Особливості здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами

Правовою основою для здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами є статут підприємства та чинне законодавство, яке регламентує його діяльність. Державне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" від 15 грудня 2005 р. № 3205 визначено поняття державного замовлення, що являє собою засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Правовою формою реалізації державного замовлення є державний контракт - договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Для закупівель товарів, робіт чи послуг державне сільськогосподарське підприємство застосовує процедури закупівель, визначені у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 17 жовтня 2008 р. №921.

Закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється у вітчизняних виробників або їх представників, дилерів, дистриб'юторів, які визнані такими відповідно до укладених договорів, а у разі, коли товари, роботи і послуги не виробляються (не виконуються, не надаються) на території України, - у виробників товарів, виконавців робіт і надавачів послуг-нерезидентів або їх офіційних представників.

Закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється за такими принципами: максимальна економія та ефективність; добросовісна конкуренція серед учасників; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівлі; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. Правовою основою зазначеного процесу виступає постанова Кабінету Міністрів України "Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2009 році" від 22 квітня 2009 р. № 384, якою визначено обсяги фінансування та пріоритетні напрями державного замовлення у 2009 р.

Фінансовий план державного сільськогосподарського підприємства підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому органами, до сфери управління яких вони входять. Органи, до сфери управління яких входять державні сільськогосподарські підприємства, надають Міністерству економіки України до 1 серпня року, що передує планованому, зведеш показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних сільськогосподарських підприємств, які входять до сфери їх управління.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного сільськогосподарського підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного сільськогосподарського підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство. Державні сільськогосподарські підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Розподіл прибутку (доходу) державних сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану. У фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Органи, до сфери управління яких відносяться державні сільськогосподарські підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних сільськогосподарських підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.

Збитки, завдані державному сільськогосподарському підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

2. Правові засади управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах

сільськогосподарський кооператив правління

Законом України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 р. визначено, що управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Об'єктами управління державної власності в тому числі є майно, яке передане державним сільськогосподарським підприємствам.

Уповноважені органи управління державними сільськогосподарськими підприємствами відповідно до покладених на них завдань: приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію цих підприємств; ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) відповідних підприємств та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками цих підприємств та здійснюють контроль за їх виконанням; розробляють стратегію розвитку державних сільськогосподарських підприємств; затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних сільськогосподарських підприємств, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контроль за їх виконанням у встановленому порядку; проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показників фінансових планів цих підприємств, що належать до сфери їх управління; забезпечують проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур; визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох цих державних підприємств; виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання тощо.

Контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання" від З вересня 2008 р. № 777 визначено порядок проведення процедури конкурсного відбору керівників державних сільськогосподарських підприємств. Підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства є рішення (наказ) органу, до сфери управління якого належить відповідне підприємство, із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору.

Для проведення конкурсного відбору орган управління утворює постійно діючу комісію у складі не менш як п'ять осіб і призначає її голову. До складу комісії обов'язково включається представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації за місцезнаходженням підприємства, а також представник господарської структури, що виконує функції з управління цим підприємством. Члени комісії повинні мати кваліфікацію, необхідну для розгляду документів і пропозицій, внесених особами, що виявили бажання брати участь у конкурсному відборі, та його учасниками. Рішення комісії приймається більшістю голосів присутніх на засіданні її членів і оформляється протоколом. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Тривалість конкурсного відбору не може перевищувати 45 календарних днів. Початком відбору вважається дата, на яку призначено засідання комісії з розгляду заяв претендентів і доданих до них документів. Конкурсний відбір вважається таким, що закінчився, з дня ухвалення комісією рішення про затвердження його результатів.

Учасники конкурсного відбору подають пропозиції з управління підприємством - конкурсні пропозиції. Приймання конкурсних пропозицій розпочинається комісією з дня ухвалення рішення про допущення учасників до конкурсного відбору та закінчується за день до початку засідання комісії з їх розгляду, але не раніше ніж через 20 календарних днів після ухвалення такого рішення. Конкурсна пропозиція, що розробляється на підставі фактичних показників фінансово-господарської діяльності, повинна містити проект програми діяльності підприємства на середньострокову перспективу, в якій передбачається: план виробничої діяльності; заходи з виконання завдань та результати аналізу можливих ризиків, а також з поліпшення техніко-економічних та фінансових показників підприємства, підвищення його конкурентоспроможності; обсяг надходження коштів до бюджетів; пропозиції щодо очікуваної динаміки поліпшення основних показників фінансово-господарської діяльності. Переможцем конкурсного відбору визнається учасник, пропозиції якого визнані комісією найкращими. Позитивне рішення комісії є підставою для укладення контракту між органом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору.

Керівництво державним сільськогосподарським підприємством здійснює його директор - переможець конкурсного відбору, який здійснює поточне керівництво підприємством, організує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та контрактом. Керівник зобов'язується забезпечити виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства. Керівник забезпечує складання річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства на кожний наступний рік і подає його для затвердження або погодження органу управління майном, з яким укладено контракт а також квартальну та річну фінансову звітність підприємства, і квартальний та річний звіти про виконання фінансового плану підприємства разом з пояснювальною запискою щодо результатів діяльності.

Керівник має право: діяти від імені підприємства, представляти його на всіх підприємствах, в установах та організаціях; укладати господарські та інші угоди; видавати доручення; відкривати рахунки в банках; користуватися правом розпорядження коштів підприємства, накладати на працівників стягнення відповідно до законодавства; в межах своєї компетенції видавати накази та інші акти, давати вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників підприємства; вирішувати інші питання, віднесені законодавством, органом управління майном, статутом підприємства і контрактом до компетенції керівника.

Керівник укладає трудові договори з працівниками підприємства відповідно до чинного законодавства та зобов'язаний вжити заходів до створення в кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

До особливостей статусу керівника державного сільськогосподарського підприємства належить встановлення підвищеної відповідальності за результати виробничо-господарської діяльності підприємства. У разі зміни керівника такого підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства.

3. Правові засади діяльності сільськогосподарських кооперативів

Поняття, основні риси сільськогосподарських кооперативів та їх види

Проведення аграрної реформи в Україні безпосередньо пов'язане з утворенням на базі колективних сільськогосподарських підприємств нових суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм, серед яких особливе місце посідають сільськогосподарські кооперативи. На жаль, зважаючи на практичну відсутність державної підтримки, їх частка у загальній кількості підприємств, що діють на селі, є незначною. Так, заданими Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2009 р., в сільському господарстві діє 1101 сільськогосподарський виробничий кооператив, що складає 1,9% всіх суб'єктів господарювання у цій сфері.

Розвиток кооперативного руху визнаний одним із важливіших напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формуванні її багатоукладності і передбачено державну підтримку споживчої та кредитної-кооперації (п. 1 Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки на ринкових засадах" від 19 грудня 2000 р. № 1348). Крім того, передбачено сприяння процесам кооперації, особливо за участю дрібних сільськогосподарських товаровиробників, з боку державних органів управління аграрним сектором (п. 10 розд. НІ Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158). Також з метою удосконалення правових, соціально-економічних та організаційних умов для створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, формування їх інфраструктури, зняття перешкод на шляху до організованого аграрного ринку особистим селянським, фермерським господарствам та фізичним особам- сільськогосподарським товаровиробникам, підвищення рівня добробуту і зайнятості сільського населення Кабінетом Міністрів України З червня 2009 р. прийнято Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. Кооперативи створюються і здійснюють свою діяльність за такими принципами: добровільність членства фізичних і юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього; обов'язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу; обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом "один член кооперативу - один голос"; обмеження виплат часток доходу на паї; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу (ст. З вищезазначеного Закону).

Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу (ст. 1). Це визначення включає такі важливі ознаки сільськогосподарського кооперативу, як добровільність об'єднання; членський характер відносин; пайовий характер майна кооперативу; участь у спільній сільськогосподарській; діяльності; обслуговування потреб переважно членів кооперативу.

Слід звернути увагу, що в такі кооперативи можуть об'єднуватися лише сільськогосподарські товаровиробники, якими за законом визнаються фізичні або юридичні особи незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу (ст. 1). Ці обмеження не поширюються на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.

Як уже зазначалося вище, кооперативи утворюються юридичними та/або фізичними особами, але чисельність засновників не може бути меншою ніж три особи. При цьому загальна кількість членів є необмеженою. Сільськогосподарські кооперативи набувають статусу юридичної особи з моменту їх державної реєстрації у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. Кооператив має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Єдиним установчим документом будь-якого кооперативу є статут. У статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговуючого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України (ст. 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). У законодавстві не вимагається наявності укладеного між засновниками засновницького (установчого) договору. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів (ч, 4 ст. 7 Закону України "Про кооперацію").

Реорганізація або ліквідація сільськогосподарських кооперативів відбувається в загальному порядку на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, а також законів України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р., "Про кооперацію" від 7 жовтня 2003 р. (статті 28-29) та "Про сільськогосподарську кооперацію" (статті 37-38).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" сільськогосподарські кооперативи за цілями, завданнями і характером діяльності поділяються на такі види: виробничі і обслуговуючі. В умовах кризового стану аграрного сектора економіки України найбільш розповсюдженими та юридично виправданими необхідно вважати сільськогосподарські виробничі кооперативи, які є традиційною формою господарювання українського селянства, що поєднала в собі риси, притаманні кооперативам взагалі, а також ті, що дають підстави вважати їх своєрідним соціально-правовим явищем.

Згідно з чинним законодавством сільськогосподарський виробничий кооператив - це юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва (ч. 4 ст. 1 вищезазначеного Закону). З огляду на положення Закону можна виділити такі основні ознаки виробничого сільськогосподарського кооперативу. Він утворюється для здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва з метою отримання прибутку (ст. 2 зазначеного Закону). Такий кооператив створюється громадянами України на засадах обов'язкової трудової участі членів кооперативу в його діяльності (ст. 3), тобто вони є одночасно і членами виробничого кооперативу, і його працівниками. Змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного і лісового господарства.

Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Вони створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва (ст. 2). На сьогоднішній день створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є особливо актуальним для фермерських господарств та інших дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Адже через кооператив його члени можуть отримати за прийнятними цінами пальне, високоякісне насіння, хімічні засоби захисту рослин, мінеральні добрива; реалізувати на вигідних умовах вирощену та виготовлену ними сільськогосподарську продукцію тощо.

На відміну від виробничих кооперативів, членами сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Законодавством передбачена обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу, причому встановлені чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Так, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив не ставить за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін. Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів не є вичерпним. До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.). Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, налають маркетингові послуги тощо. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; наданням медичних, побутових, санаторно-курортних, науково-консультаційних та інших послуг. У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи (ст. 2 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

4. Право членства в сільськогосподарських кооперативах

Членство є однією з основних ознак, яка відрізняє кооператив від інших форм господарювання на селі. Проте слід зазначити, що членство характерне і для фермерських та особистих селянських господарств. Але членами таких господарств можуть бути тільки родичі (ст. З Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. та ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р.). В кооперативах право членства зв'язує сторонніх осіб, які добровільно об'єдналися для виконання певних спільних завдань.

У сільськогосподарському кооперативі розрізняють два види членства: дійсне (повне) та асоційоване. Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" членом кооперативу є фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу, визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі (ст. 1). Для того щоб стати дійсним (повним) членом сільськогосподарського виробничого кооперативу, особа повинна мати громадянство України (п. 2 ст. 5) та досягнути 16-річного віку (п. 2 ст. 8). Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлюється тільки початковий вік особи, яка вступає в кооператив, і не передбачається ніяких інших вікових обмежень. Крім того, така особа повинна: визнавати статут та дотримуватись його вимог (п. 1 ст. 8); брати участь у формуванні фондів кооперативу (п. 1 ст. 8); здійснити вступний та пайовий внесок (ч. 8 ст. 1); брати обов'язкову трудову участь (ч. З ст. 3). Для членства у обслуговуючому кооперативі необхідним, до того ж, є користування послугами такого кооперативу (п. 1 ст. 8) і обов'язкова участь членів у його господарській діяльності (ст. 3). Щодо членства юридичних осіб, то слід зазначити, що обов'язковою вимогою для них є реєстрація в Україні (ст. 5).

Волевиявлення громадянина стати членом кооперативу оформляється письмово (шляхом подання заяви). З іншого боку, кооператив у особі загальних зборів приймає письмове рішення про прийняття громадянина у члени кооперативу. Таким чином, членство в кооперативі виникає як результат волевиявлення двох сторін - кооперативу та громадянина. Заявник в обов'язковому порядку повинен бути ознайомлений зі статутом кооперативу до подання заяви для того, щоб мати чітке уявлення про те, які зобов'язання він на себе бере і якими правами може користуватися. Право розгляду заяви належить правлінню, а у випадках, коли в кооперативі правління не обирається - його голові (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Правління (голова) зобов'язане прийняти і зареєструвати заяву. Чинне законодавство не містить підстав та не визначає мотивів, виходячи з яких правління (голова) кооперативу могло б відмовити в прийнятті заяви особі, що виявила бажання стати його членом. Якщо правління вважає, що особа, яка подала заяву не достойна бути членом кооперативу, воно зобов'язане викласти свої аргументи і пропозиції загальним зборам, оскільки остаточне вирішення цього питання належить до їх компетенції (п. 2 ст. 9). Термін її розгляду на засіданні правління кооперативу та винесення ним рішення в законі не встановлено. Таким чином, зазначене питання віднесено до локальної нормотворчості, тобто кооперативи отримали можливість встановлювати такий строк на свій розсуд. Після розгляду заяви правління виносить рішення про прийняття особи до кооперативу (про відмову в прийнятті), яке носить рекомендаційний характер. Воно підлягає затвердженню загальними зборами кооперативу, які проводяться щорічно після закінчення фінансового року.

Важливим нововведенням Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" є допущення в кооперативах усіх видів асоційованого членства. Такий вид членства є новим в аграрному законодавстві. Асоційованим членом може бути фізична чи юридична особа, що зробила пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі (ст. 1). Відповідно до п. 1 ст. 12 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" такі члени повинні визнавати статут кооперативу та зробити пайовий внесок у його створення та розвиток. Розміри пайових внесків асоційованих членів визначає статут кооперативу і вони можуть відрізнятися від розмірів пайових внесків членів кооперативу.

Асоційоване членство дає змогу кооперативу збільшувати свої фонди, кошти без збільшення членів кооперативу. З огляду на вищезазначене можна сказати, що асоційоване членство повинно застосовуватися до осіб, які, вступаючи до кооперативу, є непрацездатними чи мають похилий вік, чи просто не бажають брати трудову участь у ньому. Також зазначений вид членства надає можливість юридичним особам інвестувати свої кошти у діяльність виробничих кооперативів.

Припинення членства у сільськогосподарському кооперативі може відбутися внаслідок добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу-юридичною особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу (ст. 10 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

Член кооперативу, який вирішив вийти з нього, не зобов'язаний мотивувати свого вчинку. Закон не регламентує процедури добровільного виходу з кооперативу. Однак вона повинна бути детально визначена у статуті кожного кооперативу: строк попередження про вихід, порядок розрахунків і таке інше. Звичайно, проводити розрахунки треба по можливості відразу ж після припинення членських відносин. Але в сільськогосподарських кооперативах не завжди є така можливість. Це пов'язано в основному із сезонним характером сільськогосподарського виробництва. Своє бажання вийти з кооперативу член кооперативу повинен засвідчити поданням заяви правлінню кооперативу (або його голові). Необхідно зазначити, що ні правління, ні загальні збори не мають права відмовити члену кооперативу у виході з нього. Бо таке рішення не тільки порушує принцип добровільного вступу і безперешкодного виходу з кооперативу, а й трудове законодавство. Відповідна заява подається, як уже зазначалося, правлінню, але складається на ім'я найвищого органу управління кооперативу - загальних зборів (п. 2 ст. 15 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Член кооперативу має право також у будь-який час її забрати. Термін розгляду заяви правлінням кооперативу законом не встановлено. Тому в своїх статутах кооперативи мають змогу встановлювати його самостійно.

Виключення має допускатися лише як крайній захід згідно з умовами та порядком, визначеними статутом кооперативу. Прийняття рішення про виключення з членів кооперативу є компетенцією тільки загальних зборів (але готується воно правлінням, а загальні збори, по суті, лише його затверджують чи ні). Кооперативне законодавство не містить переліку підстав, за якими члена кооперативу може бути виключено з нього.

При характеристиці прав та обов'язків членів слід звернути увагу на їх загальні ознаки. По-перше, вони мають особистий характер. Це означає, що вони не можуть бути передані іншим особам, користуватися ними та їх виконувати зобов'язаний безпосередньо кожний член кооперативу. Вони є рівними, оскільки кожний член кооперативу користується рівним обсягом прав та обов'язків незалежно від розміру його майнової участі у кооперативі. Виключення становить лише комплекс майнових прав і обов'язків членів. Варто зауважити також, що вони розповсюджуються на усіх членів кооперативу, незалежно від можливості їх здійснення окремими особами. Крім того, характерною рисою таких прав є те, що члени кооперативу не можуть від них відмовитись. Зокрема, вони не мають права відмовитися з неповажної причини від виконання обов'язку, а також не можуть перекласти його виконання на інших осіб. Адже, за їх невиконання, особа може бути виключена з членів кооперативу.

Для того щоб повно та всебічно охарактеризувати зазначені права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів, виявити їх основні ознаки, встановити взаємозв'язок між собою, їх необхідно класифікувати. В юридичній науці найбільше розповсюдження отримала класифікація, в якій пропонується всі права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділити за предметом правового регулювання відносин, що складаються між ними та кооперативами в процесі діяльності. Це - організаційні, трудові, майнові, земельні, управлінські, соціальні права та обов'язки. Саме такий підхід до їх класифікації дає можливість розкрити юридичну природу сільськогосподарських кооперативів.

До організаційних прав та обов'язків членів відносять ті, які виникають у процесі утворення та припинення діяльності кооперативу; які виникають у процесі набуття та припинення членства.

Серед членських правомочностей перш за все необхідно виділити групу соціальних прав та обов'язків. У соціальній правовій державі, якою проголосила себе Україна, їх забезпечення набуває особливого значення. Як і на всіх громадян України, на членів кооперативів розповсюджуються дія ст. 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повно!, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та інших випадках. Право на соціальний захист гарантується системою соціального страхування та соціального забезпечення. Доцільно також виділити і групу соціальних прав членів кооперативів, які не забезпечуються державою, а можуть бути гарантовані за умови їх закріплення в статутах кожного окремого кооперативу. Це право на культурно-побутове обслуговування, у тому числі на допомогу в будівництві та ремонті житла, забезпеченні паливом, наданні транспортних послуг, безкоштовних обідів, збільшення розміру пенсій порівняно із визначеним у законодавстві тощо. В статутах кооперативів також можуть міститися гарантії щодо надання членам права навчатись у закладах освіти на договірних засадах, на отримання стипендії за рахунок коштів юридичної особи тощо.

Слід зупинитися також на загальній характеристиці трудових прав та обов'язків, яких набувають особи при вступі до виробничих кооперативів, адже вони створюються саме з метою реалізації громадянами їхнього конституційного права на працю. Це - право на отримання роботи в кооперативі, включаючи право на вибір професії і роду занять відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням потреб кооперативу; право на відпочинок; права членів щодо організації, дисципліни, оплати праці, охорони праці та охорони здоров'я тощо.

Як уже зазначалося, кооперативи утворюються на базі вступних та пайових внесків його членів. Вони можуть здійснюватись і шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі майнових прав, грошей, а також земельної ділянки. Формуючі фонди, члени кооперативу отримують право контролю над ними. Крім того, здійснення пайового внеску гарантує майнові права його членів (нарахування часток доходу на паї, право виходу з кооперативу з майновим внеском тощо). Таким чином, до майнових прав та обов'язків належать: обов'язок виконувати свої зобов'язання перед кооперативом, пов'язаний з майновою участю в його діяльності (здійснення вступного і пайового внесків) (ст. 9); право власності на пай, яке набувається при одержанні паю в разі виходу з кооперативу, в порядку і термін, визначені статутом кооперативу (ст. 11); передання свого паю у спадщину (ст. 25); обов'язок відповідати за зобов'язаннями кооперативу в межах майнового пайового внеску (ст. 23); право на одержання кооперативних виплат (ст. 11); право на одержання частки доходу на пай (додатковий пай) (ст. 11); право на отримання частки вартості майна кооперативу в разі його ліквідації (п. 4 ст. 38).

У ході проведення аграрної реформи та розпаюванні земель колективних сільськогосподарських підприємств, селяни отримали можливість набуття у власність земельних ділянок. Нині вони користуються або правом внесення до пайового фонду земельних часток (паїв), або ж земельної ділянки, а також надання кооперативу такої ділянки (паю) в оренду. В зазначених випадках члени кооперативу набувають земельні права та обов'язки. Крім того, у разі виходу з кооперативу вони мають право на отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 25).

Управління діяльністю кооперативу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії, гласності, активної участі членів у вирішенні всіх питань його діяльності. Саме виходячи із загальносвітових принципів сільськогосподарської кооперативної демократії, члени кооперативів мають право і одночасно зобов'язані особисто брати участь в управлінні справами, обирати і бути обраними до керівних органів, вносити пропозиції щодо поліпшення їх діяльності.

Права та обов'язки асоційованих членів за своїм обсягом значно відрізняються від прав та обов'язків дійсних членів. Пов'язано це, насамперед, з відсутністю у них трудових прав та обов'язків, що тягне за собою практичне відсторонення їх від управління кооперативом (користуються лише правом дорадчого голосу). їх майнові права в обов'язки теж носять урізаний характер, адже вони не беруть участі у формуванні неподільного фонду і мають право лише на отримання частки доходу на пай (додатковий пай) та першочергового отримання свого майнового внеску при виході з кооперативу. Реалізовуючи належне їм право власності на земельну ділянку, вони мають право здійснити пайовий внесок такою ділянкою або здати її в оренду кооперативу.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" встановив поділ прав на основні та додаткові. До перших належать: право на участь в управлінні справами; право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним до органів управління; користуватися послугами (для обслуговуючого кооперативу); одержувати кооперативні виплати, частки доходу на пай; одержувати пай при виході з кооперативу (ст. 11). Аналізуючи положення закону також можна виділити наступні групи обов'язків членів сільськогосподарських кооперативів: основні - дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу (п. 2 ст. 11); ті, які випливають із визначення членства - обов'язок брати трудову участь у діяльності виробничого кооперативу; користуватися послугами обслуговуючого кооперативу; обов'язок формувати фонди кооперативу (п. 1 ст. 8); майнові - обов'язок нести відповідальність за зобов'язаннями кооперативу (ст. 23).

Додаткові права і обов'язки можуть бути передбачені статутами окремих кооперативів.

6. Порядок управління в сільськогосподарських кооперативах

Характерною рисою кооперативів є демократичний характер управління, контролю за діяльністю посадових осіб з боку члени), їх змінюваність та виборність; кожен член кооперативу має на загальних зборах лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. Управління здійснюється на засадах самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу (п. 1 ст. 13 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

Систему органів управління сільськогосподарським кооперативом складають: загальні збори, правління (голова), спостережна рада, ревізійна комісія (ревізор).

Вищим органом управління сільськогосподарського кооперативу є загальні збори його членів. Вони мають право розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності кооперативу. Крім того, закон визначає низку питань, які становлять виключну компетенцію загальних зборів. Будь-який інший орган управління кооперативу не має права приймати рішення з цих питань. Зокрема до виключних повноважень загальних зборів сільськогосподарського кооперативу належать:

- внесення змін і доповнень до статуту, прийняття нормативних документів кооперативу;

- обрання шляхом прямого таємного голосування голови кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради тощо;

- заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх діяльність;

- визначення видів і розмірів фондів кооперативу, порядок їх формування і використання;

- затвердження правил внутрішнього розпорядку, річного звіту і балансу кооперативу, порядку формування і розподілу доходу кооперативу, рішень правління кооперативу про прийняття нових членів;

- вирішення питань про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різних видів; питань про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу (ст. 14 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Отже, перелік питань, які можуть вирішувати загальні збори, не є вичерпним, що підкреслює їх особливий правовий статус та є однією з гарантій захисту прав членів кооперативу в управлінні справами.

Важливою гарантією захисту прав членів є встановлений порядок проведення та скликання загальних зборів, прийняття ними рішень та можливості їх оскарження. На жаль, у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" ці питання практично не врегульовані. Встановлено лише, що чергові збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року (п. 2 ст. 14), тобто кооперативи отримали можливість на свій розсуд вирішувати питання щодо регулярності проведення таких зборів.

Згідно з чинним законодавством позачергові загальні збори скликаються тільки на вимогу правління (за його рішенням) або з ініціативи не менше третини членів кооперативу (п. 2 ст. 14 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"). Крім того, таке право надане і спостережній раді, ревізійній комісії (ревізору), органу управління кооперативного об'єднання, членом якого він є (ст. 15 Закону "Про кооперацію"). Таким чином, члени кооперативу практично обмежені у можливості реалізувати своє право на участь у загальних зборах в інших, ніж це передбачено законом, випадках. Але встановлення вичерпного переліку таких підстав суперечить нормам ГК України, в якому зазначається, що статутом можуть бути передбачені й інші випадки скликання загальних зборів (п. З ст. 102). Ці суперечності в законодавстві, на наш погляд, мають бути вирішені на користь останнього нормативно-правового акта, адже наведене в ньому формулювання в найбільшій мірі відповідає демократичним принципам управління в кооперативних організаціях.

Правління зобов'язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів (п. 2 ст. 14 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію). Це дуже важлива норма, оскільки встановлений термін передбачає можливість для всіх членів кооперативу підготуватися до цих зборів, а також гарантує, що за цей час порядок денний не буде змінено.

Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу (п. З ст. 14). Цю норму необхідно тлумачити як таку, що встановлює мінімальну кількість членів, необхідну для правомочності загальних зборів. Тобто є цілком можливим встановлення з ініціативи самих кооперативів більш високих норм представництва. З іншого боку, ця норма не може бути нижчою за передбачену в законі, адже це може призвести до проведення загальних зборів при мінімальній кількості учасників.

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" не обумовлено, яка кількість голосів присутніх на загальних зборах необхідна для прийняття того чи іншого рішення. За загальним правилом, вони приймаються простою більшістю голосів. Виняток становлять рішення, пов'язані з прийняттям до кооперативу, внесенням змін до статуту, вступу до кооперативного об'єднання або виходу з нього та про ліквідацію або реорганізацію кооперативу, коли необхідно, щоб за них проголосувало не менш як 75% присутніх (ст. 15 Закону України "Про кооперацію"). Рішення загальних зборів членів кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням (ст. 15 Закону). Рішення загальних зборів вступає в силу з моменту його прийняття і може бути оскаржене до суду. На підставі вищезазначеного можна дійти висновків, що права членів в управлінні справами, які здійснюються шляхом їх участі в роботі загальних зборів, забезпечуються наступними правовими гарантіями: закріпленим у статуті порядком повідомлення членів кооперативу про скликання загальних зборів; своєчасним скликанням і дотриманням регламенту роботи загальних зборів; прийняттям до своєї компетенції будь-якого питання, що стосується діяльності кооперативу; визначенням у законі мінімальної кількості членів, яка необхідна для правомочності загальних зборів (половина складу членів кооперативу); дотриманням правил голосування - відкритого або таємного, необхідністю кваліфікованої більшості голосів, у випадках, які зазначено в законі або в статуті; правом припинення або скасування незаконних рішень загальних зборів.

Важливу роль у здійсненні самоврядування кооперативу відіграє правління. Кожний член кооперативу має право бути обраним до його складу. Це - колегіальний виконавчо-розпорядчий орган, відповідальний перед найвищим органом-загальними зборами (зборами уповноважених). Правління здійснює повсякденне керівництво всією діяльністю кооперативу в період між загальними зборами членів кооперативу та забезпечує виконання їх рішень (ч. 4 ст. 16 Закону "Про кооперацію"). Правління обирається загальними зборами у кооперативі, до складу якого входять не менш як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років (п. 1 ст. 15 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління та прийняття ним рішень визначається статутом кооперативу (ч. 10 ст. 16 Закону України "Про кооперацію"). Згідно з Законом періодичність проведення засідань правління визначається статутом кооперативу (п. 5 ст. 15), На практиці такі засідання проводяться не рідше одного разу на місяць. Під час їх прийняття на засіданнях мають бути присутніми не менше 2/3 членів правління. Рішення правління приймаються простою більшістю голосів. Члени правління кооперативу можуть обирати зі свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу (ст. 15 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" міститься вичерпний перелік повноважень правління. Умовно всі повноваження правління можна розподілити на ті, які містяться у ст. 15 цього Закону, та ті, які випливають із його змісту. У першу чергу, слід виділити повноваження щодо забезпечення діяльності загальних зборів: їх скликання, визначення порядку денного, ведення протоколів та контролю за виконанням прийнятих ними рішень. Таким чином, правління забезпечує додержання принципів колективного самоврядування. Правління також розробляє проект програми економічного і соціального розвитку та організовує після їх прийняття загальними зборами виконання цих планів. Вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно зі статутом, зокрема укладання господарських договорів у відповідних сферах діяльності кооперативу (щодо виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, обслуговування сільськогосподарського виробництва та ін.). Забезпечує збереження майна, що виражається у недопущені розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей. Організовує у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок та за їх результатами звітує перед рядовими членами кооперативу на загальних зборах.

Правління має право наймати виконавчого директора (укладає з ним контракт), який здійснює оперативне управління діяльністю кооперативу та оцінює його роботу. Воно також делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень. Розглядає заяву громадянина, який виявив бажання стати членом кооперативу або припинити членство в ньому, та виносить своє рішення з цього питання на розгляд загальних зборів. Вирішує кадрові питання, зокрема займається добором кадрів, воно зобов'язане для відповідної підготовки та підвищення кваліфікації направляти членів та працівників кооперативу на навчання. Серед повноважень правління, які містяться у тексті Закону, слід виділити наступні: організація розробки проекту статуту кооперативу та його обговорення, підготовка річного звіту і балансу кооперативу. Крім того, правління самостійно визначає структуру управління і штати, встановлює відповідно до чинного законодавства форми, системи та розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників та апарату в межах кошторису на його утримання, який затверджується загальними зборами. Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах У статутах кооперативів може бути передбачено винагороду за їх роботу (п. 4 ст. 15).

Очолює правління голова кооперативу, який обирається загальними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання (відкликання) визначаються статутом кооперативу (ст. 16). Закон передбачає, що для оперативного управління діяльністю кооперативу правління кооперативу може приймати на роботу виконавчого директора. З виконавчим директором правління кооперативу укладає контракт. Правління кооперативу може делегувати виконавчому директору свої окремі функції. Треба мати на увазі, що виконавчий директор не може бути членом кооперативу (ст. 17). У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова кооперативу (ст. 16).

Для ведення контрольно-ревізійної роботи в кооперативі можуть обиратися спостережна рада та ревізійна комісія. Законодавством України до компетенції спостережної ради віднесено контроль за діяльністю виконавчого органу кооперативу (п. 1 ст. 18 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"), а також контроль за додержанням статуту (ч. 1 ст. 17 Закону "Про кооперацію"). Цей орган утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менше 50 осіб. Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 осіб, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюється статутом кооперативу. Члени спостережної ради не можуть бути членами правління або ревізійної комісії (ст. 18 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), крім того, вони працюють на громадських засадах (ч. З ст. 17 Закону України "Про кооперацію").