Трансакційні витрати: теоретичний аспект та оцінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансакційні витрати: теоретичний аспект та оцінка

У статті розкрито сутність і класифікацію трансакційних витрат. У роботі розглянуто підходи до кількісної оцінки трансакційних витрат. Визначено вартість трансакційних витрат відповідно до галузей-аналогів.

Ключові слова: трансакційні витрати, право на власність, пошук партнерів, контракти, ціни, попит.

Шапурова Е.А. ТРАНСАКЦИОННЫЕ ИЗДЕРЖКИ: ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ И ОЦЕНКА

В статье раскрыты сущность и классификация трансакционных издержек. В работе рассмотрены подходы к количественной оценке трансакционных издержек. Определена стоимость трансакционных издержек в соответствии с отраслями-аналогами.

Ключевые слова: трансакционные издержки, право на собственность, поиск партнеров, контракты, цены, спрос.

Shapurova O.O. TRANSACTION COSTS: THEORETICAL ASPECTS AND EVALUATION

The article reveals the essence and classification of transaction costs. The paper considers approaches to measuring transaction costs. Determined the cost of transaction costs in accordance with branches - analogues.

Keywords: transaction costs, property rights, partner search, contracts, prices, demand.

Постановка проблеми. З розвитком економіки та сучасного підприємництва все більше уваги приділяється пошуку партнерів по бізнесу, отриманню інформації про них, проведенням переговорів, юридичному оформленню угод та контролем за їх виконання. Вищезгадані функції породжують значні господарські витрати фірми, що не повинно залишатися без уваги управлінців. У західній науці, починаючи з 50-х років XX століття, акцентують увагу на необхідності врахування цих витрат і вважають їх найбільш важливими в діяльності фірми.

Аналіз методологічних підходів до відображення трансакційних витрат в чинній економічній системі дає змогу дійти висновку: проблема визнання трансакційних витрат залишається дискусійною та нерозв'язаною через відсутність однозначного тлумачення сутності трансакційних витрат, чітких ознак класифікації та ґрунтовних методологічних підходів оцінки їхнього рівня.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Варто зазначити, що емпіричні дослідження трансакційних витрат як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях через низку складнощів теоретико-прикладного характеру мали лише частковий успіх. Перша спроба кількісного та якісного визначення трансакційних витрат у національній економіці була зроблена у відомій праці Дж. Уолліса та Д. Норта, яка наразі залишається єдиним фундаментальним дослідженням такого характеру.

Серед українських учених, які спробували адаптувати методику та ідею американських вчених до оцінювання трансакційного сектору України, варто відзначити С.І. Архієреєва, І.С. Коропецького [4], Ж.В. Поплавську [7], М.В. Вергуненка [3]. Важливим внеском цих учених, незважаючи на розбіжності в дослідженнях, є спроба кількісно оцінити трансакційний сектор України на основі наявної статистичної інформації.

Для систематизації досліджень учених та формування теоретичного та методологічного аспекту трансакційних витрат нами поставлені наступні завдання:

- розкриття сутності трансакційних витрат та систематизація їх класифікацій;

- дослідження основних підходів до кількісної оцінки трансакційних витрат;

- визначення відповідно до кардиналістського підходу вартості трансакційних витрат виходячи з аналогічних галузей (трансакціних галузей).

Виклад основного матеріалу дослідження. Ідея виникнення і впровадження в економічну науку поняття «трансакційні витрати» походить від потреби суб'єктів, що приймають економічні рішення, володіти інформацією про те, яка частина понесених витрат на ведення господарської діяльності забезпечує приріст вкладеного капіталу (це основна виробнича діяльність з виготовлення продукції (робіт, послуг), яка підлягає реалізації, та обслуговуюча діяльність, яка охоплює процеси отримання інформації про економічне та ринкове середовище, правові та політичні умови, специфіку попиту і пропозиції продукції, налагодження економічних та виробничих бізнес-зв'язків, виконання заходів з просування виготовленої продукції).

Т. Еггертссон визначає транзакційні витрати як «витрати, що виникають, коли індивіди обмінюються правами власності на економічні активи і забезпечують свої права на власність».

Схоже поняття має вчений Д. Норт. На думку науковця, «транзакційні витрати - витрати на оцінку корисних властивостей об'єкта обміну та забезпечення прав підприємців» [6, с. 69].

0. Вільямсон трактує транзакційні витрати як «витрати, пов'язані з поганою адаптацією до непе- редбачуваних подій і мають місце з порушенням відповідності механізму угод обставинам їх реалізації».

К. Ерроу трактує транзакційні витрати по-іншому. За його визначенням, «транзакційні витрати - це витрати на експлуатацію економічної системи та забезпечення прав власності» [9, с. 53].

На нашу думку, основоположною концепцією трансакційних витрат є концепція Р. Коуза, який у своїй статті «Природа фірм» уперше запропонував новий клас витрат, які набули назви «трансакційні». Вченим було здійснено спробу довести, що укладення угоди між господарюючими суб'єктами на ринку неможливе без понесення певних витрат, які пов'язані з проведенням переговорів, укладенням договору, пошуком інформації, захистом прав власності.

Проаналізувавши та узагальнивши різноманітні підходи до трактування сутності трансакційних витрат, на нашу думку, трансакційні витрати - це витрати на збирання та узагальнення інформації про ціни, попит, пошук партнерів, витрати на підготовку і виконання контрактів, в тому числі на організаційне управління цими процесами (проведення переговорів, здійснення нагляду, налагодження взаємозв'язків, ліквідації розбіжностей тощо).

Існує безліч класифікацій трансакційних витрат. Систематизуючи існуючий досвід, можна виділити такі групи трансакційних витрат:

1. Витрати пошуку інформації - це:

- витрати часу і ресурсів на отримання і обробку інформації;

- втрати від недосконалості інформації;

- витрати на пошук покупців чи продавців, витрати на отримання інформації про них, на отримання інформації щодо ситуації на ринку тощо.

2. Витрати на ведення переговорів та укладання угод - включають витрати на переговори щодо умов трансакції, на юридичне вивчення та оформлення угод.

3. Витрати вимірювання якості - це витрати на оцінку якості продукції. До них здебільшого відносять:

- витрати на спеціальну техніку, що дозволяє контролювати якість;

- витрати на стандартизацію;

- витрати на отримання права випускати продукцію під відомою торговою маркою.

4. Витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності - це:

- витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління;

- витрати від неякісної специфікації прав власності;

- витрати часу і ресурсів, необхідних для поновлення порушених прав.

5. Витрати опортуністичної поведінки, що становлять елемент трансакційних витрат, який найбільш важко визначається. До цих витрат відносяться:

- витрати на контроль за виконанням угод, на страхування ризиків їх невиконання;

- витрат на запобігання непередбаченій поведінці контрагентів.

6. Витрати захисту від третіх осіб. Тобто витрати на захист від інших осіб (крім учасників угоди), які претендують на частку користі від реалізації положень угоди.

Крім теоретичної складової (категорій та класифікацій трансакційних витрат) вагому частину досліджень відносять до методологічної оцінки.

В економічній літературі існують два підходи до можливості кількісної оцінки трансакційних витрат: ординалістський і кардиналістський. Більшість дослідників у рамках нової інституціональної економічної теорії використовують ординалістський підхід, пояснюючи зміну структури трансакцій в економіці або у галузі, заміщенням внутрішньо фірмових трансакцій ринковими і навпаки, поява гібридних форм інституційних угод змінами у відносних трансакційних витратах.

Разом з тим була зроблена безліч спроб дати кількісну оцінку трансакційних витрат у кардиналіст- ському варіанті, тобто отримати такі кількісні дані, які показували б величину трансакційних витрат або їх частку у валовому національному або валовому внутрішньому продукті, частку в ціні операції або як суму грошей (зокрема, грошову оцінку часу), необхідну для здійснення трансакції.

Відповідно до методичної пропозиції Дж. Уолліса та Д. Норта трансакційний сектор національної економіки має такі чотири складові:

1) трансакційні галузі приватного сектора економіки: це галузі, які прямо пов'язані з трансакційними видами діяльності, такі як торгівля, фінансове посередництво, страхування та операції з нерухомістю. їхній внесок до ВВП у формі трансакційних послуг обчислено за даними про виплати за використані ними ресурси;

2) трансакційні витрати, які виникають у підприємств, що належать до трансформаційних галузей. Для того щоб обчислити ці витрати, Уолліс і Норт визначили перелік професій, які безпосередньо пов'язані з наданням послуг трансакційного характеру («професії 1 типу»), наприклад, менеджери, адвокати, фахівці з питань зайнятості персоналу, бухгалтери, офісний персонал, продавці, бригадири, інспектори та охоронці тощо. їхній внесок у ВВП оцінено за сумою їхньої заробітної платні;

3) трансакційні галузі суспільного сектору, до яких включаються послуги, що надаються державою з метою забезпечення здійснення ринкових трансакцій. У першу чергу до таких належать витрати на функціонування формальних інститутів, які є гарантами виконання угод, захисту прав власності, наприклад національна безпека або поліція, а також пошта, повітряний та водний транспорт, фінансова адміністрація, загальний контроль. Внесок цієї групи обчислено за сумою видатків з державного бюджету на їхнє утримання;

4) трансакційні витрати, які виникають в нетрансакційних галузях суспільного сектору, наприклад освіта, охорона здоров'я. їхній внесок у ВВП обмежений сумою заробітної платні представників цих сфер.

Таблиця 1. Вартість трансакційного сектору у складі ВВП, %