Державне регулювання як стимулюючий чинник розвитку венчурного інвестування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання як стимулюючий чинник розвитку венчурного інвестування

Є. В. Чернєв

У статті визначено необхідність державного регулювання ринку венчурних інвестицій в Україні. Розглянуто основні сфери державного регулювання, а також принципи державного регулювання венчурних інвестицій.

Ключові слова: венчурні інвестиції, інноваційна діяльність, державне регулювання.

The article focuses on the necessity of state regulation of the market of venture capital investments in Ukraine. The main spheres of government regulation, as well as the principles of state regulation of venture capital investments.

Keywords: venture capital investment, innovation activity, government regulation.

В статье определена необходимость государственного регулирования рынка венчурных инвестиций в Украине. Рассмотрены основные сферы государственного регулирования, а также принципы государственного регулирования венчурных инвестиций.

Ключевые слова: венчурные инвестиции, инновационная деятельность, государственное регулирование.

Постановка проблеми. В умовах, коли перед українською економікою стоїть завдання диверсифікації, питання про стимулювання інноваційної діяльності та розвитку нових галузей виходить на перший план. Досвід розвинених країн показує, що якісні зміни економіки в другій половині XX століття і першому десятилітті XXI століття стали можливими завдяки появі особливого механізму взаємодії підприємців і власників венчурного капіталу. В даний час в Україні утворився сегмент економічної системи, що представляє собою сукупність інвесторів, підприємців і дослідників, які взаємодіють у процесі розподілу і відтворення венчурного капіталу. Високо оцінюючи значення венчурної діяльності для соціально-економічного розвитку країни, держава також є активним учасником зазначеного сегмента, виробляє форми та методи його підтримки. За рівнем розвитку інституційного середовища венчурної діяльності українська економіка значно відстає від найбільш розвинених економік світу. Для ліквідації даного відставання першорядне значення має функціонування системи державного регулювання венчурної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних і зарубіжних вчених, які активно досліджують венчурний капітал, слід відмітити Авдашева С.,Горилей О., Ілляшенко С., Лямець С., Прокопенко О., ШаститкоА. та ін. Їх наукові праці охоплюють питання становлення і розвитку венчурного фінансування, його використання в окремих галузях економічної діяльності, вивчення зарубіжного досвіду та можливостей його застосування в національній економіці, вивчення потреб інноваторів і можливостей залучення венчурного фінансування. Дослідженню циклічності інвестиційних процесів присвячені праці таких українських науковців, як Є. Слуцький і М. Туган-Барановський. Проте дослідження, присвячені проблемам державного регулювання венчурних інвестицій недостатньо розроблені.

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Існуючий набір інструментів і інститутів венчурної діяльності в Україні утворився багато в чому стихійно, тому для підвищення ефективності державного регулювання венчурної діяльності необхідно проаналізувати суть та принципи державного регулювання венчурних інвестицій.

Метою статті є аналіз суті та принципів державного регулювання венчурних інвестицій.

Виклад основного матеріалу. Розвиток інституту венчурних інвестицій в Україні пройшов два основні етапи. Перший етап (1992-2001 рр.) розпочався з приходом іноземних венчурних інвестицій з розвинених країн. Серед перших венчурних інвесторів, що діяли в Україні, був створений у 1992 р. венчурний фонд «Україна»; в 1994р. -- Western NIS Enterprise Fund; в 1998 р. -- Black Sea Fund Euroventures Ukraine, а також представники Commercial Capital Enterprise, Sosiete General Emerging Europe, Baring Vostok Capital і New Century Holdings. Спільним для венчурних фондів першої генерації є іноземний менеджмент і іноземне походження капіталу.

Другий етап, що розпочався прийняттям в 2001 р. Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» й триває донині, характеризується розвитком вітчизняних венчурних фондів, які базуються на вітчизняному капіталі і керуються вітчизняними компаніями з управління активами.

Однак, на жаль, в Україні збільшення капіталізації венчурних фондів на сьогодні не приводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки: спеціалізація венчурних фондів на інвестиціях в новостворені інноваційні компанії для України є винятковою. Основними акцепторами інвестицій венчурних фондів є компанії зі сфер нерухомості та будівництва (8 млрд. грн. з 16 млрд. грн. загального обсягу активів венчурних фондів) [1], фінансів, харчової, хімічної промисловості, сільського господарства тощо [2]. «Про інновації, як правило, й мови не йде, а фонди використовуються як інструменти оптимізації оподаткування», -- відмічають експерти.

Прискорене збільшення кількості венчурних фондів й суми їх сукупних активів спричинює посилення державних заходів щодо аналізу тієї ролі, яку вони відіграють в економічних процесах країни.

Необхідність державного регулювання венчурних інвестицій має ряд причин:

1. Підсилення монополістичних тенденцій на фінансовому ринку.

2. Недостатність коштів для початкових підприємців.

3. Потреба суспільства у технічних інноваціях.

4. Боротьба з тінізацією економіки.

5. Захист національних інтересів та підвищення фінансово-економічної безпеки держави.

Метою державного регулювання венчурних інвестицій є створення сприятливих умов для розвитку венчурних інвестицій, захист інтересів учасників процесу венчурного інвестування та створення системи фінансового забезпечення венчурних інвестицій.

Тому державне регулювання венчурних інвестицій слід розуміти як складову системи управління економікою держави, що об'єднує сукупність заходів щодо розвитку фінансових відносин та організації процесу венчурних інвестицій у відповідності з основними напрямками державної політики у сфері інновацій та економічної безпеки.

Державне регулювання венчурних інвестицій можна умовно поділити на чотири основні сфери: нормативно-правове забезпечення; ліцензійний захист інноваційних розробок, інформаційне забезпечення та фінансово-економічне забезпечення венчурної індустрії. Причому слід відмітити, що перші три сфери лише надають умови для розвитку фінансово-економічного забезпечення, що є головною метою державного регулювання венчурних інвестицій. венчурна інвестиція державне регулювання

Розширенню ринків венчурного інвестування сприяє відповідна державна підтримка цієї сфери діяльності, що активно здійснюється країнами протягом останніх декількох десятиліть. Особливо помітно ця тенденція проявилася в розвинених країнах Заходу при переході до інноваційної моделі розвитку, при якій «головним джерелом конкурентних переваг окремих учасників ринку стає здатність до здійснення нововведень, а на рівні економіки в цілому - стимули до інвестування в інноваційний розвиток» [3].

Вважається, що вигоди, які отримує суспільство від державних програм підтримки венчурного бізнесу, значно більші, ніж забезпечення отримання прибутків венчурними капіталістами. Програми сприяють розвитку малих і середніх високотехнологічних компаній, що мають стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки, вирішують проблему зайнятості за рахунок сприяння створенню нових робочих місць.

Відповідно до сучасних логіко-філософських уявлень під принципом розуміється передумова будь-якої теорії, саме принцип є найважливішим структурним елементом наукової теорії, що зв'язує всі інші елементи теорії в єдине ціле, формує струнку систему. Тому виділимо з загальнонаукових ті принципи, які дадуть найбільш повне уявлення і характеристику державного регулювання венчурних інвестицій:

- принцип системності, яким визначається сукупність елемент івінвестиційної сфери, що знаходяться в таких відносинах і зв'язках один з одним, що утворюється певним чином структурована цілісність;

- принцип науковості, який полягає в тому, що наукове знання, наукова діяльність - це лише одна зі складових суспільної діяльності і відповідно кожної з її галузей;

- принцип комунікативності, він полягає в тому, що визначає поєднання інформаційного і матеріального спілкування суб'єктів інвестиційної сфери;

- принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу передбачає, що виробництво і реалізація новацій повинні давати вигоду всім учасникам інноваційного процесів: інвестору, розробнику новацій, і суспільству в цілому [4, с. 30].

Пропонуємо також виділити принцип пріоритетності. Дотримання принципу пріоритетності дозволить виділити стратегічно важливі напрямки розвиткуінвестиційної сфери, дати їм особливу «пріоритетну» підтримку, відмінну від звичних заходів стимулювання інноваційного розвитку.

В інвестиційній політиці держави частіше використовуються базові принципи:

1) концентрація інвестиційних ресурсів в напрямку державних інвестиційних програм;

2) взаємодія держави з бізнесом (форми державно-приватного партнерства) з метою мобілізації інвестиційного потенціалу, розвитку підприємств і регіонів;

3) вдосконалення нормативно-законодавчої бази в забезпеченні інвестиційної діяльності;

4) постійний моніторинг позитивних і негативних чинників в соціально-економічному розвитку.

Сформовані в світовій практиці форми і методи державної підтримки, які використовуються для розвитку венчурного інвестування, різноманітні. В узагальненому вигляді вони можуть бути представлені в двох основних групах - прямі і непрямі.

Прямі заходи передбачають безпосередню участь держави у венчурному фінансуванні підприємницьких проектів, що реалізується або через державні прямі інвестиції, або через надання державних позик венчурним компаніям і малим інноваційним фірмам.

Прямі інвестиції в акціонерний капітал з боку органів державної влади є важливим способом «вливання» венчурного капіталу в економіку, що здійснюється через реалізацію програм двох типів. Перший варіант - держава інвестує в приватні венчурні фонди, які, в свою чергу, інвестують в компанію. Другий варіант - держава сама ініціює створення венчурних фондів, які надають венчурне фінансування. Створювані державою венчурні фонди, які отримують частину фінансів з приватного сектора, прийнято називати «гібридними» фондами.

В цілому програми венчурного фінансування покликані вирішувати проблему недостатньої ліквідності, наявної для певного класу інвестицій. Державні прямі інвестиції часто націлені або на допомогу компаніям, що знаходяться на стадії «старту», які не можуть залучити капітали, оскільки для приватного капіталу ризик ще занадто великий, або на підтримку технологічних компаній, довгостроковий потенціал яких може бути не завжди гідно оцінений приватним сектором.

Державне сприяння на початковій стадії становлення венчурної індустрії показало свою ефективність, насамперед в Ізраїлі і Фінляндії. Разом з тим слід зазначити, що «фондова» схема державної участі в створенні венчурної індустрії заснована на довірі держави приватному сектору і на передачу цього сектору права прийняття стратегічних рішень. У країнах з низьким рівнем соціального капіталу (де існує високий рівень корупції, наявність неналежної мотивації діяльності тощо) ефективність фондової схеми може виявитися невисокою.

Держава може надавати венчурне фінансування через спеціальні програми або фонди, які необов'язково є «фондами фондів». Разом з тим слід визнати, що в багатьох випадках пряма участь держави у венчурному капіталі не завжди є оптимальним рішенням. Так, при недостатньому опрацюванні такі схеми можуть привести до невдалих інвестицій та великих втрат для держави. Державні програми можуть бути використані для фінансування або підтримки нежиттєздатних проектів або підприємств, які не можуть залучити приватний капітал, бо не являють собою вдалий об'єкт для інвестиції. Вони також можуть привести до різних перекосів у випадках, якщо рішення про інвестування будуть засновані на позаекономічних умовах, якщо схеми будуть часто змінюватися непередбачуваним чином або якщо національні та регіональні програми будуть дублювати одна одну[5].

Найчастіше оптимальний підхід полягає в тому, щоб поліпшити макроекономічне і правове середовище для подолання деяких фінансових перешкод до здійснення високоризикових інвестицій. Іншими словами, слід використовувати непрямі методи державного впливу на венчурний капітал.

У світовій практиці використовується широкий арсенал інструментів непрямого впливу на активізацію діяльності суб'єктів венчурного підприємництва. До них відноситься формування сприятливого правового середовища в областях оподаткування та бухгалтерського обліку, кредитно-фінансової політики, господарського права, реєстрації та дозволів судової системи, процедур банкрутства, зокрема:

* створення сприятливого режиму оподаткування доходів від операцій з цінними паперами;

* усунення подвійного оподаткування інвесторів, що беруть участь у формуванні венчурних фондів;

* вироблення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, яка є в багатьох випадках єдиним капіталом інноваційних фірм на ранніх стадіях їх зародження;

* сприяння підвищенню ліквідності ризикових капіталовкладень на основі розвитку ринку капіталів, в тому числі шляхом створення спеціальних бірж для торгівлі цінними паперами, нових фірм, які не можуть отримати доступ на традиційні фондові біржі через відсутність фінансової історії і по будь-яким іншим ознакам формального характеру;

* законодавче забезпечення умов для входження в венчурні фонди інституційних інвесторів: пенсійних і страхових фондів, банків;

* навчання і консультування підприємців, поширення серед них інформації про перспективні проекти і потенційних інвесторів.

Проте, центральним питанням використання непрямих методів впливу на розвиток венчурного фінансування є правове регулювання цього процесу. Слід зазначити, що це питання досить непросте, оскільки пов'язане з подоланням певних протиріч. З одного боку, венчурний бізнес за своїм визначенням - це приватний бізнес, який не потребує надмірного втручання держави, в тому числі і шляхом законодавчої ініціативи. З іншого боку, особливо на перших етапах свого розвитку, венчурна індустрія не може обійтися без певної державної підтримки. Таким чином, виникає необхідність знайти компроміс між відверто приватними капіталістичними інтересами венчурної індустрії і ступенем державного втручання в цю сферу. Однак аналіз особливостей юридичного оформлення венчурної діяльності в різних країнах свідчить про те, що ні в одній законодавчій системі країн з розвиненими ринковими відносинами не існує окремого «закону про венчурну діяльність». Цей спосіб фінансування здійснюється в рамках загальних юридичних норм і використовує діючі юридичні і організаційні форми і схеми, регульовані, як правило, основними положеннями і актами про форми і правила корпоративної та інвестиційної діяльності.

Так, наприклад, якщо говорити про європейський досвід законодавчого будівництва венчурної індустрії як спеціальної галузі законодавства, слід зазначити, що завжди є два основних моменти: корпоративне та податкове законодавство. Дві галузі законодавства повинні діяти узгоджено. Основне завдання законодавця полягає в тому, щоб створити таку корпоративну структуру або організаційно-правову форму, яка підходила б до венчурного фонду, венчурного капіталу і в той же час передбачала б відповідні положення податкового законодавства, що усуває додаткові бар'єри.

Зокрема, важливо, щоб податкове законодавство не вводило додаткові «податкові фільтри» або бар'єри на шляху «виходу» інвестора з інвестованої компанії. Така система дозволяла б обкладати дохід тільки на останньому етапі «виходу» капіталу, а саме, в момент отримання інвестором, що вклав свій капітал в венчурний фонд, належної йому частки доходу. Відповідні норми податкового законодавства повинні працювати синхронно з нормами корпоративного законодавства.

У більшості розвинених країн Заходу, законодавчі акти, що стосуються форми і способів венчурного фінансування, приймаються з метою стимулювання даного виду діяльності через надання різного роду податкових пільг, відстрочок і послаблень інвесторам і інвестованим компаніям, переважно зайнятим в сфері високих технологій. Діюча практика податкового стимулювання досить різноманітна і багато в чому визначається специфікою законодавства та особливостями економіки конкретної країни. Однак незважаючи на це в кожній з них можна виділити деякі загальні групи податкових стимулів, передбачених для суб'єктів венчурної індустрії.

Перша така група включає в себе стимули, передбачені для окремих осіб, які вкладають свої гроші в венчурні фонди або венчурні компанії. До їх числа можна віднести [6]:

- зниження податків на дивіденди, одержувані на акції венчурних фондів або компаній.

- Звільнення від сплати податку на прибуток, отриманий від продажу акцій венчурних структур.

- Можливість зменшення понесених від вкладення в венчурні фонди і компанії збитків шляхом перенесення збитків на кілька наступних років.

Поряд з цим, законодавством деяких країн передбачається також ряд пропонованих до зазначених осіб вимог, до числа яких відносяться:

- встановлення необхідного мінімального обсягу вкладених коштів.

- Необхідність володіння акціями, як правило, не менше п'яти років (іноді безпосередньо з моменту їх випуску).

- Вимога про постійне реінвестування одержуваного доходу протягом певного періоду (також приблизно близько п'яти років).

Друга група стимулів розрахована на розвиток венчурних компаній і венчурних фондів і передбачає:

- звільнення від податків на доходи від акцій інвестованих компаній.

- Звільнення проінвестованих компаній від корпоративних, а в ряді випадків - від деяких місцевих податків.

Перелік вимог, що пред'являються в даному випадку до венчурних фондів і компаній, є досить великим і включає в себе наступні з них:

- інвестування має відбуватися тільки в малі або середні компанії.

- Нерідко потрібно офіційне визнання за інвестованою компанією статусу інноваційної.

- Встановлюється обмеження на можливість придбання венчурною структурою контрольних пакетів акцій інвестованих нею компаній.

- Більша частина основного капіталу венчурної компанії повинна бути вкладена в акції малих або середніх компаній, які не продаються на фондових біржах;

- Інвестування має бути розраховане як мінімум на термін від трьох років.

Висновки. Підводячи підсумок аналізу державного регулювання венчурних інвестицій, можна відзначити, що усвідомлюючи важливість венчурного механізму на сучасному етапі науково-технічного розвитку для підвищення національної конкурентоспроможності, держави докладають зусиль для стимулювання його розвитку і поширення. За умов надшвидкого зростання активів в сферах традиційної економіки в Україні відсутні підвалини формування ефективної середньострокової варіації інституту венчурних інвестицій. Вірогідним вважається подовження тенденцій щодо приросту кількості «інструментальних» венчурних фондів, функціональним призначенням яких є інвестування в галузі, що лідирують за темпами зростання, та оптимізація фінансових потоків. Стратегічною лінією політики формування ефективної варіації інституту венчурних інвестицій в Україні має стати стабілізація інституційного середовища і скорочення рівня ризику економічних агентів -- посередників, донорів і акцепторів венчурних інвестицій. За мету державної політики доцільно прийняти становлення інституційного середовища, що має відповідати ефективній моделі інституту венчурних інвестицій і спроможне забезпечити переливання масиву ресурсів чинних венчурних фондів до інноваційної економіки.

Перспективи подальших розвідок. Перспективами подальших досліджень для прискорення темпів економічного зростання України, є розгляд таких актуальних питань, як здійснення заходів щодо розвитку системи венчурного інвестування, підтримки малого інноваційного бізнесу, зниження мит на технологічне обладнання, розвитку технологічних кластерів та ін.

Список використаних джерел

1. Венчурные прокуроры // Инвестгазета, №3 от 22-28.01.2007.

2. Лямец С. ИСИ 2006: оптимизация налогообложения в масштабах страны // http://ekonomika.com.ua/ finance/article/98204.html.

3. Авдашева С., Шаститко А. Соотношение промышленной и конкурентной политики // Бюллетень БЭА. -- 2003. -- № 39 (май).

4. Ілляшенко С. М. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління. Монографія / С. М. Ілляшенко, О. В. Прокопенко - Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. - 250 с

5. Горилей О. Особенности и закономерности работы венчурного капитала в Украине // http://www.companion.ua/Articles/Content/?Id=5582&Callback=46.

6. Инновационный тип развития экономики: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. / Под общ. ред. А.И. Фоломьева. -- М.: Изд-во РАГС, 2008. -- 172 с.

Размещено на Allbest.ru