Еколого-економічна оцінка емісії СО2 з ґрунтів за різних рівнів антропогенного навантаження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У спрощеному вигляді економіку можна розглядати як науку про багатство. Тому в кінцевому підсумку результативних наукових досліджень має бути приріст чи, принаймні, збереження «багатства» на сьогодні, або в перспективі. Означений підхід до обґрунтування дієвості наукових пропозицій був пріоритетним у дослідженнях з проблем економіки в радянський період і є обов'язковим у дослідженнях учених провідних країн світу тепер. Проте в Україні нині відсутня (або є недостатньою) практика розрахунків ефективності досліджень у державних програмних документах і наукових роботах. Звідси проблемним є і наукове забезпечення проведення таких розрахунків [1].

Актуальність проблеми еколого-економічної оцінки емісії СО2 з ґрунтів за різних рівнів антропогенного навантаження визначається відсутністю в наукових дослідженнях науково - методичних засад розрахунку ефективності рекомендованих ґрунтознавчою й агрохімічною наукою пропозицій. Звертає на себе увагу те, що в Україні відсутні загальноприйнятні методологія та методичні підходи щодо цього питання. Зважаючи на це, нами уперше запропоновано авторський науково-методичний підхід до кількісної економічної (грошової) оцінки екологічного ефекту від запобігання емісії вуглекислого газу з ґрунтів земель сільськогосподарського призначення за різних рівнів антропогенного навантаження в умовах дії таких антропогенних чинників, як: способи основного обробітку ґрунту, системи удобрення й системи землеробства [2].

Погоджуючись із тим, що домінуюча неокласична економічна доктрина ігнорує визначальний вплив природного капіталу на добробут і стандарти життя, а уявлення про незначну частку людського та природного капіталу у новоствореній вартості є помилковими [3], ми у своєму дослідженні спираємося на теорію природного капіталу, що є відносно новим напрямом в економічній науці, апологетами якої є Р. Костанца [4], Г. Дейлі [5], П. Хокен, Е. Ловінс, Х. Ловінс [6]. Першу концепцію природного капіталу запропонували Р. Костанца та Г. Дейлі, визначивши природний капітал як запас, який є джерелом потоку природних послуг і реальних природних ресурсів.

На відміну від традиційного капіталу, природний капітал виконує не лише економічну (забезпечення процесу виробництва сировиною та матеріалами), а й екологічну функції (забезпечення стійкості екосистем). Виокремлення відновного й невідновного природного капіталу дає змогу правильно визначати екологічно скорегований дохід та «озеленені» макропоказники [7, с. 6]. Учені обґрунтовують необхідність ураховувати стан природного капіталу в аналізі загального економічного розвитку шляхом оцінки екологічно скорегованих макроекономічних показників господарської діяльності [8, 9].

Слід зазначити, що землеробство як джерело багатства досліджували ще представники школи фізіократів: У. Петті вивчав розмежування внеску праці та землі у формування багатства; Ф. Кене писав, що нове багатство створюють лише люди, які працюють на землі. Спираючись на фізіократичні доктрини й напрацювання вітчизняних науковців щодо теорії фізичної економії, для нашого дослідження ключовим є поділ економіки на: «живу», «механічну» та «розумну». У такій класифікації аграрний сектор є єдиним, де створюють абсолютну додану вартість, або природний приріст енергії через вирощування рослин і тварин, підтримання родючості ґрунту [10].

Сфера живого відіграє роль біоенергетичного забезпечення суспільно-господарського буття, бо вона - створює, тоді як сфера неживого - лише перетворює. Бо все розумне - живе, тоді як не все живе є розумним. Освоєння сфери живого передбачає здобуття людьми важливих для їх життєдіяльності ресурсів. Перелік найважливіших ресурсів економіст-фізіократ В.О. Шевчук пропонуємо звести до п'яти: гумус, зерно, солома, худоба, гній. Відсутність навіть будь-якого з них унеможливлює людське існування. Отже, ці п'ять ресурсів належать до абсолютних благ. Їх сукупність являє собою абсолютний, біоенергетичний, нарешті фізичний капітал. У забезпеченні людського життя абсолютні блага не мають жодної альтернативи. Земля сільськогосподарського призначення має розглядатися як неподільний об'єкт, спроможний давати результат лише в сукупності із зерном і рештою вказаних абсолютних благ, бо зерно - завжди абсолютний капітал, тоді як земля ним стає лише за умови її родючості [11]. Напевно, слід погодитися з В.О. Шевчуком, що мету аграрних реформ слід вбачати у збільшенні надлишку найважливішого з абсолютних благ. Цим же критерієм слід вимірювати й результати реформ, розглядаючи їх ефективність передусім як пристосованість аграрної сфери до зростання обсягів цього надлишку з одночасним нарощуванням родючості землі.

У свій час академік В.І. Вернадський, формулюючи основні ідеї фізичної економії, чітко визначив пріоритетність «живої» економіки. Фізіократичний погляд на багатство є абсолютним, а не відносним. Він пов'язаний з нарощуванням нової матерії, нової енергії, що в глобальному вимірі є важливішим, ніж фінансовий прибуток. Розвиваючи фізичну економію, С.А. Подолинський запропонував ідею енергетичного бюджету людства, чим заклав основи методології аналізу глобального рівня господарювання, розкриваючи можливості нового поняття «розподіл» стосовно процесів і явищ енергетики, дослідив циркулювання енергетичних потоків у сфері виробництва й буття й із цих позицій довів, що землеробство є найефективнішим способом корисної праці, що забезпечує акумулювання сонячної енергії на Землі [12].

Варто нагадати, що саме під впливом дискусії з українським фізіократом С. Подолинським, К. Маркс у кінці знаменитого «Капіталу» змушений був визнати, що джерелом багатства є не тільки праця: «Основою абсолютної додаткової вартості - є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість базується на розвитку суспільних продуктивних сил» [13].

У роботі М.Д. Руденка доводиться, що абсолютна додаткова вартість походить із фотосинтезу, тобто з природи - тоді як відносна додаткова вартість походить з людської праці й виникає за рахунок абсолютної. Під абсолютною додатковою вартістю вчений розуміє ту енергію, котра є для земної кулі новою, додатковою, тобто такою, якої вона раніше не мала. Справжнє джерело додаткової вартості міститься не в м'язах людини, а в гумусовому шарі планети, зумовлюючи її родючість. А «родючість землі, яка стоїть в основі абсолютної доданої вартості - це, зрештою, накопичена протягом мільярдів років сонячна енергія» [14, с. 75]. Саме родючість ґрунту - основа всіх засобів виробництва. Чим більше гною та соломи розкладається безпосередньо в полі, тим більше енергії Сонця накопичується в урожаї. Як зазначав М.Д. Руденко, вуглець - це енергія росту й ґрунти повинні збільшувати, а не втрачати цю енергію. Тому збільшення вмісту вуглецю і, як наслідок, органіки в ґрунтах у значній мірі потрібно всім, особливо сільгоспвиробникам й екологам.

Стосовно гумусу в М.Д. Руденка «йдеться про родючий шар планети, що впродовж незліченних тисячоліть нагромадив у собі безмір сонячної енергії». М.Д. Руденко був науково переконаний у тому, що гумусний шар планети - це «найвартісніше, чим володіє людство».

Отже, логічно буде припустити, що саме із цих позицій варто розглядати питання еколого-економічної оцінки емісії СО2 з ґрунтів за різних антропогенних чинників і визначення еколого-економічної ефективності застосування агроприйомів регулювання вуглецевого режиму ґрунтів.

Ураховуючи це, прийнятними слід вважати сценарії сталого розвитку, що поєднують переважання накопиченої живої речовини (енергії прогресу) над витраченими ресурсами (ентропією) з одночасним запобіганням створенню загроз для задоволення потреб майбутніх поколінь. Головний закон стабільності економіки - закон відтворення динамічної родючості шляхом організації колообігу органіки в агроценозах [15].

Таким чином, теоретико-методологічною основою дослідження є теорія природного капіталу Р. Костанца, Г. Дейлі й теорія фізичної економії, витоки якої сформували фізіократи У. Петті й Ф. Кене, розвинули фундатори української школи фізичної економії С. Подолинський, В. Вернадський, М. Руденко та їхні послідовники (В. Жук, В. Шевчук й ін.).

Науково-методичним підґрунтям дослідження є базова (фундаментальна) грошова оцінка орних ґрунтів, що відображає грошову вартість потенційних можливостей ґрунту для виробництва сільськогосподарської продукції й екологічного функціонування [16]. Пропозиції В. В Медведєва, І. В. Пліско щодо визначення базової грошової оцінки на підставі визначення вартості вмісту в ґрунті активного гумусу, рухомих елементів живлення, його повної біологічної продуктивності досить близькі до ідеї І. І. Карманова, який, назвавши таку оцінку фундаментальною, вважає, що вона має відображати оцінку ґрунту як найважливішого ресурсного потенціалу країни, її національне багатство [17]. Варто зауважити, що фундаментальна грошова оцінка може знайти широке використання насамперед у ґрунтоохоронному спрямуванні.

До головних складників базової (фундаментальної) грошової оцінки орних ґрунтів належить визначення вартості гумусу як одного із найважливіших чинників загальноекологічної та продуктивної функцій ґрунту за вартістю найменш закріпленої в ґрунті першої групи гумусових речовин (так званим рухомим (лабільним) гумусом, який найтісніше пов'язаний з родючістю ґрунту) [18]. У своєму дослідженні ми спиралися на те, що один грам вуглецю в ґрунті поступово перетворюється на 1,724 г гумусу - основи потенційної родючості ґрунтів. Тому вартість втраченого з ґрунту вуглецю оцінювали через призму вартості гумусу. За результатами досліджень, вартість 1 т гумусу, за різними оцінками, коливається від 144 дол. США [19], 234,4 дол. США [20] до 781,25 дол. США [21]. Зважаючи на це, проведені нами розрахунки виконано за варіативним підходом, тобто за двома варіантами, які умовно відображають два методичні підходи до оцінки вартості гумусу (дохідний - 144 дол. США/т і витратний - 234,4 дол. США/т) і можуть слугувати своєрідними сценаріями: перший - оптимістичний і другий - песимістичний.

Інформаційною базою дослідження послугували матеріали О. П. Сябрук [22, 23] щодо оцінки втрат вуглецю із чорноземних ґрунтів Лівобережного Лісостепу України за різних способів обробітку, систем удобрення й систем землеробства.

Зважаючи на це, нами на першому етапі виконано економічну оцінку балансу вуглецю в чорноземі типовому за різних способів основного обробітку за впливом на потенційну родючість ґрунту (табл. 1). Як свідчать здобуті за балансовим методом результати, за всіх досліджуваних способів основного обробітку ґрунту формувався позитивний еколого-економічний ефект, проте його величина коливалася як у часі, так і в просторі. У середньому за 2011- 2012 рр. найвищий еколого-економічний ефект одержано за оранки (106,8 дол. США/га), дещо нижчим й однаковим він був за дискування й культивації (91,9 дол. США/га), а найменшим за прямого посіву (49,7 дол. США/га). Однак, у 2011 р. найкращий результат спостерігався за дискування, другу позицію посідала культивація, далі йшла оранка, у той час як у 2012 р. оранка за величиною цього ефекту виявилася на першій сходинці, а на другій був прямий посів, перевершивши на 49,9 % дискування та на 20,0 % культивацію.

вартість економічний ґрунтовий

Таблиця 1. Економічна оцінка балансу вуглецю в чорноземі типовому за різних способів основного обробітку за впливом на потенційну родючість ґрунту

Результати економічного оцінювання балансу вуглецю в чорноземі типовому за різних систем удобрення за впливом на потенційну родючість ґрунту (табл. 2) показали, що без застосування добрив (контроль) формувався збиток від втрати вуглецю в розмірі 893,9 дол. США/га за оптимістичним варіантом або 1454,8 дол. США/га - за песимістичним варіантом.

Таблиця 2. Економічна оцінка балансу вуглецю в чорноземі типовому за різних систем удобрення за впливом на потенційну родючість ґрунту

Примітка. * Варіант І - обчислено за вартістю вуглецю 248,3 дол. США/т; варіант ІІ - обчислено за вартістю вуглецю 404,1 дол. США/т.

Застосування мінеральної системи удобрення теж спричиняло формування збитку в розмірі 543,8 і 885,0 дол. США/га відповідно, у той час як застосування органічної системи удобрення сприяло формуванню позитивного еколого-економічного ефекту в розмірі 941,1 і 1531,5 дол. США/га відповідно. Проте найкращою за цим критерієм виявилася органо-мінеральна система удобрення, застосування якої сприяло формуванню позитивного еколого- економічного ефекту в розмірі 1100,0 дол. США/га за оптимістичним варіантом або 1790,2 дол. США/га - за песимістичним варіантом. Таким чином, за балансовим методом оцінки застосування органічної та органо-мінеральної систем удобрення справляло позитивний вплив на формування потенційної родючості ґрунтів.

У результаті економічного оцінювання балансу вуглецю в чорноземі опідзоленому за різних систем землеробства за впливом на потенційну родючість ґрунту (табл. 3) з'ясовано, що як традиційна, так й органічна система землеробства сприяли формуванню позитивного еколого-економічного ефекту, але його величина переважала за традиційної системи, причому кращих результатів досягнуто в сівозміні з багаторічними травами проти чистого пару.

Таблиця 3. Економічна оцінка балансу вуглецю в чорноземі опідзоленому за різних систем землеробства за впливом на потенційну родючість ґрунту

Примітка. * Варіант І - обчислено за вартістю вуглецю 248,3 дол. США/т; варіант ІІ - обчислено за вартістю вуглецю 404,1 дол. США/т.

Оскільки балансовий метод не враховує багато чинників, що впливають на процеси мінералізації та гуміфікації, то на другому етапі здійснено дослідження на основі даних, одержаних у результаті прямого вимірювання емісійних втрат вуглецю. Ці результати виявилися відмінними від попередніх. Так, наприклад, за всіх досліджуваних способів обробітку ґрунту спостерігалися емісійні втрати вуглецю, що спричинили відповідний еколого-економічний збиток (табл. 4).

Як свідчать наведені дані, в середньому за 2011-2012 рр. еколого-економічний збиток від емісійних втрат вуглецю за вегетаційний період найбільшим був за прямого посіву (152,2 дол. США/га), а найменшим - за дискування (139,0 дол. США), у той час як за оранки й дискування він був приблизно однаковим (143,2 і 143,5 дол. США/га відповідно). За песимістичного варіанта спостерігалися аналогічні закономірності з тією лише відмінністю, що в цьому разі величина збитку була на 62,7 % більшою. Для того, щоб зрозуміти масштаб цих еколого-економічних збитків, як, по суті, характеризують втрату органічної речовини замість її накопичення, що в кінцевому підсумку призводить до зниження вартості ґрунтів як складника природного капіталу, наведемо такі дані. Згідно з дослідженнями вчених ННЦ «ІҐА імені О.Н. Соколовського», вартість рухомого (лабільного) гумусу з розрахунку на 1 га для чорнозему типового становить у середньому 2892 дол. США, коливаючись у діапазоні від 1990 дол. США до 4856 дол. США, а для чорнозему опідзоленого вона становить у середньому 2802 дол. США, коливаючись у діапазоні від 2207 дол. США до 4026 дол. США. Якщо взяти до уваги, що частка «рухомого» гумусу в чорноземах типових та опідзолених становить у середньому 10 % відносно загального вмісту гумусу [24], то середня вартість усього гумусу з розрахунку на 1 га для чорнозему типового становить 28920 дол. США, а для чорнозему опідзоленого - 28020 дол. США.

Таблиця 4. Економічна оцінка втрат вуглецю із чорнозему типового за різних способів основного обробітку за впливом на потенційну родючість ґрунту

Зважаючи на це, питомий (відносний) еколого-економічний збиток від емісійних втрат вуглецю в середньому за 2011-2012 рр. залежно від способу основного обробітку ґрунту становить за оптимістичним варіантом 0,48-0,53 %, а за песимістичним варіантом - 0,78-0,86 % від середньої вартості загального запасу гумусу з розрахунку на 1 га для чорнозему типового.

Подібного порядку еколого-економічний збиток формувався від емісійних втрат вуглецю із чорнозему типового за різних систем удобрення за впливом на потенційну родючість ґрунту (табл. 5). З'ясовано, що на контрольному варіанті, тобто без застосування добрив, у середньому за 2011-2012 рр. емісійні втрати вуглецю спричинили еколого-економічний збиток у розмірі 160,9 дол. США; за мінеральної системи удобрення він був меншим на 1,1 %, ніж на контролі, а за органічної та органо-мінеральної системи удобрення він був більшим на 3,4 % і 10,3 % відповідно, ніж на контролі. Питомий (відносний) еколого-економічний збиток від емісійних втрат вуглецю за вказаний період залежно від системи удобрення становить за оптимістичним варіантом 0,55-0,61 %, а за песимістичним варіантом - 0,90-1,00 % від середньої вартості загального запасу гумусу з розрахунку на 1 га для чорнозему типового. Отже, на відміну від балансової оцінки, в цьому разі зі всіх досліджуваних системи удобрення найбільший еколого-економічний збиток був за органо-мінеральної системи.

Таблиця 5.Економічна оцінка втрат вуглецю із чорнозему типового за різних систем удобрення за впливом на потенційну родючість ґрунту

Економічна оцінка втрат вуглецю із чорнозему опідзоленого за різних систем землеробства (табл. 6) свідчить про певні переваги органічної системи над традиційною, оскільки розмір еколого-економічного збитку був нижчим у сівозміні із чистим паром на 1,3 %, із багаторічними травами - на 2,1 %.

Таблиця 6. Економічна оцінка втрат вуглецю із чорнозему опідзоленого за різних систем землеробства за впливом на потенційну родючість ґрунту