Фінансово-банківські установи: роль у забезпеченні капіталізації підприємств

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Фінансово-банківські установи: роль у забезпеченні капіталізації підприємств

Могилова А.Ю.

доктор економічних наук

Анотація

капіталізація промисловий фінансовий

У статті визначено відмінні характеристики банківських і небанківських фінансових установ. На основі компаративного аналізу виявлено специфічні особливості діяльності фінансових установ на ринку України та у розвинених країнах світу, а також їх роль у забезпеченні капіталізації промислових підприємств. Запропоновано напрями формування розвинутої кредитної системи в Україні.

Ключові слова: капіталізація, вартість, промислове підприємство, фінансовий ринок, банки, небанківські фінансові установи.

Аннотация

Могилова А.Ю. ФИНАНСОВО-БАНКОВСКИЕ УЧРЕЖДЕНИЯ: РОЛЬ В ОБЕСПЕЧЕНИИ КАПИТАЛИЗАЦИИ ПРЕДПРИЯТИЙ

В статье определены отличительные особенности банковских и небанковских финансовых учреждений. На основе компаративного анализа выявлены специфические особенности деятельности финансовых учреждений на рынке Украины и в развитых странах, а также их роль в обеспечении капитализации промышленных предприятий. Предложены направления формирования развитой кредитной системы в Украине.

Ключевые слова: капитализация, стоимость, промышленное предприятие, финансовый рынок, банки, небанковские кредитные учреждения.

Annotation

Mohylova A.Yu. BANKING INSTITUTIONS: ROLE IN CAPITALIZATION OF ENTERPRISES

Distinctive features of banking and non-banking financial institutions were identified. On the basis of comparative analysis specific features of financial institutions in Ukraine and in developed countries were revealed, and also their role in the capitalization of industrial enterprises. The directions of shaping the development of the credit system in Ukraine have been proposed.

Keywords: capitalization, value, industrial enterprises, financial markets, banks, non-bank financial institutions.

Постановка проблеми. Формування вартості вітчизняних підприємств пов'язане із вирішенням проблеми підвищення ефективності використання капіталу, критерієм продуктивного використання якого вважається забезпечення безперервності відтворювального процесу замкненої господарської структури. Причинами низької ефективності використання капіталу підприємств, на думку В. Мацьків, є: 1) зростання заощаджень населення у готівковій формі, результатом чого є обмеження можливостей банків до акумуляції капіталу та кредитування потреб підприємств; 2) складність залучення капіталу у виробничий процес; 3) неефективне використання робочої сили, що підтверджується згодою висококваліфікованих працівників до їхнього залучення до виконання робіт, які не потребують кваліфікації [8, с. 173].

Даний перелік причин низької ефективності використання капіталу на вітчизняних підприємствах можна доповнити наступними причинами: 4) несприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій; 5) відсутність стратегічного мислення і бачення у керівників підприємств та часті авантюрні цілі у власників бізнесу; 6) обмежені можливості держави у фінансовому сприянні розвитку промислових підприємств виробничих галузей економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях вчених проблема фінансових установ досліджується переважно в аспекті управління формуванням і розподілом фінансових ресурсів, а також в аспекті організації взаємовідносин між банківськими та небанківськими фінансовими установами, кредиторами, інвесторами та позичальниками.

Мета статті полягає у виявленні особливостей діяльності фінансових установ, які визначають рівень майбутньої капіталізації промислових підприємств за сучасної необхідності відновлення реального сектору економіки України і розвитку підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження. Найважливіша роль фінансово-банківських установ у забезпеченні капіталізації підприємств реалізується через акумуляцію фінансового капіталу, його накопичення та розподіл у необхідні галузі відповідно до потреб розвитку підприємств та економіки в цілому.

Забезпечення капіталізації підприємства визначається складом та структурою джерел фінансування його виробничо-господарської діяльності. Підприємства приймають рішення щодо залучення коштів із різних джерел на основі визначення вартості внутрішніх та зовнішніх джерел. Підвищення доступності зовнішніх джерел виступає показником розвитку фінансової системи країни. Нагальною проблемою для українських підприємств залишається обмежений доступ до зовнішніх джерел фінансування.

Головним джерелом капітальних інвестицій в Україні є власні кошти підприємств. Проте низькорентабельні підприємства за рахунок власних коштів інвестують в об'єкти виробничого призначення і за умов обмеженого доступу до середньо- та довгострокового кредитування не мають інвестиційних можливостей для розширення виробничої діяльності. Фінансування за рахунок кредитів банків та коштів державного бюджету є занадто малим, враховуючи нагальну необхідність відновлення основних фондів в економіці. Отже, бюджетне фінансування та іноземні інвестиції не формують потенціал майбутньої капіталізації підприємств в Україні.

Зміни у структурі джерел фінансування в останні роки відмічаються як наслідки всесвітньої фінансової кризи 2008 р. (скорочення розміру банківського кредитування у 2009-2010 рр.) та підготовки України до Євро-2012 (зростання державного фінансування капітальних вкладень у 2010-2012 рр.). Мізерними є обсяги залучення іноземних інвесторів до фінансування капітальних вкладень в Україні.

Забезпечення стійких темпів економічного росту України (мінімум 5% за рік) можливе в разі розвитку всіх елементів фінансової системи банків та небанківських фінансово-кредитних установ. Розвиток банківського кредитування має значний вплив на довгострокові темпи економічного росту як результату збільшення обсягу інвестицій та продуктивності факторів виробництва [3, с. 69]. Проте в Україні у роботі банків відмічається стійка орієнтованість до встановлення високих цін на короткота середньострокові кредити з причини прагнення банків до зменшення можливих ризиків та отримання спекулятивних прибутків, що у складних економічних і політичних умовах позбавляє українські підприємства перспектив майбутнього росту [4, с. 275-276]. М. Мрочко та К. Ільїна вважають високу вартість банківських кредитів також одним із найвагоміших факторів, що уповільнюють і часто обмежують можливості українських підприємств до ведення інноваційної діяльності [10, с. 330]. Крім того, об'єктивно необхідний для відновлення та розвитку вітчизняних підприємств розмір ресурсного забезпечення не може бути досягнуто з причини частої недоступності довгострокових кредитів та необхідного надання забезпечення позики [7, с. 99].

За часів СРСР терміни і суми погашення платежів за кредитами визначалися установами Держбанку і Будбанку СРСР спільно із підприємствами відповідно до їх фінансового стану. Заборгованість за кредитом сплачувалася за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів фондів економічного стимулювання безпосередньо з розрахункового рахунку підприємства. В разі нестачі у підприємства коштів для сплати заборгованості за кредитом у встановлений термін внаслідок незалежних від підприємства причин було передбачено відстрочку платежу. Відсоткові ставки за довгостроковим кредитним договором диференціювалися залежно від дотримання планового терміну завершення покредитованого об'єкту: при завершенні об'єкта у плановий термін відсоткова ставка складала 0,75% річних, при довгостроковому завершенні 0,5%, при порушенні планового терміну 1,5%, при простроченій заборгованості 3% [1, с. 4].

Окремі показники діяльності банків на фінансовому ринку України, які сформували певні висновки щодо їхньої обмеженої участі у забезпеченні капіталізації підприємств, згруповано у таблиці 1.

З метою зміцнення позицій українських банків в аспекті розширення їхніх фінансових можливостей у відновленні української економіки Д. Долбнєва рекомендує для банків вирішити проблеми із ліквідністю шляхом застосування нестандартних, а подекуди і неочікуваних підходів, зокрема: поглиблювати взаємодію із фінансовими посередниками, торговцями цінними паперами; нестандартні підходи у взаємовідносинах із клієнтами шляхом поглиблення принципу персоналізації відносин; впровадження нових банківських продуктів та послуг і підвищення стандартів їх надання, що в кінцевому підсумку сприяє покращенню іміджу банку [4, с. 275-276]. Узагальнивши дані рекомендації, можна стверджувати, що покращенню фінансового стану українських банків сприятиме удосконалення внутрішнього управління відносинами із стейкхолдерами, що забезпечує прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо налагодження довгострокових партнерських відносин на всіх етапах виробництва і надання банківських послуг.

Особливої уваги потребує участь іноземного капіталу в організації діяльності українських комерційних банків. Погоджуємося із висновком А. Мещерякова та Л. Новікової щодо необхідності підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків внаслідок збільшення кількості та якості банківських послуг до рівня іноземних аналогів, удосконалення структури банківського управління і обов'язкового визначення припустимого рівня іноземного капіталу у статутному капіталі українських банків. Крім того, дуже важливим підходом до підвищення конкурентоспроможності банків є інтеграційні проекти вертикальна інтеграція з іншими учасниками кредитної системи України (наприклад, інвестиційні, страхові компанії) та горизонтальна інтеграція (із іншими банками), що забезпечується через злиття та поглинання (М&А). Також доцільним вважаємо формування регіонального платіжного, кредитного, валютного союзів та створення регіональних банківських об'єднань [9, с. 86].

Висновок про зрілість фінансової системи країни можна зробити за її здатністю фінансувати довгострокові інвестиційні ресурси. Інвестори фінансують довгострокові проекти за умов високого ступеня макроекономічної стабільності та особистої вигоди, відносно держави дане зауваження є неприпустимим. Держава зацікавлена у розвитку економіки, а тому повинна сприяти реалізації довгострокових інвестиції. Для досягнення цієї мети засобами державної підтримки слугують зниження ризикованості довгострокових проектів внаслідок удосконалення заставного права, а також введення накопичувальної пенсійної системи та ефективне управління її ресурсами. Але слід зауважити, що пряма участь держави у довгостроковому фінансуванні, наприклад, через субсидування виробництва, уповільнює його зростання, тобто має зворотній ефект [3, с. 68].

Між рівнем оподаткуванні та рівнем доходів підприємств існує пряма залежність. Так, запровадження з боку держави податкових пільг або скасування податкових пільг для певних категорій підприємств може значно підвищити доходність їхньої діяльності та, як наслідок, позитивно позначитися на їхній кредитоспроможності. Механізм відшкодування державою частини відсоткової ставки передбачає визначення кредитоспроможності позичальника банком, а не державою, оскільки банк є стороною, найбільш зацікавленою в одержанні відсотків за кредитом. З цієї причини даний механізм застосовується до прибуткових підприємств. Неприбуткові підприємства повинні винайти внутрішні можливості підвищення прибутковості діяльності шляхом оптимізації внутрішньогосподарських операцій, тобто інтенсифікувати наявні виробничі можливості, що дозволить планувати субсидування діяльності за механізмом компенсації відсоткової ставки.

Таблиця 1 Основні показники діяльності банків України у 2008--2014 рр. (млн. грн.)