Економічний механізм природокористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічний механізм природокористування

Актуальність теми. Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку продуктивних сил і як фактор виробництва, і як ресурс життєзабезпечення. Екстенсивний тип залучення водних ресурсів у господарський оборот в умовах командно-адміністративної економіки та в період становлення ринкових відносин призвів до забруднення природних водних об'єктів, нераціонального перерозподілу річкового стоку, посилення процесів водної ерозії і техногенного підтоплення населених пунктів та сільськогосподарських угідь. Ці процеси спричинили послаблення здатності водно-ресурсних джерел до самовідтворення, що значно зменшило їх обсяги, які є придатними для використання в окремих сегментах національного господарства і для питного водопостачання.

Чи не найвирішальнішим чинником загострення водно-екологічних проблем є недостатня інституціональна впорядкованість економічних відносин у сфері водокористування, що проявляється в архаїчній системі управління водними ресурсами, недосконалому правовому забезпеченні різноманітних форм господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу, відсутності ефективних важелів стимулювання впровадження систем оборотного водоспоживання. економіка водний ринковий

Інститут власності не працює з достатнім рівнем ефективності через неузгодженість окремих положень водного законодавства з базовими нормативно-правовими актами, які регулюють відтворювальні пропорції у сфері водокористування. Інститути фіскального регулювання є надто уніфікованими, не повною мірою враховують басейнові умови водокористування, не виконують у потрібному обсязі своєї бюджетонаповнюючої функції. Повільна модернізація гідротехнічної та водоохоронної інфраструктури зумовлена відсутністю інституціональних передумов упровадження сучасних форм інвестиційного забезпечення перспективних водогосподарських проектів, які апробовані в країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою.

Виникає необхідність у формуванні такого інституціонального середовища водокористування, що являтиме собою симбіоз ефективно діючих інститутів, успадкованих від командно-адміністративної системи, і ринкових інститутів, які забезпечать результативне залучення водних ресурсів у систему товарно-грошових відносин, стимулюватимуть упровадження перспективних форм ощадливого водокористування та враховуватимуть резолюції міжнародних водних і водоохоронних форумів.

Ця проблематика активно розглядається в працях учених України та близького зарубіжжя, таких як Алимов О., Бистряков І., Буркинський Б., Веклич О., Герасимчук З., Голуб О., Гуменюк В., Данилишин Б., Данилов-Данильян В., Дмитрієва О., Дорогунцов С., Зінь Е., Качала Т., Коваль Я., Кожушко Л., Крисанов Д., Куценко В., Лисецький А., Лозанський В., Міщенко В., Мольчак Я., Олійник Я., Сташук В., Степаненко А., Степанов В., Трегобчук В., Фащевський М., Харічков С., Хвесик М., Хлобистов Є., Чернюк Л., Шевчук В., Яцик А. та інших. Ними розглядаються можливі варіанти трансформації системи управління водним господарством, упорядкування відносин власності на водні об'єкти як загальнодержавного, так і місцевого значення, удосконалення системи фіскального регулювання водокористування та імплементації у вітчизняну практику перспективних форм водогосподарського менеджменту.

Важливим аспектом при розробці заходів щодо вдосконалення інституціонального середовища водокористування є вивчення перспективних схем інституціонального проектування, теорії і методології інституціональних змін, фундаментальних основ інституціональної теорії, які розглядаються в працях Абалкіна Л., Базилевича В., Геєця В., Гриценка А., Ендреса А., Квернера І., Кіп Віскузі В., Колодко Г., Науменкової С., Новицького В., Норта Д., Одягайла Б., Ольсевича Ю., Полтеровича В., Пустовойта Р., Серла Дж., Соніна К., Тамбовцева В., Ходжсона Дж., Чухна А., Шаванса Б., Шастітко А., Якубенка В., Яременка О., Ясіна Є. та інших. Магістральною лінією більшості наукових розробок є обґрунтування необхідності створення інституціональних передумов упровадження перспективних форм підприємницької діяльності, фінансово-кредитного забезпечення, контрактних відносин, консолідації зусиль держави (територіальних утворень) та бізнесових структур щодо реалізації проривних інвестиційно-інноваційних проектів.

Незважаючи на значний науковий доробок як у сфері економіки водокористування, так і інституціональної теорії, потребують суттєвого поглиблення дослідження, пов'язані з розробкою теоретичних засад та практичних рекомендацій з формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин, оскільки загострення глобальних екологічних проблем змушує кардинально змінювати принципи та господарські форми залучення водних ресурсів у відтворювальний процес. Цей фактор і зумовив вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до плану тематики науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема тем 3.1.5.63 "Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу (комплексне фундаментальне дослідження)" (номер державної реєстрації 0100U000657), у межах якої обґрунтовано перспективні напрями формування інституціонального середовища водокористування, розроблено інституціональні засади імплементації перспективних форм підприємницької діяльності у сферу водних відносин; 3.1.5.76 "Методологічні основи регіональної оцінки господарської освоєності водно-ресурсного потенціалу" (номер державної реєстрації 0101U007870), де автором проведено оцінку водокористування за період 2005-2007 років по групі критеріїв; III-7-06(90) "Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України" (номер державної реєстрації 0109U004653), де автору належить позиціонування регіонів за рівнем ефективності водокористування на основі картографічного методу; ІІ-2-08(96) "Оцінка техніко-технологічного стану інфраструктури (І етап)" (номер державної реєстрації 0108U004804), у межах якої автором обґрунтовано пропозиції з упровадження перспективних форм підприємницької діяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин та практичних рекомендацій щодо його вдосконалення. Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

- розкрити теоретичну суть поняття інституціональне середовище водокористування;

- визначити передумови, магістральні напрями, етапи та механізми формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин;

- запропонувати методичні підходи до оцінки ефективності водокористування на основі дослідження водозабезпеченості національної економіки, галузевих особливостей та основних тенденцій залучення водних ресурсів у господарський оборот;

- удосконалити методологічні підходи до формування спектру важелів національної та регіональної водної політики;

- обґрунтувати цільові установки трансформації базисних інститутів у сфері водокористування;

- дослідити інституціональну основу та рівень ефективності фіскального регулювання водокористування в сучасних умовах;

- розробити рекомендації з удосконалення методичної бази оцінки фіскального регулювання водокористування та встановлення нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів;

- обґрунтувати пропозиції щодо запровадження інститутів державно-приватного партнерства у сферу водокористування;

- запропонувати авторський варіант інституціоналізації перспективних форм підприємницької діяльності у водокористуванні;

- розробити методичні підходи до формування структури холдингових компаній на базі державних водогосподарських підприємств.

Об'єктом дослідження є процес формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин. Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні підходи до формування інституціонального середовища водокористування.

Методи дослідження. Дослідження виконувалося на основі загальнонаукових підходів, методів і прийомів: аксіоматичного методу - для виявлення сутності, економічної субстанції водних ресурсів, а також їх ролі в системі суспільного відтворення і забезпеченні потреб життєдіяльності населення; інституціонального підходу - для дослідження суперечностей, магістральних напрямів та перспектив трансформації інституціонального середовища розвитку національних господарств і сфери природокористування на пострадянському просторі; системного методу - для ідентифікації складових інституціонального середовища водокористування, виявлення взаємозв'язків та передумов забезпечення компліментарності між інститутами; індексного методу - для проведення оцінки ефективності водокористування (розрахунок інтегральних, територіальних та критеріальних індексів); економіко-статистичного методу - для аналізу основних тенденцій залучення водних ресурсів у господарський оборот та їх використання в окремих ланках національного господарства; картографічного методу - для просторового відображення інтенсивності, економічної віддачі та екологічної безпечності водокористування; методу екстраполяції - для прогнозу обсягів використання свіжої води в комунальному господарстві і промисловому виробництві на основі дослідження тенденцій водоспоживання в ретроспективі; графічного методу - для наочного відображення динаміки абсолютних та відносних показників надходжень водно-ресурсних платежів до Зведеного бюджету України, поточних витрат та інвестицій на реалізацію водогосподарських і водоохоронних проектів; діалектичного методу - для дослідження базової інституціональної архітектоніки водокористування й обґрунтування сучасних форм комерціалізації водної складової продуктивних сил; методу порівняння - для зіставлення реальних і номінальних показників фіскальної віддачі господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу; методу формалізації - для обґрунтування методичної бази визначення плати за спеціальне водокористування та скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти; методу сходження від абстрактного до конкретного - для обґрунтування доцільності інституціоналізації державно-приватного партнерства в системі економічних відносин і подальшої імплементації його окремих форм у сферу водокористування.

Інформаційну базу дослідження становлять Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти та концептуальні записки Держводгоспу і ДПА України, офіційні матеріали Держкомстату України, наукові видання відділу економічних проблем водокористування та рекреації Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, монографії, наукові праці, статті вітчизняних і зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю теоретичних і прикладних положень, методичних підходів та практичних рекомендацій щодо формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин.

Основні результати дисертаційного дослідження, які відзначаються науковою новизною, полягають у наступному:

вперше:

- розроблено теоретико-методологічні засади формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин, які передбачають імплементацію нових інститутів в існуючу систему економічних відносин та трансформацію традиційних інститутів, що дасть змогу підвищити економічну ефективність залучення водних ресурсів у господарський оборот і мінімізувати негативний вплив на природні водні об'єкти;

- обґрунтовано теоретичну суть поняття інституціональне середовище водокористування, яке являє собою сукупність інститутів-правил, інститутів-організацій та інституціональних умов, які визначають форми, способи і масштаби господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу та передбачають трансплантацію і конвергенцію інститутів, інституціональне проектування та інституціональний реінжиніринг для усунення інституціональних проблем водокористування;

- запропоновано концептуальну модель інституціональної системи водокористування, яка являє собою сукупність формальних і неформальних інститутів, що функціонують в умовах таких проблем, як інституціональні розриви, інституціональні пастки, необґрунтований імпорт інститутів, інституціональний вакуум, інституціональний хаос та інституціональні обмеження;

- обґрунтовано цільові установки трансформації базисних інститутів у сфері водокористування на основі ідентифікації проблем раціонального водокористування, синхронізації функцій водного господарства і стратегії розвитку водогосподарського комплексу з пріоритетами, проголошеними основними міжнародними водними та водоохоронними форумами;

удосконалено:

- теоретичні підходи до трактування економічної категорії інститут, що, на відміну від існуючих, розглядають його як сукупність норм, правил, стереотипів та імперативів, що визначають межі діяльності індивідів і фірм у системі суспільного відтворення, а також проявляються в різноманітних формах економічних відносин;

- методологічні підходи до формування спектру важелів національної і регіональної водної політики, які, на відміну від існуючих, базуються на результатах оцінки ефективності водокористування за групою критеріїв (інтенсивність, економічна віддача, екологічна безпечність водокористування) через позиціонування регіонів України в матриці вибору базових орієнтирів формування інституціонального середовища водокористування;

- методичні засади оцінки ефективності водокористування, що, на відміну від традиційних, базуються на розрахунку індивідуальних та інтегральних індексів у статичному та динамічному вимірі й забезпечують ідентифікацію засобів підвищення ефективності господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу, введення стандартного набору критеріїв та показників, можливість проведення сфокусованого аналізу та ранжування виявлених потенційних резервів раціоналізації водокористування;

- методику визначення плати за спеціальне водокористування, що, на відміну від інституціоналізованої, передбачає використання інтегрального індексу ефективності водокористування в попередньому періоді, розрахованого на основі усереднення інтегральних індексів за регіональною, галузевою і басейновою ознаками, що сприяє посиленню диференційованості та рентної спрямованості системи фіскального регулювання водокористування;

- концептуальні положення визначення порядку та об'єктів упровадження перспективних форм підприємницької діяльності у сфері водокористування, що, на відміну від існуючих, базуються на оцінці перспектив інституціоналізації окремих видів концесійних відносин, і дають змогу забезпечувати ефективніше державне управління водними об'єктами та залучати фінансові можливості приватного сектору для розбудови водогосподарської інфраструктури;

набули подальшого розвитку:

- теоретична аргументація доцільності впровадження у сферу водокористування інститутів державно-приватного партнерства як ефективної форми взаємодії держави (муніципального утворення) та підприємницьких структур шляхом інституціоналізації об'єднань водокористувачів, різноманітних форм орендних та договірних відносин, що дасть змогу консолідувати ресурси держави, територіальних громад та бізнесу для реалізації водогосподарських та водоохоронних інвестиційних проектів;

- методичні підходи до оцінки динаміки надходжень плати за спеціальне водокористування до Зведеного бюджету України на основі застосування показників реальної та номінальної фіскальної віддачі забраної води, що дає можливість адекватно оцінити ефективність фіскального регулювання водокористування, виявити резерви підвищення надходжень водно-ресурсних платежів до бюджетів різного таксономічного рівня та розширення податкової бази їх стягнення;

- методичні підходи до формування структури холдингової компанії на базі державних водогосподарських підприємств як ефективної форми нарощення інвестиційного потенціалу, що передбачають визначення етапів її інституціоналізації, функцій головної компанії та схеми корпоративного управління фінансовими ресурсами і дають можливість ідентифікувати центри відповідальності за цільове використання бюджетних коштів та розширити спектр надання платних послуг.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в діяльності Міністерства економіки України (довідка №1223/21-11-09 від 23.06.2009р.) при розробці проектів законодавчих та нормативно-правових актів щодо впровадження інститутів державно-приватного партнерства у сферу водокористування, Міністерства аграрної політики (довідка №37-09-15/15761 від 03.09.2009р.) при розробці Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року та Антикризової програми уряду (агропромисловий комплекс і розвиток сільської місцевості), Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (довідка №13231/22/10-09 від 03.09.2009р.) при підготовці Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2006 та 2007 роках, Волинської обласної державної адміністрації (довідка №6170/37/2-09 від 20.11.2009р.) при розробці Програми соціально-економічного розвитку Волинської області на 2009 рік, Волинської обласної ради (довідка №1567/32/209 від 29.07.2009р.) при розробці регіональної регуляторної політики щодо подолання адміністративних бар'єрів розвитку водогосподарського підприємництва, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області (довідка №1963/04 від 04.08.2009р.) при підготовці доповіді про стан навколишнього природного середовища у Волинській області, Фінансового управління Луцької районної державної адміністрації (довідка №572 від 14.07.2009р.) при розробці методики оцінки динаміки надходжень водно-ресурсних платежів до місцевих бюджетів.

Окремі теоретичні положення та результати оцінки ефективності водокористування запроваджені в навчальний процес Луцького національного технічного університету при викладанні навчальних дисциплін "Економіка природокористування", "Екологічні засади сталого розвитку", "Регіональна економіка", "Підприємництво" та "Державне регулювання економіки" (довідка №1056-15-25 від 11.07.2009р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею, яка має теоретичне та практичне значення. В ній особисто дисертантом розроблено наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації з формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин. Наукові результати розв'язують важливу наукову проблему впорядкування відносин власності щодо використання природних водних об'єктів, підвищення бюджетонаповнюючої функції господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу, впровадження сучасних форм фінансового забезпечення водогосподарських та водоохоронних проектів.

Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані ті ідеї і положення, що отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовані на міжнародній науково-технічній конференції "Актуальні проблеми водного господарства та природокористування" (м. Рівне, 2009 р.), V всеросійській науково-практичній конференції "Проблеми економіки і статистики в загальнодержавному і регіональному масштабах" (м. Пенза, 2008 р.), міжнародній науково-технічній конференції "Економіка і ефективність організації виробництва" (м. Брянськ, 2008 р.), міжнародних науково-практичних конференціях "Фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку суспільства" (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), "Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій" (м. Чернівці, 2007 р.), "Формування єдиного наукового простору Європи та завдання економічної науки" (м. Тернопіль, 2007 р.), IV науково-технічній конференції "Еколого-економічні проблеми Карпатського Єврорегіону" (м. Івано-Франківськ, 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах" (м. Київ, 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції учених і спеціалістів "Інтеграційні процеси та економічний розвиток" (м. Сімферополь, 2007 р.), VI міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених "Країни з перехідною економікою в умовах глобалізації" (м. Москва, 2007 р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку" (м. Київ, 2007 р.), міжнародних науково-практичних конференціях "Сучасні проблеми економіки та управління підприємствами" (м. Жовті Води, 2007 р.), "Перспективи та пріоритети економіки України" (м. Луцьк, 2006 р.), "Актуальні проблеми муніципального управління" (м. Київ, 2006 р.), ХІ міжнародній науково-практичній конференції "Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання" (м. Луцьк, 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження професора І.В. Поповича "Методичні основи дослідження в аграрній економіці" (м. Житомир, 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми і механізми відтворення ресурсного потенціалу України в контексті євроінтеграції" (м. Рівне, 2004 р.), науково-практичній конференції VI міжнародного водного форуму "Аква Україна-2004" (м. Київ, 2004 р.), V міжнародній науково-практичній конференції "Теорія і практика сучасної економіки" (м. Черкаси, 2004 р.), другій міжнародній науково-практичній конференції "Екологічний менеджмент. Сертифікація. Аудит" (м. Одеса, 2004 р.), 6-му міжнародному конгресі і технічній виставці "Вода: екологія і технологія" ЭКВАТЭК-2004 (м. Москва, 2004 р.), IV всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення" (м. Львів, 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми охорони довкілля, раціонального використання водних ресурсів та очистки природних і стічних вод" (м. Миргород, 2004 р.), І всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених "Економічний і соціальний розвиток України у ХХІ столітті" (м. Тернопіль, 2004 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 монографій (з них одна одноосібна), один підручник (у співавторстві), 41 стаття у наукових фахових виданнях, 3 статті - у інших виданнях та 20 матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг друкованих робіт становить 100,5 друк. арк., з яких особисто автору належить 65,1 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 524 стор., у тому числі 20 таблиць та 70 рисунків на 26 стор., список використаних джерел із 453 найменувань на 47 стор., 39 додатків на 41 сторінці.

Основний зміст роботи

У першому розділі "Теоретичні засади формування інституціонального середовища водокористування" досліджено особливості трансформації інституціонального середовища на пострадянському просторі, проблеми формування інституціонального середовища у сфері природокористування, сутність, складові та суперечності інституціонального середовища водокористування, а також глобальні детермінанти його трансформації.

Розгляд передумов формування сучасного інституціонального середовища розвитку національного господарства довів необхідність поглиблення теоретичних підходів до вдосконалення дефініції категорії інститут. Більшість представників інституціонального напряму в економічній науці розглядають цю категорію як систему правил, способів та обмежень, що визначають межі діяльності індивідів і фірм, структурують систему економічних відносин та регулюють перерозподіл матеріальних і духовних благ. Таке визначення дещо спрощує роль інститутів у системі суспільного відтворення і відмежовує їх від реальної господарської практики. З огляду на це інститут - сукупність норм, правил, стереотипів та імперативів, що визначають межі діяльності індивідів і фірм у системі суспільного відтворення, а також концентровано виражаються в різноманітних формах економічних відносин (форми власності, організаційно-правові форми підприємництва, система фінансово-економічного регулювання, контракти). Інститути та інституціональні умови формують інституціональне середовище, яке визначає обмеження і можливості поведінки економічних агентів на всіх стадіях відтворювального процесу.

На основі проведених досліджень встановлено, що інституціональне середовище розвитку національного господарства потребує комплексної модернізації з огляду на техніко-технологічні та природно-ресурсні обмеження соціально-економічного піднесення. Становленню нових інститутів, як правило, притаманних ринковій економіці, мають передувати сприятливі інституціональні передумови, що унеможливлять деструктивний вплив імплементованої норми, правила та стереотипу на усталену систему відносин. Ті економічні проблеми, що чітко виявилися в умовах кризи, в першу чергу зумовлені спонтанним і хаотичним імпортом інститутів.

Підходи та сценарії формування інституціонального середовища розвитку надбудовної складової національного багатства не завжди прийнятні для сфери природокористування, де основною формою капіталу є природні ресурси й умови, які створені внаслідок дії природного чинника та об'єктивно містять потенціал накопичення природно-ресурсної та екологічної ренти. Цей фактор підвищує інвестиційну привабливість об'єктів природокористування і водночас стимулює надмірне залучення природних ресурсів та умов у господарський оборот, що підриває асиміляційний потенціал територій і стійкість еколого-економічних систем.

Передувати трансформації існуючих та становленню нових інститутів у сфері природокористування має врахування значимості природних ресурсів для соціально-економічного розвитку окремих регіонів, їх рідкісності, доступності, а також впливу на асиміляційний потенціал територій. В умовах залежності переважної більшості регіонів від трансфертів з Державного бюджету магістральним напрямом інституціональних змін у сфері природокористування має стати інституціоналізація перспективних форм комерціалізації та капіталізації природного капіталу, що посилять бюджетонаповнюючу функцію природокористування і сприятимуть перерозподілу природно-ресурсної ренти в інтересах населення регіонів.

Для вітчизняних реалій характерною ознакою є поглиблення кризових явищ у сфері водокористування. Значна кількість проблем розвитку водогосподарського комплексу виникла ще в період командно-адміністративної системи, а в умовах стихійних ринкових перетворень набула катастрофічних масштабів, створивши передумови для техногенних підтоплень, паводків та повеней, а також вилучення з продуктивного господарського обороту значних площ осушених і поливних сільськогосподарських угідь.

Особливою актуальністю відзначаються проблеми формування інституціонального середовища водокористування через посилення інституціональних розривів у системі управління водними ресурсами та водогосподарськими системами, підвищення частки втрат води в системах водопостачання в загальному заборі води, відсутність механізмів стимулювання впровадження оборотних систем водопостачання і способів пошуку ефективного власника для міжгосподарських та внутрігосподарських меліоративних систем. З огляду на це, дисертантом запропонована модель інституціонального середовища водокористування, яке являє собою сукупність інститутів, інституціоналізованих форм і важелів регулювання водокористування, об'єднаних в інституціональний механізм і спрямованих на вдосконалення інституціональної системи водокористування, а також зовнішніх та внутрішніх детермінант, що визначають темпи і пропорції залучення водних ресурсів у господарський оборот (рис. 1).

Основою інституціонального середовища водокористування є інституціональна система, що являє собою сукупність формальних (базисні інститути, інститути ринку, інститути фінансово-економічного регулювання й інституціональні угоди) і неформальних інститутів (ціннісні фактори, рівень правосвідомості, історичні та етнічні традиції, підприємницька етика), які забезпечують господарське освоєння водно-ресурсного потенціалу, відновлення, відтворення й охорону водних ресурсів, а також комерціалізацію водогосподарської діяльності. Інституціональна система водокористування характеризується низкою проблем: інституціональні розриви, інституціональні пастки, невиправданий імпорт інститутів, інституціональний вакуум, інституціональний хаос та інституціональні обмеження.

На основі проведених досліджень можна стверджувати, що інституціональні розриви у сфері водокористування проявляються в невідповідності між правовим оформленням інституту та його реальним втіленням і схваленням у системі економічних відносин; інституціональні пастки - в низькій інвестиційній привабливості водогосподарських об'єктів, високому рівні відомчості при прийнятті важливих управлінських рішень, звуженій базі стягнення плати за спеціальне водокористування; інституціональний вакуум - у загальному послабленні інститутів (водоохоронне право), різкому збільшенні кількості суб'єктів, які вийшли за межі формальних та неформальних норм, правил, стереотипів поведінки (забудова водоохоронних зон, так звана прихватизація водних об'єктів); невиправданий імпорт інститутів - у запозиченні різноманітних інституціональних форм із країн розвиненого капіталізму без ґрунтовної експертизи на можливість їх імплементації в національну систему економічних відносин (право приватної власності на володіння міжгосподарськими меліоративними системами); інституціональні обмеження - в недосконалості нормативно-правового забезпечення комерціалізації природних водних об'єктів, а також об'єктів водогосподарської інфраструктури; інституціональний хаос - у стихійному, інерційному та спонтанному демонтажі інститутів попередньої системи і тих, які виходять за межі економічних відносин унаслідок зміни макроекономічної кон'юнктури й упровадження нових інститутів.

Вирішення інституціональних проблем водокористування має передбачати комплекс заходів: трансплантацію інститутів - перенесення і впровадження інституту в інше інституціональне середовище та реанімація інституту, який функціонував у минулому - впровадження інтегрованої системи управління водними ресурсами і концесійного режиму водокористування; конвергенцію інститутів - злиття інститутів, утворення інституту-гібрида та принципово нового інституту - інституціоналізація державно-приватного партнерства; інституціональне проектування - свідома, цілеспрямована діяльність, орієнтована на організацію і розвиток інститутів - формування інституціональних передумов реалізації пілотних проектів для поширення позитивного зарубіжного досвіду у вітчизняну практику (акціонування державних та комунальних водогосподарських підприємств); інституціональний реінжиніринг - реорганізацію інституту без зміни його основної сутності (упровадження басейнового принципу управління водними ресурсами).

Дослідження проблем і перспектив формування інституціонального середовища водокористування, що забезпечить більш дієвий вплив водного чинника на темпи соціально-економічного розвитку, дають підстави говорити про необхідність синхронізації інституціональних змін у національному водогосподарському комплексі з пріоритетами водокористування, котрі визначені міжнародними водними та водоохоронними форумами, а саме створення інституціональних передумов щодо максимально можливого використання фінансових ресурсів для реалізації водогосподарських проектів і посилення впливу органів місцевої влади на водоохоронну діяльність.

Формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин має включати п'ять етапів (рис. 2), що дасть змогу розв'язати низку інституціональних проблем, які накопичилися в системі управління водними ресурсами протягом багатьох років, обмежити волюнтаристське поширення приватної власності на водні та водогосподарські об'єкти, диверсифікувати систему фіскальних регуляторів спеціального водокористування, стимулювати розширення джерел інвестиційного забезпечення реалізації водогосподарських та водоохоронних проектів.

У другому розділі "Водозабезпеченість національної економіки в контексті формування інституціонального середовища водокористування" здійснено оцінку водозабезпеченості національної економіки та екологічних проблем водокористування, досліджено основні тенденції залучення водних ресурсів у господарський оборот, охарактеризовано процеси водокористування в окремих ланках господарського комплексу, розроблено методичні засади оцінки ефективності господарського освоєння водно-ресурсного потенціалу України.

Україна належить до європейських держав, найменш забезпечених водою. У нашій країні питома величина забезпеченості одного жителя становить 0,57 тис. м 3. Щоправда, в результаті структурних зрушень та стагнаційних процесів 90-х років значно зменшилося споживання води. Потреба у воді зростатиме, якщо будуть подолані наслідки економічної кризи, що виникла в другій половині 2008 року. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів.

Порівняльну оцінку водозабезпеченості регіонів України проведено на основі узагальнення головних показників, що характеризують різні напрями освоєння водних ресурсів та їх залучення в господарський оборот: експлуатаційні запаси підземних вод, млн. м 3; прогнозні ресурси підземних вод, млн. м 3; сумарний середньорічний річковий стік, км 3/рік; забезпеченість сумарним річковим стоком (середній рік), тис. м 3/рік на 1 км 2; забезпеченість сумарним річковим стоком (середній рік), тис. м 3/рік на 1 людину; кількість родовищ підземних вод. Інтегральна оцінка водозабезпеченості виконувалася за допомогою індексного методу. За базу порівняння були взяті середні значення відповідних показників. Результати інтегральної оцінки виявили, що не завжди в регіонах значення інтегрального індексу водозабезпеченості кореспондуються з потребою господарського комплексу у водних ресурсах.

На основі дослідження динаміки водокористування за період 1980-2007 років виявлено значне зменшення об'ємів забору води в останні періоди порівняно з 1980 та 1990 роками (причиною стало зменшення частки використання виробничих потужностей підприємствами водомістких галузей національного господарства) (табл. 1). Відповідно за цей період відбулося скорочення об'ємів використаної води, водовідведення, безповоротного водоспоживання та зворотного водопостачання. З огляду на це, негативним явищем є збільшення об'ємів втрат води при транспортуванні 2007 року порівняно з 1980 роком внаслідок фізичного спрацювання систем водопостачання.

Аналіз використання водних ресурсів у комунальному господарстві показав, що в цій сфері не відбулось такого різкого зниження об'ємів забору та використання свіжої води, як в інших сферах господарської діяльності. Це пов'язано з тим, що комунальне господарство і надалі виконує ті ж функції, що й в умовах командно-адміністративної економіки (питне та побутове водопостачання), не зазнали кардинальних змін і способи водопостачання та водовідведення у водопровідно-каналізаційному господарстві. Негативним явищем можна вважати зростання втрат води при транспортуванні 2007 року порівняно з 1980 роком на 805 млн. м 3. І це при тому, що використання свіжої води 2007 року порівняно з аналогічною базою знизилося на 1069 млн. м 3. Причиною таких диспропорцій є інтенсивне зношення матеріально-технічної бази водопровідно-каналізаційного господарства, повільне оновлення мереж водопостачання, незадовільна система ремонту цих мереж.

Таблиця 1

Динаміка водокористування в Україні за період 1980-2007 рр. *

* за даними Держводгоспу України

Дослідження показують, що 2007 року порівняно з 1980 та 2000 роками значно скоротилися об'єми водозабору в промисловому виробництві (відповідно на 11758 млн. м 3 і 2074 млн. м 3). Це стало наслідком значних стагнаційних процесів, які відбулись у багатьох сферах

господарської діяльності, зокрема машинобудуванні, легкій та обробній промисловості в першій половині 90-х років. Негативним явищем у промисловому виробництві є значні об'єми втрат води при транспортуванні (їх зменшення порівняно з 1980 роком становило 21,4 млн. м 3). Великі резерви економії свіжої води можна використати, якщо на промислових підприємствах активніше запроваджувати системи оборотного водопостачання, безводні та маловодні технології, системи повторного використання морських і стічних вод.

Особливою складністю відзначаються проблеми водокористування у сфері сільськогосподарського виробництва, оскільки в Україні значні площі меліорованих (осушених та поливних) земель виведені із продуктивного господарського обороту. У динаміці використання свіжої води для потреб сільського господарства спостерігається інтенсивне скорочення. Зокрема, 2007 року сільгосппідприємствами було використано свіжої води 2914 млн. м 3, що на 6799 млн. м 3 менше показника 1980 року, на 3065 млн. м 3 - 1996 року. Внаслідок демонтажу водогосподарських споруд осушені землі відзначаються низьким рівнем урожайності більшості сільськогосподарських культур, значна їх площа є засоленою, окремі території зазнають природного заліснення. Погіршення рівня ефективності використання поливних земель зумовлене скрутним фінансовим становищем сільськогосподарських підприємств, що унеможливлює своєчасне внесення ними плати за спеціальне водокористування, оновлення парку дощувальної техніки та реконструкцію зрошувальних мереж.

З метою розробки ефективної політики інституціональних змін у національному водогосподарському комплексі запропоновано систему показників оцінки ефективності водокористування в розрізі регіонів України за такими критеріями: інтенсивність водокористування, економічна віддача водокористування, екологічна безпечність водокористування. Процес оцінки ефективності водокористування передбачав розрахунок територіальних індексів за 2005, 2006 та 2007 роки, а також інтегральних, групових та критеріальних індексів ефективності водокористування за цей же період. Оцінка ефективності водокористування відбувалась у двох площинах - статичній (розраховується інтегральний індекс ефективності водокористування в окремому періоді) та динамічній (інтегральний індекс ефективності водокористування за декілька періодів). Це дає можливість оцінити не лише рівень ефективності водокористування окремого регіону за один період, а й простежити зміну цього рівня за декілька періодів та отримати цілісну оцінку рівня ефективності водокористування.

Результати розрахунку інтегрального індексу динаміки інтенсивності водокористування та групування областей за його рівнем показали, що стабільно високим рівнем ефективності за цим критерієм протягом усього періоду характеризувались області, які не відзначаються значним рівнем розвитку галузей важкої індустрії (Вінницька, Волинська, Кіровоградська і Тернопільська), а також регіон з високим науково-технічним потенціалом, який активно реалізовує заходи щодо ощадливого водокористування (Харківська область). Натомість низьким цей показник був в АР Крим, Дніпропетровській та Одеській областях.

За критерієм економічної віддачі водокористування найбільш ефективно працюють Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська і Миколаївська області. До групи областей з порівняно низьким рівнем економічної віддачі водокористування потрапили водозабезпечена й економічно розвинена Київська область, орієнтована на водомістке агропромислове виробництво Одеська, а також Полтавська область.

Аналіз інтегрального індексу динаміки ефективності водокористування за критерієм екологічної безпечності показав, що порівняно високим її рівнем відзначаються Вінницька, Волинська, Київська та Харківська області. Проблемними регіонами стосовно гарантування екологічної безпечності водокористування є АР Крим, Львівська і Миколаївська області.

Результати інтегральної оцінки ефективності водокористування за 2005-2007 роки засвідчили, що до групи областей з порівняно високим рівнем ефективності водокористування відносяться Кіровоградська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська. Чернігівська та Сумська, але жодна з них не відзначається стабільною тенденцією покращення результатів (рис. 3). Не спостерігається позитивних змін і у групі регіонів з вищим середнього рівнем ефективності водокористування. До групи регіонів з нижчим середнього рівнем ефективності водокористування відносяться переважно області Центральної та Південної України, з яких лише Київська область забезпечила постійне підвищення ефективності водокористування.

До групи найбільш проблемних регіонів з позицій забезпечення ефективності водокористування відносяться вододефіцитна Автономна Республіка Крим, також промислово розвинені області Східної України - Донецька, Луганська, Запорізька та Дніпропетровська, які протягом аналізованого періоду в цілому не покращили результати роботи у цій сфері, хоча мають достатній економічний потенціал для вирішення існуючих проблем.

Результати проведеного аналізу мають стати передумовою для подальшої диференціації інструментів національної водної політики, щоб ураховувати як природно-ресурсні передумови водокористування, так і стан матеріально-технічної бази водоспоживання на підприємствах промисловості, сільського та комунального господарства.

На результатах аналізу має також базуватися політика інституціональних змін у національному водогосподарському комплексі, щоб усувати інституціональні пастки та розриви у сфері водокористування, а також упроваджувати інструменти стимулювання суб'єктів господарювання до екологічно безпечного та ощадливого водокористування в національну водну політику.

У третьому розділі "Магістральні напрями формування інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин" розроблено інституціональне забезпечення вдосконалення національної та регіональної водної політики, обґрунтовано шляхи трансформації базисних інститутів у сфері водокористування, виявлено інституціональні передумови поліпшення системи управління водними ресурсами, визначено пріоритети інституціоналізації організаційно-правових форм підприємницької діяльності у водокористуванні.

Формування інструментальної бази національної водної політики має базуватися на принципах збалансованості, пропорційності та екологічної безпеки водокористування. Особливо резонансним є питання диференціації важелів водної політики стосовно окремих секторів водогосподарського комплексу. Тобто водна політика має охоплювати широкий спектр економічних підойм, які максимально враховуватимуть специфіку водокористування у промисловому і сільськогосподарському секторах, житлово-комунальному господарстві тощо.

З метою врахування регіональних і басейнових особливостей водокористування інструменти національної водної політики повинні конкретизуватися в регіональній водній політиці, зокрема щодо формування комунального сектору у водному господарстві, створення регіональної системи моніторингу водних ресурсів та водокористування, інституціонального забезпечення ринкових механізмів розвитку водоохоронної інфраструктури. Першочерговим завданням регіональної водної політики має стати розширення переліку платних послуг, які надаватимуться водогосподарськими підприємствами юридичним і фізичним особам (будівництво централізованих водопроводів, буріння свердловин, чищення ставків тощо).

На основі проведених досліджень встановлено, що методологічною базою формування спектру важелів національної та регіональної водної політики повинні бути результати оцінки ефективності водокористування, які дають змогу здійснити позиціонування регіонів України в матриці вибору базових орієнтирів формування інституціонального середовища. Позиція в матриці конкретного регіону є підставою для застосування окремих важелів політики інституціональних змін. На основі результатів позиціонування регіонів України органи Держводгоспу мають розробляти інструментальну базу регіональної водної політики (кожен регіон повинен конкретизувати власну політику інституціональних змін і розробити деталізовану стратегію її реалізації).

Дослідження проблем удосконалення інституціонального середовища водокористування в умовах ринкових відносин підтверджують необхідність першочергової трансформації базисних інститутів (форм і прав власності, організаційно-правових форм підприємницької діяльності та системи управління водними ресурсами), оскільки вони визначають інституціональні рамки володіння, користування та комерціалізації природних водних об'єктів і водогосподарських споруд.

Принциповим завданням реформування відносин власності є необхідність диференційованого підходу до питання про власність на неосвоєний та освоєний природні об'єкти, освоєний природний об'єкт разом з виробничими фондами, невіддільними від нього (штучні водні об'єкти з водогосподарськими спорудами), мобільні виробничі фонди природокористування (водоочисні споруди). На водні об'єкти, які потрапляють до зони ризику при зміні інституціональних умов їх використання, варто зберегти державну форму власності. Крім того, основним обмежувальним чинником інституціоналізації приватної форми власності на природні та штучні водні об'єкти має бути доступність питної води для місцевого населення.

Цілі реформування системи управління водними ресурсами повинні полягати в максимально можливому залученні фінансової, технічної, правової та іншої допомоги з боку іноземних держав, особливо членів ЄС, і підвищенні інвестиційної привабливості водогосподарських об'єктів. Трансформація цієї системи управління має відбуватися поетапно, щоб не створювати інституціональних розривів у системі водних відносин. Послідовність етапів реформування повинна бути такою: 1) модернізація правової та нормативної бази; 2) трансформація організаційно-економічного механізму управління водокористуванням; 3) удосконалення системи економічного регулювання водокористування; 4) розробка сучасної системи проектування комплексного використання водних ресурсів та водоохоронної діяльності.

Формування інституціонального середовища водокористування має орієнтуватися на створення відповідних передумов для становлення водогосподарського і водоохоронного підприємництва, суб'єкти якого шляхом реалізації приватних ініціатив ефективніше залучатимуть водні ресурси в систему товарно-грошових відносин та сприятимуть формуванню фінансових фондів відтворення і відновлення водних ресурсів. Результати досліджень дали можливість обґрунтувати комплекс заходів щодо формування інституціональних передумов розвитку підприємницької діяльності у сфері водокористування (рис.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.4. Заходи щодо формування інституціональних передумов становлення водогосподарського та водоохоронного підприємництва (розробка автора)

Вирішальним чинником у питаннях інституціоналізації перспективних форм водогосподарського підприємництва є активна діяльність органів місцевого самоврядування з формування сприятливого інституціонального середовища водокористування, яке сприятиме ефективнішому залученню інвестиційних ресурсів у водно-ресурсну сферу та забезпечить відповідну консультативну підтримку підприємницьким структурам на початкових етапах їх функціонування на ринку водогосподарських послуг.

Найважливішою складовою підтримки водогосподарського підприємництва на рівні муніципальних утворень є надання фінансової допомоги шляхом організації водних фондів і випуску екологічних облігацій, відстрочення орендної плати для підприємств, що освоюють водоохоронні технології, пільгової фінансової підтримки розробки та впровадження механізму доступу підприємницьких структур до отримання муніципальних замовлень на модернізацію міських водоканалів.

У четвертому розділі "Інститути фіскального регулювання водокористування" розглянуто інституціональну основу фіскального регулювання водокористування, проаналізовано дієвість рентного регулювання та динаміку надходжень водно-ресурсних платежів до Зведеного бюджету України, обґрунтовано перспективні напрями посилення рентної орієнтації фіскального регулювання водокористування.

Фіскальне регулювання водокористування на сучасному етапі розвитку продуктивних сил не володіє достатнім набором методів та важелів, які б дали змогу посилити бюджетонаповнюючу функцію залучення водних ресурсів у відтворювальний процес, активізувати процеси економії водних ресурсів, забезпечити ефективний перерозподіл водного доходу між бюджетами різного таксономічного рівня, запобігти надмірному забрудненню природних водних об'єктів. Це зумовлено відсутністю належної уваги до проблем адміністрування водно-ресурсних платежів і розширення податкової бази фіскального регулювання водокористування, а також упередженим ставленням владних інститутів до водного доходу як вагомого чинника наповнення державного і місцевих бюджетів. Крім того, нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів та забруднення природних водних об'єктів мають символічний характер, не відзначаються диференційованістю і рентною орієнтованістю.

На основі аналізу динаміки надходжень водно-ресурсних платежів до бюджетів різного рівня не виявлено чіткої тенденції до зростання цього виду платежів. Зокрема, з 1999 по 2001 рік спостерігалося збільшення платежів за водні ресурси у зв'язку з тим, що національна економіка поступово переходила з фази кризи у фазу стабілізації. Зростання надходжень цього виду фіскальних платежів відбувалося також за період 2003-2005 років, що зумовлено покращенням платіжної дисципліни водокористувачів унаслідок ефективної економічної політики з ідентифікації податкової бази природно-ресурсних зборів. Зменшення цього показника 2006 року пов'язане з непродуманою політикою щодо регулювання дохідної і видаткової частин Державного бюджету України. Позитивним можна вважати зростання надходжень платежів 2007 року. Наявні коливання в динаміці надходжень плати за спеціальне водокористування зумовлені тим, що проблеми фіскального регулювання природокористування не відносяться до пріоритетів політики вдосконалення системи оподаткування.