Конкурентні передумови розвитку товарних ринків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

конкурентні передумови розвитку товарних ринків в Україні

Я. В. Бережний,

кандидат наук з державного управління,

старший консультант відділу економічної стратегії,

Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України

У статті вивчено особливості функціонування товарних ринків і умови ведення економічної діяльності після світової фінансово-економічної кризи в Україні. Встановлено конкурентні передумови розвитку товарних ринків.

Ключові слова: товарні ринки, конкуренція, державна власність.

In the article the features of market and duing business in Ukraine are studied, after the world crisis. Competition pre-conditions of market's development are set.

Keywords: market, competition, public domain.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

Національні товарні ринки визначають економічний потенціал розвитку країни. Їх інтенсивність прямо впливає на рівень продуктивності (ефективності) економічної системи і залежить від конкуренції на групи ринкових товарів [13]. У США і ЄС 85-95 % товарних ринків мають високий рівень конкуренції, тоді як в Україні частка конкурентних товарних ринків складає 49,8 % [2]. За міжнародним рейтингом конкурентоспроможності на світовому ринку Україна за рівнем ефективності товарних ринків [19, c. 27] обіймає 129 позицію серед 142 країн світу і за рівнем економічної свободи [15] 43 місце з-поміж 43 країн Європи (включаючи Білорусь) і 163 місце з-поміж 179 країн світу. Крім того, національна економіка значно поступається за рівнем купівельної спроможності економікам країн Східної Європи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До різних аспектів функціонування товарних ринків і їхнього регулювання зверталося багато авторів, що у більшості випадків пов'язувалося з природою функціонування економічних систем узагалі. Проте порушені у класичній та сучасній економічній літературі питання конкуренції, а також віднайдені висновки часто надають відповіді на загальному рівні чи відносно різних модельних ситуацій притаманних високорозвинутим країнам. Тому залишається широкий простір для вивчення дії різноманітних (структурних, інституційних, поведінкових, нішових тощо) закономірностей у масштабах функціонування ринків у країнах з перехідною економікою. Особливої важливості це набуває в управлінні ринковими трансформація у періоди посткризового відновлення чи при кардинальній модернізації національної економічної системи.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, що їм присвячується стаття. Функціонування будь-якого внутрішнього ринку країни визначається мірою його конкурентності щодо інших національних ринків і конкуренцією в середині нього. Стан конкуренції - це динамічний процес. Він повністю враховує низку регуляторних, господарських і технологічних змін, а також впливи інших ринків та зміни на них.

Формулювання мети та завдань статті. Відтак метою статті є встановлення сучасних конкурентних передумов розвитку товарних ринків в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих результатів

У структурному контексті розвитку економіки України, протягом тривалого часу (2001-2010 рр.) спостерігалося поступове зменшення частки конкурентних товарних ринків - з 53,6 % у 2001 р. до 48,3 % у 2010 р. У 2011 р. частка конкурентних ринків зросла на 1,5 в. п., що відбулося за рахунок зниженням впливу монополій (частка скоротилась на 1,3 в. п.) і домінування окремих підприємств (на 3,1 в. п.) при одночасному зростанні частки ринків з жорсткою олігополією (на 2,9 в. п.). Зокрема, рівень монополізації зменшився у 29 і зріс у 14 галузях економіки. Проте тільки товарний ринок торгівлі та посередницьких послуг (82,0 % продукції реалізовано за наявності декількох продавців) і агропромислового комплексу (68,1 %) зберігають відносно конкурентне середовище. Тому в дійсності посткризове переформатування підприємницького середовища не вплинуло на реальну конкуренцію на внутрішньому ринку, її як і раніше відчуває у своїй діяльності лише 25-30 % підприємств [2]. Такий псевдоконкурентний стан пояснюється тим, що у посткризовий період визначальну вагу для виживання підприємств отримує цінова кон'юнктура. Це підштовхує монополії та домінуючі підприємства (частка ринку яких 35 % і вище) варіювати ціни на власну продукцію задля розширення чи підтримання попереднього рівня збуту [9]. Вони проникають на нові ринкові ніші та одночасно вивільняють певні ніші на «своїх» ринках, що дозволяє подібним до них підприємствам (за масштабами) розширювати власні можливості. Тобто монопольні та домінантні ринки переходять у ринки жорсткої олігополії зі «старими» обличчями. Крім того, посткризове звуження ринків природно вивільняє багато ринкових ніш від малих і середніх підприємств, що для одних ринків може мати наслідком зростання конкуренції, для інших розширює поле діяльності для олігопольних підприємств. Проте і за першого, і за другого випадку ринки поступово монополізуються. У економіці відбувається поширення ефекту олігопольної поведінки, коли на конкурентному ринку за рахунок поширення функціонування суміжних олігопольних чи монопольних ринків формується набір орієнтирів успішності ведення господарської діяльності на основі відтворення правил олігопольного ринку у новій сфері, консервується відставання економіки та знижується темп її розвитку [18], зокрема підвищується рівень цін на всіх ринках, що прямо знижує купівельну спроможність громадян. Наприклад, в Україні це знаходить вияв у авіаперевезеннях, ринках світлих нафтопродуктів, «маршрутному» міському і міжміському сполучені чи на різних локальних ринках тощо.

Водночас, за даними Антимонопольного комітету України, 7,2 % від усіх ринків складають ринки з чистою монополією, 27,6 % - з ознаками домінування одного підприємства (частка ринку якого 35 % і вище), і 15,4 % - жорсткої олігополії. Ця ситуація супроводжується значним зловживанням на ринках підприємств з домінуючим становищем - на них припадає 43 % від загальної кількості зафіксованих випадків порушень антимонопольного законодавства, 22 % подібних випадків фіксується у діях органів державної влади. У післякризовий період рівень антиконкурентних зловживань у економіці серед підприємств зріс у 3,2 рази, серед органів державної влади - у 2,5 рази [2]. Для органів державної влади і місцевого самоврядування такі порушення мали характер схилення економічних агентів до неконкурентної поведінки, створення умов для неї чи її легітимації (56 % випадків порушення антимонопольного законодавства) і закріплення спотвореної конкуренції (21 %). Водночас, 87 % усіх випадків недобросовісної конкуренції вибудовується на поширенні недостовірної інформації про конкурентні товари на певному ринку. Завдяки цьому один учасник угоди може зловживати непоінформованістю іншого. Відбувається зростання видатків усіх економічних агентів з укладання комерційних угод між собою, зростає роль державного управління як системи гарантування і регулювання взаємних домовленостей на ринках [17]. Іншими словами, збереження непоінформованості учасників ринку (зловживання доступом до належної інформації), з одного боку, підтримується провідними економічними агентами, з іншого - органами державної влади. Перші досягають утримання цін на вироблені товари і, відповідно, надприбутків, другі зберігають неформальний прямий контроль за певним сегментом ринку задля отримання «тіньової» ренти.

Подібна поведінка державних органів влади і економічних агентів часто викликана суперечностями в законодавсті та, відповідно, проблемами з прозорого захисту прав підприємців один перед одним. Так, існує висока складність юридичного укладання і одночасно легкого розірвання контрактів при різночитанні Цивільного і Господарського кодексів України [12]. Такий стан зберігається незважаючи на спрощення останнім часом (2009-2012 рр.) реєстрації та підтвердження прав на нерухомість, необхідності нотаріального посвідчення простих угод чи використання різноманітних формальних процедур посвідчення контрагентів. Розв'язання господарських спорів, як правило, залежить від рівня кваліфікації та схильності судді до застосування тих чи інших норм. Проте за останні п'ять років керівники лише 20 % малих і середніх підприємств України вважають існуючу судову систему спроможною ефективно захистити їхні контрактні права [11, с. 75-76]. Це позначається на тому, що такі підприємства не прагнуть укладати вартісні контракти і розширювати власну діяльність. Тому при співмірній у кількісному і відносному вимірах частці малих і середніх підприємств України з кращими показниками у країнах ЄС їх внесок у ВВП залишається від 4 до 6 разів меншим, не перетинаючи 13 % позначки [16].

Поряд з цим, в Україні досить широко застосовується практика адміністративного регулювання ціноутворення і тарифів при високій частці виключень з антимонопольного законодавства щодо певних видів товарів. Це позбавляє можливості цінової конкуренції на національному ринку і відповідно відчутнішим стає фіскальний тягар для усіх успішних підприємств. Зростання фіскального тиску стимулює їх до застосування різноманітних схем трансферного ціноутворення [10]. Вони, як правило, скоріше виведуть отримані прибутки за кордон, ніж нарощуватимуть темпи промислового виробництва в Україні понад той, що відповідає об'єктивній господарській необхідності з підтримки діяльності підприємства чи досягатимуть зростання паралельно до розширення власного сегменту ринку екстенсивним шляхом (з найменшими витратами і інвестиціями). У випадку посткризового відновлення, це кількісне зростання виробництва без розширення номенклатури продуктів. Наприклад, у металургії - скоріше збільшуватимуть кількість руди для виплавки більшої кількості металу однієї марки, ніж замінять існуючу плавильну установку на ту, що без збільшення обсягів руди даватиме більше металу та можливість запропонувати різні марки сталі за менших енерговитрат. У цьому ж контексті, показовою є вітчизняна практика виходу з ринку, що жодним чином не пов'язується економічними агентами з рівнем економічної продуктивності окремого підприємства [13].

Також використовується різноманітне субсидування підприємницької діяльності, що спонукає до викривлення ринків на користь окремих економічних агентів. Наприклад, реалізація органами державної влади положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, в першу чергу, орієнтується на заохочення свободи у торгівлі (швидкий вихід на ринок, скасування дозвільних процедур тощо), проте її рівень на сьогодні й так перевищує середньоєвропейський показник та показники країн-сусідів [15]. Тому зростає не ділова активність на внутрішньому ринку країни, а зовнішньоекономічна діяльність. Зокрема, позиція України в рейтингу умов ведення бізнесу в 2012 р. істотно покращилась з 152 до 137 [14], зростання отримали лише обсяги зовнішньоекономічних операцій [5]. У посткризових умовах відсутності зовнішніх ринків для більшості національних товарів зростання зовнішньоекономічної активності спричиняє зростання імпорту [4], незалежно від рівня прямих бар'єрів. Це відтворює передкризові залежності, що несе потенційні загрози для розвитку країни.

Така ситуація ускладнюється проблемами державного управління у господарській сфері через неоднорідність державної власності протягом усього часу реформ, складність її оперативного управління вповноваженими органами. Так, у державному секторі економіки 45 % державних підприємств приватизовано, як правило, з використанням позаконкурсних процедур (70 % від приватизованих державних підприємств) шляхом значного подрібнення цілісних майнових комплексів (84,6 %) [8]. Передусім така приватизація торкнулася Донецької, Львівської, Дніпропетровської, Харківської областей і м. Києва. Ті ж підприємства чи окремі структурні одиниці, що залишилися у державній власності, мають розпорошене управління. Серед державних підприємств тільки 75,3 % зберігає формальну господарську керованість 140 органами виконавчої влади [6]. Постійно надають фінансову і статистичну звітність до вповноважених органів 0,1 % підприємств, майнову - 41 % [7]. У цих умовах пряме керування будь-яким органом державної влади підпорядкованими йому підприємствами закономірно позбавлене будь-якого економічного ефекту, оскільки провокує постійну зміну «правил гри» у ринковому середовищі внаслідок природних вад розпорошеності управлінської уваги та неповноти інформації про об'єкт і середовище управління.

На сьогодні, у державній власності перебувають 11,4 % від усіх підприємств у країні, проте лише 1,3 % з них (або 0,1 % від усіх підприємств у країні) маєсталий господарський контроль з боку уповноважених органів державної влади через корпоративне управління, чверть з яких перебуває у стані призупиненої діяльності (банкрутства, ліквідації, санації тощо). Централізовано корпоративне управління поширюється переважно на збиткові підприємства, що акумулюють 15,1 % від основних виробничих фондів контрольованих державою підприємств. Інші підприємства, включаючи стратегічні, закріплені за окремими галузевими відомствами, що супроводжується поступовою втратою державних активів шляхом емісії акцій чи створення міністерствами нових підприємств на основі подрібнення цілісних майнових комплексів. Відтак постійно знижується частка держави у материнських державних підприємствах. Підконтрольними залишаються 86 % стратегічних підприємств [3]. Загалом 73 % корпоратизованих підприємств перебуває у віданні Фонду державного майна України. Серед них лише дев'ять з 486 підприємств залишаються прибутковими і два (ВАТ «Турбоатом» і ВАТ «Одеський Припортовий завод») зберігають високу здатність до самоінвестування. Унаслідок такої ситуації, існує постійний конфлікт інтересів між державними регуляторами, розпорядниками державного майна, фірмами-конкурентами державних підприємств, а також приватними економічними агентами, що зацікавлені у набутті ліквідної державної власності. Це закономірно веде до зниження ефективності економіки України та обмеження потенціалу розвитку ринкового середовища. Зокрема, на піку передкризового зростання (2006-2007 рр.) підприємства державного сектору маючи 59 % від усіх основних виробничих фондів у країні, виробляли лише до 35 % ВВП [11, с. 84].

Крім того, відсутність повноцінного нагляду за державною власністю і повсюдним процесом її набуття шляхом неконкурентних процедур додатково нівелювало і нівелює будь-які механізми із захисту майнових прав власності нових набувачів. Це, з одного боку, провокує нових власників до максимально використовувати отриманого майна без його модернізації з остраху можливого повернення у державну власність (реприватизації) чи перепідпорядкування іншому економічному агенту, з іншого - розриває попередні майнові і господарські зв'язки з цілісними виробничими комплексами через побоювання появи претензій до майнових чи інтелектуальних прав на спільні продукти з боку третіх сторін.

У підсумку, узагальнення тенденцій свідчить про широку невизначеність учасників ринку і управлінців щодо розуміння напряму розвитку внутрішньому ринку як цілісного економічного середовища. Основним джерелом такої невизначеності виступає відсутність повної інформації одних учасників ринку щодо інших та органів державної влади про діяльність один одного та економічних агентів, взагалі [1]. Фіксується загрозлива інформаційна асиметрія, що полягає у ситуації, коли пряме усунення однієї з тенденцій, на усуне інші. Наприклад, приватизація всієї державної власності вирішить проблему її некерованості, проте жодним чином не вплине на стан олігополії, рівень порушень антимонопольного законодавства та інше.

національний товарний ринок економічний

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Отже, сучасний стан товарних ринків в Україні має низку характерних ознак. По-перше, фіксується поступове посилення олігопольних тенденцій на внутрішньому ринку, що стримують інвестиційну діяльність вітчизняних і іноземних компаній. Особливо це стосується середніх і малих підприємств при виході на нові ринкові ніші. По-друге, органами державної влади заохочується олігопольна поведінка не лише провідних підприємств, а й інших учасників національних товарних ринків. Правила олігопольної конкуренції поширюються на відносно конкурентні ринки в Україні. По-третє, у національному господарстві відсутній адекватний господарський державний контроль і управління щодо державних підприємств та матеріальних активів. Це спричиняє перманентний конфлікт інтересів і у ринковому середовищі, і у системі управління з питань належності власності. І, по-четверте, система інституційно-правового забезпечення господарської діяльності повністю позбавлена механізмів стимулювання масштабів виробництва. Як правило, будь-які нормативно-правові та регуляторні дії мають фіскальну спрямованість і не враховують залежностей ринкового управління.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Існування інформаційної асиметрії як і її посткризове загострення неминучі і загалом типові для багатьох економік країн світу, але масштаб і наслідки явища повністю залежать від рівня структурованості ринків, що пов'язується з перерозподілом будь-якої, особливо корпоративної, власності у різних сферах національного господарства. Основою перерозподілу власності, гаратнування її недоторканості чи встановлення належності є рівень захищеності угод між економічними агентами (контрактів, договорів, комерційних правочинів та інші домовленості) на окремих ринках. Першорядною причиною існуючого масштабу інформаційної асиметрії і, відповідно, несприятливого підприємницького середовища для ведення бізнесу в Україні є існуюча залежність між вадами внутрішнього ринку і вадами інституційного гарантування угод на ньому. Тому, у фокус подальших наукових розвідок та прикладних досліджень потрапляє питання визначення інструментальних пріоритетів удосконалення регулювання товарних ринків в Україні.

Список використаних джерел

1. Бережний Я. В. Державне управління в умовах інформаційної асиметрії на внутрішньому ринку після кризи / Я. В. Бережний // Збірник наукових праць ДонДУУ: «Організованість як ефективність державного управління». - Т. ХІІІ, вип. 214, ч.2. - Донецьк: ДонДУУ, 2012. - С. 25-33.

2. Звіт Антимонопольного комітету України за 2011 рік (14 березня 2012 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=212425&cat_id=212422

3. Звіт про результати управління корпоративними правами держави в господарських товариствах, національних акціонерних та державних холдингових компаніях за 2011 рік // Структура корпоративних прав держави. - К. : Фонд державного майна України, 2012. - 14 с.

4. Зовнішня торгівля України товарами [Електронний ресурс] - Режим доступу :http://www.ukrstat.gov.ua/express/expr2012/07_12/169w.ziphttp://www.ukrstat.gov.ua/express/expr2012/07_12/169w.zip

5. Зовнішньоторговельний баланс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ express /expr2012/05_12/111.zip

6. Інформація про юридичні особи, які за результатами інвентаризації «не визнані» органами управління та по яких упорядковано облік (за результатами Ревізійної комісії), за станом на 1 березня 2012 року / Фонд державного майна України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.spfu.gov.ua/ukr/reports/diagr_ 28032012.pdf

7. Інформація щодо проведення інвентаризації юридичних осіб державної форми власності та стан наповнення Єдиного реєстру об'єктів державної власності станом на 01.10.2011 / Фонд державного майна України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.spfu.gov.ua/ukr/reg_view.php

8. Інформація щодо реформування відносин власності в Україні за 2011 рік / ФДМУ [Електронний ресурс] - Режим доступу :http://www.spfu.gov.ua/ukr/reports_spfu. php?year=2012

9. Обзоры мировой экономики и финансов. Перспективы развития мировой экономики. (Противоречие двух темпов подъема. Безработица, биржевые товары и потоки капитала) - Вашингтон: Международный валютный Фонд, 2011. - С. 5-7.

10. Тищук Т. Державне регулювання трансфертного ціноутворення в Україні як засіб протидії відпливу капіталу / Т. Тищук, О. Іванов [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/739/

11. Україна: економічна оцінка (забезпечення сталого зростання, регулювання товарних ринків, конкуренція, конкурентоспроможність). Економічні дослідження ОЕСР. - Париж: ОЕСР, 2007. - 166 с.

12. Шишкин С. А., Дробышев П. Ю. Гражданский и хозяйственный кодексы Украины: анализ текущего состояния и рекомендации по совершенствованию / Исследование и анализ № 329. - Варшава : Центр социально-экономических исследований (CASE), 2006. - 57 с.

13. Brown D. The productivity effects of privatization: Longitudinal estimates from Hungary, Romania, Russia, and Ukraine / D. Brown, J. Earle, A. Telegdy // Journal of Political Economy - 2007. - Vol . 114. - P. 61-99.

14. Duing Business, 2012. Ukraine. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.doingbusiness. org/data/exploreeconomies/ukraine

15. Index of Economic Freedom, 2012 / The Heritage Foundation [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.heritage.org/index/visualize?countries=ukraine%7cpoland &src=ranking

16. SME financing in the global financial crisis / OECD Centre for Entrepreneurship, SMEs and Local Development [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.oecd.org/document/17/0,3343,en_2649_34197_41662161_ 1_1_1_1,00.html

17. Stiglitz J. E. Equilibrium in Product Markets with Imperfect Information / Joseph E. Stiglitz // The American Economic Review. - 1979. - Vol. 69. - No 2. - Р. 339-345.

18. Stiglitz J. E. Information and the change in the paradigm in economics. Nobel Prize Lecture, December 8, 2001. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/economics/laureates/2001/stiglitz-lecture.html

19. The Global Competitiveness Report 2011-2012. - Geneva: World Economic Forum, 2011. - 544 p.

Размещено на Allbest.ru