Основи економічної теорії

Світові гроші. Коли гроші обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, вони виступають у ролі світових грошей. В умовах золотого стандарту роль світових грошей відігравало золото (яке має власну вартість). Грошова одиниця тієї чи іншої країни являла собою певну кількість золота. Обмін однієї валюти на іншу відбувався за золотим паритетом. Після демонетизації золота в основу конвертованості (оборотності) валюти закладено паритет купівельної спроможності валюти.

Витіснення золота з грошової системи змінило функції грошей. Згідно з законом вартості, функцію міри вартості могли виконувати лише повноцінні гроші (золото), але не кредитні, які самі не мають вартості. Зникла потреба у вимірюванні грошового матеріалу - масштаб цін. В умовах розвинутих кредитних відносин поєднались функція засобу обігу і функція засобу платежу. Функція платежу поєдналась з функцією нагромадження. Видозмінилась функція світових грошей - тепер цю функцію виконують національні гроші, які обслуговують і внутрішній ринок, і зовнішньоекономічні операції, але лише за умови конвертованості валюти. Якщо національна валюта неконвертована, то для зовнішньоекономічних розрахунків використовують іноземні вільноконвертовані валюти (долар, ієну, євро і т.п.). Функцію нагромадження скарбів реально також можуть виконувати лише дорогоцінні метали, але існує функція збереження.

Зважаючи на складну і тривалу еволюцію грошової системи, західні економісти виділяють лише три функції грошей, є відмінності і в назвах цих функцій: 1) засіб обігу; 2) міра вартості (одиниця обігу); 3) засіб збереження вартості (нагромадження).

Для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, потрібна певна кількість грошей.

Кількість грошей, необхідних для товарного обігу [КГ] визначається за формулою:



де СЦ - сума товарних цін; К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВП - сума взаємопогашуваних платежів; О - середнє число обертів грошової одиниці.

Приклад 1. Ціна одиниці товару - 100 г золота. Продуктивність праці у виробництві товару зросла у в 2 рази, а в золотодобувній промисловості - в 3 рази. Визначте ціну одиниці товару після цих змін.

Розв'язок. При зростанні продуктивності праці у виробництві товару його ціна знизиться у 2 рази і буде дорівнювати 50 г золота. Водночас внаслідок зростання продуктивності праці у золотодобувній промисловості вартість грошей знизиться у 3 рази, тепер для придбання одиниці товару їх знадобиться втричі більше., тому ціна одиниці товару після цих змін становитиме 150 г голота

Відповідь: 25 г золота.

Приклад 2. Визначте суму цін всіх товарів, якщо для обігу необхідно грошей на суму 2250 млн. грн., сума цін товарів, проданих у кредит - 900 млн. грн., сума платежів по боргових та інших зобов'язаннях - 400 млн. грн., сума платежів , що взаємно погашаються - 2000 млн. грн., середнє число оборотів грошової одиниці - 6.

Розв'язок. Суму цін товарів знаходимо за формулою:

Звідси СЦ = КГ Ч О + К - П + В = 2250 Ч 6 + 900 - 400 + 2000 = 1600 млн.грн

Відповідь: 1600 млн. грн.

Якщо в наявності паперових грошей більше, ніж кількість грошей, необхідних для обігу, виникає інфляція.

Інфляція, її суть і причини

Інфляція (латин. іnflatio - здуття) являє собою порушення грошового обігу, що виявляється в переповненні грішми сфери обігу й у знецінюванні грошей. На поверхні це явище виявляється в зростанні цін. Уперше термін "інфляція" стосовно порушень грошового обігу було вжито у США в період громадянської війни 1861-1865 рр.

Зовнішнім проявом інфляції виступає підвищення цін, що є прямою формою знецінювання грошей.

Знецінювання грошей, виступаючи найважливішою формою прояву інфляції, може мати різну динаміку. З цього погляду інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи такі її види, як повзуча, коли темп зростання цін коливається в межах 5-10 % на рік; галопуюча - 10-100 % на рік - і гіперінфляція з річним зростанням цін понад 100 %.

Інфляція являє собою складне економічне явище, що виникає, як правило, не через одну причину. Вони неоднорідні й різні за своєю спрямованістю, але загалом їх можна певним чином класифікувати. До найбільш істотних причин інфляції слід віднести:

· емісію грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і наявною грошовою масою;

· прискорення обігу грошей, що може бути зумовлено різними обставинами. До них можна віднести, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки в організації грошового обігу і т. ін.;

· значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо;

· кредитна експансія, що веде до збільшення безготівкового грошового обігу, тобто до емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитною-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена певними можливостями банку, то ця причина якщо й існує, то має скоріше допоміжний характер. Головною ж виступає емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку та уряду;

· значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може привести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що виявляється в зростанні військових замовлень держави;

· кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов'язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК щодо обмеження видобутку нафти.

Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції затяжного за часом і глибокого за своїми наслідками характеру. На виникнення інфляції й особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, можна віднести високий рівень монополізації економіки. До цієї групи чинників можна віднести й значні обсяги розміщення державних цінних паперів. їх покупцями виступають переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.

До зовнішніх чинників можна віднести, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, які входять у регіональні економічні блоки (Європейський Союз, СНД тощо), служить тією основою, на якій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.

5. Теоретичні основи ринкової економіки та її основні елементи

Поняття ринку. Риси, структура та функції ринку. Види ринків

Ринок - певна історична форма суспільного обміну між юридично вільними особами результатами своєї праці з допомогою купівлі-продажу товарів.

Ринок - обмін, організований за законами товарного виробництва та обміну; сукупність відносин товарного і грошового обігу. Розрізняють місцевий, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній ринок). При ринковому регулюванні економіки існують ринки товарів і послуг, робочої сили, позичкових капіталів; з появою акціонерної форми власності утворюється ринок цінних паперів. Ринком (аукціоном, базаром, біржею, ярмарком) називають також місце, де відбуваються акти купівлі-продажу.

Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність і цілісність процесу відтворення. Він виконує ряд функцій, головними із яких є регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує встановлення пропорцій в економіці. Через реалізацію законів вартості, попиту та пропонування, конкуренції та ін. ринковий механізм сприяє переливу капіталу та ресурсів між галузями. Однак в сучасних умовах регулювання економіки здійснюється не тільки ринком, але й державою та іншими інституціями.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що ті суб'єкти економіки, які працюють найбільш ефективно, отримують надприбутки, а ті, які не прагнуть постійно вдосконалювати виробництво, стають банкрутами, не витримуючи конкурентної боротьби.

Розподільча функція виконується одночасно з двома попередніми. Єдина ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників: найбільш енергійні процвітають, а інші все втрачають.

Інтегруюча функція ринку проявляється в тому, що ринок об'єднує всю економіку, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків між галузями, регіонами, виробниками, в тому числі і зовнішньоекономічні зв'язки.

Кон'юнктура ринку - умови реалізації товарів, що складаються на кожний даний момент часу. Кон'юнктура визначається насамперед співвідношенням попиту на товари та їх пропонуванням. Стан кон'юнктури характеризують: рівень товарних запасів в оптовій і роздрібній торгівлі, співвідношення грошових заощаджень населення й обсягу роздрібного товарообігу, динаміка цін, прибутків, проценту, курсів цінних паперів, зайнятості, і безробіття і т. ін.

Об'єктивна зумовленість та сутність ринкової інфраструктури

Важливим елементом ринку є ринкова інфраструктура.

Інфраструктура ринку - це система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура - це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі: забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників; здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості.

Сутність попиту і фактори, що його визначають

Саморегулювання ринкової економіки здійснюється через таки ринкові інструменти, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Попит - платоспроможна потреба, кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною протягом певного періоду. Попит - це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Кількість товарів називають обсягом попиту.

Між ціною і обсягом попиту існує обернений зв'язок, який описує закон попиту: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Дія цього закону пояснюється двома ефектами: ефектом доходу та ефектом заміщення.

Ефект доходу проявляється в тому, що за зростання ціни реальний доход споживачів за інших рівних умов скорочується. І навпаки, коли ціна падає, купівельна спроможність споживачів зростає, тому вони можуть купувати більше даного товару на зекономлену суму.

Ефект заміщення означає, що при зміні ціни покупець замінює дорожчі товари дешевшими, наприклад, при підвищенні ціни на яловичину він зменшить попит на яловичину і збільшить на свинину чи рибу, які є товарами - замінниками.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Зміни у попиті

Сам попит, як співвідношення цін і кількостей товару, зазнає впливу багатьох чинників, головні з них: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни взаємопов'язаних товарів (замінники чи доповнювачі); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін та доходів.

Графічно (рис. 1) закон попиту зображає спадна крива попиту (D), а дію інших чинників відображає зміщення кривої попиту (рис. 2). Наприклад, коли доход споживачів зросте, то за тою самою ціною (Р₀) вони куплять більше товару (Q₁), ніж раніше (Q₀).

Реакція споживачів на зміну ціни і інших чинників може бути визначена за допомогою показника еластичності. Еластичність попиту показує, на скільки відсотків змінилась величина попиту від зміни ціни або іншого чинника на 1%. Еластичність визначають за формулами:

; - еластичність попиту за ціною;

- еластичність попиту за ціною (формула середньої точки);

- еластичність попиту за доходом (Y).

Пропозиція: зміст і фактори, що на неї впливають

Пропозиція - це кількість товарів і послуг, яку виробники готові продати на певному ринку за кожної з можливих цін за конкретний період. Залежність між ціною і обсягом пропозицією пряма.

Закон пропозиції: за інших рівних умов зростання ціни товару веде до збільшення обсягів продукції, яку можуть і хочуть вивезти на ринок виробники (рис.3). Зростання обсягів виробництва пов'язане з тим, що підприємці отримують вищий прибуток за зростання цін, вони мають стимул до розширення випуску. Крім того в галузь вступають нові виробники.

На пропозицію також впливають інші чинники (рис. 4), головними з яких є: ціни на ресурси (впливають на витрати); технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та субсидії; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. Графік ілюструє закон пропозиції, крива пропозиції (S) висхідна, а також дію інших чинників, які зміщують криву пропозицію. Наприклад, якщо нова технологія скорочує витрати виробництва, крива пропозиції зміщується від S₀ до S₁.

Реакцію виробників на зміну ціни і інших чинників також обчислюють за коефіцієнтами еластичності аналогічно до еластичності попиту:

.

Ринкова рівновага

Ціна - третій елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Існує багато теорій, які намагаються пояснити природу ціни. Класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо та ін.) обґрунтовує, що ціна - це грошова форма вартості товару, вона слугує для непрямого виміру суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на виробництво даного товару. Представники маржиналізму (К.Менгер, Ф.Візер та ін.) вважають, що в ринковій ціни відображається ступінь корисного ефекту, тобто суб'єктивні оцінка задоволення, яке товар приносить споживачу. Головна ідея полягає в тому, що кожна наступна одиниця певного блага приносить споживачу менше задоволення у споживанні, ніж попередня. Цю тенденцію відображає закон спадної граничної корисності, тобто додаткової корисності додаткової одиниці блага. Остання одиниця певного блага, яку куплять на ринку, має найнижчу корисність і, відповідно, за неї споживач заплатить найменше. Ця остання куплена одиниця певного блага задовольняє “граничну потребу” споживачів, має найнижчу граничну корисність, що і визначає ринкову ціну. Кожна точка кривої попиту показує, яку ціну споживачі готові заплатити за даний обсяг товару.

Теорія попиту і пропозиції вважає, що ринкова ціна встановлюється на ринку через взаємодію попиту і пропозиції. На ринку інтересам виробників, які хочуть відшкодувати свої витрати і отримати прибуток, протистоять інтереси споживачів, які оцінюють товар відповідно до його граничної корисності. Вирішується ця суперечність встановленням рівноважної ціни, яка відображає рівність попиту і пропозиції.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Ринкова рівновага

В сучасній економічній теорії найбільш поширена концепція ціни А.Маршала, який намагався поєднати обидва підходи. В механізмі ринкового саморегулювання особливе значення має ціна рівноваги, за якої всі споживачі готові купувати продукцію, а всі виробники мають намір постачати її на ринок в тому ж обсязі.

Графічно ціну рівноваги визначає точка перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 5). Вона встановлюється через коливання ціни. Якщо ціна вища за рівноважну, виникає надлишок товарів у продавців, якщо нижча - дефіцит. Якщо змінюються інші чинники (доход і т.п.), то змінюється попит або пропозиція, тоді змінюється і рівноважна ціна.

Приклад 1. Інтенсивність праці при виготовленні одиниці товару зросла вдвічі, а продуктивність праці - у 1,5 рази. В той же час попит перевищив пропозицію в 1,3 рази. Якою буде нова ціна, якщо спочатку вона становила 60 грн.?

Розв'язок. Зі зміною продуктивності праці величина вартості одиниці товару змінюється обернено пропорційно, а зі зміною інтенсивності праці залишається незмінною. Оскільки ціна прямо пропорційна вартості товару і попиту, то нова ціна буде дорівнювати:

Відповідь: нова ціна становить 52 грн.

Приклад 2. Ціна одиниці товару знизилася з 8 грн. до 7 грн., що спричинило зростання обсягу попиту з 3000 одиниць до 6000 одиниць. Визначте коефіцієнт цінової еластичності попиту на продукцію за формулою середньої точки.

Розв'язок.

Відповідь: - 5.

Місце конкуренції в ринковій економіці

Конкуренція - суперництво між ринковими суб'єктами за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації товарів. Вона виступає як об'єктивний економічний закон ринкової економіки, як зовнішня примусова сила, що змушує виробників підвищувати ефективність виробництва, якість продукції, урізноманітнювати асортимент товарів, збільшувати нагромадження і розширювати виробництво. Конкуренція створює постійну загрозу того, що при випуску неякісної чи дорогої продукції якийсь інший виробник перехопить споживача, доходи і призведе даного виробника до розорення.

Конкуренція - важливий елемент механізму саморегулювання ринку. Існує багато видів і форм конкурентної боротьби, головні з них: конкуренція продавців за найкращу позицію на ринку; конкуренція покупців - виникає, коли попит більший за пропонування. В результаті загальної боротьби на ринку встановлюється єдина ціна на товар.

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє впровадженню у виробництво нової техніки і технології; міжгалузева конкуренція сприяє встановленню середньої норми прибутку.

Досконала конкуренція виникає на ринку, де багато покупців і продавців відсутні перешкоди до вступу в галузь, частка кожного підприємства в загальному обсязі ринкового пропонування не значна. Це, як правило цінова конкуренція, коли суперника подавляють зниженими цінами, переключаючи покупця на свої товари.

Недосконала конкуренція пов'язана з пануванням великих фірм. Розрізняють різні ринкові структури недосконалої конкуренції: монополія -ринок єдиного продавця, монопсонія - ринок єдиного покупця, олігополія - ринок кількох продавців.

Нецінова конкуренція ведеться за допомогою реклами, підвищення якості товару, поліпшення умов збуту чи оплати. Характерна для монополій та ін.

Добросовісна конкуренція, коли дотримуються правових і певних етичних норм; недобросовісна - коли застосовують шпигунство, переманювання покупців, неправдиву рекламу тощо.

Головна перевага механізму ринкового саморегулювання полягає у досягненні за допомогою конкуренції і встановлення рівноважної ринкової ціни високої ефективності виробництва та ефективного розподілу ресурсів економіки.

Недоліки механізму ринкового саморегулювання:

ринок повільно, або взагалі не реагує на потребу в докорінній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;

ринок не підтримує саме існування некомерційних галузей людської діяльності (загальна освіта, фундаментальна наука тощо);

ринок призводить до нерівномірного розподілу доходів;

ринок не може попередити кризові явища в економіці.

Ці недоліки спричиняють необхідність державного регулювання ринкової економіки.

6. Підприємство та підприємництво в ринковій економіці

Підприємство як суб'єкт економічної системи

Підприємство - первинна, основна ланка суспільного відтворення, історично визначена суспільна форма функціонування продуктивних сил, в якій відбувається поєднання робочої сили та засобів виробництва. Підприємство - це колектив людей, об'єднаних кооперацією праці та загальними економічними інтересами. Підприємство - це комплекс засобів виробництва, які мають певну технологічну єдність для створення певного продукту.

Фірма - складне об'єднання матеріальних і людських ресурсів, відповідним чином організованих та скоординованих, з метою виробництва певних благ.

Форми підприємств:

• за формою власності:

-державні - характеризуються відносною економічною відокремленістю;

-групові - орендні, акціонерні, кооперативні, колективні;

-індивідуальні підприємства (приватні);

-підприємства змішаної власності.

• за організаційними формами:

одноосібне (індивідуальне);

партнерство (товариство);

корпорація.

• за розмірами виробництва:

-мале,

-середнє,

-велике.

Суть підприємництва та умови його існування

Підприємництво - ініціативна діяльність, спрямована на пошук варіантів найбільш ефективного використання ресурсів з метою одержання прибутку.

Суб'єкти підприємництва: індивідуальні особи (приватне підприємництво), група осіб, об'єднаних між собою угодами та економічними інтересами (колективне підприємництво), інколи державні органи (державне підприємництво).

Підприємництво як економічна категорія - система економічних відносин суб'єкта підприємницької діяльності з державою, з іншими суб'єктами, з працівниками.

Підприємництво як метод господарювання (комерційний розрахунок, господарський розрахунок) - сукупність заходів, форм, методів господарської діяльності.

Принципи організації підприємництва:

• самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, можливість приймати будь-які рішення в межах існуючих правових норм;

• принцип матеріальної зацікавленості - спрямованість на максимізацію прибутку і розширення сфери впливу;

• господарський ризик і відповідальність за результати діяльності власними доходами, майном, тощо.

7. Капітал підприємства, його кругообіг та обіг

Капітал як фактор виробництва

Матеріальна основа підприємницької діяльності - капітал (фонди) підприємства.

Фонди (капітал) - це сукупність матеріальних і грошових засобів підприємства, фірми (речовий і особистий фактор виробництва), які перебувають у певній формі власності або у розпорядженні підприємства і слугують матеріальною основою його діяльності. (В умовах приватної власності - це капітал, в умовах спільної - фонди).

Основні виробничі фонди -- це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

За натурально-речовим складом вони включають машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби.

Оборотні виробничі фонди -- це предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Вони включають сировину і матеріали, паливо і пальне, запасні частини для ремонту, куповані матеріали, тару і тарні матеріали, малоцінні матеріали та інструменти, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва.

Оборотні виробничі фонди і фонди обігу (готова продукція і грошові кошти) в сукупності становлять оборотні засоби.

Специфічний стан виробничих фондів (капіталу) - це постійний рух їх вартості. Вони існують тільки в постійному русі, де відбувається самозростання вартості.

Стадії кругообігу і функціональні форми промислового капіталу

Кругообіг капіталу (виробничих фондів) - постійний рух вартості фондів, у процесі якого вони послідовно проходять три стадії і набувають три форми: грошову, продуктивну, товарну.

Кругообіг капіталу можна виразити такою формулою:



де Г - це авансовані грошові кошти (статутний фонд підприємства);.

Т - придбані на ринку засоби виробництва (ЗВ) та робоча сила (РС);

В - виробництво нової продукції або послуг (створення нової споживної вартості; створення вартості, більшої за авансовану);

Т - готова до реалізації продукція;

Г - грошова виручка від реалізації продукції.

Оборот капіталу (фондів) - безперервне повторення процесу кругообігу. Час обороту починається від моменту авансування фондів у грошовій формі і до моменту повернення їх у тій же формі.

Швидкість обороту визначається кількістю оборотів за рік та тривалістю одного обороту в днях.

Фізичний знос основних виробничих фондів (капіталу) - втрати споживчої вартості засобів праці в процесі їх використання.

Моральний знос основних виробничих фондів (капіталу) - знецінення фондів (капіталу), обумовлене здешевленням виробництва засобів праці в результаті зростання продуктивності праці або внаслідок створення більш досконалих засобів праці.

Амортизація - процес поступового перенесення вартості засобів праці по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється.

Амортизаційний фонд - фонд повернення основних виробничих фондів (капіталу), що виникає в результаті перенесення вартості засобів праці на створювані товари і повернення його до власника в грошовій формі після реалізації товарів. Повернення основних виробничих фондів у формі реновації або капітального ремонту.

Норма амортизації - відношення амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів.

Час обороту дорівнює сумі часу виробництва та часу обігу.

Час виробництва дорівнює сумі робочого періоду, часу дії автоматичних сил і сил природи, часу перебування у виробничих запасах та часу перерв.

Час обігу дорівнює сумі часу купівлі та часу продажу.

Показники ефективності використання основного та обігового капіталу

Для оцінки й аналізу використання оборотних виробничих фондів використовується показник матеріаломісткості. Матеріаломісткість найповніше відображає ефективність використання оборотних фондів у поєднанні з технічним рівнем виробництва. Вона обчислюється як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів до вартості продукції.

Рентабельність - це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами:

R овф = ПБ \ С овф *100

Доходи населення, їх формування та розподіл

Доходи, їх види та джерела формування

Доходи населення первинні (основні) - заробітна плата, прибуток, процент, земельна рента. Сімейні доходи - кінцевий результат розподілу доходів.

Джерела формування доходів:

? трудові, отримані від участі в праці (заробітна плата, премія і т.п.) і підприємницькій діяльності (прибуток);

? нетрудові, які надходять незалежно від трудової діяльності (суспільні фонди споживання, трансфертні платежі, що надходять від держави (допомоги по безробіттю, різні виплати і т.п.) та доходи від власності (відсотки по вкладах, рента, дивіденди та ін.)

Заробітна плата - частка працівника у фонді розподілу по праці, виражена в грошовій формі (для підприємств, де працівники є власниками засобів виробництва).

Заробітна плата є основною формою доходу переважної частини самодіяльного населення. Зарплата за формою сприймається як вартість або ціна товару робоча сила..

Фактори, які впливають на величину заробітної плати:

§ величина вартості робочої сили;

§ національні (історичні) особливості країни;

§ кон'юнктура на ринку праці та ін.

Зарплата номінальна - сума грошей, отриманих працівником.

Зарплата реальна - кількість матеріальних благ і послуг, які працівник може придбати на свою номінальну зарплату при даному рівні цін та податків.

Зарплата погодинна - форма зарплати, яка встановлює розмір винагороди в залежності від відпрацьованого часу. Може бути погодинною, поденною, потижневою, помісячною.

Ціна “праці” (погодинна ставка) - одиниця виміру погодинної зарплати.

,

де Зп - погодинна ставка оплати праці; Вд - денна вартість робочої сили;

Пд - кількість годин денної праці.

Зарплата відрядна - перетворена форма погодинної форми зарплати. Розмір її визначається кількістю та якістю створеної продукції і величиною оплати за одиницю продукту.

Організація оплати праці - нормування праці, форми і системи зарплати, регулювання фонду зарплати та ін. Наприклад, тарифна система (система посадових окладів), безтарифна система, тощо.

Тарифна система - сукупність нормативів, за допомогою яких регулюється рівень зарплати, складається з:

? тарифної ставки (погодинна ставка);

? тарифної сітки (шкали, яка за допомогою коефіцієнтів визначає співвідношення ставок працівників різної кваліфікації);

? тарифно-кваліфікаційного довідника - нормативних документів для тарифікації робіт і присвоєння працівникам кваліфікаційних розрядів.

Сімейні доходи, їх структура та використання

Найповніше відображають рівень добробуту населення сімейні доходи. Сім'я являє собою групу осіб, які пов'язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство. Основними джерелами доходів сім'ї є:

1) заробітна плата;

2) доходи від особистого підсобного господарства;

3) від фермерського господарства;

4) від індивідуальної трудової діяльності;

5) від власності;

6) від трансфертних виплат.

Державне регулювання розподілу доходів

Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать:

1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та інших);

2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення;

3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем;

4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я;

5) забезпечення обороноздатності країни;

6) утримання державного апарату.

Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами.

1. Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується головним чином за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало.

2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитись дуже високими для деяких категорій громадян. Тому держава втручається в ціноутворення. Вона встановлює ціни на товари державних підприємств, мінімальний розмір заробітної плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. В урожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, в неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів.

3. Через прогресивний характер оподаткування. Диференціація ставок подоходного податку і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних. Прогресивний податок використовується у податковій політиці багатьох країн. Держава встановлює неоподатковуваний мінімум доходів. Його рівень залежить від загального рівня доходів населення.

8. Держава та її економічні функції

Економічні функції держави

Державне регулювання економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси.

Економічні функції держави:

§ розробка та затвердження правових основ економіки;

§ визначення цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку;

§ реалізація соціальних цінностей (мінімум зарплати, тощо);

§ регулювання діяльності з метою вирівнювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;

§ захист конкуренції;

§ фінансування суспільних благ та послуг;

§ регулювання зовнішньоекономічних і валютних відносин.

Форми, методи та інструменти державного регулювання економіки

Методи державного регулювання економіки:

• прямі (плани, державне замовлення, тощо);

• непрямі (бюджетно-податкова і грошово-кредитна політика, тощо);

Планування - конкретна форма реалізації погодженого, збалансованого розвитку економіки в цілому та її складових частин. Планування директивне (обов'язкове для виконання), індикативне (прогнозування) - вид планової роботи, що виявляє умови, шляхи і завдання майбутнього розвитку економіки.

Слід розрізняти короткострокове та довгострокове державне регулювання.

До першого відносять антициклічне регулювання, в основі якого лежить кейнсіанська концепція впливу на сукупний попит (модель мультиплікатора) - величину споживчих, інвестиційних та урядових видатків, а також антиінфляційне регулювання, що здійснюється переважно у вигляді політики доходів (контролю над зарплатою і цінами та обмеження темпів зростання грошової маси) відповідно до рекомендацій монетаристської концепції.

Довгострокове регулювання - це цілеспрямований вплив на обсяг і структуру капіталовкладень, рівень заощаджень, структурні зрушення, розвиток наукомістких виробництв, розвиток регіонів тощо. Практично будується на використанні бюджетно-податкових та кредитно-грошових, адміністративних інструментів, а також на програмуванні економіки.

Відповідно до завдань конкретної економічної ситуації розрізняють два види державної економічної політики:

§ стимулювальну - спрямовану на збільшення обсягу виробництва і зайнятості, яка застосовується за умов економічного спаду (кризи);

§ стримувальну - спрямовану на скорочення обсягів виробництва і зайнятості, що застосовується в умовах “перегрітої” економіки, коли за досягнення повної зайнятості зростання сукупного попиту призводять до розвитку інфляції.

Стимулювальна і стримувальна політика звичайно реалізується за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики.

Фіскальна політика - це різновид державної економічної політики, що ґрунтується на маніпулюванні державним бюджетом, його доходами та видатками.

Фінансова система

Фінанси - система економічних відносин, які виникають в процесі створення та використання фондів грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відтворення. Складаються з фінансів держави, фінансів підприємств (фірм), фінансів населення.

Державний бюджет (фінанси держави) - система грошових коштів, що знаходяться в руках держави і призначені для фінансового забезпечення функцій держави, система грошових надходжень та видатків держави.

Центральне місце в системі доходів бюджету займають податки, частка яких становить 80-90%. Податки є економічною основою для здійснення урядових видатків - закупівель товарів та послуг (утримання армії, міліції, апарату управління, будівництво автомагістралей, оплата праці вчителів, суддів, пожежних та ін.) і державних трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, пенсії, стипендії та ін. соціальні програми).

Податки поділяються на:

? прямі, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків (податок на доходи підприємств і організацій, прибутковий податок, податок на майно, земельний податок та ін.) та

? непрямі, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу (акцизний збір, мито, податок на додану вартість та ін.).

Прибуткові податки можуть бути:

? прогресивними - якщо зі зростанням доходу середня ставка податку зростає;

? регресивними - якщо середня ставка знижується зі зростанням доходу;

? пропорційними - коли середня ставка залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

Якщо державні видатки перевищують надходження, виникає дефіцит державного бюджету, якщо надходження перевищують видатки - профіцит.

Іншим джерелом поповнення державного бюджету є державні позики. Випуск позик створює державний борг.

Бюджетно-податкова система як інструмент економічної політики держави

Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки -- це обов'язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об'єкти, суб'єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.

Податкова система -- це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.

9. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Сутність та етапи становлення світового господарства

Світове господарство - це сукупність національних господарств та їх об'єднань, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці - вища ступінь суспільного територіального поділу праці, яка спирається на спеціалізацію виробництва окремих країн. Виділяють такі етапи розвитку міжнародного поділу праці:

? спеціалізація, пов'язана з природно-кліматичними умовами країн (особливо сировина та сільське господарство);

? предметна (міжгалузева) спеціалізація, орієнтована на окремі види промислових виробів;

? подетальна спеціалізація, пов'язана з особливостями сучасної НТР.

Економіка, що бере участь у міжнародному поділі праці, називається відкритою. Її антиподом є автаркія - закрита, ізольована від світового ринку та світової конкуренції економіка “опори на власні сили”. Показником відкритості економіки є частка експорту або імпорту у ВВП країни.

Інтернаціоналізація продуктивних сил - це розвиток процесу використання продуктивних сил національних господарств через поглиблення міжнародних економічних відносин, міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, зростання міжнародного поділу праці і розвиток міжнародного обміну на всіх стадіях суспільного відтворення.

У процесі розвитку інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва формується світовий ринок і світове господарство. Провідною тенденцією сучасного світового господарства став процес його глобалізації.

Основними формами міжнародних економічних відносин є:

• міжнародна торгівля товарами та послугами;

• міжнародна міграція капіталів та робочої сили;

• міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

• міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна торгівля та її економічні основи

Міжнародна торгівля є традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин. Профіль країни у міжнародній торгівлі визначається на основі принципу порівняльних переваг, сформульованого Д.Рікардо: країна спеціалізується на виробництві тієї продукції, яку здатна виробляти з відносно меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. За цих умов торгівля є взаємовигідною навіть між країнами з суттєвими відмінностями у рівнях національних витрат виробництва, ефективності економіки в цілому. Віна виступає чинником економічного зростання кожної окремої країни й світової економіки в цілому.

На розвиток міжнародної торгівлі чинить суттєвий вплив державна політика. Залежно від масштабів втручання держави розрізняють:

§ політику свободи торгівлі (фритредства) - політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;

§ політику протекціонізму - політику захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Основним тарифним інструментом є мито - непрямий податок, який виконує дві основні функції - фіскальну та захисну.

До нетарифних інструментів відносяться:

? квоти - кількісні обмеження експорту або імпорту;

? ліцензування - регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензованої торгівлі;

? “добровільні експортні обмеження” - кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгівельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;

? субсидії - державні грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту (податок навпаки). Імпортні субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, експортні субсидії надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх просування на зовнішній ринок.

? демпінг - штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів; міжнародна дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на зарубіжних ринках за значно нижчими цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не покривають навіть витрат виробництва.

? ембарго - заборона державою або групою держав ввезення або вивезення товарів, послуг, цінних паперів, валюти, а також затримання суден, вантажів та іншого майна, які належать іноземній державі; засіб економічного або політичного впливу одних країн на інші.

Міжнародний рух капіталів

Міжнародний рух капіталів здійснюється у формах:

? прямих інвестицій у промислові, торговельні та інші підприємства;

? портфельних інвестицій (в іноземні акції, облігації та інші цінні папери);

? міжнародних кредитів;

? економічної допомоги (безоплатної та у вигляді пільгових кредитів).

Економічна інтеграція - тісний взаємозв'язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного простору. Вища форма інтернаціоналізації, передбачає вільне переміщення між країнами капіталів, товарів, робочої сили та ін.

Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютні відносини - це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері.

Валюта - грошова одиниця країни.

Поняття валюти використовується в таких значеннях:

національна валюта - грошова одиниця певної країни (долар США, японська ієна, французький франк);

іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках;

міжнародна (регіональна) грошова або розрахункова одиниця: СДР - грошова одиниця країн-членів Міжнародного валютного фонду, яка існує у вигляді записів на рахунках; ЄВРО - валюта країн Європейського Союзу, впровадження якої у безготівковій формі почалося з 1.01.1999 р. в 11 країнах і завершилося у 2001 р. запровадженням готівкової валюти.

Конвертованість валюти - гарантований обмін національної валюти на товари та послуги (внутрішня конвертованість); зовнішня конвертованість - гарантований обмін однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях. У світі налічується понад 300 найменувань національних грошей. Вільноконвертованими є валюти приблизно 20 країн світу (долар США, німецька марка, швейцарський франк, канадський долар та ін.). Більшість держав має вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу.

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти (головним чином для резидентів), сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них належать валюти деяких західноєвропейських країн, а також більшості країн, що розвиваються.

До замкнених (неконвертованих) валют належать валюти країн, які зберігають валютні обмеження на всі валютні операції, забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, валюти колишніх соціалістичних країн ).

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Залежно від ступеня державного втручання у функціонування валютного ринку розрізняють :

§ систему гнучких валютних курсів,

§ систему фіксованих валютних курсів.

Гнучкі валютні курси можуть бути вільними або регульованими: вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, під впливом попиту на валюти та їх пропонування, валютна політика з боку держави відсутня; регульовані валютні курси складаються на валютному ринку під впливом валютної політики держави.

На валютний курс чинять вплив ряд факторів:

• паритет купівельної спроможності (відносна купівельна спроможність валют) або відносні рівні цін та витрат виробництва;

• відносні рівні процентних ставок,

• стан платіжного балансу країни,

• коливання циклічного характеру,

• діяльність валютних ринків і спекулятивні операції,

• ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках.

Вільні коливання валютних курсів, реагуючи на зміни у попиті та пропонуванні валют, автоматично коригують дефіцити та активи платіжних балансів, вирівнюючи попит на іноземну валюту з боку видатків на імпорт з її пропонуванням з боку експорту, що становить головну перевагу системи гнучких валютних курсів. Недоліком системи є валютний ризик - ризик втрат, пов'язаний зі зміною валютного курсу.