Тенденції розвитку сучасного кейнсіанства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Пошук шляхів виходу України з кризи вимагає наукового обґрунтування такої економічної політики, яка була б адекватна ситуації, що склалася у вітчизняній економіці. При цьому треба враховувати, що в економічній науці триває боротьба думок як між кейнсіанством і монетаризмом, так і всередині самого кейнсіанського напряму. Тому розгляд цих теоретичних дискусій набуває в сучасних умовах особливої актуальності. Головною метою статті є аналіз сучасних тенденцій розвитку кейнсіанства з точки зору пошуку такого напрямку в ньому, яке найбільшою мірою відповідає умовам України.

В цілому сьогодні основну увагу в теоретичній літературі прикута швидше до полеміки між кейнсіанством і монетаризмом, ніж до дискусії всередині самого кейнсіанства. Нічого дивного в цьому немає, якщо врахувати, що розбіжності між цими напрямками сучасної економічної думки носять принциповий характер, і їх рекомендації часто вступають у протиріччя один з одним. Багато кейнсіанців, як, наприклад, П. Кругман і Дж. Стігліц традиційно вважають не тільки можливим, але в деяких випадках необхідним і корисним для економіки нарощування споживчого попиту і державних витрат за рахунок розширення бюджетного дефіциту. На їхню думку, зараз ми маємо справу саме з такою економічною ситуацією, яка вимагає дефіцитного фінансування державних витрат для того, щоб компенсувати нестачу сукупного попиту як на рівні світової, так і на рівні національної економіки.

Навпаки, монетаризм суворо забороняє таку політику. Монетаризм, як відомо, наполягає на бездефіцитний державний бюджет чи, принаймні, на зведення до мінімуму бюджетного дефіциту. Ідеалом економічної політики, на думку монетаристів, повинна бути повна збалансованість бюджету. Додатковий вага цим вимогам додає та обставина, що на них засновані рекомендації Міжнародного валютного фонду. Тому країни, які, подібно Україні, тісно співпрацюють з МВФ, змушені орієнтувати свою економічну політику на рецепти монетаристів, навіть якщо вони не відповідають стану їх економіки.

Ці проблеми широко обговорюються в літературі, однак при цьому менше уваги приділяється дискусій всередині самого кейнсіанства. А якщо ці питання і піднімаються, то акцент звичайно ставиться на полеміці між неокейсианством і посткейнсианством, що стосується, насамперед, співвідношення між неокласичною та кейнсіанською теорією. Як відомо, неокейнсіанство розглядає модель Кейнса як окремий випадок неокласичної теорії. З іншого боку, посткейнсианці виходять з того, що це суперечить поглядам самого Кейнса, який, навпаки, розглядав свою модель як загальну теорію, а неокласичну модель - як її окрему версію.

Дані розбіжності по-своєму істотні. Перший варіант відкриває дорогу до так званого «неокласичної синтезу», тобто синтезу неокласики і кейнсіанства, утворюючому зміст «економікс». Другий підхід, навпаки, заперечує можливість такого «неокласичного синтезу» і ставить під сумнів науковий характер «економікс». Ці цікаві самі по собі суперечки мають, проте, здебільшого абстрактний, академічний характер і безпосередньо не так важливі для вибору економічної політики України. Але головне - при цьому на другий план відсувається ті розбіжності в межах кейнсіанства, які якраз є найбільш актуальними для нашої економіки.

При цьому треба враховувати, що Кейнс багато в чому спирався на ідеї видатного українського економіста М.І. Туган - Барановського, який увійшов у світову економічну науку в якості засновника інвестиційного підходу до аналізу економічного розвитку. Розробка цього підходу була пов'язана з дискусією, що розгорнулася наприкінці 19-го століття про можливості «наздоганяючого розвитку» капіталізму. В той час широко поширеним було уявлення про те, що такий розвиток є неможливим. Прихильники таких поглядів виходили з того, що первісне нагромадження капіталу супроводжується зубожінням населення, зниженням споживання і, отже, скороченням ринку для промислових товарів, вироблених на капіталістичних підприємствах. Тому розвиток капіталізму в аграрній економіці неминуче захлинеться.

М.І. Туган-Барановський показав, що капіталістичне виробництво саме створює ринок для товарів. Тому для розвитку капіталізму воно не потребує ні якого іншого ринку. Говорячи сучасною мовою, він виходив з того, що сукупний попит не обмежується тільки споживчим попитом, але і включає в себе також інвестиційний попит. Тому сукупний попит може зростати навіть при скороченні споживчого попиту, хоча таке поєднання є крайній випадок економічного розвитку.

Звичайно, ніякої фатальної неминучості скорочення споживання при зростанні інвестицій в принципі не існує. Навпаки, як показує міжнародний досвід, накопичення капіталу цілком може супроводжуватися і, як правило, дійсно супроводжується якісним і кількісним розвитком споживання аж до того, що на певному рівні цього розвитку капіталістична економіка виступає як «суспільство споживання». Таким чином, випереджаюче зростання інвестиційного попиту не означає, що виробництво споживчих товарів не зростає. Мова йде тільки про те, що темпи зростання інвестиційного попиту в певної конкретно-історичної ситуації можуть випереджати темпи росту споживання.

Як відомо, головною причиною кризи і депресії кейнсіанство вважає брак в економіці сукупного попиту, що включає в себе споживчий та інвестиційний попит. Звідси і головний рецепт кейнсіанства - збільшення сукупного попиту. Але який компонент вважати головним у розширенні сукупного попиту - споживчі або інвестиційні витрати?

В залежності від відповіді на це питання кейнсіанство розділилося на дві течії, одна з яких віддає перевагу споживчому, а інше - інвестиційному попиту. Наприклад, найбільш відомі сучасні кейнсіанці П. Кругман і Дж. Стігліц, судячи за їхніми рекомендаціями, явно симпатизують першому з цих течій, роблячи упор на розширення споживчого попиту. Саме тому вони послідовно виступають проти монетаристської фінансової політики, категоричним імперативом якої є максимальна збалансованість бюджету.

Між тим у своїй «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей» Дж. Кейнс виходив, насамперед, з логіки інвестиційного підходу до аналізу економіки, рухаючись по шляху, прокладеному М.І. Туган-Барановським. Слідом за Кейнсом по цьому шляху пішли представники цього напряму в неокейнсіанстві, яке, подібно Е. Хансену, Р. Харроду і Н. Калдору робить упор на аналіз інвестиційного попиту.

Тому і виникає питання: яка з цих течій всередині кейнсіанства більше підходить для вироблення економічної політики в наших умовах? Критерієм відповіді на це питання є, насамперед, норма накопичення і її динаміка в Україні. Якщо норма накопичення досить висока і до того ж має тенденцію до подальшого підвищення, то для такої ситуації більш адекватний той варіант кейнсіанської економічної політики, який робить ставку на розширення споживчого попиту. Навпаки, у випадку низької норми накопичення, яка до того ж продовжує знижатися, перевагу треба віддавати тому варіанту, який акцентує увагу на інвестиційному попиті.

Статистика показує, що норма нагромадження в Україні в останні роки неухильно падає. У 2004 р. вона досягла 31% ВВП, до 2008 р., незважаючи на зростання ВВП, скоротилася до 21 %, а за підсумками 2013 р. впала, згідно з офіційними даними, до 6% ВВП. Це істотно менше світової середньої норми накопичення (25%), істотно нижче показників країн Західної Європи (17-19%), а також Польщі та Румунії (21-22% ВВП).

У 2013 р. в Україні на душу населення інвестувалося приблизно 600 дол. проти 2,5 тис. дол. у Польщі або 2, 1 тис. дол. у Румунії. Щоб вийти на темпи зростання 5-6% (інакше країні не вдасться наздоганяти сусідів і створювати нові робочі місця), українській економіці потрібен величезний приплив капіталів для компенсації нестачі внутрішніх заощаджень і забезпечення зростання норми нагромадження істотно вище 20% ВВП (ми свідомо зупиняємо аналіз на 2013 р., щоб простежити довгострокові тенденції і виключити форс-мажорну дію наступних подій, які вплинули на вітчизняну економіку).

За підрахунками експертів Українського союзу промисловців і підприємців (УСІ II І), на адаптацію України до умов асоційованого членства в ЄС знадобиться 170-180 млрд. євро прямих інвестицій. Ці кошти необхідно направити на підвищення енергоефективності, технічну модернізацію виробництва, оновлення основного капіталу, адаптацію технічних регламентів і стандартів. На сьогоднішній день фізичний і моральний знос основного капіталу в Україні перевищує 60%, енергоємність продукції майже вдвічі вище, ніж в ЄС, продуктивність праці в 3-4 рази нижче.

Очевидно тому, що стосовно до специфічних умов України перевагу треба віддавати «инстиційнійй», а не «споживчої» версії кейнсіанства. Однак при цьому слід враховувати, що саме протиставлення інвестиційного та споживчого попиту є досить умовним. Модель інвестиційного мультиплікатора якраз і покликана показати, як інвестиції супроводжуються зростанням споживчого попиту.

Протиставлення накопичення і споживання характерно скоріше для тієї класичної макроекономіки, яка була до Кейнса. Вона припускає ринкову систему з повною зайнятістю, в якій вже не залишилося вільних, не використовуваних ресурсів для подальшого розширення виробництва. Тому ефект інвестиційного мультиплікатора тут не спрацьовує. Така далека від реальності ідеальна система нагадує «гру з нульовою сумою»: чим більше в ній накопичення, тим менше споживання.

Інша справа - реально існуюча депресивна економіка з неповною зайнятістю, в якій є вільні, невикористані ресурси для розширення виробництва. Саме таку ринкову економіку депресивного типу і передбачає кейнсіанська модель. При цьому зростання інвестицій завдяки ефекту мультиплікатора супроводжується зростанням споживання. І головне - таке розширення споживчого попиту не містить в собі загрозу інфляції, оскільки йому відповідає зростання товарного покриття. Адже виробництво в депресивній економіці схильний слідувати за розширенням попиту, оскільки для цього є вільні невикористані ресурси.

Інфляційну небезпеку для економіки представляє таке зростання споживчого попиту, якому не відповідає товарна пропозиція. І в цьому важко не погодитися з монетаризмом, що наполягає на максимальної збалансованості державного бюджету і критикують з цих позицій кейнсіанство. Але слід зауважити, що ця критика адресується, насамперед, тієї течії в кейнсіанстві, яка, подібно до П. Кругмана і Дж. Стігліца, наполягає на розширенні споживчого попиту за рахунок бюджетних витрат. Інша справа - коли споживчий попит зростає слідом за інвестиціями в процесі розгортання ефекту інвестиційного мультиплікатора. Це зовсім не обов'язково супроводжується посиленням інфляції, оскільки інвестиції в розвиток реального виробництва забезпечують його адекватним товарним покриттям. кейнсіанський економічний бюджет ринковий

Таким чином, головний висновок полягає в тому, що вихід з кризової ситуації треба шукати, перш за все, на шляхах розширення інвестиційного попиту, маючи на увазі, що в такій депресивній економіці слідом за зростанням інвестицій неминуче почне зростати і споживання, не загрожуючи при цьому посиленням інфляції. Іншими словами, до високого рівня споживання треба йти через інвестиції.

У зв'язку з цим треба звернути увагу на практичні ініціативи, висунуті вітчизняними економістами в ході обговорення книги П. Кругмана, наприклад, на пропозицію відновити в Одесі роботу агенції регіонального розвитку. Таке агентство функціонувало тут за підтримкою ЄС з 2003 по 2006 рр. для інвестування європейського капіталу в ті проекти реального сектору економіки, які попередньо були відібрані співробітниками агентства. Насправді, сьогодні на регіональному рівні необхідні такі інституційні посередники, здатні забезпечити взаємодію між місцевою владою, бізнесом, наукою та цивільними інститутами, організувати публічне обговорення бізнес-проектів за участю наукового співтовариства і налагодити тим самим систему підготовки та реалізації проектів для цілих галузей усередині регіонів, які можна вже в готовому, ретельно розробленому вигляді запропонувати для реалізації. Представляється, що агенції регіонального розвитку дійсно здатні стати ефективними посередниками між регіональною громадськістю і міжнародною спільнотою.

Ми приходимо до висновку, що в тих конкретно-історичних умовах, в яких перебуває сьогодні Україна, можна стимулювати вихід з кризи і пожвавлення економіки, не вдаючись до інфляційного фінансування.

Зрозуміло, в рамках даної статті мова може йти тільки про постановку проблеми та пошук теоретичних підходів до її практичного вирішення. Така її постановка відкриває широкі можливості для проведення подальших теоретичних і прикладних досліджень. Ці дослідження повинні бути направлені на доопрацювання і адаптацію кейнсіанської моделі до умов України. Тільки після цього можна ставити питання про її адекватність умовам практичної реалізації. Поки ж мова може йти тільки про постановку проблеми та пошук теоретичних підходів до її практичного вирішення.

Размещено на Allbest.ru