Проведення ефективної політики зайнятості в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Академія муніципального управління

Проведення ефективної політики зайнятості в Україні

Н.О. Гаман,

здобувач

Анотація

Досліджено структурні елементи системи зайнятості населення. Визначено її сутність, функції, види і форми, а також показники рівня ефективності політики зайнятості в Україні.

Annotation. The structural elements of the system of employment of population are explored. Its essence, functions, prospects and forms, and also indexes of level of efficiency of policy of employment, is certain in Ukraine.

Ключові слова. Безробіття, показники, політика зайнятості, рівень ефективності, соціальна сутність, функція.

Вступ

Соціально-економічна сутність зайнятості знаходить своє відображення в Законі України «Про зайнятість населення», а саме: «Зайнятість населення - це є суспільно-корисна діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі» [6].

Що стосується дослідження зайнятості з боку авторів з країн далекого зарубіжжя, то їх характерною ознакою є розгляд окремих компонентів, а не цілісного функціонування системи. Зарубіжні економісти уникають визначень зайнятості, її форм, особливостей функціонування на різних рівнях. Але потрібно відмітити, що визначення категорії «зайнятість» все ж таки пропонуються деякими економічними словниками і, на відміну від українських, їх автори в переважній більшості наголошують на отриманні доходу, як основній характеристиці зайнятості, уникаючи її соціальної сутності: «зайнятість - будь-який вид виконання роботи або надання послуги в обмін на компенсацію» [9].

Аналіз останніх наукових досліджень

Дослідженню механізму регулювання зайнятості населення в сучасних умовах присвятили свої праці такі відомі вітчизняні вчені, як Л.І. Антошкіна, А.Є. Ачкасов, А.В. Базилюк, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, В.С. Васильченко, О.А. Грішнова, Т.А. Заяць, С.М. Злупко, А.М. Колот, Ю.М. Краснов, О.М. Кузнєцова, В.М. Лич, Е.М. Лібанова, О.Ф. Новикова, О.Ю. Рудченко та ін.

Постановка завдання

- дослідити структурні елементи системи зайнятості населення;

- визначити її сутність, функції, види і форми, а також показники рівня ефективності політики зайнятості в Україні.

Результати

Незважаючи на відповідні акценти щодо необхідності вдосконалення системи зайнятості, західні економісти більше зосереджують свої дослідження на проблемах зменшення безробіття, ніж на проблемах зайнятості. Безробіття розглядають у тісному зв'язку з процесами макроекономічної динаміки, проблемами ділового циклу, економічного зростання, добробуту населення. Це, безумовно, цінні теоретичні надбання, які є базою при проведенні практичної політики.

Таким чином, узагальнивши визначення поняття «зайнятість» в наукових працях різних вчених, слід зазначати, що на сучасному етапі розвитку національної економіки економічна сутність зайнятості визначається як система соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці за допомогою купівлі-продажу робочої сили або іншим шляхом з метою отримання доходу, й виконують функції, пов'язані з розширеним відтворенням робочої сили.

Із зазначених трактувань зайнятості випливають функції, які реалізує політика зайнятості: економічна і соціальна. Економічною функцією зайнятості є забезпечення працівників економічно доцільними робочими місцями з метою створення матеріального і духовного багатства суспільства. Економічно доцільним робочим місцем є фізичне робоче місце, яке дає змогу працівнику реалізувати свій інтерес, досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який дає можливість нормально жити і розвиватися працівникові і його сім'ї. Такі робочі місця повинні заповнюватися підготовленою робочою силою. Найкращих результатів можна досягти лише тоді, коли професійно-кваліфікаційна структура робочої сили буде відповідати структурі робочих місць, які створюються з врахуванням науково-технічного прогресу. Економічно-доцільні робочі місця повинні бути суспільно корисними, тоді вони будуть вважатися продуктивними.

Таким чином, економічна функція зайнятості полягає у створенні передумов для задоволення особистих і суспільних потреб. Реалізація економічної функції залежить від можливостей суспільства, держави створювати економічно доцільні робочі місця, від повноти зайнятості працездатного населення на робочих місцях і ефективності використання як робочих місць, так і робочої сили.

Соціальна функція зайнятості показує залежність всестороннього розвитку людини від зайнятості. Разом з тим, вона розкриває обернений зв'язок, який полягає в тому, що сама зайнятість орієнтована не лише на досягнення економічних і політичних задач, але й на розвиток самої людини, як цілі життєдіяльності суспільства. Праця є джерелом матеріального і духовного багатства, соціального прогресу і розвитку людини. Послаблення трудової мотивації, зареєстроване соціологами в 90-х роках, негативно позначалося на розвитку виробництва, людини і всього суспільства в цілому. Таким чином, соціальна функція зайнятості полягає в тому, що зайнятість сприяє розвитку людини і суспільства, і навпаки, відсутність зайнятості гальмує їх розвиток.

Важливо відмітити, що на сучасному етапі досліджень проблем зайнятості, зайнятість вже не зводиться лише до відсутності безробітних. В наукових працях значна увага приділяється таким проблемам використання трудового потенціалу на макрорівні, як: формування його економічної активності, трудова мотивація, галузеві і професійні структури, перерозподіл робочої сили між галузями і видами діяльності [1, с. 58; 3, с. 69].

Аналіз сутності зайнятості неможливий без уточнення її основного змісту, обгрунтування її кількісних і якісних характеристик у контексті з іншими макроекономічними складовими економічного зростання, для чого в економічній літературі введено поняття повної, продуктивної, раціональної, ефективної та соціально-корисної зайнятості. Визначення їхньої сутності та факторів впливу дозволить конкретизувати елементи механізму регулювання зайнятості та ринку праці.

Повна зайнятість є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, однак сама собою ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів. Тому постає необхідність введення такого поняття, як продуктивна зайнятість. Існують різні погляди на сутність продуктивної зайнятості. Так в економічній енциклопедії визначено, що продуктивною зайнятістю є «участь працездатного населення у виробництві товарів і послуг, яка є джерелом доходу у вигляді заробітної плати й підкріплюється робочим місцем» [4,с. 121]. Таке визначення, на нашу думку, є спрощеним, так як не враховує такі показники, як продуктивність праці, дохід робітника на рівні розширеного відтворення робочої сили. Автор дотримується трактування продуктивної зайнятості Г.Т. Завіновською, яке вважається найбільш вдалим. Невід'ємною характеристикою продуктивної зайнятості є «перевищення економічної вигоди, отриманої в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника - отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили» [5, с. 40].

Раціональна зайнятість - це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства. Рівень раціональної зайнятості - гіпотетична величина, яка вимагає наукового обґрунтування і для кожного етапу економічного розвитку має визначену оптимальну величину, вище і нижче якої ступінь раціональності знижується [5, с. 152; 7, с. 156]

Повна зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, вважається ефективною зайнятістю. Ефективна зайнятість є складним поняттям і передбачає використання персоналу з мінімальними втратами робочого часу, коли досягається найбільший економічний результат. Якщо раціональну зайнятість потрібно оптимізувати, то ефективну - максимізувати. Ефективна зайнятість пов'язана із переміщенням працівників в інноваційні типи виробництв, в галузі з високим рівнем продуктивності праці, в більш соціально-орієнтовані сфери економіки.

Зважаючи на те, що ступінь ефективності зайнятості є важливим індикатором досконалості механізму її регулювання, важливим, на нашу думку, є визначення системи показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. В вітчизняній економічній теорії і практиці ця система включає такі групи показників [5, с. 137].

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості життя. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Структура розподілу працівників за галузями економіки являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, тобто характеризує раціональну зайнятість і має самостійне значення.

3. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.

4. Норма безробіття, її співвідношення з природним рівнем безробіття. Цей показник широко використовується в західних країнах для аналізу ефективності зайнятості. Це стало можливим після наукового обгрунтування природного рівня безробіття, відхилення від якого показує, що робоча сила використовується неефективно і економіка має втрати через інфляцію або недовиробництво ВВП.

5. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві. Цей показник пов'язаний з динамікою працездатного населення залежно від змін демографічних і соціально-економічних факторів. Він розраховується як відношення чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення.

Міжнародна організація праці аналізує зайнятість в країнах на основі таких груп показників як [8, c. 4-11]:

1) частка робочої сили (зайнятих і безробітних) в загальній чисельності населення працездатного віку;

2) рівень зайнятості працездатного населення;

3) статус зайнятих; ця група показників характеризує долю основних категорій зайнятих в загальній чисельності зайнятих: найманих працівників, самозайнятих і членів сім'ї, які допомагають у роботі;

4) структура зайнятості за галузями економіки, показує долю зайнятих в сільському господарстві, промисловості та сфері послуг;

5) кількість частково зайнятих;

6) показники, які оцінюють час роботи: перший розраховується як кількість зайнятих, які працюють скорочений робочий тиждень (менше 20 годин); другий - кількість зайнятих, які працюють надмірний робочий тиждень (більше 40 годин); третій - середня кількість годин на одного зайнятого за рік;

7) рівень зайнятості в неформальному секторі;

8) рівень безробіття;

9) рівень молодіжного безробіття розраховується на основі 4-х показників: рівень молодіжного безробіття; частка молодіжного безробіття в «дорослому» безробітті; частка молодіжного безробіття в загальному безробітті; частка молодіжного безробіття в загальній чисельності молоді (від 15 до 24 років);

10) довгострокове безробіття;

11) структура безробіття за рівнем освіти безробітних;

12) рівень неповної зайнятості;

13) рівень неактивності, визначається як чисельність населення, віком від 25 до 54 років, яка не працює і не шукає роботу;

14) рівень освіти та неграмостності;

15) інші показники, які характеризують рівень заробітної плати, доходів, бідності, продуктивність праці та ін.

Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і соціальне значення, у зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економічної політики держави. В зв'язку з цим деякі вчені виділяють такий вид зайнятості, як соціально-корисна зайнятість. Так, А.Рофе зазначає, що соціально-корисна зайнятість визначається кількістю людей не тільки зайнятих в суспільному виробництві, на військовій службі, альтернативній громадянській службі, службі в органах внутрішніх справ, але й тих, хто навчається на денному відділенні, зайнятих веденням домашнього господарства, наглядом за дітьми та хворими родичами [7, с.156].

Для аналізу внутрішньої структури зайнятості важливими є класифікація її форм і видів. Провівши дослідження наукових праць деяких вітчизняних і зарубіжних вчених [2, с. 105; 5, с. 114], ми дійшли висновку, що види і форми зайнятості можна об'єднати за двома критеріями:

І. За соціально-економічним критерієм враховують:

? характер діяльності (робота в організаціях різних форм власності і господарювання; робота за кордоном і на спільних підприємствах; служба в армії, навчання в денних навчальних закладах; ведення домашнього господарства; індивідуальна трудова діяльність; виховання дітей у сім'ї; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством);

? соціальну належність (робітники; професіонали, фахівці, технічні службовці; керівники; фермери; підприємці);

? статево-вікову ознаку (зайнятість жінок, молоді, дітей, пенсіонерів);

? галузеву належність (зайнятість у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях);

? територіальну належність (в окремих регіонах; в економічних районах);

? рівень урбанізації (у міській місцевості; у сільській місцевості);

? форми власності (зайнятість на підприємстві державної, приватної, змішаної форми власності);

ІІ. За організаційно-економічним критерієм:

? використання робочого часу (повна; неповна; явна неповна; прихована неповна; часткова);

? статус (первинна; вторинна);

? стабільність трудової діяльності (постійна; тимчасова);

? форму правового регулювання (легальна; нелегальна).

Останній вид зайнятості - нелегальна зайнятість - набув значного поширення в Україні ХХІ століття. Зазначимо, що хоча однозначно і чітко поняття «нелегальна зайнятість» не визначено, основні ознаки цього поняття простежуються: відсутність реєстрації, приховування прибутків (тіньова зайнятість); заборонена законодавством країни діяльність (кримінальна зайнятість).

Нелегальна зайнятість може мати такі форми:

? випадкова нелегальна зайнятість, яка виникає через відсутність офіційної регламентації даного виду економічної діяльності;

? постійна нелегальна зайнятість - спричинена неможливістю діяльності господарюючого суб'єкта без тіньової економічної діяльності;

? періодична нелегальна зайнятість виникає на певний проміжок часу при появі тимчасової роботи в неформальному секторі економіки;

? ініціативна нелегальна зайнятість спрямована на отримання надприбутків і припускає зайнятість нелегальною, інколи кримінальною діяльністю на добровільній основі з ініціативи зайнятого.

Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, так у країнах ЄС 1/3 робочої сили охоплено гнучкою зайнятістю [3, с. 250]. Гнучка зайнятість призначена оптимізувати кількість робочого часу, час початку і закінчення робочого дня, створити гнучкі робочі місця. Причини розробки цієї концепції пов'язані з необхідністю вирішення проблеми безробіття, пошуку нових джерел робочої сили і оптимізації її використання, що актуально для країн, де відбувається процес старіння населення (зокрема для України).

Гнучкими формами зайнятості вважають:

? зайнятість, пов'язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомагаючі члени сім'ї);

? зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);

? зайнятість за нестандартними організаційними формами (нестандартний робочий день, строкові контракти);

? зайнятість за нестандартним режимом робочого часу (неповний робочий час, скорочений робочий тиждень, сезонна робота).

Для гнучкої зайнятості, на нашу думку, найбільше підходять дві категорії населення: заміжні жінки, віком, як правило, 40-49 років, які не працюють (в розвинутих країнах працюють 55-57% жінок такого віку); люди похилого віку 55-64 років (в середньому зайнято 43-45%). Для таких людей гнучка зайнятість - найзручніша форма зайнятості.

Гнучкі форми зайнятості характеризуються низкою переваг на макроекономічному і мікроекономічному рівнях. На мікрорівні роботодавці швидше реагують на кон'юнктурні зміни ринків товарів і послуг, змінюють режим роботи підприємств і компаній без впровадження понаднормових робіт. На макрорівні такі форми зайнятості дозволяють роботодавцям ефективніше управляти персонолом, зокрема в період економічних криз і спадів використання праці тимчасово зайнятих, або тих, хто працює скорочений робочий тиждень, дозволяє компанії пережити економічні проблеми без скорочення числа зайнятих.

Як вже зазначалося вище, формування ринку праці знаходиться в центрі економічних і соціальних подій. Але ринок праці самостійно не може вирішити проблеми зайнятості, які несуть в собі потенційну можливість соціальної нестабільності і конфліктів, гальмування економічного оздоровлення країни. З цією метою необхідна активна політика держави. В сучасних умовах необхідність регулювання зайнятості в Україні зумовлена наявністю таких проблем:

? високий рівень прихованого та часткового безробіття;

? висока тривалість безробіття, перехід його у хронічну форму;

? значний кількісний і якісний дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці;

? поглиблення проблем на локальних ринках праці - посилення міжрегіональної і внутрішньорегіональної диференціації рівнів безробіття;

? загострення проблем зайнятості менш конкурентоспроможних груп населення, зокрема молоді, жінок, інвалідів;

? підвищення рівня бідності населення внаслідок довготривалого безробіття;

? брак коштів Фонду сприяння зайнятості населення;

? підвищення рівня соціальної напруги у суспільстві.

Зазначені проблеми потребують комплексного підходу щодо їх вирішення, визначення конкретних інструментів їх нейтралізації і створення відповідних економічних, організаційних і правових засад регулювання зайнятості. Для досягнення зазначеної мети державна політика зайнятості повинна бути спрямована на ліквідацію цих негативних тенденцій, які пов'язані з:

? надзвичайно повільним зростанням обсягів виробництва, що гальмує зростання сукупного попиту на робочу силу;

? недостатньою інвестиційною активністю як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів, що також створює передумови для зниження попиту на робочу силу;

? негативними наслідками структурних зрушень в економіці, пов'язаних з зростанням безробіття структурного характеру;

? несприятливими умовами для розвитку малого і середнього бізнесу, що стримує розвиток самозайнятості населення.

Зростання напруження на ринку праці України призводить до необхідності проведення обґрунтованої послідовної політики зайнятості. Державна політика зайнятості населення повинна передбачати систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю. З цією метою держава використовує активні і пасивні заходи регулювання. зайнятість політика попит робочий

Реалізація пасивної політики зайнятості передбачає підтримку високого попиту на робочу силу в комбінації з контролем заробітної плати і цін. Вона сприяє формуванню державного патерналізму, в умовах якого держава бере на себе відповідальність за дії найманих робітників і роботодавців на ринку трудових ресурсів. В цих умовах працівникам надаються гарантії у збереженні робочого місця, виплаті заробітної плати і допомоги тощо. Роботодавцям гарантуються попит на запланований обсяг продукції, надання сировини та матеріалів, стабільні ціни й цільове фінансування.

Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належать: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Основним недоліком такої політики є розвиток пасивності і обмеження стимулів до особистої активності суб'єктів зайнятості, тому зазвичай країни поєднують пасивні заходи з активними.

Висновки

Таким чином, дослідивши структурні елементи системи зайнятості населення, визначивши її сутність, функції, види і форми, а також показники рівня ефективності, можна стверджувати, що кожний із них, взятий окремо від системи, не може характеризувати зайнятість в цілому, але відіграє в ній певну роль. Ситуація, що склалася на ринку праці України потребує проведення ефективної обґрунтованої політики зайнятості, як по відношенню до окремих її елементів, так і до системи в цілому, яка б базувалася на комплексному використанні ринкових та державних регуляторів.

Література

1. Ачкасов А. Є. Стратегія регулювання зайнятості населення України. Теорія і практика / А. Є. Ачкасов. - Житомир, 2002. - 512 с.

2. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості / В. С. Васильченко. - К.: КНЕУ, 2003. - 252 с.

3. Грішнова О. А. Економікапраці та соціально-трудовівідносини: підруч. / О. А. Грішнова. - К.: Знання, 2004. - 536 с.

4. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. / [ред. С. В. Мочерний]. - Л.: Світ, 2005- Т.1: А - Н. - 616 с.

5. Завіновська Г. Т. Економіка праці: навч. посібник / Г. Т. Завіновська. - К.: КНЕУ, 2003. - 299 с.

6. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII із змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=803-12.

7. Рофе А. И. Рынок труда: [учебник для студ., обучающихся по спец. 060200-Экономика труда и др. экон. спец.] / А. И. Рофе. - М.: МИК, 2003. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru