Рекреаційна індустрія України на міжнародному ринку послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

В статті проведено дослідження проблем сфери рекреаційних послуг, використання потенціалу якої дозволило б прискорити національний економічний розвиток та суспільний прогрес. Охарактеризовано фактори, що стримують розвиток рекреаційної індустрії та запропоновано шляхи їх подолання. рекреаційна послуга економіка

Ключові слова.Рекреаційна індустрія, рекреаційно-оздоровчий комплекс України, потенціалу регіонів України, стратегій розвитку рекреаційної та туристичної індустрії, основні рекреаційні ресурси.

The thesisdials theproblemsof recreational services, using the potentialwhichwouldacceleratenationaleconomic development andsocial progress.Characterizedfactors thathinder the development ofrecreational industryand the waysto overcome them.

Keywords.Recreationindustry,recreation andfitness complexUkraine, potentialregions of Ukraine,development strategiesrecreationandtourism industry, the mainrecreational resources.

Постановка проблеми. Наслідки світової економічної кризи диктують потребу в оздоровленні економіки країни за рахунок інтенсивного розвитку тих її складових, котрі ще не на повну потужність використовують свій потенціал. Сфера рекреаційних послуг характеризується швидкими показниками ліквідності, обороту капіталу, оптимальними нормами прибутку, що є вагомим фактором для підвищення ефективності використання та прискореного відтворення продуктивних сил у реальній перспективі. Окрім того, світові економічні тенденції вимагають пріоритетної орієнтації на такі види економічної діяльності, які б сприяли більш якісному рівню життя людини як рушійної сили суспільного прогресу. В контексті вище сказаного рекреаційно-оздоровчий комплекс України повинен виступати одним із чинників національного економічного оздоровлення, забезпечити працевлаштування населення, покращання інфраструктури, розвиток рекламно-інформаційної сфери.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що стан рекреаційного комплексу, який є основою ефективного використання рекреаційного потенціалу регіонів України при забезпеченні зміцнення здоров'я і лікуванні, не повною мірою реалізує свої потенційні можливості.

Постановка завдання.Метою дослідження є виявлення проблем, які притаманні рекреаційному комплексуУкраїни, і заважають розвитку та використанню його потенціалу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями рекреаційного комплексу, розробкою теорії і практики управління цією галуззю на різних рівнях займалася недостатня кількість вчених: Багрова Л.А., Бережна І.В., Богданов Н.Н. Василенко В.Н. Дріневський Н.П. та інші, причому більшість опублікованих робіт відноситься ще до часів радянського періоду.Серед зарубіжних вчених, що займалися дослідженнями проблем рекреації і туризму, необхідно відмітити Ж. Дюмазедьє, Дж. Келлі, Дж. Нейлингера.Вчені приділяли увагу дослідженню проблем курортології, зменшення витрат та собівартості послуг, розробці стратегій розвитку рекреаційної та туристичної індустрії. Недостатньо уваги, на нашу думку, приділено дослідженню унікального та потужного сучасногопотенціалу природних та історико-культурних ресурсів України, підвищення ступеня його реалізації та конкурентоспроможності на міжнародному ринку послуг.

Виклад основного матеріалу дослідження.Під рекреаційними ресурсами розуміють компоненти географічного середовища і об'єкти антропогенної діяльності, які, завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, естетична привабливість і цілющо-оздоровче значення, можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять або в цілях відпочинку, туризму і лікуванні [8].

Відповідно до ст.50 ЗКУ, «До земель рекреаційного призначенняналежать землі, які використовуються для організації відпочинкунаселення, туризму та проведення спортивних заходів.»Це положення кодексу слід розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст.51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення: «До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.»[4].

У законодавстві (ч.1 ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») вживається термін «рекреаційні зони», що за своїм змістом майже співпадає із терміном «землі рекреаційного призначення»:«Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.» У правовій доктрині також вживається поняття «природні рекреаційні території» , серед яких виділяються зони відпочинку, курортні зони та лікувально-оздоровчі зони [2].

Згідно зі ст. 13 Конституції України «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу» [5]. На сьогоднішній день чинне законодавство детально не визначає форми власності на природні ресурси та порядок їх набуття. Найбільш детально питання користування, володіння та розпорядження земельними ресурсами викладені в Земельному кодексі України, проте і в ньому чітко не визначено набуття права власності на окремі види природних ресурсів окрім земель сільськогосподарського призначення. В той же час Земельним кодексом України встановлені обмеження на використання земель природоохоронного, історико-культурного, рекреаційного, оздоровчого призначення для діяльності, яка не відповідає їхньому цільовому використанню Не дають повної відповіді на питання щодо використання природних ресурсів (крім земель природно - заповідного фонду та курортних земель) і Закони України «Про природно-заповідний фонд України», «Про курорти» [2,3].

В результаті неузгодженості положень Земельного кодексу, Водного кодексу і Закону України «Про курорти» залишається відкритим питання ефективного використання особливо цінних природних територій, наслідками чого є недотримання санітарного режиму, хаотична забудова, що особливо актуально для земель вздовж узбереж морів.

Території оздоровчо-рекреаційної мережі загальною площею майже 7,7 млн га (12,7 % території України) сконцентровані у Причорноморському, Карпатському, Подільському, Поліському та інших регіонах країни.З цього ресурсного потенціалу на сьогодні використовується всього 2,3--2,5 млн га. Найбільша концентрація оздоровчо-рекреаційних ресурсів у Карпатському і Поліському регіонах (відповідно 34 % і 21 % загальної площі), проте саме тут рівень їх використання найменший (8 і 9 % порівняно з 14,4 % пересічних в Україні). Найменше цих ресурсів зосереджено у високоурбанізованих регіонах: Донецькому (4,6%) та Придніпровському (3,5%), які, навпаки, мають досить високий рівень їх застосування (відповідно 46,8 і 39,4 % )[9].

Про рівень розвитку курортно-рекреаційної діяльності свідчить темп росту кількості оздоровлених осіб. За десять років відбулося зниження кількості оздоровлених громадян протягом тривалого часу на курортах України на 41,7% порівняно з 2004 роком, загальними причинами цього процесу стали[9]:

1.Зростання вартості перебування в оздоровчих закладах та закладах відпочинку на тлі зниження матеріального добробуту переважної частини населення.

2.Невідповідність між вартістю і якістю оздоровлення - переважна більшість платоспроможного населення України віддає перевагу відпочинку і оздоровленню за кордоном, де якість послуг відповідає світовим стандартам, а вартість не на багато вища за комплекс аналогічних послуг в Україні;

3.Незадовільний стан матеріально-технічної бази оздоровчих закладів, що супроводжується виведенням її об'єктів з експлуатації

4.Збільшення частки санаторно-курортних і оздоровчих закладів, що перебувають у приватній власності, і як наслідок зменшення кількості безкоштовних або пільгових путівок, що розподіляються через медичні заклади і фонди соціального страхування;

5.Сезонність споживання основних рекреаційних ресурсів, які користуються підвищеним попитом - наприклад, неможливість використання водних ресурсів морів України цілорічно, спонукає потенційних рекреантів їхати до інших країн;

6.Неефективна політика впровадження інновацій в санаторно-курортний комплекс, що стає на заваді розширенню пропозиції додаткових послуг, які надаються санаторно-курортними і оздоровчими закладами.

7.Зростання кількості «неорганізованих» рекреантів, які активно користуються послугами приватного сектору, щодо якого здебільшого не ведеться облік.

Регіонами, що користуються підвищеним попитом з боку бажаючих оздоровитися залишаються АР Крим, Вінницька, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська, Полтавська та Хмельницька області. Водночас загрозливих тенденцій набуло скорочення попиту в Житомирській (на 51,7%), Луганській (на 57,5%), Чернівецькій (на 61,3%) і Чернігівській (41,7%) областях[9].

Вищенаведені факти зумовлюють необхідність формування сучасної ефективної курортно-рекреаційної економіки як важливої підсистеми національної економіки на базі оптимізації організаційно-економічного механізму функціонування санаторно-курортних комплексів і гармонізації інтересів всіх його учасників.

Висновки.У багатьох країнах державна туристична політика проводиться у рамках регіональних програм економічного розвитку і спрямована на розвиток депресивних регіонів. Вона сприяє економічному розвитку тих територій, де немає жодних перспектив розвитку індустрії, цим забезпечує зростання доходів населення і збереження історичного та культурного середовища. На міжнародному ринку наша країна недостатньо відома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією. Маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку є недостатній. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має належної кількості туристичних представництв за кордоном.

Регулювання рекреаційної діяльності може здійснюватися в різних формах, а саме: створення сприятливих економічних умов для розвитку, пряма участь держави та інші форми регулювання. Створення сприятливих умов для розвитку рекреаційної діяльності досягається завдяки:

-фіскальній політиці, яка передбачає пільгове оподаткування;

-митному і валютному регулюванню;

-підготовці кадрів;

-організації наукових досліджень в галузі рекреації;

-формуванню позитивного іміджу України на міжнародному ринку рекреаційних послуг;

-створенню умов для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в сферу рекреації;

-запровадженню орендних відносин з приводу використання природно-рекреаційних ресурсів.

Поряд із прямими методами регулювання, держава повинна використовувати методи непрямого впливу:

-заходи щодо захисту економічної конкуренції, недопущення монополізму;

-стимулювання розвитку інфраструктури рекреаційної галузі з метою забезпечення різноаспектного задоволення рекреаційних потреб;

-інформаційне забезпечення сфери рекреації шляхом створення представництв закордоном, розповсюдження друкованих видань, використання електронних ресурсів;

-розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму і рекреації, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів та визначення механізму їхньої реалізації;

-охорона навколишнього середовища;

-ціноутворення на рекреаційні послуги і продукти.

Вдосконалення законодавчої бази щодо врегулювання відносин власності на природні ресурси повинно враховувати такі основні питання:

-законодавче закріплення і юридичне виголошення форми права власності на природні ресурси;

-визначенняекономіко-правовихмеханізмівнабуття права власності на природнийресурс, способи (методи) реалізації цих прав;

-законодавчеі юридичневизначенняпроцедури управління природними ресурсами;

-юридично-правове забезпечення процедур врегулювання конфліктів між власниками, посередниками, користувачамиприродногоресурсу;

-забезпечення доступу населення до користування якіснимирекреаційнимипослугами.

Список використаних джерел

7.Мельник О. В. Чинники формування туристичної привабливості території / О. В. Мельник // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. - 2004. - № 504. - С. 39-44.

8. Шабардіна Ю.В. Раціональність використання потенціалу природно-рекреаційних ресурсів та їх вплив на економіку регіону / Ю.В. Шабардіна // Вісник Чернігівського державного технологічного університету: зб. - Чернігів: ЧДТУ, 2010. - № 44. - С.210 - 216. - (Серія „Економічні науки”).

9. Державна служба туризмуiкурортів. [Електронний ресурс],режим доступу: 7.http://tourism.gov.ua/