Система доходів бюджету

Відносно незначну частину доходів бюджету держава одержує як власник засобів виробництва і майна. Збитки державних підприємств і капітальні вкладення врешті-решт фінансуються за рахунок податків та позик, тобто широких верств населення.

Фінансові методи формування бюджетних доходів взаємозв'язані і взаємообумовлені. Аналіз показує, що існує тісний кореляційний зв'язок між зростанням бюджетних видатків, бюджетного дефіциту, державного боргу, податків та емісійного доходу. Так, зростання державного боргу веде до збільшення податків.

Водночас однією з причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків бюджету, тобто чим більше зростають бюджетні видатки, тим вища заборгованість держави. Державні бюджети країн з розвинутою ринковою економікою характеризуються хронічною дефіцитністю, що викликано рядом чинників. Зростають як абсолютні, так і відносні показники дефіциту (відносно ВНП). Однією з основних причин цього стану є зростання бюджетних видатків, що обумовлене функціями держави і супроводжується відставанням приросту податків. В останнє десятиріччя він уповільнився внаслідок проведення податкової політики, що заохочує заощадження й інвестиції в приватному секторі. Хронічна дефіцитність бюджетів постійно діє як рушійний чинник зростання державної заборгованості.

Зростання державної заборгованості є однією з причин швидкого збільшення грошової маси і поглиблення інфляції. Адже зростання державного боргу прямо і дуже тісно пов'язане зі збільшенням грошової маси. Наслідком цього є подальше знецінення грошової одиниці і розширення можливостей держави щодо отримання емісійного доходу.

Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування бюджетних доходів не виключають їх протилежності. Податки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вартості для державних потреб. Державний кредит залучає частину створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний дохід вилучає вартість опосередковано, приховано, через інфляційне зростання цін. Роль того чи іншого фінансового методу може змінюватися під впливом економічних, соціальних або політичних обставин і умов. Під час воєн різко зростає роль державного кредиту та емісійного доходу і скорочується питома вага податків у загальній сумі державних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається в роки економічних криз надвиробництва. І навпаки, в мирний час, а також із виходом із кризи і стабілізацією економіки зростає роль податків і зменшується значення державного кредиту та емісійного доходу. Частка податків у фінансуванні воєнних видатків у роки Першої світової війни для Великої Британії становила 20 %, США - 31,5, Німеччини - 10-12 %. Лише Японія покрила всі воєнні видатки податками та іншими звичайними доходами. Роль податків дещо зросла у фінансуванні Другої світової війни, проте податки, як і раніше, поступалися державному кредиту й емісійному доходу. Велика Британія покрила податками 48,5 % своїх воєнних видатків у роки Другої світової війни, США - 43 %, Німеччина - 26,9, Японія - 15, Італія - 33 %. Під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. зросла роль кредиту та емісії. Наприклад, США за 1930-1934 рр. профінансували бюджетні видатки на 40 % державним кредитом та емісією і на 60 % - податками.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб - збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів - краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання ж державного боргу відтягує приватні заощадження й накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Размещено на Allbest.ru