Бідність в аграрному соціумі України: методологія і методика дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Бідність - водночас соціальне та економічне явище, що пронизує всю історію розвитку цивілізації. Із самих давніх часів філософами, політологами, соціологами, економістами активно вивчалися проблеми майнової нерівності і зубожіння з метою їхнього подолання. Із цими явищами пов'язувалися смути у суспільстві та порушення громадянської монолітності країни. Натомість в епоху раннього капіталізму тлумачення бідності змістилося щодо концепту про логічну матеріальну нерівність у суспільстві, де підприємливість і праця є запоруками збагачення та уникнення зубожіння. На даний час в економічно розвинутих країнах світу переважає парадигма соціального орієнтування ринкової економіки, де в числі інших задач передбачене і подолання бідності. Проте проблема навіть у постіндустріальну епоху не втратила актуальності, набувши при цьому нових масштабів, форм проявів, ефектів.

Проблема бідності як фонової складової капіталістичної трансформації відчула і Україна. Дане явище вважалося нетиповим для колишнього СРСР, хоча, безумовно, таке існувало, у т.ч. серед сільського населення. Для 90-х рр. ХХ ст., коли на фоні ринкових трансформацій в країні бідність отримала значного поширення, а у суспільстві виявилися відсутніми дієві механізми її подолання, нові ринкові принципи організації економічних відносин сприймалися насамперед через масове зубожіння. Очевидно, це стало одним із основних факторів непопулярності та неефективності реформ. При цьому все зазначене мало чи не найбільший прояв у вітчизняному аграрному соціумі в силу об'єктивних та суб'єктивних причин, які ще потребують додаткового висвітлення. Звідси науковий опис значення, причин та шляхів подолання бідності у цьому секторі економіки представляється важливим дослідницьким напрямком.

Результати досліджень інших авторів можуть слугувати основою гіпотези про прямий зв'язок між поглибленням ринкових відносин в Україні та поширенням бідності на селі. Проте існує значна, як вважаємо, методична проблема емпіричної ідентифікації явища.

Так, за даними Т. Коваленко, на початок 2000-х рр. в Україні 86% сільського населення належали до бідних, у т.ч. половина з яких належала, за цими ж висновками, до середнього класу; у цьому ж джерелі вказано на те, що третина сільських жителів мала доходи нижче прожиткового мінімуму. За даними А. Деркач та ін., аграрний соціум складається із 5 категорій: жебраки, бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті; динаміка змін при формування ринкової економіки за тими ж джерелами засвідчила зростання першої категорії лише за 3 роки - з 1990 до 1992 рр. - із 0,2% до 5,3%, другої - з 18% до 56,5%, третьої - з 18,2 до 62,8% і т.д. У роботі визначено кількість середнього класу в селах України близько в 11%, тоді як у розвинутих країнах вказано на частку у 50-60%. Проблемою ж на даний час вважаємо відсутність, як будо вже згадано, у літературі коректних даних про кількісні пропорції явища; з іншого боку, викликає велике питання методологія диференціації населення. Наприклад, потребує уточнення хто складає сьогодні «аграрний соціум», адже, враховуючи достатньо високий відсоток сьогодні на селі людей, які проживають епізодично, приїхали ззовні, отримують основні доходи поза межами місцевої економіки - як враховувати цю категорію економічних агентів. З іншого боку, якщо люди, що фактично проживають за межею бідності, психологічно відносять себе до середнього класу - як це слід враховувати у сітці стратифікації, і т.д..

Вважаємо, що методологічно явище бідності (у т.ч. на селі) повинно бути описане (тобто відповідати) законам т.з. «нормального статистичного розподілу» (т.з. «кривої Гауса»). Це означає, що будь-яка статистична вибірка принципово поділяється на 3 основні категорії, де нормальним розподілом середня категорія має охоплювати близько 80% значень. Звідси бідний прошарок представляє собою маргінальну групу населення за будь-яких обставин і умов статистично має охоплювати близько 10% нижніх граничних значень статистичної вибірки, так само як і інша полюсово альтернативна група - багатої частини населення. Звідси середній клас ніяк не може дорівнювати вище вказаним 11%, а питання полягає насамперед у методиці визначення сітки диференціації вибірки. Звідси може бути 5 і більше категорій населення, як було вказано вище, проте всі вони повинні бути зведеними у основну сітку тріади «бідні - середній клас - багаті» за приблизним статистичним розподілом 10% : 80% : 10%. Тому 80% соціуму на селі можуть бути за межею бідності за доходами (що є абсурдом для економічно розвинутих країн), проте у будь-якому разі складає середній клас за іншими характеристиками, наприклад, типом поведінки чи ін.

Очевидно, специфіка об'єкту дослідження так чи інакше методично обумовлена двома підходами до стратифікації аграрного соціуму, а саме - за критерієм: 1) рівня доходів (наприклад, дол. США на день); 2) способу життя (наприклад, модель економічної поведінки).

Інтерпретація першого підходу з точки зору авторів статті за їхніми спостереженнями може бути відображена на прикладі даних табл. 1.

Таблиця 1. Модель стратифікації репрезентативної сільської громади за критерієм доходів (витрат), на 1 домогосподарство, 2016 р.

Звідси нормальний статистичний розподіл можна тлумачити таким чином, що середній клас аграрного соціуму України - 80% - складає категорія економічних агентів, доходи яких становлять від 1,0 до 5,0 дол. США на день. Група «багатих» складається за доходами від 5,0 дол. США (переважно в межах 5,0-10,0 дол. США). Група агентів з вищими за вказані доходи може вважатися нехарактерною для вибірки, при цьому враховуючи також те, що це майже завжди - не жителі села, доходи яких формуються поза межами сільської території. В свою чергу, за доходами менше 1,0 дол. США на день може бути визначена група агентів категорії «бідні». Графічно зазначене відображене на рис. 1.

Рис. 1. Інтерпретація стратифікації сучасного вітчизняного аграрного соціуму за критерієм доходів

Якщо ж виходити із того, що критерієм стратифікації аграрного соціуму є спосіб життя - модель економічної поведінки - то при цьому слід реально представляти параметри репрезентативної сільської громади на даний час. На прикладі Вінницької області - це 800 жителів, з яких близько 100 - приїхали ззовні та проживають здебільшого періодично, а також 300 будинків. Слід зазначити доцільність точки зору, що економічно сільська громада представляє собою сукупність окремих домогосподарств із супутніми активами (земельними паями, с.-г. тваринами, особистим господарством і т.д.). При цьому важливим є дохід чи спосіб життя саме в межах елементарних економік у вигляді домогосподарств (аналогом значення може бути термін ОГН - особисте господарство населення), адже практично завжди всі, хто проживають у даній сімї та домогосподарстві, дотримуються одного типу економічної поведінки і разом формують бюджет та доходи..

Авторські дослідження, проведені на прикладі Лаврівської, Широкогребельської сільських рад Вінницького району, а також Наддістрянської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області засвідчили наступний розподіл груп економічних агентів (рис. 2).

Рис. 2. Сегментація аграрного соціуму за критерієм економічної активності

Дана схема потребує уточнення із залученням більш масштабного статистичного матеріалу, проте попередні висновки можуть бути такими:

1. Середній клас досліджуваного сегменту соціуму становить економічно активна частина населення сільської громади, яка переважно базується на діяльності в межах ОГН та місцевої економіки сільської території.

2. Група агентів «бідні» формується із соціально та економічно деградованої частини місцевого соціуму, де, в свою чергу, інтерес представляє категорія працездатного населення; частка такої групи становить, очевидно, від 10 до 30%, проте дана цифра потребує уточнення на прикладі інших громад, а сама група, очевидно, потребує подальшої внутрішньої стратифікації.

3. Група «багатих» агентів складається із аналогічної до середнього класу категорії агентів, діяльність яких тим не менше характеризується значно вищими диверсифікованістю, масштабністю, інтенсивністю, ефективністю, тобто - підприємливістю. На нашу думку, констатація цього є дуже важливим, адже «багаті» принципово не є маргінальною - умовно кажучи «чужинцями» - для місцевого соціуму групою, а, отже, перспективна динаміка можлива насамперед в межах самої громади та місцевої економіки.

В свою чергу, потребує більш чіткої інтерпретації категорія «бідності». За нашими спостереженнями, така може бути поділена на 3 категорії за своєю сутністю: 1) «маргінальна» бідність; 2) «фонова» бідність; 3) «економічна» бідність. Такий поділ представляється суттєвим з огляду на те, що реально і можливо здійснити для подолання бідності і які витрати при цьому можуть бути визнані як суспільно виправдані, а що слід визнати як об'єктивно незмінне явище.

Так, маргінальна бідність обумовлена соціальною деградацією частини соціуму, яка завжди існує за будь яких соціально-політичних та економічних умов. За нашими спостереженнями, частка цієї категорії досягає 3-5% населення, які не схильні до систематичної праці взагалі. Підтримувати цю категорію достатньо важко, адже вона не схильна до будь-яких комунікацій, тому вирішення проблеми полягає, очевидно, через спеціальні соціальні програми і є вже не економічним питанням, тобто не повинна розглядатися як програма стимулювально-примусового виведення цих індивідуумів із стану бідних в силу безперспективності таких витрат.

Фонова бідність обумовлена загальним низьким рівнем життя в країні чи станом галуззі/території/регіону, в свою чергу, низькою заробітною платнею, пенсіями, соціальними допомогами і т.д. Саме цим видом бідності можна пояснити низький рівень життя сучасного українського середнього класу. Вирішення проблеми на цьому рівні має макроекономічний зміст, пов'язаний із розвитком економіки країни в цілому. При цьому слід зазначити ефект явного відставання рівня життя в аграрному соціумі порівняно із середньостатистичним по країні як усталену тенденцію за весь період незалежності. Це означає, що проблеми бідності саме в аграрному соціумі слід вирішувати без прив'язки до макроекономічних тенденцій в цілому по країні. Більше того, в силу окремих економічних обставин заслуговує на увагу сценарій, коли бідність в цій частині суспільства може бути подолана раніше і ефективніше (з меншими витратами), аніж в країні загалом.

Економічна бідність обумовлена в першу чергу відсутністю якісних (тобто повноцінних, легальних, із повною зайнятістю до достатньо високим рівнем оплати праці) робочих місць в місцевій економіці. Цей сегмент бідності представляється безпосереднім полем/об'єктом спеціальних економічних програм.

Слід розрізняти зміст понять бідності та низького рівня життя. Бідність, як вважаємо, явище, що базується на співвідношенні соціальних і економічних факторів, і адекватних опис балансу між такими є достатньо важливим для розуміння суті проблеми. Як вже зазначалося, парадоксальним для українського аграрного соціуму на даний час є ситуація, коли низький рівень життя охоплює більшість груп економічних агентів - пенсійного і не пенсійного віку, різної економічної активності, найманих працівників і безробітних, тих хто зайнятий повною, тіньовою чи неповною діяльністю, молоді і людей старшого віку і т.д. Відповідна більшість дітей аграрного соціуму знаходиться так чи інакше у зоні низького рівня життя, що автоматично обмежує їхні подальші перспективи в освіті, працевлаштуванні, світосприйнятті, лояльності до існуючої влади, суспільства, культурних цінностей. Бідність, звідси, має і високу політичну ціну, яка проявляється найбільшою мірою в процесі реформ і формуванні стимулів до змін ситуації та підтримання цих зусиль соціумом.

Хотіли б застерегти від висновку про визначальну роль фонової бідності при вирішенні проблеми. Відповідна точка зору може бути представлена у вигляді схеми причинно-наслідкового ланцюгу на рис. 3, що відбиває достатньо поширену для селян патерналістську модель економічної поведінки, коли благополуччя очікується від зовнішніх факторів - влади, уряду, інститутів президенства тощо. На нашу думку, ухилення сучасного інституту української держави від вирішення проблем бідності не є перманентним епізодом, а представляє собою фундаментальну, об'єктивно визначену стратегію соціального розвитку; звідси претензії до держави можуть полягати лише у сфері питань стимулювання підприємництва на селі.

Рис. 3. Патерналістська концепція подолання бідності на селі

Методологічно позиція авторів статті базується на політекономічних принципах економічного лібералізму, коли функціональним фактором стає економічна активність індивідууму та їхніх мотиваційно кооперованих груп (рис. 4). Хотіли б особливо відзначити, що, за всієї складності ситуації в вітчизняному аграрному соціумі сьогодні, на прикладі сільських громад Вінниччини (згаданих вище Наддністрянської, Лаврівської, Широкогребельської сільських громад) було зафіксовано наявність усталених економічно активних груп агентів, поведінка яких відповідає схемі рис. 4 і обумовлює відчутний позитивний вплив на місцеві громади. Так, створюються - переважно неофіційно - робочі місця, досягається достатньо високий рівень достатку у цих сім'ях, здійснюються соціально спрямовані заходи і т.ін.

Рис. 4. Економічна активна модель подолання бідності на селі

сільський економічний бідність

Ринкові реформи в аграрному секторі економіки України 90-х рр. ХХ ст. визначили ситуацію усталеного поширення сільської бідності. Закономірність цього сценарію потребує окремого дослідження. Необхідність вирішення проблеми є очевидною, так само як і наявність прямої регресії між забезпеченням розвитку сільських територій і подоланням бідності. Саме із цим може бути пов'язана ефективність подальших реформ.

У результаті проведених досліджень: 1) на прикладі сільських громад Вінницької області аргументовано негативну роль сільської бідності як одного із основних факторів консервування депресивного стану переважної більшості місцевих економік аграрної сфери; 2) запропоновано оригінальний підхід визначення причин сільської бідності, його статистичного оцінювання та аналітичного тлумачення.

Аргументований підхід може бутив використаним в економічних дослідженнях з обґрунтування перспектив розвитку сучасних вітчизняних сільських громад саме з врахуванням стану та ролі фактору сільської бідності. Авторська позиція представляється суттєвим уточненням до представлених у літературі на даний час. До проблемних аспектів зазначеного підходу можна віднести суб'єктивність оцінювання різних за своєю природою та кількісною інтерпретацією критеріїв; вирішенням зазначеного може бути побудова системи нечітко-множинного оцінювання та відповідної бази експертних знань. Отримані результати доцільно використовувати насамперед на рівні місцевого самоврядування та регіональної регулятивної політики перш за все при обґрунтуванні нових шляхів та джерел розвитку сільських територій. При цьому вирішення проблеми вбачається не на макроекономічному, а регіональному рівні місцевих економік сільських громад.

Размещено на Allbest.ru