Державне регулювання підприємництва в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

0

1. Державне регулювання підприємництва в Україні

1.1 Загальні засади державного регулювання підприємницької діяльності

В умовах формування ринкових відносин в економіці країни, становлення різних форм власності особливо важливого значення набуває регулююча роль держави щодо діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

Загальні засади державного регулювання підприємницької діяльності законодавчо закріплені у ст. 42 Конституції України та в ст. 15 Закону України «Про підприємництво», в яких, зокрема, передбачено, що держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову та фінансово-кредитну політику (включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій);

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

1.1.1 Дерегулювання підприємницької діяльності

З метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва та враховуючи значення його дальшого розвитку для забезпечення економічного зростання України в Указі Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, та щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності (далі -- дерегулювання).

У наведеному Указі Президента зазначено, що дерегулювання вважається одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою.

Під дерегулюванням слід розуміти сукупність спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів, які включають:

спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;

забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Дерегулювання забезпечується шляхом:

а) аналізу законодавства України з питань про регулювання підприємницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до нього відповідних змін та доповнень;

б) експертизи проектів нормативно-правових актів з питань підприємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегулювання;

в) систематичного контролю за належним виконанням відповідних нормативно-правових актів щодо дерегулювання.

Забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання та координацію діяльності органів виконавчої влади у цій сфері покладено на Державний комітет України з питань розвитку підприємництва.

Державний комітет України з питань розвитку підприємництва здійснює аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій нормативно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з метою зменшення надмірного державного регулювання.

У разі виявлення порушень Указу Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» стосовно дерегулювання Державний комітет України з питань розвитку підприємництва приймає рішення щодо необхідності усунення виявлених порушень, про яке письмово повідомляє відповідно центральний орган виконавчої влади, голову місцевої державної адміністрації. Рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва є обов'язковими для виконання.

У разі, якщо в місячний строк не вжито заходів щодо виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва, дія відповідного нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади, голови місцевої державної адміністрації зупиняється до усунення порушень, зазначених у рішенні Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.

Державний комітет України з питань розвитку підприємництва повідомляє про зупинення дії відповідного нормативно-правового акта в засобах масової інформації.

Центральний орган виконавчої влади, голова місцевої державної адміністрації, який видав відповідний нормативно-правовий акт, має право оскаржити рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1.1.2 Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва

З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність, запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва Президент України 22 січня 2000 р. видав Указ «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» (далі -- Указ).

Указом встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним з головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.

Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.

Запровадження цілеспрямованої, послідовної та передбачуваної єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності є також одним з головних завдань Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні.

Упровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності в Україні спрямовано на істотне вдосконалення практики регулювання діяльності суб'єктів підприємництва, перегляд існуючих регуляторних актів щодо їх доцільності в нових економічних умовах, запровадження процедури їх публічного обговорення, визначення ефективності регуляторних актів, що розробляються, та оцінки економічних і соціальних результатів їх впровадження.

Упровадження державної регуляторної політики забезпечується шляхом:

а) координації діяльності органів різних рівнів виконавчої влади з планування регуляторної діяльності, підготовки проектів регуляторних актів із застосуванням процедури публічного обговорення;

б) визначення ефективності проектів регуляторних актів та оцінки економічних і соціальних результатів їх упровадження;

в) удосконалення законодавства з метою зменшення надмірного державного втручання у сферу підприємництва;

г) висвітлення проблем реалізації регуляторної політики у засобах масової інформації, забезпечення гласності у процесі підготовки проектів нормативних актів шляхом залучення об'єднань підприємців, громадян України до розроблення та їх обговорення;

д) проведення аналізу запровадження регуляторних актів та оприлюднення стану їх реалізації у підприємницькій діяльності;

е) удосконалення дозвільної системи у сфері підприємництва, спрощення процедури державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Заходи щодо впровадження державної регуляторної політики спрямовані на забезпечення системності, послідовності та координованості дій з розроблення та впровадження регуляторних актів, урахування пропозицій громадськості при їх опрацюванні.

1.1.3 Нормативне регулювання підприємницької діяльності

Нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів (далі -- регуляторні акти).

Основними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності є:

доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;

ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів упровадження регуляторних актів;

системність, послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконання регуляторних актів;

гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регуляторних актів.

Проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підлягають опублікуванню для публічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічного обговорення приймає та опублікування проекту забезпечує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Заборонено внесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектів регуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв'язання порушених у проекті питань, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків запровадження заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому ст. 4 Указу.

1.1.4 Державна підтримка малого підприємництва

Сьогодні в Україні існує майже 200 тис. малих підприємств, працює близько 1 млн підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тис. фермерських господарств.

Усього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн чоловік, або 9 % працездатного населення України. У той же час мале підприємництво виробляє 11 % загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим.

Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та середнього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консолідації зусиль щодо вдосконалення рівня відносин і співпраці з донорськими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна політика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва.

Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ -- про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва, що відповідає стратегічним векторам розвитку економіки.

З метою якнайшвидшого виходу з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. був прийнятий Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» (далі -- Закон). Відповідно до ст. 1 Закону суб'єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

У ст. 4 Закону зазначено, що метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) установлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

З метою створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності Верховною Радою України 21 грудня 2000 р. був прийнятий Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні».

Основними завданнями Програми є:

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

сприяння створенню нових робочих місць суб'єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, у тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва.

Основними напрямами Програми є:

удосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

упровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дійовий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.

1.2 Правовий статус державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

Правовий статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 25 травня 2000 р. «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва».

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва. Діяльність Держпідприємництва України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держпідприємництво України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням. У межах своїх повноважень Держпідприємництво України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

Держпідприємництво України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

1.2.1 Основні завдання Держпідприємництва України

Основними завданнями Держпідприємництва України є:

участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Держпідприємництво України відповідно до покладених на нього завдань:

готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх реалізацію;

погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних листів, які готуються органами виконавчої влади, з питань регулювання підприємницької діяльності (далі -- регуляторні акти), готує пропозиції щодо доцільності їх видання;

приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, для публічного обговорення, забезпечує опублікування таких проектів;

контролює в межах своїх повноважень виконання органами виконавчої влади заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва та приймає рішення щодо усунення виявлених порушень;

здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої влади, пов'язаною з проведенням єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва;

аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики;

сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

організовує разом з іншими центральними органами виконавчої влади розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку підприємництва, виступає державним замовником такого розроблення, організовує проведення експертизи зазначених програм;

здійснює методичне керівництво розробленням регіональних програм підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх виконання, готує разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо визначення умов виділення необхідних для реалізації зазначених програм матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного бюджету України;

готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва, аналізує використання цих коштів;

організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналізу ефективності заходів з реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприємництва;

вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної інфраструктури для забезпечення одержання суб'єктами підприємницької діяльності економічних, правових, статистичних та інших даних, а також обміну такими даними;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України;

організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснення єдиної державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за рахунок коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету України;

організовує та координує в межах своїх повноважень підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва;

здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

використовує в установленому порядку бюджетні та позабюджетні кошти для реалізації затверджених програм розвитку підприємництва;

взаємодіє зі спілками, асоціаціями підприємців, громадськими організаціями;

бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах з питань підтримки підприємництва;

співпрацює з питань проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відповідними міжнародними організаціями;

координує діяльність органів виконавчої влади, які відповідно до законодавства видають ліцензії та здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить методичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його компетенції;

веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України;

здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

виступає в установленому порядку державним замовником виготовлення бланків ліцензій єдиного зразка;

організовує в межах своїх повноважень контроль за додержанням установленого порядку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захисту прав підприємців;

забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, правових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання;

забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та своїх територіальних органах;

забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підготовку, перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльності і державну реєстрацію підприємництва;

інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку підприємництва в Україні;

виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

1.2.2 Права Держпідприємництва України

Держпідприємництво України має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

засновувати друковані видання для висвітлення в них питань здійснення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва.

Держпідприємництво України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами іноземних держав.

Держпідприємництво України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази та приймає рішення, організовує і контролює їх виконання. Держпідприємництво України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Нормативно-правові акти Держпідприємництва України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Держпідприємництва України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Держпідприємництво України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Голова здійснює керівництво Комітетом, розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Держпідприємництва України. Голова несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держпідприємництво України завдань і здійснення ним своїх функцій.

Голова має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дорученням голови окремі його функції, заміщують голову в разі його відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держпідприємництва України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Комітеті утворюється колегія у складі голови (голова колегії), заступників голови за посадою, інших керівних працівників, а також керівників територіальних органів Держпідприємництва України.

Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням голови. Рішення колегії проводяться в життя наказами Держпідприємництва України.

Держпідприємництво України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Положення про територіальні органи Держпідприємництва України затверджує голова.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій, обговорення найважливіших програм та інших питань у Комітеті може утворюватися наукова рада з учених і висококваліфікованих фахівців. У Комітеті за рішенням голови також може бути утворено експертно-апеляційну раду, інші дорадчі та консультативні органи.

Склад зазначених рад та органів, положення про них затверджує Голова Держпідприємництва України.

У складі Держпідприємництва України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Держпідприємництво України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

1.2.3 Уповноважений з питань підтримки підприємництва

Правовий статус уповноваженого з питань захисту прав підприємців регламентований Наказом Держпідприємництва № 32 від 17 листопада 1998 р. (з наступними змінами і доповненнями) про затвердження Положення про уповноваженого з питань захисту прав підприємців.

Уповноважений з питань захисту прав підприємців є особою, яка сприяє Держпідприємництву України у реалізації повноважень щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Уповноважений призначається Головою Держпідприємництва України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі і здійснює свою діяльність на громадських засадах.

Уповноважений у своїй роботі керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про Держпідприємництво України, а також цим Положенням.

Головні завдання уповноваженого:

сприяння правовій інформованості підприємців та захист у межах наданих повноважень, законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

аналіз дотримання органами АР Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

інформування органів АР Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також Держпідприємництва України про стан дотримання законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Головні функції уповноваженого:

готує пропозиції органам АР Крим, місцевим органам виконавчої влади, а також Держпідприємництву України щодо усунення будь-яких перешкод у розвитку підприємництва;

розглядає усні та письмові звернення суб'єктів підприємницької діяльності. У процесі розгляду таких звернень з'ясовує причини та умови, які призвели до порушення прав суб'єкта підприємницької діяльності;

за наявності підстав звертається до відповідних органів АР Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій з пропозиціями щодо вжиття ними заходів до усунення порушень чинного законодавства;

бере участь у роботі координаційної ради (комітету, комісії) з питань розвитку підприємництва при місцевих органах виконавчої влади. Бере участь у роботі інших структур, створених за сприяння Держпідприємництва України;

сприяє розвитку інфраструктури підтримки підприємництва;

надає допомогу в створенні та ефективній діяльності громадських об'єднань підприємців;

організовує і проводить конференції, симпозіуми, семінари з питань підприємництва;

проводить анкетування та опитування суб'єктів підприємницької діяльності з питань, що належать до його компетенції, для прийняття за їх результатами відповідних рішень;

узагальнює, аналізує результати своєї роботи та звітує Держпідприємництву України;

висвітлює в засобах масової інформації питання, що належать до його компетенції.

Уповноважений має право:

на прийом керівниками та іншими посадовими особами органів АР Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій, об'єднань громадян, підприємств з питань, що належать до його компетенції;

одержувати в установленому порядку в органах АР Крим, місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях, об'єднаннях громадян, на підприємствах необхідні для виконання своїх повноважень документи, інформацію та довідкові матеріали;

брати участь у роботі органів АР Крим, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при розгляді питань, що стосуються розвитку підприємництва, за їх згодою;

брати участь у розробці та опрацюванні проектів регіональних нормативно-правових актів за згодою органів АР Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які зачіпають законні права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності. Подавати до них свої пропозиції та зауваження;

залучати фахівців у сфері підприємництва (за їх згодою) до розгляду питань, що належать до його компетенції;

направляти подання до Держпідприємництва України на призначення в містах та районах відповідного регіону помічників уповноваженого, які призначаються окремим наказом Комітету.

Уповноважений зобов'язаний:

організовувати та своєчасно проводити роботи згідно з його основними завданнями та функціями, а також виконувати накази, розпорядження та доручення керівництва Держпідприємництва України.

1.3 Державне регулювання економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій (господарській) діяльності

підприємництво конкуренція монополізм державний

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин ґрунтуються на нормах, установлених Конституцією України, і в основному складаються із законів України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р., «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» 7 червня 1996 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає економічну конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України (постійно діючими та тимчасовими адміністративними колегіями Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративними колегіями територіальних відділень Антимонопольного комітету України).

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

Діючими нормативно-правовими актами передбачені порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, що визначені нижче.

1.3.1 Недобросовісна конкуренція

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (з наступними змінами і доповненнями) недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

1. Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

До неправомірного використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця) належать:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

неправомірне використання товару іншого виробника;

копіювання зовнішнього вигляду виробу;

порівняльна реклама.

Неправомірним використанням чужих позначень є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

2. Створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

До створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції належать:

дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);

купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

підкуп працівника постачальника;

підкуп працівника покупця (замовника);

досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) -- учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) -- учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Підкуп працівника постачальника -- це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника) -- це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

3. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці є:

неправомірне збирання комерційної таємниці;

розголошення комерційної таємниці;

схилення до розголошення комерційної таємниці;

неправомірне використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

4. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає узгоджені дії як укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

а) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

б) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

в) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

г) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

д) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

е) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

є) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

ж) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Учинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Антиконкурентними узгодженими діями не вважаються дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.

Узгоджені дії, передбачені статтею, можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва.

5. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

У ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % -- і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку вважаються дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.