Роль соціальної політики у розвитку людського потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, місто Харків

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ

А. В. Квітка, кандидат економічних наук,

доцент кафедри економічної теорії

та економічних методів управління

Анотація

соціальний політика людський потенціал

Незважаючи на величезну кількість дискусій щодо категорії соціальна політика та відображення її ролі і місця в економічних процесах, що відбуваються в Україні, дуже мало уваги приділяється аспектам пов'язаним з впливом соціальної політики на розвиток людського потенціалу, а також розробки стратегії соціально-економічної політики держави, в якій домінуючу роль буде відводитися аспектам людського розвитку та відтворення людського капіталу. У статті дано визначення соціальної політики у вузькому і широкому сенсі, описані основні принципи проведення соціальної політики, проаналізовано характер соціально-економічних програм в Україні та розглянуто роль людини в економіці. Автором робиться висновок про те, що державна соціально-економічна політика повинна бути спрямована на розвиток таких складових людського потенціалу як освіта, правильний спосіб життя і духовний та культурний розвиток.

Despite the huge number of discussions regarding the category of social policy and the reflection of its role and place in the economic processes taking place in Ukraine, a very little attention is paid to issues related to the impact of social policy on human development, as well as the development of socio-economic policy of the state in which the dominant role will be played by the aspects of human development and reproduction of the human capital. The paper provides the definition of social policy both strictly and in its broad sense, describes the basic principles of social policy, analyzes the nature of socio-economic programs in Ukraine and describes the role of the human in the economy. The author concludes that the governmental socio-economic policy must be aimed at the development of such components of human potential as education, healthy lifestyle, as well as spiritual and cultural development.

Ключові слова: соціальна політика, людський розвиток, людський потенціал, людський капітал, соціально-економічний розвиток.

Keywords: social policy, human development, human potential, human capital, socio- economic development.

Постановка проблеми

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку зміст поняття соціальна політика зазнає кардинальних змін. Якщо раніше можна було стверджувати про те, що соціальна політика і властиві їй соціальні програми мали яскраво виражену економічну спрямованість, і були продовженням і доповненням до економічної політики держави, то сьогодні, соціальна політика, у зв'язку зі зростанням ролі людського фактора в економіці та інших суспільних процесах, більш не є доповненням до економічної політики держави, а займають провідні позиції в розвитку людського потенціалу громадян, досліджуваного з позицій освіти, культури і, в першу чергу, здоров'я попередніх поколінь та нарощуваного через накопичення знань, досвіду, вміння, рівня фізичного та інтелектуального потенціалу людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На початку 1990-х років групою експертів Програми розвитку ООН була розроблена нова концепція розвитку людського потенціалу (human development). Вона виникла на противагу традиційному розумінню розвитку як зростання обсягу матеріальних благ і послуг. У концепції у главу кута ставиться не здатність до продуктивної праці (тобто економічна цінність індивіда), а сам розвиток людини через розширення можливостей вибору завдяки зростанню тривалості життя, освіти і доходу. Людський розвиток розглядається як мета і критерій суспільного прогресу, а не засіб для економічного зростання. Перевага концепції - у виділенні базових критеріїв соціального розвитку (довголіття, освіта, дохід), придатних для кількісних зіставлень. [1]

Проблематика соціальної політики сформувалася протягом XIX-XX століть у зв'язку зі зростанням масштабів державного втручання в суспільні процеси. З часом було виділено такий напрямок як соціальна політика з усього комплексу суспільного регулювання в якості самостійного. [2]

На пострадянському просторі проблематикою людського розвитку та соціальної політики займаються такі вчені, як О. Грішнова, А. Добринін, С. Дятлов, Т. Заславська, Е. Лібанова В. Мандибура, І. Соболєва, С. Тютюнникова, Є. Циренова, Л. Якобсон та інші.

Формулювання цілей статті

Слід зазначити, що в постсоціалістичних країнах, в яких відбуваються трансформаційні процеси, уповільнюється розвиток людського потенціалу, а в деяких випадках і зовсім прізводить до його деградації. Ці явища спонукають нас до ретельного аналізу ситуації, що склалася в країнах з трансформаційною економікою, а також до створення принципово нової стратегії соціальної політики, в якій домінуюче місце займатимуть питання людського розвитку, відтворення людського капіталу.

Виклад основного матеріалу

Під соціальною політикою традиційно розуміють систему заходів, спрямованих на здійснення соціальних програм, підтримки доходів, рівня життя населення, забезпечення зайнятості, підтримки галузей соціальної сфери, запобігання соціальних конфліктів.

У своїй доповіді «Соціальна політика: довгострокові тенденції та зміни останніх років» [3] Л. Якобсон виділив соціальну політику «як найважливіший інструмент, за допомогою якого суспільство підтримує соціальну стабільність і забезпечує ключові передумови розвитку, пов'язані з формуванням людського капіталу та гармонізацією відносин між суспільними групами. Різні аспекти місії соціальної політики не тільки органічно взаємопов'язані, але і частково суперечать одна одній. Напруги між ними найбільш відчутні в періоди економічних труднощів, коли особливо складним і відповідальним стає вибір між різними напрямами використання ресурсів. Невиправдані спроби зберегти звичні умови життя можуть обернутися стагнацією і подальшим некерованим руйнуванням цих умов. Нестримне прагнення використовувати кризову ситуацію для перебудови економіки і суспільства здатне призводити до тяжких конфліктів, що закриває вікна можливостей і породжує страх змін. Пошук балансу, необхідний облік обмежень у поєднанні з не менш необхідною наполегливістю у проведенні назрілих перетворень припускають повноцінне аналітичне забезпечення соціальної політики »[3, c.4].

«Рішення завдань соціальної політики і цілеспрямоване регулювання соціальних процесів на державному рівні здійснюється шляхом перерозподілу національного доходу. Ян Тінберген оцінив частку перерозподілу національного доходу на соціальні потреби населення для ряду країн, яку умовно можна було б назвати показником соціалізації. Цей показник для чотирьох країн виглядає наступним чином: Швеція - 0,299; Нідерланди - 0,28; США - 0,125; Японія - 0,1. Показники інших країн Західної Європи перебувають між екстремальними значеннями Швеції та Японії» [4]. Очевидно, що вирішальну роль в оцінці впливу та ефективності перерозподілу і регулювання процесів у соціальній сфері відіграють якісні характеристики державної участі в регулювання соціальних процесів, які складно визначаються.

«Країни Азії (Японія, Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань) на соціальні потреби витрачають 5-15% ВВП» [5, c.38]. Різниця з європейськими країнами істотна. Але це і є прикладом того окремого випадку, за якого звернення тільки до макроекономічних показників не найкращий метод дослідження, оскільки в азіатських країнах забезпечення високого рівня життя покладено головним чином на роботодавця. Підприємці та корпорації зобов'язані за законом надати достатньо широкий діапазон соціальних заходів щодо забезпечення працівників та їх сімей, які в європейських країнах забезпечуються державою. При цьому необхідно враховувати той факт, що багато азіатськіх країн реалізують заходи соціальної політики при більш низькому рівні економічного розвитку, ніж у європейських країнах. [5]

«Прийнято розрізняти конкретні види соціальної політики: в галузі освіти, охорони здоров'я, зайнятості та соціально-трудових відносин, а також культурну, житлову, сімейну, пенсійну, жіночу та молодіжну соціальну політику» [6].

Поняття «соціальна політика» давно в широкому сенсі слова використовується, охоплюючи всі відносини в суспільному житті. У вузькому сенсі «соціальна політика» являє собою комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, поліпшення рівня і якості життя населення, тощо. Об'єктом соціальної політики в широкому сенсі слова є сфера соціального життя суспільства, розглядати яку можна як процес розвитку і функціонування суспільства і людини. Складові структури суспільства, незалежно група або індивід, займають своє становище, і включені в соціальну сферу. Зміст соціальної сфери - це взаємодія соціальних груп між собою, тобто розташування відносно свого становища у суспільстві, в умовах життєдіяльності, укладу і способу життя. Такі суспільні відносини складають основний зміст соціальної сфери. Об'єкт соціальної політики - це соціальна сфера, а суб'єкт - інститути політичної системи - держава, профспілки, партії і безліч суспільно-політичних об'єднань.

За допомогою соціальної політики в ринковій економіці реалізується принцип соціальної справедливості, що передбачає певну міру вирівнювання становища громадян, створення системи соціальних гарантій для всіх верств населення. Основними принципами проведення соціальної політики є:

1) захист рівня життя шляхом введення різних форм компенсації при підвищенні цін і проведення індексації;

2) забезпечення допомоги найбіднішим сім'ям;

3) видача допомоги на випадок безробіття;

4) забезпечення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати;

5) розвиток освіти, охорона здоров'я, навколишнього середовища в основному за рахунок держави;

6) проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.

В Україні та в інших постсоціалістичних країнах, на жаль, немає чіткої прив'язки соціальної політики до розвитку людського потенціалу. Але для ефективного функціонування та соціально-економічного розвитку держави соціальна політика має бути спрямована на розвиток всіх складових людського потенціалу: сфери охорони здоров'я, освіти, культури та ін.

Тільки шляхом підвищення якості життя населення, зміною ставлення до розвитку особистісних якостей людини, держава і суспільство можуть підвищити якість людського потенціалу, від якого в сучасних умовах в першу чергу залежить рівень соціально-економічного розвитку країни.

Соціальна політика держави може носити активний і пасивний характер. Активна політика стимулює створення і збереження робочих місць. Головне, щоб вкладені в це гроші могли відтворюватися, люди, які працюють, отримувати заробітну плату і платити податки державі, тобто, поповнювати дохідну частину бюджету. У міжнародній практиці це відомо як "соціальна підтримка". «Її мета - підтримати приватну особу або підприємство в їх прагненні вкладати гроші в економіку, розширювати виробництво. Пасивна соціальна політика в першу чергу спрямована на підтримку тих верств населення, які самі не можуть забезпечити собі рівень доходів, достатній для існування в межах мінімальних соціальних стандартів споживання, стандартом є величина прожиткового мінімуму» [7]. У нашому випадку вона в основному пасивна, що викликає негативні наслідки для людського розвитку. На сьогоднішній день не відбулося ніяких кардинальних зрушень у соціальній політиці. Це пояснюється тим, що рух до соціальних реформ в масовій свідомості означає відмову від сформованої ще в СРСР практики забезпечення стабільності. Сьогодні можна констатувати: держава втратила контроль над процесами, що йдуть у соціальній сфері. Розпочатий процес деградації цієї сфери багато в чому незворотній. У психології управлінців досі соціальна політика залишається тягарем, від якого потрібно позбавлятися.

При формуванні соціальної політики слід робити акцент на її активну спрямованість, їй повинні бути притаманні гуманітарні цілі не тільки збереження людського потенціалу, але і його примноження, розвитку.

Проблема розвитку та підвищення якості людського потенціалу стає вкрай актуальною на всіх рівнях управління: глобальному, державному та регіональному.

Об'єктивно важливою є і проблема формування джерел фінансування напрямів соціальної політики щодо збереження та розвитку людського потенціалу нації.

Соціальні програми в Україні в основному складаються з розподілу пільг і так званих додаткових благ. Це не розширює можливостей людей, але й не спонукають їх до активної діяльності, до їх самореалізації.

Соціальні програми повинні бути програмами відкритого типу і спрямовані на підвищення стартових можливостей і життєвих шансів людей, на формування життєвих цінностей людей, їх готовності до сучасних продуктивних форм мобільності, і, насамперед, освітньої (визначення майбутнього соціального і професійного статусу), соціокультурної (визначення майбутнього образу життя), територіальної (визначення подальшого місця проживання).

Причому опрацьовані повинні бути всі напрямки соціальної політики. При формуванні соціальної політики вкрай рідко враховуються показники якості життя та рівня людського потенціалу. Пріоритетним є економічний розвиток на шкоду цілям розвитку людського потенціалу, що в свою чергу негативно позначається на соціально-економічному розвитку країни.

«У ситуації, що склалася основні зусилля держави в Україні повинні бути спрямовані на збереження та відновлення нематеріальних складових суспільного багатства. Без вирішення даного завдання, неможливо запобігти відтоку з країни ні фінансового капіталу, ні елітних людських ресурсів. Для цього необхідно переглянути як місце соціальної політики в системі державних пріоритетів, так і її загальну концепцію, а отже, пропоновані форми і методи її реалізації» [6].

Державі слід приділяти більше уваги розвитку людського потенціалу країни, спрямовувати зусилля на поліпшення якості освіти, культурного рівня країни, рекламувати і пропагувати здоровий спосіб життя, проте слід також відзначити, що крім державної пропаганди повинен бути присутнім і суспільний настрій. Суспільство має вважати такий спосіб життя прийнятним і необхідним для свого існування.

Багато з проблем не можуть бути вирішені чисто економічним шляхом, це такі проблеми, як проблема соціальної нерівності, бідності, підвищення якості життя та інші. Тому їм властива соціально-культурна складова, і робити акцент треба не тільки на економіку, а й на інші базові ресурси людського розвитку: культуру, освіту, фізичне здоров'я.

Пріоритетним напрямком соціальної політики є не стільки розширення заходів соціальної допомоги та підтримки населення, скільки розвиток людського потенціалу, підвищення якості людського капіталу як основи економічного зростання і суспільної динаміки на тривалу перспективу.

Це може бути забезпечено за рахунок збільшення інвестицій в людський капітал, розвиток соціальної інфраструктури, через яку здійснюється формування кадрового, соціального і в цілому людського потенціалу суспільства. Реалізація такої установки перетворює соціальну політику в основний фактор соціально-економічного розвитку окремих регіонів і суспільства в цілому.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

По-перше, значення соціальній політиці зазнає змін у зв'язку із зростанням ролі людини в економіці, перетворюючись на самостійний пріоритетний напрямок державної політики.

По-друге, сучасна соціальна політика повинна бути спрямована на розвиток складових людського потенціалу, причому як кожної складової окремо, так і їх сукупності. Державі необхідно вести пропаганду здорового способу життя, покращення якості освіти, а також духовного і культурного розвитку громадян. Однак дана пропаганда може бути усвідомлена людиною, яка вже має якийсь необхідний рівень освіти. Крім державної пропаганди суспільство повинно мати власний настрій.

Література

1) UNDP (United Nations Development Programme). 1990. Human Development Report 1990. Oxford: Oxford University Press, 1990. 123 p.

2) Бурджалов Ф.Э. Современная социальная политика: между планом и рынком [Текст]: учеб. пос. / Ф.Э. Бурджалов. М.: Гардарика, 1996. 272 с.

3) Социальная политика: долгосрочные тенденции и изменения последних лет. Краткая версия доклада [Текст]: докл. к XVI Апр. междунар. науч. конф. по проблемам развития экономики и общества, Москва, 7-10 апр. 2015 г. / отв. ред. Я. И. Кузьминов, Л. Н. Овчарова, Л. И. Якобсон ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». М.: Изд. дом Высшей школы экономики, 2015. 51, с.

4) Нестерова А. Государственное регулирование экономики [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://society.polbu.ru.

5) Григорьева Н. К вопросу о понимании современной европейской социальной политики: от минимальных стандартов к социальному качеству // Матер. науч. семинара «Проблемы современного государственного управления в России». Вып.7. М.: Научный эксперт, 2011. С. 38.

6) «ГЛОССАРИИ?.ru» [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2.cgi?RRu.ogr;tg9!vuroyoqg.

7) Осадчая, Г. И. Социальная политика, социальное управление и управление социальнои? сферой [Текст]: учеб. пособие / Г. И. Осадчая ; Моск. гос. социал. ун-т. М.: МГСУ, 1999. 63 с.

8) Соболева, И. Социальная политика как фактор устойчивого развития / И. Соболева // Проблемы теории и практики управления. 2003. No 3. С. 67-73.

Размещено на Allbest.ru