Тенденції соціально-економічного розвитку сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru

ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

В.П. РЯБОКОНЬ,

доктор економічних наук,

професор, член-кореспондент НААН,

головний науковий співробітник

ННЦ "Інститут аграрної економіки "

(м. Київ)



Охарактеризовано стан соціально-економічного розвитку сільських територій на сучасному етапі, проаналізовано діяльність об'єктів соціальної сфери, виявлено причини фактичного занепаду українського села. В результаті чого погіршилася демографічна ситуація, знизився рівень життя сільського населення.

Доведена необхідність посилення ролі держави у розвитку сільських територій, досягнення відповідного рівня до прийнятих законодавчих і нормативних актів збалансованості міжбюджетних відносин, поєднання виділення фінансових ресурсів як з державного, так і з місцевих бюджетів для відновлення та розвитку соціальної сфери села.

Зроблено висновок, що успішне розв'язання економічних і соціальних проблем на сільській території можливе при комплексному підході, одночасно надаючи кожній із складових пріоритетне значення.

Запропоновано створення нових агропромислових об'єднань (агломерацій), сутність яких полягає в територіальній концентрації аграрного і промислового виробництва, спрямованого на розташування виробничо-технологічних, житлово-побутових, адміністративно-культурних, освітянсько-оздоровчих секторів суспільного життя в межах існуючих сільських територій.

Ключові слова: сільські території, соціально-економічний розвиток, українське село, державне регулювання, соціальна сфера, агломерації.

український село агропромисловий



Постановка проблеми

Складний соціально-економічний стан аграрного сектора країни, породжений тривалою системною кризою, вимагає здійснення невідкладних заходів, спрямованих на подолання деструктивних процесів у виробничій сфері, забезпечення нарощування обсягів сільськогосподарської продукції, призупинення руйнування матеріально-ресурсної бази українського села, його глибокого соціального і морального занепаду.

Назріла необхідність поглибленого аналізу процесів, які відбуваються в аграрній сфері, метою якого є обґрунтування засад розвитку сільськогосподарського виробництва, комплексна розробка заходів та їх реалізації щодо подолання кризової ситуації, відновлення виробничого потенціалу та нарощування агропромислової продукції, організаційної та структурної перебудови аграрної сфери в напрямі освоєння ринкової системи господарювання, розв'язання назрілих проблем соціального розвитку сільських територій.

В цих умовах серед сукупності важливих економічних, організаційних, правових і управлінських чинників відродження сільських територій визначального характеру набуває вирішення соціальних проблем, надання їм пріоритетного значення у становленні та розвитку ринкової системи господарювання.

Соціально-економічний розвиток сільських територій є важливою, складовою соціальної та регіональної державної політики, основою якої повинно бути відповідне державне регулювання і фінансування. Необхідно визначити пріоритети державного регулювання, зокрема, підтримки комплексного розвитку сільських територій, виходячи із соціальних потреб сільського населення та впровадження напрямів державного регулювання розвитку сільських територій можливе за умов участі та співробітництва органів державного та місцевого управління, підприємницьких структур, громадськості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам соціально-економічного розвитку сільських територій приділено значну увагу вітчизняних вчених, зокрема О. Булавки [1, 12], І. Гнибіденка (4), В. Дієсперова (5), М. Ігнатенка [6], М. Кропивка [12], М. Маліка [12], О. Павлова [7], І. Прокопи [9], Ю. Лупенка [8], П. Саблука [10], О. Славкової [11], В. Терещенка [13], Ф. Важинського [2], В. Юрчишина [16], К. Васильківської [3], М. Тетаревської [15] та інших.



Виклад основного матеріалу дослідження

Відродження сільських територій, виведення їх з кризового стану не можна тлумачити як повернення до певного, раніше досягнутого рівня соціального їх забезпечення. Цей процес необхідно розглядати з позиції розвитку високотехнологічного конкурентоспроможного та ефективного аграрного виробництва на інноваційній основі, спрямованого на повне задоволення потреб населення у високоякісних харчових продуктах, забезпечення продовольчої безпеки країни. Під впливом сукупності організаційно-економічних, політичних, правових, техніко-технологічних, етнічних й інших факторів в Україні превалює, як і раніше, пріоритетність розвитку виробничої сфери в аграрному секторі, першочергове створення умов для нарощування обсягів та підвищення ефективності агропромислового виробництва. І це закономірно. Адже результативність діяльності аграрного сектору економіки значною мірою впливає на розвиток ряду інших галузей народногосподарського комплексу, на рівень харчового забезпечення населення країни, є матеріально-ресурсною базою для поліпшення умов соціального розвитку сільських поселень, підвищення матеріального й культурно-побутового рівня селян. Все це породжувало тенденцію пріоритетності розвитку сільськогосподарського виробництва, пов'язану, насамперед, із перерозподілом більшості коштів і засобів у виробничу сферу.

Що стосується соціального розвитку сільських територій, поліпшення умов їх життєдіяльності, то тут здебільшого переважали й нині переважають принципи залишкового виділення коштів і матеріально-технічних ресурсів. Це призвело, як відомо, до призупинення системного відновлення спожитих засобів у соціальній сфері на селі, до його матеріально-ресурсного та морального занепаду, що суттєво вплинуло в цілому на згортання розвитку соціальної сфери села. За цих умов винятково важливого значення набуває проблема соціально-економічного розвитку сільських територій.

При цьому слід мати на увазі, що українське село - це не тільки традиційне виробництво високоякісних продовольчих ресурсів та сировини для переробної промисловості, це спосіб життя понад 14 млн сільських жителів, що становить третину населення країни, зі своїм домашнім побутом, звичаями, участю у реформуванні й розвитку суспільного виробництва. Українське селянство споконвічно було незмінним творцем продовольчого достатку для свого народу, носієм моралі та національної культури.

На початку 2014 року сільська поселенська мережа налічувала 27385 сільських населених пунктів, в яких нараховується 6,9 млн осіб економічно активного населення, в тому числі 6,4 млн зайнятого, 5,6 млн - населення працездатного віку; 3,6 млн осіб були працюючі, причому 54,8% з них працювали за межами свого населеного пункту, в тому числі 67,1% - у містах і селищах міського типу.

Протягом останніх дев'яти років на 119,0 тис. осіб, або у 2,4 рази, збільшилася чисельність працюючих за кордоном - усього 205,2 тис. осіб. Фактично ця цифра у кілька разів більша.

Безпосередньо в сільських населених пунктах за місцем реєстрації працює 1,6 млн осіб, із них 35,3% - у сільському господарстві, мисливстві та пов'язаних з ними галузях, 19,6 і 6,6% - відповідно в галузях освіти й охорони здоров'я, 8,2% - у торгівлі та займалися ремонтом автотранспортних засобів, майже 2,9 млн осіб, або кожен третій житель у віці 16-59 років, не працювали і не навчалися, 3,2 млн осіб зайняті тільки в особистому селянському господарстві, що на 26,9% більше проти 2005 року. Одним із важливих факторів, що впливає на зайнятість, є наявність у сільській місцевості суб'єктів господарської діяльності, в той же час у 34,2% населених пунктів вони зовсім відсутні.

Соціально-економічна криза в Україні зумовила несприятливі демографічні передумови відтворення сільського населення, внаслідок чого відбулося погіршення демографічного потенціалу, накопиченого попередніми поколіннями. За період з 1991 по 2014 рік чисельність сільського населення зменшилася на 2,7 млн осіб. Кількість населених пунктів з чисельністю населення понад 500 осіб за цей час зменшилася на 9,6%. На початок 2014 року 17,3% сільських поселень налічували до 50 осіб, майже у 2,5 тис. сільських населених пунктах понад 50% становило населення у віці 60 років і старше. Серед усіх сільських жителів 18,9% - діти віком до 18 років і 22,8% - населення у віці 60 років і старше. Основною причиною кризи демографічного стану на селі є активізація негативних процесів: з одного боку, зростання смертності, розлучень, старіння населення, з іншого - зменшення народження та шлюбності селян.

Якісно нова система організації суспільного життя і побуту селян повинна змінити демографічну ситуацію та негативні тенденції в соціальному розвитку сільських територій: формування молодих сімей, зростання народження й зниження смертності сільського населення, особливо дітей і осіб працездатного віку, забезпечення природного приросту населення та припинення процесу депопуляції. В період ринкової економіки здійснювані заходи в аграрній сфері повинні сприяти стабілізації чисельності селянства, оптимізації статевовікової й професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів, цілеспрямовано регулювати демографічні та соціальні процеси в сільських регіонах. Посилюється потреба соціального захисту населення. Внаслідок інфляції, постійного зростання цін і тарифів на соціальні послуги купівельна спроможність сільських жителів зменшується, знижується споживання продуктів харчування, промислових товарів та послуг, безперервно дорожчає вартість життя селян, погіршується їхній життєвий рівень. Діючий пакет соціальних допомог не в змозі зупинити падіння рівня життя сільського населення. Більшість сімей не забезпечені прожитковим мінімумом. З цих причин, передусім для непрацездатних громадян із мінімальними доходами необхідна цільова грошова допомога. А межа малозабезпеченості має відповідати фізіологічному мінімуму. Створення нормальних соціальних умов - один із головних факторів поліпшення життєвого рівня селян.

Отже, аналіз загальних тенденцій генезису соціально-економічної ситуації на селі дає підстави для відповідних висновків, які є основою щодо визначення стратегічних напрямів відродження й розвитку селянського буття в Україні. При цьому слід виходити із теоретичних засад розвитку суспільного виробництва, його постійних і змінних складових. Якщо чисельність працівників та технічна оснащеність аграрної сфери виробничої діяльності сільськогосподарських формувань характеризуються як змінні фактори, то земля як засіб виробництва в просторовому значенні належить до постійних виробничих чинників.

Процес скорочення сільського населення, його продуктивної частини, поступове зменшення кількісного складу сільської поселенської мережі відбувається історично і ці зміни певною мірою є об'єктивним соціально- економічним явищем. При цьому розширюються та збільшуються вимоги щодо основного фактора діяльності сільськогосподарського виробництва нарощування обсягів і поліпшення якості продовольчих ресурсів для повного задоволення зростаючих потреб населення й виробництва сировини для переробної промисловості. Це здійснюється на основі інтенсифікації суспільного виробництва, розвитку матеріально-технічної бази системним оновленням спожитих засобів, впровадженням сучасних ресурсозберігаючих машинних технологій в агропромисловій сфері. Альтернативи розвитку цього процесу, як відомо, немає. Тільки безперервна заміна постійно вибуваючих з аграрного виробництва працівників і техніко-технологічних засобів може забезпечувати відтворення суспільного виробництва.

В той же час на сучасному етапі у виробничій сфері України спостерігається тенденція до деіндустріалізації сільського господарства. Основні засоби галузі з 2000 року зменшилися на 23,1%. Частка інвестицій у сільське господарство в народногосподарському комплексі скоротилася з 1990 року на 14,2%. Забезпечення аграрного виробництва машинно-тракторним парком не перевищує 45-50% потреби. До то ж понад 90% технічних засобів потребує невідкладної заміни внаслідок їх фізичної зношеності. Усе це призвело до того, що виробництво сільськогосподарської продукції у 2013 році порівняно з 1990-м зменшилося на 10,6%, а в сільськогосподарських підприємствах - у півтора рази. При цьому значно знизився рівень споживання основних видів продукції на душу населення. Так, якщо у 1990 році споживання м'яса й м'ясопродуктів на одну особу за рік становило 68,2 кг, молока і молочних продуктів - 373,2, риби та рибних продуктів - 17,5, хлібопродуктів - 141,0, цукру - 50,0 кг, то у 2013 році ці показники становили - відповідно 56,1; 220,9; 14,6; 108,4; 37,1 кг.

На селі спостерігається втрата економічного інтересу сільських товаровиробників. Протягом тривалого періоду середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві залишається найнижчою з усіх галузей народного господарства. У 2014 році середньомісячна номінальна заробітна плата в сільському господарстві становила 2476 грн. або 71,2 % від заробітної плати в цілому по країні, 62,1 % - від промисловості, 65,7 % - від транспорту, 35,3 3% - від фінансів і страхової діяльності.

Впродовж тривалого періоду відбувається деградація українського села, поглиблюється негативна демографічна його ситуація, щорічно зникають із карти держави сільські поселення. Так, тільки з 2005 по 2014 рік кількість сільських населених пунктів зменшилася на 962 од. Із загальної кількості сільських населених пунктів не мали населення і не були зняті з обліку: у 2001 р. - 151, 2005 р. - 227, 2013 р. - 369 сіл. У переважній більшості сіл культурно-побутові умови не відповідають сучасним вимогам цивілізованого суспільного буття. Це стосується стану з рівнем забезпечення сільських жителів житлом, послугами медичного обслуговування, комунальної сфери, дитячими, освітянськими, культурними закладами, засобами дорожнього сполучення.

Одним із головних факторів поліпшення життєвого рівня селян є створення нормальних житлових умов. Комфортабельне житло та його благоустрій сприяють розвитку сімейних відносин, регулюванню міграційних процесів, відтворенню трудового потенціалу. В той же час житлові умови сільського населення потребують істотного поліпшення: 14,3% житлових будинків побудовано до 1943 року, 50,6 - у період із 1944 до 1970 року, 27,4 - з 1971 до 1990 року й тільки 7,7% сільського житла споруджено за останні 24 роки. Лише 37,4% будинків побудовано з цегли, решта - з недовговічних матеріалів, дахи 37,2 тис. будинків вкриті соломою, очеретом і толем; 5,7% будинків (336,7 тис.) використовувалися сезонно, а 602,6 тис. - пустували, що порівняно з попереднім обстеженням (2005р.) більше - відповідно на 10,1% та 20,8%.

Для подальшої активізації індивідуального будівництва на селі необхідно створити відповідні передумови, основними серед яких є формування контингенту потенційних забудовників, гарантоване забезпечення їх матеріалами, послугами транспорту і спеціальними будівельними бригадами. Потребують вирішення питання надання індивідуальним забудовникам пільгових довгострокових державних кредитів, як це передбачено чинним законодавством. Залишається нерозв'язаною проблема побутового облаштування сільського житлового фонду. Лише 38,5% будинків мають центральне опалення, 26,3% - водопровід, 22,4% - каналізацію, 12,2% - гаряче водопостачання, 52,9% - користується природним, 30,5% - скрапленим газом. За даними обстеження 112,4 тис. жителів 442 населених пунктів користуються привозною водою.

У 6,7 тис. сільських населених пунктів із числом жителів 2,2 млн осіб відсутні дороги з твердим покриттям, причому 661 сільський населений пункт знаходиться від таких доріг на відстані більше 10 км. Твердим покриттям забезпечено 47,8% сільських вулиць, а освітленням - лише 22,0% із них.

Економічна криза стала також причиною значного руйнування мережі культурно-побутових закладів сільської соціальної інфраструктури, об'єктів освітянського, лікувально-оздоровчого та спортивного призначення. У 66% сільських населених пунктів відсутні дошкільні дитячі заклади, у 55,6% населених пунктів, які мають дітей віком 7-16 років, - шкіл. Причому 60,5% сільських населених пунктів, які не мають дошкільних дитячих закладів і 67,0% пунктів, в яких відсутні школи, знаходяться на відстані - відповідно від 3 до 10 км від населених пунктів, де ці заклади є. За останні дев'ять років на 11,7% скоротилася кількість діючих за призначенням шкіл. Що стосується охорони здоров'я, то 27,0% сільських населених пунктів не мають лікувальних закладів та пересувного обслуговування 35,5% - знаходяться на відстані від 3 до 10 км, де такі заклади є. Станом на 1 січня 2014 року у сільських населених пунктах діяла 221 лікарня, 13,5 тис. фельдшерсько-акушерських пунктів, що менше проти 2005 року - відповідно на 519 і на 1,2 тис; 18,8% лікарень, 21,8% - амбулаторій, 22,2% - фельдшерсько- акушерських пунктів, 9,7% станцій швидкої допомоги потребують капітального ремонту.

У сільських районах практично відсутня служба швидкої допомоги, не розвинута мережа аптек та аптечних кіосків, а у діючих - різко зросли ціни на ліки і не укомплектовано заклади медичним персоналом, передусім через незадовільні матеріальні й побутові умови. Забезпеченість сільських жителів лікарями в 1,5-2 рази нижча, ніж міських. Навантаження на одного дільничного лікаря на селі становить 4-5 тис. жителів проти 1,5-1,7 тис. осіб у місті. Все це негативно впливає на організацію забезпечення здоров'я селян і є однією з причин того, що, починаючи з 1990 року щорічний коефіцієнт смертності на 1000 наявного населення у сільській місцевості фактично на понад п'ять пунктів вищий, ніж у міській місцевості.

Не відповідає сучасним вимогам також матеріально-технічна база культурних установ, через низький платоспроможний рівень селян у більшості з них втрачено інтерес до існуючих форм проведення дозвілля й відпочинку. У зв'язку з цим, а в основному через відсутність необхідного фінансування, почався процес скорочення мережі клубів, будинків культури, бібліотек і кіноустановок. Порівняно з 2005 роком значно зменшилась кількість населених пунктів, на території яких знаходилися клуби й будинки культури, бібліотеки. Серед усіх сільських населених пунктів не мають клубів та будинків культури 42,3%, бібліотек 49,1%. Крім того, потребують капітального ремонту 40,2% клубів і будинків культури, 22,9% - бібліотек, 19,2% - кіноустановок, відповідно 4,5; 1,2 і 1,2% знаходяться в аварійному стані.

Багато невирішених проблем і у сфері побутового обслуговування сільського населення. Нині перелік побутових послуг налічує понад 800 видів. Проте із 36 основних видів послуг жителям села надається лише п'ять-сім. Останніми роками спостерігається тенденція до згортання сільської мережі побуту. Станом на 1 січня 2014 року 99,3% населених пунктів не мали будинків побуту, 99,3 - комплексних приймальних пунктів, 98,0% - інших підприємств служби побуту. Внаслідок некерованого та стихійного проведення реформ у сфері побуту, а також передачі підприємств служби побуту до комунальної власності, обсяг надання послуг населенню різко зменшився. Мають місце й певні зміни в її структурі. Стримувальним фактором розвитку служби побуту на селі є слабка матеріально-технічна база, низька забезпеченість кваліфікованими кадрами.

Значно відстають від існуючих потреб і темпи розвитку торгівлі в сільській місцевості. Торговельна мережа представлена в основному дрібними магазинами з обмеженим асортиментом продовольчих та промислових товарів. 30,1% сільських населених пунктів не мають стаціонарних торговельних закладів, майже 16% розташовані в пристосованих приміщеннях, 2,8% потребують капітального ремонту.

Отже, нинішній соціальний стан українського села знаходиться в критичній фазі, яка тягне за собою дестабілізацію всього народногосподарського комплексу. Основними причинами такого стану є недостатня увага державних органів до проблем села, розвитку сільських територій, повільного, а в ряді випадків незадовільного проведення реформування аграрного сектора.

Практично зруйновано організаційний механізм державного інвестування розвитку соціальної інфраструктури на селі. Бюджетні асигнування на утримання закладів соціальної сфери у сільських поселеннях значно скоротились і не забезпечують їх нормального функціонування. При цьому спостерігається значна нестача виділених у бюджеті коштів на соціальний розвиток сільських населених пунктів. З передачею об'єктів соціальної сфери на бюджетне фінансування місцевих органів самоврядування ситуація не змінилася - у них відсутні для цього кошти. В той же час переважна більшість нових організаційно-правових формувань, фактично усі агрохолдинги самоусунулися від фінансування соціальної сфери села.

Для здійснення заходів щодо відродження й розвитку українського села, насамперед, необхідно подолати нинішній стан у соціальній інфраструктурі та головне - усунути причини, які зумовили її занепад. Тут важливого значення набуває досягнення збалансованих міжбюджетних відносин, поєднання виділення фінансових ресурсів із державного бюджету й коштів із місцевих бюджетів. Причому необхідно досягти таких обсягів асигнування, які забезпечать усі потреби розвитку соціальної інфраструктури на селі. Для цього потрібна реальна підтримка держави щодо бюджетного інвестування відновлення та розвитку соціальної сфери на селі в обсягах, передбачених Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві".

Подальший розвиток галузей соціально-культурного й побутового призначення потребує створення нових формувань, які б певною мірою забезпечували сільське населення соціальними послугами у ширшому асортименті та якості. Формування й ефективне використання системи організаційно-економічних форм і методів відтворення умов життя сільського населення повинно стати складовою частиною аграрної політики держави.

На сучасному етапі чітко окреслюються дві тісно пов'язані проблеми - з одного боку, в українському селі назрів до виконання великий обсяг організаційно-економічних заходів та матеріало- і трудомістких робіт, спрямованих на створення і розвиток високопродуктивного сільського господарства на засадах докорінної соціально-економічної перебудови українського села. А з іншого боку на селі є в наявності великий трудовий потенціал, не зайнятий продуктивною працею. Значна його частина, як вже було сказано, в пошуках зайнятості та заробітку для існування емігрує в інші країни.

Вже нині в країні дедалі більшого розвитку набувають процеси, пов'язані з формуванням суспільного усвідомлення об'єктивної необхідності соціально-економічної і техніко-технологічної перебудови українського села, його аграрної сфери виробництва у пріоритетну галузь народногосподарського комплексу. Варто відмітити, що у різний час здійснено ряд спроб щодо опрацювання організаційно-економічних програм відродження та розвитку сільських територій, проте їх основні положення, як і ряду законодавчих та нормативних актів здебільшого залишились нереалізованими.

Враховуючи надзвичайно велике значення селянства та роль аграрної сфери виробництва у забезпеченні людської спільноти високоякісними харчовими продуктами, розвиток визначальних факторів життєдіяльності людей об'єктивно потребує постійного відтворення належних умов для їх ефективного функціонування. Нині це стає важливою складовою стратегії формування нової державної аграрної політики в Україні. Основна її сутність повинна бути спрямована на законодавче схвалення та організацію практичного здійснення глибокої перебудови українського села у напрямі створення і розвитку пріоритетної сфери забезпечення всіх жителів країни високоякісними продовольчими ресурсами і переробної промисловості сировиною, входження її в число провідних держав з формування продовольчого достатку населення.

В основу розроблення довготермінової стратегії мають бути покладені теоретичні підвалини щодо створення принципово нової науково обґрунтованої інноваційної моделі структурної перебудови з поетапним формуванням пріоритетів економічного, соціального та екологічного розвитку агропромислового виробництва в державі. При визначенні пріоритетних напрямів здійснення стратегічного курсу щодо структурної перебудови економіки агропромислового комплексу набуває важливого значення істотне посилення її соціальної спрямованості, висування на передній план забезпечення умов всебічного інтелектуального і фізичного розвитку людського капіталу. Йдеться не тільки про докорінну перебудову соціального й економічного змісту сільських поселень, а й про загальний розвиток соціально-психологічної сутності їх жителів, про архітектурну перебудову як зовнішнього, так і внутрішнього обліку колишніх сіл, створення нових населених агломерацій.

Сутність соціально-економічної, техніко-технологічної й архітектурно- композиційної забудови, нового змістовного наповнення агломераційних поселень полягає у прагненні досягти об'єднання в одне ціле населених пунктів, пов'язаних між собою інтенсивними господарськими, трудовими, організаційно-технологічними і культурно-побутовими зв'язками. Агломераційні формування відображають територіальну концентрацію аграрного і промислового виробництва, спрямовану на розташування виробничо-технологічних, житлово-побутових, адміністративно-культурних, освітянсько - оздоровчих секторів суспільного життя в межах існуючих нині сільських територій.

Важливого значення тут набуває здійснення економічного експерименту, розроблення і реалізації модельних варіантів таких агломерацій. Структурно вони мають включати територіально сектори виробництва аграрної продукції, її промислової переробки, зберігання, підготовки та організації реалізації готової продукції, житлового, культурно-побутового та оздоровчо-освітянського змісту.

Між ними необхідно забезпечити тісний зв'язок, спрямований на взаємодію при їх функціонуванні. Інженерне та техніко-технологічне наповнення цих секторів мусить відбуватися за типовими схемами розміщення необхідних архітектурних будівель, споруд, комунікацій, енергетичного та транспортного забезпечення.

Формування і розвиток нових територіально-поселенських агломерацій має здійснюватися на засадах застосування перспективних матеріально-ресурсних засобів та інноваційних технологій водночас із соціальним їх розвитком. Тільки забезпечення всіх категорій працівників нових виробничих структур належними житлово-комунальними умовами, сучасним медичним обслуговуванням, культурно-освітянськими закладами дасть можливість одержання необхідних результатів у кожному виробничому секторі. Мова йде про народження нових форм територіальної концентрації аграрного і промислового виробництва у поєднанні з гармонійним розвитком культурно-освітянських та соціально-побутових надбань людської спільноти.

У зв'язку з цим необхідне поглиблення теоретико-методологічних досліджень створення і функціонування агропромислово-соціальних агломерацій, розробки проектів практичної реалізації виробничо-соціальної перебудови українського села.

Ці концептуальні положення, безумовно, вимагають більш глибокого теоретичного осмислення, стратегічного визначення пріоритетів для опрацювання державної програми перспективного розвитку сфери забезпечення життєдіяльності української нації.



Висновки

Аналіз історизму становлення й розвитку агропромислового виробництва, формування та розвитку сільської поселенської мережі, її соціального наповнення є підставою для обґрунтування на довготривалий період перспективних напрямів докорінної перебудови цієї надзвичайно важливої сфери суспільного буття. Державна аграрна політика й здійснення аграрної реформи може мати успіх і призвести до позитивних результатів тільки за обставин розв'язання соціальних проблем на селі, створення реальних умов для істотного поліпшення життєвого рівня населення. Разом із тим визначальним у розвитку соціальної сфери, важливим джерелом забезпечення істотних змін у соціальних умовах працівників села, безперечно, є розвиток виробничої сфери, створення конкурентоспроможного високоефективного аграрного виробництва. Основною сутністю визначення стратегії розвитку агропромислових галузей як складових народногосподарської системи країни повинен бути комплексний характер розв'язання економічних і соціальних проблем. їхня важливість потребує розв'язання не в черговому порядку - спочатку економічні, а потім соціальні, а вимагає надати кожній із них пріоритетного значення, при цьому позачерговість здійснення відповідних заходів протягом довготривалого часу.

Особливе значення для розвитку сільських територій має розробка та реалізація Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року, метою якої є забезпечення сталого розвитку сільських територій, підвищення рівня життя сільського населення, охорона навколишнього природного середовища, збереження природних, трудових і виробничих ресурсів, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. Планування і впровадження діяльності з сільського розвитку здійснюється з урахуванням Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року, основними принципами якої є: впровадження соціальних стандартів і нормативів проживання та праці населення у сільській місцевості; запровадження комплексних заходів із заохочення молоді до організації та ведення фермерських та інших господарств сімейного типу; збільшення пільгового кредитування сільського житлового будівництва; забезпечення сільських населених пунктів дорогами і під'їздами з твердим покриттям; здійснення будівництва, реконструкції та капітального ремонту мереж водопостачання та водовідведення, газових мереж та мереж електропостачання, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, фізкультурно-оздоровчих, спортивних, та медичних закладів; продовження роботи з гармонізації національного законодавства з вимогами СОТ та ЄС, що сприятиме розвитку та адаптуванню сільської місцевості до європейських стандартів, та інші.

Головною складовою в розбудові економіки держави є комплексний розвиток сільських територій, спрямований на стабільне забезпечення збалансованого розвитку виробництва та поселенської мережі на основі формування належного екологобезпечного середовища проживання, праці та відпочинку населення.



Список використаних джерел

1. Булавко О.Г. Соціальна паспортизація сіл України - основа розвитку сільських територій / О.Г. Булавка // Економіка АПК - 2013. - №2. - с.78.

2. Важинський Ф.А. Сільський розвиток / Ф.А. Важинський // Науковий вісник НЛТУ України - 2010. - Вип. 5. 205.

3. Васильківська К.В. Соціально-економічні аспекти розвитку сільських територій / К.В. Васильківська // Регіональна економіка. - 2009, №2, с.142-148.

4. Гнибіденко І.Ф. Сільська соціальна інфраструктура: аспекти розвитку та зайнятості населення / І.Ф. Гнибіденко // Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - К. - 2003. - 53с.

5. Дієсперов В. С. Сільські території як об'єкти організації економічної діяльності / В. С. Дієсперов // Економіка АПК. - 2014. - № 5. - С. 56-64.

6. Ігнатенко М. М. Соціально-економічний розвиток сільських територій: Монографія. - Херсон: Айлант, 2010. - 238с.

7. Павлов О.І. Сільські території України: функціонально-управлінська модель : монографія / О.І. Павлов. - Одеса : Астропринт, 2009. - 344 с.

8. Підвищення конкурентоспроможності та соціальної спрямованості агропромислового виробництва на основі розвитку кластерних систем / За ред. Ю.О. Лупенка, М.Ф. Кропивка, М.Й. Маліка // - К. ННЦ ІАЕ. - 2013. - 40с.

9. Прокопа І. Сільські території України: дослідження і регулювання розвитку / І. Прокопа // Економіка України. - 2007. - №6. - С.50-59.

10. Саблук П.Т. Розвиток сільських територій - запорука відродження аграрної України / П.Т. Саблук // Вісник аграрної науки. - 2006. - № 5. - С. 21-23.

11. Славкова О. П. Розвиток сільських територій: теорія, методологія, практика : [монографія] / Славкова О. П. - Суми : [Сум. нац. аграр. ун-т], 2010. - 330 с.

12. Соціально-економічні засади розвитку сільських територій (економіка, підприємництво і менеджмент): монографія / М.Й. Малік, М. Ф. Кропивко, О.Г. Булавка; за ред.. М.Й. Маліка, - К. ННЦ ІАЕ - 2012, - 642с.

13. Соціально-економічний розвиток села і сільських територій / за ред. Терещенка В.К. і Липка П.А. - К.: Нічлава. - 2006. - 264с.

14. Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України. Статзбірник. - Київ, 2014.

15. Статистичний щорічник України за 2013 рік. - Київ. - ТОВ Видавництво "Консультант", - 2014.

16. Юрчишин В. В. Сучасні аграрні перетворення в Україні / Володимир Васильович Юрчишин ; НАН України, ДУ ""Ін-т екон. та прогнозув. НАНУ"". - К., 2013. - 424с.

Список використаних джерел в транслітерації / References

1. Bulavko O.H. Sotsial'na pasportyzatsiya sil Ukrayiny - osnova rozvytku sil's'kykh terytoriy / O.H. Bulavka // Ekonomika APK - 2013. - #2. - s.78.

2. Vazhyns'kyy F.A. Sil's'kyy rozvytok / F.A. Vazhyns'kyy // Naukovyy visnyk NLTU Ukrayiny - 2010. - Vyp. 5. 205.

3. Vasyl'kivs'ka K.V. Sotsial'no-ekonomichni aspekty rozvytku sil's'kykh terytoriy / K.V. Vasyl'kivs'ka // Rehional'na ekonomika. - 2009, #2, s. 142-148.

4. Hnybidenko I.F. Sil's'ka sotsial'na infrastruktura: aspekty rozvytku ta zaynyatosti naselennya / I.F. Hnybidenko // Rada po vyvchennyu produktyvnykh syl Ukrayiny NAN Ukrayiny. - K. - 2003. - 53s.

5. Diyesperov V. S. Sil's'ki terytoriyi yak ob"yekty orhanizatsiyi ekonomichnoyi diyal'nosti / V. S. Diyesperov // Ekonomika APK. - 2014. - # 5. - S. 56-64.

6. Ihnatenko M. M. Sotsial'no-ekonomichnyy rozvytok sil's'kykh terytoriy: Monohrafiya. - Kherson: Aylant, 2010. - 238s.

7. Pavlov O.I. Sil's'ki terytoriyi Ukrayiny: funktsional'no-upravlins'ka model' : monohrafiya / O.I. Pavlov. - Odesa : Astroprynt, 2009. - 344 s.

8. Pidvyshchennya konkurentospromozhnosti ta sotsial'noyi spryamovanosti ahropromyslovoho vyrobnytstva na osnovi rozvytku klasternykh system / Za red. Yu.O. Lupenka, M.F. Kropyvka, M.Y. Malika // - K. NNTs IAE. - 2013. - 40s.

9. Prokopa I. Sil's'ki terytoriyi Ukrayiny: doslidzhennya i rehulyuvannya rozvytku / I. Prokopa // Ekonomika Ukrayiny. - 2007. - #6. - S.50-59.

10. Sabluk P.T. Rozvytok sil's'kykh terytoriy - zaporuka vidrodzhennya ahrarnoyi Ukrayiny / P.T. Sabluk // Visnyk ahrarnoyi nauky. - 2006. - # 5. - S. 21-23.

11. Slavkova O. P. Rozvytok sil's'kykh terytoriy: teoriya, metodolohiya, praktyka : [monohrafiya] / Slavkova O. P. - Sumy : [Sum. nats. ahrar. un-t], 2010. - 330 s.

12. Sotsial'no-ekonomichni zasady rozvytku sil's'kykh terytoriy (ekonomika, pidpryyemnytstvo i menedzhment): monohrafiya / M.Y. Malik, M. F. Kropyvko, O.H. Bulavka; za red.. M.Y. Malika, - K. NNTs IAE - 2012, - 642s.

13. Sotsial'no-ekonomichnyy rozvytok sela i sil's'kykh terytoriy / za red. Tereshchenka V.K. i Lypka P.A. - K.: Nichlava. - 2006. - 264s.

14. Sotsial'no-ekonomichne stanovyshche sil's'kykh naselenykh punktiv Ukrayiny. Statzbirnyk. - Kyyiv, 2014

15. Statystychnyy shchorichnyk Ukrayiny za 2013 rik. - Kyyiv. - TOV Vydavnytstvo "Konsul'tant", - 2014.

16. Yurchyshyn V. V. Suchasni ahrarni peretvorennya v Ukrayini / Volodymyr Vasyl'ovych Yurchyshyn ; NAN Ukrayiny, DU ""In-t ekon. ta prohnozuv. NANU"". - K., 2013. - 424s.



TRENDS IN SOCIAL AND ECONOMIC DEVELOPMENT OF RURAL AREAS

RIABOKON Vasyl, Doctor of Economic Sciences, professor, corresponding member of NAAS of Ukraine, chief researcher of National scientific center „Institute of Agrarian Economy” (Kyiv)

The state of social and economic development of rural areas at present is characterized; the activities of social facilities are analyzed; reasons of the Ukrainian village decline are found out. As a result, the demographic situation has deteriorated, living standards in rural areas has decreased.

The necessity of strengthening the state's role in rural development, the achievement of according to the adopted laws and regulations balance of intergovernmental relations, a combination of financial resources from the state and local budgets for the rehabilitation and social development of the village is examined.

It is proven that the successful resolution of the economic and social problems in rural areas is possible with an integrated approach, while providing each of the components of priority.

It is offered the creation of new agro-associations (agglomeration), the essence of which is the territorial concentration of agricultural and industrial production aimed at the location of production and technology, housing, residential, administrative, cultural, educational and health sectors of public life within the existing rural areas.

Key words: rural areas, social and economic development, Ukrainian village, government regulation, social sphere, agglomeration.

ТЕНДЕНЦИИ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ СЕЛЬСКИХ ТЕРРИТОРИЙ

РЯБОКОНЬ Василий Петрович, доктор экономических наук, профессор, член-корреспондент НААН, главный научный сотрудник, ННЦ «Институт аграрной экономики» (г. Киев)

Охарактеризовано состояние социально-экономического развития сельских территорий на современном этапе, проанализирована деятельность объектов социальной сферы, выявлены причины фактического упадка украинского села. В результате чего ухудшилась демографическая ситуация, снизился уровень жизни сельского населения

Доказана необходимость усиления роли государства в развитии сельских территорий, достижения соответствующей принятым законодательным и нормативным актам сбалансированности межбюджетных отношений, объединения выделенных финансовых ресурсов как из государственного, так и из местных бюджетов для восстановления и развития социальной сферы.

Доказано, что успешное решение экономических и социальных проблем на сельской территории возможно при комплексном подходе, одновременно предоставляя каждой из составляющих приоритетное значение.

Предложено создание новых агропромышленных объединений (агломераций), сущность которых заключается в территориальной концентрации аграрного и промышленного производства, направленного на размещение производственно-технологических, жилищно-бытовых, административно-культурных, образовательно-оздоровительных секторов общественной жизни в пределах существующих сельских территорий.

Ключевые слова: сельские территории, социально-экономическое развитие, украинское село, государственное регулирование, социальная сфера, агломерации.



Інформація про автора

РЯБОКОНЬ Василь Петрович - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААН, головний науковий співробітник ННЦ "Інститут аграрної економіки" (03127, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10)

RIABOKON Vasyl - Doctor of Economic Sciences, professor, corresponding member of NAAS of Ukraine, chief researcher of National scientific center „Institute of Agrarian Economy” (03127, Kyiv, Heroiv Oborony str., 10)

РЯБОКОНЬ Василий Петрович - доктор экономических наук, профессор, член-корреспондент НААН, главный научный сотрудник ННЦ «Институт аграрной экономики» (03127, г. Киев, ул. Героев Обороны, 10)

Размещено на Allbest.ru