Заробітна плата і робоча сила

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАРОБІТНА ПЛАТА І РОБОЧА СИЛА

робоча сила товар заробітний

1. Робоча сила як товар

2. Заробітна плата як ціна товару "робоча сила"

3. Форми і системи заробітної плати

1. Робоча сила як товар

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Купівля-продаж робочої сили означає, що остання перетворюється на товар. Це перший ступінь переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини між власником робочої сили - найманим працівником та власником грошей - капіталістом. Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі соціальні умови: по-перше, її власник має бути юридично вільною особистістю, тобто мати змогу вільно розпоряджатися своєю робочою силою; по-друге, юридично вільна людина має бути позбавлена засобів виробництва матеріальних благ і послуг, а отже, засобів до існування, що змушує її продавати свою робочу силу; по-третє, необхідна наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому змушені і мають змогу купувати робочу силу з метою її використання у виробництві.

Перетворюючись на товар, робоча сила, як і будь який інший товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Споживча вартість товару "робоча сила" - це здатність робочої сили бути джерелом вартості й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто має здатність бути джерелом додаткової вартості.

Вартість робочої сили має якісне і кількісне визначення.

Якісне визначення вартості товару "робоча сила" утворюють відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом.

Кількісне визначення вартості товару "робоча сила" зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників.

2. Заробітна плата як ціна товару "робоча сила"

Основною умовою відтворення робочої сили людини є заробітна плата - одна із складових доходів споживчого призначення (рис. 1; 2).

В економічній науці питання заробітної плати завжди були дискусійними.

Найбільш поширеними серед науковців є два концептуальних підходи до визначення заробітної плати. Згідно з класичною концепцією, заробітна плата являє собою плату за працю. Таку концепцію вперше запропонував відомий англійський економіст Вільям Петті (1623-1682). Такої думки дотримується і більшість західноєвропейських економістів (П. Самуельсон, В. Нордхауз), а також деякі російські і українські науковці.

Як стверджують З. Г. Ватаманюк і С. М. Панчишин [Економічна теорія. Кн. 2: Макроекономіка. - К., 1997. С. 230], "Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці".

Такого погляду на заробітну плату дотримується і доктор економічних наук, професор Радіонова - автор підручника для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів [Загальна економіка, с. 140]. "Заробітна плата, - стверджує автор підручника, - це винагорода за працю, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці".

Напевне, розглянута концепція має право на існування, якщо за основу взяти таку логіку:

1. Згідно з теорією західних економістів, у забезпеченні випуску продукції беруть участь три фактори виробництва: а) праця (зауважимо - праця, а не робоча сила); б) земля; в) капітал.

2. Видимість продажу праці породжується тим, що найманий працівник одержує заробітну після завершення процесу праці.

3. Величина заробітної плати залежить від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці промислово-виробничого персоналу.

Принципово іншої точки зору дотримувався К. Маркс. Він аргументовано показав (Капітал - розділ "Заробітна плата"), що об'єктом купівлі-продажу є не праця, а товар - робоча сила.

Праця, на його думку, не може бути товаром, оскільки вона:

a) Не має вартості. Якщо ж допустити, що вона має вартість (а вартість - це суспільно-необхідна праця уречевлена в товарах), то дійдемо нелогічного висновку, що вартість праці вимірюється самою працею.

b) Праця не є товаром, оскільки її ще немає до процесу виробництва. Продається лише розумова та фізична здатність до неї, яка називається робочою силою.

c) Якби працівник продавав працю, а не робочу силу, то у підприємця не було б можливості отримати додаткової вартості, тому що згідно із законом вартості йому прийшлося б оплачувати вартість цієї праці (необхідної і додаткової), а не вартість відтворення робочої сили.

Усе це є достатніми підставами, щоб стверджувати: те, що називають "вартістю, ціною праці", є в дійсності вартість, ціна робочої сили. Роботодавець купує на ринку не працю, а робочу силу. Споживання робочої сили є процес праці. Це споживання відбувається уже за межами ринку. Вартість робочої сили завжди менша, ніж вартість, створена працею найманого працівника. Заробітна плата є оплатою лише частки робочого дня, вона приховує і стирає межу між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Отже, оскільки заробітна плата за формою виступає як оплата праці, то створюється уявлення, начебто весь робочий день оплачений повністю. Саме тому заробітну плату при капіталізмі (в умовах розвинутого ринку) К. Маркс називає перетвореною (ірраціональною) формою вартості, або ціною робочої сили.

Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару "робоча сила". Її речовим, матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісне, і грошове вираження. Таким чином першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості робочої сили.

Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від її рівня, який не дає змоги підтримувати стан постійної працездатності і утримувати членів своєї сім'ї.

У цьому випадку заробітна плата виконує одну з основних своїх функцій - відтворювальну.

Важливу роль виконує і стимулювальна функція заробітної плати. Вона є засобом залучення населення до суспільно корисної і продуктивної праці, створює зацікавленість у підвищенні кваліфікації, оволодінні суміжними професіями тощо.

Заробітна плата має верхню і нижню межу.

Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці і встановлює максимальний рівень оплати праці.

Нижня межа встановлює мінімальний рівень оплати праці. Останній має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім'ї, відновлення робочої сили.

Існує дві основні форми прожиткового мінімуму:

1) фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб);

2) соціальна ( задовольняє мінімальні духовні та соціальні потреби).

3. Форми і системи заробітної плати

В умовах ринкових відносин розрізняють номінальну та реальну заробітну плату (див. рис. 2).

Номінальна заробітна плата - являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу.

З урахуванням ступеня розвитку суспільства, економічного, інституціонального чинників і навіть природно-кліматичних умов заробітну плату як ціну будь-якого товару визначають багато факторів:

- ступінь розвитку науково-технічного, економічного і духовного процесу країни;

- ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, тобто співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;

- фізичне здоров'я людини, її загальноосвітній, культурний і професійний рівень;

- умови праці (привабливість, шкідливість, організація);

- рівень організованості найманих робітників у боротьбі за свої соціальні права;

- рівень захищеності найманих робітників державою, встановлення та дотримання нею соціальних гарантій (обмеження величини робочого дня, отримання нормального співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом).

Величина номінальної середньомісячної заробітної плати за регіонами України наводиться в табл. 1. Як видно з таблиці, на початок 2009 р. найвища заробітна плата виплачувалася в м. Києві - 2823 грн., на другому і третьому місцях знаходяться Донецька (1888 грн.) та Дніпропетровська (1745 грн.) області.

Не можна не зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки на такі розбіжності в середньомісячній заробітній платі не останню роль при її обчисленні відіграє своєчасне врахування кількості і якості праці, її продуктивність та ефективність.

Це завдання розв'язується за допомогою:

1) науково-технічного нормування праці;

2) тарифної системи;

3) форм і системи оплати праці.

Науково-технічне нормування праці - процес встановлення обґрунтованих норм праці (норм виробітку, норми часу, норми обслуговування тощо), які необхідні для об'єктивного оцінювання витрат праці на виконання конкретних видів робіт. Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології та організації виробництва.

Якість праці найманих працівників вимірюється за допомогою тарифної системи, яка складається з чотирьох елементів:

1) тарифно-кваліфікаційних довідників;

2) тарифних сіток;

3) тарифних ставок (окладів);

4) районних коефіцієнтів.

Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. У ньому перераховуються вимоги щодо знань, умінь, навичок виконання тієї чи іншої роботи. Кожна робота тарифікується певним розрядом. За першим розрядом тарифікуються найпростіші роботи, а за вищим (останнім) розрядом - найскладніші роботи, виконання яких потребує високої майстерності.

Тарифні сітки - шкала співвідношення оплати праці різних груп робітників залежно від складності робіт, рівня кваліфікації виконавців складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Кожен з них показує, у скільки разів більше має оплачуватись вищий розряд порівняно з першим (тарифний коефіцієнт першого розряду дорівнює 1).

Тарифна ставка (оклад) - це фіксований розмір оплати праці працівника за виконання норми праці (трудових обов'язків) визначеної складності (кваліфікації) за одиницю часу (година, день, місяць). Початковою тарифною ставкою є ставка першого кваліфікаційного розряду, розмір якої відповідає гарантованому мінімуму заробітної плати.

Районні коефіцієнти показують підвищення заробітної плати за специфічні умови праці у віддалених районах, на островах тощо.

Тарифна система регулює основну частину заробітної плати, тому в процесі перебудови економіки інституційні органи намагаються постійно удосконалювати тарифну систему. Основні шляхи вдосконалення тарифної системи наводяться в Законі "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. та інших нормативних та урядових документах. Серед них:

- уніфікація тарифної системи відповідно до стандартів міжнародного рівня;

- підвищення тарифного коефіцієнта при отриманні працівником вищого розряду, що створює матеріальний стимул у підвищенні кваліфікації;

- встановлення вищих тарифних ставок працівникам, від яких залежить прискорення науково-технічного прогресу;

- встановлення науково-обґрунтованих меж граничних ставок тарифної сітки;

- забезпечення відповідності між тарифними ставками та умовами відтворення робочої сили;

- досягнення єдності у визначенні якості праці при нарахуванні заробітної плати.

Таблиця 1

Середньомісячна заробітна плата по регіонам за період з 2007-2009 рр.

(на початок року) (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Грн.
Україна 2007 р.	1352
Україна 2008 р.	1806
Україна 2009 р.	1692
Автономна Республіка Крим	1473
Області:
Вінницька	1311
Волинська	1259
Дніпропетровська	1745
Донецька	1888
Житомирська	1289
Закарпатська	1353
Запорізька	1639
Івано-Франківська	1474
Київська	1772
Кіровоградська	1332
Луганська	1689
Львівська	1475
Миколаївська	1589
Одеська	1572
Полтавська	1561
Рівненська	1390
Сумська	1415
Тернопільська	1232
Харківська	1603
Херсонська	1298
Хмельницька	1316
Черкаська	1371
Чернівецька	1334
Чернігівська	1275
м. Київ	2823
м.Севастополь	1674

Будучи перетвореною формою вартості і ціни робочої сили, сама заробітна плата набуває, свою чергу, певних форм організації, в межах яких діють відповідні системи оплати праці. Вони залежать від умов праці на підприємствах. Фірма сама визначає, яку форму і систему оплати праці вона буде використовувати в розрахунках з власними співробітниками.

Сучасний ринок вимагає, щоб при виборі форми і системи оплати праці на підприємстві заробітна плата прив'язувалася до результатів праці, а не до норм, тарифів і окладів.

У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, традиційно використовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну (почасову) (див. рис. 2).

Відрядна (поштучна) заробітна плата передбачає залежність заробітку від кількості виготовленої продукції відповідно до встановлених незмінних розцінок. Відрядна форма оплати праці виступає як:

- пряма відрядна (розцінки не змінюються при будь-якому виконанні норм виробітку);

- відрядна-преміальна (поряд з оплатою за кількість виробленої продукції здійснюється виплата премії за певні показники);

- відрядна-прогресивна (роботи, виконані понад норму, оплачуються за прогресивною шкалою)

- акордна система оплати праці (встановлюється на весь об'єм робіт незалежно від кількості працюючих);

- акордна-преміальна система оплати праці (встановлюється за скорочення нормативних строків виконання робіт).

Погодинна заробітна плата - це заробітна плата, яку отримує найманий працівник за фактично відпрацьований час роботи. Вона виникла в процесі становлення капіталістичних відносин і використовується в тих сферах діяльності, в яких складно визначити кількісні та якісні результати праці. При цьому враховуються кваліфікація працівника і кількість відпрацьованих годин. Погодинну оплату праці поділяють на:

- погодинно-преміальну (доповнюється преміюванням персоналу за відповідні досягнення в роботі);

- погодинно-прогресивну (використовуються значно вищі розцінки за понаднормову тривалість робочого дня).

Багато іноземних підприємств і фірм в Україні фірм використовують багатофакторні системи оплати праці. В цьому випадку оплата праці складається з постійної та змінної частин. Постійна частина заробітної плати включає:

o погодинну оплату за тарифними ставками;

o персональні надбавки за професійну майстерність;

o компенсаційні доплати за особливі умови праці;

o премії за підсумками виконаних робіт, в тому числі за економію витрат;

o винагороди за підсумками роботи фірми за рік.

Змінна частка заробітної плати залежить від кількості виконаної роботи. Останніми роками іноземні фірми для посилення трудової мотивації використовують різні форми участі найманих працівників у прибутках. Вона має різні назви в різних країнах, але сутність її одна - вона відображає співробітництво праці і капіталу

Наприклад, "система ХЕЛСІ" акцентує увагу на нормах часу під час виконання конкретної роботи. За менший час працівник отримує відсоток від величини зекономленого часу.

"Система Рована" націлює роботу виробництв на винагороду "погодинників" за зекономлений час.

У "системі Барита" передбачається нарахування заробітної плати виходячи із добутку нормо-годин на кількість годин, реально витрачених на виконання роботи.

"Система участі в прибутках" і утворення колективної власності формується шляхом стимулювання більшої зацікавленості працівників у результатах роботи фірм. Участь робітників у прибутках відбувається у формі відрахувань у "фонди робітників" частки прибутку поточного року з використанням пільгового оподаткування.

В Україні заробітна плата формується не тільки на основі співпраці з капіталом. Організація оплати праці в нашій державі здійснюються на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів.

Реальна заробітна плата визначається обсягом життєвих засобів, який можна придбати за номінальну заробітну плату. Отже, реальна заробітна плата - це грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які може купити працівник за оплату своєї робочої сили.

Між номінальною і реальною заробітною платою немає прямої пропорційної залежності. Вони можуть змінюватися в одному й тому самому напрямку, а можуть змінюватись і в різних напрямках (табл. 2). Наприклад, в умовах інфляції зростання номінальної заробітної плати часто супроводжується зниженням реальної заробітної плати. Це зумовлено тим, що в ринковій економіці діють вільні ціни. І в більшості випадків вони зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, а це призводить до падіння реальної заробітної плати і зниження матеріального добробуту населення. Проте це тільки одна з проблем у співвідношеннях номінальної і реальної заробітної плати.

Друга проблема ґрунтується на тому, що в Україні, Росії, інших країнах СНД заробітна плата відірвана від вартості робочої сили, особистого трудового внеску працівників і результатів роботи колективу. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітного впливу на її рівень не мають. Внаслідок цього реальна заробітна плата знизилася не менше ніж у 5, а з урахуванням виплат із соціальних фондів - приблизно в 10 разів. Особливо погіршилася ситуація з реальною заробітною платою в 2009 р.

Таблиця 2

Реальна середня заробітна плата у % до:

січень 2008р.	темпів зростання/зниження у % до відповідного місяця минулого року
Лютий	114,1
Березень	116,9
Квітень	109,3
Травень	107,7
Червень	105,0
Липень	105,4
Серпень	106,2
Вересень	105,6
Жовтень	107,1
Листопад	104,8
Грудень	99,8
Січень' 2009р.	97,0
Лютий	88,8
Березень	86,5
Квітень	89,7
Травень	91,9

(Джерело:bank.gov.ua)

Усе це завдає серйозної шкоди розвитку особистості, відтворенню населення і робочої сили і навіть самій економіці. З урахуванням усіх цих обставин необхідно кардинально підвищити роль держави в регулюванні заробітної плати, забезпечити постійне і стабільне зростання реальних доходів тих, хто створює матеріальні блага, примножує багатство країни, зміцнює її економічну могутність і національну безпеку.

Джерела і види доходів

Доходи - це сума грошових коштів, отриманих за відповідний проміжок часу і призначених для придбання благ і послуг з метою задоволення особистих потреб.

Рис. 1. Джерела і види доходів

Заробітна плата

Заробітна плата (ЗП) - ціна товару робоча сила, що складається на ринку. Це грошова форма вартості робочої сили найманого працівника.

Рис. 2. Заробітна плата

Сучасна структура заробітної плати

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. Вона містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати.

Рис. 3. Сучасна структура заробітної плати

ПРАКТИКУМ

Основні терміни і поняття

Робоча сила

Заробітна плата

Праця

Закон вартості робочої сили

Дохід

Реальна заробітна плата

Прожитковий мінімум

Номінальна заробітна плата

Тарифні сітки

Ціна праці

Тарифна ставка (оклад)

Районні коефіцієнти

Відрядна(поштучна) заробітна плата

Погодинна заробітна плата

"Система ХЕЛСІ"

"Система Рована"

"Система участі в прибутках"

Запитання для самоконтролю

1. Робоча сила: визначення та її вартість.

2. Співвідношення понять "праця" і "робоча сила".

3. Ціна робочої сили.

4. Види безробіття, їхня характеристика.

5. Ринок праці та особливості його функціонування.

6. Відношення "наймана праця - капітал" як економічний зміст капіталістичного привласнення (власності).

7. Вартість товару робоча сила і вартість, що створюється працею робітника.

8. Необхідний і додатковий робочий час.

9. Форми і системи оплати праці.

10. Номінальна і реальна заробітна плата.

11. Дайте визначення категорії "робоча сила", уточніть коли робоча сила перетворюється в товар.

12. Чим відрізняється "робоча сила" від "праці"?

13. Як саме відбувається оцінка вартості "робочої сили" і "праці"?

Теми рефератів

1. Стадії підвищення продуктивності праці в процесі розвитку капіталізму.

2. Чинники, що визначають величину вартості товару робоча сила.

3. Структура і якісні характеристики робочої сили в індустріальному і постіндустріальному суспільстві.

Размещено на Allbest.ru