Відтворення робочої сили в умовах формування економіки знань у постіндустріальному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Відтворення робочої сили в умовах формування економіки знань у постіндустріальному суспільстві

В.Л. Міненко

Здійснено аналіз категорії "робоча сила" в контексті переходу від індустріального до постіндустріального суспільства; визначено особливості відтворення робочої сили в умовах формування економіки знань; встановлено рівень формування людського капіталу в Україні та здійснено його зіставлення з більш розвиненими країнами; запропоновано заходи зі сприяння розширеному відтворенню робочої сили у вітчизняній економіці як чинник розвитку економіки знань. робочий сила людський капітал

Ключові слова: робоча сила, економіка знань, постіндустріальне суспільство, відтворення робочої сили, людський капітал.

This article presents the analysis of the category of workforce in the context of transition from industrial to post-industrial society. It defined the features of reproduction of workforce in the emerging knowledge economy; it determined the level of human capital formation in Ukraine and compared it with that in more developed countries. The article proposes measures to facilitate the expanded reproduction of workforce in the national economy as a factor of the development of the knowledge economy.

Keywords: labor, knowledge economy, post-industrial society, reproduction of the workforce, human capital.

Актуальність проблеми

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, від економіки промислового капіталу до економіки знань є іманентним на нинішньому етапі суспільно-економічного розвитку глобальної економіки. За таких умов ключовим фактором виробництва стає людина - носій унікальних здібностей, які повинні бути спрямовані на розбудову інноваційної моделі економіки. Вона має базуватися на глибоких знаннях як необхідній умові розвитку постіндустріального суспільства. Таке усвідомлення вирішальної ролі людини у формуванні новітньої економічної системи пов'язане з тим, що професійні навички, рівень освіти, здатність освоювати нові досягнення визначають конкурентоспроможність на всіх рівнях - від підприємства до національної економіки. У цьому контексті розширене відтворення робочої сили є важливим чинником забезпечення сталого розвитку суспільного виробництва в його постіндустріальному вимірі.

В Україні, яка останнім часом активно долучається до процесів інтеграції з європейським та світовим співтовариством, актуалізується необхідність посилення уваги до розвитку робочої сили та забезпечення її розширеного відтворення, а отже й потреба у фундаментальних та теоретико-прикладних дослідженнях цих процесів. Причому забезпечення такого відтворення повинне здійснюватися попри масштабну господарську та суспільно-політичну кризу, що знаходить прояв, зокрема, у зростанні рівня та тривалості безробіття, а також вимушеної неповної зайнятості. У цих умовах розвиток робочої сили й національного ринку праці стає однією з найгостріших соціально-економічних проблем.

Мета статті полягає у визначенні особливостей відтворення робочої сили як ключового фактора зростання економіки знань та розвитку постіндустріального суспільства, а також обґрунтуванні на цій основі рекомендацій щодо сприяння її розширеному відтворенню в сучасних умовах трансформаційних перетворень вітчизняної економіки.

Аналіз останніх публікацій. Проблемам відтворення робочої сили присвячено багато праць зарубіжних учених: Г. Беккера, Л. Вальраса, Дж. Кейнса, В. Петті, М. Портера, Ж. Сея, Г. Сіджвіка, Г. Скударя, А. Сміта, Ф. Тейлора, М. Трейсі, Т. Шульца, К. Маркса, Дж. Мілля, Д. Рікардо, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, Л. Абалкіна, Іноземцева та ін. Питання функціонування постінду- стріального суспільства й економіки знань відображені у працях Т. Веблена, К. Кларка, Д. Белла, Дж. Гелбрейта, П. Друкера та ін.

Серед вітчизняних науковців проблемам економічної природи найманої праці, особливостям її розвитку в умовах формування інформаційного суспільства та економічних перетворень приділяли увагу С. Бандур, І. Гнибіденко, О. Грішнова, А. Гриценко, Т. Заяць, П. Єщенко, А. Колот, Е. Лібанова, Л. Лісогор, Ю. Маршавін, П. Саблук, Тютюнникова та ін. Незважаючи на значні напрацювання в цій сфері, деякі аспекти, пов'язані з механізмом відтворення робочої сили та забезпеченням його розширеного характеру в постіндустріальній економіці, залишаються недостатньо розробленими.

Виклад основного матеріалу

Уперше поняття "відтворення робочої сили" застосував Д. Рікардо, який при тлумаченні сутності витрат на відтворення робочої сили включав до них затрати на освіту, наголошуючи на залежності розміру заробітної плати від різного рівня витрат на освіту й навчання, ступеня розвитку особистих здібностей до праці. В освіті він вбачав важливий фактор розвитку устрою суспільства, засіб уникнення однобічної спеціалізації працівника тощо [4, с. 93]. Усебічний же аналіз категорії "робоча сила" вперше був проведений К. Марксом. З точки зору марксистської теорії, під робочою силою або здатністю до праці розуміють "сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які використовуються нею щоразу, коли вона виробляє певні споживчі вартості" [8, с. 307].

Загальновідомо, що вартість будь-якого товару - у тому числі й робочої сили - визначається витратами суспільно необхідної праці для його виготовлення, тож, щоб сформувати здатність людини до праці і постійно її підтримувати, необхідно задовольняти численні потреби людини (фізіологічні, інтелектуальні, суспільні, культурні тощо). Споживання відповідних благ (товарів та послуг) забезпечує необхідний для суспільства рівень відтворення робочої сили. Окрім цього, відтворення робочої сили в умовах економіки знань потребує все більших витрат на освіту, яка за підвищених вимог до працівника є тривалішою, складнішою і, відповідно, - дорожчою.

Оскільки категорії "робоча сила" та "людський капітал" є невіддільними, то процеси відтворення робочої сили й механізми інвестування в людський капітал є взаємопов'язаними й потребують спільного аналізу. Відомий західний дослідник Г. Беккер сформулював ідею про те, що людський капітал - це запас знань і навичок, формування яких у кожної людини забезпечується освітою, нагромадженням досвіду. На його думку, аналіз людського капіталу міг би допомогти при поясненні багатьох закономірностей ринку й економіки загалом. Наріжним каменем дослідження Г. Беккера стала теза про те, що батьки, оплачуючи освіту і виховання дітей, поводяться раціонально: вони очікують на віддачу в старості. При цьому вигоду має також і суспільство, оскільки інвестиції в людину збільшують продуктивність праці, підвищують якість товарів та послуг, сприяють економічному розвитку загалом [2, с. 56-57]. Таким чином, чим більше готується висококваліфікованих кадрів, тим ширшими є можливості зі створення інноваційних продуктів, розширення інноваційного сектору і переходу господарства країни на постін- дустріальну стадію розвитку.

Варто пам'ятати, що робоча сила невіддільна від самої людини, працездатний вік якої обмежений у часі. Однак неперервність суспільного виробництва постійно потребує наявності необхідного рівня розвитку робочої сили і саме тому - постійного її відтворення. А оскільки цей процес відбувається також у межах сім'ї як соціального осередку, то у вартість робочої сили має входити і вартість тих благ і послуг, які необхідні для існування сім'ї працівника і для підготовки підростаючих членів його родини. Отже, поняття "вартість робочої сили" охоплює і вартість витрат на забезпечення самого працівника, утримання сім'ї, виховання дітей, їх навчання й розвиток.

Відтворення робочої сили передбачає споживання певної кількості матеріальних благ і послуг, які мають певну вартість. Витрати на відтворення робочої сили здійснюються нерівномірно протягом року: деякі товари чи послуги працівник та його родина споживають щоденно, а деякі - раз у місяць, квартал чи рік.

Слід зауважити, що вартість робочої сили як товару змінюється залежно від зміни витрат для її відтворення, при цьому одні чинники можуть викликати зростання вартості робочої сили, інші - її зменшення. До зростання вартості робочої сили приводить зростання потреб людини та підвищення інтенсивності праці. До чинників, що спричиняють зменшення вартості робочої сили, відносять перш за все зростання продуктивності суспільної праці. Хоча, на перший погляд, зростання продуктивності праці має супроводжуватися відповідним зростанням заробітної плати, однак за капіталістичних виробничих відносин (які, слідом за індустріальною, поширюються і на п ості ндустріальну стадію розвитку продуктивних сил) додатковий продукт, створений завдяки зростанню продуктивності праці, привласнюється власником промислового капіталу. Окрім цього, за інших рівних умов гранична продуктивність праці спадає, у той час як гранична продуктивність капіталу підвищується.

Як і всі товари, робоча сила має також споживчу вартість, яка полягає в її здатності продукувати нову вартість, що перевищує вартість самої робочої сили.

Більшість теорій факторів виробництва (і марксистська, і маржиналістська, і теорія трьох факторів Ж.-Б. Сея) ґрунтуються на тому, що за умов індустріального суспільства кожен фактор виробництва приносить дохід. Так, доходом від землі є рента, від праці - заробітна плата, від капіталу - прибуток (або відсоток). Оскільки в індустріальному суспільстві ключовим фактором виробництва є капітал, то створена у процесі виробництва додаткова вартість присвоюється власником капіталу.

Однак у постіндустріальному суспільстві ключовим фактором виробництва стає робоча сила, її здатність продукувати нову вартість. Тобто мова йде про висококваліфіковану інтелектуальну робочу силу, носієм якої є людина. Спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва у постіндустріальному суспільстві такий, що ці засоби не відчужуються, а безпосередньо споживаються їх носієм.

У своїй праці "Прихід постіндустріального суспільства" Д. Белл сформулював основні ознаки п ості ндустріального суспільства, якими є:

створення економіки послуг;

переважання прошарку науково-технічних спеціалістів;

провідна роль теоретичного наукового знання як джерела інновацій та політичних рішень у суспільстві;

самовідтворення технологічного зростання;

створення нової "інтелектуальної техніки" [3, с. 238].

Очевидно, що наведені ознаки постіндустріального суспільства тісно пов'язані з кардинальними змінами в структурі робочої сили та ролі найманого працівника в сучасному виробництві, яке характеризується високою наукоємністю та технологічністю. При цьому роль людини постійно зростає: з одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо в самому виробництві за рахунок механізації, автоматизації, комп'ютеризації; з другого - підвищується значення професійної підготовки індивіда, яка має забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Саме тому розуміння сутності робочої сили тісно пов'язане із технологічним та соціальним розвитком суспільства: чим складніша соціально-економічна формація, тим вищі вимоги ставляться до працівника як носія робочої сили.

На сучасному етапі суспільного розвитку робоча сила все більше розвивається в інтелектуальному напрямі. Результатом такого розвитку є інтелектуальний продукт, який в ринкових умовах стає товаром і приносить додану вартість. Відтак нині виробництво розвивається не за рахунок залучення більшої кількості робочої сили, а за рахунок вищої якості робочої сили, тобто більш кваліфікованої.

Варто погодитися з П. Єщенком та А. Гальчинським стосовно того, що в економіці знань змінюється не тільки домінуючий об'єкт власності та головна форма багатства, а й головний суб'єкт економічних відносин: основною дійовою особою суспільства стає власник інтелектуального (людського) капіталу. На думку вчених, економіка знань за своїм сутнісним визначенням є повноформатною соціальною економікою [5, с. 142].

На користь цього визначення свідчать статистичні дані, які показують, що значну частину інвестицій в провідних країнах світу становлять інвестиції в людський капітал. Як видно з рисунка, серед провідних країн світу, що були проаналізовані, лише у США протягом останніх років відбувалося істотне зростання частки інвестицій в людський капітал у ВВП. Так, у США, за приблизними розрахунками (за даними Eurostat), інвестиції в людський капітал зросли з 21% ВВП у 2008 р. до 23,5% ВВП у 2013 р. У найстаріших країнах - членах ЄС (ЄС-15) цей показник коливається в межах 15-17%. У країнах Центральної та Східної Європи частка інвестицій в людський капітал у ВВП залишається на рівні близько 12%. У Німеччині частка інвестицій в людський капітал у ВВП зросла в період глобальної фінансово-економічної кризи на 1%, що є свідченням прагнення структурних зрушень в економіці як рушійної сили виходу з кризи.

При цьому разючою є відмінність українських реалій зі світовими тенденціями: лише 8,8% ВВП було витрачено на інвестування в людський капітал у 2013 р. Варто зауважити, що при аналізі було взято відносні показники - частка ВВП. Враховуючи, що ВВП України значно нижче, ніж у зазначених країнах, абсолютні порівняльні показники були б ще контрастніші.

Незважаючи на ринкові зрушення, що відбуваються в економіці України, зберігається застаріла галузева і професійна структура зайнятості індустріального типу, тоді як розвинуті країни переходять до зайнятості постіндустріального типу. Цю тезу підтверджують дані щодо структури технологічного укладу вітчизняної економіки порівняно зі структурою технологічних укладів інших країн світу.

Сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади - 5-й та 6-й - становлять близько 4%, причому 6-й технологічний уклад, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, 3-й технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% - на 4-й.

Рис. Динаміка інвестицій в людський капітал в Україні та у розвинених країнах протягом 2008-2013 рр., % у ВВП

За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% - 5-й технологічний уклади. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% -й технологічний уклад і 30% - 3-й (сумарно - 90%), а й становить лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі 10-15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний уклад і лише 20 та 4,5% - у 4-й і 5-й технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних інвестицій (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на 3-й технологічний уклад і лише 10% - на 4-й [6, с. 351-352].

Найбільш доцільним для України, на нашу думку, має бути запропонований С.І. Бандуром сценарій динамічного високоефективного розвитку трудового потенціалу, який є необхідною передумовою формування постіндустріального суспільства [1, с. 7]. З метою реалізації такого сценарію потрібно створити сприятливі умови для розвитку кожної особи, нарощувати місткість праці шляхом створення робочих місць у перспективних галузях економіки, радикально підвищити рівень доходів населення, створити потужний мотиваційний механізм інноваційного розвитку суспільства та сприятливі умови для розвитку здібностей працівників і набуття ними нових навичок тощо.

Як цілком слушно зауважує Т.А. Заяць, сучасна модернізація соціально-трудових відносин в Україні повинна здійснюватися за програмно-цільовим підходом (альтернативним до проектів революційної модернізації), з чітким визначенням алгоритму та механізму її реалізації, дієвих важелів та очікуваного економічного й соціального ефекту. Реалізація такої концепції передбачає інституціалізацію відносин між працею і капіталом, формування потужних мотиваційних засад розвитку соціально-трудових відносин, створення на державному рівні надійного фінансово-кредитного механізму прискорення процесів їх модернізації, пошук нових стабільних інвестиційних джерел створення нових високотехнологічних і продуктивних робочих місць [7, с. 187-188].

Висновки і пропозиції

Активний перехід розвинених країн світу до постіндустріального способу господарювання та інтенсивне долучення української спільноти до європейського простору викликають потребу фундаментального переосмислення механізмів відтворення робочої сили як ключового фактора виробництва в умовах формування економіки знань. Прагнення України зайняти достойне місце в сучасному глобалізованому просторі та підвищити конкурентоспроможність національної економіки може бути реалізоване за умови істотного зростання інвестицій в людський капітал з відповідним створенням робочих місць у сферах і галузях економіки з високим рівнем технологічних укладів у структурі національного господарства.

Як показав аналіз, сучасний стан відтворення робочої сили в українській економіці не відповідає потребам її переходу до інформаційного суспільства, а тим більше - до економіки знань, і ринкові механізми саморегуляції не здатні забезпечити дану трансформацію. Для подолання цієї негативної ситуації необхідно забезпечити вагому державну підтримку процесу відтворення робочої сили, застосовуючи механізм державного регулювання та систему макроекономічних заходів за такими основними напрямами:

державне регулювання у сфері сім'ї - удосконалення нормативно-правової бази щодо основних засад, стратегічних орієнтирів, форм та методів державного регулювання розвитку інституту сім'ї, системи органів, на які покладається його здійснення, їх завдань, функцій та повноважень; розширення сфери застосування координуючих інструментів формування інтегрованої державної сімейної політики на всіх управлінських рівнях;

державна молодіжна політика (у т.ч. сприяння зайнятості молоді) - удосконалення ювенального законодавства, стимулювання розвитку молодіжного руху, підтримка волонтерського руху, сприяння діяльності спеціалізованих соціальних служб для молоді;

державне регулювання у сфері освіти - орієнтація на забезпечення відповідності структури держзамовлення перспективним потребам економіки з урахуванням рівня її розвитку, очікуваних технологічних змін, інвестиційного плану держави. Лише такий підхід дозволить подолати професійно-кваліфікаційний дисбаланс на вітчизняному ринку праці;

державне регулювання зайнятості населення - передбачати перш за все заходи, що становлять зміст активної політики на ринку праці й спрямовані на попередження значних масштабів безробіття, стимулювання сукупного попиту на робочу силу, якнайшвидше повернення незайнятих до складу функціонуючої робочої сили;

у сфері тендерної політики - особливу увагу, на нашу думку, варто приділити проблемам рівних можливостей працевлаштування для жінок і чоловіків, розв'язанню проблем статевої дискримінації при прийомі на роботу. У зв'язку з новими тенденціями у сфері зайнятості, що пов'язані з переходом до постіндустріального розвитку, який заснований на широкому використанні інформаційних технологій, інтелектуалізації праці, при проведенні державної політики зайнятості зростає значущість інвестування професійної підготовки робочої сили, підвищення кваліфікації, безперервної освіти.

Усе зазначене істотно залежить від фінансового забезпечення та розвитку інвестиційного ринку. Головні джерела покращення реального фінансування відтворення робочої сили ми вбачаємо в економічному зростанні, збільшенні обсягу капітальних інвестицій, застосуванні ресурсів потенційних інвесторів, удосконаленні системи оподаткування з метою створення умов для прибуткової роботи інвесторів та забезпечення можливостей зростання державних інвестицій, залучення прямих іноземних інвестицій, створення умов для мінімізації витоку капіталу за кордон та його повернення у вітчизняну економіку.

Список використаних джерел

Бандур С.І. Стратегічні імперативи розвитку трудового потенціалу України / С.І. Бандур // Ринок праці та соціально-трудові відносини. - 2013. - №1. - С. 5-9.

Беккер Г.С. Человеческое поведение : экономический подход : избр. тр. по экон. теории / Г.С. Беккер ; пер. с англ. Е.В. Батракова [и др.]. - М. : ГУ ВШЭ, 2003. - 671 с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество / Д. Белл. - М. : Академия, 1999. - 787 с.

Всемирная история экономической мысли / В.Н. Черковец - глав. ред. - М. : Мысль. - Т. 2. - 1988. - 576 с.

Гальчинський А.С. Економічна теорія : підручник / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко. - К. : Вища школа, 2007. - 503 с.

Економіка України : стратегія і політика довгострокового розвитку / за ред. акад. НАН України В.М. Гейця; Ін-т екон.прогнозув. - К. : Фенікс, 2003. - 1008 с.

Заяць Т.А. Модернізація соціально-трудових відносин України : пріоритетні напрями та принципи реалізації / Т.А. Заяць // Демографія та соціальна економіка. - 2013. - №2(20). - С. 179-192.

Маркс К. Капитал : критика политической экономии / К. Маркс. - М. : Политиздат. - Т. 1, кн. 1. - 1988. - 891 с.

Размещено на Allbest.ru