Розбудова інноваційної моделі розвитку національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Розбудова інноваційної моделі розвитку національної економіки

Стрижень стратегії і тактики економічного зростання - орієнтація структурних трансформацій на розбудову ефективної та конкурентоспроможної економіки постіндустріального типу.

Структурна перебудова економіки України - процес формування оптимальної структури економіки, адекватної соціально орієнтованій ринковій системі постіндустріального типу та стратегічним національним інтересам країни.

За перше десятиріччя незалежності України відбулися такі позитивні структурні зрушення:

- розширення сфери дії ринкових відносин;

- зменшення рівня монополізації економіки;

- становлення конкурентного середовища;

- зміцнення недержавного сектору.

Водночас усунення держави від ролі провідного суб'єкта структурних зрушень та захисту національних інтересів, зростання впливу олігархічних структур, зрощених із державним апаратом, посилення ролі екзогенних чинників економічного зростання викликали суттєві структурні деформації трансформаційної економіки України (рис. 20.4).

Основними завданнями структурної перебудови економіки на сучасній технологічній та ресурсній базі є:

- концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку з урахуванням національної специфіки;

зміцнення технологічних порівняльних переваг вітчизняних товаровиробників відносно зарубіжних конкурентів;

- розвиток наукомістких виробництв;

- зменшення залежності національної економіки від імпорту товарів і ресурсів;

- збільшення частки ресурсозаощаджуючих виробництв;

- подальший розвиток галузей "високих технологій"; підвищення рівня внутрішньої збалансованості економікя;

- створення розвиненого споживчого сектору економіки та сфери послуг.

Провідною складовою структурної політики є інвестиційна політика, спрямована на забезпечення умов для накопичення критичної маси інвестиційних ресурсів, регулювання структурно-кількісних параметрів економічного зростання, формування нового екологобезпечного соціально орієнтованого інноваційного типу розширеного відтворення. Основні завдання та проблеми розвитку інвестиційної політики зображено на рис. 20.5.

Перехід до постіндустріального інформаційного суспільства можливий лише за умов активного впровадження довгострокової комплексної стратегії економічного розвитку, пріоритети та механізми реалізації якої знаходять своє втілення в інноваційній політиці, спрямованій на технологічне лідерство (рис. 20.6). Водночас вітчизняні та зарубіжні дослідники звертають увагу на існування суттєвих системних перешкод для формування інноваційної моделі розвитку України, в тому числі:

- недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок;

- недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

- невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку;

- відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери;

- повільне формування сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

- неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток суспільства5.

Безальтернативність інноваційної парадигми структурної перебудови вітчизняної економіки зумовлена необхідністю підвищення конкурентоспроможності України в глобальному середовищі на основі подолання ресурсних обмежень та сировинної спрямованості економіки.

інноваційний національний економіка

Трансформація грошово-кредитної та фінансової систем України

Процес трансформації вітчизняної економіки передбачає створення грошово-кредитної та фінансової систем, що відповідають потребам розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.

Основні напрями зазначених перетворень пов'язані:

- із забезпеченням стабільності національної валюти;

- досягненням максимальної збалансованості державних фінансів;

- створенням надійної та потужної банківської системи;

- запровадженням ефективної податкової системи;

- забезпеченням фінансової безпеки держави.

Етапи трансформації грошово-кредитної та фінансової системи України:

I етап: 1991-1994 рр., характерними ознаками якого стали:

- лібералізація цін, ослаблення контролю за оплатою праці;

- переливання фінансових активів з державного сектору в приватний;

- збереження монопольного державного сектору з монопольним ціноутворенням та пільговим кредитуванням галузей і виробництв;

- фактичне підпорядкування Національного банку уряду, пряме кредитування дефіциту бюджету.

Наслідком зазначених трансформацій стало загострення суперечностей економічного розвитку внаслідок втрати державою реальних інструментів здійснення ефективної економічної політики, безконтрольного зростання грошової маси, гіперінфляції, стагнації вітчизняного виробництва, стрімкого зростання зовнішньої заборгованості, катастрофічної розбалансованості фінансової системи, дезорганізації системи грошового обігу, загострення соціальних проблем.

II етап: 1996-2000 рр., що характеризувався:

- проведенням жорсткої грошово-кредитної політики, активних антиінфляційних заходів;

- здійсненням грошової реформи (1996 р.);

- подоланням дефіциту бюджету, вдосконаленням міжбюджетних відносин;

- підвищенням платоспроможності суб'єктів іншо дарювання;

- подальшим зростанням зарубіжних позик і кредитів;

- перерозподілом кредитних ресурсів у бік реальної економіки;

- започаткуванням функціонування фондового ринку України;

- стабілізацією валютного курсу, впровадженням валютних коридорів.

Наслідком зазначених трансформацій стало зростання реального В6П, скорочення інфляції, стабілізація курсу гривні, зростання надходжень іноземної валюти, перетворення дефіциту матеріальних ресурсів в економіці на дефіцит фінансових та кредитних ресурсів, зростання заборгованості суб'єктів господарювання, стагнація ринку облігацій внутрішньої державної позики, загострення боргових проблем.

Ш етап: 2001-2004 рр., пов'язаний із:

- здійсненням заходів із забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти;

- оптимізацією структури грошової маси;

- запровадженням режиму регульованого плаваючого обмінного курсу гривні (2000 р.);

- використанням стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу до шновалДйно-інвестиційного розвитку;

- підвищенням рівня монетизації ВВП;

- таргетуванням обмінного курсу.

Наслідком зазначених трансформацій стало зростання реального ВВП, зниження інфляції (дефляція в 2002 р.), стабілізація валютного курсу, значне зростання резервів НБУ, збільшення рівня монетизації економіки, поліпшення фінансового стану підприємств, досягнення профіциту зведеного бюджету, зростання обсягів довгострокового кредитування, стабілізація розміру державного боргу, позитивні зміни у структурі грошової маси.

В умовах уповільнення динаміки економічного зростання та посилення інфляційних тенденцій у 2005 р. грошово-кредитна політика була спрямована:

- на гальмування процесу зростання цін;

-стимулювання кредитної підтримки подальшого економічного розвитку;

- розширення грошової пропозиції;

- зниження середньозваженої ставки за кредитами та депозитами.

Наслідком цього стало уповільнення темпів інфляції, зростання грошових потоків через банківську систему, збільшення депозитів фізичних осіб, збереження високих темпів зростання довгострокових кредитів. Водночас темпи приросту обсягів кредитування фізичних осіб значно випереджали темпи розширення кредитів, наданих суб'єктам господарювання, що стало реакцією банків на підвищення платоспроможності населення (за рахунок підвищення заробітних плат та пенсій), а також посилення ризиків кредитування юридичних осіб0.

Проблеми та перспективи інтеграції вітчизняної економіки до глобального економічного середовища

Складність та динамізм трансформаційних процесів, пов'язаних із внутрішньосистемними та міжсистемними трансформаціями, асиметричністю та диспропорційністю еволюції світо-господарського устрою в умовах панування неоліберальної моделі глобалізації, загострюють проблему швидкої та ефективної самоідентифікації України у складній системі розгалужених світогосподарських зв'язків та міжнародних економічних відносин як незалежної високорозвиненої держави.

Загальновизнаною є відсутність альтернатив глобалізації для людства в цілому. Об'єктивну основу цього процесу становить інтернаціоналізація економіки, яка оптимізує використання ресурсів у планетарному масштабі та підвищує ефективність господарювання на основі потужного синергетичного ео^екту взаємопроникнення та взаємодії національних господарських комплексів. Глобалізація породжує нову реальність економічного життя, що виявляється у переплетенні національних господарств на ринковій основі, взаємодії нових економічних суб'єктів, які конкурують на глобальних ринках, розвитку нетрадиційних механізмів і форм співробітництва, що отримують відповідне інституційне оформлення.

Водночас принциповим є усвідомлення того, що неоліберальна модель глобалізації, яка домінує у сучасному світі, є лише однією з можливих альтернатив багатовекторного процесу трансформації світової економіки. Заснована на ідеології монетарного лібералізму, сучасна глобалізація має стихійний, одновекторний та вмотивований характер, спрямований на реалізацію інтересів високорозвинених країн, які прагнуть до перерозподілу світового багатства з метою зміцнення власного потенціалу. За цих обставин формування національної моделі розвитку кожної країни відбувається в умовах гострої боротьби економічних інтересів представників транснаціонального та національного капіталу, впливових міжнародних організацій та національної еліти, а національна конкурентоспроможність виступає іманентним ринковому середовищу імперативом функціонування різнорівневих економічних систем.

Загальновизнано, що сучасна парадигма міжнародного економічного розвитку формується на основі постіндустріальних цінностей, за яких конкурентоспроможність країни визначається її динамічними перевагами: пріоритетом знань, інновацій та ша>ормації, а не лише статичними чинниками, пов'язаними із забезпеченістю матеріальними та трудовими ресурсами. За цих обставин держава, яка не бажає залишатись на узбіччі цивілізаційних перетворень, повинна активно включатись до сучасних інтеграційних процесів, реалізуючи інноваційну модель розвитку, залучаючи до економіки інвестиції глобальних суб'єктів та формуючи ефективні механізми її захисту від можливих ризиків та потрясінь. Відтак вирішального значення для розвитку вітчизняної економіки набуває активна діяльність держави із забезпечення національної конкурентоспроможності на основі структурного та технологічного оновлення економіки.

Національна конкурентоспроможність (конкурентоспроможність національної економіки) - зумовлене економічними, соціальними та політичними факторами стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках, у світовій економічній системі, в глобальних політико-економічних процесах, здатність підтримувати стійкі темпи зростання реальних доходів на одну особу.

Найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відображення у зведеному індексі конкурентоспроможності - комплексному інтегральному показникові порівняльної конкурентоспроможності країн, що розраховується на базі комбінацій відносних величин ("твердих" кількісних оцінок основних економічних індикаторів, що публікуються в офіційних виданнях, та "м'яких" якісних експертних оцінок). На сьогоднішній день найвпливовішими дослідженнями міжнародної конкурентоспроможності країн є:

- "Глобальний звіт про конкурентоспроможність", який публікується щорічно за матеріалами широкої програми обстежень країн у рамках Світового економічного форуму у швейцарському м. Давосі (рис. 20 .7);

- "Щорічник світової конкурентоспроможності" Міжнародного інституту менеджменту та розвитку, у якому відповідний рейтинг розраховується на основі восьми груп критеріїв: внутрішнього економічного потенціалу країни, її зовнішньоекономічних зв'язків, державного регулювання, фінансово-кредитної системи, інфраструктури, системи управління, менеджменту, рівня розвитку науки та технології, людських ресурсів.

Україна бере участь в обстеженнях міжнародної конкурентоспроможності, що проводяться в рамках Світового економічного форуму, з 1997 р. За даними, представленими Світовим економічним форумом у 2005 р., рейтинг України склав 84-ту позицію серед 104 країн, які досліджувалися.

До найважливіших конкурентних переваг вітчизняної економіки слід віднести:

- значні запаси та вигідне розташування корисних копалин (залізна та марганцева руди, сірка, ртуть, титан, рідкоземельні метали, уран, мінеральні солі, гіпс, граніт, мармур тощо);

- родючі сільськогосподарські угіддя, значні запаси чорнозему;

- високий освітній рівень працездатного населення при відносно низькому рівні оплати праці;

- розвинену мережу академічних, науково-дослідних та проектно-конструкторських установ;

- вигідне геополітичне становище, транспортно-географічне розташування, наявність розгалуженої транспортної інфраструктури;

- наявність унікальних виробничих комплексів (металургійних, машинобудівних, хімічних), які поєднують розвинуту виробничу, соціальну та рекреаційну інфраструктуру, мережу науково-дослідних, проектних організацій та навчальних закладів;

- привабливі кліматичні умови, унікальний рекреаційний комплекс, що включає Азовський, Чорноморський, Карпатський та Поліський підкомплекси.

Водночас, звертаючи увагу на уповільнення темпів економічного зростання вітчизняної економіки, сучасні дослідники виділяють ряд факторів, які перешкоджають динамічному господарському розвитку та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки, в тому числі:

- прискорену лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків, яка привела до неконтрольованої відкритості української економіки та посилення 'й' структурних деформацій;

-пріоритетність цінових чинників конкурентоспроможності в умовах реалізації експортної моделі розвитку, що не стимулює якісне оновлення та структурну перебудову економіки;

-високий рівень залежності внутрішньої економічної динаміки від зовнішніх, непідконтрольних національному уряду чинників.

Відтак одним із стратегічних пріоритетів трансформації економіки України в умовах глобалізації є перехід від екзогенно залежного до ендогенно орієнтованого розвитку (рис. 20.8), в т. ч.:

- розбудова національної інноваційної системи, підвищення частки інноваційної продукції, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг;

- структурна модернізація, спрямована на подолання надмірної залежності від окремих глобальних ринків та поглиблення участі у глобальних високотехнологічних проектах;

- зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісної конкуренції на світових ринках;

- зміцнення експортного потенціалу країни, підвищення питомої ваги товарів із високою часткою доданої вартості;

- формування виробничих регіональних кластерів (енерго-металургійно-хімічних) світового значення;

- диверсифікація джерел інвестування, становлення власних транснаціональних структур;

- розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації національних конкурентних переваг;

- елективне використання геополітичного положення України та підвищення її ролі як транзитної держави;

- впровадження дієвих механізмів захисту від економічних та технологічних ризиків і небезпек, несприятливих змін міжнародної кон'юнктури;

- удосконалення процесів інтеграції України в сучасні економічні та політичні альянси, розвиток взаємовигідного співробітництва з міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Рис. 20.8. Трансформація моделі розвитку національної економіки в умовах глобалізації

Размещено на Allbest.ru