Державна політика взаємодії учасників інноваційного розвитку регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

Державна політика взаємодії учасників інноваційного розвитку регіону

здобувач В.Д. Боднарчук

Анотація

державний інноваційний національний уряд

Удосконалено державну політику взаємодії учасників інноваційного розвитку регіону. Визначено заходи в напрямку формування та розвитку національної інноваційної системи Уряду.

Ключові слова: Державна політика, заходи, інноваційний розвиток, механізм, напрям формування, регіональний рівень.

Annotation

The state policy of co-operation of participants of innovative development of region is improved. Measures are certain in direction of forming and development of the national innovative system of Government.

Проблема інноваційної взаємодії різних структур дуже актуальна також на регіональному рівні, де розробляється і реалізується значна частина інноваційних проектів. Чинниками регіоналізації інноваційного розвитку є: специфіка науково-технічного і виробничого потенціалів регіонів, кадрове забезпечення, соціальні і екологічні проблеми інновацій, формування інноваційної інфраструктури, переважно регіональний характер малого інноваційного підприємництва і т.п. В Україні необхідна власна інноваційна політика регіонів, розробка цільових регіональних інноваційних програм і проектів. Місцева влада може стимулювати інноваційну активність як безпосереднім фінансуванням наукових досліджень і розробок із засобів місцевих бюджетів, так і непрямими методами (часткове або повне звільнення від місцевих податків і зборів, пільги по державних податках в їх частині, яка сплачується до місцевих бюджетів, надання приміщень, персональні пільги видатним інноваторам і т.п.).

Аналіз останніх наукових досліджень. Питання регуляторної політики в сфері регіонального економічного розвитку досліджувалися українськими науковцями: А. Амоша, Є. Бойко, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Данилишин, Я. Дяченко, В. Кравченко, І. Лукінов, О. Рудченко, І. Чугунов, А. Чухно, М. Чумаченко, а також зарубіжними вченими: Джеймс Д. Гвортні, Річард Л. Страуп, М. Лендьел, Дж. Ханесен, Д. Юлл, Е. Блеклі, П. Фок, Р. Грін, Г. Хаммер.

Постановка завдання:

- удосконалити державну політику взаємодії учасників інноваційного розвитку регіону;

- визначити заходи в напрямку формування та розвитку національної інноваційної системи Уряду.

Ефективним засобом координації дій різних суб'єктів інноваційного процесу, створення цілісного механізму генерації і розповсюдження нововведень є державне стимулювання трансферу технологій в різних формах: упредметненої, інформаційної, мобільності кадрів і т.п.

В умовах переходу до ринку велика роль державного сприяння формуванню промислово-фінансових груп (ПФГ), здатних об'єднати необхідні науково-технічні, фінансові і виробничі ресурси інноваційного розвитку. Згідно Закону України “Про промислово-фінансові групи” від 21 листопада 1995 р. № 437/95-ВР [4] одержують об'єднання, створені за метою технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних проектів і програм, направлених на підвищення конкурентоспроможності і розширення ринку збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Зарубіжний досвід показує значення соціальних формувань, що росте, в регулюванні інноваційних процесів. Соціальні організації сприяють обліку інтересів різних соціальних груп при виробленні державної інноваційної політики, сприяють її реалізації в конкретній економічній і соціальній практиці, здійснюють контроль за витрачанням державних коштів на інноваційну метуі і т.д. [5, c. 56; 6, c. 89]

З метою підвищення ефективності регулювання місцеві органи влади створюють спеціалізовані підрозділи по управлінню науково-технічним і інноваційним розвитком. Спільно з комерційними, науково-дослідними, учбовими і соціальними структурами місцева влада може створювати регіональні інноваційні центри, які надають послуги інноваторам, формувати фонди сприяння інноваціям, сприяти залученню в регіон інноваційних вітчизняних і зарубіжних інвестицій [2, c. 28; 3].

Провідне місце в регіональному аспекті займає державна підтримка інноваційних соціогенів, тобто структур, що забезпечують самовідтворювання інноваційних механізмів. До таких формувань відносяться інкубатори інноваційного бізнесу, інноваційні центри, технопарки, технополіси і т.п.

Вони, як правило, створюються із залученням засобів організацій різних форм власності і забезпечують проходження нововведень через всі стадії -- від ідеї до впровадження. В Україні найбільш перспективні, з погляду формування технопарків, колишні «закриті» міста, що зосередили науково-технічний потенціал оборонного сектора, а також крупні вузи. Державна підтримка інноваційних центрів, направлена на забезпечення їх стійкого бездотаційного розвитку [1, c. 158].

Через обмеженість місцевих ресурсів реалізація масштабних регіональних інноваційних проектів вимагає взаємодії з державними структурами в рамках загальнодержавної регіональної інноваційної політики, зокрема, із залученням засобів створених в Україні регіональних фондів науково-технічного розвитку. В Україні ще належить розробити схему розділення повноважень і координації дій державної і місцевої влади у сфері регулювання інноваційних процесів.

На теперішній час склалася адміністративно-господарська структура такого комплексу і відповідні взаємозв'язки. Принципову схему взаємодії учасників науково-технічного розвитку регіону наведено на рис. 1).

Запропонована структурна схема адміністративно-господарського управління регіоном, заснована на взаємодії органів, підприємств і підрозділів, включаючи вищі учбові заклади, характерна наявністю окремих інноваційних підрозділів і служб, орієнтованих на науково-технічний розвиток.

Рис. 1. Механізм взаємодії учасників науково-технічного розвитку регіону

Проте діють лише локальні ініціативні науково-виробничі підрозділи. Створені органи управління інноваційною діяльністю в регіоні діють періодично, нерегулярно. Відсутні функціональні положення, інструкції, програми для організації інноваційної діяльності в регіоні. Не сформований економічний механізм активізації інноваційної діяльності в регіоні.

Звідси не дивлячись на ефективність деяких науково-виробничих утворень і встановлені окремі кооперовані науково-виробничі зв'язки сукупний ефект інноваційної діяльності в регіоні не істотний. Потрібне створення системи управління регіональним науково-технічним розвитком.

Інноваційна система управління розглядається на базі створеної УНІК вищої школи і її взаємодія з регіональною інноваційною системою (РІС). Основний об'єкт дослідження - УНІК. Предмет управління: організаційно-економічна взаємодія УНІК з системою РІС. Система управління включає три аспекти: структурний, функціональний і інформаційний.

Структурний аспект полягає у формуванні організаційних форм і структур управління УНІК у взаємодії з РІС. Розглядаються форми і типи науково-виробничих утворень, на базі об'єднання і комбінування підприємств, форми взаємодії наукових і виробничих підприємств на базі зовнішньої і внутрігалузевої кооперації, форми власності і господарювання нових утворень, схеми структур управління, ступінчастості ієрархії управління, поєднання і взаємодії горизонтальних і вертикальних зв'язків, розвиток соціальних форм організацій (концентрації, спеціалізації, комбінування і кооперації), форми контрактних відносин.

Функціональний аспект є сукупністю і взаємодією функцій управління при здійсненні інноваційних процесів, розвитку системи і ухвалення рішень для виконання поставленої мети. До функцій слід віднести: організацію, планування, облік, контроль і регулювання. Можливе включення у функції управління: аналіз, нормування, стимулювання і інше залежно від суб'єктивності побудови системи управління.

Інформаційний аспект управління включає схему руху і обробки інформації від суб'єкта до об'єкту управління. Інформаційний аспект відображає форми вхідної, проміжної і вихідної інформації, технічні засоби і способи передачі інформації, форми кодування інформації, технічні засоби обробки інформації, моделювання ухвалення рішень, критерії, обмеження для вибору рішень.

Формування і подальша взаємодія УНІК з іншими учасниками регіонального комплексу при вирішенні задач науково-технічного розвитку, можливо побудувати на базі дискрептивного і прескрептивного підходів. Дискрептивний підхід заснований на базі дослідження і подальшого поліпшення діючої системи управління. Прескрептивний підхід заснований на створенні нової системи на базі наукових принципів взаємодії елементів, в ідеальних умовах.

У справжній постановці задачі проектування системи управління нами рекомендується дискрептивний підхід для оптимізації організаційної структури і формування інноваційних утворень. Тобто, використовуючи прогресивний досвід нових утворень забезпечити їх подальший розвиток і тиражування. Приймаючи гіпотезу обліку суб'єктивного чинника впливу головного менеджера підприємства при оцінці варіанту ефективної структури управління рекомендується використовувати експертний метод вибору форм і структур управління. При цьому головному менеджеру привласнюється високий бал вагової оцінки в процесі експертного аналізу при виборі рішення.

При розгляді функціонального аспекту проектування системи управління пропонується використовувати прескрептивний підхід, заснований на застосуванні програмно-цільового методу і системи управління проектом. Рекомендується також комплекс методів і прийомів системи інвестування інновацій (СІІ).

Системою інвестування інновацій передбачається розподіл бюджетних засобів, організація форм змішаного фінансування, застосування форм гарантій приватних інвестицій.

Інформаційне забезпечення СІІ базується також на застосуванні прескрептивного підходу на основі структурної і функціональної схем управління. Рекомендується застосування логіко-інформаційних моделей руху інформації і документообігу. При розробці таких моделей забезпечуються принципи: оптимальності, оперативності, надійності, економічності в процесі передачі, обробки інформації і ухвалення рішень.

Управління науково-технічним розвитком регіону на базі освітнього і інноваційного потенціалу вищої школи, на нашу думку, включає послідовне і ітеративне виконання функцій: аналіз і прогнозування системи; стратегічне, тактичне і оперативне планування; моніторинг; регулювання.

В процесі планування визначаються показники темпів зростання внутрішнього валового продукту і національного доходу, фактична економічна ефективність інноваційних проектів, оцінюються інноваційні ризики, дається їх класифікація.

За допомогою соціально-економічного і науково-технічного прогнозування розкриваються тенденції економічного і технічного розвитку, розробляються напрями перетворень в майбутньому.

Для організації взаємодії УНІК з іншими учасниками регіонального комплексу, як було відмічено, рекомендується використання прескрептивного і дескрептивного підходів. На кожному етапі розробки СІІ використовується або прескрептивний, або дескрептивний підхід.

На початковому етапі проводиться аналіз стану інноваційної діяльності і стратегії розвитку регіону. Аналізуються наукові, виробничі, кадрові, інвестиційні і матеріально-технічні можливості регіону. Розглядаються показники інноваційного розвитку регіону, оцінюється динаміка їх зміни, зокрема вивчаються наступні питання:

- наявність і використання природньо-сировинних ресурсів;

- розвиток промисловості по галузях, виробничі потужності підприємств і їх використання, номенклатура і асортимент випуску продукції, експортні можливості;

- професіонально-кваліфікаційний склад різних груп населення, ступінь його зайнятості і раціонального використання;

- політична ситуація в регіоні і демографічні проблеми;

- місткість ринку і покриття її за рахунок імпорту;

- розвиненість інфраструктури і перспективи її розширення;

- інвестиційний потенціал населення, підприємства і бюджету, субсидії державного бюджету і зовнішньоекономічні (іноземні) запозичення.

Прогнозування науково-технічного прогресу передбачає розробку сукупності ефективних заходів щодо досягнення довгострокових задач розвитку суспільства. Аналізується передбачення розвитку техніки у всесвітньому і загальнодержавному масштабі. Прогнозується науково-технічний розвиток по галузях і наочних напрямах.

Виробляється структуризація системи соціально-економічного розвитку для планування інновацій, тобто розподіл на підсистеми і окремі блоки. Декомпозиція системи здійснюється по відомчо-галузевих, функціонально-наочних напрямах з урахуванням організаційно-адміністративного розподілу регіону і забезпечення керованості окремих блоків. Зображається ієрархічна схема системи у формі орієнтованого графа-дерева цілей.

Для стратегічного планування і управління формується мета, підцілі, засоби для досягнення мети на кожному рівні ієрархії. Формується модель взаємоув'язки мети різних рівнів, а також встановлюються взаємозв'язки по горизонталях. При визначенні підцілей, засобів для реалізації мети, доцільна пропозиція альтернатив рішень. Розгляд альтернатив і їх аналіз дозволяє вибрати оптимальне рішення. Формулюється постановка вирішуваних задач, визначаються критерії і обмеження рішення.

По встановлених для регіону відомчо-галузевим під напрямам розробляються довгострокові (середньострокові) інноваційні програми розвитку і виділяється програмна частина на поточний період діяльності. Програми складають комплекс інноваційних проектів: науково-технічних, виробничо-господарських або включаючих всі етапи життєвого циклу розробки і реалізації випуску продукції.

Управління інноваційними проектами і програмами включає функції організації, планування, контролю і регулювання. Функція організації полягає у встановленні взаємодії суб'єкта і об'єкту управління в системі управління.

Реалізація прескрептивного підходу полягає в наділі діючих органів (служб) управління або знов створених в адміністрації регіонів, районів і корпораціях новими функціями відповідно до знов підготовлених методичних положень і інструкцій системи. Визначається відповідальність виконавців за виконання робіт, підготовку і передачу інформації. Встановлюється схема, перелік процедур, порядок складання, передачі і обробки інформації, ухвалення рішень.

Поточне планування стану в розподілі задач програм і проектів до виконавців, забезпечення їх ресурсами, встановлення термінів виконання задач. Далі завдання конкретизуються і деталізують на оперативному рівні.

Контроль і регулювання забезпечує порівняння факту з планом по термінах і обсягах виконання, надходженні ресурсів і витрачанні інвестицій. Контроль і регулювання здійснюється по планах-графіках і даних оперативної інформації від виконавців. Вживаються заходи по усуненню відставань.

Інформаційний аспект прескрептивного методу реалізується на базі логіко-інформаційних моделей руху інформації і документообігу, таблиць розподілу інформації по відповідальних виконавцях і часі. Пошук, обробка і передача інформації передбачається з використанням технічних засобів зв'язку і обробки інформації на основі застосування автоматизованої системи управління, бази даних і банку даних.

Після формування проекту системи на базі прескрептивного підходу відбувається впорядкування організаційних структур і форм взаємодії УНІК з підприємствами і організаціями регіону. Даються рекомендації по вибору оптимальних форм організації комплексних науково-виробничих підприємств і зміни їх функцій.

Для забезпечення науково-технологічного та інноваційного розвитку держави визначається нагальна необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.

З метою виконання першочергових заходів в напрямку формування та розвитку національної інноваційної системи Уряду необхідно:

1. Розробити Концепцію національної інноваційної системи, виходячи з таких її основних складових: система генерації та розповсюдження знань; система освіти та професійної підготовки; інноваційна інфраструктура; стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання; фінансова підтримка інноваційної діяльності; ринок наукоємної продукції та послуг; система правової охорони інтелектуальної власності.

2. Розробити та запровадити механізми державної підтримки реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

3. З метою вдосконалення системи державного стимулювання інноваційної діяльності:

- запровадити механізм надання інвестиційно-податкового кредиту із сплати податку на прибуток, передбачивши відповідні положення в проект Податкового кодексу;

- запровадити механізм податкового стимулювання залучення інвестицій і науково-технічну сферу шляхом зменшення сум нарахованого податку на при буток на частину кваліфікованих витрат суб'єкта господарювання, пов'язаних: науковими дослідженнями і науково-технічними розробками;

- запровадити ефективний механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців з інноваційного менеджменту з урахуванням загально державних і регіональних потреб;

- опрацювати питання запровадження податкових стимулів при наданні суб'єктами господарювання університетам спонсорської допомоги для здійснення ними наукової і науково-технічної діяльності.

4. Ужити заходів щодо:

- оновлення структури й змісту вищої освіти, передбачивши вивчення питань інноваційної діяльності (стратегічного менеджменту, маркетингу, технс логічного аудиту, фінансів, комерціалізації), упровадження нових освітніх програм і послуг, підвищення їхньої якості й конкурентоспроможності на осної нових інформаційних технологій;

- розвитку науково-дослідної діяльності вищої школи орієнтованої на проблеми національної інноваційної системи і підготовку молодих учених у ці галузі;

- удосконалення форм поєднання науки, освіти й виробництва, розвитку об'єктів інноваційної інфраструктури в системі освіти й створення нових інноваційних структур для формування єдиного наукового й навчально-методичног механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери;

- посилення роботи зі створення на базі університетів науково-освітніх інноваційних комплексів, що поєднають навчальний процес і наукові дослідження з розвинутою мережею високотехнологічних інноваційних структур.

Опрацьовується проект Закону України «Про індустріальні (промислові) парки».

Метою прийняття проекту Закону є запровадження нових моделей залучення інвестицій, у тому числі іноземних, у виробничу та іншу господарську діяльність, що сприятиме економічному розвитку України.

Законопроектом визначаються правові засади створення та функціонування індустріальних (промислових) парків на території України.

Передбачається, що промислові парки створюватимуться на земельних ділянках, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Одночасно, з метою створення сприятливих умов для залучення інвестицій у депресивні території, а також підтримки ефективних інвесторів, які вже реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку, опрацьовується питання щодо внесення змін та доповнень до Закону України «Про стимулювання регіонів».

А саме доповнення вказаного Закону України новою статтею 7 «Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку». Прийняття і введення в дію цих законодавчих актів є головна перспектива і шлях покращення інноваційно-інвестиційної діяльності у регіоні.

Висновки

Сучасні інвестиційно-інноваційні процеси на регіональному рівні вимагають узгодженої координації дій всіх учасників науково-інноваційного циклу - науково-технічних об'єднань, підприємницьких структур, державних органів, споживачів інноваційної продукції, соціальних організацій тощо. Власна інноваційна політика регіонів повинна будуватись на створенні регіональних університетських учбово-наукових інноваційних комплексів (УНІК). Вони будуть надавати послуги інноваторам, формувати фонди сприяння інноваціям, сприяти залученню в регіон інноваційних вітчизняних і зарубіжних інвестицій

Управління науково-технічним розвитком регіону на базі освітнього і інноваційного потенціалу вищої школи, на нашу думку, включає послідовне і ітеративне виконання функцій: аналіз і прогнозування системи; стратегічне, тактичне і оперативне планування; моніторинг; регулювання.

Література

1. Герасименко С.С. Статистична оцінка інвестиційної привабливості регіонів // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №12. - С. 155-159.

2. Довгий С.О. Інституціональне забезпечення інноваційного розвитку економіки України: законодавча база та інститути у сфері інноваційної діяльності//Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. Матеріали науково-практичної конференції. - Київ: НТУУ “КПІ”, 2003. - с. 84.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 16.07.1999 р. №991-XIV (із змінами за Законами вкл від 04.03.2004 р. №1577-IV та офіційним тлумаченням Конституційного Суду - Рішення від 20.05.2004 р. №12-рп/2004) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - С. 170.

4. Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. № 437/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 23. - С. 88.

5. Механізм переходу України на інноваційну модель розвитку / О.І. Амоша, С.М. Качура, Т.В. Щетілова та ін./ НАН України. Ін-т економки промисловості. - Донецьк, 2002. - 108 с.

6. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. (2-е изд). - М.: ЗАО «Бизнес-школа» «Интел-Синтез. - 2000. - 321 с.

Размещено на Allbest.ru