Оцінка сучасного стану залучення іноземних інвестицій в економіку України

За останні 10 років обсяг інвестицій із країн ЄС значно збільшився, щодо країн СНД, спостерігається значне скорочення обсягу прямих іноземних інвестицій. При цьому перспективи іноземної інвестиційної діяльності в Україні зделільшого визначаються обсягами та структурою вже накопиченого в країні іноземного капіталу.

Зміну інвестиційного клімату найбільш наочно демонструє динаміка інвестицій, особливо прямих іноземних інвестицій, яка вважається індикатором зміни рівня довіри та рейтингу країни. Економічна активність іноземних інвесторів в Україні незначна. Підтвердженням цього є динаміка прямих іноземних інвестицій за період 1996-2014 рр. (табл. 1).

Таблиця 1 - Прямі інвестиції (акціонерний капітал) (на початок року; млн.дол. США) [7]

Залучення іноземних інвестицій є невід'ємною частиною розвитку національної економіки України, сприяючи її входженню у глобальне бізнес-середовище та підвищуючи інвестиційну привабливість [1].

Слід зазначити, що за останні 10 років найбільш привабливими для іноземних інвесторів у галузевому розрізі залишаються переробна промисловість, фінансова діяльність, торгівля та операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям.

Так, за даними Державної служби статистики станом структура накопичених прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіці України мала такий вигляд: у промисловість було спрямовано 31,0% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій (у тому числі у переробну промисловість - 25,3%), у фінансову та страхову діяльність - 26,4%, в оптову, роздрібну торгівлю та ремонт автотранспорту -13,0%, в операції з нерухомим майном - 7,5%, у професійну, наукову та технічну діяльність - 5,9%, в інформаційну діяльність і телекомунікації - 3,6%, в інші види економічної діяльності - 12,6% від загального обсягу накопичених ПТТ (акціонерного капіталу) в економіці України (рис. 1).

Рис. 1. Структура прямих іноземних інвестицій за видами економічної діяльності, %

Україна, своєю чергою, найбільшу кількість фінансових коштів у 2014 р. інвестувала у фінансову та страхову діяльність (Кіпр, Російська федерація, Латвія, Грузія). Значна кількість коштів була спрямована на промисловість, оптову та роздрібну торгівлю; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів (Російська Федерація, Польща, Казахстан, Віргінські острови).

Слід зауважити, що інвестування в Україні має свої особливості. Зокрема, частина іноземних інвестицій, які надходили до України протягом минулих років з низки іноземних держав, особливо з офшорних зон, інших юрисдикцій з пільговими умовами оподаткування бізнесу, мали пострадянське, насамперед українське походження. Так, станом на 31 грудня 2014 р., лише частка Кіпру в сукупних обсягах прямих іноземних інвестицій в Україну становила 32,7%. Хоча добре відомо, що саме через Кіпр до України у формально-юридичному статусі іноземного надходить, насамперед, український за походженням капітал, можливо меншою мірою - російський. Якщо до формально кіпрського капіталу додати потоки до України прямих іноземних інвестицій з таких офшорних зон, як Беліз і Британські Віргінські острови, то сукупна частка цих юрисдикцій у загальних обсягах прямих іноземних інвестицій в Україну наприкінці минулого року становила 38,8%. До цього треба додати, що й українські за походженням капітали, вивезені свого часу з нашої держави до низки європейських країн, які не є офшорними зонами (наприклад, Нідерланди, Австрія та ін.), пізніше надходили до України як іноземні інвестиції. Так само через офшорні зони під виглядом «неросійського» до України надходив і російський капітал.

Ділові настанови й стереотипи, мотивація та характер дій справді іноземних і пострадянських інвесторів, що діють під виглядом іноземних, іноді істотно відрізняються. Пострадянські інвестори краще, ніж іноземні, орієнтуються в умовах ведення бізнесу в Україні. Водночас вони, як правило, мають менший, ніж реальні іноземці досвід роботи на міжнародних ринках. Зазначені характеристики пострадянських іноземних інвесторів доволі часто сприяють тому, що вони прагнуть вкладати кошти у ті сфери, галузі економіки, які характеризуються відносно простішою організацією бізнесу, насамперед у міжнародних масштабах, і відносно нижчою часткою доданої вартості (у тому числі й за рахунок оплати праці) у структурі вартості вироблених товарів і послуг.

З іншого боку, дійсно іноземні інвестори мають, як правило, чіткіші, ніж пострадянські інвестори, уявлення щодо системи організації їхнього бізнесу в міжнародному масштабі. Відповідно вони й інвестують в Україну, як правило, з метою імплементації створених або придбаних у нашій державі підприємств до загальної системи організації свого бізнесу, яка нерідко здійснюється в міжнародних масштабах. Особливо чітко ця тенденція в Україні проявилась у чорній металургії («Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг») та в банківській сфері.

Істотні відмінності між двома зазначеними категоріями інвесторів існують також у сфері корпоративної культури, ставленні до правових норм тощо. Усе перелічене впливає на ринкову стратегію й тактику зазначених категорій інвесторів і, відповідно, - на динаміку потоків іноземних інвестицій в Україну.

Аналізуючи динаміку прямих іноземних інвестицій в національну економіку, слід підкреслити, що процес іноземного інвестування є безсистемним та хаотичним. Однак така постановка питання є некоректною, не враховує важливих аспектів ділової мотивації інвесторів стан української економіки та її місце в процесі міжнародного поділу праці.

Слід зауважити, що значна частина прямих іноземних інвестицій в українську економіку протягом усього періоду незалежності спрямовувалась у придбання вже існуючих підприємств, їх розширення, реконструкцію й модернізацію. Насамперед, це стосується промислових підприємств. Однак оснащення промислового виробництва новою технікою та технологіями, особливо отриманими в результаті проведення власних фундаментальних та прикладних наукових досліджень, вимагають мобілізації значного інвестиційного ресурсу [5, с. 7]. Прямі іноземні інвестиції, що спрямовувались і в інші галузі та сфери національної економіки, здебільшого спиралися на вже існуючу матеріально-технічну базу, а не створювалися на основі сучасних технологій. Наприклад, значна частина мережі банківських установ розміщується в приміщеннях, побудованих ще в радянський період. Тому цілком закономірно, що з часом, коли найбільш привабливі для бізнесу об'єкти були роздержавлені та змінили власників, темпи й обсяги іноземного інвестування в українську економіку почали зменшуватися.

Значні обсяги приросту прямих іноземних інвестицій в українську економіку у 2005-2008 рр. пояснюються досить оптимістичними очікуваннями іноземних інвесторів після помаранчевої революції. Але глобальна фінансово-економічна криза кінця 2008-2009 рр. ці очікування радикально змінила, що відповідно й відбилося на результатах процесу іноземного інвестування в Україну. Так, якщо у 2005-2008 рр. середньорічний приріст прямих іноземних інвестицій в Україну становив 6,64 млрд. дол. США, то у 2009-2012 рр. - уже 4,92 млрд. дол., тобто скоротився на 25,9%. Після деякого пожвавлення у 2010-2011 рр. процес іноземного інвестування в Україну з 2012 р. сповільнився. А у 2013 р. уповільнення темпів іноземного інвестування в Україну лише посилилося. У 2013 р. приріст прямих іноземних інвестицій в Україну був на 42,4% меншим, ніж у 2012 р.: відповідно 2,86 млрд. дол. проти 4,96 млрд. дол. Ця тенденція буде спостерігатиметься і надалі, враховуючу складну економічну ситуацію та події в Україні.

Економічні та політико-правові передумови в Україні й мотивація інвесторів для формування такого балансу прямих іноземних інвестицій були доволі багатоплановими. З одного боку, логіка процесу іноземного інвестування в Україну, що сформувалася в попередній період, значною мірою себе вичерпала, адже в Україні залишилося відносно небагато підприємств, що представляють інтерес для внутрішніх (які діють через офшорні зони) та зовнішніх інвесторів.

Українські інвестори (що діють через офшорні зони) навіть у середині минулого року ще не були готові до реалізації якихось масштабних проектів, які б змушували їх інвестувати в Україну кошти, накопичені на офшорних рахунках за кордоном. Водночас великі, дійсно іноземні інвестори після глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. та під впливом бюджетної кризи у ЄС, мабуть, були більше зорієнтовані на вирішення фінансово- економічних проблем у країнах базування свого основного бізнесу, ніж у розширенні своєї інвестиційної діяльності в Україні.

З іншого боку, дія зазначених чинників формування потоків прямих іноземних інвестицій в Україну тоді, мабуть, поєдналась із розчаруванням значної частини іноземних інвесторів у результативності інвестиційного процесу в попередній період та їх тривожними очікуваннями щодо розвитку політичної ситуації в Україні. Зокрема, підтвердженням правильності цієї тези слугує той факт, що протягом останніх чотирьох років відбувалось усталене зростання обсягів зменшення іноземного капіталу, в тому числі й за рахунок вилучення нерезидентами раніше внесених ними в Україну прямих іноземних інвестицій у формі акціонерного капіталу.

Низка іноземних бізнес-структур дотримуються курсу на скорочення чи навіть припинення своєї діяльності в Україні та продаж належних їм відповідних об'єктів. Особливо масштабного характеру цей процес набув у банківській сфері. Свої дочірні структури в Україні продали банки Німеччини, Франції та Швеції. Тільки протягом 2013 р. накопичення прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) у фінансову та страхову діяльність в Україні скоротились на 6,6%. У результаті частка цієї сфери бізнесу в загальній сумі прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) зменшилась з 32,2% на початку 2012 р. до 29,7% - на початку 2013 р. і до 26,4% - наприкінці 2013 р.

Водночас нинішнє різке загострення українсько-російських відносин, насамперед у військово-політичній площині, внесло дуже серйозні корективи в ділову мотивацію дуже багатьох реальних і потенційних іноземних інвесторів (нерезидентів) щодо їх подальшої інвестиційної активності в Україні. Насамперед це стосується зростаючої ідентифікації інвестицій у нашу державу на сучасному етапі як високо ризикованих.

Що ж стосується найбільш інерційних чинників іноземного інвестування, то в короткотерміновому періоді (тобто протягом одного-двох років) перспективна динаміка іноземних інвестицій у національну економіку доволі часто, особливо у вельми складних ситуаціях, значною мірою задається вже сформованою на цей час структурою іноземних інвестицій.

Висновки

На сучасному етапі розвитку національної економіки найбільш привабливими для інвесторів і надалі залишаються традиційні галузі економіки. Насамперед, це - металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість. Водночас дедалі частіше увагу інвесторів привертають такі галузі, як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, виробництво біопалива, логістика та ін.

Потоки прямих іноземних інвестицій спрямовувались переважно не у виробництво товарів, а у сфери української економіки, що забезпечували обіг, транспортування та розподіл товарів і послуг. Такий галузевий (секторальний) розподіл прямих іноземних інвестицій став наслідком відповідних ділових стратегій і тактики іноземних інвесторів. І саме ця структура іноземного акціонерного капіталу буде слугувати тим базисом, який багато в чому визначатиме обсяги та структуру потоку прямих іноземних інвестицій в економіку України. Адже цілком очевидно, що іноземні інвестори є вкрай обережними щодо своєї ділової активності в Україні.

У той самий час Україна потенційно може бути однією з провідних країн за залученням інвестицій. Країна багата на природні ресурси, кваліфіковану робочу силу, має значний науково-технічний потенціал, наявну інфраструктуру, потужну виробничу базу, величезний внутрішній ринок збуту продукції та успішну інтеграцію у світовий фінансовий та товарний ринок. Однак Україна має досить негативний інвестиційний імідж, зумовлений політичними факторами, тому непомітним залишається те, що держава за останні роки зробила відчутні кроки в напрямку інтеграції у світову економіку.