Мотиви та стимули заощаджень: мікроекономічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотиви та стимули заощаджень: мікроекономічний підхід

До найбільш важливих категорій сучасної теорії макроекономічної рівноваги належать заощаджень та інвестицій. Спільним елементом таких різноманітних теорій балансування національної економіки є визнання важливості досягнення рівності заощаджень та інвестицій. Як кейнсіанська, так і класична (неокласична) теорії припускають, що рівність чистих інвестицій валовим заощадженням може забезпечити рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції. Цей постулат сприймається як даність та не викликає жодних заперечень.

Разом з тим, економічна наука практично зупинилася у дослідженні самої суті та мотивів заощаджень. Якщо інвестиціям присвячено значну кількість спеціальних досліджень та теорій, їх автори отримали широке міжнародне визнання та стали лауреатами престижних міжнародних наукових премій (зокрема й лауреатами Нобелівської премії), то виявити сьо-годні у величезному потоці наукових публікацій дослідження, де б спеціальним об'єктом політико- економічного аналізу були заощадження, доволі важко. У відповідь на запити суспільства багатьох дослідників більше цікавить, як зберегти грошові заощадження від знецінення та як обрати найбільш прийнятну форму зберігання, ніж глибоко досліджувати мотиви та стимули заощаджень як таких. Відсутність же відповідей на поставлені питання робить неможливим як обґрунтоване прогнозування цих процесів, так і, у випадку необхідності, ефективне державне регулювання трансформації заощаджень у інвестиції, що підтверджується більш частими та більш глибокими фінансово-економічними кризами останніх десятиліть.

Метою нашої статті є вивчення сутності, мотивів та стимулів на макрорівні як теоретичної основи формування механізму ефективного державного регулювання процесу перетворення заощаджень у інвестиції.

Особливий поштовх до підвищення інтересу економічної науки до заощаджень стали роботи Дж.М. Кейнса. Саме він, розглядаючи макроеко- номічну рівновагу, ввів цілий ряд понять (середня схильність до заощаджень, гранична схильність до заощаджень тощо), які активно використовуються у сучасних макроекономічних моделях. Та й саме тлумачення суті заощаджень як перевищення наявного доходу над споживанням стало хрестоматійним [1]. Саме у такому значенні воно використовується у системі національних рахунків, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй [2]. Такий підхід, на нашу думку, можна назвати кількісним, оскільки він дає можливість розрахувати величину заощаджень. Він протиставляє споживання та заощадження, підкреслюючи відмінність у цілях здійснення цих процесів.

Існує й інший підхід, який ми визначаємо як мотиваційний. Так, У. Шарп визначає заощадження як «відкладене споживання» [3]. У цьому випадку підкреслюється єдність споживання та заощаджень, оскільки останні тем мають за мету задоволення потреб, але тільки з розривом у часі.

Особливе місце у розробці теорії заощаджень належить Н. Сеніору, автору відомої суб'єктивно- психологічної теорії «утримання». За визначенням Н. Сеніора, утримання - це «поведінка особи, яка або утримується від непродуктивного використання того, чим вона може розпоряджатися, або, виходячи з певного плану, віддає перевагу виробництву у віддаленому майбутньому тому, що може принести негайні результати [4]. Не використовуючи термін «заощадження», він фактично говорить про цей процес. Згідно Н. Сеніору, капіталіст відмовляє собі у радостях споживання, перетворюючи частину свого особистого доходу у засоби виробництва. На думку Н. Сеніора нинішнє споживання має більшу цінність, ніж майбутнє споживання. Тому відмова капіталіста від споживання розглядається як жертва, що дає підстави на отримання винагороди у вигляді прибутку в майбутньому. Таке тлумачення заощаджень має ознаки інвестиційного. І хоча позиція Н. Сеніора піддавалася жорсткій критиці з боку К. Маркса, на наш погляд, це була одна з перших спроб зрозуміти саму суть заощаджень. Крім того, розуміння відмінностей між нинішніми та майбутніми благами послужило підґрунтям для розробки теорії дисконтування грошових потоків.

Кожне з цих визначень має право на існування, оскільки відображає одну із сторін заощаджень. Однак вони не розкривають саму суть процесу відмови від поточного споживання заради заощадження частини доходу. Тому спробуємо поглянути на процес заощадження, використовуючи метод поєднання історичного та логічного. Це дозволить виділити як спільні риси споживання і заощадження, так і побачити принципові відмінності між ними. Перш за все, необхідно підкреслити, що у парі категорій «споживання - заощадження» історично та логічно споживанню належить провідна роль. Висхідним мотивом діяльності людини було й залишається задоволення потреб шляхом споживання. Певний рівень споживання повинен бути присутнім завжди, не залежно від того обсягу благ, яким володіє людина. Саме він забезпечує відтворення людини як біосоціальної істоти. Цей рівень споживання прийнято називати автономним. Зрозуміло, якщо доступні для людини блага не перевищують рівень автономного споживання, про заощадження не може бути й мови. Тому, на відміну від споживання, яке існувало завжди, заощадження є історичною категорією, що виникає тоді, коли з'являється надлишковий продукт. Саме надлишковий продукт (у марксистській термінології - додатковий продукт) слугує основним джерелом заощаджень.

До появи розвинутої системи грошового обігу можна було говорити, що заощадження здійснювалося у натуральній формі. Однак сьогодні як споживання, так і заощадження вимірюються грошима.

Споживання є показником потоку, тобто можна говорити певну кількість спожитих благ за певний періодчасу. Заощадження ж мають двоякусутність: вониодночасновнстуенють і показникомпотоку (напуиклвд, заощоеження за рік) і показником заяасу(наприклад, заощадокен- ня напочаток планопого періоду).

Якщо скористатися теорією рівноваги, то можна стверджувати, що розподіляючи наявний дохід на поточне споживання та заощадження економічний суб'єкт намагається досягти рівноважного стану. При цьому він співставляє граничну корисність.

Таким чином, визначення пропорції поділу наявного доходу на поточне споживання та заощадження передбачає необхідність аналізу факторів, які впливають на відповідні граничні корисності. Але це тема спеціального дослідження.

Аналізуючи заощадження на мікрорівні необхідно зазначити, що у сучасних умовах можуть заощаджувати частину доходу усі групи економічних суб'єктів: домогосподарства, підприємства та держава. Рішення економічного суб'єкта щодо заощадження частини наявного доходу є результатом складної взаємодії внутрішніх мотивів та зовнішніх стимулів. Однак мотиви, стимули та форми заощадження для різних груп суб'єктів суттєво відрізняються.

Останні слід розуміти досить широко: як мінімум, враховуючи усі рівні у піраміді Маслоу.

В основі системи мотивів для заощаджень підприємством лежить його цільова функція: максимізація прибутку. І хоча деякі сучасні теорії намагаються всіляко обґрунтувати важливість інших мотивів поведінки підприємства (головне не прибуток, а, наприклад, частка на ринку, імідж підприємства, стабільність ринкового становища, тощо), при більш уважному розгляді та збільшенні часового періоду аналізу стає зрозумілим, що усі вони виступають, у кінцевому рахунку, засобами для досягнення стратегічних цілей.. Звичайно, бувають виключення, але вони лише підтверджують це правило.

Держава має інші стратегічні цілі, що породжує особливості мотивації та стимулювання заощадження наявного доходу. Ці заощадження набувають форму профіциту державного бюджету. І хоча це явище досить рідко зустрічається у сучасній економіці (абсолютна більшість країн живе з хронічним дефіцитом головного фінансового плану країни), не враховувати його взагалі було б неправильно. Профіцит державного бюджету може використовуватися для погашення накопиченого державного боргу, для формування певного стабілізаційного фонду, тощо.

Разом з тим, слід розуміти, що у реальній дійсності відсутній цілісний, єдиний економічний суб'єкт «держава». Його завжди представляють конкретні особи та політичні сили. Це досить часто приводить до виникнення «суперечності інтересів»: інтереси суспільства, представником якого має бути держава, не співпадають з інтересами людей, які уповноважені приймати рішення від імені держави. Як наслідок, пояснити механізм прийняття рішення на рівні держави без урахування цієї суперечності не є можливим.

На відміну від інших економічних суб'єктів функції держави не зводяться тільки до вирішення проблеми оптимізації поділу наявного доходу на поточне споживання та заощадження. Головне завдання - це сприяти досягненню такого оптимуму іншими господарюючими суб'єктами: домогос- подарствами та підприємствами. Тому особливе значення має розуміння механізмів, за допомогою яких держава може впливати на середню та граничну схильність до заощаджень. Не вдаючись у детальний розгляд таких механізмів (це є предметом преміального дослідження), виділимо лише кілька, на наш погляд, дуже важливих підходів до їх тлумачення.

Необхідно підкреслити, що у залежності від стану зовнішнього середовища (стимулів) деякі з перелічених мотивів проявлятися не будуть, а деякі стануть вирішальними при прийнятті рішення про заощадження. Тому стимули можна розглядати як фактори пробудження того чи іншого мотиву. Наприклад, економічна нестабільність, загроза втрати (часткової чи повної) доходу висуває на перший план намагання до стабільності у якості мотивації заощаджень. Зростання ж сплачуваних банківських відсотків може зробити вирішальним мотивом намагання отримати додатковий дохід.

Разом з тим, вплив стимулів заощадження на реальні вчинки економічних суб'єктів не слід сприймати як лінійний. Наприклад, зростання до- ходності депозитів (як і ступінь нестабільності економіки) починають впливати на поведінку економічних суб'єктів тільки після досягнення певного рівня (свого часу такий зв'язок відзначався Дж.М. Кейнсом стосовно до так званих спекулятивних грошей). З іншого боку, існує загроза перетворення стимулу на антистимул. Адже зрозуміло, що дуже високі банківські відсотки, як правило, пов'язані з високими темпами інфляції. Наприклад, за підсумками 2015 р. рівень споживчих цін в Україні зріс більше ніж на 40%, тоді як середньорічні відсотки по депозитам коливалися в межах 22-25%. І це без урахування втрат у результаті сплати податків на пасивні доходи. За таких умов відмовитися від поточного споживання заради майбутнього для економічного суб'єкта стає надто ризикованим (дуже висока ставка дисконтування). Тому може відбутися ще один перелом у характері кривої взаємозв'язку рівня стимулу та обсягів заощаджень.

Рівень стимулу, при якому відбувається перелом характеру його впливу на розміри заощаджень, ми називаємо мірою. Пізнання суті міри та уміння її визначити може стати важливим етапом у розробці механізму державного регулювання процесів заощадження. Необхідність такого регулювання, зокрема, витікає з добре відомого взаємозв'язку між нормою заощаджень та економічними циклами. Так, напередодні економічної кризи, як правило, відмічається підвищення норми заощаджень, що підтверджується численними дослідженнями [5]. У перші ж після кризові роки спостерігається певна тенденція до підвищення зменшення граничної норми заощаджень Саме через регулювання державою масштабів та схильності до заощаджень можуть бути послаблені негативні наслідки економічних циклів.

Таким чином, заощадження - це процес прийняття рішення економічними суб'єктами про відмову використовувати частину наявного доходу на поточне споживання на основі взаємодії внутрішніх мотивів та зовнішніх чинників, орієнтованого на досягнення поставлених цілей. Економічна ж теорія, розкриваючи суть заощаджень, механізм прийняття рішення про відмову від поточного споживання формує необхідну наукову платформу для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Посилання

економічний споживання заощадження

1. Кейнс Дж.М. Кейнс, Дж.М., Общая теория занятости, процента и денег // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т./ Сопред. редкол. Г.Г. Фетисов, А.Г. Худокормов, Т. IV. Век глобальних трансформаций / Отв. ред. Ю.Я. Ольсевич. - М.: Мысль, 2004. - с.139-168.

2. Шарп УФ. Цены фиксированных активов при наличии и отсутствии отрицательных позиций // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т./ Сопред. редкол. Г.Г. Фетисов, А.Г. Худокормов, Т. V. В 2 кр. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г.Г. Фетисов. Кн. 1. - М.: Мысль, 2004. - С. 649-675.

3. Шумпетер Й. История экономического анализа. Т.2. СПб: Экономическая школа, 2001. - С.840.

4. Задоя А.А. Сбережения, инвестиции и экономическая цикличность: эмпирическая проверка теоретических гипотез / А.А. Задоя // Академічний огляд. - 2015. - №2. - с.5-12.

Размещено на Allbest.ru