Особливості земельних відносин та природокористування в інтересах українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут агроекології і природокористування НААН України

Особливості земельних відносин та природокористування в інтересах українського народу

О.І. Ковалів,

к. е. н., с. н. с., завідувач відділу з питань інтелектуальної власності та маркетингу інновацій

Анотація

У статті обґрунтовано деякі екологічні та економічні аспекти комплексних і системних механізмів і методів отримання прибутків на рентній основі у процесі здійснення природокористування в інтересах українського народу. Обґрунтовано вимоги щодо застосування норм: «земля», «ґрунт», «ліс», «земельні ділянки». Підготовлено пропозиції щодо створення Національної земельної установи з питань земельних відносин та природокористування в частині національних інтересів.

Ключові слова: ґрунт, земля, земельні відносини, інтереси, економіка природокористування, ліс, Конституція України, природні ресурси, рента.

Abstract

Characteristics of land relations and nature management according to the interests of ukrainian people

O. I. Kovaliv, Ph.D. in Economics, Senior scientific researcher, Head of the Intellectual Property and Marketing Innovation Department, Institute of Agroecology and Environmental Management of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine

In the article some aspects of economic and environmental categories of the comprehensive and systemic mechanisms and methods of profit receiving on rental basis in the process of nature management according to the interests of the Ukrainian people are substantiated. It is proved the requirements for the application of the terms «earth», «soil», «forest», «land plots». In order to create the National Land Agency concerning land relations and nature management to meet the national interests special proposals are prepared.

Keywords: soil, land, land relations, interests, environmental economics, forest, Constitution of Ukraine, natural resources, rent.

Постановка проблеми

Багато вчених і політиків упродовж останніх років, нехтуючи засадами і принципами раціонального природокористування, особливо стосовно родючих ґрунтів, як основи життєдіяльності, вважають прискорене формування вільного земельного ринку і збереження уставленої рентної політики одним з найважливіших завдань завершення земельної реформи в Україні.

Попри всі наявні недоречності з прискоренням купівлі-продажу сільськогосподарських угідь, українське суспільство, особливо в сільському просторі, потребує негайних рецептів виходу з кризи та досягнення бажаної мети - бути господарем на власній землі, реалізуючи конституційні права власності Українського народу як єдиного власника своєї землі та її природних ресурсів - основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

Ця основна конституційна вимога і перехід до конструктивного осмислення та оновлення суспільно-економічних відносин, спонукала нас розглянути такі надважливі проблеми з позиції національних інтересів в контексті комплексного природокористування через систему збалансованих ринкових земельних відносин на новій рентній основі, а не просто через запровадження вільного ринку землі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти земельних відносин і функціонування землі як капіталу, проблем реформування відносин власності та формування ринку родючих земель, його інфраструктури, залучення інвестицій у розвиток сільського господарства України, рентної політики в сільському господарстві тощо знайшли своє відображення у наукових працях таких сучасних українських вчених, як В.М. Будзяк, Б.М. Данилишин, Д.С. Добряк, Й.М. Дорош, І.Й. Малий А.Г. Мартин, В.Я. Месель-Веселяк, Л.Я.Новаковський, Ю.М. Палеха, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, А.М. Третяк, М.М. Федоров Г.В. Черевко, М.А. Хвесик, В.В. Юрчишин та ін. Водночас дані проблеми залишаються актуальними і потребують подальшого дослідження.

Метою дослідження є обґрунтування особливостей суспільно-економічних відносин з реалізації конституційних права власності українського народу як єдиного власника землі та її природних ресурсів - основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави через систему збалансованих ринкових земельних відносин на новій рентній основі.

Виклад основного матеріалу дослідження

В процесі досліджень сучасної української політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності пошуку шляхів становлення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держав, ми зауважили, що питання землі та її природних ресурсів як єдиної конституційної норми - основного національного багатства мають бути ключовими у такому пошуку. На цій основі ми прийшли до однозначного висновку, що «ключ» до успіху в досягненні гармонії життєдіяльності й одержання повноцінних благ, криється, саме в майстерності й правдивості розв'язання алгоритму стосовно функціональної ролі в часі й просторі «основного національного багатства України» і самої суті взаємозв'язків і взаємовпливів людини та енергетичних процесів, особливо у живих системах на українській землі.

Ряд досліджень вказують на те, що навіть за існуючих підходів формування бюджетної політики, введення платежів за природні ресурси в цілому не узгоджуються із системами оподаткування, тобто збільшення надходжень рентних платежів на всі рівні бюджету відбувалося за відсутності кореляції ставок за іншими видами оподаткування. У більшості видобувних галузей також не запроваджено прогресивне оподаткування надприбутку - з метою вилучення рентного доходу.

За таких умов, очевидним видається деформованість та незбалансованість ринкових відносин в перехідний період, передусім їхньої структури, і служать причиною того, що рентна складова доходу певним чином «розчиняється» у фінансових потоках. Вважається, що дефіцит державно-регулюючих механізмів і, як наслідок, незбалансованість всієї системи економічних відносин в країні та в певних кланових структурах, призвели до гіпертрофованого розвитку невиробничих - посередницьких, наглядових, чи фінансових структур як напівлегальних, а також до виникнення штучної їх монополії та контролю товарних і фінансових потоків. Ця монополія використовується, в тому числі тіньовими структурами для максимізації свого доходу шляхом диктату в сфері цінової політики і в тому числі для перерозподілу на свою користь природно-ресурсної ренти. Особливу активність на зовнішніх ринках проявляють через свої офшорні структури.

Очевидно такої діяльності є гірничо-видобувна сфера, в тому числі найбільш вразливі вугільна, газова, металургійна та інші промисловості. Тут навіть найкращі, потенційно рентабельні та ренто-утворюючі підприємства, корпорації (компанії) виявляються збитковими.

Досить своєрідною та вагомою для України є існуюча ситуація в аграрній сфері, де використовуються родючі ґрунти як особливий животворний відтворюючий природний ресурс. Внаслідок відсутності відповідних державно-регулюючих механізмів та відповідних інституцій з їх реалізації, а також незбалансованості всієї системи економічних відносин, продовжує функціонувати штучна монополія невиробничих структур - посередницьких чи фінансових, які контролюють товарні і фінансові потоки, пов'язані з найбільш ліквідною сільськогосподарською продукцією.

Ця монополія невиробничих структур використовується ними для максимізації доходу, передусім від володіння зерном, соняшником, кукурудзою, соєю, ріпаком, шкірами та рядом інших, і як наслідок, для присвоєнням природно-ресурсної ренти. Тобто можна стверджувати, що за сучасних умов остання зосереджується саме у посередницько-фінансовій сфері. Враження таке, що функціонує «держава в державі».

Натомість, під виглядом пошуку шляхів виходу з кризової ситуації, основний потік інформації серед науковців і громадськості, особливо публічної, у спектрі надто довільних і водночас різноманітних трактувань про, начебто, необхідність введення в Україні вільного земельного ринку на землях сільськогосподарського призначення та зняття мораторію на їхню купівлю-продаж тощо, вказує на відвернення уваги переважної більшості громадян від основних проблем, причин і наслідків наявного соціально-економічного стану. Через таку корупційну складову і діяльність неформальних кланів по відношенню до нашого основного національного багатства - землі та її природних ресурсів як об'єкта права власності українського народу відбувається зволікання із розбудовою правової держави в інтересах суспільства.

Саме тому надважливим для сьогодення є пошук реальних механізмів щодо здійснення природокористування з позицій національних інтересів, особливо на землях сільськогосподарського призначення, до яких мають відношення всі громадяни України як власники свого основного національного багатства і як основні споживачі продуктів харчування, в одержанні яких головну роль відіграють чинники енергії - Сонця, ґрунту, води й повітря і сам фотосинтез, а не лише праця і приватна власність на земельні ділянки.

На даному етапі державотворення й переходу до приватної власності лише на земельні ділянки, ми вважаємо за доцільне розмежовувати і розраховувати доходи на частки за: право власності на земельну ділянку; додатково затрачену працю; роль економіко-правового середовища, створюваного державою як монопольної діяльності; природну енергію як головний ренто-утворюючий чинник в одержанні прибутків, особливо на користь всього Українського народу.

Пропоновані механізми повинні функціонувати з позиції взаємної зацікавленості, бути взаємно залежними, а самі прибутки (доходи) розчленованими між чотирма основними її учасниками (рис 1).

природний рентоутворення власність земля

Рис. 1. Логічна схема поділу рентоузгоджуючих інтересів в прибутках

Джерело: розроблено автором

Усі визначені чотири види прибутків взаємопов'язані між собою і державою та всіма учасниками, які використовують і споживають землю та природні ресурси.

Пропонований поділ рентоузгоджуючих інтересів в прибутках значною мірою розкриває уяву про цілісність і взаємність процесу життєдіяльності та функціональної приналежності найбільш вживаних термінів: «землекористування» і «природокористування», з позиції економічної вигоди, застосовуючи механізми земельних рент. Тому ми дещо в спрощеному виді ототожнюємо такі терміни і доводимо, що: «здійснюючи землекористування - одночасно здійснюється природокористування». При цьому формула власності (володіння, користування і розпорядження) конкретною земельною ділянкою, яка фактично уособлює лише територіальну одиницею в конкретних межах, - не має жодного відношення до самого «природокористування», особливо стосовно лісів і родючих ґрунтів, як основи життєдіяльності в Україні.

Саме тому і, насамперед, через відсутність чіткого конституційного визначення «ґрунту» і «лісу» як основного національного багатства держави, що перебуває під її особливою охороною, всі розмови про найбільш родючі ґрунти у світі та про унікальні лісові екосистеми не будуть відповідати дійсності.

Крім того слід додати, що розпливчате конституційне «гарантування права власності на «землю» та неоднозначні за змістом і суттю поняття: «земля» і «земельні ділянки» потребують конкретизації, корегування і врегулювання механізмів щодо їх адресного застосування, починаючи з Основного закону України [1].

Прихильники існуючого розуміння «землі» та «рентних відносин» в Україні як земельно-економічних пояснюють, що «земельна рента» виступає основним регулюючим фактором у земельних відносинах і доводять те, що вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, формує ціну землі, що, начеб то є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в справжній ринковий простір.

Розмірковуючи про ноосферу і про нерозривність життєдіяльності людини з біосферою як матеріально-енергетичною структурою, Вернадський В.І. справедливо наголошує: «У гущавині, в інтенсивності й у складності сучасного життя людина практично забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відділеною, нерозривно пов'язані з біосферою - з певною частиною планети, на якій вони живуть. Вони - геологічно закономірно пов'язані з її матеріально-енергетичною структурою» [2].

Тому однією із форм реалізації економічних відносин між людиною як громадянином конкретної держави і українським народом як власником землі та її природних ресурсів (частини біосфери) та людьми як суб'єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію вважається рентна основа як плата за використання природних ресурсів.

Проте, запровадивши чинні нормативно-методологічні підходи вилучення частини абсолютного і додаткового доходів у вигляді рентних платежів, які періодично корегуються, не дають бажаних відповідей на запити суспільства. Причому відповідальними органами державного управління не ставиться питання про повне вилучення ренти і запровадження бажаної прозорої стимулюючої державної регуляторної політики, а навпаки впроваджуються диференційовані підходи під видом регулятора інвестиційних процесів.

За таких передумов до основних об'єктів природно-ресурсного рентоутворення в Україні належать: земельні ресурси; мінерально-сировинні ресурси; інші (крім корисних копалин) ресурси надр; лісові ресурси як сировинні і лісові екосистеми; водні ресурси; природно-рекреаційна сфера; морське природокористування і відповідна море-господарська діяльність; асиміляційний потенціал природного середовища. В Україні також сплачується відповідна рента за транзитні характеристики території. Це ж стосується використання радіочастот, про які також не інформують суспільство.

Багато уваги приділяється теоретико-методологічним дослідженням вартості територій населених пунктів на основі теорії диференціальної ренти як економіко-географічної категорії. Зокрема, виділяється інфраструктурна та географічна складові диференціальної міської ренти з врахуванням оцінки і типізації міст України за сполученням впливу трьох основних факторів (чисельність населення, географічне положення, господарські функції). У свою чергу, географічна складова включає три компоненти: регіональну (виникає й розвивається на макрорівні), внутрішньоміську (мезоуровень) і локальну (мікрорівень). При цьому, стосовно населених пунктів обґрунтовується розрізнювання понять «земля» і «територія» [3].

Таким чином формально практично усі сфери використання природних ресурсів в Україні супроводжуються внесенням відповідних зборів та обов'язкових платежів до бюджетів. Одночасно розробляються і впроваджуються системи «ручного» розподілу платежів між бюджетами різного рівня, чим, начебто, забезпечується узгодження інтересів держави з інтересами регіонів. При цьому Радам народних депутатів в межах їх повноважень надано право встановлювати для ряду користувачів природних ресурсів різні пільги.

У свою чергу більшість представників аграрного бізнесу та й науковців, не зважаючи на вимоги конституційної норми стосовно основного національного багатства, вважають і постійно доводять, що основним завданням і одночасно основним інтересом будь-якої діяльності, в тому числі пов'язаною із землею та самим процесом природокористуванням є - одержання прибутку (доходу), переважно, на користь власників і користувачів землі як основи матеріального права, а також обґрунтовують необхідність збереження фіксованого сільськогосподарського податку і надання різних пільг, преференцій та прямих бюджетних дотацій тощо. При цьому форсують зняття мораторію на купівлі-продажу родючих угідь і запровадження їх ринку, вважаючи, що це сприятиме становленню нових форм господарювання на селі, розвитку сільських територій, зростанню обсягів виробництва та залученню в аграрний сектор економіки інвестицій [4].

Оскільки економіка земельних відносин значною мірою базуються на рентних відносинах, важливим для українських реалій є новий погляд на засади і принципи раціонального природокористування через нові механізмами взаємозв'язків і взаємовпливів людини та енергетичних процесів у живих системах на землі.

У сучасній літературі про рентні відносини існує напрям, відповідно до якого всі природні ресурси мають бути суспільною (загальнонародною) власністю, а всі рентні доходи - бюджетними надходженнями [5]. При цьому вважається що у ринковій економіці приватна власність на природні ресурси має розглядатися як норма, а відповідні власники - як рівноправні інвестори. Власність на природний ресурс, як і будь-яка власність, може обкладатися майновим податком, а рентний дохід - відповідними податками на доходи за прогресивною шкалою. Але рівень податкового навантаження має бути однаковий для інвесторів-власників природних та інших активів. Вітчизняні вчені також доводять залежність і вплив різних чинників на рентний дохід [6-9].

Нажаль, домінує уява, що якою б важливою не була роль природних чинників, сільськогосподарський продукт створюється тільки працею людей. Тому провідну роль у розвитку сільськогосподарського виробництва відводять економічним чинникам.

Доцільно зауважити, що ряд вчених вважають, що земельна рента існує навіть на землях, які не мають ґрунтового покриву, оскільки цей покрив з часом може утворитись природним шляхом або в результаті людської діяльності. Диференціальна рента І у цьому випадку існує віртуально [10]. Також існує ряд інших інтерпретацій щодо земельно-рентних відносин в сучасних ринкових умовах, особливо обґрунтовуються шляхи з метою одержання більш високої ренти.

В теперішніх умовах енергетичних викликів людства і організації суспільних відносин та пов'язані з ними економічні проблеми, триває пошук нових напрямів економічної науки, які б могли краще пояснити природу змін, що відбуваються в суспільстві. Адже криза економічної теорії наглядно проявляється в реальній господарській практиці та фактичними втратами в добробуті людей. Такий стан підтверджує нерозривність економічного буття людини від навколишнього природного середовища та законів його розвитку. У цьому зв'язку доречним нагадати твердження основоположника фізіократизму Ф. Кене, який розглядав суспільство як частку світобудови, підпорядковану законам природи [11].

Під таким же кутом зору до проблем праці підходив Подолинський С.А., осмислюючи феномен праці через фізичну або енергетичну економіку, згідно з якою праця є одним із численних різновидів загальної світової енергії.

Специфіка полягає в тому, що вона, якщо це осмислена праця, а не безсистемна робота, орієнтована не на розсіювання енергії, насамперед сонячної як основи життя, а на пакетування енергії, придатної для забезпечення вищих форм діяльності людини. Функція людського розуму полягає тут у регулюванні господарського життя та організації енергетичних потоків з метою перетворення світу та привнесення в нього нової якості. Не відкидаючи економічних чинників (руху грошей, капіталу), Подолинський С.А. зосереджував свою увагу на обчислюванні змін енергії, роблячи висновок, що рівень розвитку суспільства обумовлюється збільшенням енергетичного ресурсу кожної людини та суспільства в цілому, де без опору на енергетичне поле не можна побудувати ефективну економіку (саме те, з чим пов'язаний стан розбудови господарської діяльності та суспільного життя сучасності) [12].

Відомий дослідник проблем фізичної економії Руденко М.Д., обґрунтовуючи процес одержання сільськогосподарської продукції, що є результатом синтезу енергії пропонує вважати таким мірилом зерно пшениці [13]. Погоджуючись і підтримуючи цю думку, Шевчук В.О. також пропонує вважати мірилом енергії зерно злаків [14].

На наш погляд, такий підхід до більш уявного відображення присутності матеріально-енергетичної складової біосфери, дещо, розширює межі економічного знання у вимірюванні результатів діяльності людини через застосування запропонованого критерію, проте містить певні умовності, адже в ринкових відносинах зерно саме стає товаром, а в час реформ в Україні потрібні більш радикальні комплексні і системні дії державницького характеру.

Наші дослідження носять багатогранний і водночас комплексний характер, базуючись на багатоплановості і різноманітності визначень та інтересів, які територіально-просторово переплітаються. Адже, в межах однієї й тієї ж самій території (адміністративній, господарській, окремого землевласника, землекористувача, зони, басейну річки, чи елементарному водозбору тощо), можливе також включення і розміщення будь-якої іншої з них (їх частини). Можливе розташування різних населених пунктів (їх частини), підприємств, фермерських і селянських господарств, будівель і споруд, великих й малих полів, лісів, водоймищ, джерел і струмків, різноманітних природоохоронних об'єкті. Все це знаходиться на різному рельєфі, гідрографі, містить різноманітний ґрунтовий покрив, або такий відсутній. Ця ж сама територія також законодавчо поділяється на різноманітні ділянки за формами власності та видами користування (часто не спів ставні з вимогами ландшафту), а також за категоріями земель відповідно до їхнього цільового призначення і за параметрами різноманітних обмежень. При цьому категорії земель, у свою чергу, включають відповідні угіддя. Наприклад, в межі земель населеного пункту входять угіддя інших категорій земель, зокрема будівлі, дороги, сади, орні землі, сінокоси, пасовища, городи, струмки, озера, ліси, парки та багато іншого. Поряд з цим адміністративна територія, чи господарська одиниця як природне середовище, включає ґрунтовий і рослинний покрив, на поверхні і в землі розташовані корисні копалини і надра, будівлі та споруди, дороги, трубопроводи та інші комунікації. Окремі території і земельні ділянки незалежно від категорії земель та форми власності зазнають забруднення, піддаються екзогенним процесам, ерозії та деградації ґрунтів тощо.

Всі ці особливості тісно переплітаються між собою і часто на одній і тій же території сходяться й дублюються різні інтереси. Опис (кадастрування) і оцінка їх, в тому числі економічна мають неабияке значення. При цьому необхідно констатувати, що земельна рента є явищем об'єктивним, оскільки першоосновою її виникнення є природні чинники, що дають можливість споживати продукт природи, підвищувати його якість і врожайність. Саме поняття земельної ренти для багатьох дослідників є складним, що обумовлено багатогранністю походження рентних чинників, багатофакторністю процесів, різноманітних впливів, можливостей та інтересів.

Відповідно до Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які містяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони - це об'єкти права власності українського народу і основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави. Тому цей простір у межах кордону, включаючи прибережну смугу континентального шельфу, доцільно вважати своєрідною національною земельною коморою, тобто коморою основного національного багатства України, а всі її громадяни - повноправні співвласники цієї комори (рис. 2.).

Рис. 2. Логічна схема Національної земельної установи України

Джерело: розроблено автором

Така національна земельна установа має: виконувати роль утримувача землі та її природних ресурсів; здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок і нерухомого майна та природних ресурсів, пов'язаних з ними, та прав власності на них (єдина державна реєстраційна система), а також від імені держави забезпечувати і гарантувати права власності; формувати спеціальний банк даних про землю та її природні ресурси, забезпечуючи конфіденційність інформації, і вести прозорі та відкриті кадастрові та реєстраційні системи й бази, створюючи геоінформаційні системи; розпоряджатися коштами, зокрема й тими, що надходитимуть від першої ренти (вартісним еквівалентом основного національного багатства).

За попередніми розрахунками НАН України реальна величина нашого національного багатства держави досягає 320-380 трильйонів доларів США, з них приблизно 83-88% -- приходиться не природно-ресурсні багатства. В грошовому еквіваленті багатства на кожного громадянина України припадає близько по 2 млн. доларів. Дехто називає менші суми. З цього випливають головні запитання й основні завдання для їх розв'язання, а саме: «Хто фактично, в даний час, в Україні володіє нашим національним багатством, і яку реальну користь від свого Національного багатства мають громадяни України?… [15].

Тому логічно вважати, що за наявності в Україні такої величини національних багатств, особливо відтворюючих ресурсів, а також при відповідній системі раціонального і ефективного природокористування мали б постійно зростати блага українського народу.

Проте існуюча система плати за користування природними ресурсами, яка почала створюватися в Україні з початку 90-их років, так і не стала центральною і прогресивною складовою нового еколого-економічного механізму природокористування, виходячи з позицій національних інтересів.

Тому ми ведемо мову щодо впровадження пропонованої нами Національної земельної установи і комплексної багатофункціональної геоінформаційної системи, яка б узгоджувалась із даними земельного, ґрунтово-екологічного, містобудівного, лісового, водного, та інших кадастрів, базувалась на даних моніторингу, економічної й прогнозно-відтворювальної оцінки функціональних властивостей землі та її природних ресурсів і забезпечувала б здійснення дієвого державного контролю тощо.

Висновки

Зважаючи на багатогранність інтересів на одній і тій самій території, в процесі дослідження встановлено, що найважливішим кроком в досягненні успіху (насамперед на користь всіх громадян України) має стати впровадження нових механізмів отримання збалансованих прибутків (доходів) на користь всіх учасників такого земле- та природокористування, що базується на новій рентній основі. Пропоновані всі чотири складових прибутків (доходів) як виразники певних інтересів є невід'ємними, ренто-утворювальними, взаємопов'язаними між собою, всіма учасниками, які використовують і споживають природні ресурси, і державою.

Механізми визначення і їх функціонування також мають бути основними складовими при формуванні та генеруванні суспільно-економічних процесів. У нашому випадку запровадження реального функціонування Конституційного інституту - основного національного багатства і побудови Нової України потребують осмислення розроблених нами нових теоретичних основ організаційно-правового характеру та інституалізації системи земельних відносин і природокористування, а також нових механізмів формування рентоузгоджуючих прибутків на основі законів енергетичних процесів у живих системах.

Література

1. Ковалів О.І. Обґрунтування змін до Конституції України щодо ґрунтів як основного національного багатства //Агроекологічний журнал № 1, Київ, 2015, - Ст. 47-52.

2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский, предисловие Р.К. Баландина. - М.: Айрис-пресс, 2004. - 576 с.

3. Палеха Ю.М. Економіко-географічні аспекти формування вартості територій населених пунктів / Ю.М. Палеха - К.: ПРОФІ, 2006. - 340 с.

4. Мартин А. Г. Регулювання ринку земель в Україні: наук. моногр. / А. Г. Мартин. - К., 2011. - 252 с.

5. Львов Д.С. Система национального имущества// Свободная мысль. - 2005.-No12.-с.34-48.

6. Малий І.Й. До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин //Економіка України. - 2000. - № 8. - C. 49-54.

7. Мищенко В., Данилишин Б. Природноресурсная рента и рентная политика в Украине // Экономика Украины. -No12.- 2003. - с.4-14.

8. Корчинська О.Я. Земельна рента як соціально-економічна категорія //Економіка АПК.- 2007. - No 7. - с.37-41.

9. Кушнір В.С. Механізм утворення земельної ренти і ціни землі на основі граничних показників //Економіка АПК. - 2007. - № 3. - С.22-29.

10. Будзяк В.М., Будзяк .О.С. Пріоритети розвитку рентної політики в сільському господарстві // Економіка АПК. - 2009. - No 4. - с.12-16.

11. Черковец В.Н. Всемирная история экономичской мысли. В 6 т. Т.1. - М.: Мысль, 1987.

12. Сергій Подолинський. Людська праця і єдність сили (з додатками) //Вибрані твори. Упорядкував Роман Сербин. Українське історичне товариство,1990, Друковано -Impression-Printed Universite du Quebec a Montreal. Bibliotheque nationale du Quebec. - С.151-189.

13. Руденко М.. Енергія природи. Нариси з фізичної економії. - Київ:, Молодь, 1998. - С.528.

14. Шевчук В.О. Абсолютні блага і ринок: виміри достатності теоретичної економії / В.О. Шевчук. - Економіка АПК. - 2009. - №3. - С.103.

15. Ковалів О.І. Ключ до державного успіху - в Національній коморі. // Інвестиції: практика та досвід № 9, травень 2013, - Ст. 87-90.

References

1. Kovaliv, O.I. (2015), «Substantiation of changes to the Constitution of Ukraine concerning soil as a main national wealth», Ahroekolohichnyj zhurnal, vol.1, pp. 47-52.

2. Vernadskij, V.I. (2004), Biosfera i noosfera [Biosphere and the noosphere], Ajris-press, Moscow, Russia.

3. Palekha, Yu.M. (2006), Ekonomiko-heohrafichni aspekty formuvannia vartosti terytorij naselenykh punktiv [Economic and geographical aspects of value formation of populated areas], PROFI, Kyiv, Ukraine.

4. Martyn, A. H. (2011), Rehuliuvannia rynku zemel' v Ukraini [Regulation of the land market in Ukraine], Kyiv, Ukraine.

5. L'vov, D.S. (2005), «The system of national property», Svobodnaja mysl', vol.12, pp. 34-48.

6. Malyj, I.J. (2000), «The issue of theory of land rent and problems of reformation of land relations», Ekonomika Ukrainy, vol.8, pp. 49-54.

7. Mishhenko, V. and Danilishin, B. (2003), «Natural-resource rent and rent policy in Ukraine», Jekonomika Ukrainy, vol.12, pp. 4-14.

8. Korchyns'ka, O.Ya. (2007), «Land rent as a socio-economic category», Ekonomika APK, vol. 7, pp. 37-41.

9. Kushnir, V.S. (2007), «The mechanism of formation of land rents and price of the land based on limit indexes», Ekonomika APK, vol. 3, pp. 22-29.

10. Budziak, V.M. and Budziak, O.S. (2009), «Development priorities of rent policies in the agricultural sector», Ekonomika APK, vol. 4, pp. 12-16.

11. Cherkovec, V.N. (1987), Vsemirnaja istorija jekonomichskoj mysli [The world history of Economic Thought], Vol.1., Mysl', Moscow, Russia.

12. Podolyns'kyj, S. (1990), «Human labor and unity of power (with annexes)», Ukrains'ke istorychne tovarystvo, pp. 151-189.

13. Rudenko, M. (1998) Enerhiia pryrody [Energy of Nature], Narysy z fizychnoi ekonomii, Molod', Kyiv, Ukraine.

14. Shevchuk, V.O. (2009), «Absolute goods and market: sufficiency measurement of theoretical economy», Ekonomika APK, vol. 3, P. 103.

15. Kovaliv, O.I. (2013), «The key to public success», Investytsii: praktyka ta dosvid, vol. 9, pp. 87-90.

Размещено на Allbest.ru