Нові форми бідності в Україні: основні прояви та оцінка масштабів явища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України

Нові форми бідності в Україні: основні прояви та оцінка масштабів явища

Л.М. Черенько

канд. екон. наук, зав. відділу

Постановка проблеми. Впродовж тривалого періоду досліджень бідності в Україні спостерігалося формування усталених тенденцій щодо масштабу явища та профілів бідного населення. Так, починаючи з 2001 року невпинно знижувалися рівні абсолютної бідності, і лише криза 2008--2009 років призупинила позитивний рух. Показники відносної бідності залишалися практично незмінними впродовж 2000-х років, з незначними коливаннями у бік збільшення в періоди економічного зростання і зниженням значень із початком останньої кризи, що стало результатом політики перерозподілу доходів від середніх до бідніших прошарків суспільства. Стабільними залишалися і основні профілі бідності, що свідчило про неефективність політики та незмінні принципи розподілу доходів у суспільстві.

Ситуація почала змінюватися після 2011 року: економічні події, які розвивалися внаслідок останньої кризи та пов'язаних з нею процесів стагнації, провокували звуження споживчих можливостей переважної більшості населення та спричиняли гострий дефіцит поточних ресурсів домогосподарств. В свою чергу ці процеси підштовхували до формування нових проявів бідності, принципово відмінних від попереднього періоду. Україна у 2012 році перебувала в стані невизначеності, коли будь-яка подія могла відіграти роль каталізатора як негативного, так і позитивного сценарію розвитку ситуації з бідністю. Події наступного року свідчили про розгортання економічної кризи та погіршення становища переважної більшості населення. Отже, ще до активних бойових дій, станом на початок 2014 року можна констатувати появу принципово нових ознак бідності, або навіть нових її форм, які потребують детального дослідження. В подальшому бойові дії на Донбасі не лише загострили наявні проблеми, але й призвели до масштабного явища раптової бідності, з яким Україна досі не стикалася.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. З середини 1990-х років проблему бідності активно обговорювали в наукових колах України. Найбільш відомими є роботи Е.М. Лібанової (E. Libanova) [1], де вперше в Україні закладено теоретико-методологічне підґрунтя бачення проблеми; Ю.І. Саєнка (Yu. Saenko) [3], в яких розглядаються здебільшого соціологічні аспекти проявів бідності; А.Ф. Ревенка (A. Revenko) [2], які були присвячені статистичній оцінці явища та порівнянню його масштабів з радянським періодом; І.Ф. Гнібіденка (I. Hnybidenko) [4], який розглядає бідність як складову соціальної безпеки та акцентував увагу на специфіці бідності сільського населення; В.О. Мандибури (V Mandybura) [5], де бідність визначено в контексті загального зниження життєвого рівня населення та кризи суспільного устрою, В.І. Паніотто (V. Paniotto), присвячених особливостям вимірювання бідності з використанням даних соціологічних опитувань. Однак в останні роки ця тема певним чином випала з переліку пріоритетних напрямів досліджень, оскільки сталість тенденцій та профілів бідності робили малоефективними подальші наукові пошуки. Публікації останніх років концентрувалися переважно на оцінках масштабів явища серед окремих груп населення та немонетарних аспектах бідності. Поява нових форм бідності поки не мала активного обговорення в науковій літературі, оскільки з об'єктивних причин не могла бути повністю ідентифікована.

Метою статті є обґрунтування появи нових форм бідності та оцінка можливого масштабу явища.

Виклад основного матеріалу. Пошуковий аналіз, здійснений на основі наявних інформаційних джерел та експертних висновків, дає підстави для ідентифікації чотирьох нових проявів бідності, які можуть трансформуватися чи вже трансформуються у новій форми.

Насамперед, це бідність через захворювання або медична бідність. Зниження фінансової спроможності домогосподарств, особливо в частині так званих вільних від обов'язкових витрат коштів, співпало в часі з процесами постійного звуження каналів фінансування охорони здоров'я з бюджетів усіх рівнів, відомчих структур та страхових фондів. До цього вже традиційно додавалося недосконале управління галуззю і неефективне ціноутворення на комерційні медичні послуги, які не змогли створити справжньої конкуренції у сегменті середніх прошарків суспільства. Всі ці процеси разом призвели до ситуації, коли більш-менш серйозне захворювання одного з членів сім'ї (особливо з необхідністю хірургічного втручання) могло стати причиною настання бідності для родини з середніми доходами.

До 2009 року ця форма бідності не була чітко окресленою, ситуація залежала від низки чинників і складалася по-різному залежно від місця проживання, відомчого підпорядкування медичного закладу, можливості отримати допомогу від родичів, приналежності до пільгових категорій тощо. Отже, впродовж міжкризових років традиційно вкрай важкі захворювання спричиняли бідність сімей. Натомість, в останні роки проблема зазнає критичних масштабів: за період 2005--2012 років витрати домогосподарств на охорону здоров'я зросли майже вдвічі (за системою національних рахунків у співставних цінах 2012 року) Розраховано на основі даних статистичних збірників: Національні рахунки України за 2011 рік. -- К.: Державна служба статистики України, 2013. -- С. 27--31; Національні рахунки України за 2012 рік. -- К.: Державна служба статистики України, 2014. -- С. 25--29. [6, 7], а реальні грошові доходи домогосподарств виросли за цей період лише у 1,6 рази Розраховано за даними Обстеження умов життя домогосподарств, що проводить Держслужба статистики України на постійній основі.. Зрозуміло, що 2013--2014 роки суттєво погрішили дане співвідношення, поставивши численні родини в ситуацію виживання. Якщо врахувати, що плата за медичні товари та послуги частіше не залежить від фінансової спроможності домогосподарства Якщо при купівлі споживчих товарів та послуг є широкий вибір за ціновою групою, то у випадку з медичними товарами та послугами такий вибір украй обмежений., а визначається специфікою захворювання, то можна припустити, що досить висока частка населення стикається з серйозними ризиками збідніння у зв'язку з хворобою одного з членів родини.

Друга специфічна форма бідності пов'язана з успадкованою ще з радянських часів житловою проблемою, яка останнім часом загострюється та набуває ознак бідності за ознакою житлових умов. Значний відсоток родин традиційно має незадовільні житлові умови як за кількісними, так і за якісними характеристиками помешкання. В останні роки стала поширеною практика оренди квартир тими сім'ями, які отримують пристойні поточні доходи, проте не мають власного житла або хочуть покращити свої житлові умови. Звуження ринку праці внаслідок останньої кризи та подальшої стагнації економіки, загострення кризових явищ впродовж останнього року, поставили в особливо хитку ситуацію ті сім'ї, які вирішували житлову проблему шляхом оренди житла за рахунок поточних доходів. Втрата бодай одного з джерел доходів для таких сімей означала фактичну втрату традиційних житлових умов і значне погіршення умов життя в цілому.

Тісно пов'язаним з житловою проблемою, але окремим проявом бідності сьогодні є кредитно-фінансова неспроможність домогосподарств. З одного боку, її заручниками стали практично всі сім'ї зі значними кредитними зобов'язаннями, особливо у валюті, оскільки впродовж тривалого періоду в країні відбувалися процеси звуження купівельної спроможності доходів і відповідно так званих вільних коштів. Отже, віддавати борги з кожним роком стає важче, а накопичення боргу ставить родини у ситуацію безвиході. З іншого боку, значна кількість родин, вимушених сьогодні з різних обставин звертатися за кредитами, потрапляють у кабалу через підвищення і без того надвисоких банківських ставок. А група традиційно бідних взагалі обмежена у можливості кредитування. Таким чином, масштабність явища заборгованості перед банківськими установами та надвисокі ставки по кредитах на фоні зниження реальних доходів населення дають підстави говорити про бідність за ознакою заборгованості.

Внаслідок бойових дій на Донбасі у 2014 році з'явилася нова форма бідності -- раптова бідність через втрату майна та джерел для існування, якої зазнали як вимушені переселенці, так і сім'ї, постраждалі внаслідок бойових дій на територіях проживання. Станом на кінець року чисельність зареєстрованих переселенців наближалася до одного мільйону осіб, і більшість з них опинилася у зоні ризику раптової бідності, оскільки не мали значних заощаджень, здатних компенсувати втрати (навіть тимчасові), або рівня кваліфікації, який гарантував би відновлення на новому місці проживання трудових джерел доходів у повному обсязі. Оцінити масштаби втрат майна та ризики раптової бідності населення, яке залишилося у місцях постійного проживання, поки що надзвичайно важко, насамперед тому, що процес нині перебуває в розвитку, і загальна ситуація є мало прогнозованою.

Усі означені форми бідності висувають нові виклики для політики, оскільки не можуть бути подолані лише традиційними методами -- через політику оподаткування, перерозподіл доходів, вдосконалення політики на ринку праці та у системі соціальної підтримки. Розробка нових напрямів політики вимагає всебічної оцінки явища, ідентифікованого в сьогоднішніх реаліях. На жаль, для поглибленого дослідження проблеми наявне інформаційне поле є завузьким, проте воно дає можливість окреслити масштаби явища та дати окремі структурні оцінки.

Нові підходи у вимірюванні бідності впродовж останніх десятиріч зосереджувалися на розвитку немонетарної складової, що вкрай ускладнювало методичний апарат та знижувало точність оцінок. Однак, немонетарна бідність є причиною та наслідком монетарної бідності, тобто так чи інакше замикається на традиційних вимірах.

Коли ми говоримо про масштаби монетарної бідності, то маємо на увазі ті сім'ї, які опинилися за проведеною межею. Ми можемо впевнено стверджувати, що такі сім'ї є вразливими до будь-яких зовнішніх обставин, оскільки вже вимушені відмовляти собі в найнеобхідніших благах для нормального життя. Проте існує певна група сімей, чиї доходи перевищують межу бідності, але ця дистанція настільки незначна, що будь-які негативні суспільні процеси та явища можуть спричинити різке погіршення їх становища. Отже, вони займають нестійку позицію у соціальній ієрархії та мають вищі за середні в країні ризики бідності, а отже є вразливими (рис. 1). Чисельність групи вразливих до бідності прямо залежить від специфіки розподілу населення за доходами. В українських реаліях, коли скупченість у зоні низьких доходів є високою, чисельність групи вразливих може перевищувати чисельність саме бідних.

Якщо виходити з такої позиції, то поширення нових форм бідності зачіпає насамперед групи бідних та вразливих до бідності, і значно меншою мірою -- тих, хто має стійке матеріальне становище. Проте надзвичайно складно провести межу між вразливістю до бідності і стійким становищем. Доцільніше обґрунтовувати межу вразливості окремо для кожної з визначених нових форм бідності.

Рис. 1. Теоретична схема розподілу населення за ступенем вразливості до бідності

Наприклад, якщо ми говоримо про бідність через захворювання, то навіть представники найбільш забезпечених 10 % населення можуть опинитися в критичному стані у випадку складної хірургічної операції, необхідності лікування за кордоном та ін. Наприклад, у 2013 році домогосподарство з 10 децильної групи мало витрати на охорону здоров'я понад 72 тисячі грн на рік, що становило 73 % річного бюджету домогосподарства. Кошти, які залишилися після оплати медичних товарів та послуг, становили два прожиткових мінімуми на особу на місяць. Таким чином, домогосподарство не потрапило до категорії бідних, хоча і витратило левову частку своїх доходів на лікування. Інше домогосподарство (із сьомої децильної групи) витратило за рік майже 37 тисяч грн на охорону здоров'я, що становило 40 % його річного бюджету. В результаті таких витрат ресурси домогосподарства скоротилися до 1154,6 грн на особу на місяць, що лише на 40 грн перевищує прожитковий мінімум, але є на 33 грн нижчим за межу відносної бідності (1187 у 2013 році). Таким чином, це домогосподарство опинилося серед бідних внаслідок витрат на лікування, хоча мало досить пристойні доходи.

Однак, у разі необхідності проведення нескладної операції із середнім реабілітаційним періодом таким сім'ям нічого не загрожує. Натомість, бідні вимушені будуть для такого лікування накопичувати борги (якщо зможуть стати позичальниками), а вразливі до цього виду бідності витратять всі свої резерви, і вірогідно, перейдуть до категорії бідних. У гіршому випадку такі сім'ї взагалі не зможуть скористатися послугами охорони здоров'я: у 2013 році 22,1 % населення, яке потребувало лікування, не змогли отримати медичні послуги або купити необхідні ліки, переважно через відсутність коштів.

Якщо провести межу вразливості до бідності внаслідок захворювання на рівні прожиткового мінімуму, збільшеного на розмір фактичних медіанних витрат на медичні товари та послуги, то частка вразливих (крім бідних за критерієм прожиткового мінімуму) становитиме близько 16 %, а рівень бідності (включаючи вразливість) сягатиме майже 36 % (табл. 1).

Таблиця 1. Оцінка рівня бідності внаслідок захворюваності та рівня вразливості до даної форми бідності за різними порогами, 2013 р.

Джерело: розраховано автором за мікроданими Обстеження умов життя домогосподарств у 2013 році Державної служби статистики України.

У випадку використання не медіанних, а середніх витрат на охорону здоров'я, рівень бідності зростає до 55,4 %. Якщо у якості межі вразливості до даної форми бідності використати максимальні фактичні середньомісячні витрати (6024 грн на особу на місяць у 2013 році) і припустити, що домогосподарство витрачатиме всі свої ресурси на лікування, не заливши при цьому навіть мінімальних коштів на споживання, то рівень бідності перевищить 99 %.

Таким чином, у випадку настання неважкої хвороби, лікування якої потребуватиме медіанних чи середніх сум, серед бідних може додатково опинитися від 16,1 до 35,6 % населення, а рівень вразливості до бідності внаслідок захворюваності становитиме 35,9--55,4 %. У випадку настання тяжкої хвороби, яка потребує витрачання значних коштів (навіть для забезпечених верств населення), серед бідних ризикують опинитися майже всі українські родини, включаючи представників десятої децильної групи.

Якщо розглядати бідність у немонетарному вимірі, то нараженими на ризик через захворювання також вважаються особи, які не можуть з інфраструктурних причин вчасно отримати допомогу. Такі особи чи сім'ї доповнюють групу вразливості до медичної бідності, вони переважно мешкають у сільській місцевості: 41,8 % сільських домогосподарств потерпає від незабезпеченості населеного пункту послугами швидкої медичної допомоги, а 28,5 % -- від відсутності поблизу житла будь-якої медичної установи. В окремих випадках навіть впевнене фінансове становище домогосподарства не може компенсувати інфраструктурну недоступність медичних послуг, а для вразливих до бідності сімей такі проблеми суттєво посилюють негативні впливи.

У випадку бідності за житловими умовами теоретична схема дослідження виглядає інакше. Однозначно бідними за цією формою можна вважати ті сім'ї, які мають незадовільні житлові умови (за наявністю хоча б одного фактору: замала площа житла, високе навантаження мешканцями на одну кімнату, відсутність елементарних зручностей, аварійність чи занедбаність помешкання внаслідок відсутності капремонту). Набагато важче визначити контингент вразливих до житлової бідності, адже його фактично можна виокремити лише серед сімей, які орендують житло. Решті сімей можна у якості межі вразливості присвоювати середню за регіоном орендну плату за житло, але такий підхід має низку припущень та обмежень.

Сьогодні більше половини населення країни потрапляє під визначення житлової бідності, оскільки умови їх проживання мають принаймні одну негативну характеристику: 13,7 % -- замалу житлову площу, майже 9 % -- надвисоке навантаження особами на одну кімнату, 27 % мешкають у вкрай застарілому і занедбаному житлі, а практично кожна четверта особа проживає у помешканні без елементарних зручностей.

Таблиця 2. Поширеність ознак житлової бідності, %, 2013 р.

Джерело: розраховано автором за мікроданими Обстеження умов життя домогосподарств у 2013 році Державної служби статистики України.

Таблиця 3. Розподіл винаймачів житла за квінтільними групами

Джерело: розраховано автором за мікроданими

Обстеження умов життя домогосподарств у 2013 році Державної служби статистики України.

Згідно з даними обстеження Розраховано за даними Обстеження умов життя домогосподарств, що проводить Держслужба статистики України на постійній основі., сьогодні 3,4 % домогосподарств або 3,2 % населення вирішує житлову проблему шляхом оренди житла (табл. 3). З кожною квінтильною групою зростає частка винаймачів житла і при цьому зменшується ризик втрати основних джерел доходів. Проте, у нестабільній економічній ситуації ризик втрати роботи і основних джерел для існування менше корелює з добробутом родини, на відміну від періоду економічної стабільності. Зрозуміло, що представники п'ятої квінтильної групи мають більше шансів «втриматися на плаву» в важкі часи, проте серед винаймачів житла вони складають менше третини (31,7 %). Отже, можна припусти, що близько 2,5 % сімей підпадуть під дію житловою бідності у разі втрати одного з основних джерел доходів. Відповідно, рівень житлової бідності, включаючи сегмент вразливості, становить 53,6 %.

Ще складнішою є ситуація з оцінкою бідності за ознакою заборгованості, адже в даному випадку важко провести саму межу бідності, і зрозуміло, набагато складніше визначити межу вразливості до даної форми бідності. Вчасне повернення кредитів може стати проблемою для значної частки домогосподарств, насамперед, через зменшення або часткову втрату основних джерел доходів. Навіть далеко небідні сім'ї можуть опинитися у зоні вразливості, особливо ті з них, які позичали гроші у валюті і стали заручниками не лише зниження реальних доходів і зменшення умовно вільних коштів, але й знецінення гривні.

А даними ОУЖД Обстеження умов життя домогосподарств, що проводить Держстат України на постійній основі., у 2013 році 11,7 % домогосподарств повертали позики та кредити, ще 3,7 % оплачували фінансові послуги. Зрозуміло, що дані абсолютно не координуються із фінансовою статистикою, яка опосередковано свідчить про значне кредитне навантаження на домогосподарства. Якщо припустити, що переважна більшість сімей, які повертали у 2013 році кредити За даними ОУЖД, близько 38 % позичальників перебувають у відносно впевненому фінансовому становищі -- належать до п'ятої квінтильної групи., може в будь-який момент потрапити до категорії фінансово неспроможних внаслідок втрати доходів, знецінення гривні та т. ін., і додати до них бідних за критерієм прожиткового мінімуму, які мають мізерні шанси скористатися кредитом, а тим більше його повертати, то рівень бідності за ознакою заборгованості можна оцінити в 30 %.

Рис. 2. Теоретична схема дослідження раптової бідності внаслідок бойових дій на Донбасі

Абсолютно новим явищем для України стала бідність внаслідок бойових дій. Бідні сім'ї, які в результаті військових подій ще й втратили майно (через евакуацію чи руйнування помешкання), опинилися на межі виживання і можуть сьогодні розраховувати виключно на підтримку держави та волонтерів. До другої групи можна віднести сім'ї, які раніше мали певні заощадження та непогану роботу, але внаслідок бойових дій втратили все і раптово стали бідними. Це і є група так званих нових бідних. Межа вразливості до цієї форми бідності (межа третьої групи) проходить надто високо, оскільки накопичення чи поточні доходи постраждалих сімей сьогодні мають перекривати такі витрати, як оренда житла, оновлення вкрай необхідного у щоденному користуванні втраченого (або навіть тимчасово втраченого) домашнього майна, одягу та взуття, навчальних товарів для дітей тощо.

Форму раптової бідності внаслідок бойових дій та пов'язаних з ними процесами можна розглядати таким чином: з чотирьох шарів постраждалого від бойових дій населення лише верхня частина, яка мала дуже впевнене матеріальне становище (рахунки у банках, нерухомість у непостраждалих районах тощо) або надвисокий рівень кваліфікації у конкурентному сегменті, змогла зберегти прийнятний рівень життя і не опинитися у зоні високих ризиків бідності (рис. 2). Решта населення постраждалих територій у тій чи іншій мірі стала заручником ситуації та вже потрапила у зону раптової бідності або балансує на її межі.

Оцінки масштабів раптової бідності внаслідок бойових дій сьогодні є значно обмеженими з двох причин. По-перше, пройшов незначний період часу для узагальнення статистичних потоків інформації та зіставлення даних поточної статистики та вибіркових обстежень. По-друге, нестандартність ситуації потребує додаткових до традиційних джерел інформації з метою поглибленого дослідження ситуації, адже в рамках наявної системи спостережень неможливо виявити всі аспекти нового явища.

Станом на перший квартал 2014 року більше половини населення Донецької та Луганської областей (59,1 %) мали доходи в межах від одного до двох прожиткових мінімумів, ще 27,4 % -- взагалі нижче від прожиткового мінімуму. Отже, переважна більшість мешканців, які могли опинитися у зоні бойових дій, підпадала під визначення раптової бідності або вразливості до неї: з 6 млн мешканців зони АТО і прилеглих територій понад 5 млн потрапили або до групи раптово збіднілих або до групи вразливих до бідності внаслідок бойових дій, незалежно від того, переїхали вони в іншу частину країни чи залишися в місці постійного проживання.

Вже сьогодні стає зрозумілим, що система державної соціальної підтримки як важіль прямого впливу на бідність виявилася абсолютно непристосованою до нових умов, і не здатна відповісти на нові виклики. Крім того, система економічних механізмів сьогодні не виконує основних функцій і має буди кардинально перебудована відповідно до вимог запобігання негативним впливам на суспільне середовище. Розворот вектору політики у економічній та соціальній сфері потребує чіткого уявлення щодо масштабу та структурних особливостей негативного соціального явища, ризиків його поширення та можливих ефектів від реалізації реформ. Для цього насамперед необхідно вдосконалювати інформаційне поле як у напрямку забезпечення більш повної та достовірної інформації, так і стосовно пошуку нових ефективних джерел статистичних даних.

Висновки. Проведене дослідження доводить, що нові вагомі прояви бідності, як то 1) неспроможність оплати за лікування, 2) незадовільні житлові умови чи ризик їх погіршення, 3) кредитно-фінансова неспроможність домогосподарства, 4) втрата майна і джерел існування внаслідок бойових дій, сьогодні можуть бути ідентифіковані як нові форми української бідності, що мають принципову відмінність від поширених раніше. Оцінки нових форм бідності свідчать про масштабність явища та високий ступінь вразливості населення і дають підстави для перегляду традиційних підходів у формуванні державної політики протидії бідності та соціальному відторгненню.

Література

бідність населення політика

1. Лібанова Е.М. Бідність населення України: методологія, методика та практика аналізу: монографія / Е.М. Лібанова. -- К.: КНЕУ, 2008. -- 330 с.

2. Ревенко А. Бідні верстви населення в Україні (за даними досліджень сімейних бюджетів Держкомстатом України) // Україна: аспекти праці.-- К., 1997. -- № 7. -- С. 13--25.

3. Саєнко Ю. Феномен і особливості бідності в Україні // Україна: аспекти праці. -- К., 1997.-- № 7. - С. 11-12.

4. Соціальна безпека: теорія та українська практика: монографія / За ред. І.Ф. Гнибіденка, А.М. Колота, В.В. Рогового. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 292 с.

5. Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. -- К.: Парламентське вид-во, 1998. -- 256 с.

6. Національні рахунки України за 2011 рік. Статистичний збірник. -- К.: Державна служба статистики України, 2013. -- С. 27--31.

7. Національні рахунки України за 2012 рік. Статистичний збірник. -- К.: Державна служба статистики України, 2014. -- С. 25--29.

Размещено на Allbest.ru