Витрати у короткостроковому періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витрати у короткостроковому періоді

У процесі власної діяльності (при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг) підприємство несе витрати, пов'язані з цією діяльністю. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати на сировину і матеріали, заробітна плата основних робітників, витрати на електроенергію, воду, тепло для технологічних потреб тощо), а інші мають місце постійно і незалежно від виробництва (амортизація, орендна плата, витрати на утримання управлінського персоналу, відсотки за користування кредитом тощо). Тому за ступенем впливу обсягу виробництва на величину витрат розрізняють постійні та змінні витрати.

Постійні -- це витрати, загальна сума яких не залежить від обсягу виробництва продукції.

Змінні - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виробництва продукції.

Як нам уже відомо, функція загальних витрат підприємства, що відображає сумарну вартість усіх використаних факторів виробництва (див. формулу (4.4), має вигляд:

короткостроковий прибуток економічний

TC = C(K,L) = rK * K + rL * L .

Окрема фірма, купуючи працю і капітал на ринках факторів виробництва, не може впливати на їх ціну. Тому ціна праці та ціна капіталу є екзогенними (постійними) величинами (rL = const; rK = const):

Таким чином, витрати, які підприємство несе у процесі виробництва певного обсягу продукції, залежать від можливості зміни кількості задіяних ресурсів.

У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства залишаються незмінними, але обсяг виробництва продукції може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості праці (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Залежність величини змінного ресурсу від обсягу виробництва у короткостроковому періоді

Це означає, що кількість капітальних ресурсів залишається сталою (К = const), а інша частина факторів виробництва (кількість праці) є змінною (L = L(Q)). Таким чином, загальний вигляд функції витрат трансформується, розбиваючись на дві складові, одна з яких являє собою сталу величину, а інша - функцію від обсягу виробництва:

Таким чином, витрати на придбання капіталу перетворюються у постійні витрати, величина яких не залежить від обсягу виробництва (rK-K = FC = const), а витрати на придбання праці - на змінні витрати, величина яких залежить від обсягу виробництва: rL-L = VC(Q).

Отже, функція витрат для короткострокового періоду набуває вигляду:

де - постійні витрати, що не залежать від обсягу випуску (наприклад, орендна плата, відсотки за кредит, погодинна оплата праці тощо);

УС(0) - змінні витрати (наприклад, вартість сировини, матеріалів, відрядна заробітна плата тощо). Якщо обсяг випуску дорівнює нулю, маємо УС(0 = 0) = 0, БТС(0 = 0) = БС.

Вартість виробництва аналізується з використанням середніх і граничних показників.

Середні загальні витрати (АС або АТС) - це вартість виробництва одиниці продукції:

Відповідно визначаються показники середніх змінних витрат (AVC) і середніх фіксованих витрат (AFC):

Між середніми показниками існує зв'язок:

Граничні витрати (МС) визначаються як величина зміни загальних витрат внаслідок зміни обсягу випуску на величину АС):

Для неперервної і диференційованої функції витрат граничні витрати можна визначити як похідну:

Графічно граничні витрати визначаються тангенсом кута нахилу дотичної до кривої загальних витрат у точці, що відповідає тому чи іншому обсягу випуску продукції. Середні витрати графічно визначаються тангенсом кута нахилу променю, проведеного з початку координат до кривої загальних витрат у точці, що відповідає певному обсягу випуску продукції.

Криві сукупних, змінних та фіксованих витрат показані на рис. 1.10.

Внаслідок дії закону спадної віддачі від змінного фактору виробництва криві STC і VC мають S- подібну форму.

Криві SATC, AVC і SMC мають U- подібну форму. Крива AFC є спадною, оскільки по мірі зростання обсягу виробництва фіксовані витрати не змінюються, при чому крива AFC буде виходити майже з тієї ж точки, що і крива SATC, тому що при Q --> 0, VC --" 0, STC --" FC, а значить SATC -> AFC.

На рис. 1.10 (нижня частина) показано співвідношення між кривими середніх і граничних витрат. Мінімальне значення SMC досягається у точці В' при Q = QB, мінімальне значення AVC - у точці А' при Q = QA, а мінімальне значення SATC у точці Е' при Q = QE.

У залежності від значень показників витрат, по мірі збільшення обсягу випуску Q визначається три стадії виробництва. На І стадії, при Q < QA, SATC і AVC спадають - це зона нарощування виробництва. На II стадії, при QA< Q < QE, SATC ще спадають, AVC починають зростати, відбувається стабілізація виробництва. На III стадії, при Q в діапазоні від QE до Qmax (найбільш можливого обсягу випуску в короткостроковому періоді), всі показники зростають, виробництво повинно згорнутися.

Рис. 1.10. Криві сукупної (STC), змінної (VC) і фіксованої (FC) вартостей; криві середньої (SATC, AVC, AFC) та граничної (SMC) вартостей

Крива граничних витрат SMC перетинає криві середніх витрат AVC і SATC у точках їхніх мінімумів - відповідно А' та Е'.

Обсяг QE можна вважати ефективним у короткостроковому періоді з огляду на мінімальний рівень витрат виробництва одиниці продукції.

Витрати у довгостроковому періоді

Рис. 1.11. Витрати у довгостроковому періоді

Як і в короткому періоді, крива ЬТС має Б-подібну форму в результаті зміни віддачі від масштабу: зростаюча змінюється спадною. Така динаміка віддачі від масштабу обумовлює в наслідку И- подібну форму кривих середніх і граничних витрат.

Якщо зобразити на одному рисунку криву довгострокових загальних витрат (ЬТС) і нескінчену кількість кривих короткострокових загальних витрат (БТС), то крива ЬТС виявиться огинаючою для нескінченої кількості кривих БТС (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Взаємодія кривих загальної вартості довгострокового і короткострокового періоду

Це пояснюється тим, що виробництво одного і того ж обсягу продукції у довгостроковому періоді обходиться дешевше, ніж у короткостроковому, через можливість завжди обирати у довгостроковий період оптимальну комбінацію ресурсів. У короткостроковому періоді такої можливості немає, оскільки кількість одного ресурсу залишається незмінною. Лише один обсяг обходиться у таку ж суму, як і у довгому періоді, - це обсяг 0Е, оскільки для його випуску використовується оптимальна комбінація ресурсів у обох періодах.

Оптимальна стратегія підприємства полягає у максимізації випуску при певному рівні витрат або навпаки - у мінімізації витрат при певному рівні випуску. Тобто підприємство прагне досягти найбільш високої ізокванти, залишаючись на даній ізокості.

Складові максимізації прибутку як джерела розвитку підприємства

Система економічних протиріч, пов'язаних з обмеженістю економічних ресурсів, вирішується за допомогою вибору альтернативних шляхів їх використання з урахуванням економічної ефективності. У спрощеному вигляді ефективність використання обмежених ресурсів моделюється за допомогою кривої виробничих можливостей (рис. 1.13).

Крива виробничих можливостей (production possibility curve -PPC) - графічне зображення різних комбінацій виробництва за максимального використання наявних ресурсів та існуючого рівня технологій.

Рис. 1.13. Крива виробничих можливостей

Уявимо, що обмежений набір ресурсів використовується суспільством для виробництва тільки двох товарів X та Y. Можна так розпорядитися ресурсами, що всі вони будуть направлені на випуск товару X, в цьому випадку буде виготовлено Nx одиниць товару X і жодної одиниці товару Y. В іншому крайньому варіанті всі виробничі фактори направлені на випуск товару Y, і в результаті виготовляється AY одиниць товару Y і жодної - товару X. У решті всіх випадків, щоб виробити одночасно і товар X, і товар Y необхідно робити вибір: скільки одиниць товару X виготовити за рахунок відмови від випуску якоїсь кількості товару Y. Кожна точка кривої AYNx показує можливі співвідношення випуску товарів X та Y при повному використанні всіх наявних ресурсів. У зв'язку з цим лінія AYNX називається кривою виробничих можливостей.

Через обмеженість ресурсів випуск будь-яких співвідношень товарів X та Y, відповідних точкам поза областю 0AYNx (наприклад, точці К), недосяжний. Навпаки, будь-яка комбінація товарів X та Y, відповідна точкам усередині області 0AYNx (наприклад, точка Z), може бути вироблена за допомогою навіть частини ресурсів, що використовуються.

Крива виробничих можливостей є ілюстрацією чотирьох фундаментальних положень:

1) обмеженість ресурсів - про це свідчить область недосяжних комбінацій товарів X та Y за лінією РРС (як, наприклад, в точці К);

2) необхідність вибору - потрібно вирішити, який набір товарів X та Y, відповідний лінії РРС, задовольнить запити суспільства;

3) існування витрат втраченої можливості - на це вказує спадний характер кривої РРС, оскільки для виробництва додаткової одиниці товару X потрібно відмовлятися від випуску якоїсь кількості товару Y, тобто нести витрати втраченої можливості. Ці витрати оцінюють за допомогою показника альтернативної вартості. Альтернативною вартістю називається упущена вигода через відмову від здійснення наступної за значущістю альтернативи при виборі через те, що обмежені ресурси використовуються лише за одним призначенням.

Альтернативна вартість вибору в грошовому виразі включає "втрату" ресурсів, які витрачені на здійснення обраної альтернативи, а також "втрату" найбільших можливих грошових вигод при відмові від наступної за значущістю альтернативи.

Альтернативна вартість виробництва однієї одиниці товару X (АВх) -- це та кількість товару Y, яку перестали виробляти при виготовленні додаткової одиниці товару X, тобто це "виробничі втрати" товару Y.

Альтернативна вартість товару графічно являє собою тангенс кута нахилу РРС, прилеглого до вісі даного товару;

4) збільшення витрат втраченої можливості - випуск перших одиниць товару X можна здійснити, використовуючи найбільш продуктивні ресурси. Це спочатку не викличе різкого зменшення виробництва товару Y (з рис. 1.13 видно, що для виробництва комбінацій товарів X та Y, відповідних точкам С і D, не потрібно істотно скорочувати виробництво товару Y). Проте, по мірі подальшого розширення об'ємів випуску товару X необхідно залучати менш якісні ресурси, у зв'язку з цим кожна додаткова одиниця X вимагатиме відмови від виробництва все більшої кількості товару Y. Отже, із зростанням випуску товару X витрати втраченої можливості постійно збільшуються. З цієї причини крива РРС випукла (або увігнута по відношенню до початку координат). Зростання витрат втраченої можливості при розширенні виробництва будь-якого товару носить фундаментальний характер, унаслідок чого це явище трактується як закон зростаючих витрат виробництва.

Закон зростання альтернативної вартості визначає графічний вигляд кривої виробничих можливостей. Якщо альтернативна вартість товару X за будь-якого обсягу виробництва залишається сталою величиною (АВХ = const), то крива виробничих можливостей має вигляд прямої лінії (рис. 1.14). Так, за даними рис. 1.14 АВх становить 1 одиницю товару.

Якщо ж при збільшенні обсягів виробництва товару X його альтернативна вартість зростає (виконується закон зростання альтернативної вартості), то крива виробничих можливостей набуває вигляду випуклого графіка (рис. 1.15).

За даними рис. 1.15 АВХ на верхній ділянці кривої становить 0,2 одиниці товару Y, а при збільшенні обсягів випуску товару X (нижня ділянка кривої) досягає 3 одиниці товару Y.

Рис. 1.14. Крива виробничих можливостей зі сталою альтернативною вартістю товару

Рис. 1.15. Крива виробничих можливостей при змінній альтернативній вартості товару

Можливі випадки ламаної кривої виробничих можливостей. За таких умов на ній виділяються окремі ділянки зі сталою альтернативною вартістю, при переході з однієї ділянки до іншої альтернативна вартість змінюється (рис. 1.16). За даними рис. 1.16 АВх на верхній ділянці кривої РРС становить 0,66 одиниць товару Y, а при зростанні обсягів його виробництва (нижня ділянка РРС) досягає 1,5 одиниці товару Y.

Рис. 1.16. Ламана крива виробничих можливостей

Криву виробничих можливостей також називають кривою трансформації, оскільки вона дає можливість виразити (трансформувати) виробництво одного товару через величину втрат іншого, тобто через альтернативну вартість.

Якщо пропозиція наявних у розпорядженні суспільства ресурсів зростає, то з'являється можливість виробляти більше як першого, так і другого альтернативних товарів. Це зображується зміщенням кривої виробничих можливостей праворуч (див. рис. 1.17).

Рис. 1.17. Зміщення кривої виробничих можливостей економічної системи

На відміну від споживача, прийняття рішення яким стосовно споживання завершується вибором оптимальної комбінації товарів, що характеризує збіг його бажань і можливостей, для виробника вибір оптимальної комбінації ресурсів або, навіть, оптимальної стратегії діяльності не означає досягнення кінцевої мети. Будь-яке підприємство у кінцевому підсумку прагне до максимізації прибутку (або соціального ефекту), а для цього йому слід виходити зі своєю продукцією на ринок і реалізовувати її. Лише одержання певного ефекту в результаті реалізації товару може вважатися кінцевим етапом виробництва.

Власник підприємства може зупиняти виробництво чи навіть ліквідувати його, коли бізнес починає приносити збитки, тобто сумарна вартість виробництва перевищує сумарну виручку (ТС > ТЯ). Приймаючи рішення про ліквідацію, власник повинен мати на увазі, що при повному припиненні виробництва його витрати будуть дорівнювати постійним витратам (він повинен розрахуватися за всіма своїми зобов'язаннями - орендна плата, кредит тощо). Тому, якщо придбання змінних ресурсів дозволяє виробляти певний обсяг продукції, виручка від продажу якого покриває всі змінні витрати (ТЯ > ТУС) і хоча б частину постійних витрат, то підприємцю необхідно продовжувати виробництво. При закритті фірми витрати складатимуть ТБС, але якщо частина постійних витрат покривається за рахунок виручки від продажу випущеної продукції, то більш вигідно продовжувати функціонування, оскільки при цьому витрати будуть нижчими за ТБС. Якщо ж сумарна виручка менше змінних витрат (ТЯ < ТУС) за будь-якого обсягу виробництва, то фірма більше втрачає, виробляючи товари, ніж припиняючи виробництво.

Наприклад, ТБС = 10 тис. гр. од. на місяць. Крім того, фірма наймає робітників, купує сировину, використовує електроенергію, тобто ТУС = 30 тис. гр. од. Таким чином ТС = ТУС + ТБС = 40 тис. гр. од.

Нехай загальна виручка фірми (ТЯ) складає 35 тис. гр.. од. Оскільки ТЯ < ТС (35 < 40), то фірма має збитки в розмірі 5 тис. гр. од. Але підприємству слід продовжувати виробництво, оскільки за рахунок виручки повністю покриваються ТУС (30 тис. гр. од.) і частина ТБС (5 тис. гр. од.). Якщо ж виручка буде меншою за 30 тис. гр. од., не покриються ТУС, а збитки перевищать ТБС, то вигідним буде закрити виробництво.

Звідси витікає ПРАВИЛО 1: виробництво доцільно припиняти, якщо сумарна виручка від продажу будь-якого обсягу її продукції не перевищує змінних витрат виробництва цієї кількості товарів і послуг, тобто тя <тvc.

У випадку, коли всі одиниці товару продаються за однаковою ціною, обидві частини цієї нерівності можна поділити на величину обсягу виробництва 0, і правило 1 одержує іншу інтерпретацію: припиняти виробництво доцільно, якщо ціна товару не перевищує середні змінні витрати, тобто р <А VC.

Якщо приймається рішення продовжувати виробництво, тобто якщо ТЯ > ТУС, то слід вирішити, який обсяг продукції виробляти. Якщо додатково вироблена одиниця товару дає виручку, що перевищує вартість виробництва цієї одиниці, то від випуску цієї одиниці одержується прибуток. В такому випадку слід виробляти цю одиницю товару, розширювати виробництво і збільшувати прибуток. Однак, якщо чергова одиниця товару приводить до зниження прибутку, то доцільно припинити нарощування обсягу виробництва, оскільки, згідно закону спадної віддачі ресурсів (зростаючих граничних витрат), подальше розширення виробництва буде тільки збільшувати граничні витрати і зменшувати граничну виручку.

ПРАВИЛО 2: щоб одержати максимальний прибуток необхідно виробляти такий обсяг продукції, при якому гранична виручка дорівнює граничним витратам (МЯ = MC).

Ці правила носять для підприємств загальний характер і називаються універсальними правилами ринкових структур.

В результаті продажу своєї продукції на ринку підприємство отримує певну виручку. В економічному аналізі виокремлюють такі її виміри.

Загальна виручка (ТЯ) - сума грошових коштів, яку отримує фірма після продажу своєї продукції на ринку. Вона дорівнює добутку обсягу проданого товару 0 і ціни р, за якою реалізовано товар:

Ціна в цьому разі є сталою, отже ТЯ є лінійною функцією відносно обсягу 0.

Середня виручка (АЯ) - це виручка від реалізації одиниці продукції:

Гранична виручка (МЯ) - це зміна загальної виручки (ДТЯ) внаслідок продажу додаткової одиниці продукції (ДСС):

МЯ можна обчислити і як похідну функції ТЯ((С):

Прибуток підприємства - це різниця між валовою (сукупною) виручкою (доходом) від реалізації певного обсягу продукції і загальними витратами його виробництва.

Існує поняття бухгалтерського, економічного і нормального прибутку, що різняться способом врахування витрат та їх поділом на явні та неявні.

Під бухгалтерським прибутком розуміють різницю між валовим доходом і бухгалтерськими (явними) витратами. Розрахований таким чином прибуток перевищує його реальну величину на суму вартості витрат власних ресурсів підприємств (неявних витрат), використаних у своєму виробництві. їх розміри можуть бути значними, а їх нарахування може значно впливати на рішення, що приймаються, про доцільність діяльності у даній сфері виробництва. Якщо одержаний прибуток не відшкодовує наявні витрати, то доцільно вийти з бізнесу.

Чистий економічний прибуток підприємства залишається після відрахування з валового доходу величини економічних витрат. Таким чином, підприємство отримує економічний прибуток, коли його валовий доход перевищує суму бухгалтерських і неявних витрат.

У випадку, коли валовий доход рівний економічним витратам, тобто економічний прибуток рівний нулю, підприємство одержує нормальний прибуток. Це неявні витрати, обумовлені використанням власних ресурсів підприємства, тобто прибутки, які могли б одержати власники, вклавши свої ресурси у кращий із всіх інших альтернативних варіантів виробництва.

Якщо вважати, що одержання максимального прибутку є основним мотивом діяльності виробника, тоді стає зрозумілим, що будь-яке підприємство буде чутливе до одержання прибутку конкурентами. Всі виробники на ринку досконалої конкуренції купують ресурси за незалежними від них цінами, тому кожен з них буде платити однакову суму за однакову кількість будь-якого використаного ресурсу. Отже, явні витрати втрачених можливостей всіх підприємств галузі на одиницю продукції будуть однаковими. Це положення буде справедливим і для неявних витрат. Бажання кожного виробника не допустити переваг конкурентів приведуть галузь до стану, коли жодне з підприємств на має односторонніх переваг. Коли одне з підприємств удосконалює технологію і за рахунок цього знижує витрати на одиницю продукції, це є сигналом для інших про можливість більш вигідного альтернативного використання ресурсів, що застосовує виробник, і змушує їх також удосконалювати технологію. У цьому разі віддача від всіх ресурсів, у тому числі і від підприємницьких здібностей, на будь-якому з підприємств однакова, а економічний прибуток всіх підприємств галузі дорівнює нулю. Нульовий прибуток означає, що у будь-кого з виробників відсутні мотиви до пошуку інших, більш вигідних альтернативних способів застосування ресурсів, в тому числі і своїх підприємницьких здібностей, а витрати втрачених можливостей використання всіх ресурсів є однаковими на кожному підприємстві.

Коли економічний прибуток будь-якого з підприємств галузі дорівнює нулю, кожне з них одержує нормальний прибуток. Якщо виробник одержує нормальний прибуток, він буде залишатися в галузі. Отже нормальний прибуток - це та плата, яка утримує виробника у конкретній сфері економічної діяльності.

Незалежно від дійсних мотивів, вважається, що загальною мірою поведінки підприємств, заснованих на засадах одноосібного, колективного чи корпоративного володіння власністю, є прибуток.

У відкритій економіці прибуток виконує такі функції:

- стимулюючу (прибуток стимулює підприємницьку діяльність);

- інноваційно-інвестиційну (стимулює пошук нововведень, а також розвиток виробництва і технологій для отримання конкурентних переваг);

- перерозподільну (ресурси спрямовуються в ту галузь, де норма прибутку вища);

- фіскальну (податок на прибуток - це доходна частина бюджету). Задача максимізації прибутку може бути розв'язана в аналітичному, табличному та графічному вигляді в залежності від форми завдання функцій виручки TR(Q) та витрат TC(Q).

Якщо маємо графічну форму - криві TR і TC (рис. 1.18 (верхня частина)), - тоді прибуток для будь-якого значення Q (горизонтальної координати) графічно визначається як різниця вертикальних координат цих кривих. У підсумку отримуємо криву прибутку П (рис. 1.18 (нижня частина)). При малих обсягах випуску (до QA) фірма матиме збитки, при обсягах випуску в діапазоні від QA до Qb - прибутки. Максимальний прибуток досягається при Q = QE, а при обсягах випуску більших за QA фірма знову матиме збитки.

Рис. 1.18. Графічне визначення прибутку за сукупними показниками

Точки А і В - критичні точки, де виручка дорівнює сумарним витратам. Обсяг продажу QA носить назву точки беззбитковості (break-even point).

Аналітично пошук максимального прибутку полягає в максимізації функції однієї змінної n(Q) = TR(Q) - TC(Q). Згідно з необхідною умовою максимуму функції шукаємо такий обсяг Q, для якого похідна функції n(Q) дорівнює нулю:

де МП - граничний прибуток, який показує, на скільки зміниться прибуток виробника при зміні обсягу виробництва на одиницю.

Якщо виконуються і достатні умови екстремуму (МЯ > МС при 0 < 0Е і МЯ < МС при 0 > 0Е), тоді при обсязі випуску 0Е матимемо максимальний прибуток Птах. Тобто умова максимізації прибутку має вигляд:

МЯ = МС (1.23)

1 називається правилом граничного випуску (друге універсальне правило ринку).

Щоб максимізувати прибуток, слід спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, потрібно визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Отримувана ціна за одиницю продукції встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту - це означає, що фірма може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 1.19.

Рис. 1.19. Максимізація економічного прибутку (Р >АТС)

Обсяг випуску (Ое) обирається фірмою, виходячи з умови максимізації прибутку МЯ = МС, що є універсальною необхідною умовою для всіх типів ринкових структур. Ціна ж є проекцією на графік попиту (Ре). Різниця між ціною р та середніми загальними витратами АТС демонструє прибуток фірми з одиниці продукції, загальна величина якого (з обсягу 0Е) зображується заштрихованим прямокутником (рис. 1.19).

Натомість, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну (ЛТСв > рЕ), тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рис. 1.20).

Рис. 1.20. Мінімізація економічних збитків (AVC <р <ATC)

Якщо за умови оптимального обсягу виробництва ціна не покриває навіть середніх змінних витрат: р < АУС приймається рішення про вихід із ринку такого виробника (рис. 1.21).

Рис. 1.21. Умова виходу із ринку

Размещено на Allbest.ru