Основні тенденції та аналіз структурної кризи в економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Вступ

Структурні кризи у відповідності із загальною теорією структурних змін є неминучими наслідками процесу структурних зрушень, проте їх тривалість та наслідки для економіки країни можуть бути різними. Для України вони є важкими, і ця проблема нині є актуальною через невідповідність курсу реформ існуючим завданням структурної перебудови. Потребують розвитку методологічні засади дослідження структурних криз для усунення їх наслідків і пошуку нових підходів до здійснення процесів структурних трансформацій як на національному, так і на регіональному рівнях.

Відсутність незважаючи на численні дослідження проблеми структурних криз прийнятної теорії структурних криз зумовлює актуальність даної теми для детального вивчення. Нині дискусійним є навіть поняття структурної кризи, а також питання її походження, класифікації і, відповідно, шляхів усунення її наслідків.

Виходячи із загальнонаукового визначення структури, вважаю, що при характеристиці структурної кризи доцільно притримуватись трактування, яке визначає її як кризу всієї існуючої структури економіки, тобто структурну кризу не можна розглядати однобоко, необхідна системність в аналізі та взає- мозв'язок всіх елементів господарського механізму.

Структурна криза - особливий вид кризи, що охоплює всю економічну систему, а не лише її окремі елементи. Вона наступає тоді, коли протиріччями охоплені важливі складові економіки, коли деформовані головні пропорції суспільного виробництва, порушені основні зв'язки між рівнями існуючої форми. Це відбувається в результаті тривалого існування в економіці криз різноманітного виду: сировинних, паливно-енергетичних, циклічних та інших. Взаємне нашарування акумулює негативні наслідки кожного з них, виникають, накопичуються стійкі порушення, що послаблює головну властивість системи - спроможність до самовідтворення.

1. Загальнотеоретичні основи структурної кризи в економіці

1.1 Поняття та характерні особливості структурної кризи в економіці

Криза (від грец. чсЯуйж -- вихід, закінчення) -- це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза -- фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза -- це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів.

Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік -- криза у Великій Британії, 1836 рік -- у Великій Британії та СІЛА, 1847 рік -- в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907,1920,1929 -1933,1937,1957,1974 -1975 роках.

Тільки в США з 1854 року до 90-х рр. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва, у середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення -- 33 місяці.

Світова економічна криза 1929--1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася на 62%, видобуток вугілля -- на 31%, зовнішньоторговельний оборот -- на 67%, кількість безробітних становила 26 млн. чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах -- на 60 -- 75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили тому, що вона має багато спільних рис з кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 році порівняно з 1990 роком спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60%.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій; Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії/ 3 настанням кризи з'ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва -- характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо.

Об'єктивність капіталістичного розвитку свідчить, що крім циклічних криз існують структурні, які є, як правило, тривалішими і не вкладаються в рамки одного відтворювального циклу. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил відбиваються в необхідності змін у структурі економіки.

Структурні кризи проходять через різноманітні циклічні потрясіння і можуть бути кризами як відносного надвиробництва, так і відносного недовиробництва. Такі кризи охопили кольорову й чорну металургію, які зіткнулися з конкуренцією галузей, що виробляють нові конструкційні матеріали, а також зі зниженням попиту на свою продукцію у результаті переходу до ресурсозберігаючих технологій.

Яскравим прикладом структурних криз є енергетичні та сировинні кризи, які вразили капіталістичний світу 70-ті роки. Структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру. Вони виявляються в необхідності подолання суперечностей в розвитку нової якості продуктивних сил, у системі капіталістичного поділу праці (сьогодні передусім міжнародного). Проте вони дуже тісно переплітаються і впливають на циклічні коливання, як це було в 1974--1975 pp. і в 1980--1982 pp., що посилило розмах і тривалість кризових потрясінь економіки розвинених країн.

Структурна криза сама по собі породжує процеси, які стримують її подолання. Так, підвищення цін на нафту стимулювало не лише розвиток нафтової промисловості, а й видобуток газу та вугілля, будівництва АЕС та ГЕС. Водночас подорожчання нафти спонукало підприємців впроваджувати нові види палива, розробляти економічніші моделі автомобілів та інших видів транспорту. Подоланню енергетичної та сировинної криз сприяли й циклічні кризи 1974--1975 pp. та 1980--1982 pp., оскільки загальне скорочення виробництва зумовило відповідне падіння попиту на паливо та енергію. Як наслідок, питомі витрати енергії на одиницю ВНП у розвинених країнах почали різко знижуватися.

Структурні кризи пов'язані з глибокою перебудовою ринкової економіки як у галузевому, так і у регіональному аспектах. Вони затяжні й охоплюють період, що дорівнює двом-трьом циклам, вражаючи окремі галузі або галузеві комплекси. Особливістю структурних криз є специфічність впливу на розвиток національних економік.

Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

-- охоплюють не все народне господарство, а його частину;

-- триваліші щодо будь-якої галузі;

-- породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією{або довгочасним порушенням механізму стійких зв'язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;

-- можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

-- диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін;

-- інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний;

-- специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

В західній економічній літературі відмічаються дві головні особливості сучасної структурної кризи. Перша особливість полягає в тому, що глибокі протиріччя структурного характеру виявляються не просто в диспропорціях виробництва і споживання продукції в окремих галузях або сферах економіки. Ці протиріччя пов'язані зі зміною ролі всієї сукупності предметів труда (сировини, палива, матеріалів) в процесі відтворення. Інша особливість сучасної структурної кризи полягає в тому, що сферою її дії є вся світова господарська система. Розвиток та диверсифікація зарубіжного інвестиційного процесу, поглиблення міжгалузевої та між фірмової спеціалізації на інтернаціональній основі - все це призвело до такої ситуації, коли диспропорції в будь-якій сфері економіки Заходу і з наростаючим ефектом розповсюджуються на всю світову систему господарювання.

1.2 Погляди економістів на природу структурної кризи в економіці

Створення теоретико-методологічних засад структурних криз знайшло відображення в працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як П. Боккара, А. Гальчинського, В. Гейця, К. Жугляра, Дж. М. Кейнса, К. Кларка, Л. Клименка, М. Кондратьєва, Я. Корнаї, В. Крючкової, С. Кузнеця, Е. Мандела, С. Меншикова, С. Мочерного, К. Перес-Перес, В. Парето, Е. Рехтциглера, В. Фрімена, В. Хаблюк, А. Чухно, Л. Шаблистої, Й. Шумпетера та інших.

Структурні кризи почали вивчатися вченими- економістами лише останнім часом як з метою подолання наслідків кризових явищ в економіці, так і для побудови ефективної структурної політики держави, оскільки ще до 1930-х рр. серед західних економістів панувала думка, що будь-які кризи в економіці пояснюються випадковими причинами. Нині серед вітчизняних і зарубіжних науковців немає єдності навіть у визначенні суті поняття структурної кризи, отже дискусійними є питання її походження, класифікації структурних криз, а також шляхів їх подолання.

Поняття структурних криз в економіці одні науковці трактують як порушення у функціонуванні окремих складових економіки і ототожнюють структурні кризи з галузевими. Такої точки зору дотримуються, зокрема, С. Мочерний, а також група російських вчених С. Далін, Г. Куманін, Б. Расін. Є також вчені, які розрізняють поняття структурних і галузевих криз. Так, на думку німецького вченого Е. Рехтциглера, яку поділяє і автор статті, галузеві кризи не змінюють пропорцій народного господарства і не виходять за межі галузей, які, до того ж, не є стратегічними і пріоритетними. Галузеві кризи, які охоплюють ключові галузі, проте не всю економічну систему, а лише її окремі сфери, за Е. Рехтциглером є структурними і поділяються на кризи відносного надвиробництва і відносного недовиробництва. Прикладом таких криз можуть бути енергетичні, а також сировинні, приміром, кризи в кольоровій і чорній металургії, що повинні за ринкових умов конкурувати з галузями, які виробляють нові конструкційні матеріали, а також виживати в умовах зниження попиту на власну продукцію через перехід до ресурсозберігаючих технологій. Кризи перевиробництва, що охоплюють всю економіку, є циклічними. Це цілком слушно не ототожнювати циклічні кризи зі структурними. Така ж точку зору на походження структурних криз аргументовано висвітлена в роботах В. Хаблюк. Проте серед економістів - дослідників кризових явищ можна виділити групу вчених - представників різних наукових шкіл, що поділяє думку відносити до структурних криз негаразди в економіці різного походження, різних масштабів і, відповідно, різних наслідків, а це вносить плутанину в тлумачення поняття і визначення суті структурних криз.

В поглядах науковців щодо характеру структурних криз серед науковців також є розбіжності. Так, С. Мочерний вважає, що структурні кризи мають тривалий нециклічний характер. Є науковці, які, розрізняючи поняття структурної і циклічної кризи, вважають, що структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру.

Інший погляд щодо циклічності структурних криз висловлювали у своїх працях дослідники “довгих хвиль” в економіці. Так, на думку П. Боккара, дослідника механізму “довгої хвилі”, структурна криза є не лише обов'язковим елементом довгохвильового циклу, а його визначальною фазою. Такої ж думки К. Перес-Перес, а саме: структурна криза є вихідним моментом кожної довгої хвилі. Висновки про те, що структурні кризи є невід'ємним елементом циклічного характеру діяльності економічної системи, можна знайти в роботах інших вчених-дослідників “довгих хвиль”. Автор теорії довгоциклічних коливань економіки М. Кондратьєв розрізняв в “великому циклі”, на відміну від звичайного “малого циклу”, три основні фази: структурну кризу - знижувальну фазау; період структурної стабілізації, або адаптації; структурне піднесення у вигляді підвищувальної хвилі “великого циклу”.. В цілому погляди науковців про те, що періоди спаду в “довгій хвилі”, які спричинені структурними кризами, свідчать, в свою чергу, про виникнення і наявність в економіці цих криз, є правильними, а отже, структурну кризу можна розглядати як одну з фаз “довгої хвилі”.

Проте глибший аналіз поглядів авторів і прихильників теорії “довгих хвиль” показує, що одностайності у поглядах щодо походження і, відповідно, щодо суті структурних криз, не спостерігається. Так, дослідники “довгих хвиль” в економіці С. Меншиков і Л. Клименко причинами структурних криз вважали довготривалі порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, в фінансах, міжнародній торгівлі, посилення внутрішніх суперечностей існуючих форм організації та регулювання економіки: “Така криза демонструє, що подальше розширення економічної активності темпом, що перевищує історично середні темпи зростання, неможливо без корінного зламу галузевої структури виробництва, системи міжгалузевих зв'язків і технологічних залежностей, міжнародного поділу праці, панівних форм організації економіки та існуючих методів ринкового та державного регулювання”. Серед вчених-економістів є й такі, хто вважає причиною структурних криз суто монетарні явища.

Прихильники теорії диспропорцій в економіці (М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Родбертус, К. Каутський) вважали, що саме диспропорції між обсягом виробництва та рівнем споживання спричиняють виникнення і посилення кризових явищ. На думку прихильників концепції періодичної зміни техніко- економічних парадигм структурні кризи є результатами періодичного проходження еволюціонуючими економічними системами порогових точок, коли соціально- інституціональний механізм господарювання стає бар'єром на шляху розвитку нових технологій, що породжує циклічні коливання в економіці. Подолання кризи вимагає пристосування існуючих інститутів та обумовленої ними господарської поведінки до умов технологічних зрушень. Схожі погляди містяться в роботах вчених-економістів К. Фрімена, К. Кларка та інших.

Дослідники структурних криз, користуючись різними методами аналізу різних об' єктів дослідження, пропонують всі різні шляхи їх подолання. Слушно зауважити, що структурні кризи можуть виникати на всіх рівнях організації економіки, проте нас цікавлять насамперед національна структурна криза та регіональна, тобто локальна криза всередині національної економіки.

2. Основні тенденції та аналіз структурної кризи в економіці України

2.1 Особливості структурної кризи в економіці України

Рівень освоєння території України відносно високий. Економіка України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території. Вона має складну, досить диференційовану й диверсифіковану структуру. Для неї характерні:

· переважання важкої індустрії;

· недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання;

· наявність галузей і виробництв, що забезпечують науково-технічний прогрес і розширення та поглиблення внутрішньо і міжгалузевих виробничих зв'язків.

Однак переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому в перспективі потрібні рішучі структурні зміни на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання, що сприятиме не лише розвитку легкої і харчової промисловості, а й активному залученню машинобудівного та оборонного комплексів до випуску товарів народного споживання.

На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

Аналізуючи загальні якісні характеристики системних криз ХІХ-ХХ сторіччя, ми вважаємо, що нинішня криза є не стільки циклічною, скільки структурною, яку можна охарактеризувати як інноваційну. Тобто, сьогоднішня криза має системний характер, і вона не може зводитись лише до циклічних кон'юнктурних коливань, коли за спадом автоматично слідує зростання. Для зростання необхідно здійснити суттєві зміни в технологічній та організаційній базі світової економіки та окремих країн. Саме від того, як певна країна зможе трансформувати свою структуру, пристосуватися до нових глобальних викликів, залежить її роль та місце у після кризовому світі

В Україні наприкінці 2011 та початку 2012 років не відбулося покращення чи стабілізації в соціально-економічній, фінансовій та грошово-банківській сферах. Ситуація ще більше загострилася і набула стійкого структурного та системного негативного характеру. Однією з причин виникнення сучасної економічної кризи в країні є збереження існуючої структури економіки, її деформованість, сировинна спрямованість, домінування сировинних та напівсировинних галузей у структурі експорту.

Галузева структура економіки України змінювалася як в натуральних (за кількістю зайнятих), так і у вартісних (виробництво продукції, інвестиції) показниках. Порівняльний аналіз вказаних параметрів дозволяє виявити основні зрушення за видами економічної діяльності України, її промислової структури (табл. 1).

Аналіз даних табл. 1 вказує, що найбільш швидкими темпами відбувалися структурні зрушення росту часток наступних видів економічної діяльності та структури промисловості:

фінансова діяльність (на 137,5% - за кількістю зайнятих, на 183% - з виробництва продукції; на 25,0% - по інвестиціям);

торгівля, ремонт авто, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Діяльність готелів та ресторанів (на 45,8% - за кількістю працівників, на 27,2% - з виробництва продукції; на 313,8% - по інвестиціям).

Одночасно відзначалися структурні зрушення у бік зниження частки легкої промисловості (на 47,7% - за кількістю зайнятих; на 43,8% - з виробництва продукції; на -50,0% - по інвестиціям).

В деяких видах економічної діяльності та структури промисловості спостерігалися структурні зрушення протилежної спрямованості. Зокрема, в галузі сільського господарства відбувалися структурні зрушення в бік зменшення виробництва продукції на 48,9%, кількості працівників на 27%, але при цьому відбувалось зростання інвестицій на 44%, що говорить про неефективність роботи даної галузі.

Таблиця 1

Структурні зрушення за видами економічної діяльності України та її промислового комплексу за 2000-2011 рр. (%)

В промисловості ж ситуація протилежна, оскільки структурні зрушення в обсягах виробництва зростають на 7,4%, а за кількістю працівників та інвестицій - зменшуються відповідно на 18,9% та -20,0%. У сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води відбуваються структурні зрушення у бік зростання обсягів виробництва та кількості працівників (на 47,1 та 24,6%% відповідно), проте обсяги інвестицій зменшились на 17%, що говорить про інтенсивний напрямок розвитку даної галузі. Про неефективність розвитку галузі з виробництва коксу, продуктів нафтопереробки вказують дані про зменшення структурних зрушень в обсягах виробництва та інвестицій (-28,7% і -51,8% відповідно), проте відбувається зростання кількості працівників на 23%. Ще гірша ситуація спостерігається в галузі металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, де структурні зрушення в обсягах виробництва зменшуються на -26,2%, а за обсягами інвестицій та кількістю працівників відбувалося зростання на 31,8% та 19,6% відповідно. Певне пожвавлення відбувалося в галузі машинобудування, де структурні зрушення в обсягах виробництва хоча дещо зменшилися на 0,7%, проте величина інвестицій зросла на 17,4%, а кількість працівників зменшилась на 17,6%.

Таким чином, бачимо, криза виявляє основні елементи ентропії попереднього етапу розвитку, вказує на неефективність функціонування окремих ланок господарського механізму, диспропорції в структурі матеріального виробництва, сукупність спекулятивних кредитів, перебої у функціонуванні валютно-фінансової системи, зміну споживчого попиту. Масштаби економічної кризи та розмаїття форм її виявлення передбачає активізацію трансформаційних процесів, якісних змін шляхом реформування економічного фундаменту суспільства, тобто його структури, яка не вписується у світогосподарську систему. Як ми вже зазначали, сучасна криза торкається не лише фінансової, але й виробничої сфери (мова йде про депресію як одну з фаз економічного циклу). На наш погляд, сьогоднішня глобальна криза характеризується наступними етапами: криза іпотечного страхування у США; криза ліквідності; зниження економічної активності у США і як наслідок, у всьому світі; зниження цін на нафту та інші сировинні товари; структурна криза в економіці країни. Необхідно відмітити, що природа кризи у розвинених кранах і в Україні суттєво відрізняється. Імпульсом до розвитку української кризи є економічний негатив із США, тобто на виході ми маємо циклічну рецесію американської економіки і структурну кризу в економіці України

Причинами виникнення структурних криз слід визнати невідповідності структури (територіальні та галузеві диспропорції, недорозвиненість в народногосподарському комплексі базових пріоритетних галузей, які визначають незалежність економіки, недорозвиненість або навіть відсутність перспективних для економічного зростання галузей) національної чи регіональної економічної системи потребам їх розвитку. Відповідно до принципів загальної теорії структурних змін, тісні зв' язки між елементами структури породжують ланцюгову реакцію при будь-яких змінах в одному з них. Таким чином, зміни, приміром, в базовій галузі народного господарства безпосередньо породжують зміни в економічній системі країни в цілому та її регіонів зокрема, а також опосередковано через вплив на інші галузі народного господарства як елементи структури (мультиплікативний ефект) та зворотній вплив останніх на базову галузь, тобто на елемент системи, який розпочав ланцюгову реакцію (акселеративний ефект).

На рівні національної і регіональних економік визначальними є саме внутрішні чинники впливу на народногосподарські процеси, і ендогенні механізми відтворення зумовлюють те, що структурні кризи стають невід'ємною частиною “довгої хвилі” економічного циклу, а тому настають періодично. Через те, що спадна траєкторія довгої хвилі господарського типу може складатися із кількох середньострокових циклів, то, приміром, структурна криза національної економіки може бути набагато довшою за термін одного повного середньострокового господарського циклу. Це і відрізняє по тривалості структурні кризи від середньострокових циклічних криз національної економіки. Щодо відмінності матеріальної основи структурної кризи і середньострокового циклу, то матеріальною основою першої є зміни в технологічному способі виробництва, середньострокового циклу - оновлення активної частини основних фондів. Отже, структурні кризи на рівні національної і регіональної економік стають фактором прогресивних технологічних змін, радикального інноваційного оновлення системи економічних відносин, створення нових господарських зв'язків. Такою є функція будь-якої кризи, зокрема, і структурної.

В Україні нині нагальними проблемами є подолання негативних наслідків попереднього розвитку через бездіяльність державних інституцій в сфері створення передумов здійснення ефективної, а не лише декларування, структурної політики, тобто через невідповідність реального курсу реформ виробленим цілям і завданням структурної трансформації. Такий стан справ обтяжується скороченням експорту через кризовий стан в країнах з розвинутою економікою, а також надмірним для України борговим тягарем, оскільки більша частина фінансових ресурсів держави витрачається на обслуговування зовнішнього боргу і дедалі менша - на інвестування, зокрема, структурних реформ. Значний дефіцит державного бюджету можуть безпечно мати лише країни з розвинутою економікою та містким внутрішнім ринком капіталів. А Україна через низький рівень доходів та заощаджень населення, а також нерозвиненість національної грошової системи і фінансових ринків такої можливості не мала. Як і іншим країнам з економікою, що розвивається, Україні доступні лише позики на міжнародному ринку капіталів під високі процентні ставки. Інші причини виникнення структурної кризи, а також аналіз структурних зрушень в економіці України розглядалися в попередніх роботах автора. В даній статті лише слід зауважити, що в формуванні галузевих і територіальних деформацій, цілої низки негативних структурних зрушень у вітчизняній економіці в умовах структурної кризи відіграла неадекватна ситуації державна господарська політика. А формування і здійснення ефективної структурної політики є запорукою сталого економічного зростання, і однією з причин, що зумовили її необхідність, є наявність зворотних та мультиплікативних зв'язків між елементами економічної структури - галузями народногосподарського комплексу.

2.2 Шляхи подолання та державне регулювання структурної кризи

в економіці України

структурний криза економіка

Пошук фінансових ресурсів для структурної перебудови повинен здійснюватися насамперед через залучення прямих іноземних інвестицій. Якщо звернутися, знову ж таки, до методики теорії структурних змін, зазначимо, що частка інвестицій в національному доході визначає масу структурних змін, а такий показник як якість структурних змін визначається напрямками використання інвестиційних ресурсів. Якщо ці напрямки відповідають загальним тенденціям соціально-економічного прогресу, то в економіці держави загалом та її регіонів зокрема спостерігатиметься прискорення позитивних структурних змін, якщо не відповідають - відбудеться консервація існуючої структури або загострення структурної кризи.

Розглянемо напрями державного регулювання структурних зрушень. По-перше, слід застосувати комплексний підхід до всіх без винятку аспектів прояву структурної кризи, тобто здійснювати державне програмування економіки шляхом розробки і реалізації національних, регіональних та цільових комплексних програм. Для цього слід здійснити структурний аналіз причин, що обумовили появу і розвиток структурної кризи, і цілей державних регуляторних заходів. Цілком логічно спочатку проранжирувати всі цілі за рангом пріоритетності, і в визначеній послідовності забезпечувати концентрацію ресурсів, оскільки згідно з теорією структурних змін, здійснення позитивного структурного зрушення в системі вимагає прикладання певної мінімально необхідної сили або певного обсягу заходів і, відповідно, певного обсягу ресурсів, впродовж визначеного часу для того, щоб подолати інерцію системи. Іншими словами, нестача ресурсів для повного виконання поставленого завдання може призвести до їх безрезультатного використання.

На національному рівні доцільно навіть не обмежуватись лише розробкою програм, а прийняти спеціальне законодавство, яке б визначило пріоритети здійснення заходів державного регулювання щодо подолання структурних криз. Наприклад, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. В цих галузях було демонтовано майже 20 % устаткування, держава стимулювала процес структурної перебудови (через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму та інші заходи). У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав вже комплекс заходів щодо структурної перебудови багатьох галузей.

По-друге, держава навіть за відсутності спеціального законодавства повинна здійснювати заходи щодо регулювання грошової маси. За умов недостатності коштів, що стримує зростання виробництва, національний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку по кредитах, які надаються комерційним банкам, тобто дисконтну ставку, а за умов різкого зростання рівня інфляції - підвищує резервну норму, проценти по кредитах комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Зменшення процентних ставок по кредитах комерційних банків у періоди депресії, що є фазою будь-якої, в тому числі і структурної, кризи, і є нижчою точкою спаду, дає змогу швидше здійснити перехід до фази пожвавлення через збільшення підприємницького доходу, обсягів держзамовлення і держзакупівель, інвестування отриманих у такий спосіб додаткових фінансових ресурсів у соціальну сферу, а також у ті галузі народного господарства, які визначені пріоритетними для здійснення структурної перебудови і вкладання в які також має стимулюватися засобами регуляторної державної політики.

По-третє, здійснювати регулювання податкових ставок та їх диференціацію. В період кризи держава повинна суттєво знизити прибутковий податок і податок на прибуток підприємств, в результаті чистий прибуток фірм зростатиме і ставатиме стимулом для розширення виробництва, оскільки надмірний податковий тягар пригнічує виробників і змушує їх приховувати власні реальні доходи. В подальшому, наприкінці фази піднесення, коли виробництво виходитиме за рамки платоспроможного попиту, держава має повернутися до діючих до кризи податкових ставок для призупинення подальшого розширення виробництва.

До того ж, держава повинна під час кризи, а особливо під час депресії, всіляко сприяти здійсненню масштабних закупівель з метою підвищення сукупного платоспроможного попиту населення.

По-четверте, здійснювати регулювання цін, а саме встановлювати верхню межу цін на продукцію природних монополій, забезпечуючи їм нормальний прибуток і захищаючи споживачів електроенергії, води, послуг зв'язку і міського транспорту.

Також, аби запобігти соціальним потрясінням, держава має здійснювати цілий комплекс соціальних програм, регулярно виплачувати соціальну допомогу безробітним, багатодітним сім'ям, непрацездатним та пенсії особам похилого віку, компенсувати частину витрат на лікування та освіту, здійснювати програми житлового будівництва.

Одним із напрямків підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної економіки є використання інтенсивних технологій, які дозволяють глибоку переробку сировинних матеріалів, створення нових технологічних ланцюжків комплексної переробки природної сировини. Пошук внутрішніх джерел зростання - це друга проблема забезпечення безпечного розвитку країни та виходу з кризи. Якщо проаналізувати галузеву структуру індустріально розвинених країн, то ми побачимо, що вона розвивається за такими напрямками як виробництво програмних продуктів, авіація, машинобудування, безпровідний зв'язок, сфера послуг, торгівля, житло, туризм, біотехнології, нанотехнології тощо. Для України такими напрямками можуть бути обробні галузі, опанування космосу, збільшення виробництва екологічно чистої сільгосппродукції, будівництво доріг, атомна енергетика, фармацевтика, розвиток туризму тощо.

З позиції економічної безпеки, особливе місце при формуванні сучасної структури економіки України необхідно надавати забезпеченню продовольчої самостійності. Забезпечення продовольчої безпеки України означає вирішення чотирьох взаємопов'язаних проблем:

налагодити безперебійне постачання населення основними продуктами харчування за рахунок власного виробництва;

забезпечити високу якість продовольчих товарів, в тому числі і тих, які закуповуються по імпорту;

обмежити імпорт продовольства безпечним рівнем;

створити необхідні резерви продовольства на випадок виникнення непередбачених обставин.

Сьогоднішня криза є феноменом не стільки циклічним, скільки структурним, тому і відповідно до цього необхідно робити певні висновки. Вихід на траєкторію нового стійкого росту можливий за умови, коли уряди зможуть вирішити проблеми, які складають глибинні основи кризи. Це проблеми технологічні, економічні, регулятивні, соціальні і, можливо, геополітичні.

Можливі наслідки розвитку світової економіки у післякризовий період. По- перше, світова криза дає імпульс розвитку дезінтеграційних процесів, і призведе до посилення протекціонізму в його найгірших виявах (створення регіональних валют, митних союзів тощо). По-друге, державне регулювання економіки стане більш жорстким та предметним. По-третє, реалізація прийнятої в країні стратегії національної безпеки потребує принципово нового, більш високо якісного управління розвитку вітчизняної економіки.

Сучасна українська криза має внутрішні самовідтворювальні джерела, основним з яких є структурна однобокість економіки (зростання сировинної складової, спад у виробництві важливих видів продукції машинобудування). Структурна криза економіки України погіршується світовими фінансовими проблемами, спадом в економіці розвинених країн та країн, що розвиваються. В Україні необхідна реальна структурна перебудова економіки, в інституціональній та політичній сферах не відбувається позитивних зрушень. Тому пріоритетним завданням державного регулювання економіки є пом'якшення майбутнього падіння: гальмування кризових тенденцій, зниження глибини спаду, а також створення передумов для розвороту тренду економічного розвитку між 2010 та 2015 роками у напрямку економічного зростання.

Криза, в якій опинилася Україна, стала для неї неочікуваною. Тому розроблені індикатори економічної безпеки або виявилися непридатними, або на них ніхто не звертає уваги, що говорить про відсутність в країні моніторингових структур із відстеження ситуації в економіці та повне ігнорування думок експертів. Порівняння категорій "структурні диспропорції" і "структурна криза" дозволяє оцінити стан структури економіки України з позицій кількісних і якісних параметрів функціонування цілісної системи та її окремих елементів.

Висновки та пропозиції

На основі викладених результатів дослідження слід зробити висновок, що структурна криза є відхиленням економічної системи (національної, регіональної, локальної) від стану її динамічної рівноваги, що перешкоджає її розвитку. Причинами виникнення структурних криз можуть бути невідповідності структури національної чи регіональної економічної системи потребам їх розвитку. Структурні кризи слід відрізняти від галузевих і від циклічних криз. Структурну кризу можна розглядати як одну з фаз “довгої хвилі”, періоди спаду в останній, спричинені структурними кризами, свідчать, в свою чергу, про виникнення і наявність в економіці структурних криз. Структурні кризи мають циклічний характер.

Взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підриємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових, концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект, визначення пропорцій у використанні капітальних вкладень з тим, щоб забезпечити соціальну орієнтацію економіки, пропорційний і збалансований розвиток різних галузей. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, що спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території.

Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей, однак при цьому збільшиться значущисть глибокої комплексної переробки сировини. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.

Для подолання наслідків структурної кризи в країні має здійснюватись активна державна регуляторна політика, що передбачає державне програмування, тобто розробку і реалізацію цільових комплексних програм або ж прийняття спеціального законодавства, заходи щодо регулювання грошової маси, податкових ставок, цін, здійснення закупівель з метою підвищення сукупного платоспроможного попиту населення і комплекс соціальних програм.

Список використаних літературних джерел

Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі // Економіка України. - 2002. - №3

Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. - Л. ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - 496 с.

Єрохін С. Структурна трансформація національної економіки // Економіка України. - 2002. - №10, 11

Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України. - Л.: ЛБК НБУ, 1997. - 580 с.

Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры / Н. Д. Кондратьев // Проблемы экономической динамики / ред. кол. Абалкин Л.И. и др. - М. : Экономика, 1989. - 526 с.

Крючкова І. В. Структурні чинники розвитку економіки України [Текст] / І. В. Крючкова. - К. : Видавництво "Наукова думка", - 2004. - 318 с.

Ложачевська О. Характеристика транспортної галузі України // Економіст. - 2002 - №10

Меньшиков С. М. Длинные волны в экономике. Когда общество меняет кожу / С. М. Меньшиков, Л. А. Клименко. - М. : Международные отношения, 1989. - 272 с.

Михайленко О. Методологічні аспекти структурування національної економіки і національного ринку // Економіка України. - 2003. - №5

Объективные основы капиталистического цикла и его механизм / под ред. С.В. Мочерного. - К. : Вища школа, изд-во при Киев. ун-те, 1981. - 216 с.

Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку [Текст] / Ю. В. Кіндзерський, М. М. Якубовський, І. О. Галиця та ін. ; за ред.. канд. екон. наук Ю. В. Кіндзерського; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув.. - К., 2009. - 928 с.

Програми структурної перебудови економіки України на середньостроковий період 1993-2003 рр. (Проект). - К., Міністерство економіки України, 1998 .

Програма „Україна - 2012” (Проект). - К., Міністерство економіки України, 1998

Розгортання фінансово-економічної кризи в Україні у 2009 році: негативні наслідки та засоби їх пом'якшення: Науково-аналітична доповідь [Текст] / за ред. акад. НАН України В. М. Гейтця ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України ; Ін-т демограф. та соц.. дослід. НАН України. - К., 2009. - 160 с.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. - К.: ВД „Юридична книга”, 2001. - 552 с.

Рыночные трансформации в переходной економике / Под ред. А.Н. Алымова). - К., ІЕ НАН України, 1998. - 432 с.

Скринник Н.В. Державне регулювання структурних зрушень на рівні регіону / Н. В. Скринник // Наука й економіка. - 2011. - № 3 (23). - С. 134-137.

Статистичний щорічник України за 2011.

Структурні кризи і структурна перебудова в економіці [Електронний ресурс] // Наукова бібліотека “Буковина”. - Режим доступу : http://buklib.net/component/option

Хаблюк В.П. Экономическое и социальное бремя кризисов перепроизводства. - М.: Мысль, 1984. - 192 с.

Чевганова В., Брижань І. Кластери та їх економічне значення // Економіка України. - 2002. - №11

Чеботарьов В. Структура АПК та формування інноваційної політики її трансформації // Економіка України. - 2003. - №7

Чухно, А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання [Текст] / А. Чухно // Економіка України. - 2010. - №1. - С. 419.

Размещено на Allbest.ru