Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нові види підприємницької діяльності

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі {крупні).

Термін "концентрація" означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання.

Концентрація виробництва - процес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу - процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал (капіталізації частини чистого доходу).

Централізація капіталу - процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.

Показники рівня концентрації виробництва:

- чисельність зайнятих;

- обсяги виробництва;

- товарооборот;

- оборот капіталу;

- частка підприємства на товарному ринку;

- відсутність чи наявність конкуренції;

- відсутність чи наявність зовнішнього контролю. Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані:

- обсяг капіталу;

- чисельність зайнятих;

- обсяг випуску.

Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну приналежність підприємств до того чи іншого типу.

Разом із тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі ж поділу підприємництва - якісні характеристики.

Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.

Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів.

Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.

Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (АТ).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним:

- технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;

- економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;

- порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);

- більші можливості використання кредиту;

- переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.

Двоїста роль середніх підприємств:

-створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;

-е проміжною сходинкою до монополізації;

- максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

-самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (шишолістичне) становище в певних сегментах ринку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:

- у промисловості та будівництві - 200 осіб; -в інших галузях виробничої сфери - 50;

- у науці та науковому обслуговуванні - 100;

- у галузях невиробничої сфери - 25;

- у роздрібній торгівлі - 15 осіб.

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та дрібному підприємництві становить 50- 70 %, а частка у ВВП - 50-60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.

В Україні, яка здійснює перехід до ринку від економічної системи державного (адміністративно-командного) соціалізму, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його в Україні потребує державного сприяння і підтримки.

Риси дрібних підприємств:

- велика кількість;

- гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);

- нестійкість (у США щороку банкрутують три з п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств:

- оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

- коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;

-розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів;

-забезпечують розвиток конкуренції;

- сприяють послабленню монополізму;

- створюють додаткові робочі місця;

- насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

- швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

- є основою для формування середнього класу;

- активні щодо інноваційної діяльності.

Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.

Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на одиницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання (природні монополії), а також металургія, автомобільна промисловість тощо.

Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.

Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне.

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми:

- венчурне підприємництво (бізнес); -інжиніринг;

- лізинг;

- технопарки;

- торговельну мережу;

- франчайзинг та ін.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів, з метою отримання максимального прибутку.

За розміром венчурні компанії невеликі або середні.

За організаційно-правовою формою-партнерства (товариства).

Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій.

Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.

Партнерами венчурної компанії є:

- професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності;

-інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.);

- приватні особи.

Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори - близько 80 %.

За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30 % - забезпечують досить скромний прибуток. Зате ЗО % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у ЗО, а подекуди у 200 разів¹.

Інжиніринг - система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об'єктів.

Рис. Види та функції інжинірингових фірм

Лізинг - форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду.

Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.

Технопарки - одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190-200 тис. осіб. Шляхи виникнення технопарків:

- об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;

- створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу. Як правило, корпорації не тільки не чинять опору, а й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху;

-перехід існуючих фірм під егіду технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).

Торговельна мережа - два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг - найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.

Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзера.

Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком.

Франчайзинговий пакет (франшиза) - повна система ведення бізнесу - дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.

Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером.

Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технологи тощо.

Джерела фінансування системи франчайзингу:

- передача в оренду головною компанією - франчайзером власного основного капіталу;

- власний капітал франчайзі (фірми-оператора);

- запозичений фірмою-оператором капітал* Угода між франчайзером та франчайзі визначає:

- нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;

- нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін.

підприємницький інноваційний інжиніринговий франчайзинг

Таблиця. Переваги і недоліки системи франчайзингу для головної компанії та компанії-оператора

Переваги та недоліки франчайзингу	Для франчайзера	Для франчайзі
1	2	3
Переваги	Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу. Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг	Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію. Можливість швидко та ефективно розпочати справу
	Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку. Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності	Встановлення чітких територіальних меж ведення справи
Недоліки	Обмежений вплив головної компанії на франчайзі. Недобросовісні фірми-оператори можуть компроме-	Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзера. Фінансова залежність
	тувати франчайзера та негативно впливати на його імідж. Небезпека розголосу комерційної таємниці. Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для самостійного ведення підприємництва	від франчайзера у важких для нього ситуаціях може знищити франчайзі навіть за успішної діяльності останнього. Франчайзер може недобросовісно виконувати свої договірні зобов'язання

Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенц^нтаін.

Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг - система форм та методів активізації торгівлі:

- різні варіанти розміщення магазинів;

- реклама на місці продажу;

- освітлення;

- інтер'єр;

- фірмовий стиль;

- навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.

Підсумовуючи, зазначимо, що підприємництво - явище ба-гатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.

Навчальний Тренінг

Основні терміни і поняття

Підприємництво. Бізнес. Підприємець. Індивідуальні підприємства. Товариства. Повне товариство. Товариство з обмеженою відповідальністю. Змішані товариства. Картель. Синдикат. Трест. Концерн. Конгломерат. Диверсифікат. Фінансово-промислові групи. Концентрація виробництва. Великі, середні та дрібні підприємства. Венчурне підприємництво. Інжиніринг. Лізинг. Технопарки. Франчайзинг. Франчайзер. Франчайзі. Мерчендайэинг.

Капітал. Витрати виробництва і прибуток

Теорія капіталу є одним з найскладніших розділів економічної теорії.

Пол Самуельсон

Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, бататоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.

Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу (табл. 11Л), у тому числі:

1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.

У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується.

Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно розширюється за рахунок збагачення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.

2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія - специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Таблиця. Теоретичне осмислення сутності капіталу в історії економічної думки

Трактування сутності капіталу	Прихильники
	2
Ототожнення капіталу з грошима (золотом, сріблом)	Меркантилісти (XV-XVIII ст.)
Ототожнення капіталу із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту	Фізіократи (друга половина ХVПІст.)
Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід	А. Сміт (1723-1790)
Капітал - фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та розподілу національного доходу	Ж.Б. Сей (1767-1832)
Капітал - попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва)	Дж. С. Мілль (1806-1873)
Капітал - самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами яе оплаченої праці найманих робітників	К. Маркс (1818-1883)
Капітал - сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях "непрямого шляху" виробництва. Акцент на зв'язку дохідності капіталу з властивостями часу	Б. Бем-Баверк (1851-1919)
Капітал - сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість - здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання	А. Маршалл (1842-1924)
Капітал - фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю	Дж.Б. Кларк (1847-1938)
Капітал - багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком	Дж.М. Кейнс (1883-1946)
Капітал - "фонд купівельної сили", що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства	Й. Шумпетер (1883-1950)
Капітал - дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності	І. Фішер (1867-1947)

Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.

Водночас необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управління капіталом змінюють соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.

В Грошового підходу, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4. Часової концепції капіталу, заснованої на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.

б. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.

У традиційному політекономічяому визначенні капітал (від лат. сарitalis - головний) має такі властивості:

1) обмеженість;

2) здатність до нагромадження;

3) ліквідність;

4) здатність до конвертації (постійної зміни форм); б) самозростання.

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал - нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал - нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, проо^есійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал - технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо)¹.

Ш. Соціальний капітал - капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри². Стверджуючи, що "соціальний капітал включає як певну мережу зв'язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу"³, вони виокремлюють такі його форми:

1) зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);

3) соціальні норми та етичні принципи⁴.

Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника П. Бурдье, пост-індустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо)⁶.

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не е відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал - самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи,які уможливлюють отримання доходу.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних формах його існування. У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

Рис. Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу

I. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позиковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).

Промисловий капітал - капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал-капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позиковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

II. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).

III. За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).

IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. fictio - вигадка) - капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

Різновидом фіктивного капіталу є спекулятивний капітал - капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

Ілюзорність фіктивного капіталу яскраво проявляється у період біржових потрясінь, за яких падіння ринкових курсів цінних паперів може суттєво зменшити величину фіктивного капіталу за незмінності обсягів капіталу реального.

V. За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність; капітал-функція).

Капітал-власність - капітал, який перебуває у власності кредитора. Капітал-функція - запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.

VI. За джерелами сформування (власний та залучений капітали). Власний капітал - капітал, вкладений власником фірми;

визначається як різниця між сукупними активами фірми та ЇЇ зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

VII. За інноваційною спрямованістю (неризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).

Венчурний капітал - ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.

VIII. За формами функціонування (індивідуальний, суспільний, колективний).

Размещено на Allbest.ru