й розвитку РІІ насамперед ставиться інфраструктура транспорту, що має національне значення (магістральні залізні й автомобільні дороги, великі морські порти й аеропорти), а також надання території можливості виходу на магістральні (у тому числі глобальні) телекомунікаційні системи зв'язку й інформаційного обміну. Завданням місцевих органів влади є створення й розвиток транспортної інфраструктури території (місцеві автомобільні дороги, річкові порти, місцеві аеропорти), територіальної інфраструктури телекомунікації, розвиток соціального сектора інфраструктури (житло, сфера обслуговування), залучення на територію або стимулювання створення й розвитку на території сервісних організацій (виробничих, фінансових, інформаційних й ін.).

Особлива увага з боку регіональних органів влади повинне бути приділене інформаційному, організаційному й економічному сприянню створення й активного функціонування в регіоні різних галузевих і міжгалузевих асоціацій виробничих (наукових і виробничих) організацій, що є необхідним інструментом коректування й узгодження реалізованої політики розвитку, швидкого поширення інноваційних досягнень по всій економіці регіону, формування на території ефективних інноваційних мереж.

У цей час держава не має досить ясну стратегію розвитку країни (у тому числі її окремих регіонів), а також не забезпечена необхідними фінансовими ресурсами, щоб розробити програми інноваційного розвитку конкретних територій. Таким чином, Президентові й Уряду доцільно підтримувати програми регіонального розвитку, а не виступати їхнім ініціатором. Разом з тим та ж обмеженість державних бюджетних коштів вимагають певної впевненості в достатнім просуванні інноваційного розвитку регіону у випадку асигнування державних коштів на ці цілі. Отже, ініціатива створення РІІ повинна виходити від регіонів (при координації й підтримці регіональних органів управління), що володіють достовірною інформацією про реальну соціально-економічну ситуацію й перспективи розвитку даного регіону. Необхідно також, щоб у процесі розробки програма була погоджена не тільки з муніципальними й регіональними органами влади, але й з усіма зацікавленими учасниками (підприємствами, інвесторами, науковими установами й т.д.).

Програма інноваційного розвитку РП повинна містити два принципово необхідних блоки - стратегію інноваційного розвитку регіону й перелік проектів (заходів) програми.

Стратегія інноваційного розвитку РП повинна мати наступний зразковий зміст:

- чітке визначення території, на інтенсивний інноваційний розвиток якої спрямована програма;

- характеристика території (відомості про географічне положення, кліматичні особливості, демографічний стан, природні ресурси, соціально-економічний стан, господарсько-економічний комплекс (включаючи виробничий потенціал, убудованість у господарські зв'язки, наявні ринки збуту);

- науковий потенціал (включаючи проблемно-тематичну орієнтацію й організаційно-економічні зв'язки з господарським комплексом території);

- характеристика й оцінка конкурентних переваг регіону (її економічного комплексу) і перспективних ринків збуту;

- властиво стратегія розвитку регіону, що опирається на наявний науково-виробничий і ресурсний потенціал, реальні конкурентні переваги регіону, і орієнтована на освоєння перспективних ринків.

Важливим елементом стратегії є розвиток і зміцнення науково-виробничої взаємодії в регіоні (включаючи диверсифікованість наукового потенціалу) з метою створення умов для саморозвитку РІІ;

- фінансово-економічне забезпечення (відомості про джерела й розміри інвестованих коштів, у тому числі власних коштах підприємств, коштах інвесторів, інших приваблюваних коштах, коштах місцевого й регіонального бюджетів, потреби в залученні коштів державного бюджету, а також відомості про види й масштаби непрямої фінансової підтримки, що передбачає місцевими й регіональними органами влади). При цьому необхідно, щоб розроблювачі програми мали орієнтир у вигляді сформульованого державною політикою принципу додатковості державної підтримки стосовно інших джерел інвестування або фінансування. Фінансування НИОКР у повному розмірі з державного бюджету (коштів державних міністерств і відомств) доцільно здійснювати тільки для проектів, результати яких можуть бути ефективно використані на території інших регіонів (наприклад, НИОКР по ресурсо- і енергозбереженню, НИОКР в області житлово-комунального господарства, НИОКР екологічної спрямованості й т.п.). Пропозиції по фінансуванню (інвестуванню) з коштів державного бюджету, не підкріплені переважаючими частками інвестиціями, повинні супроводжуватися переконливими доказами необхідності або доцільності таких фінансових вкладень, наприклад, доказами наявності реальних ринків збуту нової продукції й високої (прямій або опосередкованої) окупності цих вкладень.

Аналогічно умовою надання державної непрямої фінансової підтримки повинне бути надання відповідної підтримки місцевими й регіональними органами влади.

Також треба поліпшати механізми інвестиційного клімату на території регіону й залучення додаткових інвестицій;

- поширення технологій (відомості про механізми, за допомогою яких буде забезпечене більше широке й ефективне поширення технологій, створюваних або освоюваних у процесі розвитку РІІ, серед інших підприємств цього регіону).

Виходячи зі світового досвіду, було б доцільно надавати державну підтримку в першу чергу створенню й освоєнню технологій, необхідних або корисних цілим групам підприємств регіону (критерієм може бути їхньої участі на паях у фінансуванні такого створення або освоєння), у тому числі групам малих і середніх підприємств, представленим своєю асоціацією в якості одного зі споживачів відповідного проекту програми. Безсумнівно, реалізація даного підходу припускає наявність програми зобов'язань, що передбачають умовами, одержувачів державної підтримки по безперешкодному поширенню відповідних технологій на заздалегідь установлених умовах.

Висновки

Підсумуючи перелік проектів (заходів) програм розвитку моделі РІІ треба зазначити, що він повинен повною мірою відповідати зазначеній стратегії розвитку регіону й відображати конкретні шляхи реалізації.

Український досвід формування й розвитку моделі РІІ в умовах ринкової економіки порівняно невеликий, але разом з тим він корисний у методичному плані, оскільки виявляє проблеми й помилки подібного формування.

Література

1. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності: Зб. законодавчих актів. За станом 1 березня 2005 р. / Упопяд. Г.О Андрощук, М.В. Гаман; Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К. Парлам. вид-во, 2005. - 136 с.

2. Глазьев С.Ю., Львов Д.С., Фетисов Г.Г. Зволюция технико-зкономических систем: возможности и принципи централизованного регулирования. - М.: Наука, 2002. - 208 с.

3. Инновационная стратегия украинских реформ / А.С. Гальчинский, В.М.Гаец, А.К. Кинах, В.П. Семиноженко. - К.: Знання Украины, 2007. - 336 с.

4. Кондратьев Н.Д. Проблеми зкономической динамики. - М.: Зкономика, 1989.

5. Яременко Ю.В. Структурнне изменения в социалистической зкономике. - М.: Мисль, 1981.

6. Червонев Д.М., Нейкова Л.И. Менеджмент инновационно-инвестиционного развития предприятий Украины. - К.: Вид-во «Знання», КОО, 1999.- 514 с.

Размещено на Allbest.ru