Тенденції розвитку сільських домогосподарств

Постановка проблеми. Особливості розвитку українського села й діяльності його населення визначають важливу соціально- економічну роль сільських домогосподарств. І надалі частка їхньої продукції, трудових затрат і доходів від них місцевого населення залишатимуться значними. Однак організація виробництва, його структура, реалізація продукції в ринкових умовах виявляються нераціональними, через що ефективність діяльності низька.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження сільських домогосподарств обмежені тим, що вони не ведуть ніякої звітності. В публікованих матеріалах за даними вибіркових спостережень відсутня інформація для визначення ефективності виробництва продуктів господарств населення. Публікацій із питань організації та результатів діяльності конкретних домогосподарств останніми роками не виявлено. Дослідження господарств сільського населення були виконані в ННЦ „Інститут аграрної економіки” в 2000 році й викладені в двох книгах. Аналогічні дослідження слід організувати стосовно нинішньої ситуації в різних регіонах і окремих селах [1-8].

Мета статті -- глибше проаналізувати стан виробництва різних продуктів, виявити можливості вдосконалення діяльності господарств сільського населення.

Виклад основних результатів дослідження. Організація господарського життя на сільських територіях у кожній країні здійснюється з урахуванням ресурсів, історичного досвіду та менталітету місцевого населення. Під впливом багатьох чинників складаються національні, специфічні, відмінні одна від одної економічно-соціальні системи господарювання. Особливість України в тому, що тут еволюційний розвиток села двічі насильно переривався державним втручанням, причому з протилежними спрямуваннями. Селянство було змушене пристосовуватися до нової політики, втрачаючи при цьому землю, роботу і соціальний захист. У такому пристосованому стані із невизначеним майбутнім селяни перебувають донині.

Ще не така віддалена в часі колгоспно- радгоспна система мала не тільки політичне підґрунтя. Українське село здавен складалося так, що основне хліборобство зі значними масивами угідь виносилося за межі населених пунктів, а в самому селі із досить щільно розміщеними садибами залишалося те, що вимагало ретельного догляду й повсякденної праці всієї сім'ї - худоба, городи, садки, несільськогосподарські заняття тощо. Внаслідок суцільної колективізації позасіль- ські рільні землі, сіножаті, пасовища відійшли в громадське чи державне господарювання. Колгоспникам залишили по 50-60 соток на сім'ю, радгоспним робітникам - по 25 соток переважно на територіях сільських садиб. Люди зуміли так інтенсифікувати свої підсобні господарства, що спромоглися виживати в основному з них з додачею незначної платні від роботи в колгоспі чи радгоспі. Цьому сприяло те, що колгоспники, крім тваринників, не мали постійної роботи в громадському виробництві, були зобов'язані тільки виробити мінімум трудоднів і мали час для особистого господарювання. Поступово становище сільськогосподарських працівників поліпшувалося, й присадибне виробництво ставало допоміжним, підсобним. Склалася неприродна як для західних та інших країн, організація одночасної зайнятості селянина в колгоспі(радгоспі) і в присадибному господарстві. Доярка доглядала на фермі 25 корів та окремо свою, домашню.

Руйнування великого виробництва засобами деколективізації відібрало в більшості селян роботу й її оплату, а водночас їх наділено розпайованими і резервованими землями для розширеного сімейного господарства. Землекористування людей вийшло за межі населених пунктів. У 43,1% домогос- подарств землі розміщуються не в одному масиві. При таких розширених площах інтенсивне їх використання непосильне, значну їх частину займають, користуючись залученою технікою, вигідними нетрудомісткими культурами, які набагато ефективніші на великих масивах. Люди одержали землі значно більше за свої можливості ретельно її обробляти власними ресурсами. Проте, по селах та регіонах ситуація із землекористуванням селян дуже різна. Особливо високими темпами воно зросло в степових селах. У західних, малоземельних регіонах задоволення потреб населення спричинило обмеження площ сільгосппідприємств. У малих селах, як правило, залишилося більше внут- рішньосільських земель з розрахунку на жителя, і не завжди люди спроможні її використати.

У 2013 році в сільській місцевості налічувалося 5173 тис. домогосподарств, з них 45,9% не мали працездатних осіб. Середня площа землі, яку використовувало сільське домогосподарство, становила 265,3 сотки. Ті, що вирощували продукцію тільки для власних потреб, мали в середньому 27,8 сотки. У таких, які виробляли продукцію також на продаж, було по 97,5 сотки, а в інших, які не здавали землю в оренду, - 415,5 сотки.

Статистична інформація щодо господарств селян обмежена двома річними формами, які представляють сільради. У них наводять площі по групах культур і загальні, поголів'я худоби по видах, наявність основної техніки, чисельність осіб, що працюють в інших регіонах і за кордоном та ще деякі дані. Інформація з цих форм і тих, які подаються в місцеві органи Держагенства земельних ресурсів, дає змогу одержати характеристики для зіставлення сільрад та сільських районів. У таблиці 1 порівнюються показники різновіддалених від Києва районів столичної області. Тетіївський найбільш віддалений, райцентр - за півтори сотні кілометрів. Він характерний для глибинних лісостепових сільських районів країни. До Києва від Кагарлика - 80 км, тобто він середньовідда- лений, а Броварський - пристоличний. У віддаленому районі значно гірше з працевлаштуванням, тому шоста частина працездатного сільського населення зайнята за межами регіону і країни. У пристоличному районі проблеми працевлаштування практично немає. Фактор віддаленості, глибинності найважливіший для формування виробництва домогосподарств. Для селян Тетіївського району значення свого господарства важливіше, що виявляється в перевищенні ними території сіл, загальних розмірах домогосподарств, площах посівів, кращому збереженні тваринництва. У пристоличному районі висока густота населення, менші площі домогосподарств, висока частка в посівах трудомістких овочевих культур і картоплі, масова відмова від обтяжливого і маловигідного тваринництва.

Аналіз у районах у розрізі сільрад виявляє тенденцію до зменшення ролі сільськогосподарського виробництва населення у великих із розвиненою інфраструктурою, успішними підприємствами селах. Одним із таких є П'ятигори в Тетіївському районі.

Місцева сільрада четверта в районі за населенням, тут ефективно працюють виробничий кооператив і відділок державного підприємства. По П'ятигірській сільраді частка домогосподарств із постійним населенням становила 88,6%, а в районі - 81,4%. Питома вага домогосподарств із тваринництвом із числа тих, в яких постійне населення, відповідно 54,0 і 58,9 %; загальна площа ділянок на двір - 56,5 і 77,5 сотих; частка зайнятих в інших регіонах і за кордоном - 5,9 та 15,5 %. Аграрне виробництво й особливо тваринництво краще зберігаються в менших, мало- розвинених селах.

1. Характеристика домогосподарств сіл районів Київської області

домогосподарство сільський населення

Різнобічний аналіз можна провести у сільраді, де є інформація у розрізі домогосподарств і по кожному господарнику. В Ічнянському районі сільрадою об'єднані Бака- ївка і Комарівка - віддалені поліські села, які не мали навіть автобусного сполучення з райцентром. У Бакаївці нараховувалося 619 жителів, у Комарівці - 60. При аналізі за даними погосподарських книг домогос- подарства було поділено на чотири групи: у кожному селі виділяли двори з населенням і без нього. Всього домогосподарств у Бакаївці було 316, у Комарівці - 39, тобто у центральному селі двори більш людні. Дрібні поселення потребують детальнішого вивчення, тому по комарівських домогоспо- дарствах усі показники - чисельність працездатних та пенсіонерів, посівні площі, поголів'я тварин тощо у кожному дворі розглядали окремо. Двори без населення не мали корів і коней. Ті, що з населенням, у Бакаївці мали менші за площею, але з інтенсивні- шим веденням господарства - загальна площа посівів 57,9, у Комарівці - 66,3 сотих, у тому числі картоплі та овочів - 26,2 і 17,8 сотих гектара, у середньому на двір мали 0,54 та 0,22 корови. У комарівських дворах без постійного населення при середній площі посівів 40,9 сотки картоплі й овочів було 9,1 сотих. У дворах без постійного населення приблизно такої ж площі займалися тільки зерновими і травами - культурами механізованого обробітку. Загалом у занепалих дрібних поселеннях залишилося багато сільськогосподарських земель, які використовуються нераціонально. Було виконано порівняння по сільраді груп найбільших з площею посівів понад 1 га і найменших - в яких було до 30 соток. Частка у посівах зернових у першій групі становила 31,4, у другій 9,9 %, картоплі - відповідно 28,7 і 43,9, овочевих культур - 4,4 та 8,2 %, на господарство припадало 1,10 і 0,09 корови, коней мали тільки найбільші - голова в середньому на 5,5 дворів. Господарства були поділені також на групи за наявністю корів. Посівів у тих, що без корів, на господарство було 51,0, з однією коровою - 68,9, із двома- трьома - 79,1 сотих гектара. Ті, що утримували корів, більше користувалися природними угіддями й іншими джерелами кормо- забезпечення.

Ніякі статистичні джерела не дають відомостей не тільки про витрати і виробництво різних продуктів домогосподарств, а й про їхню кількість, що зовсім обмежує можливості аналізу. Звичайно, ці питання інтересують самих селян. Вони відчувають результати своєї діяльності посередньо, інтуїтивно, але, на жаль, не мають звички фіксувати свої витрати, затрати праці. Проте, люди не вбачають потреби такого обліку - мовляв, рахуй чи не рахуй, все одно цим займатися треба. Вести господарство - необхідність для забезпечення сім'ї натуральними та грошовими доходами.

Якщо спеціально вивчати ефективність виробництва домогосподарств, то треба враховувати особливості самозайнятості й безумовне переважання затрат праці. Матеріальні витрати, послуги зі сторони можуть бути мінімальними, але при розширеному господарюванні їхнє значення зростає. Різниця між доходами в натуральній та грошовій формах - разом і витратами зіставлятиметься із затратами праці в годинах. Чистий дохід - в основному заробіток, але з нього треба відраховувати на оновлення засобів виробництва й покривати витрати, які прийнято вважати накладними.

Очікувати високої дохідності від сільськогосподарського виробництва домогосподарств, як правило, не доводиться, враховуючи, що воно дрібне та ґрунтується на ручній праці. Водночас господарювання на власній садибі має переваги праці вдома - робота тут зручна, може виконуватися в довільний час, при посильній трудовій інтенсивності із залученням усієї родини. Не затрачається час на переїзди до й від місця роботи, мінімально впливає погода, виробництво під постійним наглядом та охороною. Безумовно, вища у власному господарстві заінтересованість у раціональному й економному господарюванні. У результаті досягається вища врожайність, дбайливо використовується врожай. Оскільки доходи значно перевищують матеріальні та грошові витрати, виробництво домогосподарств не втрачає від інфляції, а може й мати вигоди від неї. Малому виробництву легше пристосовуватися до зміни попиту на ринках, неважко вводити вирощування нових культур. Сімейні господарства мало поступаються в ефективності великому виробництву в ма- ломеханізованих галузях, а часто й досягають кращого результату. Але переваги втрачаються чи мінімізуються, якщо виробництво здійснюється на позасадибних, віддалених територіях.

Особливо важливе значення домогосподарств для поліпшення сільської зайнятості. Звідси необхідність оцінки трудових затрат. Технології виробництва в населення різні. Навіть в одному селі практикують різні способи виконання трудових операцій на виробництві певного продукту. Все ж для орієнтиру потрібно розраховувати нормативи трудомісткості. В наших розрахунках користуємося власними нормами затрат праці на гектар культури чи голову певного виду худоби, що обчислені з розрахунку на високу врожайність і продуктивність худоби. У рослинництві переважна частина затрат праці припадає на збирання, тому вони суттєво змінюватимуться залежно від урожайності. У таблиці 2 орієнтовна трудомісткість розрахована в розрізі сільрад Кагарлицького району. Господарства з кодом 1 - з постійним проживанням членів сім'ї, це основні виробники на селі. їхня частка характеризує стан села, наскільки воно зберегло свої садиби, соціальну й виробничу інфраструктуру. До трудомістких культур віднесено картоплю, овочеві, багаторічні насадження. З таблиці видно, наскільки різняться стан, розвиток, виробництво сіл уже в межах одного району. При даних площах і поголів'ї річну зайнятість працівника в домогоспо- дарствах можна забезпечувати в середньому на двох-трьох гектарах.

2. Трудомісткість виробництва домогосподарств Кагарлицького району

Висновки