Аграрна реформа Л.Д. Кучми в Україні: історико-економічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 631.1:338.24.021.8(477)

Аграрна реформа Л.Д. Кучми в Україні: історико-економічні аспекти

П.І. Гайдуцький, доктор економічних наук,

професор, академік НААН,

заслужений діяч науки і техніки України,

директор Інституту стратегічних оцінок

Постановка проблеми

У 2014 році економіка України, внаслідок збігу об'єктивних і суб'єктивних причин, опинилась у глибокій кризі. Практично всі галузі мали спад виробництва. Лише сільське господарство стало єдиною галуззю, виробництво якої суттєво зросло - на 5%. Галузь практично вийшла на рівень виробництва 1990 року і значно (в 1,8 раза) перевищила дореформе- ний показник. Найкращу динаміку показали сільськогосподарські підприємства (приріст 2,2 раза проти 1999 р.), які пройшли процес реформування, тобто перетворення з колективних та державних у приватні. За період реформи істотно зміцнились економіка й фінансовий стан підприємств, а також фермерський сектор та селянські господарства.

Від початку земельної реформи пройшло 20 років, а господарської (перетворення колективних і державних підприємств у приватні господарські структури) - 15 років. За цей період частка збиткових підприємств скоротилась у п'ять разів, а галузь зі збиткової у 1999 році (збитковість - 22%) стала прибутковою з рентабельністю 11,5% у 2013 році. Майже у сім разів зросла площа приватного землеволодіння селян, а одержувана ними орендна плата за ці роки досягла в се- © П.І. Гайдуцький, 2015 в середньому по Україні 616 грн за 1 га й становила за земельний пай близько 2,5 тис. грн за рік.

Все це - результат аграрних перетворень, ініційованих і організованих за участю Президента України (у 1994-2005 рр.) Л. Кучми із широким залученням розробок аграрної економічної науки. Однак, незважаючи на пройдений 20-річний період аграрної реформи, комплексної оцінки цьому процесу та його результативності поки що немає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика аграрної реформи в Україні вже тривалий час досить широко й ґрунтовно досліджується науковцями, особливо економістами-аграрниками. В різних напрямах найвагоміший вклад внесли академіки НААН П.Т. Саблук, В.Я. Месель- Веселяк, Ю.О. Лупенко, М.В. Гладій, А.С. Даниленко, Л.Я. Новаковський, М.Й. Малік, М.Я. Дем'яненко, О.М. Шпичак, В.Г. Андрійчук, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко та член-кореспондент НААН І.Г. Кириленко, доктор економічних наук М.М. Федоров й інші. Однак дослідження історико-економічних аспектів аграрної реформи ще тільки починаються. Ще мало досліджень політичної та державницької ролі Л. Кучми у формуванні нормативно-правового й організаційно-інформаційного забезпечення реформи. Особливо відчувається гостра потреба в дослідженнях значення лідерства керівництва держави у реформаційних процесах та залежності успіху реформ від його політичної волі. Пропонована стаття присвячена саме цьому мало дослідженому напряму аграрної реформи.

Мета статті - розкрити політичну та державницьку роль Л. Кучми в організації та здійсненні аграрної реформи в Україні, обгрунтувати її історико-економічну значимість у розвитку українського суспільства і в міжнародному масштабі.

аграрна реформа кучма

Виклад основних результатів дослідження

Минуло 20 років від початку аграрної реформи в Україні, реальний старт якій дав Указ Президента України Л. Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року. Водночас виповнилося 15 років початку ринкової трансформації КСП у приватні структури, поштовхом до якого послужив Указ Президента України Л. Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року. Це був апогей господарської реформи в аграрному секторі.

Очевидно тому аграрну реформу в Україні з самого початку стали називати Кучмівською. Переважна більшість громадян і насамперед селян асоціювали реформу з ім'ям Президента, тому що він її ініціював, присвятив їй свій перший указ (від 10 листопада 1994 р.) та ще цілу низку указів (більше 60). Селянам особливо імпонували укази, які стосувалися паювання землі та майна КСП, запровадження оренди земельних і майнових паїв, обов'язковості сплати орендарями орендної плати селянам за їхні паї, а також запровадження фіксованого податку, пільгових кредитів тощо. Земельна реформа в Україні з самого початку була масовою і спрямована на визначення шляхів ефективного господарювання селянина як власника і господаря землі, обґрунтування пропозицій щодо підвищення його життєвого рівня, у результаті чого селяни одержали безкоштовно у власність земельні паї.

Тож постає питання: чому аграрну реформу в Україні стали називати Кучмівською: лише через селянські уподобання, чи враховуючи також її велику загальносуспільну, наукову і практичну значимість?

Відповідь на це питання можна дати, порівнявши аграрну реформу в Україні з іншими масштабними аграрними реформами. На теренах України такою була Столипінська аграрна реформа початку XX ст., яку визнано історично важливою не тільки в Росії, але й у багатьох інших країнах світу, тобто на міжнародному рівні.

Столипінська реформа була викликана наростанням революційної ситуації в Росії внаслідок провалу селянської реформи 1861 року. Указ царя Олександра II від 19 лютого 1861 року юридично проголошував скасування кріпосного права, але фактично лише змінив поміщицьке кріпосництво для селян на общинне. Право на земельне та господарське самовизначення селяни так і не одержали. В кінці XIX ст. важливі норми царського указу 1861 року фактично були заблоковані. Селянська реформа остаточно загальмувала. Натомість селянські невдоволення масово наростали, тому справжня реформа була попереду й вона ще 45 років чекала свого часу. Її час прийшов, коли назріла революційна ситуація, і коли главою уряду став П. Столипін. Людина інтелектуальна, вольова, рішуча, та водночас із досвідом і знанням проблем російської глибинки. Правда, підготовка реформи розпочалася ще при попередникові П. Столипіна - С. Вітте. Але йому не вистачало рішучості, він остерігався радикальних змін, тягнув час, а тим часом ситуація дедалі ускладнювалася.

Отже, реформа була названа Столипінською за те, що саме завдяки наполегливості П. Столипіна, його високій відповідальності й навіть самопожертв вона була втілена в життя. І те, що реформа мала успішні результати, дала Росії розвиток та була визнана у світі - це заслуга її втілювача - П. Столипіна.

В Україні в кінці XX ст. аграрній реформі також передувала драматична ситуація, зумовлена кризою перехідного періоду. З проголошенням незалежності й ринкового курсу колгоспно-радгоспна система опинилася перед вибором: або реформа або банкрутство. Адже навіть при соціалізмі ця система ледь виживала. Колишній СРСР, маючи найбільші серед країн світу площі чорноземів, водночас найбільше купував зерна за кордоном. Для розвинутих ринкових країн це парадокс, для СРСР - це був ганебний факт.

Однак у колгоспах і радгоспах був зосереджений великий матеріально-технічний потенціал аграрного виробництва - земля, техніка, будівлі, ресурси, кадри. Не можна було допустити їх руйнації та втрати. Але така руйнація була неминуча й вона вже повсюдно наступала. Лише за 90-ті роки виробництво на 100 га сільгоспугідь у колгоспах і радгоспах скоротилось утричі, а їхня частка у загальному сільгоспвиробництві зменшилась удвічі. З самого початку ринкова система не сприймала колгоспи й радгоспи, вони стали приречені юридично і фізично. Хто мав зробити так, щоб аграрний потенціал колгоспів та радгоспів трансформувався із планово-соціалістичної у ринкову систему? Хто мав ініціювати, організувати і здійснити комплексну аграрну реформу в Україні? Відповідь на ці питання дало обрання Л. Кучми Президентом України та його 10-тирічне президенство.

Порівняння Столипінської аграрної реформи в Росії й аграрної реформи за президентства Л. Кучми в Україні показує, що між ними є багато як спільностей, так і відмінностей. Насамперед слід відзначити, що на життєвому шляху П. Столипіна та Л. Кучми був спільний етап - перебування на посаді глави уряду. Йдеться не про формальний збіг державних позицій, а про використання своїх можливостей і повноважень для здійснення реформ, й насамперед в аграрній сфері. Для П. Столипіна тут були свої переваги, зокрема заступництво царя. Для Л. Кучми такими перевагами були повноваження щодо прийняття декретів уряду та президентських указів з економічних питань, прирівняних за правочинністю до законів України. Але в обох випадках ці повноваження були відстояні Л. Кучмою в парламенті при його обранні прем'єр-міністром і під час прийняття Конституції в 1996 році. Ці повноваження відстоювалися, насамперед, для здійснення реформ.

Певні спільності двох розглянутих нами реформ були в їх змісті. Це розобщинення й розколгоспнення селян; їхнє землезабезпечення вилученням наділів з общин, паюванням земель КСП і право вилучення земельних паїв у натурі; можливість вільного розпорядження земельними наділами й паями для самостійного господарювання, купівлі-продажу або передачі в оренду. Але найсуттєвішою спільною рисою була політична воля лідерів обох реформ, наполегливість, конструктивність і послідовність дій щодо їх проведення.

Водночас у цих реформах є чимало відмінностей, які проявились уже на стадії підготовки. Столипінську реформу було відносно легко організовувати. Росія була єдиною країною в Європі, де на початку XX ст. існувала архаїчна община. В Європі на той час вже суцільно господарювали переважно фермери, тому прообразом Столипінської реформи був багатий європейський досвід. Саме такого досвіду бракувало для української реформи, бо ніде у світі не було прикладу трансформації колгоспно-радгоспної системи у приватно-ринкову. На відміну від Столипінської, аграрна реформа в Україні вимагала серйозної підготовки, наукової розробки та практичної апробації. І це було зроблено аграрною економічною наукою, починаючи з кінця 80-х років XX ст.

На час обрання Президентом України Л. Кучма приділяв велику увагу розвитку сільського господарства. Він не сумнівався, що колективні форми господарювання потребують докорінної реорганізації. Тому будучи реформатором за характером, рішучим до дій і відповідальним, Л. Кучма ініціював реформування сільського господарства, покладаючись, головним чином, на рекомендації науковців. Це було дуже не просто, бо тоді в державі високі посади обіймали аграрії з колгоспною ментальністю. З їхнього боку був шалений тиск на Л. Кучму, але він вистояв і діяв послідовно всі 10 років. Кращим свідченням цьому є кількість та хронологія виходу президентських указів із питань реформування й сприяння розвитку аграрного сектору.

Відмінності між цими двома реформами проявилися також у визначенні їхніх напрямів. У Столипінській реформі основними напрямами були: 1) розобщинення селян і надання їм права добровільного виходу з общини з об'єднаним земельним наділом;

2) сприяння селянам у створенні хуторів;

3) спонукання селян до переселення у тру- донедостатні території Сибіру й Далекого Сходу; 4) кредитна підтримка банками подвірного і хутірного господарювання.

В аграрній реформі періоду президентства Кучми були визначені основні напрями: 1) земельна реформа (паювання, інвентаризація, оцінка, оренда землі); 2) господарська реформа (перетворення КСП у приватні господарські структури); 3) реформа ринку збуту продукції (скасування держзамовлення, запровадження біржової торгівлі, розвиток інфраструктури ринку); 4) реформа системи державної підтримки (запровадження фіксованого податку, пільгових кредитів, цільових програмних дотацій, субсидування лізингу техніки); 5) реформа системи соціального розвитку села. З метою реалізації цих напрямів по кожному з них Президентом була прийнята низка указів (табл. 1).

На виконання цих указів за відносно короткий період в Україні було здійснено великий обсяг робіт без особливих витрат бюджетних коштів: передача земель у колективну власність; грошова оцінка земель; розподіл земель КСП на земельні частки (паї); видача громадянам спочатку сертифікатів на земельні частки (паї), а потім державних актів на право власності на земельну ділянку. Отже, комплекс заходів Кучмівської реформи за їх обсягом і значимістю набагато перевищував обсяг заходів Столипінської реформи.

Але найсуттєвіші відмінності простежуються в масштабності нормативноправового забезпечення Столипінської й Л. Кучми реформ. Перша стартувала та здійснювалася за одним указом царя від 9(22) листопада 1906 року, який через чотири роки був підтверджений законом Держ- думи від 14(27) червня 1910 року. Для здійснення аграрної реформи в Україні Л. Кучма підписав понад 60 основних указів, з якими прямо чи опосередковано були пов'язані близько 100 законів України, підготовлених за дорученнями Президента України, або на заміну його указів. Водночас Кабінет Міністрів України прийняв багато декретів і постанов, більшість з яких - також на виконання згаданих президентських указів та законів України. Ці законодавчі й нормативно-правові акти охоплюють усі основні напрями реформи. Отже, як за кількістю нормативних актів та широтою охоплення ними питань, Кучмівська аграрна реформа на порядок масштабніша, ніж Столипінська.

1. Кількість основних нормативних актів в Україні з питань аграрної реформи за період з 01.08.1994 р. по 01.02.2005 р.

Детальніший аналіз реформ показує, що низка дуже важливих заходів, передбачених Кучмівською реформою, у Столипінській були відсутні (8 із 21) (табл. 2). Це стосується реформування КСП у приватні господарські структури, державної підтримки господарств і соціального розвитку села. Крім того, в Столипінській реформі були заходи, які спричинили чимало проблем, зокрема створення хуторів, переселення селян та інші.

Такі заходи не передбачалися реформою, зініційованою Л. Кучмою. В багатьох інших напрямах заходи останньої були масштабніші, ніж Столипінської. Йдеться про формування ринкової інфраструктури, розвиток орендних й іпотечних відносин тощо. При президентстві Л. Кучми в Україні ці заходи починалися «з нуля», а при П. Столипіні в Росії вони або були традиційними, або відсутні.

2. Порівняння реформ за широтою охоплення та комплексністю напрямів і заходів

3. Характеристика масштабності та результативності Столипінської реформи