Процес кластеризації як базис сталого розвитку агропродовольчої сфери регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес кластеризації як базис сталого розвитку агропродовольчої сфери регіону

Самофатова Вікторія Анатоліївна

докторант кафедри економіки промисловості, кандидат економічних наук, доцент Одеська національна академія харчових технологій

Анотація. Стаття присвячена дослідженню процесу кластеризації як одного із найефективніших шляхів становлення економічної самодостатності регіону. Здійснено аналіз концептуальних підходів до формування кластерів у агропродовольчій сфері регіону. Охарактеризовано поняття «кластер» та розглянуті основні принципи їх розбудови. Відзначено, що агропро- довольча сфера (АПС) придатна до використання кластерних технологій, передусім, через прив'язку окремих напрямків виробництва до природно-кліматичних умов і інших факторів виробництва на обмеженій території. Акцентовано увагу на тому, що для досягнення сталого розвитку агропродовольчої сфери одним з найскладніших завдань є формування завершеного ланцюга з виробництва, зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської та харчової продукції. Відзначено, що агропромислова кластеризація - це концентрація і спеціалізація агропромислового виробництва з формуванням на території регіону замкнутих продуктових ланцюгів на засадах інтеграції для одержання учасниками кластерів конкурентоспроможної продукції, а також підвищення прибутковості. Показано, що під кластером агропродовольчої сфери слід розуміти систему підприємств і організацій, які діють у сфері виробництва і реалізації готової продукції, пов'язаних технологічними ланцюгами і взаємодоповнюючими один одного, а також освітніх, інформаційних і фінансових установ, органів регіонального і муніципального управління, інститутів інфраструктури, що забезпечують їх оптимальну та інноваційну діяльність, досягнення синергетичного ефекту і високої конкурентоздатності. Зазначено, що завдяки кластерній організації АПС регіону створюються умови для конкурентоспроможного розвитку як великих, так і середніх та дрібних виробників. Відзначено, що специфікою кластера є отримання організаціями, що входять до нього, синергетичного ефекту, що проявляється у підвищенні конкурентоспроможності та забезпеченні сталого розвитку. Показано, що кластерний підхід дозволяє сформувати такий механізм відносин (прямих і зворотних економічних зв'язків), який дозволяє отримати прибуток еквівалентний витратам, не тільки тим суб'єктам господарювання, які реалізують кінцевий продукт, але й всім учасникам об'єднання.

Ключові слова: кластер, сталий розвиток, базис, агропродовольча сфера, регіон.

Постановка проблеми. Одним з найефективніших шляхів становлення економічної самодостатності регіонів України є кластерна організація агропродо- вольчої сфери (АПС). Політика кластерного розвитку ґрунтується на визнанні переважного значення органічних взаємозв'язків підприємств і споріднених галузей економіки. Досягнення сталого розвитку АПС має ґрунтуватися на реалізації процесу галузево-територіальної кластеризації, який нині є домінуючим у розвинених країнах світу. Кластери, або, інакше кажучи, розташовані у безпосередній близькості та організаційно об'єднані кінцеві виробники сільськогосподарської сировини, харчової продукції, постачальники необхідних матеріальних ресурсів та послуг, навчальні та науково-дослідні установи, дослідницькі лабораторії та інші суб'єкти господарювання в АПС, є важливими рушійними факторами сталого розвитку регіональної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідність кластеризації агропродовольчої сфери, яка, за суттю, є продовженням кооперації та корпоратизації, обґрунтовується такими вітчизняними та зарубіжними науковцями як В. Гусаков, М. Войнаренко, М. Кропивко, Г. Мазнєв, О. Одінцов, П. Саблук, С. Соколенко та багатьма іншими дослідниками.

Метою дослідження є характеристика процесу кластеризації як рушійної сили досягнення сталого розвитку агропродовольчої сфери регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. Придатність АПС для використання кластерних технологій пояснюється, передусім, прив'язкою окремих напрямків виробництва до природно-кліматичних умов і інших факторів виробництва на обмеженій території. В досягненні сталого розвитку агропродовольчої сфери одним з найскладніших завдань є формування завершеного ланцюга з виробництва, зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської та харчової продукції. Під кластером у агропродовольчій сфері слід розуміти стійке територіально-галузеве партнерство, об'єднане інноваційною програмою з метою підвищення конкурентоспроможності агропромислових формувань -- учасників кластера [1, с. 24]. Агропромислова кластеризація, вважають П. Т. Саблук і М. Ф. Кропивко, -- концентрація і спеціалізація агропромислового виробництва з формуванням на території регіону замкнутих продуктових ланцюгів на засадах інтеграції для одержання учасниками кластерів конкурентоспроможної продукції, а також підвищення прибутковості [2, с. 4]. Під кластером агропродовольчої сфери мається на увазі система підприємств і організацій, що діють у сфері виробництва і реалізації готової продукції, пов'язаних технологічними ланцюгами і взаємодоповнюючими один одного, а також освітніх, інформаційних і фінансових установ, органів регіонального і муніципального управління, інститутів інфраструктури, що забезпечують їх оптимальну та інноваційну діяльність, досягнення синергетичного ефекту і високої конкурентоздатності. В. Бакум сформулював основних ознаки регіонального агропромислового кластера, до яких належать:

- добровільне об'єднання підприємств, що займаються агропромисловим виробництвом, установ або інших організацій регіону, однієї чи кількох (як правило, суміжних із сільськогосподарською) галузей, що знаходяться територіально досить близько (географічна локалізація агровиробництва) в технологічно-фінансову структуру;

- конкуренція за завоювання споживача, яку веде не окреме агровиробниче підприємство, а територіальний комплекс організацій -- кластер;

- довгострокова кооперація та взаємодоповнюва- ність високого рівня розвиненості між організаціями даної структури;

- об'єднання одним технологічним циклом виробництва агропродовольчої продукції по всьому логіс- тичному ланцюгу;

- високий ступінь конкурентоспроможності кінцевої продукції, що виробляється агропромисловим кластер ним утворенням [3, с. 38].

При кластерній організації АПС регіону створюються умови для конкурентоспроможного розвитку як великих, так і середніх та дрібних виробників. В кластері, передусім, забезпечується об'єднання зусиль підприємств, органів управління, суб'єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній території, що дає переваги у конкурентній боротьбі, сприяє впровадженню інновацій і раціональній організації постачання, виробництва й збуту, завдяки підвищенню конкурентоспроможності продукції, проведенню адаптивної політики, необхідної в умовах сучасної ринкової кон'юнктури. Для малих і середніх підприємств кластер може суттєво знизити бар'єр виходу на ринки збуту продукції і постачання сировини та матеріалів, вони отримують більші можливості доступу до фінансових ресурсів. Специфікою кластера є отримання організаціями, що входять до нього, синергетичного ефекту, що проявляється у підвищенні конкурентоспроможності та забезпеченні сталого розвитку [4, с. 12].

На думку Г. Мазнєва, координація інтересів учасників кластера, які пов'язані одним технологічним ланцюжком, забезпечується на засадах особистих взаємозв'язків, які зумовлені спільними цілями й територіальною близькістю виробничих, обслуговуючих підприємств, наукових установ та органів влади. Формування мережі стійких взаємозв'язків між усіма учасниками кластера забезпечує поширення нових знань і технологій та прискорює трансформацію інновацій у конкурентні переваги [5, с. 64].

У своїй роботі О. Аксьонова акцентує увагу, що при співпраці вертикально-інтегрованих підприємств АПС визначається інтегратор, тобто центр усієї економіко-технологічної системи об'єднання. Як показує практика, в більшості випадків ним є переробне підприємство, яке координує всі дії інтеграційного процесу, здійснює контроль над усіма стадіями виробництва, переробки і збуту агропромислової продукції. Результатом таких налагоджених тісних взаємовідносин між усіма організаційними ланками є безперервність від- творювального технологічного процесу, а саме від виробництва сільськогосподарської сировини до доставки готової продукції кінцевому споживачу [6, с. 24].

Р. Некрасовим виділені наступні ознаки кластер- них відносин:

- на визначеній території функціонують підприємства, що випускають однорідну та конкурентоспроможну продукцію (ядро кластера);

- учасники кластера взаємодіють і розвивають клас- терні відносини в межах загального продуктово-технологічного ланцюга;

- у учасників кластера зберігається самостійність при прийнятті рішень, що виступає основою конкуренції;

- в кластері активно розвиваються коопераційні процеси;

- кластер характеризується підвищеною інноваційною активністю;

- по відношенню до зовнішнього середовища кластер сприймається і функціонує як єдиний організм [7, с. 59]. Загальновідомо, що в умовах традиційної організації агропродовольчої сфери, основна частка прибутку формується на стадії отримання кінцевої продукції та її реалізації. Кластерний підхід дозволяє сформувати такий механізм відносин (прямих і зворотних економічних зв'язків), який дозволяє отримати прибуток еквівалентний витратам, не тільки тим суб'єктам господарювання, які реалізують кінцевий продукт, але й всім учасникам об'єднання. В результаті зворотних економічних зв'язків прибуток із сфери реалізації повертається у сфери виробництва сировини і його переробки у відповідності до понесених витрат. В цьому полягає одна з головних переваг кластерної організації, тут у повному обсязі враховуються інтереси безпосередніх сільгоспвиробників [8, с. 23]. Додатковий ефект від створення кластерів досягається тим, що вони дозволяють вибудувати раціональний технологічний ланцюг просування продукції від виробництва до споживача, економити витрати і формувати оптимальну вартість виробництва, впливати на збут продукції, впроваджувати інновації, реалізовувати економічні інтереси усіх учасників об'єднання.

Висновки та пропозиції. Регіональна політика сталого розвитку АПС повинна ґрунтуватися на найповнішому використанні переваг просторового положення регіону, узгоджуючи інтереси суспільства і природи для досягнення поставлених цілей. Метою довгострокового управління АПС регіону є створення умов для забезпечення її сталого розвитку. Зазначеної мети можна досягти, передусім, за рахунок створення клас- терних структур. Результативність взаємодії у кластері визначається оптимальністю поєднання інтересів усіх основних груп учасників. Отримання прибутку, що перевищує сумарний прибуток окремих підприємств та всебічний сталий розвиток і є метою кластеризації. Агропродовольчі кластери можуть стати одним із інструментів створення високоефективних виробництв для забезпечення населення продовольством і сталого розвитку агропродовольчої сфери регіону.

кластеризація розвиток агропродовольчий регіон

Література